Час пролетів непомітно, пройшов рік відтоді як Ван Дун вперше потрапив на Нортоні. Його шкіра загорілася, плечі розширилися і тіло стало міцнішим. Нортон більше не був дивною планетою; тепер він став його домом.
На новій батьківщині він зустрів багато нових ворогів, і всі вони були загаями та різноманітними видами загоїв. Він зіткнувся майже з кожним існуючим видом, навіть не знаючи їх справжніх назв; замість цього він назвав їх великий жук, маленький жучок, квітковий жуків і летючий жак. Вони не мали жодного значення для Ван Дуна, бо рано чи пізно всі вони ставали просто мертвими жуками. Він також відкрив неймовірний спосіб використання жуків, які служили чудовим джерелом їжі.
Рік тому навіть думка про те, щоб з’їсти цих огидних тварин, змусила б Ван Дуна відчувати нудоту, але коли він потрапив у екстремальні умови, то був змушений їсти ними, інакше просто помер би від голоду. Зовнішня оболонка комах була надто жорсткою і непридатною для їжі, але їхні нутрощі виявилися м’якими й соковитими. Застосувавши перетворювач Пітанію і свою уяву, Ван Дун міг насолоджуватися збалансованою дієтою з м'яса та овочів. Він не був упевнений, чи є у м'яса загоївшись побічні ефекти, але почавши його їсти, він завжди залишався здоровим і повним сил.
В останні кілька днів Ван Дун жив у очікуванні швидкого повернення до людської цивілізації і навіть почав сортувати свої речі. Вибухів у небі було чути все менше, і здається переможеною стороною були не люди. Він помітив, що останнім часом кількість жуків зменшилась і настав час для наступної пригоди зовні.
Сидячи на вершині зруйнованого будинку, він дивився на голубе небо, по якому пливли хмари, чимось схоже на гамбургери. Ван Дун любив гамбургери, особливо ті, що йшли з беконом. Він пускав слину на хмари, майже забувши, що знаходиться на Нортоні.
Шматний тихий гул зруйнував його мрії. Ван Дун здивовано здивувався:
- Хм, я щось чую? Ні, це просто слухові галюцинації... А?
Він побачив як вдалеку, по небу ковзає невеликий пошуковий корабель, і відразу закричав:
- Боги! Це все-таки не галюцинація! Це дійсно корабель Конфедерації!
Ван Дун схопився на ноги і забрався до верхівки саморобного прапора, де падав такий же саморобний прапор Конфедерації. Він встановив подібні орієнтири по всій базі, сподіваючись, що одного дня вони привернеться до рятівників.
Він чіплявся за вершину прапорштоника, сигналуючи кораблю шматком рваної сорочки. Невпевнений, засікли його рятівники, він занепокоївся і закричав так голосно, наскільки дозволяли його легені:
- S...O ...S, SOS!
У разі необхідності він був готовий скористатися навіть нижнім бельєм, який мав яскравіший колір.
Здавалося, що всі зусилля були даремно, космічний корабель просто ковзав далі, не помічаючи його сигналів. Ван Дун був настільки пригнічений, що мало не впав з флагштоку, але на його здивування шатл прочісував круту криву в небі і попрямував прямо до нього. На якийсь час корабель завис над його головою, а потім повільно опустився вниз.
Ван Дуна, який жив у своїй голові, був дуже хаосом. Тому йому потрібно було кілька секунд усвідомити те, що сталося.
Коли він нарешті вхопився за реальність, то практично втратив відчуття. Він жив тут один цілий рік. Цілий рік оточений жуками і не зустрічаючи інших людей, Ван Дун іноді відчував, що він може колись перетворитися на жуків.
Гудкий корабель приземлився поруч з юнаком. Як тільки злітна платформа почала опускатися, Ван Дун рушив вперед і по його щоках від збудження побігли сльози:
- Хвала богам, ви нарешті тут!
Два солдати, один чоловік і одна жінка, вийшли з корабля на посадочну платформу. Обидва виглядали дуже молодо; чоловікові було близько двадцяти п'яти, дівчина здавалася ще молодшим, а елегантний військовий образ відмінно приховував її справжній вік. Усі вони були здивовані, адже навіть не сподівалися знайти тих, хто вижив. Не кажучи вже про такого маленького хлопчика.
- Вітаю, я лейтенант Ріос, а це другий Лейтенант Чжен Цзин, ми з ...
Ван Дун відразу перервав його:
- Дякую, дякую! Слава богу, я думав, що мені доведеться провести залишок свого життя разом з жуками!
Другий лейтенант Чжан Цзин посміхнулася і сказала:
- Ми виграли битву, загі переможені. Нас відправили сюди, щоб знайти тих, хто вижив. Ми шукаємо вже десять днів, і до цих пір ти єдиний кого ми наші. Прийми мої вітання.
– Ха-ха... Вітаю вас з перемогою! Ван Дун знову почувався нормальним, бо більше не повинен говорити з собою.
- Як ти вижив? Це просто неймовірно, — з цікавістю запитав Ріос.
– Ха-ха! Я ховався в шахті, ви не повірите, наскільки міцними були ці ворота. Я також перетворював Пітенію, і так робив собі їжу. Я думав, що скоро звихнуся від самотності, мені пощастило що ви, хлопці, прийшли, перш ніж це сталося.
Обидва солдати усміхнулися, трохи захоплені радістю Ван Дуна.
- Йдемо звідси, тут наша місія закінчується, скоро прибуде група зачистки.
Заги в напівзруйнованих спорудах вправно переховувалися. Після кожного великого бою люди виділили багато воїнів для знесення уцілілих будівель, щоб витіснити і знищити позосталих комах. Нехай це зробить вас важчими, але це було необхідно для повного знищення жуків на всій планеті.
Космічний корабель повільно піднімався в повітря. Коли руїни Нортона зменшились, Ван Дун нарешті відчув полегшення - він повертається додому.
Раптом на землі з’явилося багато загонів. Вони кричали на корабель зі ненавистю та злобою, кожен з них хотів, щоб Ван Дун помер. Він подивився на них через оглядове скло і пробурмотів:
- Прощайте жучки, будь ласка, не нудьгуйте по мені.
Більшість людей не пережили цього жаху, але Ван Дун був не єдиним, кого врятували. Варто зазначити, що інші вижили добре споряджені; більшість з них були бійців « Меетал » або мали надійні притулки для довгого очікування. Врятовані рятувальники вирішили, що Ван Дун теж був боєцьом « Метелл », хоча й дуже молодим.
Рятувальники дозволили тим, хто вижив, пройти очищення і провели ретельну перевірку здоров’я, перш ніж відправити їх на корабель, який повертається до Землі. Майже всім уціліли, і вони отримали щедру компенсацію, щоб заткнути їм роти. Хоча вторгнення заготів було добре сплановане і несподіване, Конфедерація також несла відповідальність. Звичайно, політики воліли вирахуватися з грошима, а не своєю репутацією, навіть якщо це були великі гроші.
Ван Дун не вимагав компенсації якісь гроші, натомість він попросив запрошення до військової Академії. Урядовий чиновник погодився на цю умову без вагань. Він навіть написав до Ван Дуна рекомендаційного листа, пообіцявши, що коли його життя в місті стане важким, то за допомогою листів він зможе отримати допомогу від місцевих органів влади.
Чиновник широко посміхнувся і поплескав Ван Дуна по плечу, похваливши його як зразкового громадянина Конфедерації, який не став шантажувати уряд як всі інші. Ван Дуна не особливо цікавилася цією дешевою похвалою, він просто хотів додому.
Подорож на Землю виявилася набагато комфортнішою, ніж політ Нортон. Не потрібно було спати на другій іскривленій швидкості; замість цього на борту були кінотеатри, кав'ярні, басейни та безліч інших розважальних об"єктів. Всю подорож на Землю відчувалася як розкішна відпустка з чудовими космічними стюардессами, готовими в будь - який момент служити клієнту. Ван Дун вперше відчув себе важливою персоною.
Усі на борту корабля перебували в доброму настрої; вони раділи не тільки своєму чудовому порятунку, але й щедрій компенсації, яку їм обіцяли Конфедерація. Багато людей також зателефонували з засобів масової інформації, щоб домовитись про зустріч або інтерв’ю. Конфедерація, очевидно, не хотіла пропустити такої чудової нагоди показати свої величезні зусилля для порятунку потерпілих. Ван Дуна не цікавилася цією пропагандою.
З якоїсь невідомої причини він відчув порожнечу, коли залишав Нортон. Він жив на цій планеті цілий рік, і з того часу помітно виріс не тільки фізично, але й розумово. Можливо, одного дня він все ж зможе повернутися в це прокляте місце.
- Ти Ван Дун? - жіночий голос проник у його вухо. Він дуже відрізнявся від голосу пана Шутника чи високого пронизливого візка.
- А ви? - Побачивши привабливу дівчину, Ван Дун не міг відчути легкого запаморочення. Він просто не міг знайти слів, щоб описати її красу.
Дівчина не могла стриматися від сміху:
- Я Чжан Цзин. Ми зустрілися внизу, але хіба мене так легко забути?
Ван Дун раптово змутився. Він був дуже схвильований, коли знову зустрів людей після року самотності і майже не запам’ятав подробиць цієї зустрічі.