Шан Чжиї швидко зібрала гроші і поклала їх у кишеню.
— Старійшина, я хочу купити землю сім'ї Сяої. Не могли б ви бути свідком? — попросив Чен Фэн.
— Добре, тоді я напишу ще один акт про передачу, — старійшина Клана охоче погодився.
— Фэн, сынок, скільки грошей ти заплатиш, щоб викупити землю сім'ї Сяои? — запитав старійшина.
Шень Фэн відповів:
- Сім таель і триста монет.
Старійшина знову запитав:
— Сяои, ты согласна?
Шен Чжиї кивнула і сказала:
— Я согласна.
Коли старійшина запитав, яку ціну він має, то склав акт про передачу і провів програму передачі.
Загорнувши передачу нерухомості, старійшини залишилися в будинку Шень Чжана на вечерю, а Шаень Фен і Шанжя Чжії попрощалися й пішли геть.
*
— Сяои, давай сьогодні ввечері повечеряти в будинку твого троюрідного дядька, — сказав Шень Фэн Шань Чжиї.
Шан Чжиї усміхнулася і відмовилася:
— Ні, дядьку, дома ще залишилися продукти. Я можу приготувати їжу сьогодні ввечері сама.
Шан Чжія, яка вже більше півмісяця харчувалася безкоштовно в домі свого двоюрідного дядька, почувалась дуже незручно і постійно їла за його рахунок. До того ж, їй хотілося приготувати щось поїсти, щоб перевірити, чи не погіршилися її кулінові навички.
— Добре, тоді другий дядько спочатку відвезе тебе додому.Шен Фэн погодився без вагання.
— Не потрібно, дядьку, я знаю дорогу. Тобі краще поквапитися додому. Тітка, мабуть, приготувала вечерю і чекає на тебе вдома. — Шен Чжиї зупинилася і подивилася на Шан Фена. Побачивши, що він хоче відмовитися, вона додала: — Я вже доросла і можу сама дбати про себе.
Шан Фен відчув ауру Шень Чжія, яка відрізнялася від колишньої. Він на мить завмер, а потім зрозумів, що його племінниця дійсно стала іншою. Це було добре, бо тепер вона могла жити краще.
— Добре, тоді другий дядько повернеться першим. Якщо виникнуть якісь проблеми, просто звертайтеся безпосередньо до мене, — Ще досі занепокоєно нагадав їй Шен Феен, перш ніж піти.
Шан Чжиї слухняно кивнула і сказала:
— Я розумію. Дядьку, будьте обережні на дорозі.
Шен Чжиї по дорозі додому з’являлася в уяві, коли попрощався зі своїм другим дядьком.
Після продажу нерухомості на руках їй залишилось приблизно 30 таелі готівкою, а після виплати боргів карт — ще п’ять або шість. Вона не сподівалася відкрити магазин, але все ж могла поставити невелику торгову палатку.
Якщо ви хочете відкрити вуличний кіосок, вам потрібно піти в місце з великою кількістю людей, щоб заробити грошей, тобто вам доведеться виїхати до міста.
Найближче місто Шенцзя, яке живе в селі, називається Б’янзіні і здається є столицею династії. Оскільки вже це столиця, то звичайно ж вона процвітає.
Тоді поїдемо в місто Бяньцзин, щоб встановити намет.
Шен Чжий прийняла правильне рішення і планувала поїхати в дорогу протягом наступних двох днів. Чим раніше вона поставить намет, тим швидше заробить грошей і отже магазин відкриється швидше.
Шен Чжиї наспівувала веселу мелодію, вдаючи з себе прийдешні чудові дні. На жаль, цей гарний настрій тривав недовго.
— О! Хіба це не та маленька сирота з родини Шень Байа? Вона виглядає такою розпусною. Вона що, тільки-но таємно зустрілася з якимось молодим чоловіком?
Жінка в абрикосово - червоному платті вийшла з сусіднього будинку, покатаючи стегнами, і стала перед Шенею Чжія.
Шен Чжиї поглянула на жінку. Вона була напудрена, губами — бальзамом і вбрана дуже елегантно. Вона припустила, що її сім'я була заможною.
Коли Шень Чжиї подивилась на жінку кілька секунд, то нарешті згадала про цю людину.
Цю жінку звали Чен Тао. У молодості вона вважалася маловідомою красунею в сусідньому селі. Вона вийшла заміж за чоловіка з села Шенцзя. На жаль, вона була вродливою жінкою. Жінки у селі Шеньцзя не любили з нею жити. Свічка також була незадоволена цією невісткою. Але син так сильно любив її, що їй довелося змиритися з цим, помішавши ніс.
— О, у тебе що, мізки пошкодилися після повішання?
Жінка почекала трохи, але Шен Чжиї не відповіла. Вона відчувала, що Шен Чжиї не сприймала її серйозно і, розізлившись, продовжувала знущатися над дівчиною.
— Тітка Чен, люди не можуть приховувати своїх хвороб і уникати візитів до лікаря. Якщо ви захворіли, вам слід якнайшвидше звернутися за лікуванням. Інакше буде запізно шкодувати про те, коли хвороба стане смертельноюШен Чжия не дратувався, а з усмішкою відповіла.
Почувши слова Шен Чжії, Чен Тао нахмурилась і посміялася:
- Ти маленька сучка без батька і матері, ти смієш проклинати мене? Сьогодні я покажу тобі урок! - Потім вона закочувала рукави і хотіла вдарити Шен Чжі.
Шан Чжиї відступила на крок, вдаючи слабку і спантеличену, та продовжувала:
— Тітка Чень, я не смію вас проклинати. Я кажу правду. У вас з рота так смердить, хіба ви не хворі?
У неї поганий запах з рота? Почувши це, Чен Тао опустила підняту руку, прикрила рот і надихнула, щоб понюхати. Запах виявився не таким вже неприємним.
— Блим! — Шен Чжиї не стримався від сміху. Вона не очікувала, що Чен Тао не зрозуміє її жартів і повірить їй, думаючи, ніби у неї дійсно пахне з рота.
Чен Тао зрозуміла, що Шень Чжиї обманула її і ображала, сказавши, ніби вона смердить з рота. Вона відразу ж розізлилася і кинулася на Шень Чжиї, замахаючись, щоб вдарити її.
Шен Чжия ось - от отримає ляпасу, вона відразу заховала усмішку, а її погляд раптом став лютим. З похмурим виразом обличчя вона схопила Чен Тао за зап'ястя і холодно сказала:
Я більше не та маленька сирота, з якої так легко знущалися.
— Ты... Ты... Я ... Я... Я ... — Чен Тао злякалася погляду Шен Чжия і затремтіла. Вона заїкалася і довго не могла зрозуміти, що їй кажуть.
— ХехШен Чжиї коротко усміхнулася, похлопала Чен Тао по руці і подивилась їй в очі та жартливо сказала:
— Тітка Чень, я мушу йти додому і готувати. Будь ласка, будьте такі люб'язні, пропустіть мене.
Чен Тао нерозумно зробила кілька кроків в сторону, щоб звільнити місце для Шен Чжиї.
Шен Чжиї усміхнулася і помахала Чен Тао:
— Дякую, тітка Чен. Побачимося пізніше.
Тільки коли Шень Чжія вкрилася у кінці дороги, Чен Тао поступово опритомніла. Вона тремтіла всім тілом, ховалася по грудях і зітхнула через страх.
Коли ця маленька дівчинка стала такою могутньою?
Чен Тао повернулася і пішла додому, повна сумнівів. Сьогодні вона була налякана, тому їй довелося приготувати щось смачненьке, щоб заспокоїтися.