У сусідній кімнаті на його здивування літали сотні ключів. Оглянувши замкову щілину, він не встиг знайти потрібний ключ. Він старанно прицілився і запустив імпедиментом.
Шматок металу з крилами майже повністю зупинився в повітрі, і Гаррі легко піймав його, вилетівши на мітлі, забезпеченій кімнатою.
Ці перешкоди, здається, створювали вчителі і працівники Хогвортсу, подумав Поттер. По-перше, собака, очевидно, була ідеєю Хаґріда. За ним пастка від Спраут, а тепер "Чари" Флітвіка. Залишається Макгонагал, Снейп, Квіррелл і, можливо, Дамбльдор.
У наступній кімнаті було творіння професора Трансфігурації. Коли Гаррі багато разів грав у шахи з бібліотеками початкової школи, він впевнено зайняв місце коня і швидко закінчив партію всього за десять хвилин.
На щастя, троль у сусідній кімнаті вже був переможений. Равенклівець не надто прагнув матчу-реваншу, особливо в ближній бою.
Йому найбільше сподобалося те, що сказав Снейпа. Проста загадка не довела жодних труднощів, і Гаррі впевнено проковтнув потрібне зілля й пройшов крізь полум’я в наступний і, можливо, останню кімнату.
Як і очікувалося, тут був Квіррелл, що дивився у дзеркало Єналеж.
Варто сказати, що професор був здивований несподіваним приходом до рівності
Пане Поттер, я не очікував зустріти вас тут. Швидше трійці ідіотів-гриффиндорців. Вони достатньо дурні, щоб слідувати за мною до каменю."
"Так це правда? Ви дійсно вірите, що Дамблдор і Фламел заховали б безцінний магічний артефакт тут у Хогвортсі, в оточенні дітей?"
"- Я ціную вашу підозру щодо влади бідних, пане Поттер, але не варто недооцінювати Дамбльдора. Хогвортс, мабуть, найбезпечніше місце на землі. І я б попросив вас зараз помовчати. Мені потрібно зрозуміти, як дістати камінь з цього дзеркала і подарувати його моєму Господарю ".
Його Пан? ... І хто б це міг бути?
"- Господар, я бачу своє відображення, що віддає вам Камінь. Але як мені отримати його?"
"- Хлопчик! Використай хлопчика!" - почувся високий, холодний голос, здавалося, що виходить з затилка Квіррелла.
Професор розгорнувся до першокурсника.
Поттер, йди сюди. Подивися у дзеркало і скажи мені, що ти бачиш ".
Гаррі знав, що у нього дуже мало шансів проти дорослого чарівника. Отже, йому потрібно придумати якийсь план для неминучого протистояння, яке має відбутися найближчим часом. Наприклад, він підійшов до дзеркала.
Я повинен брехати, думав Поттер. Я повинен дивитися і брехати про те, що бачу, от і все.
Квіррел підійшов до нього ззаду, тому Гаррі відчув дивний запах, який, здавалося, виходив від тюрбана професора. Він закрив очі, встав перед дзеркалом і знову відкрив їх.
У ньому відбивалося його звичайне відображення, але через мить воно посміхнулося йому, звунула руку в кишеню і витягло криваво-червоний камінь. Подмигнувши, подвійний кладе камінь назад у кишеню, і в цей момент Гаррі відчув, як щось важке з'явилося в його штанах. Якось неймовірним чином він отримав філософський камінь.
"- Ну?" - нетерпляче запитав Квіррелл. "- Що ти бачиш?"
"Я бачу, як натискаю руку Дамбльдору і виграваю кубок факультету Равенкло".
Професор вирубався.
"- Уйди з дороги", - наказав він.
Коли Гаррі відступив, продовжуючи чітко відчувати камінь у кишені і готовий в будь-який момент проклясти заїкання.
Раптом він відчув гострий біль, що проколов його шрам, після чого знову почувся високий холодний голос, хоча Квіррел не ворушив губами.
Він бреше... Він бреше... "
" Поттер, повернися сюди! Скажи мені правду! Що ти щойно бачив?"
Голос перервав його
- Дай мені поговорити з ним ... На лицо..."
"- Господарю, ви ще не достатньо набрали сил!"
"- Для цього мені вистачить..."
Равенклівець спостерігав, тримаючи паличку наготовці, як Квіррел повернувся до нього спиною і зняв тюрбан. Там, де мав бути потилицю, "красувалося" найжахливіше обличчя, яке він коли-небудь бачив. Воно було білим як крейда, з палаючими червоними очима і щілинами-здрями, як у змії.
"- Гаррі Поттер..."
Вольдеморт... Минуло стільки років. Мушу визнати, що роки були набагато приємнішими до мене, ніж до тебе. "
"- Дурне дитя ... Ти повинен тремтіти від страху переді мною, але я дам тобі єдиний шанс, як і твоїм батькам. Приєднуйся до мене! Твої батьки були блискучими відьмами і чарівником. Їм не треба було помирати. Вони загинуть лише ті, хто противиться мені".
"- Що значить, моїм батькам не потрібно було помирати? Це ти прийшов до нас в будинок багато років тому і холоднокровно вбив їх, прямо перед тим як спробував убити мене!"
"- Їм не потрібно було вмирати, тому що я прийшов не за ними в Годрікову западину багато років тому. Мені потрібна була тільки твоє життя... щоб усунути єдину загрозу моєї влади".
Гаррі не знаходив слів. Найбільший Темний Чарівник хотів убити річну дитину? Чому?
І навіщо ти прийшов за мною? За грудною дитиною?"
"- Серйозно? Дамбльдор ніколи не говорив тобі, звідки в тебе цей шрам... Чому Поттери загинули тієї ночі? "
"Чому б тобі не розповісти про це?"
"- Я знаю про твою сім'ю досить багато ... відколи мій слуга став свідком того пророцтва про нас. Але поки що вистачить балачок. Чому б тобі не віддати мені камінь, який у тебе в кишені? Після мого воскресіння у нас буде весь час на світі, щоб поговорити ... "
"-Я так не думаю, Волді, Редукт!" - вибухне заклинання вдарило Квіррелла прямо у спину, змусивши його відсахнутися.
Гаррі продовжував атакувати Імпедиментом і Ступефаєм, але Квіррел розвернувся від них, навіть не покладаючи рук створити щит.
"- Непогано, Поттер. Для першокурсника виконання заклинань п'ятого курсу - дійсно вражаючий подвиг. Але ти мені починаєш набридати".
Авада Кедавра
Його смерть ледь не зачепила Гаррі, який впав на підлогу і швидко відкотився в бік.
Квіррелл, який не очікував, що хлопчик дійсно переживе його атаку, був захоплений зненацька, і його паличка полетіла в сторону рівності. Поттер продовжував свою атаку, і тому Квіррелла відкинуло до дзеркала, яке розбивалося на тисячі маленьких осколків, порізавши професора.
Гаррі запустив у Квіррелла Ступефаєм, який потрапив йому в груди і змусив його втратити свідомість.
Поттер підійшов до Квіррелла, ворожячи що там з Вольдемортом, який стирчить із його затилку? Він теж оглушився?
Коли хлопчик схилився над лежатьм без свідомості вчителем, одержимий раптово відкрив очі, які тепер були криваво-червоними з вузькими зірочками, подібні на зміїні.
Професор схопив першокурсника за руку, але закричав від болю, бо його шкіра запалилася при контакті. Поттер поняття не мав, що це за магія, але він використовував її для своїх інтересів, притиснувши долоні до обличчя Квіррелла. Чоловік закричав, коли на його обличчі почали формуватися яскраво-червоні пухирі.
Біль у шрамі посилився до майже нестерпного, але його розумові вправи та захисний щити допомогли зосередитися на завданні: вбити ворога.
https://literna.net/uk/books/623-harri-potter-sila-svoboda-i-frantsuzka-kvitka