***
У безмежному небі спалахи законів зрештою застигли, і зорі знову сяяли у весь блиск. Усе місто Чучжоу лежало в руїнах. Помісина короля Чу стала епіцентром жахливої бурі: будинки навколо впали, а саме помети перетворилися на порох — навіть уламки.
Під холодним світлом місяця стояв Пастушок, стискаючи меч Примарної Кості та бамбукову флейту. Я почую його зелені одежини, коли падав легкий вітерець. Його вигляд був наповнений неземною величчю. Його погляд був глибокий, немов нічне небо, і він зосередився на решті старійшин сім’ї Шента.
— Він поранений, і ранений важко. Він на межі!
— Не враховуючи Колеса Абсолютної смерті в його тілі, рани на грудях вже уражені трупним отрутою. З них тече чорна кров!
Усі чітко бачили стан Пасташка, але ніхто не наважувався зробити крок уперед. Те, як він розправився з шістьма старійшинами і Монархом Десяти тисяч Привидів, справило на них сильне враження. Кожен раз, коли їм здавалося, що він ось-ось впаде, він наносив смертний удар. Отже, навіть усвідомлюючи, що життя було пошкоджене, жоден з старійшин сім’ї Шенту не наважувався на напад.
Навіть старійшини Су і Мо вагалися, бо тиск був занадто великий. Можливо, коли вони натраплять на всі скоби, то зможуть вбити пораненого ворога, але в живих залишиться лише одиниці, якщо взагалі хто-небудь. Ніхто не хотів ставати жертвою для загального блага.
У цей момент люди помітили, як з десяти ран на грудях Пастушка почав повільно сочиться чорний туман. З тихим шипінням отрута згорів у повітрі, звертаючись в ніщо. Коли глядачі бачили це серце, вони стиснулися.
- Він використовує Силу Пустоші, щоб витіснити трупну отруту!
- Погано. Не можна давати йому очищатися, інакше, якщо він відновиться ми йому не суперники. Ми всі можемо сьогодні тут загинути!
Пастушок почав лікуватися просто в повітрі, повністю ігноруючи їхню присутність. Тож старійшини Семи Шенту відчували небувале приниження. Він не вважав їх людьми. Вони розуміли, що якщо не вдарять зараз, то упустять останній шанс. Але страх закував їх: кожен знав, що перший, хто риниться в бій, стане мертвим.
Чорний туман валив з грудей Пастушка все густіше, і під шиплячі звуки там спалахнуло чисте біле полум'я. Ще трохи — і шансів не залишиться! У місячному світлі меч Примарної Кості був холодний, наче шматок бездоганної слонової кістки.
- Що нам робити? — запитав один з старійшин у Су і Мо.
Лиці старійшин Су і Мо помаранчели. Вони потрапили в пастку власного безсилля.
— А що нам залишається? Чекати, поки він відновиться і переб'є нас всіх? Ми повинні захистити молодого пана і йти.
Старійшини Мо викликали в інших почуття нестерпного сорому. Фраза « Захистити молодого пана» була лише чудовим прикриттям для ганебного втечі. Стільки майстрів, Велика форма Тяньді Цзюело, допомога Монарха Десяти тисяч Привидаків... І все це закінчилося тим, що їх розігнав один чоловік. Це був безпричинний сором. Але іншого виходу, окрім того як бігти, поки рани Пастера не затягнулися, не було.
— Покидаємо Чучжоу! - Змовив старійшина Су.
Старійшини переглянулись і з великим серцем прийняли це рішення. Вони почали поволі відступати в повітря, залишаючись тверезими. Відійшовши на кілька кілометрів, вони підхопили Шанту Наньття і побачили його з надзвичайною швидкістю.
Протягом усього того часу, Пастушок тільки зимно спостерігав за ними і не обнажував меча. Він дійсно був на межі, і вина цього була не трупний отрута Монарха, а Колесо Абсолютної смерті, залишена Прародительом Шенту десять років тому. Розлади, пов’язані з кров’ю Раси Пустота для вбивства Монарха пробудили Колесо і тепер мало не пригнічували його. У такому стані було б надто дорого знищити позосталих старійшин — він міг назавжди пошкодити собі життя, яке мало тривати десятки років.
***
Коли воїни Божого Царства в Таї побачили сім’ю Шенту, відійшовши на десятки чи залишаючись у пошуках сховку і за ніч ховаючись по їхніх спинах, пробіг холод. Пастушок сам кинувся в втечу, великий клан. З їхніх розмов стало зрозуміло, що за десять років після великої війни його сила не тільки не згасла через Колеса Абсолютної смерті, але й зросла. Сім'я Шента неймовірно недооцінила свого ворога.
Майстер Таї перебував у надзвичайному напруженні. Вони боялися, що Пастушок розгнівить місто. Якби він вирішив влаштувати різанину, то нікому не вдалося б вижити. Для Великого Імператора стерти місто з лиця землі — це лише кілька дрібниць. Однак Пастушка не була до них причетна. Коли він вистежив останні краплі отрути, то з мечем у руках опустився до центру Великої формації Тяньді Цзюело.
Меч Примарної Кістки спалахнув тричі. Три сліпучих промені світла прокололи землю. Роздався тріск, ніби біла блискавка. Бар'єр формування люто здригнувся і через мить остаточно лопнув. Пастушок завдав ще одного удару, розрубаючи звід таємної кімнати помести князя Чу.
***
Всередині таємної кімнати І Юнь почув гул бурхливої енергії. Піднявши голову, він побачив, як промінь меча вкрив стелю його камери. У підземному підземеллі з’явилася велика щілина, і на його обличчі виблискує м’яке місячне світло. І Юнь не бачив цього світла з того самого дня, як його кинули в цей морок. Тепер, купаючись у місячному сяйні, він почувався так, ніби знову народився.
Ці десять днів стали для нього маленькою смертю. Але сьогодні він знайшов нове життя і доклав усіх зусиль, щоб познайомитися з вершинами бойових мистецтв, взяти долю у свої руки та захистити своїх близьких. У місячному світлі Пастушок у своїх окручених зелених одягах виглядав, як гарний небесник. Він тримав меч у руках і безстрашно дивився на юнака.
— Иди за мною.
Сказавши це, Пастушок розвернувся і пішов геть, більше не удостоївши І Юня ні одним поглядом. І Юнь відчув, як невидима сила окутала його тіло, і він плавно змив у повітря. Під місячним містом Пастушок забрав меч і кинувся до зір. Його чорне волосся розвіялося на вітер, створюючи величний образ, а Юнь слідував за ним по п’ятах.
Обидва мовчали. І Юнь не міг уявити, що настане день, коли його полонений великих людських сил врятує представник Раси Пустоти. Він згадав про їхню першу зустріч у Богомошеній пустелі, коли Пастушок їхав верхи на зеленій биці по чорних болотах. Та сцена здавалася сном... Тоді Юнь і подумати не міг, ким насправді є цей чоловік.
Дві фігури безшумно ковзали в небі, поступово віддаляючись і розчиняючись у сянні повного місяця. Лише після того як вони зникли, майстри Божого Царства в Тайї змогли зітхнути з полегшенням. Багато з них були мокрі від холодного поту, який був нестерпним.
« Ми, мабуть, надто нікчемні для нього і він навіть не вважав за потрібне вбивати нас, — з гіркотою посміхнувся один старий чоловік. Пастушка, яка зазирнула у місто лише заради порятунку І Юня, була наче мурашник біля дороги.
— Він врятував І Юня, але тепер той каліка, — вигукнув один з великих правителів. Більшість присутніх відчували щире співчуття до молодого чоловіка. Такий талант викликав обурення.
— Не факт! Може бути, що Пасташка має достатньо сили для відновлення його розвитку! — припустив інший майстер.
Але багато хто лише похитав головами:
— Холодна отрута проникла в тіло, а меридіани повністю зруйновані. Щоб відновити їх, потрібні небесні скарби надзвичайного рівня. Чи раса Пустоти — це спосіб, яким витрачатимете такі речі? І чи Юні витримає таке лікування? Навіть якщо, скажімо, все вийде і меридіан зростиме, буде втрачено надто багато часу. І нові канали навряд чи будуть такими ж добрими, як попередні. І Юнь у кращому випадку стане зарядним правителем. Стати Святим йому буде надзвичайно важко, а про титул Великого Імператора можна забути назавжди.
Історія Божественного Царства Таїа знала багато геніїв, чий блиск зникав після сильних ран. Навіть якщо їм вдавалося вилікуватися, їхній талант і потенціал мерехтіли, ровесники обганяли їх і врешті-решт вони розчинилися в натовпі. Люди боялися, що Юню теж чекає. Такі думки не були для мене чимось новим. Геній упав, і хоча він залишився живим, але втратив свою колишню зброю. Таке життя може бути гіршим за смерть.
— У всьому є своя межа. Прихід Сім'ї Шенту дав нам надію, але все вийшло крахом. Тепер вони втекли, і невідомо чи повернуться... — князь Чу з важким серцем дивився на руїни Чучжоу.
Незважаючи на розчарування і невдоволення вчинками Сімі Шенту, майстра Тайї до смерті боялися їхнього остаточного догляду. Адже Пастушок, повернувшись у свої землі, міг зібрати хвилю тварин і стерти їхнє Боже Царство з лиця землі. Сім’я Шента була жорстокою і деспотичною, але хоча вона й належала до людського роду. У цьому і трагедія слабих людей була обов’язковою довірою до зграї шакалів та тигрів.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv