На цьому не закінчилися криваві уроки, а ще більше — багатозначні події Ван Дуна. Вони стали невід’ємною частиною програми навчання. За місяць Ван Дуна поранився раз на двадцять, а то й більше — приблизно один раз у день. Наш герой раптом виявив, що думати про схватку з загмою і битися з ним — це не те саме, а друге набагато складніше. Реальність була непередбачувана. Проте Ван Дун не загинув і, отримавши уроки, почав підходити до бою з більш зрівноваженим розумінням.
Ван Дун вже знищив усіх низькорівних заганяв в околиці своєї печери, а кілька днів тому йому вдалося збити зага-налітника. Це створіння, яке хапає людину і підіймає її високо над землею, а потім з радістю прислухається до зойку своєї жертви, що швидко падає вниз. Цей наліт патрулював околиці, коли Ван Дун перервав його обхід, мітнувши в монстрі залізний прут.
Отже, вся територія у радіусі милі від входу до печери стала безпечною. Тепер, коли Ван Дун ще більше розщеплює свої здібності і навчиться краще розуміти поведінку загонів, він зміг би протистояти атакі одночасно п'яти-шість інсектоїдів.
Після кожної битви Ван Дуна чекав довгий і нудний розбір польотів у виконанні пана Шутника. І хоча ван Дуна іноді дуже обурювався, вважаючи критику несправедливою, він глибоко в душі знав, що Шутник має рацію і своїми манерами піклується про нього.
Одного разу Ван Дун повернувся з раною, яка була якраз на тому самому місці, що й попередня, і яку він отримав, виконавши ту ж помилку, як раніше. Пан Шутнік був розлючений: « Звичайно, що багато людей помиляються, але щоб наступати на ті ж граблі двічі — для цього треба бути повним ідіотом! »
Ван Дун хотів огризнутися у відповідь: він, взагалі-то, теж всього лише людина, а не машина, і він просто не в стані досконально та безпомилково дотримуватися всіх інструкцій, особливо на полі битви, за неймовірно важких умов! Проте коли Ван Дун обернувся на обличчя Шутника, який потемнів від гніву та роздратування, то не зміг перелічити вчителя і мовчки проковтувати образу.
Головне - бажання досягти успіху, а спосіб завжди знайдеться.
Ще в дитинстві Ван Дун був надзвичайно наполегливим. Будь - яка критика не могла змусити його згорнутися, але навіть заохочувала працювати ще більше й старанніше.
Одного разу під час занять тактиками - Ван Дун був тоді маленьким хлопчиком -- Старий пердун ретельно вибрав його за те, що він не виявляє належного порядку. На превелике здивування старшої жінки, його слова не викликали у Ван Дунаї страху чи небажання тренуватися далі.
Ван Дун не збирався давати собі поблажок. Він відчував, що для нього немає перешкод і в його силах досягти всього, чого він захоче.
Отже, Ван Дун вигубив усіх в околицях шахти, але це досягнення було лише ще одним приводом для презирливих коментарів пана Шутника: він лаяв ван Дуна за те, що людина, яка здобуває перемогу над кучкою з найгіршого рівня, надто сильно задирається носом. Яскраві висміювання швидко зводили на святковий настрій і ранили, без того й енергійне самолюбство Ван Дуна. Але перед Углем він вихвалявся від душі, красно описуючи свої успіхи: врешті-решт Ван Дун був ще хлопчиком, і йому дуже хотілося, щоб хтось з ним хвилювався та зберіг пам'ять про них.
Але справедливість - це те, що Ван Дуну вдалося досягти неймовірного. Не маючи « Мелеталу», він вбивав загнав праворуч і наліво голими руками. Для великого майстра це було б кількома дріб'язковими, але тільки не для Ван Дуна, який був не великим майстром, а всього-всего хлопчисько з половиною років відроду.
Ван Дун щодня обходився зі своїми володіннями, поступово збільшуючи радіус безпеки. Він отримав важливе завдання — виконувати зв’язок. З орбітального простору не було жодних сигналів, але почули відгомін вибухів — знак того, що вирішення конфлікту між людьми і загаями так і не зрушилося з мертвої точки.
Того дня Ван Дун, як завжди, був на обході. Він крокував по зоні безпеки, як раптом відчуття тривоги спонукало його заміряти на місці. Підключивши усі шість відчуттів і миттєво оцінюючи ситуацію, Ван Дун зрозумів, що потрапив у засідку.
Донині він убивав безкарно, але тепер йому загрожувала неминуча розплата. Очевидно, заг-налітник, якого він збив кілька тижнів тому, був не одинокою людиною, а частиною розвідувального гурту. Завдяки його смерті інші змогли встановити місцеположення Ван Дуна та зтягнути всі доступні сили до шахти, щоб раз і назавжди знищити загрозу в його обличчі.
Все навколо кишло загами. Ван Дун прикинув, що їх тут принаймні кілька сотень. Якщо не почати бігти в повну опору прямо зараз — йому кінець.
Здавалося, загі вчули страх Ван Дуна, і, ще до того як він зміг зробити хоч крок, оточили його щільній стінці, підбираючись все ближче й ближче...
Пан Шутнік, викопаний з кристалу і закричав: « Ти осел! Скільки разів я казав тобі: завжди будь напоготові! Навіть я б тут не розслаблювався, а про таке ляпаса, як ти, я взагалі мовчу!»
Незважаючи на те, що його оточували загони, Ван Дун знав: завдяки своїй швидкості він зможе вирватися. Здається, що ці творці заздалегідь спланували засідку: вони розташували групи далеко від шахти, щоб ворог не міг їх знайти, і саме тому Ван Дун побачив їх тільки зараз.
Вугілля не вмів бігати так само швидко, як Ван Дун, і вже через кілька секунд після того, коли вони вдвох зірвалися з місця робот безнадійно відстав.
Ван Дун обернувся і побачив, як на його друга безсилий ковтаючий в пилюку наближається безжалісна хмара інсектоїдів. Навіщо тільки він взяв Углу з собою? Шутник мав рацію, бо заборгував собі ніс і став занадто самовпевненим.
« Будь завжди готовий до непередбачуваності своїх ворогів і сам дій непередбачено»
І ось, зовсім раптово, до Ван Дуна дійшов зміст цього навчання, яке раніше звучало для нього як беззв'язкова маячня. Знехтований, він різко зупинився і розвернувся назустріч повстанню кумира.
- Притримай коней, хлопче, ти чого це вдумав? Не збираєшся ж ти...
Не чекаючи, поки пан Шутник закінчить речення, Ван Дун на немислимій швидкості кинувся вперед — до Угля і замків.
- Стій! Та стій же ти, дебіл! Ти погрожуєш нас обох заради якогось робота! - Випив пан Шутник, відмовляючись вірити в те що відбувається. - Ти поводишся як маленький балбес! Справжній солдат дотримується би правил поведінки на полі бою, який звучить так: « У багнюці він ризикував своєю шкурою — ні заради власного брата, ні тих паче, щоб робота не було даремно! »
Швидким рухом мізинця Ван Дун відключив кристал — тепер були справи важливіші за суперечки з наставником.
Хоча кут був досить простим, він мав штучний інтелект і міг відчувати людські емоції. Як тільки над горизонтом з'явилися загибілі, у Вуглі вступила команда "Страх" і, слухаючись цієї команди, робот понісся вперед так швидко, як міг. Але коли кут побачив, що назустріч йому мчить Ван Дун, він так розгубився, щоб ледь не впав:
- Майстер, ти біжиш не в ту сторону! Небезпечно! Небезпечно!
Вугілля що є сили замахав всіма своїми механічними кінцівками, діючи згідно з першим правилом поведінки роботів: « Перекоряти і захищати людину в разі небезпеки.»
Ван Дун нічого не відповів; він повністю зосередився на своєму завданні — врятувати Углу. Коли Шутник сказав, що кут цього не вартий, Ван Дун збунтувався. Він точно знав, що якби не вдивлявся поруч з його підтримкою та турботою, то дожив би аж до цього дня.
До біса правила поведінки на полі бою! Єдине правило, яке тепер має значення — не дати Углю загинути!
"Зшш..."
Ван Дун підскочив до першого загибеллю і наніс йому удар у голову. Не встигши повністю витягнути кулак з блюдцеподібної дірки, він весь організм кинувся на інший загін і зробив у ньому таку ж діру, з якої в усі боки прослизнули мізки. « Уголь, біжи, тікай що є сечі! Це наказ!»
Головне, щоб кут прорвався через оточення, тоді і він помчить так швидко, що ніякий його не дожене.
Вуглець хотів допомогти Ван Дуну, але він був запрограмований таким чином, що не міг виконати отриманого наказу.
Стрибок - удар, стрибок — удар... Кожен удар відправляв на той світ одного зага. Проте, вбивши трохи більше десятка монстрів, Ван Дун відчув, що відгук від ПМ стає дедалі слабшим.
Просто їх було занадто багато.
Гігантська кігтиста лапа пролетіла зовсім близько від Ван Дуна, слідом друга, третя ...Ван Дун висікли в куті, і тепер він стояв обличчям до лиця зі своїми ворогами. Він помітив, як до нього підбираються дві хижі лапи, але він не міг ухилитися від них, тому що все його тіло раптом налилося нестерпною вагою. Отже, постійні потужні викиди духовної енергії остаточно виснажили його ВМП.
Він зрозумів, що атаки не уникнути. Йому вдалося лише трохи зсунути тіло в сторону, сподіваючись, що удар під таким кутом не буде для нього смертельним.
Роздався поганий звук, і Ван Дуна відкинуло на кілька кроків. Він важко грохнувся на землю, відчуваючи, як болісна біль роздирає його тіло. Він лежав, онімів і не міг шевкти навіть пальцем.
Не маючи доступу до сили ЯГ, Ван Дуну довелося використовувати тільки духовну енергію з ВМП, яка в звичайних умовах витрачається здебільшого на стимуляцію сил ЯҐ. Духовна енергія могла б вистачити на кількох загонів, але було занадто багато енергії і вона закінчилась. Ван Дун знав, що він вичерпав себе.
Тварі швидко виявили і оточили нерухомого юнака. Заг, який напав на нього, знову заніс для удару свої жахливі лапи, тільки цього разу вони були спрямовані прямо Ван Дуну в очі.