***
І Юнь чудово знав, що він звичайна людина. Ще два місяці тому його тіло було настільки слабким, що він не зміг би навіть курку зловити, так що оцінка старого « вісьма посередни» була ще дуже м'якою і делікатною.
І Юнь злегка хвилювався: якщо старий вже відкрив Небесне Око, невже він дійсно не помітив присутність Пурпурного Крістала в його серці?.
— Заврядні кістки, низьке походження, але при цьому... — Старик задумався, і тут його погляд впав на заводь за спиною І Юню. У його голові відразу спалахнула здогадка.
Він знову ошукав тіло хлопчика, і тому І Юня по шкірі побігла за великими мурашками.
« Що цей старий робить? Невже він не знає, що чоловіки німе так безцеремонно тискати один одного!»
— Старик все зрозумів! Ти, малий, вірно проковтнув якийсь рідкісний природній скарб і потім сховався на дні цієї глибокої фабрики, щоб загарбати тіло. Буйна, шалена енергія скарбів і крижана вода омута врівноважили один одного, і ти чисто випадково зміг переродитися, досягнувши цього рівня!
І Юнь, почувши міркування старого чоловіка, здивував себе. Цей старий чоловік був неймовірно розумний. Хоча його висновки не у всьому збігалися з реальністю, вони виявилися надзвичайно близькими до правди.
- Для твоїх років це дуже гарне досягнення. Хоч тобі допомогла чиста удача в вигляді проковтованого скарбу, і в майбутньому... ти не піднімешся вище певної межі, але все одно великий молодець!
Від цих слів І Юнь лише закотився очима. Чи висміюєтесь, піди і розбери цього старого?
- Слухай, малий, якщо вже ми зустрілися в цій глушині, це можна назвати долею... - З цими словами пухкий старий поліз за пазуху, немов збираючись що-небудь дістати.
Очі І Юня загорілися. Невже зараз на нього проллється золотий дощ? Може, старець з симпатії захоче подарувати його рідкісним сувоям з бойовими технологіями або есенцією астральні кістки? Хоч би флаконом чудово дійсних пілюль!
Ладонь старого була пухлою, а на великому пальці фарбувалися досить химерне кільце з зеленого нефриту. Його рука ні краплі не походила на усихші, костяті руки звичайних старих.
Він витяг свою руку, яка через пухлості нагадувала білу парову шпильку, заніс її над долонею І Юня і розтиснув пальці.
Дзинь-дзень!
У долоню І Юня посипалася жменя мідних монет, які ще зберігали тепло пухлою долоні старого.
Мідні монети?
У І Юня на чолі проступили три чорні смуги подумки.
« Купи собі солодощів, — усміхнувся старий чоловік і зробив широкий жест рукою, ніби вчинив невимовно щедрий вчинок.
Одна дівчина, яка стояла поряд з ним у гольщових шатах, теж тихо висіла в кулак. Очевидно, вона прийняла Юня за веселу дитину.
« Та твою ж ліворуч! »
І Юнь тупо втупився на два десятка мідних монет у своїй руці. У його душі в цей момент пронеслася ціла стадо диких биків.
У цьому світі прості люди використовували золото, срібло та мідь як засіб обчислення. Однак у безкрайній Пустоші Юнь цінні метали були лише допоміжним засобом сплати. Справжня тверда валюта залишалася зерном, областю і зброєю.
Цей старий явно був великим майстром, але, мандруючи по світлу, він, звичайно, тримав при собі трохи дрібниці для розрахунків зі смертними. Срібні злитки у звичайних лавках або придоріжних трактах були незручною справою, тому мідь була просто необхідна. Насправді він не мав нічого дивного в тому, що має монети.
Але все ж...
Для майстрів такого рівня мідь — навіть золото й срібло не мали жодної вартості. Якщо вже вирішив дарувати, міг би на худий кінець підкинути пару золотих злитків! І Юнь втратив дар мови.
Але, якщо подумати, його власні надії на легке життя теж були жалюгідними. Не дивно, що бідність позбавляє добробуту.
Усе його ресурси для культивації закінчилося, а він ледве дістався до Сфери Мерідіанів. Звичайно, розумова підтримка загарбки тіла - це прекрасно, але без досягнення Сфери Пурпурної Крові він не посмів би поринути на полювання у Велику пустелю. А без полювання що вони їстимуть? Знову порожній кашу з грубого зерна? Навіть ця мізерна похлебка Цзян Сяожоу завжди наливала погуще І Юню, а собі залишала лише мутну водицю. І Юню було відомо, що через його апетит сестрі доводиться голодувати разом з ним.
І Юнь обережно скинув монети в кишеню. Дареному коню в зуби не дивляться. Він віддасть їх Цзян Сяожоу — можливо, вона зможе обміняти в сусідів по клану хоча б трохи їжі.
І справді, безкоштовних пиріжків не буває. Та й з чого б це? У очах цього старого пухкого чоловіка він був просто веселим оббірником, а горсть монет на солодощі — лише жартома забавою. Нехай він досяг досконалості в загартуванні тіла, його кістки мають бути звичайними і успіх є результатом випадкової удачі з ліками. Такий малий чоловік не коштував серйозної уваги.
Маленький жебрак, слабкий — і ще й зустрівся з скупим старим мимохідцем. З якої причини розкидатися скарбами? Просто потіхи ради піддорозчив хлопчиську.
— Старший, а куди ви прямуєте? — І Юнь запитав, щоб не мовчати. У будь - якому разі, зав’язувати стосунки з таким сильним майстром було не більше.
— Ми прямуємо до Плем’я Тао, — не почав приховувати старий.
— Племя Тао... — І Юнь знав, що Плем’я Тао є великим поселенням по сусідству, яке фактично було захисником і власником клану Левія.
Саме Племені Тао — клан Лев’єн, який виковували з дерева зброю та обладунки як данину і торгівлю.
Ця пара, як і старий чоловік та дівчина, мала високе становище й могла вільно подорожувати через небезпечні землі Пустоші Юнь. Це лише викликало сильну заздрість.
І Юнь пригадав, як кілька днів тому Чжан Юлій суворо карав старійшин клану Левь бути надзвичайно ввічливим, оскільки в Пустоші Юні відбулися важливі події і великі люди могли б проходити повз їхні землі. Схоже, що цей старий і дівчина були тими найвищими гостями!
Пухлий старий вже зібрався було продовжити шлях, але, зробивши крок, раптом відчув, як у нього підвела живіт. Він глянув на сонце, почухав свій вугітний подвійний підборіддя і пробурмотів: « О, час обіду подспішився ». Місце тут славне: гори, чиста вода, тихо. Давай влаштуємо привал прямо тут.
« Обід?»
При цьому слові і Юнь миттєво відчув... Голод. Справжній, роздираючий голод.
Два місяці він сидів на порожній каші, тримаючись тільки на енергії трави та астральній кістки. Але минулої ночі на дні заводі його тіло без залишку переробляло всі накопичені резерви. Зараз у І Юню було абсолютно порожнеча.
— Ну що, учениця, давай перекусимо », — покликав старий Лінь Сінтун.
Лінь Сінтун кивнула і, перевівши погляд на І Юна, лагідно сказала: « Молодий друге, чи не хочеш розділити з нами вечерю?
— А? — І Юнь на мить поспішав, а потім у нього з’явилася радість. Голос дівчини виявився йому неймовірно мелодійним. — Ну... Якось незручно...
Хоча язик І Юня видавав ввічливі відмовки, його ноги вже самі несли до сухого місця біля вогнища, де він швидко оселився на землі.
Ці двоє явно не були простими людьми, хіба могли вони споживати звичайні продукти? Навіть скромний шматок їжі, безперечно, принесе велику користь його тілу та культивації!
Старий вже збирався розвести багаття. Помітивши, що малий чоловік не має зайвих церемоній, він просто презирливо нарікав, але оскільки учениця запросила гостя, то не сперечався.
Він торкнувся свого нефритового кільця на правій руці і, наче фокусник, витягнув звідти трьох вже общиплених жирних фазанів. Насадивши їх на дерев’яні вертела, він пристроїв їх над майбутнім костром.
Нефритовий пензель старого роду нагадував магічний кишені зі казковими скарбами. Після птахів він дістав цілу батарею баночок і пляшечок з всілякими спеціями.
У І Юня загорілися очі. Раніше він вважав цю обручку просто невибагливою окрасою заможного бога, але виявилось, що вона є легендарним кільцем для гір і річок!
— Хе-хе, пощастило тобі сьогодні, малий. Мало кому випала честь скуштувати люльку цього старого чоловіка! — Досить потираючи долоні, старий почав роздмухати полум’я під вертелами.
Лише тепер Юнь бачить птахів ближче. Це були не прості лісові фази. Хоч вони зовні і йшли на дич, від них виходили ледь помітні хвилі чистої енергії. І Юнь бачив яскраві частинки світла, що окутують тушки. Через це у нього мимовільно потекли слинки. Який же скарб!
Він уже два місяці не бачив пристойного шматка м’яса, а тут з'явилася жирна дич і до кінців наповнена духовною силою. Як тут не виходити слиною? Йому хотілося, щоб птах просмажився цю ж секунду, аби швидше встромити в неї зуби.
Проте невдовзі Юнь побачив, як старий чоловік обходиться з вогнем і м’ясом.
Кулінарне « мистецтво» яким так пишався цей старий чоловік... Це було жахливо!
https://literna.net/uk/books/81-pravdivii-mir-boi-ovikh-mistetstv