"Каплі води?"
Усередині маленької коробочки було два предмети у формі крапель.
Капель води завбільшки з ніготь.
Роан не чіпав їх, тому ретельно перевірив усі всередині коробочки.
"Мм."
Раптом, він виявив записку, прикріплену до внутрішньої частини кришки.
<Я залишаю справжній скарб тому, хто з повагою поставився до моєї біографії, навіть отримавши подарунок.>
Усмішка з'явилася на губах Роана.
"Він був глибокодумною людиною."
Роан навіть не думав, що зможе укласти подібну угоду.
На записці було також написано, чим були ці предмети.
— Хох!
Коли Роан читала записку, то не думав про щось інше і зковтнув повітря.
Його погляд задрижав.
"Ет, це сльози Каліана?"
Слеза Калиана.
Це був предмет, про який до Роану доходили тільки чутки.
"І Луї Брент мав слізьми Каліана".
Один з скарбів, який дракон Каліан залишив людям перед тим, як зникнути 200 років тому.
Їх називали сльозами Каліана, бо вони мали форму крапель води. Було відомо, що існувало всього 10 пар сліз і що у всіх вони були дійсно сильні функції.
< Якщо покласти по сльозу Каліана на кожен око, зір значно збільшиться і покращиться всі технічні новинки, які залежать від зору. >
На записці, яку залишив Луї, також були записані інструкції.
На жаль, там не було написано, як Луї отримав сльози Каліана і як він зміг їх зберегти.
Роан зітхнув, дивлячись на сльози Каліана.
"Барон Аарон Тейт отримав їх?"
Через 6 років почалася пожежа, і барон випадково отримав кільце Брента. Це все, що стало відомо людям.
Погляд Роана став гострішим.
"Скорій всього, так і сталося."
Роан не був впевнений, але ймовірність цього була висока.
"Безумовно, після пожежі його навички володіння мечем різко зросли."
Було ясно, що кільце Брента - визначний артефакт, але його навики покращилися тільки через кільця.
"З сльозою Каліана його зір покращився, як вибух."
Навіть з відомими властивостями можна було бачити далекі речі так, ніби вони були прямо перед очима, і за короткий час ви могли отримати набагато більше інформації.
"І не тільки це, також казали, що була функція, яка дозволяла побачити рух більш повільними."
Видужання, як тут і сказано.
"Якщо це сльози Каліана, я навіть не заздрю зору Пірса."
Серце Роана дуже билося.
Якщо це сльоза Каліана, він зможе вільно користуватися списом на рівні значно вищій від попередніх.
Вшух.
Роан дуже ніжно взяв одну сльозу Каліана і помістив її на праве око.
"Мм."
У цю ж секунду холодні та обпалювальні почуття прокотилися по його очах.
Роан зупинився в замішанні, але потім продовжував поміщати позосталі сльози на своє ліве око.
Він знову відчув холод і спеку.
Роан обережно моргнув і оглянувся.
"Нічого не змінилося."
Все навколо нього виглядало як і раніше.
Тільки його очі почувалися м'якше і більш зручно.
"Функції не повинні були зникнути, вірно?"
Злегка нервова, Роан глянув на стіл вдалеці.
Його погляд затримався на маленькій книзі, яка лежала на столі.
В ту ж секунду.
Свууус.
Його очі стали більшими, наче його притягнули ближче, а маленька і тонка книга, яка до цього була далеко, тепер виглядала великою.
"Уп!"
Раптом на обличчі Роана з’явилось диво.
<Аналіз риби в озері Пушкіна.>
Роан добре бачив, як мало ім’я книги звучить.
"Так це одна з функцій, які є у сльози Каліана".
Коли він моргнув ще раз, його зір знову стало нормальним.
"Зрозуміло. Це дійсно чудово, але..."
Це була, безумовно, приголомшлива здатність, але це була ситуація, яку він не міг прийняти так легко.
"Я повинен навчитися правильно застосовувати нові можливості та функції."
Зараз все було незнайомо.
У той момент, коли він збільшує зір під час боротьби з ворогом, його життя може опинитися в небезпеці.
"Всі знову підійшло до тренувань."
Кажуть, що на нитку можна одягти перлини і стати скарбом.
Роан думав про те, якими повинні стати його тренування, щоб він міг навчитися використовувати сльози Каліана так, як вона того гідна.
"У моєму попередньому житті, я вижив тільки завдяки зусиллям, у мене не було жодної речі подібного до цього."
Звичайно, ситуація поліпшилась.
Він може мати можливість стати монархом, використовуючи свої зусилля.
Клік.
Роан витягнув записку з коробки і поставив коробку назад на книжкову полицю.
І після того, як він поставив на місце останню частину біографії Брента, полку повернулася до первинної форми.
— Фуф.
Він отримав те, на що розраховував, і дещо, чого не очікував отримати.
Роан встав перед входом і впорядкував одяг.
З того моменту, як він прийшов до бібліотеки, у його зовнішності змінилася лише одна деталь.
Це був перстень, який він надів на великий палець лівої руки.
Але не було потреби ховати його і поводитися обережно, тому що воно виглядало, як поношене та старе металеве кільце.
"Через".
Роан обережно відчинив двері і вийшов.
А потім почув дитячий голос.
— Вы Роан?
Незнайомий голос.
Роан нахмурився і подивився туди, де почувся голос.
Дитина, йому було не більше десяти років.
У нього була світла шкіра, добре підстрижене волосся і чистий дорогий одяг, він явно виглядав як благородний, навіть на перший погляд.
"Бібліотекар також дуже нервує".
На обличчі юнака, який охороняв вхід був дійсно нервовий вираз.
Роан уважно оглянув дитину і підійшов ближче.
"Чому він такий знайомий?"
Роан не знав чому, але хлопчик здавався знайомим.
Роан встав перед ним і злегка схилив голову.
— Да. Я Роан.
Роан не міг відповісти звичайним тоном просто через те, що це була дитина.
Він був непізнаного походження, всього лише ад’ютантом п'ятого класу в сьомому корпусі.
Якщо дитина була благородною, сином поважної родини, то слід було бути обережним навіть у обміні словами з нею.
Хлопчик яскраво посміхнувся і простягнув руку.
- Приємно познайомитися. Мене звати Ян. Я найстарший син графа Філіпса.
Бум.
У цей момент Роан відчув шок, наче його вдарили по затилку.
"Ян Філіпс? Він той видатний винахідливий стратег Ян Філіпс?"
Роан з розсіяним виразом дивився Яну в обличчя.
- У мене щось на обличчі?
Дитячий голос, знову нагадав про його вік.
Роан ледве взяв себе в руки і простягнув долоню Яну.
— Ох, не в цьому справа. Якщо це граф Філіпс, він з досить впливової благородної родини.
— Ну, все це тільки порожнє ім'я, - легко парував Ян і потряс його руку.
Рука Роана, яка загрубліла після місяців бійок і тренувань, відчула себе дуже відмінною від м'якої шкіри Яна.
- Ви дуже відрізняєтеся від того, що я уявляв. Я думав, ви будете виглядати більш інтелігентним, - Ян яскраво посміхнувся, продовжую вдивлятися в обличчя Роана. - Я дуже хотів з вами зустрітися.
Після таких слів голова Роана миттєво забилася думками.
"Він хотів мене зустріти?"
Навіть у минулому житті вони не зустрічалися наодинці.
Роан не квапився відповідати, продовжуючи дивитися в обличчя Яна, який вказав пальцем на вихід з бібліотеки.
— Може, вийдемо назовні?
— Да. Звичайно, Роан злегка схилив голову.
У будь-якому випадку, він не міг відмовити синові графа Філіпса. Роан був необізнаного походження.
Крім того, він був допитливим.
"Чому він хотів зустрітися зі мною?"
Його серце забилося сильніше.
Ян вийшов з бібліотеки і, разом з Роаном, попрямував до маленької чайної поблизу.
"Так ці хлопці - лицарі графа Філіпса."
Роан йшов на певній відстані від Яна і зумів, побачивши людей, які йшли за ними позаду.
Сверкаюча броня, величезні клинки і рішучість від статних фігур були гнітючими.
"До цих пір я був занадто пихатим."
Очевидно, сьомий корпус і інші трупи, які брали участь у зачистці монстрів, вважали, що він має певні навички.
Не було нікого, хто міг би порівнятися з Роаном у отриманих заслугах.
"Я думав, якщо все і буде так продовжуватись, я зможу стати великим генералом і, можливо, навіть монархом".
Навіть коли він стояв у бібліотеці Брент, кілька хвилин тому, він думав саме так.
Але тепер, побачивши лицарів графа, Роан зрозумів, наскільки мало він бачив довкола себе.
"Зараз я на рівні, де можна похвалитися серед звичайних солдатів."
Але навіть після цих думок він не знеохотився і не був роздратований.
"Почекай трохи. Зовсім небагато."
Він був упевнений у своїй спроможності стати кращим, ніж лицарі графа Філіпса.
Якщо він продовжуватиме йти за планом і не шкодуватиме про свої зусилля, то у досить короткий час зможе їх обігнати.
"Але звичайно, для цього все має пройти так, як я запланував."
Це буде нелегко.
Навіть поява перед ним Яна було чимось незапланованим.
- Хочете чогось випити?
- Мені достатньо води.
— Правда? Тоді я попрошу склянку води і чаю.
Ян майстерно зробив замовлення і подивився на Роана так, ніби це було цікаво.
— Мені не подобається ходити навколо. Причина, по якій я прийшов вас шукати - тактика повеней на річці Прилі. - Усмішка з'явилася на його губах. - Кажуть, це була ваша ідея?
Роан не очікував цього питання, але він не розгубився і злегка кивнув:
— Да. Це зробив я.
Звичайно, ясна річ, що Ян, який зараз сидів перед ним, сам мав створити цю ідею через 5 років після цього бою.
Ян плескнув.
Хлоп.
- Це була дійсно видатна тактика. - Він нахилився вперед, так, що його обличчя тепер було над столом. - Я теж подумав, що було б добре використати тактику повеней, коли подивився на карту. Однак я вирішив, що там не було потрібної кількості води. Звідки ви знали, що там було водосховище?
Він виплював слова швидко, без єдиного подиху.
Роан розплився у гіркій усмішкою.
"Я дізнався це, прочитавши промову, яку ти сам напишеш через п'ять років."
Звичайно, він не міг це сказати.
Роан відповів спокійно:
— Я думаю, тактика і стратегія також важливі на війні, як сильна зброя та кількість солдатів. Якщо у тебе є хороша стратегія, ти зможеш перемогти тисячі, десятки тисяч ворогів всього з сотнями солдатів. Тоді, як ти зможеш розробити хорошу стратегію?
Це було риторичне питання.
Ян сяяла очима, дивлячись на Роана, чекаючи його наступних слів.
— Я думаю, що величезна кількість інформації, систематично організована, стане хорошою основою для стратегій.
— Ах! - Ян тихо вигукнув після слів Роана. - Це означає, що заради доброї стратегії і тактики ви вже зібрали всю інформацію про оточення річки Прилі, вірно?
Його слова потрапили в точку.
Роан повільно кивнув.
— Верно. Якщо зібрати і проаналізувати навіть незначну інформацію, на яку інші люди навіть ніколи не дивляться, то одного дня вона стане великою допомогою.
— Мммм.
Ян пішов у роздуми.
Роан просто сидів перед Яном, не сміяючись сказати ні слова.
"Похоже, він зрозумів щось."
Роан зрозумів, що Ян був глибоко занурений у свої думки і думав про все те, чого почув.
У цей час принесли воду і чай, але ніхто з них не доторкнувся до них.
Через деякий час Ян плескав у долоні і посміхнувся.
Хлоп!
— Ладно. Це стало дійсно добрим уроком.
Після роздумів він подивився на Роана і підняв великий палець.
- Завдяки тобі, я зможу намалювати картину, яка мені дуже подобається.
— Карину?
— Да. У мене є звичка замальовувати речі, які я хочу зробити, або мрії у себе в голові. Кожен раз у голові виникають різні картини. Гарна картина, грубо намальована картинка, безладна картина. Серед усього цього, я вибираю тільки гарні картини і сам їх малюю.
— Ах... - Тихо вигукнув Роан.
Ян широко посміхнувся і глибоко зітхнув.
- Важливість інформації... Це справді чудова картина. І тепер мені треба її намалювати.
Він випив чаю.
— Кха. Вибачте. Я хочу негайно намалювати картину, я не можу тримати це всередині.
Ян встав і простягнув Роану руку.
Роан легко потиснув її і кивнув.
— Все в порядке. Краще, потім покажи цю картину мені.
Звісно. Половина її була намальована вами.
Ян дістав маленький носовичок з нагрудної кишені.
- Це носовичок з символами нашого роду. Якщо ви колись опинитеся в місці, що належить нашій сім'ї, покажіть це. Тоді до вас будуть ставитися як до цінного гостею.
Дякую.
Роан ніжно прийняв хусточок і поклав їх за пазуху.
— Тоді приходьте до мене.
Ян помхав рукою і поспішно закрокував.
Лицарі, які теж насолоджувалися чаєм за столиками поблизу, швидко піднялися на ноги.
А потім Роан почув схвильований голос Яна.
— Інформаційна організація. Спочатку я створю інформаційну організацію на своїй території.
— Інформаційна організація? Якщо вам потрібна інформація, її можна купити в інформаційній гільдії або у гірдій злодіїв - похитували головою лицарі, які йшли за Яном.
Останнє, що можна було почути з того Янового до його виходу із чайної:
- Це не та картина, яку ми створили з Роаном.
Все закінчилося.
Ян залишив шумну атмосферу чайною і вийшов назовні.
Роан був здивований.
"Так от як геній виглядав в дитинстві".
Це турбувало, але в чомусь було навіть приємно.
"Між іншим, мені цікаво, як виглядатиме картина, яку він намалював зі мною."
Роан поклав руку на груди.
Там, де лежав носовичок з символом графа Філіпса.
"Чи я знайшов зв'язок, якого не було в моєму попередньому житті?"
Досить надійне відчуття.
"Якщо я зможу це зробити, Ян Філіпс буде на моїй стороні."
Якщо це друг - добре, а якщо союзник - ще краще.
До цих пір це було щось, чого він зовсім не очікував.
Наскільки сильним був вплив цього дня на Яна?