За таких обставин, на очах багатьох співплемінників з клану Лянь і Юн поманив Чжоу Сяоке до себе, що призвело до сильноїнервізації.
І Юнь посміхнувся:
- Сяоке, підійди. У мене для тебе щось добре.
Чжоу Сяоке поспішала. Вона подивилася на І Юню і знову побачила його обличчя ту давню, добре знайому їй чисту й щиру посмішку.
Ця усмішка в одну мить дала Чжоу Сяоке зрозуміти: брат і Юнь не змінилися, він залишився незмінним. Навіть якщо він став державним чоловіком, то все ж таки є братом І Юнь, якого вона так кохала.
— Угу!
Чжоу Сяоке посміхнулася, на її щоках висипали ямочки. Вона з усіх сил кивнула і радісно побігла до І Юна, схопивши його за руку.
— Брат и Юнь!
Опинившись поруч з І Юном, Чжоу Сіоке перестала нервувати. Ладонь і Юня були ніжними, але міцними й сильними. Дівчинка відчула, що в її серці є почуття безпеки. Здавалося, що Юні вже не боїться холоду і голоду.
- Сяоке, це тобі.
І Юнь невзначий дістав з дорожнього суму, який відходив паром тканинний сверток.
Сяоке застигла і на автоматі прийняла згорток. Не встигла вона розвернути його, як вже відчула вихідний зсередини апетитний аромат їжі.
— Це... — ахнула Чжоу Сяоке.
— Відкрий і подивись, — з усмішкою сказав І Юнь. Цей шматок він підсмажив спеціально для Чжоу Сяоке, коли вже йшов до села. Хоча цього разу він привіз із собою багато припасів, але висунув припущення, що сім'я Тетоньки Ван була повністю виснажена, а готове блюдо все ж краще, ніж будь-яке інше.
Крім того, у Великій Пустоші з кулінарними складниками було туго і вміння Тетоньки Ван в гостинці вже точно поступалися його власним.
Чжоу Сяоке сковтнула слину і обережно, сантиметр за дюймом, розвернулась тканини. Всередині виявився скибок з смарагдно-зелених лотосових листя. Коли вони розкрилися, перед очима дівчинки з'явився величезний, підручений шматок смаженого м"яса вагою 3-4 цзіня.
І Юнь спеціально вибрав м’ясо з ноги Семикольорового оленя. М’ясо Семикольорового оленя славилося ніжністю і соковитістю, а мармурова вирізка з віконця вважалася найбільш відбірною частиною. Хоча це було нежирне м’ясо, воно мало чудові жирні прожилки і тому витіснило найбільший аромат під час спеки.
І Юнь зробив на м'ясі надрізи сіткою, заздалегідь замаринував його, а під час жарки змозав медом. Смачна страва визирала з очей і пахла просто божественно.
Біля смаженого м’яса лежало кілька рисових кульок, загорнутих у зелені овочеві листки.
Коли Чжоу Сяко мало не проковтнула язика, то довкола людей клалася лянь і аж очі вилізли з орбіт!
Навіть старійшини клану Лянь були приголомшені. Вони не проминули, а втупилися на смажене м’ясо у руках Чжоу Сяоке, ледве стримуючи краплі слини.
Хіба люди з клану Лянь бачили коли-небудь таке витончене споживання? Вони їли понад 90 відсотків м’яса, яке вимочували на сонці. Який у них був смак, окрім жорсткості і солоності?
Якщо вони час від часу перепадали свіжа, то її просто варили. І це вже вважалося щастям. Звідки вони знали про такі чудові методи жарки?
Крім того, сьогодні в лані Левія була надзвичайно нестаткова провізія. Навіть старійшини перебилися з хліба на воду. Бачачи смажене м’ясо в руках Чжоу Сяоке, вони були готові лізти від заздрості на стіну і їхні очі поливалися кров’ю!
— Брат И Юнь, я... — Чжоу Сяоке сковтнула слину. Їй шалено хотілося відкусити соковитий шматок прямо зараз, а решта розділити з батьком і матір'ю та угамувати голод.
Але їй здавалося незграбним накидатися на їжу прямо на очах у брата І Юна і багатьох людей.
І Юнь розгадали її збентеження і посміхнувся:
— Проголодалась, ешь! Тітонька Ван, дядюшка Чжоу!
Покликавши батьків Чжоу Сяоке, І Юнь поманив їх до себе.
Тітонька Ван обомлела. Їй здавалося, що все відбувається - лише сон. Невже це наяву?
Вона постійно ховала себе за руку. Було боляче, значить, не сон.
ти таки вибився в люди... і насправді добився успіху... — пробурмотала Тетшка Ван.
Поруч з нею чесний і мовчазний дядьок Чжоу стояв як бовван. Тільки коли Тітонька Ван штовхнула його в бік, він прокинувся.
— Йдемо швидше, Юнь-ер нас кличе, - сказала тітка Ван.
Дядюшка Чжоу глухо відгукнувся. Він не звик до цього, бо коли всі мешканці клана Лева втупилися на них, він почувався дуже незручно.
— Тітонька Ван, дядька Чжоу, це вам, - І Юнь відрізав два щедрі куски м'яса і дав їм по рисовому кульку. — Якщо зголодніли, їжте, не соромтесь.
— Це... Якось незручно... — Дядюшка Чжоу почухав затилиць, хоча слина у нього з кутків рота так і капала.
Чжоу Сяоке фиркала від сміху. Вона була ще дитиною, щирою і безпосереднім: раз брат І Юнь дозволив, отже можна їсти.
Дівчинка відразу відкусила шматочок смаженого м'яса. Хрустяча корочка, ніжна і соковита м'якуша - смак перебільшив усе, що Чжоу Сяоке могла собі уявити.
Тітонька Ван і дядька Чжоу теж не стрималися. Сім'я з трьох чоловік влаштувала бенкет прямо на місці - голод взяв своє.
Ось тільки для людей з роду Лянь це стало тортурою. У них від одного виду зводив животи, слині текли рікою, а очі горіли заздрісним вогнем!
Справжня кара!
Але поки що Юнь стояв поруч, ніхто не сміявся кинутися і забрати їжу.
У цей момент співплеменники дивилися на сім’ю Тетошки Ван з безпрецедентною заздрістю і пожадливістю. Як смакує таке запашне м’ясо?
Люди були готові проковтнути власну мову. Вони стежили за шматком м’яса, який тяжіли на очах.
Вони розуміли, що заздрити марно. Хто винен у тому, як родина Тетоньки Ван завжди виявляла особливу турботу про І Юна і Цзян Сяожоу?
І Юнь кинув натовп поглядом і вибрав ще кількох дітей:
— Ты... Ты... і ти... виходьте.
З цими словами І Юнь підстрибнув і з легкістю встромив на висоту 7-8 джЖів. Він витягнув з кошика свого їздця кілька великих судків, які їли їжу і приземлилися назад.
У цих коробках лежали готові страви. Звичайно, далеко не такі витончені, як у сім'ї Чжоу Сяоке, але все одно раз в десять смакніше кращого їжі, яку може приготувати плем'я Тао.
Залишивши коробки, Юнь сказав дітям:
- Це для вас. Тільки без бійки.
Почувши це, діти засяяли від захоплення. Вони радісно закричали і накинулися на судки.
Глуха глуша породжує брудних людей, але більшість дітей ні в чому не винні.
Однак більшість людей. Серед обраних І Юнем хлопців більше 70 відсотків складалась з дівчаток - ці діти в його очах були добрими і душевними.
Діти пригостилися за дві щоки, злегка поштовхуючи одне одного, щасливі та задоволені.
Через це у кількох залишків хлопців налилися заздрістьом. Вони помітили, що діти отримують привілеї і можуть розжовуватися їжею.
- І Юнь, чому нам не можна їсти? — Зажадав відповіді один з підлітків 14-15 років.
Він був заводивою сільської детвори. Його дідусь був одним з старійшин роду Лева, а також сам хлопець вирізнявся владною вдачею: бив кожного, хто йому не подобався, ніж і заслужив бути провідником.
Раніше І Юнь також був під його « владою ». Той не один задирав І Юню; по правді кажучи, в селі не було жодної лагідної дитини, якої б він не обижав.
Перед І Юнем хлопець відчував якийсь страх, але спокуса їжі був занадто великий, тому він не стримався і викрикнув своє питання.
І Юнь подивився на нього і посміхнувся. Чи міг він забути, як кілька десятків днів тому саме цей підліток разом з ватагою хлопчаків оточив Цзян Сіяжу і кидав коров’як до їхнього дому?
Пам’ятаю, як І Юня пам’ятав кожного хлопця, який носив гній. І Юнь не збирався потурати їхнім злочинам лише тому, що вони малі. Він хотів, щоб ці діти зрозуміли: за погану поведінку неминуче приходить кара.
Роздаючи їжу цього разу, Юнь повністю виключив усіх тих, хто тоді кидав гній. Саме тому серед дітей, яких вони зібрали, була хороша доля дівчат.
Побачивши, що І Юнь мовчить і тільки крижано посміхається, хлопець струхнув, але звик до безкарності та страху молодших все ще важко мирився з новим становищем речей. Раніше Юнь не прилетів йому і в підметки, а тепер став господарем ситуації, що шалено злило підлітка.
Однак обставини вимагали від нього самовладання. Він розумів, що в бійці з Юнем у нього немає шансів.
Підліток помітив, що майже всі діти, обділені їжею, були його шігорками. Це змусило його подумати, що І Юнь мітить особисто в нього.
Подратувавшись, він сказав:
чому ти чіпляєшся до мене? Чому інші мають їжу, а в мене і моїх братів немає?
Почувши це, І Юнь посміхнувся. Вступати в перепалку сльозу начебто безглуздо, але ... І Юнь і сам був дитиною, так чому б не померти силами з іншими хлопцями? Крім того, хто сказав, що дітям дозволено безкарно чинити зло? Хто сказав, що їхні провини можна прощати?
Багато мерзотників у цьому світі були поганями ще з малих років.
У дитинстві вони - хулігани, в юності — сопляки-задири, дорослішання - стають злочинцями, а у старості шахрують на дорогах.
Вони гнилі зсередини і ззовні. Шанувати старших і піклуватися про молодших — це благородна ідея, але не така вже й важлива.
І Юнь окинув підлітка поглядом, як дивляться на ідіота, і вимовив:
— Кому хочу, тому й даю їжу, яку привіз. Коли ви ділили зерно, все вирішували самі. А сьогодні черга І Юня ділити їжу! Хто мені приємний, отримає побільше, а хто проти мене — не дістане ні зернятко!
І Юнь цими словами чітко сказав: відтепер в клані Лянь все вирішувало я один!
І Юнь зовсім не мав святим милосердям Будди. У світі існували люди, які не мали жодної користі з добродушності. Вони лише вважатимуть твоє добро слабкістю і при першій можливості всадять ніж у спину, не вагаючись ні секунди.
Нерозумна плата за зло, подібне до тварюки. Принцип І Юня був простий: тих, хто робив йому добро, він запам’ятав і пізніше віддавав знаткою; а тих хто шкодив йому, не прощав і потім шукав все з ліхвою.
Що ж стосується цих дітей... Діти, кажете? Їм вже 14 років, вони старші за І Юню на два-три роки. Вік — не виправдання: кожен повинен відповідати за свої вчинки!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv