Решта команди чекала нас біля стін палацу, і було ясно, що вони мали різні рівні успіху у своїх боях. Усопп був всього лише на 70% вкритий бинтами, а не 100 відсотків, Чоппер виглядав трохи краще, Санджі був тільки трішки побитий, але у Віві було кілька кульок отворів в одязі, проте нічого серйозного. Біля них стояли Чака, Пелл, Луффі і, як не дивно, Кодза. Луфі відмахнувся від моїх вибачень за те, що я не сказав йому про слабкість Крокодайла, сказавши, ніби тепер він її знає, перш ніж відправитися на дворикову лужайку для свого реванша. Як тільки він зник, я випередив питання команди про перемогу, запитавши, що тут робить Кодза, залишивши його і Пелла пояснювати.
Судячи з їхньої розповіді, відсутність Віві в палаці, коли туди прибув Крокодайл і почав допитати Коберу, мало що змінило загальний план речей. Кобра тримав рот на замку до тих пір, поки Кодза не з'явився у палаці. Крокодайл, самовдоволений виродок, повідомив Кодзе правду, і коли Міс Ол Сандей готувалася забезпечити його мовчання, Кобра виступив проти цього і запропонував привести Робін до Понегліфу, якщо вона відпустить Кодзу. Як тільки вони пішли, Крокодайл вирішив трохи положити над Кодзою, перш ніж все одно вбити його шляхом скинути з балкона, якраз вчасно, щоб Луффі і Пелл виникли в найприємніший момент, і спіймали його. Коли їхнє пояснення закінчилося, Віві використала можливість попросити Саундбайта посилити її. Чака з Пеллом швидко стримували її, від спроби задушити нас, коли я сказав їй, що він втратив голос.
- І що ж нам тепер робити? - запитав Кодза, коли потреба утримати її відпала.
- Віві, тобі ж вдалося здолати команду Містера 7, вірно?
- Так, Еліта Королівської Гвардії зараз охороняє бомбу, - кивнула Віві в підтвердженні, помітно заспокоївшись перш ніж повернутися до охоронців своєї сім'ї. - Пелл, як думаєш, чи зможеш ти полетіти з ним за межі міста і водночас залишитися в живих?
- Звичайно, Принцеса Віві, я більш ніж здатний на це! -Саме, я ще не оправився від атаки тієї Сандей дівчини...
Віві кинула на мене холодний погляд, який змусив мене незручно відвернутися.
- Якщо я просто злечу вище і відліку за кілька секунд до того, як він вибухне, тоді так, я буду в порядку. Я подбаю про це негайно, якщо вам більше нічого не потрібно?
Віві глянула на мене, і я зніяково потиснув плечима. - Чорт забирай, якщо я знаю.
Зрештою вона просто зітхнула і помахала Пеллу рукою. - Гаразд, можеш відправлятися. Хоча почекай, я відправлюся з тобою, - вирішила Віві, підходячи до нього. - Твоя башта дасть мені гарну точку огляду, який я зможу використати, щоб привернути загальну увагу.
- Добре, на знак згоди. -А ми поки спробуємо зупинити це безумство звідси, з землі. Є ідеї, як це зробити?
- По-перше, ніяких публічних промов, - проворчав я, кинувши погляд на Кодзу. - Скажи своїм найбільш довіреним офіцерам припинити боротьбу по частинах, якщо ти вийдеш на відкрите місце і спробуєш зупинити все відразу, тебе просто застрелить підсадний агент Барок Воркс ... або самотній радікал, якщо вже на те пішло.
- Але ми вже очистили королівську армію; хіба це не викличе підозр, якщо вистрілить один з них?
- Наскільки важко змінити форму?
Це зауваження змусило всіх замовкнути.
- Крім того, в цьому божевілля - я вказав на війну, що продовжувалася у десятці метрів від нас, виключаючи деяких бунтарів і королівських вартових, які помітили своїх лідерів та намагалися захистити їх, здебільшого стиснувши зуби і стріляючи в дві армії, а не один за одного. - Це не мало б ніякого значення в будь-якому випадку. Один постріл, Кодза падає і все спалахує знову. Ні, ми не зможемо зупинити це протистояння самі. Найкраще, що ми можемо зробити - це спробувати сповільнити все це і протриматися до тих пір, поки Луфі не переможе Крокодайла, тоді все закінчиться.
- П-Попит...
Всі подивилися на Саундбайта, шепіт був достатньо сильним, щоб ми його почули. Сказавши це, він знову почав хрипіти, але сенс був ясний.
- Отже, ми виграємо час і зводимо кількість смертей до мінімуму, поки Луфі не переможе Крокодайла. Якщо Саундбайт зможе повернути собі голос раніше, буде навіть краще, - замовила Намі.
Я кивнув на знак згоди, перш ніж рішуче плескнути в долоні. - Ми всі знаємо, що потрібно робити. Давайте почнемо.
Віві зковтнула і почала жаліти, взявши на спину Пелла, як тільки він переобразився. - Бажаю всім удачі.
- Тобі теж!
І з цими словами вона пішла, а ми всі кинулися в бійку.
Порада: воювати проти величезної кількості людей? Відстій. Повний відстій. У цьому стовповідворенні нам довелося дивитися не тільки клини і кулі, але й кінцівки, голови, що літають чоботи, камені ... Це все, мало не збило мене з ніг раз десятки разів під час рукопашної бійки. І я повинен був піклуватися не тільки про свою дупу, але й про всіх інших. Утримати заколотника від удару в спину Восппа, розбити обличчя підсадному Барок Воркс, який намагався потрапити до Чопперу, і я абсолютно впевнений, що королівський солдат, котрий хотів схопити Намі, не був таким кульгавим, коли почалася війна.
Тим не менш, я дозволив одному королівському солдату врізати у груди Зоро. Після всього того лайна, через яке він змусив мене пройти, було приємно хоч трохи посміятися.
І все ж, попри всі зусилля, які я мусила витратити, щоб прикрити спини моїх друзів, вони також прикривали мою. Якби не напівсформована блискавка, яку Намі нібито зробила з повітря, я б отримав кулю в голову. Якби Санджі не вдарив коліном бунтівника, я б буквально втратив голову. Чорт візьми, якби Саундбайт мало не вирвав зубами шматок моєї шиї, пушене ядро, яке хтось був настільки дурний, щоб вистрілити, пройшло б через мій торс наскрізь.
Хоча я абсолютно впевнений, що Зоро дозволив йому виродку з кийкою мало не зламати мені ніс, перш ніж зупинив його, ніби це було просто недоречним.
І найгірше те, що це тривало майже нескінченно. Хвилини, годинник... ви могли б сказати мені, що це тривало кілька днів, і я би повірив. Все, на чому я міг зосередитися, це залишатися на ногах. Замахнувшися на чоловіка, який хотів підкрастись до мене, щоб одягнути королівську вартову Барок Воркса. Він бив цього хлопця, намагаючись втекти від удару блискавки (напевнено допомогти нам зрозуміти, як це контролювати), ухиляється вліво і крутиться в керах. Це було виснажливо, але був один факт, який я не міг викинути з голови, що став причиною, яка не дала моєму адреналіну впасти.
Кожного разу, коли я був близький до того, щоб впасти від втоми, кожен раз, як я мав близькі стосунки з ідеєю здатися і звалитися і дозволити комусь іншому взяти на себе весь цей бардак ... Все, що мені треба було робити - це слухати. Мені потрібно було лише накрити слух і слухати.
- ШШШШЕ!
Це було не те, до чого я прислухався, це була Намі, яка підсмажує групу неконтрольованих королівських вартових і декількох бунтарів, яких нам вдалося залучити на свою сторону. Ох, блін!
Ергх, це трохи ускладнило нашу роботу, але ні, то до чого я прислухався... було голосом. Це був голос Віві. Навіть після того, як вона знову здобула впевненість і владу, їй було важко заговорити. Хоча насправді вона не говорила. Вона швидше... кричала. Умоляла так голосно, як тільки могла, всіх королівську варту, яких вона намагалася змусити слухати, і бунтівників, які не стануть. Умоляла. Зупинити. Битва.
Вона намагалася, докладала великих зусиль. Поки вона намагалась, це означало, що я не мав абсолютно ніякого права зупинятися навіть на мить.
І все ж, на щастя, кінець кінцем настала перепочинок Божого акту. Небо осяяло світлом, звук вибуху, здавалося, почувався звідусіль. Я навіть уявити собі не міг, де цей клятий Крокодайл міг дістати таку бомбу. У найгіршому випадку, Джокер надав його йому, і це означало, що Дофламінго має можливість порівняти місто з землею, який забезпечує тих, хто пропонує найбільшу ціну.
Тим не менш, хоча бомба була жахливою по своїй могутності, вона принаймні дала нам деяку перепочинку через те, що всі зупинилися, щоб подивитися на небо. Я скористався затишнем, зваливши приголомшеного агента БВ, який возився з запасом пороху, що, як я думав, не допоможе нікому із присутніх.
На жаль, пауза закінчилася так само швидко як почалася з ревом кожного солдата. І, на відміну від того, що було раніше, бій посилився. У мене була таємна підозра, що кожен солдат звинувачував іншу сторону в бомбі, і це зробило таку ж реакцію досить зрозумілою.
Тим не менш, хоч їх і можна було зрозуміти, це було просто жахливо. Чиста ненависть, спрага крові... Вони більше не билися за свої цілі, половина з них була викликана первинною потребою у битві.
Єдиний приємний момент було те, що посеред всього цього я встиг помітити щось велике, біле і пухнасте, яке пірнуло в це безумство якраз у той момент, коли воно відновилося. І я не міг не помітити, що натовп залишає навколо нього досить великий порожній простір.
До цього моменту єдиною причиною, чому виснаження не призвело до того, що ми всі були захоплені, полягала в тому, щоб війнам було так само втомлено. Мої угортки були п'яні, а контратаки млявими, але мої противники мали таку ж погану форму. Якщо так, то бій може закінчитися тим, що всі помруть від виснаження, а не від сталі і чорного пороху.
На щастя, все закінчилося не так.
Все закінчилося... Звучання струн.
На мить мені стало не по собі, але це було так: звуки скрипки і віолончелі, чисті, як сам день, голосно та гордо прозвучали над звуками війни. Як тільки задзвонили струни, до них приєдналися інші інструменти: трубки, кларнети, барабани настільки сильно простромлювали навіть наші серця. На відміну від знищення цієї війни, повний оркестр тріумфально реставрував.
Я напружував слух, слухаючи музику, намагаючись визначити звідки вона звучить, тому що вона здавалася такою знайомою. І коли я зрозумів...
- Пф.... ПФХАХА!
Я впав на коліна і розхвилювався. Я сміявся, сміявся і жартував, випускаючи з себе стільки радості та полегшення.
Намі, приголомшений як музикою, так і моєю реакцією, зупинилася й подивилась на мене. - Кросс, ти розумієш що відбувається? Ти знаєш, що це за музика?
- ПФАХА! -О, я знаю, що це за музика.
- Що за...? але я продовжував говорити.
- ЦЕ МУЗИКАЛЬНИЙ ШОДЕВОР, ЯК ДІВ'Я СИМФОНІЯ ДБАКА, ІСПОЛИВА МІМІ МІНЕР, "ІЗ НОВОГО СВІТУ"! - І ЯКЩО ВОНА ВИГОРАЄ ПРЯМО ЗДЕСЬ і СЕЙЧАС, то МОЖУТЬ ОЗНАЧАТИ ТІЛЬКО ЗНАЮ! ОДНЕ! ТІЛЬКО! ОДНЕ!
Я змусив себе піднятися на ноги і вказав вдаль, де кілька будинків почали нахилятися через здутну землю.
- ЦЕ ЗНАЧАЄ, ЩО ВСЕ КОНЧЕНО! ЦЕ ЗНАЧИТЬ, ЩО ВІЙНА ЗАПЕРЕЧЕННЯ! ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО МИ! НАКІНЕЦЬ! ПЕРЕМОГИ!
Намі простежила за моїм поглядом і ахнула від шоку. - Ты... Хочеш сказати...?
Музика задзвонила хрещено, земля вибухнула, і Крокодайл... Цей холоднокровний виродок, пішов у політ.
-ОН ПЕРЕМОГІЛ! - вигукнув я, переможно вкидаючи руки. Сльози текли з кутків моїх очей, коли я сміявся від полегшення, спостерігаючи, як солдати один за одним перестають битися, розтунувши рот від подиву. - ЛУФФІ ПЕРЕМОГІЛ КРОКОДАЙЛА! ВІН підбурив мене!
Команда відразу приєдналася до мене у цьому святкуванні, і я з великим полегшенням спостерігав за солдатами, які зупинилися й слухали чудові звуки музики, що заповнили околицю.
Прекрасні... Звуки...
- До ТЕБЕ ВЕРНУЛСЯ ГОЛОС!- звив я, вказуючи на Саундбайта, який підстрибнув від шоку і змусив музику обібитисяся, як скрипу пластинки.
-Я...я сам не помітив!- викликав Саундбайт, його голос все ще був злегка хрипким. -Я ... Я слухав, як б'ється Луффі, і мені здалося, що так буде правильно!
- О, тоді все в порядку, - сердечно кивнув я. - Ми всі робимо помилки, це було дуже напружене... !
- УСІЛЬ ВІВІ, СЕЙЧАС ЖЕ!- закричала Намі, схопивши мене за горло.
- Т-То!- проліпив я, перш ніж ткнути пальцем до башти з годинником. - УСил.. ГАСРО-УСІЛЬЕЦЬ, МАКСИМАЛЬНА РУМУШІСТЬ! І ЗОХОРІ НАПРОВЛЕННІСТЬ ЗАВУКА, НІКОГО ГОЛОСУ С НЕБЕС!
ТАК ТОЧНО!- Саундбайт згідно кивнув, зосереджено дивлячись на вежу з годинником.
Миттєвий голос Віві гучно пролунав. Хоча йому не вистачало всеоб’єктивного голосу з неба, він принаймні відповідав на інтенсивність і гучність.
Після цього... Все інше, як часто кажуть, стало історією.
Це був довгий і важкий шлях, повний болю та страждань, але зрештою основа Саги про Алабасте закінчилася.
Все, що нам залишається, це перейти до епілогу, а потім ... Продовжити шлях.