***
Богородне дерево Великого Миру Лазурного лісу було посаджене ще на зорі створення цього світу. Ніхто не знав, скільки епох воно простояло і захищає кордони Великого світу Лазурного Лісу. Але тепер це святе дерево безжалісно рубає якийсь жахливий нефілім!
— Хм! Божевільне Дерево існує сотні мільйонів років. Цей велетень сильний, але з його боку дуже безглуздо вважати, що він може зрубати його! — Процідила крізь зуби старуха Інь. У її очах Божественне дерево було правдивим божеством, священним і цілковито непорушним.
Однак Юнь так не думав. З кожним ударом брязка бронзового велетня тряслися небо й земля. Хоча дерево ще міцно стояло, воно напевно було втраченим. До якого ордену чи раси належав цей бронзовий гігант? Як він міг бути настільки грізно сильний?
— Божество і вперте, як божество, але навіть правдивий Бог не є безсмертним або абсолютно незбагненним. Цікаво, чи цей бронзовий гігант рубає дерево з поступовим падінням Великого Міра Лазурного Лісу?
Слова І Юня змусили розлючену старшу інь осіти. Зв'язок між знищенням Великого Міра Лазурного лісу і вирубкою Божественного Дерева?
Якщо подумати, хоча Великий Світ Лазурного лісу існував неймовірно довго, у безмежному всесвіті було багато ще давніших світів. І не в усіх них росло дерево, яке скріпляло кордони. Але зараз Великий Світ Лазурного Лісу, в якому глибоко вкорінене Божество Древо, чомусь гинув швидше за них.
Ця думка, наче привид, закралася в розум старих Інь. Провівши усе своє життя в Секті Божественного Дерева, вона на підсвідомому рівні вважала Божество незнищенним, через що наполегливо закривала очі на подібну ймовірність.
Чи Великий Світ Лазурного лісу розпадається саме через те, що цей бронзовий гігант методично підрубує коріння Божественного Дерева?
- Бабусю, що нам робити? — Ценз Юеша теж зрозуміла. Коли вона дивилася на бронзового велетня, то відчувала глибоку безсилість. Що вона могла протиставити подібній істоті? Та що там вона - навіть якщо великий юе Цзия повернувся до життя, навряд чи він зміг би хоч якось вплинути на те, що відбувається.
- Здається... Я вже бачив цього бронзового велетня, — раптом заговорив І Юнь. Його слова сильно вразили Цін Юешу і старого Інь.
- Ти його бачив?
- Напевно, не конкретним його, але когось з тієї ж раси. Колись давно в одних руїнах я побачив примарний силует бронзового велетня.
У свій час І Юнь увійшов у Дворец меча Чистого Ян і приглянувся удар меча, досконалий його власником. Той удар зніс цілий кут світу і одночасно відтяв голову бронзовому гіганту! Ця картина назавжди врізалася на пам'ять І Юню. Але примарний слід минулого — це одне, а живий бронзовий гігант, що стоїть прямо перед очима, зовсім інше.
- Що за руїни? — Поспішно запитала старуха Інь. І Юнь не згадав Дворец меча Чистого Ян, а лише в загальних рисах описав, як потрапив у осколок зруйнованого світу і став свідком страти велетня. Після того як Інь послухала, вона була розчарована. Ця розповідь не містила ніякої корисної інформації.
« Гм? А це ще що..." - погляд І Юню завмер. Він помітив, як чорні кайдани з бронзового гіганта на горизонті раптово затягнулися до межі!
Лязг!
Залізні ланцюжки з скрегітом врізалися у тіло велетня, запихаючись в його бугрустні м’язи. Їхні гострі кінці глибоко встромилися у тіло.
По обличчі бронзового велетня пробіг нестерпний біль. На його тілі здулись сині вени, а м’язи — відблиски рідкої бронзи — напружувалися до межі.
Пшик! Пшик! Пшик!
З землі з усіх боків забили десятки чорних гейзерів. Вони, наче кити, втягуються у воду і прямують до бронзового велетня. Поглинавши ці чорні потоки, цей велетень відчув полегшення і трохи ослаб.
- Це ж води Річки мертвих... — И Юнь. Чорні струмки, що покривали цю безприкладну рівнину, стара Інь називала водами Річки мертвих. Раніше ці темні потоки поглинули Вюнь-хоу і залишки учнів Секти Сіаньюй. Сила Уюнь-хоу та його людей була дуже пристойною, але коли вони влаштувалися у ці води, то раптово втратили тіло і перетворились на скам'янілі скелети.
— Верно, це води Річки мертвих. Вони розтікаються по всій рівнині, і кожне таке русло перетворюється на смертельну пастку, з якої немає порятунку. Тепер бронзовий гігант поглинав їх усіх, — стара Інь пригадала незліченні кістки на поверхні чорних хвиль і відчула, як мурашки пробігали по спині. Чи були ці скелети колись живими істотами, чиє тіло розчинили безжальні води, залишивши тільки голі кістки?
— Молода пані, — з похмурим виглядом вимовила стара Інь. — Я відчуваю, що цей бронзовий гігант замкнений тут цими ланцюгами. Він відчайдушно намагається вирватися на волю і використовує води Річки мертвих, щоб пожирати тіло та кров живих істот, що потрапили у Ворота Тридцяті Трьох Небес!
- Що? — Цзин Юеші здригнувся. Якщо порівняти слова старого Інь зі стародавніми сувоями, то таке припущення виглядало досить похмурим.
У воротах Тридцяти Трьох Небес гинуло незліченне число майстрів. Але якщо подумати, то всі вони помирали подібним чином: їхнє тіло розчинялося, перетворювалася на попіл або роз’їдалася до кісток. Усі ці смертей були однією загальною ознакою — майже нічого не залишалось від тіла. Якщо тіло й кров загиблих майстрів зрештою поглиналися бронзовим гігантом, то багато загадок знаходили своє логічне пояснення.
Ця здогадка була настільки страшною, що навіть Юнь відчув легкий укол страху.
— Молода пані, здається ми у великій біді. Ця рівнина, оповита вчора сірим туманом, може бути найнебезпечнішою і найгнучкішим місцем у всіх воротах Тридцяти Трьох Небес. Потрапивши сюди, вибратися назад практично неможливо. Інакше наш засновник сотні мільйонів років тому не залишив би тут своє надгробку. Він зробив це лише тому, що твердо знав - йому звідси не піти...
Божественний Монарх Імператорський Небес Ван’яо мав надзвичайну силу, але навіть визнав свою безсилля перед смертю і поставив собі пам'ятник. Це показало, наскільки жахливим було це місце. Вислухавши старого Інь, Юн зробив глибокий вдих. Якщо все було так, то їхні шанси вибратися живими прагнули до нуля.
у тебе є якісь причини? — І Юню несподівано звернулася до неї старухи Їнь. Те, як він вивів їх з Кривавої пустелі, спонукало старого подивитися на хлопця іншими очима. Тепер, коли ситуація здавалась безнадійною, вона була готова вихопитися за будь - яку соломинку.
— Не знаю, — похитав Юнь головою. Безглуздо заперечувати страх перед лицем невідомої небезпеки і майже гарантованої загибелі. — У будь-якому випадку, потрібно рухатися вперед. Можливо, десь попереду нас чекає лазівка...
— Добре, я піду попереду. Стара Інь рішуче крокнула вперед.
Перший завжди є небезпечним. Хоча найстарша Інь мала найвищий рівень культивації серед трьох, на цій рівнині її сили могли бути недостатньо сильними навіть для захисту себе.
Сонце повільно піднімалося, але небо навколо нас дедалі темніше й гнітючіше. Бронзовий гігант поступово розтанув у тумані, аж поки остаточно не зник.
Невідомо коли з неба почав нафарбувати дрібний дощ. Каплі були абсолютно чорними - точ-точь як води Річки мертвих. У повітрі розлився ледь вловлений запах крові.
І в цій мороші позаду них повільно схилялася пара очей розміром з глибоку піалу. Цей таємничий погляд мовчазний, наче безшумно втупився у спини трьох подорожніх і крок за кроком підбираючись все ближче.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv