Для Ван Дуна це було справжнім відкриттям. Розвиток науки і техніки не тільки прискорив рівень життя, але й збільшував прірву між багатими та бідними; Ван Дун випробував це на власній шкурі, проживши роки у тісному і жалюгідному кварталах району Надії.
Можливо, такий шлях цього світу; пускай і з моральними обмеженнями, але виживання найбільш пристосованих завжди залишалось основним принципом на всіх етапах людського розвитку.
Такі разючі відмінності розпалили спогади Ван Дуна про життя на Нортоні. Хай це буде пекельний кошмар, але він ні про що не жалкував; насправді він розцінював ці події, які так сильно змінили його життя.
Він також цінував суворі методи пана Шутника; вони стали єдиним джерелом, з якого Ван Дун міг черпати силу продовжувати боротьбу. Озираючись назад, все це тепер здавалося необхідним злом. За таких жахливих обставин навіть секундне ослаблення могло коштувати йому життя.
Коли Ма Сяору почула, що Ван Дун не звертає на її слова ніякої уваги, то закінчила екскурсію. Вона сіла поряд з Самантою і прогнала слугам готувати напої.
- Ви, хлопці, знову тут? Хіба вам не вистачило мого нагоня? - жартома запитала Саманта.
- Сестрёнка, сьогодні ж вихідний, перепочинь трохи. Ти завжди ставиш особу директора на перше місце, але не треба навчати людей на кожному кроці, — Ма Сяору відповіла м’яким і мирним голосом, намагаючись переконати суворої директрису.
Ху Янсюань відчував себе п'яним, слухаючи безневинний голос дівчини. У цей час Ван Дун не відводив свого погляду від Саманти.
Вона виринула:
- Я все ще злюся на одного хлопця, який відхилив моє запрошення в нашу турнірну команду. Я просто не можу не думати про це, і це зіпсувало мої вихідні. Але ти ж сказала, що я не повинна звинувачувати його, правда?
Саманта жалібно поглянула на Ван Дуна. Цей жіночий вираз спонукав молоде серце здригнутися. Йому було важко знайти щось спільне між цією чарівною, якщо навіть не звабливою дівчиною і тим холодним відстороненим директором.
Гу Янзуань з подивом дізнався, що Ван Дуна запросили в команду, а він сам із безпорадним виглядом відповів:
- Я просто не хочу вас підвести.
- Просто зроби все можливе, і ти нікого не підведеш, Саманта сіла й подивилася парню прямо в очі.
Ван Дун відразу закрив їх, занурившись у глибоку темряву. Він знаходив Саманта особливо привабливою, коли на ній не було окулярів.
- Добре, я приєднаюся і буду намагатися з усіх сил.
- Правда? Ти сам це сказав! - Саманта схвильовано відповіла. Вона не зводила очей з Ван Дуна, ніби побоюючись, що він змінить своє бажання. Хлопець почувався безпорадним. Він сам не знав, чому погодився на це, але тепер був надто пізно.
- Ласкаво просимо на борт, Ван Дун! Ми повинні відсвяткувати, всі будуть шампанське? - Ма Сяору навіть зааплодувала від радості.
Саманта була приємно вражена і її очі просто засяяли від захоплення. Цей день швидко перетворився на найбільш заспокійливий вихідний, з тих пір як вона стала директором.
- Гаразд, на знак моєї вдячності я відсвяткову разом з вами можете зробити вигляд, що я не ваш директор.
Під впливом нестримного хвилювання Саманта перетинала межу, що визначає її роль як директора, але вона була не єдиною, хто порушив коректну кордон. Ван Дун теж зробив це, погодившись на те, що не слід було.
Невдовзі кімната заповнила ароматом шампанського і радістю. Розум Саманти звільнився від важкого вантажу. Нарешті вона бачила проблиск надії на неминучий турнір.
Після кількох келихів настрій між четвіркою помітно змінився. Вони почали говорити про своє життя і розповідати історії зі свого минулого.
Ма Сяору розповіла, що коли вона вперше приїхала в сім’ю Лі як учениця, то дуже тужила за домом. Перші кілька ночей вона плакала у своєму ліжку, бажаючи швидше повернутися додому.
Ху Янзуань зізнався, що йому ніколи не подобалося грати класичну музику на фортепіано. Замість цього він хотів грати рок, але його батьки змусили хлопця вивчати класику; вони думали, що це справжній символ знаті.
Саманта теж приєдналася до них і розповіла, як вона нервувала в перший день у ролі директора. Вона щойно закінчила університет і ще не звикла до своєї нової ролі. Почуття невпевненості постійно відволікало її, особливо під час розмови зі старшим інструктором. Дівчина постійно перебирала пальцями ніг, щоб хоч трохи зосередитися.
Почувши про це, Ван Дун украдкою подивився на довгі та елегантні ноги Саманта. Йому відразу стало ніяково і він подумав, як Ху Юнсюань може протистояти такій спокусі?
Коли підійшла черга Ван Дуна, він з усіх сил намагався знайти хорошу історію. Хоча у нього було багато бентежних подій поки він жив зі старим пердуном, жоден з них не здавалося досить цікавим.
- Ну, я думаю, що можу розповісти про своє життя на Нортоні.
- Планета Нортон? Я чула, що це прекрасне місце. Я збиралася побувати там з батьками, але через війну поїздка відмінила.
Для такої принцеси, як Ма Сяору планета Нортон повинна виглядати диким і романтичним місцем.
Вони уважно слухали розповідь Ван Дуна про події на Нортоні. Зрештою, всі вони відчули на собі справжній рай для пригод.
Ху Янсюань першим помітив, що деякі деталі в історії Ван Дуна виглядають дивно:
- Тобто, ти виживав протягом п'яти разів гравітації цілий рік? Це немислимо.
- Мені пощастило. Я зіткнувся з загом і випадково відкрив свій ВМП. Спочатку я теж не міг повірити в це; мабуть, це просто диво природи. О, і сила тяжіння була не такою суворою, як ви думаєте.
- Хіба ти не відчував себе самотнім? – запитала Саманта.
- Ні, ніколи. Там всюди були загі, і вони завжди складали мені компанію. У той день, коли я врятувався, вони навіть вийшли зі своїх укритих щоб попрощатися зі мною.
Інші не могли розсміятися, почувши ці слова.
- Не дивно, що ти такий експерт з розтину цих жуків! - Викрикнув Ху Янзуань.
- Ну а якщо без жартів... Я дійсно в боргу перед Углем, якби не він, я б точно втратив розум. У день, коли я втратив його в кігтях загнав, я вперше у житті заплакав... Гей, тільки тримайте свої роти на замку, я не хочу, щоб інші люди дізналися, що я плакав через робота!
Ма Сяору кивнула головою, але Саманта не відмовилась від такої можливості:
- Хе-хе, я нічого не можу обіцяти, але якщо ти будеш робити так, як я кажу, зі мною твій секрет буде в повній безпеці. – Ван Дуна нирла по макушці, мов утішаючи смиренного барашка. По його тілу наче пробіг електричний струм, і всі заперечення хлопця відразу ж випарувалися з його язика.
« Тсц... Що зі мною відбувається?"
- Я просто пожартувала. Не будь таким серйозним! - Саманта розсміялася, побачивши застигле обличчя хлопця. Вона втомилася від своєї постійної маски, яку змушена носити в кабінеті директора. Сьогодні вона просто хотіла побути собою, і її обличчя розцвіло схоже чарівного цвіту.
Коли Ван Дун доклав великих зусиль, то не торкався краси Саманти.
- Ван Дун, можеш розповісти нам більше про загах? Вони справді такі розумні і можуть спілкуватися як люди?
- Звичайно. Вони спілкуються один з одним по своєму, як і ми. Вони також мають звичку залишати мені сувенір після кожного зібрання, — впевнено відповів юнак. Він завжди вважав грізних противників заганяючи їх і ніколи не принижував.
- Що ти маєш на увазі під сувеніром? - Ця тема викликала загальну зацікавленість. Навіть Ху Янсюань, який хотів повернутися до центру уваги, терпеливо чекав своєї черги.
- А, нічого особливого, просто шрами, — Ван Дун закотив рукави, - ось цей, тут, це робота зага-жника, він мало не розірвав мені руку. И... Ось цей. Цей від гілінга*, неприємні жуки! Решта були більш-менш схожі.
ПП: гіґлінг - заг, що вибухає. Оскільки загі дуже схожі на зергів SC2, ми вирішили назвати також, як і юніта в грі
Ван Дун задрав нижню частину футболки, обпалюючи величезний і потворний шрам на животі.