Після закінчення награбування Роан відразу приготувався до відходу полку.
Вони повернуться до штабу через кілька днів.
Вовна полку була сповнена хвилюванням.
Звичайно, навіть між ними Роан не послабив своїх тренувань.
Він не переставав займатися головними тренуваннями разом з відділенням і тренуванням списа, а почав відточувати свої здібності у сльозах Каліана.
Пат!
Роан швидко пробіг через скелясту місцевість.
Хоча він був вкритий камінням різних розмірів, Роан не вагаючись рухався вперед і впевнено падав на них.
Плавно, як потік води.
Однак Роан почувався пригніченим, коли бився через каміння.
- Занадто повільно. Повільно.
Завдяки сльозам Каліана його можливості, що ґрунтувалися на зору, поліпшилися так само, як вибух.
Навіть спостерігаючи за тим, що було колись, він міг отримати набагато більше інформації про неї.
Поки він біг по скелях, то міг легко визначити кут нахилу і розміру каміння.
Тадат!
Отримавши достатньо інформації, Роан вибрав точку, на яку збирався поставити ногу і кинувся вперед.
Тут з'явилася невелика проблема.
Він вже розрахував точку для наступного стрибка, але його тіло ще навіть не досягло першої точки.
Просто кажучи, він зовсім не співав за своїм поглядом.
"У цій ситуації, який сенс знати, куди вдарить спис і звідки прилетить стріла. "
Тому що він не міг ухилитися.
"В кінцевому підсумку, тренування і ще більше тренувань."
Він повинен набрати більше сили і витривалості, ніж має зараз, рухатися швидше, зробити своє тіло легшим.
Те саме стосувалося його навичок списа і бою.
"Яка користь з того, що я можу бачити слабкі точки своїх ворогів? Я повинен мати можливість вгнати спис у цю точку."
Тепер йому потрібно було більше зусиль, ніж раніше.
Тат!
Роан знову пронісся через скелясту ділянку.
Потім, над одним з далеких каменів виникла знайоме обличчя.
— Сэр ад'ютант! Сер ад'ютант Роан!
Світлий і м'який вид.
Це був Гленн.
Роан зупинився і подивився на Гленна.
У той же момент, він побачив його обличчя так близько, ніби воно було прямо перед ним.
— Пошел. Відбуття військ почалося!
Голос, який можна почути.
Зрештою, повернення Полки Рози почалося.
"Нарешті виступаємо."
До замку Бено, де розташовувався штаб полку, було два дні шляху.
Через 2 дні зачистка монстрів на рівнині Педіан закінчиться.
"Закінчення війни завжди приносить щастя."
Його губами з’явилася тьмяна усмішка.
Але невдовзі його усмішка згасла.
"Ні, це не кінець війни... Швидше, просто перепочинок?"
Пройде один рік, і зачистка на рівнині Педіан почнеться знову.
Кількість монстрів наступного разу теж зросте.
Більше того, вони будуть в ситуації, коли інші королівства та імперії можуть атакувати у будь-який момент.
Війна може ніколи не закінчитися.
"Скільки часу триватиме це затишне?"
Він не сподівався, що це буде довгим.
Тому що, взявши списа в перший раз, він вирішив жити на полі бою і померти там же.
"Навіть так, я хочу прожити це довге життя цього разу."
Принаймні, він хотів прожити 38 років.
Роан слабо посміхнувся і помахав рукою Гленну.
— Я скоро прийду!
— Да! Зрозумів! - Прокричав у відповідь Гленн і втік за каменем.
"Невже йому настільки подобається..."
Розсміючись, Роан повільно заступається вперед.
Його розселило те, наскільки по-дитськи захопленим було обличчя Гленна.
Потім один спогад, який він забув, немає, спогади, які він намагався забути, випалило в його голові.
"Ах! Його рідне місто було поблизу замку Бенно."
Родіна Ґленна - село Васдіо, лежало поблизу замку Бено.
Він народився і виріс у цьому селі.
"Значит..."
Дівчина з його спогадів також виросла в цьому місці.
Тускле світло заливало його обличчя.
Він відчув холод, але це почуття не було неприємним.
Він дуже хвилювався і не міг цього приховати.
***
Ворота замку Бено були широко відчинені.
У момент, коли Роан зайшов всередину замку, його очі здивовано розширилися.
- Урааа! Ура Полку Рози!
- Вітаємо з поверненням в ціль!
— Роза! Роза!
Багато криків вдарило по вухах.
Люди стікалися звідусіль. Величезний натовп зібрався на вулицях.
"Так багато підтримки..."
Він подорожував по боях 20 років.
І протягом усього цього часу він багато разів повертався в село або замок, де знаходився штаб.
Але він ніколи не отримував такої кількості уваги.
"Коли ми виграли війну проти королівства Байрон і повернулися з перемогою?"
Тоді союзники теж були безмежно раді їх повернення.
Однак, тоді доля всього королівства була на кону і вони повернулися переможцями в цій битві.
Це не було звичайною зачисткою монстрів.
Роан дивився на людей зі збентеженням на обличчі.
Серед натовпу з'явилися милі дівчата. Кожна з них тримала в руках троянду.
Ґейл і ад’ютанти плакали з коней, трохи поклонились.
З сором’язливим виразом дівчата поклали троянди на проржавілу броню.
- Дякую.
Дякую.
Ввічливе вітання.
— Ми щасливі, що ви повернулися неушкодженими.
Дівчата так само ввічливо і мило відповіли.
Потім одна з зовсім маленьких дівчаток вирушила в сторону Роана.
Вона підбігла до нього, побачивши знак його звання.
— Я щаслива, що ви повернулися неушкодженим. - Вигукав її сором'язливий голос.
Завагавшись на секунду, Роан нахилився.
Дівчинка підняла свої маленькі руки і поклала троянду на його броню.
- Дякую.
Усміхнувшись, Роан легко погладив її по голові.
— Хіи. - Дівчинка посміхнулась і зникла в натовпі.
У цей час, солдати полку продовжували неквапливо просуватися вглиб замку.
- Урааа!
— Роза! Роза!
З усіх боків лунали радісні крики.
Злегка обернувшись, Роан подивився на решти солдат полку.
З спокійним видом, всі щасливо розмахували руками.
"Похоже, вони не здивовані таким великим увагам."
Це означає, що зв'язок між полком і звичайними людьми був дуже сильний.
"Він навіть кращий командир, ніж я думав."
У своєму попередньому житті він теж думав, що Гейл був хорошим командиром.
Усміхнувшись, Роан поклав руку собі на груди.
Його серце швидко билося, коли він відчував підтримку і радість людей.
За пазухою лежав маленький аркуш паперу, який Ґейл передав йому перед поверненням до замку Бено.
"Членам відділення це сподобається."
Куточок його рота підвівся.
Я хочу повернутися в штаб і показати їм цей клочок паперу.
"Вони піднімуть метушнього."
Він був упевнений в цьому.
Тому що за останні 20 років його життя не було іншого предмету, який міг так зуміти його, як цей пожовтілий листочок паперу.
До того, як він дізнався про це, вхід в штаб був прямо у нього перед очима.
Тепер настав час святкувати.
***
— Це, це правда?
— Не можу! Це справді звільнення?
— Та ще й не на дві ночі і три дні, чи на третій ночи та чотири дня, але о четвертій вечорах і п’ять днів!
Чекати на відповідь.
Ні, реакція навіть сильніша за його сподівання.
Роан посміхнувся і потряс аркушом паперу.
Листом паперу, який Гейл дав Роану перед тим як вони увійшли в замок Бенно, було право на звільнення.
Крім того, це не була звичайна звільнення.
"Переставити віддалену всьому відділенні."
Це було право на звільнення не тільки для нього, але й для всього відділення.
- Так що, можете починати збиратися.
Після того як він договорив, члени відділу почали збирати речі з страшною швидкістю.
Вони силою заштовхували свої речі в сумки.
Серед них був навіть Остін, який зазвичай мав виявляти більше гідності і порядку.
"Перед лицем невеликого відпочинку, від їх гідності не було сенсу."
Побачивши солдатів свого відділення, Роан слабо посміхнувся.
У своєму попередньому житті Роан прожив понад десять років життям звичайної списносця.
Він добре розумів, наскільки великим подарунком для звичайного солдата був чудовий подарунок.
Члени 12-го відділку зібрали свої речі в одну мить.
— Здається, навіть швидше, ніж підготовляючись до бою?
На обличчі Роана з’явився отруйний вираз.
— Екхм.
Члени відділу соромилися висміюватися.
Потім, Остін, який стояв неподалік, обережно запитав.
— Сэр ад'юант. Ви не будете також збиратися?
Роан спокійно кивнув.
"Мій будинок знаходиться в горах Грейна, тому у звільненні на 4 ночі і п'ять днів немає сенсу. Я просто планую відпочити в штабі."
— Ох... - Остін та інші члени відділу тихо зітнули.
- Тоді, я повернуся раніше. - Проізнес Остін.
За ним те ж саме сказали всі інші солдати відділення.
- Я теж повернуся раніше.
- Я теж.
- Я теж прийду.
Коли Роан був готовий потиснути йому руку, Остін посміхнувся і грюкнув.
Хлоп.
— Тоді, як щодо спільної їжі? Давайте вип'ємо пива, перш ніж повертатися в полк.
Після його слів солдати відділення повеселіли.
— Ох! Це гарна ідея!
— Добре!
Веселі вигуки наповнили кімнату.
Остін потиснув плечима і подивився на Роана.
Його вираз говорив: "Що ви зробите, якщо всі так хочуть?"
Роан посміхнувся і кивнув.
— Навіть так, я збирався випити разом з членами відділу. Якщо ніхто не заперечує, зберемося за день перед поверненням у полк і вип'ємо.
— Да! Зрозуміли! - Роздалися гучні відповіді.
"Ім дуже весело."
Коли він побачив, наскільки їм сподобалась ця ідея, то відчував задоволення.
Хлоп!
Роан плескнув і почав штовхати солдатів свого відділення.
— Добре! Тепер повертайтеся додому! Ідіть і гарненько відпочиньте!
Роан підганяв відділок, виштовхуючи їх з кімнати.
Потім вони віддали честь, тримаючи в руках свої сумки.
— Тоді, ми підемо.
Хвилювані голоси.
Роан легко засміявся і потиснув кожному руку.
— Уходи.
Коротка відповідь.
Остін та інші солдати вирушили до виходу з штабу.
Роан довго стояв на місці, дивлячись в їх видалені спини.
"Хроші хлопці."
Хлопці, з якими він хотів залишитися до кінця.
Усмішка з'явилася на губах Роана.
Потім, почувся знайомий голос.
- Сер ад'ютант Роан.
— Ха?
Огорнувши голову, Роан подивився на власника голосу.
— Пирс. Чому ти не йдеш?
Пірсу належав знайомий голос.
Він безглуздо розсміявся і похитав головою.
- Мій дім теж досить далеко. Я збираюся відпочити в штабі.
— Ах. Ти сказав, що твоє місто знаходиться десь у центральних регіонах, вірно?
— Да. Я родом з села Блей, в регіоні Білінгтона.
— Це далеко.
— Да.
Роан і Пірс дивилися одне на одного, гірко посміхаючись.
Навіть після того, як їм дали звільнення, у них не було місця для подорожі.
Після цього Пірс обережно запитав, чи не забарився на секунду.
— Може, вип'ємо трохи?
***
Це було дивне відчуття.
Роан зробив ковток теплого пива.
"Чи випитував я з Пірсом раніше..."
Він порився у пам'ять.
"Ах! Це було тільки один раз."
Після того, як Пірс став герцогом.
За день до цього, він покинув феодальне маєток, щоб повернутися в штаб відділення і поглянути на нього.
"Він приніс пляшку дуже дорогого вина."
Того дня Пірс, нічого не сказавши, просто випив з ним вина і пішов.
Роан теж просто пив, не проронивши ні слова.
"Це була наша остання зустріч..."
Але вони, звичайно, бачили один одного здалека.
Але відмінності між нами були такі ж великі, як і відстань, яка розділяє нас.
Пірс стояв на найвищому рівні, а Роан перебував у самому низу.
"Це, швидше за все, було свого роду рішення."
Він свідомо відсторонився.
І йому навіть не довелося говорити, що він - герцог, верховний командуючий або поважна людина.
Можливо, це могло бути чимось на зразок власного рішення Пірса.
Поки він був поглинутий своїми думками, пролунав голос Пірса.
- Сер ад'ютант Роан? Про що ви думаєте так багато?
— Ах, ні про що. Просто останні місяці пролетіли наче божевільні.
— Вони пролетіли, і ніхто навіть не зрозумів, що сталося й як. - Пірс слабо посміхнувся і підняв чашку пива.
Глоток. Глоток.
Він спустошив чашку в одну мить і пильно подивився на Роана.
— Сэр ад'юант.
Замість відповіді Роан подивився йому в очі.
Пірс продовжив.
- Ви знаєте мене дуже добре, правда? Що я сором'язливий і боязкий, що в мені немає сміливості. Я не люблю стояти перед людьми, і мені бракує стосунків з ними.
Роан інстинктивно хотів кивнути, але потім зупинився.
Пірс царапав стіл своїм пальцем.
Чув тихий скрегот дерева.
— Я багато разів шкодував про своє рішення, коли почав тренуватися. Може, мені просто повернутися додому і жити фермерством? Я багато думав про це.
Так.
Його палець зупинився.
Пирс постійно дивився в очі Роану.
Гарячий погляд.
« Але тепер, дивлячись на вас, сер ад’ютант, я відчув багато всього.
Роан чекав на його наступні слова.
- Дивовижна тактика, дивовижна стратегія, дивовижні навички списа... Звичайно, я відчуваю, що це все неймовірно, але є ще одна річ, яку я вражений ще більше.
Він вклав силу у свій голос.
— Докладайте зусиль.
Пірс глибоко зітхнув.
— Сер ад’ютант, ви не пропустили жодного тренування відділення і жодної підготовки полку, та жодних індивідуальних вправ. І це ще не кінець.
У його очах з'явилися вогники.
— Ви доклали багато зусиль, щоб зрозуміти членів нашого відділення і зблизитися з ними.
Ви всю ніч допомагали Ланді, коли той поранив плече, і ви обшукали весь полк у пошуках ліків від болю в животі, після того як Кіпу стало погано. И...
Пірс почав говорити про речі, які Роан і солдати 12-го відділення навіть не помічали.
Роан слабо посміхався.
— Я просто робив те, що повинен робити ад'юнт.
Після його слів Пірс похитав головою.
— Нет. Тільки ви робите подібні речі.
Його голос і вираз обличчя були рішучими та категоричними.
— Сэр ад'юант. Ви дійсно станете неперевершеним командиром. Ви станете великим генералом, хто переверне все королівство Рінс, ні, весь континент.
Роан посміхнувся і кивнув.
- Якщо я стану великим генералом, ти станеш найбільшим списоносцем на всьому континенті.
— Я?
— Так. Завдяки твоєму таланту ти зможеш це зробити.
Роан дивився в очі Пірсу.
Його погляд не показував ані тіні коливань.
"Цей погляд..."
Пірс відчув, що його серце починає шалено битися.
"Ми дивимося на мене під час битви в лісі Інт."
Пірс боявся зустрітися з ограми.
І Роан кинув коротку пропозицію тому Пірсу.
<Я вірю в тебе.>
"Той же погляд."
Він не сумнівається, що Пірс може стати найкращим списом усього континенту.
Пірс прикусив нижню губу.
Він подивився на Роана.
— Якщо...
Його голос затремтів.
- Якщо я зможу стати найкращим списом на всьому континенті, то зробіть мене своїм ад’ютантом.
Після цих слів Роан посміхнувся і похитав головою.
- Я не зможу цього зробити.
— Да? Ви не зможете? - Нерозумно перепитав Пірс.
Роан повільно кивнув.
Звісно. Я не можу зробити найкращого списа на континенті всього лише ад'ютентом. Ти принаймні повинен стати генералом.
— Ах...
Пірс полегшено видихнув.
Потім він знову подивився на Роана.
— Не забудьте цю обіцянку.
Звісно.
Роан посміхнувся і кивнув.
Потім, він подумав про одну річ.
"Якщо Пірс..."
Куточок його рота підвівся.
— Пирс.
— Да? - Пірс поставив на стіл кухольку, яку тримав в руках.
Роан запитав дуже тихо, майже пошепки.
- Я навчу тебе умінням списа?
— Навикам списа?
— Да. Ті навички, які дуже підходять для тебе.
Пірс яскраво посміхнувся і кивнув.
— Навчіть мене!
Потім, він запитав обережно.
— Але як вони називаються?
Після його слів, Роан розсміявся трохи незручно і відповів.
— Навички списа Роана.
Навики списа Роана.
Насправді їх ніколи не існувало.
"У будь-якому випадку, я не можу сказати, що вони називаються уміннями списа Пірса."
Роан планував навчити Пірса вмінням списа.
Пірс мав сам розробити для себе, через вісім років.
"Якщо Пірс отримає їх на 8 років раніше, якої роду міць може пробудитися в ньому..."
Ці вміння можуть наблизитися до ідеальних.
"Якщо я взявся за створення глибокої..."
Нові навики списа Пірса, ні, списи Роана, стануть великою допомогою.
— Да? Ця назва не викликає в мене палкого бажання вчитися.