Велетенська тварина бігла дуже швидко, і незабаром село клана Левь сховалося з виду. Переможці зникли за горизонтом, і Юнь лише з сумом похитав головою. Мешканці Великого Дикого краю були занадто наївними, їх було так легко обманути.
Вони були прості, але їх не можна було повністю вважати добрими. Навпаки, у них були різні пороки і потворні риси. Напевно, така людська природа...
І Юнь відігнав ці думки. Він дивився на пейзажі, що просувалися повз, відчуваючи свист вітру і мимовільно прошепотів собі: « Величина пустий, я йду!»
Це був перший раз, коли Юнь покинув межі землі клана Ляйн. Він мав на власні очі побачити, як виглядає справжня пустиня за межами захищених духовних угод!
Швидкість звіра вражала. З кожним стрибком він залишав на землі глибокий слід. Ця істота могла долати тисячі разів на день. Тряска на його спині була настільки сильною, що людина без відповідної підготовки ризикувала до кінця дня відчути, як її кістки розсипаються в порох. Навіть бійці з підготованого табору ледве стримували стони.
А Юнь, вхопившись за поводиря, вийшов на ноги прямо на спині дикого звіра і почав жадібно оглядати околиці. Як тільки вони покинули територію, перед ними з’явилася справжня пустеля.
Пустеля Юнь була незалюдненою і майже безлюдною. Усюди лежали ліси, а ландшафт зберіг свій оригінальний і дикий вигляд. Насправді І Юнь навіть не знав, чи можна називати це лісом. У джунглях нашої планети люди дуже відрізнялися від тропічних джунглів.
Ліси на Землі були вологими та душними, завалені гнилим листям і важачем, з нелазними кущами під сеньом дерев. Там навіть людям було важко пройти повз них, не кажучи вже про втечу велетенського звіра. Тут же дерева росли на значному відрізку один від одного, дозволяючи дикій звірині нестися в повну опору. Ці дерева були надзвичайно високими — понад 100 метрів, а іноді й кілька сотень, їх буквально прокололи хмари!
Дивно, але ці велетні росли на дуже мізерному ґрунті. Велика пустища складалася з величезних валунів, гірських цепей та скелястих пустощів. Деякі дерева пускали коріння прямо в чорний залізняк! Вид величного дерева, що росте з монолітної скелі, зачаровувався.
І це не було чимось звичайним, адже такі пейзажі відбувалися на кожному кроці. Оскільки родючий шар був мало, поверхня майже скрізь була покрита каменем, то понад 90 відсотків рослин було змушено боротися за життя серед скель. Місцеві гори були суворими й неприступними, на які не спадало б і мавпа.
Гірські піки то змивали в небо самотні голки, то тяглись на десятки тисяч. Вершини, що сягали тисячі метрів заввишки, були лише пагорбами. А між ними зяяли бездонні прірви, невидимі очі ущелини і каньйони, кінця яких не було видно...
Така була величезна пустиша. Навіть якщо не брати до уваги астральних звірів, які можуть проковтнути воїна одним махом, звичайна людина ніколи б не зміг перетнути ці землі просто через рельєф. Перескочити через прірву, подолати снігові бурі і не провалитися в крижаних ущелинах — це нелегке завдання. Навіть воїнам Сфери Пурпурної Крові довелося б тричі подумати, перш ніж плисти в таку дорогу.
Однак попри свої розміри велетенська тварина Страж Цзіньлун мчала по кам’янистих стежках так легко, наче на рівнині. Він біг дну глибокого каньйону, який був єдиним шляхом між Плем’я Тао та Ланом.
Зрештою Юнь побачив Плем’я Тао. Поселення вразило багатьох людей: безліч домів, метушливі вулиці, багато народу та розкішний крам. У центрі Племені Тао навіть височіли багатоповерхові кам’яні споруди та високі вежі. У цьому світі право жити в таких вежах мали лише воїни Пурпурної Крові, захисники і боги-закровники племені.
— Ви будете жити тут, — оголосили прибульці.
Плем’я Тао підготувало спеціальні приміщення для учасників відбору з усіх сусідніх малих кланів. Поблизу Племені Тао було десятки таких поселень, від кожного приїхало по 10 осіб і назбиралося кілька сотень гостей. Якщо додати до них своїх талановитих хлопців Племені Тао, яких було більше, ніж у всіх малих кланах разом узятих, загальна кількість присутніх становила тисячі.
Житло поділене на три зони, які дуже відрізняються від якості. Перша зона складалася з окремих вишуканих будинків, які нагадували І Юню вілли зі свого колишнього життя. Друга зон - цегляні будинки, не такі розкішні, як вілли, але цілком затишні і міцні. І нарешті, третя зона була наспейними дерев'яними халупами, де були тільки стіл та чотири ліжка. Чотири особи на одну кімнату — справжній студентський холестер.
Перша зона була створена виключно для прямої гілки Племені Тао. Кожен відомий відриск займав окрему хатинку. Друга зона була виділена для лідерів малих кланів, як - от Лев Чен’юй.
А в третій зоні ювілео, як і Юні та хлопці з підготовленого табору, було багато людей. Лідери маленьких кланів, користуючись правом на десять місць, привозили з собою світу. У очах інших ці люди були не більш ніж слугами, і хоча вони також формально брали участь у Великому відборі, різниця між паном та слугою була величезною. Ніхто і не думав оселити їх разом. У цьому світі поняття про солови і рангу були такими ж непорушними, як у стародавньому Китаї.
Зайшовши у свою халупу, Юнь познайомився з трьома сусідами. Їм було по чотирнадцять-п'ятнадцять років, ненамного старше його самого. Їхній одяг, як видно з грубого пеньки, що була спеціально пошита до відбору, також був вихідцем із бідних шарів. У Великій Пустині нужденних було переважна більшість людей.
« Час вийти і подивитися, як виглядає генія з інших племен» — подумав Юнь і покинув хатину.
Плем’я Тао було величезним. Учнів, де вони перебували, звичайно використовували для внутрішніх велоспортів, але Великий відбір, організований божественним Царством Тайу, не був простим турніром на поморах. Екзаменатори встановлювали різні випробування для перевірки всіх рис учасників, і точні завдання поки що залишалися таємницею.
На площі перед сільською зонами І Юнь помітив знайому фігуру — Лев Чен’юя. Цей чоловік з інших молодих талантів стояв навколо Білолицего хлопця у світлих одязі. На вигляд він був не більше чотирнадцяти-п'ятнадцяти років, шкіра у нього була біла і ніжна, як в дівчини, а риси обличчя - надзвичайно вишуканими.
Завжди високомірний Лянь Чен'юї зараз застиг у позі шанобливого смирення і про щось говорив з цим хлопцем, обговорюючи видатних молодих людей Пустоші Юні.
— Левя Чен'юй, ті люди, про яких ти говориш, не стоять і згадки, — тон хлопці був зарозумілим. — Кажуть, що в Великому відбірі бере участь більше тисячі людей, але насправді дев’ять з десяти є просто видалянням рабів і слуг. Якщо відкинути цей вбрід, скільки залишиться? Навряд чи сотня тих, хто хоч чогось коштує.
— І ця стоня здається сильною лише в очах обивачів. Для мене навіть ці дбайливі нащадки малих кланів — це мізерна дурниця! Ти ще куди не йшло, зі скрипом будеш для масовки. По правді кажучи, цей відбір — нудьга смертельна!
Слова цього хлопця були неймовірно зухвалими. І Юнь навіть поспішав: що це за фрукт такий? Говорити подібні речі, та ще так голосно, щоб чули все навколо! Майже кожного, хто був присутній, він тільки що змішував з брудом або рабом, або нікчемним.
— Твою мать, що це ще за голка вискочка? — Один з них у натовпі, який був здоровий і вже хотів кинутися до ббілолиця юнака, щоб навчити його цього хлопця, але товариш вчасно схопив його за руку.
— Життя набридло? Це ж Тао Юсьйо, третій молодий пан Племені Тео!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv