Том 1, розділ 6 — Перстень Звиваючого Дракона (часть перша)
Під палючим сонцем райдужні хмари, здавалося, покривали половину неба і кидаючи свій червоний відтінок на цілий світ.
« Утримуватися в пологовому залі досить легко»
Коли Лінл пішов до пологового залу, то переконався, що він повністю готовий. Він виділив годину на цю роботу, але всього через п'ятнадцять хвилин, вже закінчував прибирання.
На континенті Юлан, рік був розділений на дванадцять місяців, кожен місяць на тридцять днів, щодня на двадцять чотири години, і кожну годину на шістдесят хвилин.
Більшість шляхетних сімей володіли старими годинами і були в змозі точно сказати час. Деякі з них були дуже заможними або мали високий статус персона, навіть добре відкалібровані наручними годинами.
« Родинний зал щомісяця вводився у порядок. Відверто кажучи, лише за місяць пологовий зал не стане занадто брудним. Все, що потрібно зробити - просто змахнути пил. У мене майже годину до початку тренування. Що мені робити?
Стародавній особняк Клану Барух мав п’ятитисямісячну історію.
Передній двір прибирали щодня, але кімнати в набагато більшому задній дворі, на стороні від пологового залу, були вкриті пилюкою і навіть стіни потріскалися. Дикі трави та темно-зелені лишайники покривали підлогу і навіть піднімалися вгору по стінах.
"Ох..."
Побачивши, що архітектура надихнула присутніх, очі Лінлія повільно поблекли: « Багато місць на задньому дворі не відвідувалися протягом століть. Цікаво, чи є які-небудь старі, цінні предмети там?»
Це спонукало Лінлі задуматись над тим, що сталося.
« Якщо я зможу знайти щось цінне і віддати їхньому батькові, то він буде дуже радий", - Лінлі зробив глибокий вдих, а потім відразу увійшов до старої кімнати поруч з родовим залом. Потім він обережно обходив міцну дерев’яну паличку в руках, яку використовував для прибирання павутиння.
Відразу ж при вході в кімнату, гнилий запах вдарив у ніс Лінлей. Можна було помітити товсту павутинку в кожному кутку, а також павуків, що її застукали.
Багато павутинь покриті декоративними фіранками та меблями. При ближчому розгляді всі ці штори видавалися дуже давніми. На жаль, штори були далеко від ідеалу, вони ледве зберегли образ завіси.
« Якби ці штори не були зіпсовані, немає сумніву в тому, що вони коштували б багато грошей», - Ліндей безпорадно похитав головою. Він продовжував оглядати кімнату, використовуючи свою палицю, щоб змахувати шари павутини, поки він ретельно все обшукував.
Він обшукав підлогу, шафи і навіть стіни, сподіваючись побачити будь-які секретні проходи.
« Книжками, які я читав є дуже характерними для стін, містять приховані важелі або проходи», - Ліней обережно простучував стіни і слухав звуки.
Лінлей дуже сподобалося це відчуття від пошуку скарбів у стародавній кімнаті. Але він дещо забув. Якщо він дійшов до такого висновку, то чому його батько, дідусь та інші старійшини не задумувалися про це?
Ці стародавні кімнати вже давно були повністю досліджені мертвими старшими Клана Барух.
Лінлей було лише вісім років, врешті-решт. Хоча строге виховання клану допомогло йому швидко ззріти, як і раніше існував великий розрив між ним та дорослими. Природно, він не був в змозі розглянути речі з більш широкої точки зору.
« Нічого в цій кімнаті. Наступний..." - Лінлей вийшов з першої кімнати і увійшов у другу.
Насправді на задньому дворі було багато кімнат. Зрештою передній двір, на якому жив Лінлей, складав лише третину усього городу. Задній двір був набагато більше. Лінлей, мабуть, доведеться витратити цілий день на обшуки за всім подвір’ям.
« Усі ці прикраси зіпсовані. Жоден з них нічого не вартий», - Лінлей вийшов з ще однієї порожній кімнати.
Він подивився на небо.
« Здається, що вже настав час для тренування. У мене залишилося всього лише п'ятнадцять хвилин або близько того, - Лінлей повернув голову і втупився на надзвичайно велику кімнату. - Я тільки перевірю цю останню, велику кімнату. Якщо я не зможу нічого знайти, то відправлюся на тренування."
Коли Лінлі прийняв це рішення, то кинувся до великої кімнати.
Це стародавнє приміщення було набагато більше, ніж головний зал у передній частині. Ввійшовши всередину, Лінлей уважно оглянув це місце: « Я дам парі сотні років тому. Це був обідній зал для нашого клана Барух". На основі побачених прикрас і меблів Лінллей міг припустити, що це була вітальня.
Величезний, грандіозний зал.
"Начальство обшукаю підлогу".
Так само, як і раніше, Ліндей опустив голову, розширив очі, і обережно почав оглядати в кімнаті одну частину за іншою. Побачивши щось цікаве, він двічі натискав на неї своєю палицею. Якщо воно було зроблене з каменю, він ігнорував це. Оскільки у нього не залишилося багато часу перед тренуванням, яке мало початися, його швидкість пошуку також збільшилась.
« Час для обшуку стін і штор. Ох. Остання, найбільша надія». Лінлей гримаснічав, оглядаючи оточення: « Старша клана, я сподіваюся, що ви залишили мені одну чи дві речі після себе. Навіть якщо це всього лише щось невелике".
Лінлей ретельно обшукував стіни, навіть дивився за рвані штори.
На стародавніх стінах було багато гнилих дерев’яних полиць, у кожній з яких була велика кількість ящиків. Лінлей відчинив кожен ящик, але вони були абсолютно порожні. Єдине, що в них було... трохи пилу.
« На жаль!»
Після того як Лінллей відкрив останню скриньку, він почувався розчарованим.
« Я не знайшов жодного цінного матеріалу, який би мені подобався протягом цього часу. Все, що я зробив, це покрила себе потім і пилю." - Лінлэй дивився на свій одяг. Вона дійсно була брудною і Лінлей відчув тільки розчарування.
Він знову окинув кімнату поглядом.
« Хмпф. Я йду», - Лінлей зі злістю використовував палицю в руці, щоб сильно вдарити сусідній шафі, тому що він хотів дати волю всьому нагромадженому гнівом, за більш ніж годину безплідних пошуків.
"Бам!"
Паличка точно вдарилася об шафу.
Шаф виглядав досить старовинним. Після того, як він був пожерений кліщами протягом ста років, він не міг витримати ніякої навантаження. Після того, як шафа був настільки люто вражений, він почав скрипіти і стихати.
Почувши це, Лінлей не міг дивитися на нього з тривогою: « О ні, він зараз зламається! » Під час пошуку в інших кімнатах Лінлей встиг зламати досить багато меблів, так що до справжнього моменту він вже мав у цьому питанні деякий досвід.
Лінлей поспішно вклонився в сторону.
Врешті-решт, шафа, яка була вдвічі більшою від Ліней, зруйнувалася. З гучним звуком він вдарився об підлогу, розвалившись на сім або вісім частин і покриваючи кімнату ще більшою кількістю пилу. Але серед пилу було приховано щось, що Лінлей не помітив...
Після руйнування корпусу, чорне кільце, яке було заховане в дерев’яній опорі, вискочило з неї і впала на підлогу.
"Ем, оу!" - Лінлей встиг видати тільки два нечроздільних звуки, поки поспішно вибирався з клубів пилу.
« Як не пощастило! Все моє тіло в пилу і, тримаю парі, тренування вже починається. Мені краще піти помитися і одягнути новий одяг." Пихнувши рукою, Лінлей штовхнув двері і залишив давню кімнату.