***
І Юнь вже не міг терпіти. Він полив м’ясо заздалегідь приготовленим соусом, відірвав курку, глибоко вдихнув аромат і зробив соковитий укус.
Крізця була хрустким, м’ясо — ніжним і соковитим, що буквально тихає в роті, а по підборіддя стікав пахуча олія.
Варто було визнати, що незначна дика пташка, яку дав йому цей товстий старий, виявилася неймовірно смачною. Тож не дивно, що він сплев її за дві щічки навіть тоді, коли сам умудрився перетворити м’ясо на суцільне вугілля.
Крім того, м’ясо містило в собі чистішу енергію. Як тільки Юнь проковтнув перший шматок, ця енергія розкололася по всьому його тілу і принесла невимовне відчуття комфорту.
Вино, яким поділився старий чоловік, також було особливим. Після запікання аромат не випарувався, а глибоко пропирав м’ясо і придавав йому п’яний присмак.
У цьому прекрасному вині енергія виявилася ще чистіше, і тому пори на тілі І Юня розкриються від невимовного блаженства.
Лінь Сінтун з цікавістю подивилася на І Юню. Одного тільки аромату і апетитного вигляду було достатньо, щоб зрозуміти, що смак у цієї страви чудовий.
Цьому хлопчику на вигляд було від сили 12 років, а він мав такі кулінарні вміння?
- Сетрице-небожительниця, не хочете спробувати?
У І Юня мова була підвішена що треба. Він відразу зрозумів, що походження і статус цієї дівчини дуже незаряджені, та й старий душі в ній не чайував. Не знаючи її імені, Юнь вирішив, що навернення "сетриця-небожительниця" буде точно безпрограшним варіантом.
— Э-э... — Линь Синтун злегка розгубилась. Побачивши, як І Юнь відірвав другу, незайману ніжку і запустив пальці в соковите м'ясо, щоб протягнути їй обід, вона на мить завм’ялася.
Послабившись, вона все ж взяла їжу і зробила маленький укус. Смак і впертість були приголомшливими!
У порівнянні з цим шедевром « наріжна курка », яку готував її вчитель, просто не йшла в жодне порівняння.
Дівчина дістала шовкову хустинку, витерла кутки губ і ввічливо посміхнулася на знак вдячності.
Вона ще ніколи не куштувала такого методу приготування, і смак був надзвичайно незвичайним.
Хоча Лінь Сінтун була байдужою до світських благ і не мала особливої слабкості щодо їжі, під час довгої подорожі їй дуже подобалось ходити на прогулянки.
Дівчина оцінила обід, але не стала бурхливо виражати захоплення.
Чого не можна було сказати про старого чоловіка. Цей прожорливий старий був невиправним черевородником. Бог знає, скільки років тому він досяг стадії бігу, але ніколи не хотів їсти. Він харчувався чотири рази на день, не пропускаючи ні сніданку, ні обіду, ані вечері, або нічного перекусу.
Його дім забезпечував вишуканими слугами, так що він з’їв у своєму задоволення. Але тепер, коли він вирушив у подорож зі своєю однокласницею заради її загартувань, йому довелося погано. Протягом довгого часу йому набридло обляковане м'ясо.
У нього вже слинки текли струмком, але гордість не дозволяла присягати на їжу у хлопців. Побачивши, що Юнь не хоче ділитися з ним своїми думками, старий напивається. « Цей паршивий чоловік не знає вдячності! Забув, хто дав йому птицю і вино? "
— А ти добре готуєш для дитини, — сказав товстень. — За своє довге життя старий випробував безліч делікатесів з усього світу, так що мій авторитет у кулінарії не можна заперечити! Ну-но, хлопче, давай я оцінюю твою кулінарну майстерність. Якщо я знайду непартаменти, то так і буду ділитися з ними цінними порадами.
З цими словами він простягнув свою пухлу, засмажену і випаровану руку — бо він не витер пальці після того, як з’їв обвуглену дичь!
І Юнь інстинктивно намагався ухилитися. Але ця товста рука рухалася якимось незбагненним чином: здавалося, вона тягнеться повільно, але ухилитися фізично було неможливо. Один рух старий відірвав майже половину тушки, кинувши І Юня обох соковитих крилок!
« Щоб тебе!» — вилаяв і Юнь.
Але товстий старий вже вів жваве м’ясо. При цьому його маленькі хитрі очі висміювали зиркнути на хлопчика, ніби кажучи: « Ну що, дурня? Невже ти дійсно думав, що зможеш відвернутися від моїх рук?»
Старі люди впивалися зубами у м’ясо, як рот наповнився ароматним соком. Очі товстака миттєво округли і засяяли!
Хоча смак самого м’яса не коштував і мови, головною гідністю був аромат вина.
Старець куштував за своє життя багато смачної страви, але такий метод приготування бачив вперше.
Вино, що пташтує, зробило його смак надзвичайно м’яким і глибоким!
Він був не тільки гурманом, але й знатним любителем випити. Старик і подумати не міг, що вина можна знайти таке чудове застосування. Дві різні смаки об’єдналися, створивши дивовижний кулінковий шедевр!
У порівнянні з цим його власне твориво годувало собакам!
Хоча старий до цього вже вмів цілу тьу, а ця дика пташка була дуже великою і удосвітленою. І Юнь, який вивчав мистецтво Пожиранії Слона, відчував, що це м'ясо дуже сите і повільно засвоюється: звичайній людині вистачило б однієї ніжки, щоб не зазнати голоду кілька днів.
Цей же старий слопав вже півтори птахи і не виказав жодних ознак насичення.
Ел товстий на вигляд ламано, але з неймовірною швидкістю. Менше ніж за дві хвилини від половини тушки залишилася лише акуратна горка кісток.
Крім того, вони були настільки чистими — навіть тонкими ребраками, що будь - який собака відчував би заздрість.
Проігнорувавши приголомшений погляд І Юня, старий невтомливо витер жирні губи і прорік:
— Що ж, смак зносний. Якщо трохи потренишся, твоя стряпня зможе порівнятися з моїми кулінарними шедеврами.
Від такої безкарної брехні і Юнь ледве не поперхнувся. Хто взагалі був цей старий? Здається, його статус неймовірно високий. Але чому він поводиться так безсердечно?
Не помітивши презирливого погляду хлопчика, старий покосився на запечену у соло пташку в його руках і запитав:
- А ти чого не їси? Вже наелся?
— Нет! — І Юнь здригнувся, замотав головою швидко сплетити залишки порції.
Які вже тут жарти. Замішайся він хоч на секунду, і його порція в мить ока перетворилася б у ще одну купку навчисто обглучених кісток.
Крім того, м’ясо було не просто смачним і надзвичайно поживним. І Юнь відчув, як за цей короткий час його виснажене тіло наповнилось потужною енергією.
Він подумав: « Невже цей птах якийсь давній вид, споріднений Астральним звірам? »
І Юнь мимовільно зітхнув. Коли багатії щодня харчуються такими делікатесами, то не дивно, що їхня сила зростає по годинах.
Ще недавно він перебував у ейфорії від досягнення досконалості загарбки тіла, але тепер швидко охолонув.
Його стартова точка все ще залишалася занадто низькою. У крихітному племені він, можливо, і виділявся як самотній пік, але його поступ навряд чи вважався би неперевершеним. Його шлях тільки починався.
— Ей, малаць, я погляну, у тебе безумовно є кулінарний талант. Наша зустріч - знак долі...
З цими словами товстий старий потягнувся до свого перстню.
І Юнь чув подібні промови вже вдруге, тому у нього випрацював імунітет. Він спокійно витер рот і став чекати, що саме старий достане на цей раз.
— Хе-хе, держи, парень. Купиш собі солодощів, — посміхнувся старий і вийняв з перстня два вувесистих золоті слитки вагою приблизно 40 або 50 лянів.
І Юнь вперше бачив справжні золоті зливки. Коли він жив на землі, йому доводилось бачити золоті злитки лише на вітринах банків і ті були набагато скромнішими за розміром.
Він ненавмисно затримав на них погляд.
- Слухай, у мене тут є ще штук 20-тридцяти таких птахів. Приготуй їх так само, і ці два злитки твої. Зможеш купити цілу гору солодощів! — Добродушно розсміявся старий. Хоч він не хотів визнавати цього вголос, але добре розумів, що його кулінарні навички і підмітки не приносяться умінням І Юні. Птах, запечена в солі, особливо цей чудовий союз ароматів вина і м'яса, змусив старого пускати слини.
І Юнь лише скрився. У Дикому місті Юнь не було проку.
Якби він був на землі, то цих двох великих шматків вистачило б для того, щоб купити їжу до кінця життя. Однак у цьому світі продовольства високо цінувалися, особливо в пустелі Юнь. Іноді навіть за гори золота не можна було купити їжі. А якщо б він спробував обміняти золото на зерно у Лянь Чен'ю, це було б рівнозначне тому, що вівця добровільно йде до пащі до вовка.
— Мені не потрібно золота, — спокійно відповів Юнь. Старик спочатку пропонував йому мідні монети, тепер золото. Врешті-решт, він все ще бачив у ньому лише звичайного сільського хлопця, якому посміхнулася вдача, а не практика бойових мистецтв.
— Чи шанований попередник не знає, що дитина, яка йде по людному ринку з золотом, чекає сумного кінця?
— Э? — Старик на мить втратив дар мови. Він подумав, що навіть якщо хлопчик не може зробити золото чистим, він міг би віддати його батькам.
Лінь Сінтун, яка сиділа поряд з учителем, подивилась на І Юню. Правда про те, що володіння скарбом без належної сили захоплює нещастя, була проста, але побачити, як одинадцяти-двічня дитина залишається абсолютно байдужою при вигляді такого великого багатства і так спокійно розмірковує над цим, змушувало ненавидітися до нього повагу.
- Чого ти тоді хочеш? — запитав товстий старий, прибираючи золото.
— Я хочу попросити у вас лише одну річ, — повільно промовив Юнь.
Старий зацікавився:
— Кажи, послухаємо.
— З першого погляду на вас я зрозумів, що ви незвичайна людина. Ви займаєте високе становище, маєте величезний вплив і...
— Гаразд, гаразд, позбудь мене від цієї лестощі, — з удаваним презирством перервав його старий. Цей малий і впрямий був хітер як лис.
— Я не лещу, а лише виражаю свою щиру пошану. Ви маєте всім цим, і безліч людей, включаючи мене, схиляються перед вами з однієї простої причини... Через вашу силу! У Великій Дикоші тільки сила здатна вразити повагу! Тому я набрався зухвалості попросити у вас лише одну річ, і це - сила!
І Юнь сказав це твердим і впевненим голосом. Його неквапливі слова виголосили настільки чітко, що товстий старий на мить поспішав.
Лінь Сінтун теж здивовано закрила своїми чудовими очима, дивлячись на І Юню. Його правда була проста, але коли вчитель запитав її про його бажання, він свідчив про надзвичайну й свідому потребу стати могутнім. Це не було схоже на пусті фантазії звичайної дитини.
Такі слова навряд чи можна було сподіватися почути від дитини.
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv