- Ти жартуєш?
Досен починав злитися.
Він добре запам’ятав слова Роана.
< Це струмок Ебіл. І хоча це всього лише струмок, він досить широкий і глибокий, тому перейти його не вийде.>
Він точно сказав, що це неможливо.
Але тепер він каже, що ми повинні перетнути його.
Ти ж розумієш, що у нас немає часу на жарти?
З кожною милею работорговці ставали все ближче до села.
- Звичайно. – Відповів Роан, сльозячи з коня.
Досен дивився прямо в очі Роану.
- То ти серйозно думаєш, що ми переїдемо цей струмок?
- Так.
Лица Досена і кавалери викачали.
Хоча це був тихий струмок, він здавався досить широким і глибоким.
Вони не мали плавучого моста, тому перебратися на інший берег було неможливо.
"Тепер він почав доставляти проблеми."
Досен стиснув зуби.
"Якщо ми продовжимо погоню, чи зможемо ми їх наздогнати?"
Він негативно похитав головою.
У цей час Роан взяв коня під їздці і пішов вперед.
Я роздався.
Він пройшовся вздовж берега і зупинився в місці неподалік.
Досен сумно стежив за ним.
- Що ти робиш?
Роан, повернувшись додому, спокійно відповів гучним тоном.
- Ми перейдемо через цей міст.
- Міст? Де ви бачите міст?
Досен нахмурився.
Роан попрямував до струмка.
Спалах.
За одну мить він опинився по пояс у воді.
- 5 років тому, тут був міст, прямо в місці, де я зараз стою.
Обличчя Досена почервоніло.
- Ти кажеш, що ми повинні перетнути міст, який пропав?
Роан похитав головою.
- Міст все ще тут. - Сказав він упевнено.
Досен нахмурився.
- Що ти маєш на увазі?
Роан слабо посміхнувся і відповів.
- Міст все ще на місці. Просто рівень води в струмку піднявся за п'ять років.
- Ах...
Досен і кавалери видали тихий крик.
Роан продовжував говорити.
- Цей міст лежить під водою, але на щастя він ще в порядку. Якщо ми пройдемо по ньому акуратно, то зможемо перебратися на інший берег.
Він вказав на неквапливо поточний струмок.
Досен та інші солдати подивилися на Роана.
"Як він міг знати про це?"
"Він раніше був у цьому місці?"
"Навіть якщо так, як можна дізнатися про міст під водою?"
У багатьох у головах крутилися питання.
Роан потиснув плечима і сказав з нетерпінням.
- Ви збираєтеся і далі там стояти?
- Ох!
Тільки після його слів всі повернулися до дійсності і почали плакати з коней.
Вівши коней, вони ставали на березі річки.
- Міст дуже слизький, тому що знаходиться глибоко під водою. Може, десь навіть впав. Простукуйте кінець списа простір перед собою, перш ніж зробити крок. Рухайтеся повільно.
Роан взяв спис у праву руку.
Всі закидали, і це було важко.
- Тоді, я піду першим.
Роан глибоко зітхнув і почав повільно крокувати.
Ноги відчували слизьку кам'яну цеглину.
Він перевіряв наконечником списа простір перед собою і повільно рухав ноги.
Невдовзі вода досягла його пояса.
"Все нормально. Вона витягала мене до грудей."
Роан зітхнув.
"Немає підстав для занепокоєння. Ти вже перетнув його один раз."
Через 17 років він переходив у цьому місці з чоловіком, якого вважав своїм другом.
"Сукін син."
Він думав, що ця сволота - його друг.
Терпер, згадавши його обличчя, він почав проклинати його.
"Він забрав спис травіаса прямо у мене з-під носа."
У своєму попередньому житті Роан зробив багато неправильних рішень, але найгіршим з них було довірити спис чоловікові, якого він вважав своїм другом.
"Цей виродок забрав його в королівстві Байрон і незабаром отримав титул графа."
Він з'являвся на полі бою з цим списом. Його називали привидом списа.
"Але навіть він не міг зрівнятися з Пірсом, якого називали богом списа."
Коли він подумав так, то знову відчув силу Пірса.
Спалах.
Вода досягла його грудей, змусивши думати піти геть.
"Надо зосередитися на перетині струмка."
Роан узяв себе в руки і продовжив рухатися крок за кроком.
Спалах. Спалах.
Свіже західне вітер підносив бири на воді.
Роан і сотня кавалерістів перетинали струмок Ебіл з тривогою на обличчях.
Якби хтось інший побачив це, він би подумав, що струмок Ебіл зовсім неглубокий.
"У той момент, коли я дойду до землі, все закінчиться."
Люди, що перетинають струмок, відчували себе балакучими в висільній петлі.
Задушення підступає повільно.
Крок.
Роан першим дістався берега.
Вода стекла з одягу.
Він весь промок наскрізь.
Фууф.
Бойовий кінь замотав головою.
Краплі води полетіли з одного боку.
- Кха.
Роан повернув голову і помахав рукою.
Тим часом Досен і кавалери повільно добралися до берега.
Вони були такі ж мокрі, як і він сам.
Вони хотіли вичавити воду з одягу, але на це не залишалося часу.
Досен схопив повода.
- Ми будемо наступного разу милуватись краєвидами.
- Так. — Коротко відповів Роан, і, прийшовши на коня, поскакав вперед.
Земля знову затряслася.
Кавалерісти схопили поводя і, закусивши губу, неслися за ним.
"Справа зроблена."
"Тепер ми нагнали цих виродків."
Вони м’яко притискалися до спини коней і тягли їх з усіх сил.
Сотня солдат йшла до села Трум.
***
- Ух, ти, цей ліс і правда дуже густий.
- Так. Навіть сонячне світло не пробивається.
Джо і Луїс йшли вузькою лісовою стежиною, розвідуючи околиці.
Довкола стояла сумна тиша.
Тримаючись за повода, вони озирнулися назад.
За ними, кінь на конях, слідувало близько 50 їхніх союзників.
Погляди Джо і Луїса були спрямовані за спини своїх товаришів.
- Хехехе. - Сам себе вирвав смішок.
Позадді, йшли люди, які міцно зв'язані між собою.
А мотузка туго стягала пояс і зап’ястки й переходила до іншої особи.
Зв'язані таким чином, люди йшли з низько опущеними головами.
На перший погляд, їх було не менше сотні.
- Ми повинні були б прийти в цю область раніше.
- Так. Ні охорони, ні мисливців. Хехехе.
Вони подивилися один на одного і розсміялися.
Вони були керівниками работорговців, які жили на захід від гірської зони.
- Було дуже важко протистояти мисливцям із західної частини гір.
Джо заткнувся губами і кивнув.
Гірські мисливці були дуже суворими і досвідченими, тому боротися з ними було важко.
Через це кожен їхній напад обертався втратами.
Зрештою, Джо і Льюїс покинули гірський район, і прийшли на рівнини в північній частині королівства.
- Якщо кожен наш похід буде таким вдалим, ми розбагатіємо у мить ока.
- Хехехе. Купимо собі будинок у столиці.
Вони йшли і розмовляли, ведучи коней.
Цок. Цок.
Стук копит порушував в лісі тишу.
Дерева розступилися неподалік від вузької лісової стежки.
Порив вітру заколисував гілки на деревах.
Одна з коней затремтіла головою і почала вириватися.
- Чому раптом коні почали так себе вести?
- Не знаю.
Джо і Льюїс пройшли через дерева й почали заспокоювати коней по гривах.
Один з кущів сильно затрясся.
З нього витягнули довгий спис.
- Кх!
- Угх!
Багато работорговців, що мандрували верхи на конях, прокололи списа і попадали на землю.
Коні, налякані несподіваним нападом, встали на диби і голосно заіржали.
- Що, що це?
- Що відбувається?
Джо і Луїс закричали, озираючись назад.
Решта работорговців витягли мечі з піхви.
Як тільки група людей чекала на них, з’явилася зарослий кущ.
Вони вийшли на стежку і стали між работорговцями та пов’язаними людьми.
- Хто, хто... - Злякано питали полонені тихим голосом.
Люди, які стояли перед ними, дуже засміялися і відповіли.
- Ми солдати Полка Рози, що належать сьомому корпусу королівства Ренс. Ми тут, щоб допомогти.
Власницею цього голосу, сповненого силою і довір’ям, був Досен.
- Ах!
- Ми, ми врятовані!
Пленники закричали, з радістю на обличчях.
З іншого боку, обличчя Джо і Луїса перекосилися.
"Чорт! Солдати королівства!"
"Звідки, чорт візьми, вони з'явилися?"
Джо нахмурився і почав повільно відводити руку в сторону.
Він уже міг нашукувати цибулю, яка лежала на сідлі.
"Я вистрілю їх з лука і втечу".
50 його найманців встигнуть виграти трохи часу.
Джо взяв стрілу і швидко натягнув тетиву.
Аж ось у нього з’явився тріск.
Крак!
Жахливий звук.
Копія блискавиці врізалась у його вухо, розсікаючи голову.
- Хак!
Льюїс, який стояв перед ним, тупо втупився на пробиту голову Джо.
У той же момент, коли розсувалися чагарники, з'явилася інша група.
- Фуф. Слава богу, встиг вдарити.
Зітхнувши, підліток засміявся.
Він подивився на гордошеного Льюїса і витягнув спис з голови.
Голова Джо, яка і так була майже розсіяна, тепер остаточно розділилася.
- Здаєшся чи будеш битися? - Запитав він довірливим тоном.
"Рішення все одно прийме ад'ютант Досен."
Парнем, що розбив голову Джо, був Роан.