***
Почувши голос, всі троє обернулися до виходу і побачили усміхненого молодого чоловіка з кінським обличчям, який входив у лавку. Саме він був головним директором цього закладу Секти Ліхо.
Молодий чоловік був одягнений в багаті шати, переповнені артефактами; одна лише нефритова підвіска на його поясі коштувала кілька сотень низькорівних сарар. Брат і сестра не знали його, але відразу відчули владність. « Треба, щоб ця людина була дуже поважною », — подумала дівчина. Її пояснення підтвердились, коли вона побачила, як колись знесений лавочник з великою повагою схилився перед віхою.
— Пане Лай, ви якраз вчасно. Коли я побачив, що вони страждають, то накинув зверху дві нерівні саріри, а вони мало чого не оцінили доброти, так ще й підозрами сплинуть. Эх... — Розчавлений товстим крамарем похитав головою, репрезентуючи роль незаслужено ображеного доброчинця.
Він добре знав, що Гунсунь Лай з його гострим оком вже давно оцінили важливість цього каменю і тепер просто підігрів йому у цьому виставку.
Обличчя молодого чоловіка з кінським обличчям прийняло докірний вираз:
— Старина Ло, ну як же так? Секти Ліхо — це не лише прибутки, але й милосердя. Подивіться на цих двох: вони явно пройшли довгий шлях... Мабуть, вони вийшли з простих сімей і прибули до міста Тяньну в пошуках свого шляху у бойових мистецтвах, чи не так?
Роки в торгівлі дозволили Гунсунь Лаю безпомилково відгадати мету візиту брата і сестри. У цьому не було жодного таланту. За своє життя він бачив багатьох мрійників, які приїжджали з глушиних місць і розпродували все майно, щоб спробувати щастя в місті Тянью. На жаль, кінець таких історій був дуже сумним.
Ці двоє, мабуть, чекали того ж дня. Більше того, вони мали артефакт, який через своє становище просто не змогли б захистити. Для них цей камінь був прокляттям, а не даром. Гунсун Лай дійшов висновку, що коли забравши камінь у них, то він фактично рятує їх від майбутніх бід. Як він і сказав, Секта Ліхо поєднує користі з добровольством.
— Ой, сестричка, дивись! Це ж той благородний чоловік! - Раптом вигукнув А-Ню, помітивши І Юню за спиною Гунсунь Лая.
Після випадку біля воріт міста обидва вони проникли симпатією до І Юна. Побачивши його біля Гунсуні Лаєм, вони вирішили, що Юнь — це друг. А раз І Юнь був добрий до слабких, то і його супутник напевно гідна людина. Підсвідомо вони почали довіряти і Гунсунь Лаю.
— Так, це він. Не закрию від вас, пане, я привезла брата в місто, бо він має великий талант. Я сподівалась, що він зможе вступити на навчання у велику секту.
— Ось як? — На обличчі Гунсунь Лая розцвіла усмішка. — Похвально. Усунення з бідності, але щире бажання досягти вершин бойових мистецтв є дуже цінним. Я бачу, що твій брат має задатки. Що ж, зробимо так: я порекомендую його в Сетту Ліхо. Звичайно, я відразу обговоруюся - талантом, але твоє походження обмежує ріст і ровесники вже встигли вирватися вперед. Я можу влаштувати тебе в секту, але не як офіційного учня, а лише на слуг-чораборобця чи навіть особистого слуги когось із майстрів. Але якщо ти будеш кращий, то згодом зможеш стати повноправним учнем.
Брат і сестра замерли, приголомшені. Вступити в Сетту Ліхо? Це одна з першокласних організацій Миру Тяньу! Там безліч технік, море ресурсів і найглибші традиції. Вони ніколи не сміли і мріяти про таке. Навіть коли слугу спочатку треба було попрацювати, це не мало значення, адже можливість стати офіційним учнем залишався. Потрібно лише наполегливо працювати.
А-Юй знервована стиснула руку брата, а очі Аню загорілися рішучістю - він поклявся собі, що досягне успіху в будь-якому випадку.
- Пане, ми...
Дівчина не знала, як висловити свою вдячність, але Гунсунь Лай часто засміявся:
- Ха-ха, не потрібно хвилюватися, ви це заслужили. Твій брат підходить на роль слуги, а далі все буде залежати тільки від нього. Старина Ло... — Гунсунь Лай повернувся до товстяку. — Камінь, який принесли ці хлопці, дався їм нелегко. Прийми його і виплати їм з казни сто низькорівних сарір.
Гунсунь Лай кинув це як би невпізнай. Старина Ло для вигляду трохи помився, але в результаті згідно кивнув. Але в той момент, коли він вже потягнувся до каменю, чиєсь рука м'яко, але впевнено опустилася зверху, придавши артефакт до причалу.
Товстяк поспішав і підняв голову. Перед ним стояв посміхаючий І Юнь.
- Що це означає? — Лая подивився на Гунсунь Лана, не розуміючи стосунків з незнайомцем. Але коли він побачив холодну картину свого пана, то відразу зрозумів: і Юнь зовсім не був другом Гунсуні Лая.
- Нічого особливого. Просто мені приглянувся цей камінь, і я хочу його купити. Місце слуги і сотня низькорівних сарір за таку знахідку? Мабуть, в такій вигідному ділі і я не проти брати участь!
Брат і сестра розгубилися, коли побачили та зрозуміли слова І Юна прихований підтекст. Коли він побачив, як старі гори Ло потемніло, очі Гунсунь Лая захлинулися. Цей малий чоловік прийшов зірвати йому гру. Було очевидно, що Юнь розкутував цінність каменя.
- Ти хто? Я з ввічливості перекинувся з тобою парою слів, а ти вже дамив про себе невесть що? В торгівлі є правило: хто перший прийшов, той і забирає. Ти хоч розумієш, чия це лавка?
Гунсунь Лай більше не приховував своєї зневаги. Якийсь божевільний з Південних морів, який називає себе "Цзян один Удар"... Якби не ця парочка, він би вже давно викинув його геть. А тепер цей наглець вирішив перейти дорогу Секте Ліхо? Смерті шукає!
- Розумію. Лише одна з лавок Секти Ліхо спокійно відповіла Юнь таким тоном, ніби ця секта не коштувала й виїдала яйця.
— Всего тільки»! Ха-ха-хо! Яка ж безглуздість! — Гунсунь Лай розсміявся. Знати про Секте Ліхо і поводитися так зухвало — це були вихідці з Південних морів, які виявилися неосвіченими. — Невежство породжує нерозсудливість. Ти, селюка з Південних морів, чув назву нашої секти, але навіть уявити собі не можеш її справжньої величі. Для дрібного соку, як ти, Сетта Ліхо — недосяжний колосс, розчавить і не помітить. Звідки в тобі стільки сміливості, щоб заважати тут?
Південні моря вважалися захолодками, трохи кращими від Земель Дун’ї. За Гунсуном Лая кузен теж був збентежений. Спочатку він думав, що Юнь - це важлива персона. Але оскільки вона була варваром з Південного моря, то мала трохи ліпшу за них саму. Його щедрість біля воріт, мабуть, пояснювалася випадково перепастими грошима, від яких у нього закрутилася голова.
Кузена захопила образа. Як же несправедливо, що якийсь варвар так везе, а йому - ні! І ось тепер, коли у них з'явилася можливість прилаштуватися до Секте Ліхо, цей дикун виліз зі своїм втручанням.
— Гей, хлопець з Південних морів, навіть якщо ти захочеш купити цей камінь, я тобі його не продам! - Викрикнув він.
Але не встигли затихнути його слова, як А-Юй дернула його за рукав:
- Кузен, ти що несеш? Цей благородний чоловік нам допоміг!
— І як він допоміг? Ви ж самі відмовилися від його грошей! - Буркнув юнак, все ще сердившись через той інцидент з податком.
— Ты помиляєшся. Цей камінь наш, і вирішувати не тобі! - У цей момент А-Ню зробив крок вперед, вставши поруч з сестрою.
— Ты!. — кузен вимучив очі, задихаючись від гніву.
Гунсунь Лай присоромився, дивлячись на підлітка. У його очах застиг холод.
— Ну і кому ж ти його продаш?
І Юнь теж подивився на хлопчика. Йому подобався цей хлопець, але вибір залишався за ним - врешті-решт, він був господарем каменю. Якщо А-Ню вибере Секту Ліхо, І Юню залишиться тільки змиритися.
А-Ню глибоко вдихнув. Він шкірою відчував, що цей пан з кінським обличчям - людина небезпечна. Уся ця розмова про наступ у секті могла стати пасткою, і він міг би бути вічним рабом. Але сила Секти Ліхо, яка стояла за цією людиною, лякала.
А-Ню глянув на І Юню. Той стояв абсолютно спокійно, очікуючи рішення. Підліток зрозумів: те, що І Юнь притиснув камінь до столу було не спробою забрати його, а попередженням. Виступити проти такого гіганта, як Секта Ліхо... Цей молодий чоловік з Південних морів, мабуть, теж не легко. Однак він ризикував застерегти незнайомців. В серці А-Ню розлилася вдячність.
— Я... — А-Ню глянув на сестру. Вона не хотіла говорити, а лише кивнула і довіряла своєму братові.
На губах Ґунсунь Лая заграла ухмилка. Нехай І Юнь розкупив його план, але проти авторитету Секти Ліхо сільські обрванці не підуть. Вони просто не посміють. Проте його усмішка застигла, а потім повільно зповзла.
Хлопчика в потертій шкурі, який виглядав як типовий замухрень, чітко сказав кожне слово:
— Я передумав. Камінь не продається.
- Що? — Зрачки Гунсунь Лая звузились. Не продається?
У місті Тяньо правили торговельні операції. Навіть Секта Ліхо не могла відкрито грабувати людей на очах у всіх, і ніхто більше б не прийшов до них. Однак влада секти не обмежувалась лише міськими стінами. Знущання Секти Ліхо ніколи не проходило безслідно.
Почувши відповідь хлопчика, Юнь посміхнувся і сказав:
- Якщо вже ти не хочеш продавати його їм, може продаси мені?
Він вільно підняв камінь, який все ще лежав під його рукою. Човняр був надто слабкий, щоб запобігти культивуванню.
— Но... — А-Ню закусив губу і тихо сказав: - Старший брат, я насправді не знаю скільки коштує цей камінь...
Він говорив чесно, без утайки. І Юнь посміхнувся:
— Я і сам не можу назвати точну ціну. Но... Я обіцяю, що не обижу вас. Для початку я дам за нього десять імператорських сарір. Якщо камінь виявиться дорожчим, я доплачу решту.
В лавці висіла мертва тиша. Старина Ло застиг з відкритим ротом, так і не дістався трубку до губ.
Імператорські саріри? Невже він не очувся?
Обличчя Гунсунь Лая скам'яніло. Він розумів, що камінь цінний, але не усвідомлював, наскільки він корисний. А цей І Юнь з ходу запропонував десять імператорських сарар! Звідки в нього такий стан? І що найважливіше, звідки якийсь вихідець з Південного моря взагалі взявся імператорські сарарі?
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv