Срібна кров Пастушка текла вниз, падаючи на клаптик священної землі під його ногами. Земля жадібно вбирала її, не даючи жодної краплі доторкнутися звичайного ґрунту.
Коли старші Шінту бачили цей божественний грунт, то в них з’являлось серце.
— Домен!
Цей віддалений острів був домом Пастушка. Багато майстрів мали власні домени, і це не було чимось дивним. Але насправді домін Пастушка був дуже вишуканим. Він змудрився витримати разом удар семи великих майстрів і Монарха Десяти тисяч Привидів!
- Він поранений, він пролив кров... Кров Раси пустити набагато цінніші за нашу, людську. Оскільки він почав стікати кров’ю, це означало, що його рани болючі!
Кров Раси Пустота можна було використовувати для створення пілюль, що саме по собі говорить про її надзвичайну цінність. Монарх Десяти тисяч Примарів, дивлячись на закривавлені губи Пастушка, хижо осяяв:
— Якщо я не помиляюся, наш спільний удар змусив Колесо абсолютної смерті в його тілі пробудитися. До того ж мій Дзвін десяти тисяч Привидів, безперечно, завдав йому болю!
Монарх був абсолютно впевнений у силі свого дзвона. Він не вірив, що Пастушок зможе вийти неушкодженим з боїв і одночасно тримати його атаку та тиск внутрішніх ран.
— Кінець близько, атакуємо всі разом!
— Прорветеся крізь його домен, і ми прикінчимо його. З крові цієї істоти ми виплавимо криваві пили, і кожен отримає свою частку!
Старійшини сім’ї Шенту переглянулися і прийняли остаточне рішення. Ручні пігулки Раси Пустоти були безцінними. Навіть якщо вони не допоможуть їм зробити прорив у розвитку, то зможуть точно відкрити свій життєвий потенціал і продовжити своє життя. Сім старійшин раз ударили. У небо з’явилася божественна сила різних законів, і Пасташка їде до дому свого будинку наче багатоколірний цунамі.
Роздався оглушливий гуркіт. Всі атаки впали на острів-домен. Домен здригнувся. На небесному острові з’явилися пелюстки персика і кружляли в повітрі, наче кривавий дощ. Пастушок стояв під кроною стародавнього персикового дерева з байдужим обличчям. Зруйнована сила почала розривати острів на шматки, і його поверхню пролягли страшні тріщини.
Всі вирішили, що домен ось-ось впаде, але в цей момент Пастушок раптово провів рукою по лезі мечу Примарної Кісті. Меч покривала його срібну кров.
Срібна кров загорілася, перетворюючись у бездоганне біле полум’я. Пастушок уже використовував цей вогонь раніше, але цього разу полум’я набуло небаченої колись сили!
Роздався рев. Наче за спиною Пастушка прокинувся стародавній священний звір Пустоти. Ця сила наповнила тіло юнака, і коли він змахнув мечем, порядок Неба й землі почав руйнуватися. Енергія Юань і божественна сила старійшин не змогли зупинити його. Божевілля розсипалося прахом, всі атаки обернулися в ніщо. Огнений клинок Пастушка йшов напроломою, змітаючи все на своєму шляху!
Один із старійшин сім’ї Шенту скрикнув, і меч розрубав його навпіл в області поясниці! Мови білого полум'я в мить ока перетворили у попіл і життєву енергію, та Океан душі цього майстра.
- Що?
Інші старійшини були шоковані. Вони думали, що Пастушок уже вилетів зі своїх сил і тільки тому зважилися на атаку. Тепер стало ясно, що після поранення він став ще страшнішим! Перед цим Великим імператором Раси пустили їх на першопричину. Він був незбагненний!
Пастушок направив меч Примарної Кості прямо на Монарха Десяти тисяч Привидів. Той прийшов у невимовний жах:
- Ти готовий спалювати свою дорогоцінну кров заради цієї битви? Невже порятунок одного чоловічки того варте?
Пастушок не проколов ні слова. Біле полум’я шаленіло на клині, запалюючи сам простір. Мови вогню вільно складалися в візерунки. Це були закони, що з’явилися тоді, коли розуміння Закону Огня досягло свого апогею і втілювало саму суть Великого Дао!
— Молода пані дала мені обіцянку, і я повинен дотриматися своєї обіцянки.
Слова прозвучали спокійно і холодно. У цей удар Пастер вклав все. Біле сяйво подібне до чистого нефриту, засяяло нічне небо і простягалося аж до горизонту. Це світло затінило навіть блиск зірок. Світлове полум’я перетворилося на примарні звуки Дао, які лугують між небом і землею так само як з глибини часу.
Бачачи цей нищівний напад, Монарх Десяти тисяч Привидів витворився в обличчя. Він розумів, що або він викладеться на повну, або помре! Усередині його тіла роздалися тваринний рик. Висохла, гнила плоть здулася, назовні вирвалася міць аури смерті. Захопили тисячі привидів. З тіла Монарха вилетів криваво-червоний череп і з вим кинувся до Пасташку. У той же самий час Монарх кинув вперед Колокол десяти тисяч Привидів. З гулом, як - от падінню демонської гори з самої підземної хвилі, дзвін полетів на ворога.
Він залишив тіло, носячи в собі духовний напад Монарха, тоді як Юань була вилита у дзвін. Злиття цих двох сил було обмеженням Монарха Десяти тисяч Привидів. Він вірив, що хоч би яким гострим був меч Пастушка, він не зможе пробити цього козира.
Коли Пастушок побачив наближення дзвона і черепа, він просто виблискував очима. Він наніс удар долонею, одночасно з цим наповнюючи її Силою Пустоші з такою лютістю, що луснули судини, і в всі сторони бризнула срібна кров. Ладонь Пастушка стала кривавою!
Роздався оглушливий дзвін. Удар прийшов точно по дзвону. Дзвін, який має велику вагу і зберігає десять тисяч великих правителів у своїй душі, здригнувся. Важкий метал змився, створюючи виразний відбиток долоні! Срібна кров Пастушка залишилась на поверхні артефакту. Метал, з якого був викулений дзвін, почав плавати під дією цієї палаючої крові, перетворюючись на рідке залізо. Кров Великого Імператора пропалила в дзвони діру! У ній була прихована сила.
Почулось шипіння. Біле полум’я пожирало мстиві духи, які були запечатані всередині дзвона. Нещасні душі, приречені на страждання, зникали у вогні в попіл. І хоча процес був болісним, це стало довгоочікуваним звільненням. З кожною хвилиною крикнули множиться, тисячі душ одержували спокій.
- Ти смієш спалювати душі в моєму дзвоні! — Очі Монарха налились кров'ю, але тепер, коли його сили були на виході, він не міг цьому перешкодити.
Пастушок викрикнув короткий наказ і одним рухом відкинув дзвін убік, після чого знову обвалив меч Примарної Кісті. Кривавий череп зревел, намагаючись вчепитися до Пасташка. Цей череп був Тонімом Аватари Монарха, здатні пожирати людські душі.
Однак Пастушок навіть не здригнувся. Разом з мечем він кинувся прямо на череп! Він сам перетворився на промінь меча. Здавалося, в цю мить його тіло і душа стали єдиним божественним клинку. Його душа збереглася завдяки силі меча. Дорога мечника була жвава і невгамована!
— Прочь!
Пастушок видав яросний кістяк. Кров на мечі Примарної Кості спалахнула з новою силою, і навколо його візерунки Дао вливалися в лезо. Меч проколов кривавий череп наскрізь і опинився прямо перед лицем Монарха Десяти тисяч Привидаків! Остріє клинка, що світиться нефритово-білим світлом, замерло в якихось 3 чі від нього.
- Ти прорубався крізь мій кривавий череп? - Монарха спотворено. Зрозумівши, що не встигнути, він витягнув собі на вухо і вчепився за шию Пастушка. Він хотів обмінятися ранами, змусивши противника відступити для захисту.
Але Пастушок не збирався захищатися. Його меч був створений, щоб пити кров ворога! Клинок увійшов в тіло без найменшого коливання. Меч проколов груди Монарха Десяти тисяч Привидів зліва, вбиваючи серце! Біле полум'я хлинуло всередину тіла Монарха, миттєво розповсюджуючись по судинах і перетворюючи всю його кров в попіл.
У ту саму мить кігті Монарха встромилися у груди Пасташка. У його тілі залишилося десять кровоточивих ран, з яких повалив густий чорний дим. Когті були отруєні! Але цей удар так і не досяг серця. На мечі Пастушка, кров’яному полум’ю Дикого меча, випалила енергія Монарха і обірвала його життєву іскру, не дозволивши отямитися від захисної Силу Пустоші.
Меч зробив горизонтальний змах. Тіло Монарха Десяти тисяч Примар було розрубано надвоє! Залишки великого майстра не могли протистояти вогню і розсипалися пеплом у повітрі. Так закінчився шлях великого Імператора Примари, який був стерте з існування.
Старійшини сім’ї Шента були приголомшені, коли побачили попіл у порожньому стані. Це було занадто страшно! Це була сила крові Великого Імператора Раси Пустота. Одна лише її сила була достатньою для такого руйнування, саме тому багато людей так відчайдушно прагнули отримати цю зброю. Але ця кров служила не тільки для виготовлення пілюль, але й для того, щоб спричинити смерть.
Пастушок був бледен. З десяти ран на його грудях сочилася срібна кров, але тепер її було заплямовано чорною. Яд Монарха Десяти тисяч Привидів був незвичайним, створений на основі Закону отрути, він міг роз’єднувати навіть природу Раси пустити.
— Пастушок... Він убив людського Великого Імператора!
У таборі Божественного Царства Тайва князь Чу та інші були охоплені жахом. Те, що сталося, не вкладалося в голову. Цей день назавжди запам'ятається мешканцям Чучжоу: тут впав Великий Імператор! Для жителів Тайу такі особи були легендами, яких майже неможливо зустріти в повсякденному житті.
Пастушок стояв, його зелені одягу були залили кров'ю. Він був поранений, отруєний і, здавалося, досяг свого краю, повністю виснаживши свої сили. Чи зможе він боротися далі? Це питання промайнув у голові князя Чу. Хоча вони були по - різному, але своєю величністю Пасташка прищеплювала йому щиру повагу. Перед ним був справжній герой своєї епохи!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv