Глава 7. Частина 1
З наближенням свята палац ставав дедалі галасливішим.
Минуло досить багато часу відтоді, як Ейсіс відвідав мене.
Я чула новини від мого інформатора, моєї балакучої няні, що він нещодавно повернувся з весняного полювання.
"Айша!"
Таким чином, завдяки цьому сьогодні у нього був незвичайний подарунок в руках.
Побачивши це, я була трохи шокована.
Тому що зазвичай він приносив іграшки, які дітям більше подобаються або гарні квіти, але сьогодні в його руках було щось особливе.
« Це шкура ведмедя. Я спіймав його під час полювання".
Це була шкура величезного ведмедя. Він посміявся.
« Що? Поймал ведмедя?»
Я була здивована його словами і недоречними зауваженнями.
Йому було дев'ять років, і він зловив ведмедя?
Я знала правду, що він, природно, був винятковим в бойових мистецтвах, але це дійсно перевершило мої очікування.
Але, не зупиняючись на досягнутому, він продовжував говорити дещо збудженим голосом.
« Це не було тільки проблемою. Айша, я приготував тобі подарунок на день народження!"
Що б це могло бути?
Оскільки я не могла навіть здогадатися, то моргнула, і наступного разу побачила жест, піднімаючи палець та мовчазну.
"Але це секрет до твого дня народження!"
Він посміхнувся.
Хоча це було трохи абсурдно, я думала, що немає іншого виходу, крім як почекати до дня народження.
Через кілька днів важливі гості прибули до палацу.
Перед початком банкета приїхали мої дідусь і бабуся по лінії матері, пара маркерів з Любселю.
Імператриця побігла до них з великим захопленням.
Можливо, це суперечило практикам імператорського палацу, але вона була просто в захопленні.
І, схоже, те ж саме можна сказати про пару маркерів.
Як тільки вони побачили одне одного, троє обнялись.
« Ви були добре, люба?»
Маркіз Люссель був чоловіком з блакитними очима і срібним волоссям. А у маркизи були зелені очі з карі волоссям.
Оскільки мої спогади про те, коли я народилася, були невиразними, і я могла згадати тільки той факт, що зустріла їх, для мене це було досить різке відчуття.
« Звичайно. Його Величність Імператор ставиться до мене дуже добре".
Імператриця сором'язливо посміхнулася, як маленька дівчинка.
"Кроме того, Айша швидко росте".
І вона почала хвалитися про мене.
Я вже пройшла п'ять кроків і могла продовжити.
Те, як рідко я плакала і наскільки мені бракувало грошей.
Що не про що турбуватися.
Що іноді я трохи бентежу людей через те, що я така мила і солодка.
Пара маркерів кивала головами.
"Добре, добре. Ходімо подивимося."
"Ти вже така велика?"
Я тупо втупилася на них з сидіння.
« Вона справді чудова. Вона як сніжна фея, що з'являється в холодній зими. Я хочу з'їсти її повністю".
Маркиз глянув на мене.
Коли я народилася, ці двоє мали однаковий вираз тоді.
Вираз, який означає, що я була занадто мила, щоб навіть торкатися мене.
Місця для нас у вітальні були розставлені відразу.
Маркізи зустрілися з імператрицею і сказали:
« Ми принесли кілька іграшок для Айші. Хочеш побачити?»
"О боже ..."
Маркіз покликав кілька людей.
Кожен з них тримав кольорову коробку, обмотовану красивою стрічкою.
Усередині були чудові кулі і золоті аксесуари, міцні шкіряні черевики, солодощі для немовлят та книжка казок про Північ.
"Сказки?"
У мене було маленьке запитання.
Через моє минуле життя я все ще могла читати на Ельмирському.
Але це був секрет, який знав тільки я. Тому що інші люди навіть не чули, як я кажу.
Але чому вони принесли книжку, яку я ще не могла б прочитати?
"Думаю, було б добре, якби Айша зацікавилася північною коли вона стане старшою, так що ми принесли книгу."
Ніби відповідаючи на запитання, маркіз заговорив.
Здавалося, він пишається своєю територією на півночі. Його обличчя виглядало надзвичайно гордим.
«... і тому, що ми не знаємо коли зможемо повернутися до столиці. Ми хотіли дати вам це заздалегідь".
Атмосфера на мить вщухла.
Оскільки він був марказом, який захищав кордон, у нього було небагато можливостей приїхати до столиці.
Імператриця здавалася трохи сумною.
Вони дозволили мені погратися з іграшкою.
Хоча мені було трохи цікаво дізнатися про байки Півночі, тому що вміння читати було секретом, я схопила красиву кульку в руці.
М'яч був не надто важким, не занадто легким.
"Тобі подобається?"
Маркиз засміявся.
« Це подарунок, який я обрала. Айше це подобається, так що я теж щасливий."
Я обняла м'яч і дозволила йому підстрибнути. У наші дні сила в моїх руках зросла, тому що гра з такими іграшками стала веселою.
Три людини довго дивилися, що означає, Що я знову була неймовірно мила.
Минуло багато часу.
Імператриця і пара Маркіз Люссель нарешті підняли свій охолоджений чай після гри зі мною.
« У будь - якому разі, як ти поживаєш? Удача на півночі ... »
Імператриця говорила обережно.