Том 4, Глава 1-21

Том 4, розділ 1 - Повернення додому. Частина перша

Стіни навколо садиби, де жила Аліса, не були занадто високими - приблизно два метри. Лінлей лише одним стрибком зміг піднятися на верхівку стіни. Потім зістрибнув з неї, аналогічним чином заскочив на балкон до Аліси.

"Бистро, сядь" - Аліса миттєво потягнула Лінллей за рукав до підлоги.

Не розуміючи всього, Лінлей слухняно присів.

« Тішіше, - прошепотіла Аліса, потім обережно оглядалася, чи не помітив його хто, після чого з полегшенням зітхнув і повернулася до Лінлей. Добре, що всі сплять. Якби хтось тебе побачив, у мене могли виникнути неприємності."

Линлей раптом зрозумів, до чого все це було.

« Давай залишимося сидіти. Якщо ми будемо спілкуватися сидячи, то через стінки балкону тебе не буде побачити», - ніби хита лисиця, Аліса радісно посміхнулася. Вона протерла підлогу поблизу тканини і сіла біля Лінлі.

Лінлей також був схвильований і щасливий, що знову зміг зустрітися з Алісою.

« Великий брат Лінлей, що ти робив на вулиці таку пізної ночі? Якщо не помиляюся, ти казав, що вчишся у Академії Ернст. То що ти робиш у місті Фенлай?», - на одному диханні Аліса поставила відразу кілька запитань.

Чому він був у місті Фенлай?

Від цього запитання Лінлію було досить ніяково. Адже він не міг сказати, що прийшов сюди, аби відпочити в Нефритовому Раю з трьома друзями.

« Я прибув до міста з кількома близькими друзями, щоб відзначити моє повернення. У заведенні де ми пили душно, тому я вирішив прогулятися свіжим нічним повітрям." - Лінвей міг дати лише цю розпливчасту і невиразну відповідь.

Аліса кивнула.

« Аліса, а ти чому не спиш такої пізньої ночі? » — запитав Лінлей.

Аліса незручно прикусила свою нижню губу: « Я пішла відпочивати дуже рано і майже відразу ж заснула, але через мого батька я прокинулася... він був дуже п'яний і коли повернувся сильно шумів. Ти навіть не уявляєш, наскільки сильно мій батько розпущений. Він щоночі йде грати в азартні ігри і багато п’є. Після чого, повертаючись додому п’яним, він викликає справжній переполох. Я так зла!».

« Я знаю, що лише я можу сказати — мені просто не пощастило. А як щодо тебе Лінлэй? Який у тебе батько?

« Мій батько? — із запалом згадав про нього і свій дім. - Ну, мій батько однозначно не грає в азартні ігри. Хоч він і час від часу п’є, але рідко коли сильно напивається. При цьому мій батько неймовірно строгий. Він був таким навіть тоді, коли я був зовсім маленьким".

Аліса дивилася на Лінлію з ревнощами: « Великий брате, тобі так пощастило. Не те, що мені".

Під променями місячного світла ця парочка весело і безтурботно базікала сидячи на балконі. Порозмовлявши про батька, вони змінили тему і перейшли до теорії магії та освіти, потім обговорювали життя у своїх академіях, а після друзів, чим вони з ними в вільний час займаються і як розважаються...

Лінлей був дуже щасливий, розмовляючи з нею. Чим більше він з нею проводив часу, тим краще він почав розуміти як живе Аліса, а також які особливості є у її характеру.

Повільно, але непомітно, ніч підійшла до кінця і на небі зі сходу проникли перші промені сонячного світла. Усі довкола були переповнені свіжим ранковим повітрям. Але Лінлей та Аліса були такі щасливі і занурені в розмову, що навіть не помітили скільки вже пройшло часу. Тільки коли стало дуже світло, вони раптом зрозуміли, як багато пройшло часу з моменту їхньої нічної зустрічі.

« О, а вже ранок» - тільки тепер Лінлей зміг помітити це.

Аліса теж почала думати і зрозуміла: « О, Боже... Мені так соромно, великий брат ... Я змусила тебе скласти мені компанію на всю ніч".

Після чого, повисла незграбна мовчазна пауза між Лінлей і Алісою.

« Ты права. Мені вже давно треба йти геть », — каже Ліней. Він не знав чому, але все-таки він нервував, тому сказавши це - він різко встав.

"Більший брат, в майбутньому ти ще будеш відвідувати місто Фенлай?" - запитала Аліса.

« Якщо з'явиться вільний час, то обов"язково» - схопившись рукою за перила, Лінлей перестрибнув і потім сильно відштовхнувся від краю. Настільки сильно, що навіть зміг долетіти на вулиці з одного стрибка, приземлившись за 10 метрів від стіни.

Лінлей не озирнувся назад, повернувшись до неї спиною він підняв руку і помахав їй на прощання.

Аліса дивилася, як йшов Лінлей поки він повністю не сховався з виду. Тільки після цього, вона навшпиньках сироталиво повернулася в свою кімнату.

....

Літо, серпень. Сонячна, жарка погода. Сонце світило так сильно, ніби воно випалювало всю землю. Перемігши з трьома братами, Лінллей поїхав додому до рідного міста Вушан. Він ніс у своєму рюкзаку магічні ядер та інші цінності на понад 70 000 золотих монет.

« Пек писк», - сидячи на плечі Лінлей, Бебе почав схвильовано їсти.

Побачивши Бебе, Лінлей почав сміятися. Він подумки сказав: « Бебе, ти ж радий повернутися до Вушан? До речі, я раніше ніколи не питав тебе, але коли я зустрів тебе - як і чому ти з'явився всередині помети мого клану?»

« Якби я знав... - Бебе безпорадно похитав головою. - З тих пір, як я себе пам'ятаю, я вже був на твоєму задньому дворику, батьків не пригадую. Єдине, що я запам'ятав - це голос, який сказав мені: "Залишайся тут і не тікай".

« Залишайся тут і не тікай?», - серце Лінлей здригнулося.

Може, цей був голос твого батька або матері, Бебе?

« Я просто гриз каміння. І не смів ослухатися голосу, тому не покидав дворик твоєї сім'ї. Але пізніше, босе, ти знайшов мене і потім нагодував диким зайцем. Ти ставився до мене краще, ніж хтось з моїх спогадів. Після чого я не хотів більше тебе покидати, бос." - поки Бебе говорив, він морщив свій ніс.

На Лінлі теж були зворушені спогади з минулого.

Бебе все-таки вагався якийсь час перед тим, як прийняв рішення і покинув містечко Уушан, після того як пішов за Лінлэй. Потім він укусив Лінлей, щоб започаткувати їхній духовний зв’язок.

"Добре, Бебе, ми завжди будемо разом, згоден?" - Лінлей потішаючи з любов'ю погладив маленьку голову Беке, після чого той від задоволення прикривав свої очі.

Лінлей не надто швидко рухався зі швидкістю 20 кілометрів за годину. До моменту, коли він дійшов до меж міста Вушан, вже була ніч. Зайшовши в місто, він почув знайомий голос...

« Всі ви! Випряміть спину і підтягніть талії! Не згинатися! У кого ягідки косляться паличок, вирізьблених фарбою - будуть вважатися халтурниками і отримають подвійний навантаження!», голос Гіллмана був чутний здалека.

Лінлей повернув голову в його сторону.

На цьому знаному лузі на сході міста Вушан, поряд з кількома старими деревами, група дітей віком від шести до шістнадцяти років стояли в трьох колонах. Під суворим наглядом Гіллмана та двох інших воїнів усі вони наполегливо тренувалися. Пот наскрізь просочив одяг дітей.

«Ще зовсім недавно я теж тренувався» - побачивши це, на Лінлі справилися емоції.

- Гіллман здалека побачив Лінлей. Залишивши кілька інструкцій Роджерові й Лоррі, він негайно побіг до нього і схопив у ведмежій обійми.

« Дядя Хіллмен, давно не бачились! » — був дуже щасливий.

"Ха-ха! Давай спочатку сходи додому. Лорд Хогг буде так радий тебе бачити.", - Гіллман радісно фикнув, після чого вирішив супроводжувати Лінлей до будинку.

Роджер і Лоррі здалеку тепло вітали Лінлей.

« Дядя Роджер, дядько Лоррі», - Лінлей у відповідь теж з радістю помахав рукою, після чого пішов за Гіллманом до пологового будинку.

« Ловлею, ти прийшов з рюкзаком? Він здається важким. Що всередині?

Лінлей усміхнувся: « Це невеличкий подарунок для мого батька! »

Том 4, розділ 2 - Повернення додому. Частина друга

В садибі клана Барух. Хогг напівлежа розташувався в кріслі, уважно читаючи надзвичайно товсту книгу.

"Лорд Хогг, вечеря вже готова" - шанобливо сказала служниця.

З тих пір, як палацовий Хірі пішов супроводжувати Уортона в Імперію О'Брайен, у клані Барух більше не було ніякого обслуговника. Але Хогг був лідером клану Воїнів Драконячої Крові. Чи міг він сам виконувати якусь хатню роботу? Тому він мусив найняти служницю.

"О". Хогг закрив книгу і подивився на служницю. Зітхнувши з власного досвіду, він подумав: « Коли я дізнався, що мій син - геній Ернста, багато палаців були готові позичити мені свої гроші. Інакше наше життя стало б нестерпним".

Через низький податок, що він збирав із населення міста Вушан, єдине, на що вистачало грошей - це заплатити воїнам клана і сплачу десятини королівству. Хогг почувався нещасним просто думаючи про це. Коли він став лідером клану, майже всі цінні речі вже розпродились.

На щастя...

Хоґ мав двох синів, двоє чудових дітей.

« Лінлей - маг п’ятого рангу. Незабаром у нього буде випуск. До того часу я зможу передати своє місце лідера клана йому і у мене з'явиться можливість зробити кілька речей, які я вже давно хотів".

Хогг встав, повернувшись в сторону обіднього залу, коли раптом ...

"Лорд Хогг, Лорд Хорг!" - здалека пролунав голос Гіллмана.

Хогг поставив запитання в сторону головних воріт. Через короткий час Хіллман вже встиг підбігти до воріт, де поряд з ним стояв високий міцно складений хлопець.

Побачивши хлопця, усмішка розцвіла на обличчі Хогга. Гучно сміючись, він сказав: « Лінлей, ти повернувся. Ха-ха, чудово. Це приємна несподіванка!»

« Аґата [A’jia'sa], будь ласка, підготуй більш розкішну вечерю! - Хороший малюк! Тепер ти вже майже мого росту! Ах да. Я думав, що за правилами вам дозволять відвідувати будинок тільки в кінці кожного року. Що змінилося цього разу?...

Лінлей хитро усміхнувся: « Батьку, я трохи пізніше розповім, наприклад під час обіду".

« Вау. Який загадковий ти став!

Гіллман, який стояв поряд з ними, засміявся: « Лард Хогге, Лінлей мені теж нічого не розповів, але він стверджує, що приготував Вам якийсь подарунок. Я питав його, що це, але він відмовився розповісти".

« Дядя Хіллман!», - Лінлей нахмурився дивлячись на Гіллмана.

« Добре, я мовчу! » - Гіллман голосно розсміявся.

За вікном вже було так темно, що не можна було побачити своїх рук, але в їдальні поміщалася калана Барух яскраво горіли свічки у ліхтарях, освітлюючи все навколо. Після вечері служниця Агата прибрала все зі столу, після чого залишила Лінлей і Хоґґа самі в кімнаті. Лінлей тільки зараз поклав рюкзак на стіл.

- Хоґ з цікавістю дивився на Лінлей.

« Ми відчинимо його трохи пізніше, - Лінлей встав і замкнув двері в кімнату. Хогг мимовільно видав смішок. - І правда, прихований. Ти навіть встав закрити двері в приміщенні свого власного клану".

Лінлей із задоволенням на обличчі сів поруч: « Батьку, тепер можеш відкрити рюкзак".

"Хмпф, дозволяєш мені дізнатися що всередині тільки зараз." - але все-ж Хоґ з цікавістю відкрив рюкзак. На його здивування, всередині рюкзака був ще один мішок. Мешок був щільно зав'язаний, але все-таки було видно, що він чимось доверху набитий.

Потираючи руки, Хоґ узяв його: « Мимолю велику мішок. За відчуттям, всередині точно не золото. Може, якісь камені?» Хогг не розумів, що відбувається і під час розмови відкрив верх мішечка.

Як тільки мішок було відкрито...

Яскраві, барвисті магічні ядра переливаються усіма квітами веселки. Але найголовніше - це кількість, від якої Хоґ впав у ступор. Мешок був наповнений до кінців магічними ядрами. За все своє життя Хогг ніколи не бачив так багато ядер в одному місці.

« Це ж магічні ядра?», - Хогг округленими очима дивився на Лінлей. Звичайно ж, Хоґґа раніше бачив магічні ядра, але не побачив у такому великому кількості, та ще й в одному місці.

Лінлей стверджував: « Це не так вже й погано. Ця сумка заповнена виключно магічними ядрами. Звичайно, там є і магічні самоцвіти, але в основному все це - ядра. І якщо я вираховую це з моїх підрахуноків, то всі мої гроші будуть в межах 70 000 золотих монет.

- Хогг відчув, як його серце почало прискорено битися.

Усі ці роки Хогг страждав від нестачі грошей. На даний момент потреба навіть у 500 золотих є ключем до того, що їх доведеться позичати в інших. Важко собі уявити, наскільки гостро стояла фінансова проблема сьогодні.

Сімдесят тисяч золотих монет!

70 000 золотих і без сумніву допоможуть Клану Барух проіснувати більше ста років!

« Але пам'ятайте, що 70 000 монет - це оцінка ядер з старих записів у книжці. Зараз я очікую, що їх можна буде продати за 80 000 золота".

Дивлячись на яскраво блискучі магічні ядра Хоггу, він почав здаватися просто спить.

« Хааa. Хаaa и тeбя.

Хогг зробив два глибоких вдихи, після чого намагався взяти себе в руки.

- Хогг нарешті поставив давню думку. Він дивився на Лінлію серйозним поглядом. - Невже ти ходив на хребет Магічних Звірей?»

Лінлэй кивнув. « Так, Отче. Я отримав все це подорожуючи по хребту Магічних Звірей.

« Ти... - Хогг почав злитися. - Дребет Магічних Звірей - одне з найнебезпечніших місць на всьому континенті. Це важлива подія, чому ти вирішив це зробити і не порадився зі мною? Ти знав наскільки там небезпечно?»

Після того як Хоґ закінчив говорити, він почав сміятися: « Що за дурне питання? Невже мій син поїхав би туди, не знаючи наперед наскільки там небезпечно."

Хогг опустив на Лінлей свій погляд, і стоячи мовчав. Коли Хоґ побачив вираз обличчя сина, то лише зітхнув і продовжив: « Лінлій, я не хотів кричати на тебе. Але ти повинен розуміти, що зараз ти геній маг в Академії Ернст. У майбутньому ваш потенціал буде безмежним. І важкий тягар лідера Клана ляже на твої плечі, тому що твій брат все ще замолодий. Хто знає, скільки ще мине часу перед тим, як він стане справжнім Воїном Драконячої Крові? Зараз вся моя надія і всього нашого клана лягає тільки на тебе. Ось чому тобі не можна так серйозно ставитися до життя».

Лінлей не смів говорити.

« Снімай одяг. Дозволь мені побачити, чи є у тебе серйозні травми" - раптом сказав Хоґ.

« Зняти одяг?»

Лінлэй вагався. Інші не бачили того, що було під його одягом, але сам він добре розумів, яке неупереджене видовище буде очікувати його батька.

Хогг нахмурився: « Знімай.

Зрештою Ліндей захитався ще деякий час, зняв свій одяг і обнажив торс. На ньому вже було багато шрамів від ран, і він був майже дорослою людиною. Деякі шрами, здавалося б, були настільки важкими!

Бачачи всі ці жахливі шрами на тілі сина Хог відчував, як стискається його серце.

Хогг тремтячою рукою доторкнувся до грудей Лінлей. Хоґ відчував, що його серце обливається кров’ю. Скільки болю витерпів його син, скільки разів він був на порозі смерті? Хогг навіть думати не хотів про це.

«Лінлей, ти... - Хогг на півслові замовк.

« Батьку, дивись, я в порядку», - негайно заспокійливо сказав Лінлей.

Хогг подивився на купу магічних ядер, які фактично були величезною сумою грошей, а потім знову повернув голову до жахливих шрамів на тілі Лінлей. Хог по тілу пробігла тремтіння.

Його переповняла ненависть! Ненависть до себе за те, що він був безсилий, адже сам він не міг досягнути всього цього!

Зробивши глибокий вдих, Хоґ замовк і почав спокійно дивитися на небо. Через якийсь час він нарешті сказав: « Линлей, ти витратив увесь день на дорогу. Ти напевно втомився. Піди відпочинь".

"Так, Отче."

Лінлей тихо пішов, залишивши позаду себе батька, який сидить на самоті в тихій їдальні при свічках ...

Том 4, розділ 3 - Хогг

Наступного ранку, сидячи за обіднім столом Лінлей, був вражений тим, як його батько перетворювався на ніч. Тепер він ніби сяяв, отримуючи величезну кількість енергії і щастя. За все своє життя Лінлей не бачив свого батька таким же щасливим, як зараз.

Поклавши ніж і виделку, Хоґ подивився на Лінлей та усміхнувся: « Лоінлей! Цього разу ти мусиш погостювати будинки довше. Ти мій син і я хочу провести з тобою більше часу."

Батько попросив залишитися вдома на довше?

Лінлэй був трохи здивований. Адже за всі його роки, батько вперше говорив подібні слова. Спочатку Лінлей планував повернутися до міста Фенлай і зустрітися з Алісою. Але, почувши це від батька, він змінив свої плани.

"Добре, Отче" - Ліндей щасливо кивнув.

Хогг, задовільний відповіддю, кивнув, але разом з тим в його очах промелькнув загадковий блиск.

...

Цього разу Лінлей провів десять днів у своєму родовому маєтку. Навіть коли настав час почати новий навчальний рік в Академії Ернст, Хогг зовсім не торопив його.

На одному з вершин гори біля містечка Вушан, що зібране дощовими хмарами, Ліндей сидів у медитативній позі і всмоктував магічну силу.

Створіння елемента землі і вітру кружляли тьмяними плямками світла навколо тіла Лінлей, частинки яких з усіх боків входили до його тіла, поглинаючись м’язами, кістками та житлом, роблячи все тіло міцнішим і сильнішим. А те, що не засвоювалося тілом Лінлей - перетворилося на магічну силу, завантажуючи в його Шан данятян.

Ця картина була схожа на те, як сотні річок впадають у океани і годують їх так само суто сутність Лінлей - одавалася врешті-решт у тій чи іншій формі всередині нього.

Лінлей просидів так половину дня. На момент, як він відкрив очі, вже почався захід сонця.

« Здається, настав час повертатися до академії. - З того часу, як я дав магічні ядра батькові, він став спокійніше і тепер ставиться до мене не так суворо, ніж раніше."

Останні десять днів, що Лінлей провів у себе вдома, були найкращими днями, які він проводив зі своїм батьком.

« Що ж викликало такі зміни в характері? Магічні ядра? Я не думаю, що батько так сильно змінився б тільки через гроші. Можливо... це було через те, що він побачив мої шрами? "

Під час відвідин удома Лінлей іноді задумувався над цим, але зрештою так і не зміг повністю зрозуміти, чому батько змінив своє ставлення до нього.

« Якщо ви запитаєте когось, чи не холодно йому, позаботься і про те, щоб його не стало жарко 1927 року - ця йдіома підкреслює сильне занепокоєння, уважність та ніжність Хоґ до Лінлі.

Коли Лінлей повернувся до клану Барух, то відразу побачив батька з книжкою в руці: « Батько вже темніє. Може бути дочитаєш завтра? "

« О, Лінлей, це ти, посміхаючись Хогг закрив книгу. - У твоїх словах є сенс. Я дочитаю її завтра."

« Після довгого тренування в горах ти, мабуть, замучився від спраги, — сказав Хоґлей наливаючи склянку теплої води з графіна поблизу. Після чого Хогг простягнув його. - Ось змочи горло. Температура цієї води майже ідеальна, не надто холодна і не занадто гаряча".

« Дякую, Отче», - серце Лінлей відчувало тепло.

У такому манері Хоґ робив себе всі десять днів, які Лінлей провів вдома. У минулому Хоґ завжди був суворим і серйозним. Він ніколи не виявляв теплого і сердечного ставлення до себе.

Потягуючи воду Лінлію, він сказав: « Батьку, я провів удома десять днів. Завтра я планую повернутися в академію".

« Завтра? - Хогг на мить завмер, а обличчя пром'янула нота смутку, але потім кинув. - Добре. Повертайся додому наступного року, коли шкільний рік закінчиться."

«Звичайно», - погодився Лінлей.

Гоґ продовжує говорити м’яким тоном: « Ліїнлей, твій батько не такий здібний. У найближчому майбутньому наш клан залежатиме від тебе. Віддавши всі магічні ядра, ти фактично покрив усі необхідні витрати для навчання свого молодшого брата. І я вже щасливий тільки від цього. Але все-таки я не можу забути сором від втрати нашої родової реліквії. І сподіваюся, що ти теж не забудеш. Тепер відповідальність за її повернення лягає на твої плечі."

Лінлей відчував, наскільки міцна віра батька в нього. Зробивши глибокий вдих, він кивнув.

« Зараз у мене немає інших бажань. Я лише сподіваюся, що до своєї смерті зможу побачити на власні очі повернення нашої сімейної реліквії - бойового клинка Палача." - в цей момент голос Хоґґа став ще тихішим.

Лінлей відчував, що щось не так. Але відразу ж відповів: « Батьку, не будь таким похмурим. Тобі тільки сорок років і в тебе ще багато часу. Я впевнений, що протягом десяти років я поверну бойовий клинок Палач і розмістив його в помезі нашого племінного залу предків."

« Дититися років... Добре, добре" - з усмішкою, Хоґ ніжно кивнув.

...

Наступного дня, коли Лінлей покинув містечко Вушан. Вночі, в головному залі садиби клану Барух, за столом сиділи двоє чоловіків - Хоґ і Гілман. Двері до залу були зачинені, а на столі лежав мішок зверху наповнений магічними ядрами.

Гіллман був приголомшений магічними ядерами так само, як Хог. Після короткої паузи Хоґг сказав: « Хілман, я планую продати всі ці ядра. І я хочу довірити тобі цю справу."

Гіллман відразу подумав про себе і сказав: « Лард Хогг, ні. Як ви можете передати таку велику суму грошей, мені? Чому б Вам особисто не подбати про це?»

«Хиллман, будь ласка, не зв'яй мене Лорд Хогг. Ти можеш мене називати просто - старший брат Хогг, як раніше, - по-доброму і з посмішкою на обличчі відповів Гог.

Раптом Хоґ встав, подивився у східне вікно і вдивлявся далі: « Мені це робити? Ха-ха... Хіллман, можливо ніхто крім тебе не знає більше про внутрішні справи клана Барух... і про мене."

Гіллман нервував. Він не розумів, чому Хогг раптом завів розмову на цю тему.

« Ця подія була похована і зачинена в самих віддалених куточках мого серця вже одинадцять років. Увесь цей час я відчував, ніби моє серце кусали мурашки. Але я терпів... Я відчуваю це день за днем, рік за роком... В результаті я навіть не помітив як пройшло одинадцять років."

Тіло Хогга почало тремтіти.

Гіллман почав хмуритися, а потім раптом схопився і з подивом на обличчя сказав: « Лаорд Хогге, невже ви збираєтеся... ?!»

„Верно... Я збираюся провести детальне розслідування, що сталося в той час і помститися за Ліну [Lin'na]», - Особа Хогга передавала кровожерливість, суворість та рішучість, а все його тіло покрила зловісною аурой.

« Лард Хоґ, — поспішно сказав Гіллман. - Хіба ми не провели розслідування в той же день? Ворог має велику владу і силу. Навіть менша частина цієї сили, з якою ми зіткнулися - вже було достатньо для того, щоб жахнутися. Якщо ви ще раз почнете своє розслідування, то вас напевно вб'ють."

Хогг видав басистий, низький рик. « Смерть? Ти думаєш, що я боюся смерті? Хіллман, ти навіть не уявляєш скільки болю і душевних мук мені довелося пережити за останні одинадцять років... Я терпів достатньо. Ці магічні ядер мають бути принаймні 80 000 золотих монет. Цього повинно бути достатньо, щоб заплатити за все навчання Уортона. З цією сумою грошей, зараз, у мене більше не залишилося турбот."

« Як ти думаєш, через що всі ці роки я придушував себе? - Через моїх двох синів. Але тепер Лінлей вже виріс, а Уортон знаходиться в Імперії О'Брайен, мені більше нічого турбуватися."

Хогг щільно стиснув руками плечі Гіллмана і в його очах сказав: « Хіллман, хоча ти завжди звертався до мене як лорд Гоґг, за весь цей час, що ми провели разом, наші узи стали схожими на братів. І заради цих вузень, я сподіваюся, що ти допоможеш мені".

« Хогг, Ви... Гіллман був наче невмінний після того, як почув.

Гіллман чудово розумів, що якщо Хоґ знову почне копатися в цій справі, то він безсумнівно буде убитий.

« Мій розум міцний. Хіллман, ти повинен розуміти, що з того моменту все прожите життя було для мене гірше смерті." - очі Хоґґа були червоні, наче налиті кров'ю. Коли Гіллмен побачив стан свого лорда, то вже нічого не міг змінити. І він, безумовно, розумів почуття Хогу.

Чому Хогг раптом став настільки серйозним і холодним?

Мало хто міг зрозуміти це, але Гіллман дуже добре знав... До пологів і до того, як мати Лінлей та Уортона - Ліна померла, Хоґ був дуже спокійним і відкритим. Але після її смерті його неначе підмінили і характер Хогга кардинально змінився.

Хоча Хоґ сказав усім, що Ліна померла під час пологів, Хіллман і палацовий Хірі знали правду.

«Хиллман, не намагайся переконати мене. Єдине, що я хочу знати - чи допоможеш ти мені чи ні?

Коли Гіллман подивився на свого лорда, він з полегшенням вигукнув: « Гаразд. Я допоможу". На обличчі Хогга з'явився натяк на розквітаючу усмішку. А в його погляді читалося полегшення, як ніби важкий вантаж був знятий з його плечев.

Том 4, розділ 4 — Ціна скульптури

Біля вулиці Сухой міста Фенлай у своєму двоповерховому будинку на балконі стояла Аліса. Упершись ліктями на перила балкона, Аліса ладонами підпирала своє обличчя. Її темний, туманний погляд був спрямований на дорогу вулиці перед нею.

З тих пір як пішов Лінлей, Аліса майже кожен день виходила на свій балкон і спостерігала за тими, хто йшов по вулиці людьми, сподіваючись побачити Ліней знову. Но...

« Навчальний рік почнеться вже завтра. Сьогодні я мушу повернутися...», - Аліса про себе зітхала, кинувши ще один погляд на перехожих.

Вона сподівалася, що Лінлей ще раз прийде побачитися з нею, але за весь цей час він так і не з'явився. У цей момент почувся добре знайомий голос її подруги Нії, який можна було почути знизу: « Аліса, поквапись ». Нія, Тоні та Калан були вже внизу біля дверей її особняка і чекають на неї.

Калан, Нія і Тоні були учнями академії воїнів та їх школа була розташована недалеко від академії, де навчалася Аліса. Враховуючи той факт, що їхні сім'ї жили в місті Фенлай не так далеко один від одного, хлопці були у дуже хороших відносинах.

« Добре, я вже йду!»

Аліса подивилася на вулицю в останній раз, перш ніж взяти свій рюкзак і спуститися вниз.

...

За три дні до того, як Лінлей залишив своє родове помеття, Аліса теж покинула свою власну. І саме в цей момент Лінлей вирішив відвідати її і вже стояв недалеко від її балкона. Він підняв голову і побачив, що там нікого не було.

« Що ти тут робиш? » — сказав чоловік середнього віку, очевидно охоронець біля входу в палац.

Повернувши голову, Лінлей усміхнувся: « Здрастуйте. Я з Академії Веллен. Аліса мій хороший друг. Вона все ще вдома?»

"Ох". Почувши ці слова, охоронець відразу засміявся: « Мисс Аліса три дні тому пішла в академію. Так що ти зможеш знайти її там."

« О, я зрозумів. Дуже дякую, - ввічливо сказав Лінлей.

Він відразу ж пішов. Пройшовши якусь відстань, поки особняк Аліси не зник з уваги, він ще раз обернувся і подивився на її балкон другого поверху. У його серці з’явилося незрозуміле почуття тривоги і безпорадності.

...

Шлях до Академії Ернст.

По дорозі йшов чоловік, кільце якого з’являло світу старого в білих одягах і білосніжній сідній бородою з усами. Посміхаючись, Денінґ Коворт запитав Лінлі: « Чи ти закохався в Алісу? »

- Лінлей не заперечив.

Дерінг Коуарт голосно розсміявся і погладив бородою: « Я не думав, що ти - маленький негідник, нарешті зможеш закохатися в дівчину. Але Лінлей, ви з Алісою вчитесь у різних академіках магії. Проживши в різних місцях, вам буде важко розвивати свої стосунки з нею."

« Я розумію. Тепер все в руках долі. Якщо ми дійсно створені один для одного, то тут нема про що хвилюватися. Якщо ні, то доведеться просто забути про все" - хоча Лінлей і сказав це, він усе ще пам'ятав, як йому було добре поряд з нею.

Спочатку, в його пам'яті спалахнув переляканий погляд під час бою з кровожерним Боївом.

Потім, на зворотному шляху з хребта Магічних Звірей, її сором'язливе обличчя і їхня розмова.

Врешті-решт, він згадав їх нічну розмову під місяцем. А перед цим момент, коли він її побачив на балконі. Тоді вона з’явилася йому Богинею місяця в промінях свого світла.

...

« Я вперше втратив голову» - ніби засуджуючи себе, сказав Лінлей. У його віці брати Єль і Рейнольдс вже давно знайшли собі подруг.

Оскільки його особисті відносини теж зрушилися з мертвої точки, Лінлей був злегка схвильований.

...

Повернувшись до Академії Ернста, Лінлей продовжував наполегливо навчатися і тренуватися. Він також витрачав багато часу на підготовку ліпки скульптур - школи Прямого Долота. З погляду духовної сутності та магічної сили, він також продовжував зростати, бути стабільним і швидким.

Минув місяць.

Раніше Лінлей та його брати встигли принести ще три нові скульптури в Галерею Пру міста Фенлай, перевівши їх Астоні.

« А може, 15 000 золотих? Так багато?

Коли Астоні побачив вираз обличчя Лінліа, то вигукнув: « Лоінлей! Це тебе так дивує? Більшість скульптур, що мають значення рівня скульптора-експерту, варіюються у діапазоні десяти тисяч золотих. Але Галерея Пру ставила в популярність покупців з приводу твого високого статусу у Академії Ернст і, звичайно ж, юного віку, після чого ціни зросли. Хоча для зльоту цін вистачило б і інформації про твій вік... В будь-якому разі, тепер ціни на твої роботи будуть збільшуватися!"

« Важливішим є те, що... Хоча... Ваші скульптури мають надзвичайно унікальну ауру. Без сумніву, скульптури інших експертів також красиві і мають свою благородну аура, але з точки зору гладкості та переходу між різними елементами скульптур, які потребують зміни інструмент - тут завжди зустрічаються свої недоліки... Але у вашому випадку елементи, які вимагають прямого долото на стику з елементами що потребують нефритовий ніж у вигляді чаші - неймовірно гладкі, а самі переходи непомітними як скульптура робились одним інструментом. Навіть досвідчені знавці скульптур не можуть сказати з приводу твоєї техніки лепки і як тобі це вдалося... О, як же ці елементи перехідні гарні... І я не можу цього зробити ».

Лінлей почув це безпорадно засміявся.

Сліди зміни інструментів?

Від самого початку до кінця його скульптури були викарбовані лише на одному прямій лінії. Він не використовував будь-які інші інструменти. Природно, що при такому підході лінії будуть природно гладкими в момент переходу між різними елементами скульптури.

« Отже, враховуючи грацію і точність переходів, благородну аура, якою володіють твої скульптури, закупіть з твоїм генієм мага та віком, ціни змогли піднятися до п’ятнадцяти тисяч золотих монет. Єдине, через що ціна не злітала ще вище - це наявність деяких недоліків у кількох місцях Вашої структури», - Астоні нахвалив і пояснював деталі.

Лінлей зрозумів, що́ саме.

« Маленькі недоліки?» - Лінлей подумки похитав головою. Він використовує тільки пряме долото. Хоча майстер міг вирізати багато унікальних елементів, він не може точно відтворити і вирізьбити деякі унікальні елементи, які можна було б реалізувати лише з особливими інструментами.

Тут Лінлі був безсилий, тому у відповідь він просто зітхнув.

Продані їм скульптури змогли піти з молотка за 15 000. Ці гроші йому дуже легко дістати. Якщо Лінлей проведе цілий місяць за ліпкою скульптур, то зможе зробити приблизно десять робіт.

Десять скульптур - означало 50 000 золотих монет!

« На хребті Магічних Звірей я провів два місяці, коли стикався з багатьма небезпеками і потрапляв у багато ситуацій, де моє життя було на волосині від знищення. Після всього цього вижив, вбивши безліч магічних звірів і не менше убивць на моє добро, я врешті-решт заробив приблизно 70 000 золотих монет. Як скульптор у мене з'являється відчуття, що я краду гроші, а не заробляю» - Лінвей міг тільки вдихати.

Майстерність Лінлей та якість його скульптур уже високо оцінювалися в колах експертів.

« Якщо експерт-скульптор так легко заробляє гроші, то що ж великий майстер-кульптатор... Коли Лінллей подумав про це, то опинився в абсолютно іншому світі.

Чим глибше Лінлей почав розуміти цю професію, тим більше його дивувались деякі факти. Існування скульпторів і майстрів мають неймовірно великий дохід, порівняно з сильними кланами. У всій Святій угоді можна було порахувати близько ста скульпторів-експертів. Важко було здогадатися, наскільки вони рідкісні у цьому світі.

« Перестань, продовжуй працювати. Я вірю, що одного дня ти станеш чудовим майстерем-скульптоном".

Великі майстри-скульптори володіли не тільки величезними багатствами, але й надзвичайно високим соціальним статусом. Вони були елітою цього виду мистецтва і стояли на самій її вершині, яка високо цінувалася всіма людьми. Навіть наймогутніші палаци не могли наважитися поводитися зухвало, коли зустрілися з такою персоною.

Великий майстер!

Це був статус, що говорив сам за себе.

Його не можна було отримати за допомогою грошей і влади. Тільки визнанням у своїй галузі мистецтва, будучи на вершині цього ремесла, скульптори нагороджували статус Великий майстер.

Том 4, розділ 5 — Роза взимку (часть перша)

Того ж вечора, випивши й напившись у місцевому ресторані, Лінлей та його брати вийшли з дому і всі разом вирушили до Нефритового Водного раю.

« Босе Йель та інші, йдіть вперед без мене. Я збираюся прогулятися", - сказав Лінлей після того як вони покинули ресторан.

Єль, Рейнольдс і Джордж подивилися на Лінлей з дивом.

« Мені справді не подобається атмосфера в Нефритовому Раю. Хлопці, ви йдіть вперед. О другій годині я зустрінуся з вами, - Лінлей пояснив. Той, хто сидів на плечі Лінлі Бебе видав кілька писарів і сказав йому: « Босе, ти йдеш до Аліси? »

Оскільки він завжди був з Лінлою, звичайно Бебе знав всі подробиці.

Хоча Бебе до цих пір не підріс, неможливо було сказати теж про його інтелект. Тепер він думав і розумів як звичайна середньостатистична молода людина.

« Ах ти маленький... - Лінлей роздратовано подивився на Бебе.

« Гаразд, третій брат може прогулятися, тільки не затримуйся занадто довго», - розсміявся Єль. Лінлей ненадовго попрощався з його трьома братами і пішов у напрямку вулиці Сухою.

На вулиці Сухой було трохи пішоходів, тому вона здавалась дуже тихою і спокійною. З обох боків вулиці було багато ресторанів і готелів, більшість клієнтів яких були місцеві жителі.

Підійшовши до особняка Аліси, Ліндей подивився на балкон другого поверху.

Балкон як і раніше був порожній.

Лінлей почав сміятися про себе. Але все-таки в ньому теплився клочок надії, що він знову зустріне її тут. Лінлей відразу повернувся і попрямував до бару, що неподалік від вікна. Через вікно бара Лінлей міг бачити балкон Аліси.

« Одна пляшка нефритового вина і дві чашки», - Лінлей замовив навмання.

"Так, сер".

Хоч офіціанту було досить цікаво, чому Лінллей попросив дві чашки, він не уточнював.

- Лінлей налив чашку для Бебе і поставив її в сторону. Бебе відразу схопився на стіл і, подібно до Лінлей, почав потягувати вино.

Зберігаючи келих вина і дивлячись на балкон, Лінллей повільно випивав.

Протягом двох годин Линлей та його магічний звір змогли заговорити три пляшки вина. Тільки після цього Лінлей оплатив свій рахунок і вони разом покинули бар.

« Босе, ти дійсно розчарований?» - сидячи на плечі Лінлей, Бебе обмінювався думками, намагаючись морально підтримати його.

Лінлей поклав руку на дрібну голову Бебе, щоб погладити його. Він жартував: « Ти малий негідник ». Після цього Лінлій вирушив у напрямку головної вулиці міста Фенлай, що в Нефритовому Водяному раю.

Наступного дня 30 вересня, Лінлей і його троє братів покинули місто й повернулися до Академії Ернст. І саме тієї ночі, Аліса, Калан та інші повернулися в місто Фенлай.

Причина такого неприємного збігу полягала в тому, що у розкладі Академії Ернст і Веллен лягали дні відпочинку.

У Академії Ернст дні відпочинку приходили на 29 і 30 числа кожного місяця. Тоді як учнів Веллен відпускали 1 і 2 числа кожного місяця. Тому Аліса повернулася додому приблизно вночі тридцятого числа поточного місяця.

На жаль...

Незважаючи на те, що Аліса щодня виходила спостерігати за людьми на балкон у надії зустріти Лінлію, її чекало тільки розчарування.

У другій половині дня 2 жовтня їй не залишалося нічого іншого, крім як повернутися в академію.

...

29-го жовтня Лінлей знову відвідав місто, щоб доставити ще три кам'яні скульптури. У ту ж ніч він знову пішов в той бар навпроти балкону Аліси. Вибравши те саме місце біля вікна, він почав пити нефритове вино разом з Бебе.

- Бебе дивився на Лінлі своїми маленькими чорними очима-бусинками, розмовляючи з ним.

« Нічого страшного. Я думав, що так і буде." - закинувши голову Лінлей спустошив свою чашку вина. На сьогодні він і Бебе вже мали дві чаші нефритового вина. Але на балконі Лінлей все ще не міг нікого побачити.

Побачивши, що пляшка вина підійшла до кінця, офіціант підійшов.

« Ще одна пляшка... На півслові Лінлей зупинився, і його очі блищали надією, прикутими до балкона Аліси. Раптом жіноча фігурка, одягнена в біле, з’явилася на балконі.

"Білл, тримайте" - Ліндей відразу встав, оплачуючи рахунок.

Офіціант вже готувався принести ще одну пляшку вина, будучи на один мить збитим з пантелику, він відразу ж прийшов себе. Оплачуючи свій рахунок, Ліндей і Бебе покинули бар.

Зараз було приблизно вісім годин вечора, а на вулиці Сухой вже почало темніти. Оскільки вулиці не були головними, вночі на них прогулювалось небагато людей.

« Це Аліса», - Лінвей був абсолютно впевнений.

"Ого, босе, ти нарешті знову зможеш зустрітися з цією красунею. Ха-ха! Ти щасливий? Ти схвильований? Ти в очікуванні?

Але тепер Лінлей навіть не звернув уваги на Бебе. Досить лопаючим рухом він перестрибнув стіну садиби Аліси і після чого різким рухом відштовхнувся від землі, перетворившись ніби з чорної розмитої плями в ночі. Ще трохи, і він приземлився на балконі.

Аліса спостерігала, як Лінлей промчався повз стіни і зійшов до неї.

"Великий брат Лінлей!", - Аліса відразу впізнала його. Її пульс різко підскочив і вона почала нервувати, а на її обличчі з'явився червоний рум’янець. Її серце переповнювали радість і хвилювання.

Минулого разу Лінлі не змогла зустрітися з нею. Повернувшись до Академії Веллен, вона шукала довкола і дізналася, що вихідні дні в академії Ернст приходили на 29 та 30 числа кінця місяця. Тому Аліса вирішила пропустити кілька занять і поїхати додому раніше.

"Білий брат, який збіг" - з посмішкою на обличчі сказала Аліса.

Лінлей зробив вигляд, що він теж був здивований: "Аліса, так, насправді збіг".

Аліса, усвідомивши іронію ситуації розсміялася, після чого все ж таки взяла себе в руки та заспокоїлася. Потім вона одразу потягнула за одяг Лінлей вниз: « Швидше, будь ласка, сідай, не можна щоб нас побачили." Лінлей сів. Вони сховалися за балконом і почали базікати.

У той час з'явився Дерінг Коуарт.

« Лінлэй, Линлей».

"Деденька Дерінг, що таке?" - незадоволеним тоном подумки сказав Лінлей.

Дерінґ Коуарт голосно вигукнув: « Махоле, не розказуй цій дівчині забагато речей. Будьте трохи привітнішими, трошки підсуньте ближче до неї. Ти трохи дурний. Судячи з виразу її обличчя, вона вже по вуха тремтіла в тебе."

« Не поспішайте, не спішіть», - незважаючи на те, що Лінлей провів два місяці в горах, став холоднокровним і не боявся смерті, прямо зараз у його тоні відчувалася непевність та хиткість.

« Ти дійсно дурний» - нетерпляче сказав Дерінг.

Після цього Лінлей почав повністю ігнорувати поради Делінга, продовжуючи говорити з Алісою про незначні випадкові теми.

Дивлячись на цю пару, Дерінг Коуарт міг тільки покачати головою і повернутися назад в кільце Звиваючого Дракона. Як і минулого разу, спілкуючись з Алісою, Лінлей не помітив течії часу.

« Великий брат, ти дивовижний! Ви маєте на увазі, що багато дівчат у Академії Ернсте? Але, почувши їх, серце Лінлей забилося швидше.

« Так собі, так собі» - під час розмови з Алісою Лінлей часто відповідав не думаючи.

« Ти ідіот!», раптом голос Дерінга Коуарта пролунав в голові Лінлей.

Том 4, розділ 6 - Роза взимку. Частина друга

Проводячи час разом з Алісою, Лінлей дійсно відчував, як його серце наповнюється радістю. Пройшла ніч. Ні Лінлей, ні Аліса не відчували втоми, незважаючи на те, що базікали всю ніч.

Коли сонце почало підійматися, горизонт набув м’якого блакитного відтінку.

« Сонце встає. Аліса, я повинен йти." Ліндей встав.

« Добре», — відповіла Аліса.

Аліса теж встала, дивлячись на Лінлей з виразом неохоти розриватися з ним. Лінлей посміхнувся і махнув рукою на прощання, після чого оточив себе суттю елемента вітру і як лист пропарив до вулиці.

Після цього Лінлей прийшов до Нефритового Водного Раю, де він чекав на своїх братів, які тільки почали вибиратися зі свого дому. Після цього, він був „прошений Богом єль і інші люди ”.

Після повернення до Академії Ернст, Лінлей з ще більшою ревністю і старанністю продовжив тренування. З тією лише різницею, що під час відпочинку він тепер часто думав про Алісу. Лінлей не міг контролювати ці особливі почуття, бо він був “поражений в самому серці Богом любові..."

9997 рік за календарем континенту Юлан, 29 листопада. Вечір.

Аліса прокинулася дуже рано, щоб раніше почати караулити Лінлей зовні двері пологової садиби. Вичекавши деякий час, вона побачила знайому фігуру, що йде по її вулиці Сухою. Не дочекаючись, поки він підійде сам, вона кинулася бігти в його сторону.

« Великий брат», - схвильовано кричала Аліса. Вони не бачили один одного протягом місяця. Цей період здався їй вічністю, в результаті чого Аліса не могла контролювати своє хвилювання.

Лінлей теж почувався щасливим. Адже сьогодні був той день, коли він міг знову зустрітися з нею: « Я ніколи не попереджав Алісу про час свого появи, вона все одно вийшла на вулицю чекати мене сьогодні».

Останній раз, коли він зустрічався з Алісою, він дізнався, що вихідні дні в Академії Веллен приходили на 1 і 2 число кожного місяця. Аліса пропустила кілька занять, щоб зустрітися з ним. І Лінлэй розумів, що це означає

« Перестань, тримайся! Цього разу ти повинен вести себе сміливіше" - почув голос Дерінга в голові Лінлей.

Лінлей також вирішив, що не хоче чекати ще цілий місяць.

"Аліса, чому ти сьогодні мене зустрічаєш зовні, а не на ґанку?", - Лінлей і Аліса йшли пліч-о-пліч по вулиці. Аліса розсміялася: « Ми не можемо постійно ховатися на балконі, адже так? »

Озираючись на те, як вони удвох вдивлялися у балкони, Лінллей посміхався.

« Це правда. Якщо ти не повернешся додому вночі, хіба твій батько не буде хвилюватися." - запитав Лінлей.

- Аліса надула свої губки. - Мій батько-п'янь, а також ігроман. Він навіть не знає коли сам опиниться вдома, що вже говорити про мене."

« З дитинства я виростала в місті Фенлай. Це місто дуже велике. Ти ж, мабуть, не був тут у багатьох місцях? Ходімо, я тобі все покажу." - засміялася Аліса.

Линлей і Еліс разом гуляли вулицями. Вже настала зима, на континенті Юлан було два холодних місяці - це грудень і січень. Нічний вітер у цей час року також був неприємний. Тому на вулицях було мало людей.

Але через те, що Лінлей і Аліса йшли та базікали один з одним, вони не помічали тих небагатьох людей, які були навколо на вулицях.

« О, це ж сніг? — підняла Аліса голову, щоб подивитися на нічне небо і побачила білі плями плавно спускалися з неба вниз. - Я люблю сніг. Здається це перший сніг цієї зими".

« Мені теж подобається сніг." - Ліндей підняв голову верх, дозволяючи сніжинкам опускатися на його обличчя і розчинятися від тепла.

Гуляти в першу сніжну ніч з дівчиною, яка йому подобалася, було досить романтично. Не помічаючи нічого навколо, вони повільно гуляли нічним містом Фенлай.

« Мій брате, у тебе є дівчина? — раптом тихим м’яким голосом поставила запитання Аліса, перш ніж продовжити. - Великий брат, ти такий дивовижний, у тебе мабуть вже має бути друга половинка".

« Ні, звичайно ні» - швидко сказав Лінлей.

Почувши його слова, Аліса притихла.

« Аліса, а у тебе є хлопець?» - витримав маленький паузу і Лінлей теж вирішив поставити це питання.

Обличчя Аліси відразу почервоніло, навіть її шия. Але, так як була темна ніч, Лінллей не міг сказати: „Як же мені мати хлопця? Хто захоче, щоб я стала його дівчиною? "

"Ох".

Лінлей зробив глибокий вдих, а потім раптом сказав: « Тоді як я можу стати дівчиною? »

« Ум... - Аліса здивовано подивилася на Лінлей, потім нерозуміння і подив змінився легким шоком. Весь цей час Лінлей з Алісою тільки спілкувались, але він раптом поставив їй таке несподіване питання, заставши цим зненацька.

У Святій угоді було нормою для молодих людей - мати другу половинку. У багатьох однокласниця Аліси вже довгий час зустрічались з хлопцями. Одного разу вона теж почала задумуватись над цим.

Але вона не очікувала, що Лінлей запитає її у такій прямолінійній манері.

"Ти хочеш, щоб я стала твоєю дівчиною?" - запитала Аліса.

У цей момент, Лінлей відчував, що його серце б'ється так відчайдушно, щоб готово вирватися з грудей. Навіть коли він стикався з ситуаціями, які вирішували питання життя і смерті під час битв, його серце ніколи так не стукало: « Так. Ти хочеш?»

Зараз обличчя Аліси вже було неймовірно червоним. Вона подивилася на Лінлі: « Я можу бути не такою доброю людиною, як ти собі уявляєш.

« Аліса, я вірю у свої висновки і судження. Але чи готова ти? Він не хотів більше сходити з розуму в очікуванні, він хотів отримати відповідь Аліси зараз. Але його голос тремтів від хвилювання.

Аліса замовкла секунду, а потім злегка кивнула.

"Так".

Перезбудження Лінлію досягло свого піку і більше не в змозі стримуватись, він кинув Алісу у свої обійми. Смучена, Аліса заткнулась обличчям в груди Лінлей. Саме в цей момент Лінлей помітив, що поруч з ними був кольоровий магазин.

Через кілька хвилин...

« Аліса, дивись», - почувши слова Лінлей, Аліса підняла голову і побачила блискучу білу троянду перед своїми очима.

З червоним відтінком обличчя, Аліса взяла троянду в свої руки. Коли Лінлей побачив її, то подумав, що біла троянда чудово доповнила обличчя. Цей образ був назавжди випалий в пам'яті Лінлей.

Тримаючи Алісу за руку, вони продовжили свою прогулянку.

Сніжинки продовжували летіти. Двоє закоханих повільно блукали нічними вулицями міста Фенлай.

В одному з номерів Нефритового Водяного Рая сиділо сім чоловік - Єль, Джордж, Рейнольдс і ще чотири прекрасні дами.

« Я не знаю, де пропадає наш третій брат. Останній раз він зник на всю ніч. А цього разу він навіть зараз не повернувся." - Йель безпорадно похитав головою.

« Гей, хлопець на вулиці виглядає як третій брат - Рейнольдс, який сидів поряд з вікном і раптом випустив крик подиву. - І він йде під руку з дівчиною. Чорт! Третій брат знайшов собі таку красу за нашими спинами.

«Свист!», - Єль і Джордж також підбігли до вікна, почавши шукати очима Лінлей.

У цей момент Лінлей, який впився приємними муками першої любові, навіть не помітив, що вони проходять повз Нефритового Водного Рая! Лінлей і Аліса пройшли повз, продовжуючи йти по вулиці Ароматний Павільйон.

"Парні, коли ж наш третій брат настільки виріс?" - очі Єль іскрились.

Джордж і Рейнольдс також були раді. Рейнольдс відразу ж вигукнув: « Ха-ха, коли третій брат повернеться, ми повинні провести правильний допит!».

...

Наступного ранку Лінлей з щасливим виразом обличчя повернувся в Нефритового Водного Рая, де його друзі любили проводити свій час.

...

Відчинивши двері, Лінлей помітив своїх друзів і дуже здивувався, адже в той час Єль та Рейнольдс ще повинні викидатися зі своїми красунями у власних номерах: « Чому ти і всі інші тут? »

"Ти питаєш мене, чому ми всі тут?" - почав бурчати Рейнольдс. На їхніх обличчях було прочитано інтригу. А Джордж і Єль почали вільно наближатися до Лінлів.

« Скажи, — Рейнольдс дивився на нього суворо. - Хто була та красуня, з якою ти гуляв минулої ночі?»

"Бистро, відповідай!" - Йель і Джордж також вимагали відповіді.

« Як... хлопці... як... ви...?

Том 4, розділ 7 — Експерти всюди (часть перша)

Будучи примусово допрощеними своїми братами, Лінлей чесно розповів всю історію про Алісу. Почувши це, двоє людей з подивом дивувались на обличчя.

Незважаючи на тривалі перерви, Ліндей та Аліса домовилися зустрічатися в кінці кожного місяця, щоб проводити вільний час у товаристві один одного.

Минув короткий час, і минуло ще місяць. 28 грудня. Лінлей був в виключно піднесеному настрої, так-як сьогодні був день зустрічі з Алісою.

« Привіт, Лінлей».

« Привіт, Девід [Da'wei]».

Посередині Академії Ернст, Лінлей в дружній манері привітав усіх знайомих йому хлопців.

« Босе, ти такий щасливий, чи це тільки тому, що зустрічаєшся з Алісою? — сидів на плечі Лінлей і говорив Бебе морща при цьому ніс. Бібе поблажливо продовжив. - Поглянь на цю дурну посмішку. Весь останній місяць ти ходиш і посміхаєшся як ідіот".

Хоча Ліней раніше не був холодною і беземоційною особою, він також не вирізнявся особливою дружелюбністю. Але протягом останнього місяця Лінлей був у дуже піднесеному настрої, тому усмішка з його обличчя майже не спала, а також спілкувався, жартував і сміявся він набагато частіше.

« Та що ти розумієш? » — сказав Лінлей дивлячись на Бебе, перебуваючи в бібліотеці. Взявши кілька книжок по стилю магії вітру, Лінлей пішов у читальний зал і знайшов зручне місце в кутку залу, він почав вивчати вміст.

Читальний зал був вкрай тихим місцем, всередині якого було не більше тридцяти людей далеко один від одного.

У бібліотеці Академії Ернст Лінлей було цікаво читати майже все про історію, магічні звіри, навіть політику... але більшість свого часу він як і раніше приділяв вивченню теорії магії вітру.

Спочатку Лінлей мав схильність до магії стилю землі та вітру. А щодо його навчання магії стилю землі, тут він повністю покладався на Великого Мага Святого рівня Дерінга Коуарта. Але зі стилем магії вітру було все набагато важче.

Під час читання Лінлей продовжував вчитися і вдосконалювався у розумінні цього елемента. Під час читання він часто непритомно кивав.

В читальному залі дві години пройшли непомітно. Лінлей закрив книжку: « Дедушка Дерінг, яка це складна задача, самостійно розібратися в розумінні глибин магії стилю вітру, не кажучи вже про створення власного заклинання».

Наше використання слів магічного заклинання допомагає стабілізувати і активувати то або інше закляття. Звичайно, можна просто прочитати заклинання також, як написано в книжках, не звертаючи уваги на його суть. Але якби Лінллей міг зрозуміти суть принципів, які стоять за закляттям, він міг би покращити сам текст заклинання і зробити його більш ефективним. Далі, збільшуючи об'єм своєї духовної сутності, додатково буде зростати ефективність і потужність самих заклинань, що дорівнює збільшенню його магічної сили. Після чого, підкорення нових висот не змусить себе чекати.

« Природно. Невже ти думаєш, що покращити чи створити заклинання так легко?» - пролунав голос Дерінга в голові Лінлей.

« Сьогодні треба на деякий час забути про створення або вдосконалення заклинань. Але я хотів би, принаймні, вивчити хоча б одне заклинання сьомого рангу. На жаль, така інформація не міститься у відкритих джерелах Академії Ернст. Через їхню потужність, починаючи від сьомого рангу і далі, всі вони закриті для вивчення публікою" - Ліндей був цим дуже роздосаджений, але дуже добре розумів, що за Академією Ернст стоїть Сяюча церква. Церква, яка поширювалась, не готова викладати свої секретні технології заклинань у відкритий доступ, щоб маги могли вивчати їх з інших імперій або союзів.

Лінлей насправді пощастило. Дідусі Дерінгу, принаймні він не мав обмежень вивчати магію стилю землі. Однією причиною для хвилювання менше.

Обравши ще одну книгу з магії стилю вітру, Ліндей продовжував читати...

« Якщо піднести підсумки, всі види форм магії, у тому числі вітру, мали щось спільне - магічні закляття кожного з них були сформованими із чарівної сили. Наприклад, заклинання стилю вітру - “Лезвія Ветра" або вище рівня — ” З Лезій Відра (або навіть вищий від найвищого класу) —“ Непотрібний Танець Лізвей Вітр ”, і далі аж до закляття дев'ятого ранги » (« Вакумовне знищення»). Але, звичайно ж, змінюючи і вдосконалюючи закляття “Лезію Ветра̄с ”, ви можете розвинути його з іншого боку, результатом якого є заборонена заклинання магії стилю -“ Простельне лезія ”... І я не можу цього зробити ».

Після того як Лінлей прочитав цей уривок сторінки, в якому багато говорилося про заклинання » (Лезвія Ветра̄), у ньому з’явилося зацікавлення.

Ця книга найкраще описувала всю системність і класифікацію за рівнями закляття. Вона була надзвичайно корисною для тих, у кого було вузько розуміння основ і після її прочитання можна було краще зрозуміти системне уявлення про магію.

« Загарбання шлюбу — це насправді досить просте, але використовувати його не легко. Все тому, що під час використання мага був сильний акцент на рівні схильності чарівника до суті елемента. Чим більша схильність, тим легше буде контролювати магічну силу і природу елементів вітру. Це дозволить активувати заклинання Паріння швидше і в процесі без особливих зусиль підтримувати його. Але порівняно з заклинанням здорового Політа, яке знаходиться на порядок вище за рівні, закляття Парнія дозволяє якийсь час левітувати, але врешті-решт маг все одно плавно приземляється на землю. Завивання Політа дозволяє повноцінно левитувати, без необхідності приземлятися на землю для чергового “парижка..." парування. Заклинання Політа також має додаткові переваги у вигляді можливості змінювати напрямок польоту - вгору, вниз, вліво, праворуч — прямо в повітрі на відміну від Парнії, де потрібно приземлитися на землю для коригування курсу. Після ідеального заклинання Парнія, вивчити закляття Політа стає набагато легше."

Прочитавши цей уривок, Лінлій став оживлятим.

Політ порівняно з Парієм дозволяв магу рухатись у будь - якому напрямку. Для цього необхідно було контролювати природу вітру під час польоту, щоб визначити один з напрямків - вгору, вниз, вліво чи праворуч.

« Якщо ця гіпотеза правильна, то мені не повинно скласти важко екстраполювати закляття з Парнія в Політ», - Ліней відразу почала намагатися подумки розібратися, що для цього було необхідно.

Лише на практиці можна було перевірити ідеї, що з'явилися на працездатність.

Раніше Лінлей був вражений заклинанням Поліета, адже маг міг летіти куди б йому не заманеться. Це говорило про складність заклинання.

Але тепер, коли він зрозумів, що йому потрібно було контролювати тільки ще чотири напрямки - вгору, вниз, вліво і праворуч під час Парнії, він прияснив: це заклинання можна буде екстраполювати в повноцінний Полет, який знижує складність у його вивченні.

Лінлей продовжував читати з запалом.

« Зуміється, скільки заклинань високого рівня, які можна екстраполювати з закляттям нижчого - дуже мало. Наприклад, пам’ятайте про високорівневе заклинання як « Здублені крила », через яке маг створює навколо себе невидимі велетенські крильця з повітряних потоків. Це дуже складний заклинання, який разюче відрізняється від звичайного Поліета. Тому практично немає ніякого способу, щоб екстраполювати Повітряні Крилі з Полета".

Лінлей читає кивал.

Чим довше він читав, тим більше він переконувався в тому, що автор цієї книги був експертом у сфері вивчення магічних заклинань стилю вітру. Лінлей зробив такий висновок тому, що всі прочитані ним пояснення були неймовірно глибоко глибокими і закладали міцний теоретичний фундамент в розумінні суті магії стилю вітру. Автор давав чудові поради на тему механізму контролю сутності і розуміння суті багатьох магічних заклинань. Але було досить мало інформації про те, як покращити своє заклинання і його силу.

Більшість людей, побачивши, наскільки сильно автор цієї книги поглиблюється стосовно таких питань як магічна теорія, використання сутності елемента і так далі... не будуть читати її до кінця.

Але Ліней розумів, що якби він зміг зрозуміти теоретичну частину доказу кожного заклинання, то це було б природно поліпшити контроль над своєю магією, а саме збільшення контролю над кожним своїм закляттям.

"Лінлей"!

Лінлей був повністю поглинутий цією книгою, але поруч несподівано пролунав жіночий голос.

Піднявши голову, Лінлей побачив високу струнку вродливу дівчину, яка стояла поряд з ним. Цією дівчиною була Делія. Але вираз обличчя Делії був сумним.

"Агов, Делія, щось сталося?" - засміявся Лінлей.

Делія прикусила нижню губу, просто кажучи, і деякий час вирішила запитати: « Леінлей, я чула... що у тебе з'явилася дівчина... Це так?»

Чудові і великі очі Делії вперто дивилися на Лінлей.

Том 4, розділ 8 - експерт всюди (часть друга)

Лінлей був здивований питанням і деякий час вагався. За цей час у нього промайнуло багато думок. Але в результаті він кивнув і сказав: « Так. Її звуть Аліса."

Очі Делії відразу почервоніли: « Вітаю.

Делія швидко відвернулася, не в силах придушити те, що відбувається по обличчю. Після цього вона швидко вибігла з читального залу.

Але Лінлей не встиг побачити сльози Делії.

"Вітох". Після прямої відповіді Лінлія не розуміла, що́ відчуває. Але в цілому він відчував себе досить спокійно.

Після цього випадку Лінлей втратив бажання продовжувати читати. Помітивши назву цієї книги, він поклав її на полицю.

На зворотному шляху до свого дому Лінлей відчував якесь роздратування.

« Босе, здається я зрозумів. Тобі також подобається ця дівчина Делія, я правий? - вимовив Бебе, в тоні якого просходило злорадство. - Ти знаєш, я вважаю, що Делія гарна дівчина. І вона краща, ніж Аліса."

« Закрий свій рот», - Лінлей подумки нервово крикнув.

« Хмпф, Гмфф, сперечаюся на гроші, що я був правий» - самодовольно відповів Бебе.

Лінлей глибоко зітхнув. Але через деякий час на його обличчі з’явився натяк на посмішку. Оскільки я все розказав з Делією, то більше нічого не можу вдіяти. Ем, гаразд, завтра я зустрічаюся з Алісою. Мені потрібно встигнути підготувати подарунок".

Коли Лінллей почав думати про Алісу, він став набагато розслабленішим і щасливішим.

...

29 грудня. Вечір. Лінлей розійшовся з Єлем та іншими, після чого поїхав на зібрання до дому Аліси. Цього разу він хотів провести з нею більше часу.

На початку року завжди відзначався Проздник Юланізму. Це була велика подія, яка охоплювала весь континент Юлан. Кожного року Церква, яка Сіяла, організовувала пишний релігійний парад.

Оскільки місто Фенлай - це Свята Столиця в західній частині якої знаходитися штаб-квартира Сіячої церкви, природний парад у місті Фентлей був найбільш пишним і багатшим, ніж будь-де. І коли прийшов час, Святий Імператор власним персоном проводив богослужіння. Цей парад з року на рік був найдивовижнішою подією, в якій брали участь мільйони людей.

1 січня.

Захід Фенлай, штаб-квартира Сіяючої церкви. Сящий Храм. Це була величезна будівля, висота якої становила сотні метрів. Кожна людина могла показувати його з будь-якої точки міста.

На величезній, що простяглася на тисячі метрів у всі сторони і вимощеної з білого граніту площі біля Сяючого храму було величезна кількість людей, серед яких вже були Лінлей та Аліса.

Серед натовпу було багато лицарів Сияючої церкви, які були там для підтримки порядку. Але загалом, всі люди були дуже організованими і порядними.

"Великий брат, о 8 годині з'явиться група високопоставлених чиновників зі Сяючої церкви, у тому числі Святого Імператора", - сказала Аліса Лінвей ніжним голосом.

Лінлей кивнув, дивлячись на захисників лицарської церкви: « Аліса, поглянь на всіх цих лицарів тут. Їх тут повинно бути не менше тисячі і кожен з них не слабкий!»

« Зуміє. Це свято Юлан. Ті, хто зараз спостерігає за порядком заходів — це елітні лицарі Сяючої церкви. Кожен з присутніх тут, як мінімум воїн п'ятого рангу." Аліса, яка виросла в цьому місті, знала набагато більше, ніж Лінлей.

Серце Лінлэй еклило.

Усі лицарі п'ятого рангу чи вище? Такий потужний загін лицарів, що складається принаймні з п’ятого рангу, виявився для нього незбагненною силою. Він був магом лише п’ятого рангу і нічим не відрізнявся від їхньої сили.

Аліса звернула увагу на деяких гарно одягнених людей, які стояли попереду: « Подивіться, багато з найвищих палаців уже прийшли. До речі, сьогодні можуть прийти навіть королівські клани зі країн Св.

Час минав дуже швидко. В мить ока прийшло вісім годин.

Аж ось стометрова церква почала випромінювати надзвичайно яскраве біле світло, відкупивши в ньому всю площу. У той же момент роздавалася неймовірно красива пісня, яка знизила з царства богів.

У той самий момент група людей вийшла з будинку поблизу Сячої церкви. Напередодні люди були одягнені у блискучі, сяючі обладунки та шоломи з червоним пір’ям. Вони були елітними лицарами-хранниками Сяючої Церкви. Кожен з них відчував невимовний трепет. Група лицарів складалася з ста солдатів, що марширували в унісон, які створювали неймовірний тиск на оточуючих, змушуючи всіх мовчати і спокійно спостерігати за ними.

« Я не знав, що ця сила у Сяючої Церкви є. Кожен з цих сотень, як мінімум лицар із силою воїна сьомого рангу, - Дерінг Коуарт, який з'явився поруч з Лінлією, уважно оглядав усіх присутніх. - Тут навіть можуть бути воісти Святого рівня... Напевно мені краще сховатися назад в кільце."

Коли Дерінг Коар подумав про це, він оперативно ретаврувався назад.

« Водії святого рівня?» - Лінвей теж почав оглядати цю групу лицарів.

За сотнями лицарів Сяючої церкви слідували ще десять чоловік, одягнених у довгі білі одежини.

"Свята Імператора!"

Очевидно, лисий старий чоловік у срібному одязі був ядром і серцем цієї групи. Лінлій зосередив свою увагу на цьому чоловікові. Святий Імператор був досить високим чоловіком, ростом приблизно два метри. У лівій руці він тримав скіпетр, який був таким же довгим, як і він сам.

За Святим Імператором і кардиналами йшли чотири старці в сірих робах, а замишляли їх ще сто воїнів у фіолетовому одязі. Група людей проходила крізь натовп просто посередині, наче ніж через масло. Усі розступалися і ніхто з сотні тисяч людей, які вгамували себе на площі, не видавав ані звуку.

« Дидячка Дерінг, Ви сказали, що тут є воісти Святого рівня. Хто з них?» - Лінлей подумки поставив питання.

« Це легко, я можу визначити їх з першого погляду. Це сам Святий Імператор, а також один з чотирьох старших у сірому. Вони досить впевнені у собі, здається, навіть не намагаються приховати свій ісильний рівень сили. Я не очікував, що після п'яти тисяч років маленька Сіяюча церква, яка ховалася в одному з кутків Пуентської Імперії, зможе розвинутися до такого рівня», - Дерінг Коварт без охолодження.

"Не маскують свою силу?"

Ще більше враження на цю групу почав спостерігати допитливий Лінлей. Чесно кажучи, дивлячись на Святого Імператора, кардиналів і чотирьох старих в чорному, Лінлей відчував тільки ауру благородства та величності, але він зовсім не міг відчути будь-який могутній аури, що виходить від когось з них.

Але Дерінг Коворт щойно сказав... що ці два власники Святого рівня зовсім не приховують свою силу перед усіма...

« Лей, маєш довгий шлях попереду. На континенті Юлан магів п’ятого рангу не так вже й багато, але тільки після сьомого ранку ти можеш вважати себе сильним. Але знову ж таки, все відносно, наприклад, воєвод сьомого рангу перед однією з найсильніших сил цього континенту - тільки мошка."

« На континенті Юлан - Сіяюча церква, культура Теней і чотири Великих Імперії та багато інших таємні організації мають стільки експертів, що ви навіть не можете собі уявити. Зараз у тебе дуже мало сил. Ти ніколи не зустрічався з по справжньому могутніми людьми і тому поки що не зможеш зрозуміти, але в майбутньому ти все усвідомлюєш... - Твоя найбільша перевага зараз - це твоя молодість. Упродовж багатьох років сила та могутність цих людей і організацій використовували цеглу, щоб культити її на гіркому досвіді. Не хвилюйся, в майбутньому ти теж станеш сильним."

Лінлей злегка кивнув.

Оскільки Ернст у Академії всі вважають його генієм, в серці Лінллей теж почав себе високо оцінювати. Але ці слова Деліна розбудили його від сну. Порівняно з силами континенту Юлан, Ліндей зараз справді мало що означав.

На той час група Святого Імператора вже підійшла до храму і всі на площі почали тихо перешіптуватися між собою.

« Великий брате, дивись. Усі шість великих кланів з усіх королів Св. Той, що попереду - представник королівського клану міста Фенлай, а той з золотою рудим волоссям - його Королівську величність, він до речі досяг рівня воїна дев'ятого рангу», - тихим голосом прошепотіли Аліса на вухо Лінлей.

Том 4, розділ 9 - Тріщини (часть перша)

« Його Королівське Величність?», - з цікавістю подивився Лінлэй.

Золота броня, яка проблискує у сонячному проміннях, була на чоловіка середніх років з густою копною золотаю волоссям лева. Це був король. Він був не тільки королем королівства Фенлай, але й воїном дев'ятого рангу. Просто немислимо.

Як громадянин Фенлай, Ліней вже багато років чув про пишноту Пені, легендарного Золота лева, Клайде [Ke'lai de]. Для всіх громадян королівства, мати короля, який є надзвичайно сильним воїном - це джерело неймовірної гордості.

Понад сто тисяч осіб, які спостерігали за ними на площі коло Сяючої Церкви. Перед статуєю ангела - святого Імператора, кардинали, лицарі Церкви та інші спокійно стояли. Серед усіх присутніх, Святий Імператор був найзнаменитішою фігурою.

Представники шести королівських королів і представники всіх князів спокійно стояли поруч.

Раптом.

У центрі Святої Імператори почали випускати хвилі чистого світла, які розліталися по всій площі. На церемонії присутні притихомирилися, а на обличчі кожного з’явилась спокійна і мирна усмішка. Кожен відчував, що їхні розуми й серця заспокоюються і приходять в гармонію з навколишнім світом.

« Наскільки ж він сильний, щоб бути в стані з такою легкістю випустити настільки велику хвилю світла, яка обкутала всіх присутніх» - будучи магом, Ліндей абсолютно точно міг сказати, що Святий Імператор безперечно могутній і потужний.

На площі стало неймовірно тихо.

« Ім'я Господа!» - тихо вимовив Святий Імператор, але його голос почув кожен.

Ті, що зібралися на площі, відчували надзвичайну присутність святого Імператора. Лінлей також не міг протистояти цьому тиску, після чого слухняно вклонився. Велетенська сила та тиск від Святого Імператора - було більш жахливим, ніж тиск і силу, які відчував Ліндей від двох биків святого рівня, що боролися біля містечка Вушан.

Цей тиск не змушував людей робити щось проти їхньої волі. Його природа волала до людських душ, викликаючи почуття поваги й пошани.

Уявіть собі Божу присутність!

Уся стотисячна аудиторія на площі, а також присутні поряд зі Святим імператором лицарі, князі, королі та кардинали шанобливо поклонилися йому.

« Нехай усі будуть поблагословлені Господом - любов’ю, добротою та людяністьм ».

Голос Святого Імператора не був надто гучним, але він міг затрясти небо і землю, змушуючи людей тремтіти.

Здавалося, що незліченні промені світла у вигляді різних візерунків почали падати з неба, але насправді вони виходили від вершини Сяючої церкви. Присутні на площі відчували внутрішній спокій і душевний мир, а їхні тіла були ніби у комфортному місці, якого раніше ніхто не відчував. Все проходило в неймовірно урочистому форматі.

« Нехай Господь благословить вас миром і любов'ю»

У той самий момент від Святого Імператора почав виходити чудовий оракул сяяння: « Діти й Господа, признаймося всі свої гріхи. Тож роздумуймо про наші помилки, думки, вчинки і мову. І може Господь змилосердиться над нами і простить нам усі наші гріхи, даруючи вічне життя."

Миттєво.

Усе навколо почало співатися звуками святої пісні, яку почали співати послідовники Церкви Сяючої. Співання однодумців співало з святою піснею, яка виходила наче із неба і переповнювала кожне урочисте й схвалене серце.

...

Месса була надзвичайно довгою і складною. Почавши все з покаянням, почались прохання Божого співчуття після пісні хвали, молитви, завершення слів вдячності перед тим як спів пісень не закінчився.

Переважна більшість людей на площі були послідовниками Сіячої церкви і купалися в промінях Сеянської Церкви у мовчанні. Але навіть ті люди, які не вірять у Сячу церкву, були глибоко зворушені. Коли хор пісні наближався до кінця, все ніби опритомніло. На даний момент настала друга половина дня.

Місса закінчилась, а всі присутні почали розходитися.

Лінлей і Аліса йшли один з одним під руку: « Великий брате, як ти себе почуваєш? Хіба ти не почуваєшся комфортно?»

Лінлей похитав головою: « Я був під впливом атмосфери настільки, що навіть не міг ясно мислити. Можливо, ті люди, що ментально слабкі - їм подобається це відчуття, але особисто мені немає. Я не люблю бути залежний і знаходитись під впливом зовнішніх факторів або чужої хвилі."

Але Лінлей визнав, що під час меси він був зворушений то глибини душі, а аура навколо нього - давало відчуття неймовірного комфорту.

Пам’ятайте, що Лінлію довелося багато років пережити і померти на хребті Магічних Звірей. Але зрештою він став дуже швидким. Озираючись назад, він злякався. Схвальна сила Церкви дійсно була занадто страшною.

"Під чиїмсь впливом? Ні, Господь, як батько і мати. Усі ми — діти Господа і всі маємо його милість та любов. Великий брат, як ти міг думати подібним чином?" - Аліса була крайньою незадоволеною.

Аліса росла в місті Фенлай з самого дитинства. Оскільки це місто було Святою столичкою, щороку Юлан був святом великої меси. Тому переважна більшість мешканців міста Фенлай були прихильниками Сячої церкви. Алісе з раннього віку була прищеплена вірою в Сіючу церкву. І ця духовна віра була тим, що змінити буде не так просто.

« Аліса, ти не зобов’язана думати таким чином. Хіба сили і можливості, що ти зараз маєш - це не результат твоєї наполегливої праці та навчання? Як це міг закликати або дати тобі Господь? Якщо Господь так милостивий, то навіщо він дав тобі таких батька і матір?"

Аліса не знаючи що сказати замовкла, спокійно дивитися на Лінлі.

« Мій брате, я йду додому. Тобі немає необхідності проводжати мене додому назад!», - повернувшись і топивши ніжкою, Аліса вирушила в сторону свого будинку.

Коли Лінл побачив силует Аліси, що віддаляється, то відчув сильний біль у душі. Повертаючи голову, він подивився у сторону Сячої церкви, яка здійнялася аж до хмар: « Ета Світаюча церква справді завдає великої шкоди... І я не можу цього зробити ».

...

Молода пара, яка поспішала, є звичайною подією. Наступного разу, коли Аліса і Лінлей зустрілися, вони були знову шалено закохані один в одного, наче нічого й не сталося. Після цього хлопці вирішили, що їм слід припинити обговорення релігії. Спочатку вони зустрічалися два рази на місяць, але їхня пристрасть зростала і їхні зустрічі зростали до 4 разів щомісяця. Їхні стосунки стали настільки близькими, що вони навіть почали спати разом, але не змогли подолати цей останній бар’єр.

Аліса думала: « Моя перша зустріч повинна відбутися в шлюбну ніч». У 9998 році, коли Юліан уперше з’єднався за календарем, між Алісою та Лінлою досягали піку.

Звичайно, будь - які тривалі стосунки мали свої проблеми.

9998 рік за календарем Юлан. 29 вересня.

« Ех... Здається Аліса щось приховує від мене, що ж вона не хоче мені говорити ... - Лінлей йшов з братами по вулиці міста Фенлай. Пригадую невдале розставання з Алісою, що трапилося під час останньої зустрічі. Лінлей почувався абсолютно безпорадним.

Аліса і Лінлі росли в абсолютно різних умовах, тому думки та погляди на багато речей у них мали кардинальні відмінності. І найголовніше було те, що... Аліса була дуже незалежною, енергійною і розумною дівчиною. Вона не була людиною, яка легко пішла на компроміси з іншими. Це змусило Лінлію залишатися в безпорадному становищі, адже Аліса була наче закритий гарбузом, який пряде всі свої думки всередині себе.

"Третій брат, ви з Алісою знову посварилися?"

Джордж і Рейнольдс також почали хихикати. Рейнольдс сперся на плече Лінлей і сказав: „Лінтлей, здається ти занадто багато залицяєшся з приводу цієї Аліси. Не дозволяй серцю надто сильно залежати від неї, інакше, коли ви розстаєтеся, то зазнаєте великих страждань. Поглянь на мене - до цього моменту у мене було вже більше десяти подруг. І поглянь на те, як спокійна і легкість моє життя!»

Втративши дар промови, Лінлей подивився на Рейнольдса.

«Четвертий брат, слідкуй за своїми словами. Третій брат вважає Алісу своєю майбутньою дружиною, - фиркнув Єль. Після цього він похлопав Лінлей по плечу і продовжив. - Але третій брат, я все ж повинен сказати тобі як чоловік, що є ще багато жінок, які чекають тебе. Немає необхідності себе обмежувати."

Лінлей посміхнувся, але нічого не сказав.

У місті Фенлай Лінлей попрощався з трьома братами і подався в бік вулиці Сухою, де жила Аліса.

« Дядя Хад [Хa'de]», - Лінлей тепло привітав охоронця, який завжди стояв перед будинком Аліси. За цей період часу, Лінлі та Аліса стали надзвичайно близькі один з одним і тому він вже встиг добре познайомитися з охоронцем її сім'ї.

Коли Хад побачив Лінлію, він засміявся: « О, це ж Ліней. Ти тут, щоб зустрітися з Алісою? На жаль, але міс Аліса ще не повернулася. Вона вже повинна була бути вдома, тому я не в курсі, що відбувається."

— Ще не повернулася?

Але, заспокоївшись, Лінлей усміхнувся Хадду: « Тоді я лише почекаю на неї неподалік. Б'юся об заклад, вона скоро повернеться." Потім Лінлей попрямував прямо в бар навпроти, що розташований поруч з садибою Аліси, замовив своє улюблене нефритове вино і почав спокійно вбивати час у очікуванні повернення Аліса.

Том 4, розділ 10 - Тріщини (ча друга)

На вулиці вже почали темніти, але Лінллей продовжував сидіти на тому ж місці і повільно випивати. Аліса все ще не з'явилася, а людей в барі ставало дедалі менше. Сидячи поруч, Бебе задовольнявся алкоголем. Хоча Лінлей не дозволяв йому пити забагато, цього разу Бебе зміг напитися.

"Сер, ми збираємося закриватися", - шанобливо сказав офіціант, який підійшов до Лінлей.

« Уже закриваєтеся? » — був засмучений.

« Ох. Тримайте оплату», - Ліней похитався встав, відчуваючи себе дуже п'яним.

До цього моменту Лінлей вже встиг домовитись шість пляшок вина. На щастя, Лінлей все - таки вмів пити. Звичайно, людина не може навіть встати до цього моменту. Той, хто сидів поруч Бебе випив на ще більшу суму, стояв біля нього десяток пляшок.

Оплачуючи рахунок, Лінлей покинули бар. Настав вечір і на вулиці Шухою майже не залишилось перехожим.

« Це перший раз, коли Аліса вирішила пропустити нашу зустріч», - Лінлей виспустив довгий і сумний подих.

Коли Лінллей востаннє побачив балкон двоповерхового будинку, який на той час був повністю охоплений мороком, то попрямував прямо до Нефритового Водного раю.

Нефритовий Водний Рай.

"Третій брат, мабуть, з радістю проводить час разом зі своєю дівчиною" (Ієль, Джордж і Рейнольдс) та сміється спілкуватися між собою.

« Гей, босе Єль... Як ти думаєш, Лінлей все ще незайманий?» - посміхнувся Рейнольдс.

Йель помостил нос. І досить впевнено сказав: « Це зрозуміло. Просто дивлячись на нього, можна зі 100% шансом сказати, що він незайманий. Брає... Четвертий брат, підемо вже трохи відпочинком" - кажучи це, Єль взяв на руки красуню і попрямував до своїх апартаментів, потім Рейнольдс вирішив також наслідувати його приклад.

Скрип.

Двері до кімнати раптом відчинилися.

Єль і Рейнольдс були здивовані. Потім, вражений, Єль запитав: « Чи ти повернувся? »

« Не важливо. Босс Єль, четвертий брат, другий брате, складіть мені компанію і випийте зі мною." - голос Ліндей був трохи низьким та тихим.

Рейнольдс, Джордж і Єль переглянулися. Йель був першим, хто сказав: « Добре. Рідко можна побачити третього брата таким відвертим і прямолінійним. Сьогодні ми - брати, вип'ємо з тобою і складемо тобі компанію», Єль, Рейнольдс та Джордж сіли і почали пити з Лінлей.

Наступного дня Лін Лей ще раз пішов до будинку Аліси, але Аліса так і не повернулася.

...

У Академії Ернст.

« На цей раз Аліса так сильно розлютилася на мене?», - Лінлей йшов дорогою з жахливим настрійом.

Під час прогулянки Лінлей помітив дивний магазин, що стояв посеред території академії, на якому назовні висіли повідомлення і оголошення. Погляд Лінлей впав на рекламу кришталевої кулі. Після цього він одразу пригадав слова Аліси: « Ми живемо в різних місцях, як ніколи раніше. Кожного разу, коли я бачу інші пари - я згадую тебе і починаю тужити. Як же важко нам бачити одне одного. Але на жаль... Було б чудово, якби могли завжди проводити час разом."

Серце Лінлей раптом еклило.

Підійшовши до причалу, він запитав продавця: « Скільки коштує ця кришталева куля? »

« Вісім тисяч золотих монет, - очі продавця загорілися. Хрустальні кулі пам’яті були надзвичайно дорогими предметами. - У нас є кришталеві кулі надзвичайно високої якості. Ці кулі пам'яті були спеціально виготовлені для нас магами стилю води восьмої ранги, прямо тут, у Академії Ернст".

Лінлей знав, як працюють ці кришталеві кулі.

« Стиль чари води, заклинання — “Провидець..." Це заклинання вбудовується у кришталеву кулю з використанням алхімічних методів. Коли власник кришталевої кулі пам'яті активує його - всередині автоматично активізується заклинання, після чого він записує все, що відбувається навколо нього. Після того, як запис буде завершено, наступного разу, коли відбудеться активація кульки - він почне відтворювати те, що записав раніше.

Невдовзі після того, як Лінлей поторгнувся, йому вдалося придбати дві кришталеві кулі пам’яті за ціною 1200 золотих монет.

« Я буду використовувати один кришталевий шар пам’яті, щоб записати те, що я роблю в академії, а інший я віддам Алісі, аби вона могла зробити теж саме. Таким чином, навіть якщо я не зможу зустрітися з нею, принаймні, я отримаю можливість дивитися на неї через кришталеву кулю пам'яті." - кинувши погляд на два кришталики у своїх руках, на обличчі Лінлей виникла усмішка.

...

Лепка скульптур, тренування в горах, відвідування занять у академії... Лінлей записував все, поки місце в кришталевій кулі не було повністю заповнене по максимуму. Потім, будучи схвильований і задоволений, Ліндей взяв два кришталевих кулі пам'яті з собою в місто Фенлай... але Аліса все ще не з'являлася.

29 жовтня.

Чотири брати знову вирушили до міста Фенлай. Прибувши в місто, вони розійшлися.

Рейнольдс, Єль і Джордж тривожно спостерігали за вихідним Лінлэй.

« За всі сім років, що я знав його, наш третій брат завжди був генієм у сфері магії і в лепці скульптур. Очевидно, третій брат дуже цінує свої стосунки з Алісою. Але у мене є погане передчуття: я боюся, що Третьому брату буде дуже боляче", - Йель серйозно нахмурівся поки говорив.

Рейнольдс кивнув: « У мене таке відчуття. Аліса вже пропустила три зустрічі. Я боюся, що станеться якесь нещастя."

« Мені було важко розсміятися, коли я повертався. - Як же тобі подорослішати, якщо не пережити болю розставання? Я завжди говорив, що третій брат занадто сильно помішаний на Алісі. Якби це був я? Черт... Якби дівчина повела себе так зі мною, я б в мить кинув її."

Джордж розсміявся: « Я дуже ціную те, як третій брат поводиться. Твоя точка зору - це дійсно занадто ... - Похитав головою Джордж.

« Ну а я вважаю, що бос Єль правий», - посміхнувся Рейнольдс.

"Хватить chat'ю, давайте вже підемо в Нефритовий Водний Рай."

Єль, Рейнольдс і Джордж вирушили прямо в Нефритовий Рай, але на півдорозі до місця призначення Рейнодса раптово штовхнув Йель та Джорджа ліктем: « Біссе Яєл, будь ласка, зачекайте секунду. Подивіться туди. Хто це?»

Єль і Джордж повернули голови, щоб подивитися в сторону, де Рейнольдс показав рукою. У той же момент вирази на обличчях обох докорінно змінилися.

Том 4, розділ 11.

Вулиця Ароматний Певільон була переповнена людьми, але Єль, Джордж і Рейнольдс могли точно сказати, хто була та дівчина. Так як Лінлей і Аліса зустрічалися вже не перший день, він офіційно представив її своїм друзям. Звичайно, вони могли дізнатися про це.

« Це ж Аліса», - впівголоса сказав Джордж.

У цей момент, Аліса йшла рука під руку з іншим хлопцем і на її обличчі була легка усмішка. Якби тут Лінллей був, він би одразу впізнав Калана.

"Ублюдок" - це вбивство обличчя Єль.

Рейнольдс також був розлючений: « Два місяці Ліней з тугою чекав на неї біля дому знову й знову. Всі свої дії він записав на кришталевий шар пам'яті, як ідіот. І він навіть сказав нам, що в майбутньому, він хоче з нею одружитися. *** хопах!».

"Чим їй не до вподоби наш третій брат, хіба він її не вартий?" - Джордж дуже засмутився.

Через зуби Єль викрив злою лютою усмішкою: « Не дуже гарно буде зараз втручатися... Ми підемо в Нефритовий Водний Рай і коли він повернеться - поговоримо з ним. Найважливіше зараз - це психологічно підготувати його і пом'якшити удар ... Якщо ми не допоможемо, боюся він не зможе пережити цю зраду ... І я не можу цього зробити ».

Джордж і Рейнольдс кивнули.

...

Окремі VIP апартаменти в Нефритовому Раю, Єль, Джордж і Рейнольдс сиділи нахмурившись. Вони не запросили дівчат для розваг, а замість вина в склянках був сік. Вони боялися, що коли п’ють, то не зможуть поводитися відповідно до свого повернення Лінлей.

« Я занадто добре знаю третього брата, — сказав Джордж. - Він зазвичай не дуже багато говорить і він крайній працьовитий. А в нашій академії є безліч дівчат, які тікають за ним. Але він така людина, що якщо в когось закохується - то ставитися до ситуації набагато серйозніше, ніж ти бос, або ти четвертий брат».

Єль і Рейнольдса кивнули.

Для Єль і Рейнольдса розставання з дівчиною означало, що вони відразу заведуть іншу дівчину. Для них це просто дрібниці. Але протягом усього минулого року, коли вони намагалися підмішати над Лінлією, за його реакцію вони розуміли, що його почуття до Аліси дійсно щирі.

"Як бісить..." - Єль залпом випив весь сік з чаші.

Рейнольдс Черкнув: « Йоль, не злись так сильно. Це просто дівчинка. Третій брат звичайно зазнає багато болю, але після, я думаю, він буде в порядку".

Йель кивнув.

Йель, Рейнольдс і Джордж були членами великих кланів, які проводились усе дитинство. Рейнольдса і Джорджа виховували в дуже суворих умовах. Але Єль був одержимий жінками ще з дитинства.

Час минув, секунда за секундою, хвилина на хвилину. Йель та інші сиділи тихо.

Настав ранок. Зі скрипом відчинилися двері. Лінлей увійшов і від нього за милю неслово вином: « Привіт. Хлопці, ви все ще тут? "

Єль награно засміявся: « Звичайно, ми чекали тебе».

"Третій брат, ти не був разом з Алісою весь цей час, де ж ти перебував?" - ніби випадково обронив Джордж.

Лінлей мовчки кивнув, а потім сів: « Ви що, не пили вночі алкоголь?»

Нагнувшись, Лінлей витяг глек міцного спирту з-за пазухи і відразу ж налив собі в чашку.

« Ми маємо поговорити з тобою про дещо», — сказав Єль.

« Поговорити?» - Лінлей був у дуже поганому настрої.

Єль спокійно продовжив: « Сьогодні ми, йдучи вулицею, побачили дівчину. Вона була дуже схожа на твою Алісу. Чесно кажучи, ми були трохи далеко, тому ми не можемо абсолютно точно сказати, але вона трималася під руку з іншим хлопцем."

«Ложь» - сказав Ліндей суворим тоном, який не терпить заперечень.

Йель мав почати.

Рейнольдс плескнув Лінлей по плечу: « Титерий брат, ми всі люди. Як ми можемо дозволити жінкам сидіти на наших шиях? Аліса не подавалася під час зібрань вже кілька разів. Якби я був на твоєму місці, то давно б її кинув. Навіть опустись вона на коліна переді мною, я б не звернув на неї ніякої уваги."

« О, брате мій! Ти лише маленький засранець. Що ти розумієш? після чого осушив повну чашу лікеру. - Ну, досить порожній chat. Я зараз в поганому настрої. Випийте зі мною."

Рейнольдс, Єль і Джордж переглянулися. Їм нічого не залишалося, крім як сісти і випити з Лінлією.

На світанку наступного дня Лінлей, Єль, Джордж і Рейнольдс заснули на столі. Лінлей був першим, хто прокинувся.

Побачивши своїх трьох близьких друзів, на обличчі Лінлі з’явилася усмішка. Про себе він пробурмотів: « Босе Йель, другий брат, четвертий брат... Протягом ночі, коли ви пили цілу ніч, то сказали багато підбадьорливих слів. Я розумію, про що ви хлопці думаєте. Коли Аліса пропустила кілька зустрічей, у мене теж з'явилося погане передчуття, але ... Я не вірю в це. Я не хочу вірити в це".

Лінлей підійшов до вікна, глянувши назовні.

Вже було п'ять або шість годин ранку. Здавалося, що місто Фенлай також починало прокидатися. Невелика кількість людей ходила туди-сюди, хто на роботу, який в інших справах. Але переважна більшість людей ще спали.

« Ландей», - Дерінг Коуарт вилетів з кільця Звиваючого Дракона.

Дерінг Коуарт був в незмінному одязі давніх білих кольорів. А його борода немов не росла, будучи при цьому все одно довгою.

« Дидришка Дерінг», побачивши Делінг Коуарта, Лінлей раптом відчув себе самотньою чоботкою, яка нарешті досягла гавані.

Подивившись на сплячих товаришів, Дерінґ Коуарт з усмішкою сказав: « Ліїнлей, ти маєш трьох дуже добрих друзів. Що стосується справ серця... Я можу сказати тільки одне. За прожите тисяча триста моїх років я бачив, мабуть, тільки один випадок з десяти, коли перша любов ставала останньою."

« Дідуся Дерінг, я розумію, - Лінлей ледь кивнув. - Але... Я довіряю їй."

Дерінг Коуарт кивнув. І більше не став нічого говорити.

...

Середина листопада. Лінлей закинув на плече рюкзак і переконався, що він не забув двох кришталевих кульок пам’яті.

« Дядя Хад, Аліса ще не повернулася?» - Лінлей ввічливо запитав охоронця на ім'я Гадд.

Він похитав головою: « Ні. Минуло вже більше місяця, як Аліса не поверталася... І я не можу цього зробити ».

« Ни разу? — нахмурився Лінлей, і його лоба з’явилися зморшки. - Тоді, дядьку Хадд, я піду."

Лінлі ввічливо попрощаються.

Прогулюючись на самоті по вулиці Сухой, Лінллей підійшов до бару, але не заходив. Бебе сказав йому подумки: « Босе, не варто так турбуватися. Може Аліса не з'являється через якісь важливі справи? Можливо, є якісь важливі речі, які вона повинна зробити? Наприклад, вона може піти на бойову вправку. Така ймовірність є. Не варто надто турбуватися про це."

« Ти правий. Може вона зайнята справами і зараз просто не може знайти час." - очі Лінлей ніби ожили.

Побачивши це, Бебе помостив свій носик: « Босс, ти так любиш її, що поводишся як безглуздий. Кілька слів підбадьорення і ти знову неймовірно радий».

« Ти маленький негідник. У покарання, ніякого алкоголю тобі сьогодні." - Лінлей не знав, сміятися або плакати.

Але Лін Лей довелося визнати, що після жартів Бебе його настрій трохи покращився.

...

29 листопада. Цього дня була метиль і всі навколо покрилася білим снігом. Лінлей, Рейнольдс, Єль і Джордж сиділи в кареті. Кучером був хтось, що належав до торгового клану Єль. З ними було ще два воїни з його клану, які супроводжували їх для збереження скульптур Лінлей.

« Тиретий брат. У наступні кілька днів відбудеться щорічний тест на силу. Цікаво, що чоловік, якого колись проголосили генієм номер один, чи став вже магом шостого рангу чи ні?» - Єль посміхнувся.

Джордж і Рейнольдс були дуже горді.

Причиною було те, що минулого тижня Лінлей прорвався на шостій ранг.

Лінлей досяг четвертого рангу, коли йому було тринадцять, п'ятого поранення, в якому він мав чотирнадцять років. А зараз, будучи шістнадцятирічним, він прорвався до шостого рани. Два з половиною роки наполегливо тренувалися, і Лінлей став магом шостого рангу.

Два з половиною роки!

А що щодо Діксі, якого раніше вважали генієм номер один Академії Ернст?

Діксі став магом п'ятого рангу в 12 років, але тепер йому також було майже шістнадцять років. За п'ять років прогрес Діксі був також неймовірно швидким. Проте, порівняно з Лінлею і його методом тренування школи Прямого Долота та різки скульптур, він був набагато повільніше.

Якщо на щорічному тесті Лінлей покаже, що вже досяг шостої ранги, а Діксі все ще немає, то Ліней визнають генім номером один Академії Ернст.

« Брате, спробуй усміхнутися. Ставши магом шостого рангу, ти повинен як мінімум бути щасливим», - підбадьорливі сказав Рейнольдс.

Лінлей скрив губи у спробі посміхнутися.

— Ти називаєш це посмішкою? Рейнольдс навмисно намагався підколоти Лінлей.

Зрештою Лінлей усміхнувся: « Доволений? Четвертий брат, залиш мене в спокої на деякий час." Лінлей вже вирішив, що цього разу він зустрінеться з Алісою. Якщо цього разу її знову не буде вдома, то він піде в Академію Веллен на пошуки.

Не важливо, що сталося, але він повинен зустрітися обличчям до обличчя з Алісою і розібратися в усьому.

Відчинивши віконце карети, Лінлей пустив холодний порив відсвіжливого повітря з снігом всередину і приглушив його. Ззовні все було оповите в біле і небо було заповнене білими пушинками снігу. Подорож до міста Фенлай була дуже швидкою, і ми зимували.

Після того, як вони віддали три скульптури в Галерею Пру, хлопці перекусили, після чого інші брати розійшлися з Лінлей.

На даний момент дохід Лінлей був дуже високим. Майже щомісяця він міг заробляти майже 20 000 золотих. Тому Лінлей зовсім перестав дбати про гроші. У рюкзаку він проїхався до будинку Аліси.

« Якщо я правильно пам’ятаю, то це вже четвертий раз, коли ти приходиш до міста Фенлай з ними? — зневажливо сказав Бебе. - Як щодо того, щоб подарувати їх Делії? Мені більше подобається Делія".

З жовтня до сьогодні вже четвертий раз, коли Лінлей йшов з кришталевими кулями пам’яті в місті Аліси.

«Бебе, досить... Нахмурившись сказав Лінлей.

Під ногами Лінлей прогулювався засніженою вулицею і чув, як під ним лунав кришталевий звук. У Лінлей не зайняло багато часу, щоб дістатися до будинку Аліси, і через короткий проміжок часу він вже стояв біля порога її садиби.

Перекинувшись кількома словами з Хаддом, Лінлей лишився на шляху назад.

« Ще раз не повернулася, - серйозно нахмурився Лінлей. - Академія Веллен!" Лінлей вирішив негайно відправлятися в Академію Веллен.

Місто Фенлай. Вулиця Ароматний Павільйон.

Аліса йшла по вулиці, тримаючись за руки з Каланом. Калан лагідно сказав: « Аліса, ти не плануєш все прояснити з Лінлією?»

- Аліса похитала головою.

Калан кивнув.

Бачачи, як Аліса тримається за його руку, Калан посміхнувся. Він виріс разом з Алісою і був з самого дитинства закоханий в неї. Він завжди любив її, але Калан не очікував, що Аліса почне зустрічатися з Лінлэй.

Коли він вперше почув, що Аліса і Ліндей зустрічаються, він був у шаленстві.

З тих пір, як він був ще дитиною, Калан завжди вважав Алісу вже своєю. Незважаючи на те, що Лінлей раніше допоміг йому та його групі і врятував життя Алісі, після того як вони почали зустрічатися, Калан не збирався відступати. У пошті... Він використав кілька маленьких хитрощів і добився свого.

« Кохай з першого погляду? - Калан був переповнений зневагою. - Коли обличчям до обличчя стикаєшся з реальністю, все це стає неважливим, наче аркуш білого паперу."

Стримуючи руку Аліси, Калан був повністю задоволений результатом.

« Аліса, і все ж коли ти думаєш розібратися з Лінлією? — знову запитав Калан. Калан дійсно не хотів, щоб відносини Аліси і Лінлей залишалися заплутаними.

Аліса похитала головою: « Я теж не знаю. Я вважаю, що якщо не проводити з ним багато часу, то згодом його почуття погаснуть. І до того часу, коли я все йому поясню, його реакція буде не такою сильною".

« Ты права. Адже Лінлэй врятував нас одного разу», - кивнув Калан.

Гуляючи, вони проходили поруч з перехрестею вулиці Ароматний Павілон і вулицю Сухою. Калан помітив, що Аліса раптом здригнулася і зупинилася. Він з цікавістю подивився на Алісу, але вона тільки приголомшено дивилася в одну точку у бік вулиці Сухою. Її обличчя стало мертвим. Калан застрелився теж повернув голову ...

Молодий хлопець, одягнений в білий місячний халат, не рухаючись стояв у тому боці. Його очі були шоковані й уражені. Його обличчя також було позбавлене усякого кольору, будучи білим як сніг.

"Линлей!" Калан відразу насупився.

Том 4, розділ 12 — Одинокий сніг

До цього моменту Аліса вже думала, що її почуття до Лінлей не настільки яскраві і глибокі, як були раніше. Але побачивши його ще раз, зустрівшись вереском до обличчя... Особливо розглядаючи його вираз обличчя, в якому перемішалася палітра емоцій від невірства до горя, її серце здригнулось.

- гукнула його Аліса.

Обличчя Лінлей було білим, як крейда, немов вся кров відхлинула від обличчя. Він був приголомшений і не міг поворухнути ні один м’яз на своєму тілі, залишаючись повністю нерухомою.

«Свист! » — почувся розлючений крик. Бебе, перетворившись на розмиту пляму, прямо порізався до Аліси та Калану. Хоча Бебе мав не мало інтелекту і був дуже розумний, він все ще був магічною звіриною та його дика природа в цей момент дала собі волю.

Бебе міг відчути всі емоції, які переживав Лінлей, він був неймовірно злий і збирався помститися, розірвавши їх на шматки.

Маленьке тельце Бебе раптово зросло вдвічі і в мить ока з’явилося перед обличчям Калана та Аліси. Гострі як бритва кігті Бебе виблискували вночі, змушуючи серця цих двох заміряти. У них не було часу і можливості навіть викрикнути, а то й взагалі відвернутися!

« ЗВЕРНІТЬСЯ! » — раптом почувся голос Лінлей.

Бебе здригнувся, зупинивши кігті в останню мить і приземлившись на землю вкритим снігом. Він повернув голову в бік Лінлію: « Бувай! Писк!». Роздався злісний емоційний писк, прямо зараз Бебе сперечався з Лінлією.

Але Лінлей був впертою, він повільно, але впевнено негативно похитав головою.

Після чого Бебе повернувся до Аліси та Калану, буроваючи їх своїми смертельно холодними і жорстокими очима. Після того, як його лють трохи припухла він розгорнувся. Потім його розмір повернувся в норму, і він не міг відрізнитися від невеличкого хутра хутро й вовни. Потім з меншою швидкістю він повернувся до Лінллей, сівши на його плече.

Якщо судити його тільки за зовнішнім виглядом, як хтось взагалі міг здогадатися наскільки жахливим і страшним він може бути?

"Сбите дихання"! Тільки до теперішнього моменту Калан почав розуміти, що тільки що вся його життя пролетіла перед його очима, після чого, він почав важко і збивши дихати, піт градом стікав з його лоба, а його серце як ніколи шалено колілося у грудях. Він кинув погляд повний жаху і страху на Бебе, який сидить на плечі Лінлей.

Аліса подивилась на Лінлію і глибоко зітхнула: « Великий брат Ліней, я розумію, що твоє серце переповнене болем... давай все обговоримо всередині який-небудь таверни або готелі, це не вулична розмова. Добре?»

Лінлэй кивнув. Але не вимовив ні слова.

...

На вулиці Сухой, в ресторані. Лінлей і Аліса сиділи за столом один на проти одного. Що стосується Калана - він вирішив, що буде розумним сісти за далекий столик в протилежній частині ресторану. Перед його очима все ще пробігала картина того, як він ледве врятувався від нападу Бебе. Тепер він був дійсно наляканий і боявся Лінлей.

Столи були зроблені з чорного мармуру. На ньому стояли дві чаші фруктового вина.

Лінлей і Аліса сиділи в тиші.

Після довгої паузи Аліса трохи зітхнула і заговорила: « Великий брат Лінлей. Я тебе дійсно сильно образила. Весь цей час я не хотіла бачитися з тобою, щоб згодом ти вже встиг морально підготуватися, а не приймати цю новину за раз. Але я не хочу, щоб ми розривалися нашими ворогами".

"Враги?" Лінлей про себе гірко розсміявся, але нічого не сказав. Він просто тихо сидів і слухав, дивлячись на Алісу.

Аліса продовжувала: « Великий брат Лінлей. Я визнаю, що на початку я дійсно була закохана. Я навіть думала про весілля і завести дітей. Але за весь той час, що ми провели разом, я зрозуміла, наскільки наше ставлення до життя і багатьох речей надто відрізняється. Після чого вирішила, що ми не підходимо один до одного."

Зрештою Лінлей запитав: « Чи життя походить від нас, до речей? Аліса, я не просто був закоханий в твої найкращі сторони характеру і особистості, але й сприймав твої недоліки та слабкості. Я вірю, що коли двоє закоханих людей разом, вони повинні розуміти один одного і адаптуватися до недоліків своєї половинки. У світі не існує людей, які б на всі сто відсотків підходили один одному без жодного натяку на розбіжності в судженнях і про що".

Аліса прикусила губу. Вона обхопила дві руки чашку з фруктовим вином і зробила ковток.

« Коли ми були молодшими, під час нашої першої зустрічі мені було лише 15, - Аліса зробила паузу щоб зібратися з думками і продовжувала. - У моєму серці ти став спускатися з неба героєм, який врятував моє життя. У той час я думала, що ти - моя земля, небо і весь мій світ. Але тепер я усвідомила, чому це не так. Крім того, сім'я не менш важлива".

Лінлей був вражений.

« Великий брате, ти завжди маєш життєву силу, а твоя працьовитість не знає рівних. Ти був дуже добрий до мене. І я визнаю, що ти просто невірний. Но... Цього не достатньо. Наприклад, останнього разу, коли мій батько пішов знову грати, він програвся на сто тисяч золотих монет! Але старший брат Калан, лише попросивши свою сім'ю про допомогу, допоміг погасити борг."

Аліса подивилася на Лінлі: « Великий брат Лінлей, це те, що ти не можеш зробити. Хоча мій батько і є великим алкоголіком, він все ще залишається моїм батьком."

— І тільки тому? - м'яко вимовив Лінлей.

« Ні, — продовжувала Аліса. - Не тільки... Разом зі старшим братом Каланом я прожила все своє дитинство, ми росли разом і майже всі знали його. Він завжди був добрий і чуйний до мене. Але ти наче вкритий темною завісою туману, таємниць і загадки. Іноді я тебе просто не розумію".

« Ти геній маг магії номер один на всьому континенті, у п’ятнадцять років ти був здатний отримати свій власний стенд в залі експертів Галерії Пру. Ти занадто досконалий для мене, через це я ніби віддаляюся від тебе і не можу бачити тебе ясно."

Голос Аліси став таким: « І найважливіше, що ми живемо і вчимося так далеко одне від одного. Спочатку це було не так вже й погано, але за такий довгий період я була надзвичайно втомлена. З самого дитинства я звикла, що завжди поруч є люди, якими я дорожу, наприклад старший брат Клана.

Виговорившись, Аліса притихла.

Лінлей теж мовчав.

Після досить довгого часу Лінлей сказав: « Аліса, ти пам'ятаєш, що ми колись обговорювали? Я якось сказав тобі, що можу безпосередньо переїхати до тебе в академію. Але ти сказала мені не під приводом, що ти не хотіла переривати моє навчання."

"Але тепер ти кажеш мені, що я проводив мало часу з тобою і не був постійно поруч?", - на обличчі Лінлей виникла усмішка.

Аліса хотіла щось сказати, але не було нічого, що вона могла відповісти, адже все, про що Вона говорила - було лише жалюгідними відмовками.

Дивлячись на Алісу, Лінлей продовжує: « Аліса, ти пам’ятаєш, як ми вперше ночували в готелі? Ти сказала мені, що ти сподіваєшся на те, якщо моя любов до тебе згасне, то я повинен нічого не приховуючи відразу і відверто тобі все розповісти. Інакше біль і страждання можуть призвести до іншого. Після чого ми б спокійно розлучилися."

Лінлей відчайдушно намагався придушити хвилювання, змушуючи свій голос спокійніше: « Тоді я попросив тебе про те ж саме».

Очі Аліси стали вологими.

« Це не проблема, що ти тепер зустрічаєшся з Каланом. Але я хотів лише, щоб ти не обманювала мене. Але ти за мною вирішила зустрічатися з Каланом, а не розставити всі точки над “і". Ти змусила моє серце страждати від надії, що все гаразд, а твоє зникнення лише випадкове збігання і можливо в наступну нашу зустріч ти вийдеш мене зустріти й усе поясниш... Ти хоч розумієш, як я себе відчував весь цей час? Що мені довелося пережити за всі ці ночі невідомості в очікуванні?".

Тіло Лінлей почало тремтіти: « Двадцять дев’ятого вересня був перший день, коли ти пропустила зустріч. Я чекав на тебе від заходу сонця до світанку. Було дуже важко триматися кожної хвилини і щогодини. Коли я повернувся назад в академію, я цілий місяць не міг викинути з голови, що можливо через сварки останнього місяця я тебе сильно розсердив... Тому я хотів в наступний раз потішити тебе і зробити щасливою і як ідіот, я пішов купити ці чортові кришталики пам'яті, записував як останній дурень сцени всього часу, що я проводив у академії. Я сподівався, що коли ти розходишся після наших зібрань і сумуватимеш за мною, то в будь-який момент зможеш подивитися на нього.

« Коли в середині жовтня я знову почав з двох цих кришталевих кульок, то пішов до тебе і моє серце було сповнене надією. Але ти знову не з'явилася... І я не можу цього зробити ».

« І поступово, сумніви почали переростати в тривогу. Але я відмовлявся вірити в найгірше. Тому що пам’ятав обіцянку, яку ми дали одне одному. Я вважав, що якщо ти хочеш залишити мене, то в першу чергу ти мені все чесно розповіси. Саме тому я не переставав вірити... Кінець жовтня... Середна листопада... раз за разом... і в результаті... І я не можу цього зробити ».

Лінлей встав, подивившись на Алісу, у його устах з’явилася усмішка: « Я прийшов і сьогодні. Але цього разу мені пощастило. Хоча б цього разу ти вирішила не обманювати мене... і то лише через звичайні збіги".

Сльози почали з’являтися в очах Аліси.

Великий брат...

Лінлей відкрив рюкзак і дістав дві кришталеві кулі пам’яті, взявши по одному в кожну руку. Роздумуючи про те, як він ходив по академії занотовуючи ці сцени, Лінлей почав відчувати себе останнім дурнем.

« Це ті дві кулі, що я чотири рази приносив Ернст з Академії до міста Фенлай. Але тепер... Все це безглуздо...»

Здерши кулі в руках, Ліндей різко вдарив їх один об одного...

"Удар!"

На поверхні кришталевих куль з’явилося безліч тріщин. Кістки Лінлей розслабилися, після чого два кулі впали на підлогу і розлетілися вдребезги. По ресторану розлетівся звук, наче від боївого посуду, а самі кулі розлетілись на багато уламків. Через звук, багато відвідувачів подивилися в їх сторону.

Аліса вже не могла стримувати сльози, які почали градом котитися по її щоках.

"Великий брат Лінлей, в майбутньому, чи можемо ми залишитися друзями?", - Аліса підняла свою голову, щоб подивитися на Ліліей, але через сльози, все навколо було розпливчасто.

Стоячи, Лінлей подивився на Алісу, але не відповів на її питання. Через деякий час на його обличчі з’явилася слабка усмішка: « Якщо я не помиляюся, ми почали зустрічатися 29 листопада минулого року. Сьогодні вже 29 листопада. Минув цілий рік. Дякую. Принаймні, ти залишила мені деякі прекрасні спогади і дала ще один незамінний життєвий урок."

Повертаючись додому, Лінлей не затримувався і пішов на вихід.

Над рестораном нависла трунна тиша. Калан, який сидів у кутку, підбіг до Аліси. Підбігаючи, він ступав на розліти по всій підлозі осколки і в результаті відлетів ще на менші частини, видаючи звук, який ехолокалось у приміщенні.

- Калан спокійно обійняв Алісу.

До цього моменту часу, вже все обличчя було залито її сльозами. Незважаючи на міцні обійми Калана, вона повернула голову до виходу, як і раніше намагалася заглянути в тому напрямку, куди пішов Лінлей. У її голові з’явився справжній ураган спогадів. Аліса відтворила кожен момент, що вона встигла провести разом з Лінлей. Але вона розуміла...

З цього моменту і далі, Лінлей більше ніколи не зможе ставитися до неї як раніше. І, мабуть, вони більше не зможуть побачитися.

...

Вулиця Ароматний Павільйон була повністю покрита ковдрою з снігу, але до цих пір по небу ширили багато сніжинок.

Ідучи по дорозі Ароматний Павільйон, з боку тінь Лінвей здавалась неймовірно самотньою. Піднявши голову до неба, Лінллей дозволив падаючим сніжинкам покрити своє обличчя. Його серце тремтіло, а біль був такий, що він несвідомо стискав кулак на грудях поруч з серцем.

Муки в його серці були просто нестерпними.

Проникаючи все глибше і глибше!

Одна зворушлива сцена за іншою, наче пропливла через свідомість Лінлей.

Фіолетові одяги... Вона була наче знизила прекрасну богиню в променях місячного світла.

Те, як вони вночі люлялися в кутку балкону. І безсонні ночі, які проводяться за ніжними розмовами.

Прогулянки під снігом і те, як грілися під його плащом, вона соромилася впиралася обличчям у його груди.

Проведені в готелях ночі...

...

Ще недавно Лінллей вважав, що він назавжди залишиться з Алісою. Але його мрія сьогодні була зруйнована. Це глибоко зворушило Лінлію, і він був сповнений оптимізму.

« Aaeaaaanaa aaax!»

Стоячи посеред дороги Ароматний Павільйон, Лінлей не міг втриматися, випустивши крик, наповнений болем. Цей крик, полетів на виття вовка, зграя якого залишила його ... Самотність... Жах... Всі люди, що були поруч, були шоковані, дивлячись на нього як на ідіота.

По щоках Лінлей потекли дві струмені сліз.

Ідіот. Він дійсно був ідіотом.

Ідіот, який вірив в обіцянки!

«Бум!», - Лінлей раптом впав на одне коліно і сильно стискав кулак біля своєї грудей.

Серце було переповнене болем, наче його прокололи тисячі отруйних голок.

"Ха-ха!"

Сльози продовжували текти по його обличчю, Лінллей піднявся з коліна і раптом став дико сміятися. Сміятися над власною дурістю. Смійтеся над своєю наївністю.

У цей момент ...

Лінлей почав сильно кашляти, в його грудях з'явився сильний біль, наче її прокололи кинджалами. Кашель був такий сильний, що він скручився як гусениця.

"Кашель, кашлю!"

Раптом вирвався особливо сильний порив кашля, в результаті якого білий сніг був заброньований кров'ю з його рота.

Побачивши сніг, колір крові змусив Лінлей згадав ту ніч, коли він подарував Алісі червону троянду. Штучний образ розлуки Аліси не покидали його голову.

« Віддзеркалення місяця у воді, квітки в дзеркалі, людини уві сні. Врешті-решт, все це ілюзії, які не означають нічого. Ха-ха...», - Лінлей почав шалено сміятися, немов на вулиці Ароматий Павілон не було нікого крім нього. Але його сміх був таким самотнім...

Дерінг Коворт тихо ширяв в стороні. Він нічого не говорив, тільки з сумом дивився на Лінлей. Зітхнувши, він каже: « О, Лінле... Врешті-решт, ти просто дитина".

Цього року, Лінліє сповнилося лише шістнадцять років.

"Третій, брат!"

Раптом пролунав гучний крик. Єль, Рейнольдс і Джордж побігли до нього. Вони були не так далеко від цього місця, тому могли почути його крик. Почувши його, вони відразу кинулися на пошуки. Побачивши, як Лінлей випльовує кров, їхні обличчя ще більше помарнували.

"Третій брат, ти в порядку?"

"Лінлей"!

Джордж, Єль і Рейнольдс з готовністю підняли Лінлей.

Подивившись на своїх братів, Лінлей похитав головою: « Не хвилюйтеся. Я в порядку, - Лінлей ще раз підняв свою голову до неба. - Раніше мені так подобався сніг. Але зараз я відчуваю лише самотність і холод".

« Парни, залишайтеся тут. Я повертаюся" - закінчивши, Лінллей пішов до виходу з міста.

Єль, Рейнольдс та Джордж переглянулися і не приховували тривоги. Після чого вони відразу погналися за Лінлэй ...

У цей день сніг продовжував падати безперервно. Поступово, плями крові були заховані під ще іншим шаром снігу, наче нічого не сталося.

Том 4, розділ 13 — Десять днів, десять ночей

Повернувшись до Академії Ернста, Лінлія заскочив у свою кімнату і скинув в рюкзак тільки найнеобхідніший одяг, магічну карту Крістал та прямий долото. Потім він негайно вирушив за гору біля академії.

« Другий брат, четвертий брате, слідкуйте за третім братом», - доручив Єль.

Джордж і Рейнольдса кивнули. Вони також турбувалися Лінлою.

"Босе, що ти збираєшся робити?" - запитав Рейнольдс.

Очі Єль розлютилися люттю: « Я? »

« Я збираюся провести детальне розслідування і зрозуміти, чому Аліса, ця сліпа дівчинка, вирішила зрадити нашого брата. І я збираюся з'ясувати, що за виродок посміяв увести жінку мого брата, - під час розмови Єль встав. - Я прямо зараз вирушаю до міста Фенлай. А ви допоможіть мені подбати про третього брата".

« П'яли», - Рейнольдс і Джордж охвалили.

Після чого Єль пішов. Зібравши всіх гвардейців свого клана, він прямо вирушив до міста Фенлай. Що ж до Рейнольдса і Джорджа - вони серед снігової крижаної ночі вирушили слідом за Лінлією на гору.

...

Сидячи на жеребці, Єль вів гвардейців свого роду через засніжені рівнини. Через короткий час вони опинилися в місті Фенлай. Ввійшовши в нього, Єль пряміком вирушив до однієї з штаб-квартира свого клана, що знаходяться у місті.

Штаб-квартира представляла дев'ятьповерховий будинок на гостині.

Позаду готеля були розташовані кілька менших будинків, де було заборонено стороннім входом. Підійшовши до них, Єль відразу увійшов у двоповерховий червоний будинок. Після того як він увійшов, йому на зібрання вийшли п’ять екстравагантно одягнених чоловіків середнього віку. Побачивши Єль, вони з повагою вітали його: « Малою майстерем Йель! »

« Уольт [Hua'te], де мій другий дядько? » — відразу ж запитав Єль.

Один з п’ятьох чоловіків називався Уолт. Він був одягнений у довгі чорні шати. Уолт з повагою відповів: « Його світлість повернувся до нашої головної штаб-квартири сім днів тому. В даний момент все важливі справи у Святому Союзі знаходяться під моїм керівництвом."

Уолт добре розумів, що відтоді як другий молодий майстер вступив до Академії Ернста, його статус у ієрархії клана надзвичайно поліпшився.

Йель був не простим членом клана, він був прямим потомком лідера клава. Навіть верховний управитель Уолт, який відповідав за всі справи в Священному Союзі, не міг наважитися бути грубим з Єль.

"Молодою майстер Єль, якщо у вас є якісь проблеми або справи, просто дайте мені знати", - шанобливо сказав Уолт.

Єль трохи помовчав, але потім почав давати вказівку: « Мені потрібно дещо розслідувати. У місті Фенлай, на вулиці Сухой живе одна дівчина, її звуть Аліса. Цього року їй сповнилося 16 років. Вона також є ученицею академії Веллен. Нещодавно вона проводила час з якимось хлопцем. Зберіть всю можливу інформацію про нього."

« Так, молодий майстер Єль, - Уолт злегка посміхнувся. - Молодий майстер Єль, Вам подобається ця Аліса? Якщо так, то я можу... І я не можу цього зробити ».

« Немає потреби, обличчя Єль було холодним і похмурим. - Єдине, що мене цікавить, це інформація про того хлопця, швидко роздобудь її. Зрозумів?

"Так" - Уолт відчув, що молодий майстер Єль справді дуже розлючений.

...

Та ж ніч. Мерехтливі свічки.

Єль спокійно сидів за столом, наливаючи собі вино в чашку. На його обличчі читалися нещастя. Не важко було здогадатися, що зараз він занурився у свої думки, а випивка для нього вторинна.

Раптом пролунав звук від швидко крокуючих чобіт. Уолт зайшов у ту ж саму жінку, яка виглядала зовні приблизно на двадцять років. Її погляд був холодний як лід. Входячи в кімнату, Уолт шанобливо поклонився: «Молодою майстер Єль, ми ретельно вивчали Алісу і хлопців, з якими вона проводила час."

"Говоріть" - холодно сказав Єль.

Волт подивився на жінку, яка також шанобливо поклонилась: « Малода майстер Єль, у цієї Аліси є два друзі. Перший - Лінлей Барух, родом з міста Вухана... І я не можу цього зробити ».

«Стоп. Що на рахунок другого?», - насупився Єль.

« Хлопчик, що чекає на тебе, Аліси звуть Калан Дебс. Він родом з міста Фенлай і зараз йому 17 років. Він вчиться у військовій академії Веллен і є воїном п'ятого рангу! Клан Дебс, в якому він складається, є одним з головних кланів королівства Фенлай та Калан Дебс - це прямий спадкоємець і у майбутньому приймачем лідера клана.

« Калан Дебс... - Нахмурився Єль. - Це ж маленький клан королівства?

Волт, бажаючи бути перед Єльом, сказав: « У королівстві Фенлай клан Дебс можна вважати найбільшим і найвпливовішим кланом. Але, звичайно ж, якщо взяти весь континент Юлан в цілому, то цей клан досить малий і нічого не вартий."

« Ох. Я хочу, суворо покарати цей клан Дебс. Що б ти мені порадив?», - Йель подивився на Уолта.

"Це просто!"

Уолт почав сміятися: « Пане Єль, напевно не в курсі, але клан Дебс є одним з партнерів нашого конгломерату у місті Фенлай. У Королівстві Фенлай наш Конгломерат Доусон заробляє величезні гроші, тоді як їхні клани перепадають тільки осмітки з нашого столу. За всі ці роки, незважаючи на те, що їм перепадали лише крихти, ми сильно відгодували цей клан."

« Оу, значить клан Дебс є лише партнером нашого конгломерату в королівстві Фенлай?» - натяк на усмішку з'явився на обличчі Єль.

Волт кинув: « Так, молодий майстер Єль. Ви повинні дуже добре знати, що наш Конгломерат Доусон не намагається забирати абсолютно весь дохід зі сробок. У всіх чотирьох Великих Імперіях і в десятках різних королівств, у нас завжди є місцеві партнери, які від роботи з нами отримують певні бонуси."

Йель кивнув.

Він розумів, що це дуже добре. Конгломерат Доусон був підконтролений Клану Даусен, який з’являвся одним із трьох наймогутніших і найбільших торговельних союзів на континенті Юлан. Навіть чотири Великі Імперії і два альянси не можуть дивитися на них зверху вниз. І це була причина, чому Єль все ж зміг вступити до Академії Ернст.

За Академією Ернст стояла Сяюча церква. Офіційно, вони звичайно стверджували, що стандарти їх відбору в учні чесні, незалежні і відкриті.

Як рядовий клан міг провести когось через “задні двері ” католицької церкви?

Але середо конгломерату Доусон було таке: « Коли є можливість заробляти гроші, кожен може отримати свою частку».

У чотирьох Великих Імперіях, двох альянсах і всіх королівств Конгломерат Доусон завжди мав місцевих торгових партнерів, даючи їм змогу отримувати свої дивиденди від торгівлі.

Працювати з Конгломератом Доусон було таке саме, що сидіти на великій і потужній поробільці машини. У Королівстві Фенлай лан Дебс отримував лише малу частину з їхніх прибутків. Але навіть цього було достатньо, щоб зробити їх клан баснословно багатими за мірками всього королівства Фенлай.

« Мулодій Єль, майстер в різних королівах завжди має багато кланів, які б’ються замінити інший. І королівство Фенлай не виняток - за клоном Дебс вибудовано ціла черга з тих, хто хоче змістити їх і стати нашим місцевим партнером. Єдина причина, чому ми працюємо саме з клоном Дебс - це те, що вони перевірені часом партнери, тому іншим просто не перепадає можливість підступати до нас», - посміхнувся Уолт.

Йель зрозумів наміри Уолта.

« Змініть нашого місцевого партнера в королівстві Фенлай. Що стосується клану Дебс... Потиснув їх!», - голос Єль був холодний, як лід.

« Так, молодий майстер» - з повагою відповів Уолт.

Це було лише питання вибору партнера в маленькому королівстві. Навіть Уолт, який був лише другою людиною за важливості в цій області королівства, міг легко вирішувати подібні питання. Не кажучи вже про те, що наказ був даний самим Єль - членом головної гілки сім'ї клану.

"Бідний клан Дебс" - про себе сказав Уолт.

...

На горі Академії Ернст усе навколо було застелене покривалом білосніжного снігу. В одному місці за густими деревами були кілька величезних кам’янистих валунів. У пустоті і самотності на вершині одного з цих валунів нерухомо стояв Лінлей.

Бебе стояв неподалік, захищаючи Лінлей від будь - якої потенційної небезпеки.

Джордж і Рейнольдс з тривогою у погляді переглянулися між собою.

« Джордж. Що робить Лінлей? На даний момент він простояв там вже цілі дні і ніч. Я нічого не їв і ніколи не пив. Якщо так і продовжується... У голосі Рейнольдса посилювалося занепокоєння.

Джордж повільно похитав головою: « Не хвилюйся. Третій брат магів шостого рангу і воїн четвертого. Його тіло надзвичайно сильне і жорстко загартоване. Він був зміцнений за рахунок природних елементів. Навіть якщо він проведе кілька днів без їжі та води, це не має бути проблемою для нього. Давай поки просто поспостерігаємо. Я вірю, що третій брат не з тих людей, які не можуть видужати після невдачі".

Рейнольдс злегка кинув.

Ніхто з них не мав жодного уявлення про те, що́ зараз відбувається в голові Лінлей.

Але біля Лінлію був ще хтось. І це хтось був Дерінг Коуарт. Звичайно, Рейнольдс і Джордж не могли його відчувати або бачити. Дерінг Коворт спокійно спостерігав за Лінлією. У глибині душі він був неймовірно здивований: « Це хлопець, здається, занурився в наглу ментальну ділянку».

Як Великий Майстер-скульптором, Дерінг Коуарт зміг зрозуміти в якому стані зараз перебував Лінлей.

Лінлей безперервно дивився на валун під його ногами. Він був заввишки понад два метри і три метри завширшки.

Лінлей дивився на лінії, бугорки і шрами часу, якими був вкритий валун. Скелетові візерунки, лінії та внутрішня структура, з якої він складався, були надзвичайно складними. Але коли Лінллей продовжував дивитися на них, в його розумі вимальовувалося безліч ліній, візерунків та інших елементів.

З'єднавшись певним чином, деталі блоків візуально сформували в голові Лінлей п'ять людських образів.

Коли він наклав образи один на одного, в результаті можна було дізнатися Алісу. У цей момент в голові Лінлей промайнули всі приємні сцени, які з нею пережили. Дивлячись на валун, Лінлей вже не бачив його, він бачив лише п'ять різних жіночих статуй-скульптур.

« Джордже, дивись! Третій брат почав рухатися!» - здивовано сказав Рейнольдс.

Лінлей витягнув з рюкзака своє пряме долото. Його руки Лінллей почали діяти, подивившись на валун. Від неймовірно швидкого удару пряме долото перетворилася на розмиту пляму. Відразу ж, зайві частини породи почали розлітатися в різні сторони.

Тепер душа Лінлей є одним цілим з землею і вітром.

Підсвідомість Лінлей чітко відчувала кожну тріщину, кожен шматок цього величезного валану. Він, наче вітер, здув кам’яні брили. Кожен удар його долота з боку здавався ідеальним, а рух співзвучне йому досконале.

Іноді пряне долото рухалося повільно, а в інших випадках блискавка швидко просувається. Іноді він залишав борозни, наче струмочки води і іноді повністю відламувався.

« Я досі пам'ятаю твій образ, твої очі сповнені жаху і страху, коли ти була атакована кровожерним бойовим бором."

Ідеально точний образ цієї сцени з участю Аліси сформувався в голові Лінлей. Він вкладав усі свої емоції та почуття у різьблення скульптури. Сніг продовжував падати і осідлати навколо нього. Тепер Лінлей відчував, що його душа зливається з природними елементами землі і вітру так сильно, як ніколи раніше. Внаслідок цього елементи вітру і землі почали захоплюватись ними з надзвичайною швидкістю. Поглиналися так, що побачень зараз його маг Святого рівня - той був би здивований і зворушив до глибини душі.

Лінлей не відволікався ні на що інше. Тепер він зосереджувався на пережитих почуттях і емоціях минулого.

Повільно, двадцять відсотків лівого валуна почали набирати образ жінки. Основна ідея скульптури починала набувати свою форму. Лінлей не їв і не пив, продовжуючи вирізати без будь-яких перерв. Іноді він наносив кілька десятків разів рубці своїм долотом. В інших випадках він міг витратити кілька хвилин, щоб вирізати один елемент або надати форму лише одному контуру.

...

Лінлей, повністю вклав всього себе і свої почуття до Аліси в його пряме Долото. Він зовсім не помітив, що це був перший раз, коли він увійшов в таке глибоке ментальний стан, який виникає під час різьблення скульптур.

У минулому Лінлей ніколи не був зосереджений на різьбленні на всі сто відсотків.

На статую йшли принаймні кілька днів. Він міг зупинитися в будь-який момент і продовжити вже наступного разу.

Але цього разу все було зовсім по - іншому. Лінлей був повністю занурений в ті далекі почуття і пережите емоції. Тепер він навіть не думав про те, щоб зупинитися і відпочити. Все його природа було зосереджене на різьбленні і навіть таким відчуттям як голод та спрага зараз не було місця. Він настільки зосередився на ній, що став одним цілим з матір’ю.

Така абсолютна єдність з природою викликала бурхливий ріст духовної енергії Лінлей. Якщо порівняти це зі швидкістю духовного росту пересічної людини, то можна без применшення сказати, що тепер Лінлей розвивався в тисячу разів швидше.

« Його єдність з природою досягла рівня самозародження. Яка приємна несподіванка!», очі Дерінга Коуарта виблискували.

Пройшов один день за іншим, і Лінлейл повністю поринув у свою роботу. І весь цей час елементи землі та вітру постійно виливалися в його тіло і Шан данину, компенсуючи всю затрачену раніше енергію.

В мить око пройшло десять днів. Весь цей час Лінлей займався різьбленням скульптури.

Фух.

Раптом сніг розлетівся по всіх сторонах уздовж центру Лінлію. Стоячи з прямою долонею в руках, він спокійно споглядав скульптуру перед ним. Лінлэй выклався на все сто відсотків, щоб закінчити її. Це була найбільша скульптура, яка коли-небудь закінчувала і в той же час найуспішніша.

З них було викарбовано п’ять образів жінки. І всі п'ятеро були однією людиною. Аліса.

Першою була скульптура, яка покаяла блакитному вигляду, що наражало її віч - на-віч з великою небезпекою.

На обличчі другого був зображений той чарівний погляд, коли вони ховалися разом на балконі.

Третій образ показав її сором’язливий вигляд, коли він запропонував їй зустрічатися.

Четвертий показує всю любов, яку вона зачарувала, коли вони вже зустрічалися і були закохані.

А на останній, п'ятій, було попечатано безмоційне і байдуже обличчя, коли вона говорила під час ночі розставань!

« Пройшов рік, неначе це було нічним сном. І зараз сон закінчився. Я назву цю скульптуру - "Пробудження від сну" -- дивлячись на своє творіння Лінлей відчув, що його дух спокійний як ніколи. Як усі емоції та досвіди були поміщені в цій скульптурі.

"Пробудження від сну" - ця скульптура нарешті народилася на світ!

Том 4, розділ 14 — Перетворення в рідину

Рейнольдс, Джордж і Єль були вражені скульптурою. Коли вона дивилася на них, то відчувала благоговіння. Дивлячись у очі кожної з цих п’яти статуй, вони могли вважати себе зовсім не скульптурами, а живими людьми, які мають душу.

Перша робота викликала в неї ніжні, болючі почуття і нескорий смуток.

Від другої віяло чарівність, юнацький задор і щастя, змушуючи серця споглядальників битися частіше.

Третя скульптура, яка була сором'язливою, змушувала чоловіків тремтіти і співпереживати, а дівчат та жінок червоніти, бо в пам"яті кожної з них виринали власні моменти з життя, коли вони вперше закохувались.

...

Кожна з п’яти скульптур несла в собі унікальну ауру.

Здавалося, що ці скульптури Лінлей зачаровувались спогадами свого минулого. Ці п’ять образів були вирізані з його снів, мрій та спогадів. Але тепер він ніби прокинувся від сну і бачив усе наяву.

- Дерінг Коуарт покликав його.

Лінлей подивився на Дерінга.

« З точки зору майстерності вирізання кам’яних скульптур ти вже досяг рівня майстра, — писав Дерінґ Коуарт. — Це був чудовий приклад того, як можна було робити різьблення з каменю. А скульптура, що ти тільки-но створив... її образ гідний репрезентувати нашу школу Прямого Долота. Тільки дивлячись на неї можна сказати, що твоє розуміння структури кам'яної різьби неймовірно зросло і поглибилося.

Лінлей злегка кивнув.

Тільки після того, як Лінлей закінчив свою скульптуру, він зрозумів, чому в цьому світі існує так мало скульптури рівня майстра. І майстер-скульптор іноді за все своє життя може створити лише один витвір мистецтва, який будуть хвалити протягом тисячоліть. Це було пов'язано не з відсутністю навичок або умінь, а із натхненням, яке за мановинням руки не приходить само по собі. І, як правило, перед цим є або осяяння, або емоційні травми після яких створюється скульптура « жіночої » скульптури. Змушувати майстра створювати подібний витвір мистецтва просто неможливо.

Наприклад, Лєней щойно закінчив роботу над скульптурами, які він назвав “Пробудження від сну Макмерфі. Але якщо попросити дитину зробити щось подібне, то їй буде важко.

Поява на світ “божестової скульптури ” стає можливим лише завдяки винятковій майстерності майстра-скульптора, надиханню небесами і глибоких емоційних травм та хвилювань. Тільки з урахуванням цього стає можливим створити скульптуру такого рівня.

Лінлей зміг завершити роботу “Пробудження від сну 5. Але хто знає, скільки часу пройде ще до того, як він зможе створити іншу подібну?

Однак...

Протягом цих десяти днів душа Лінлей добре відчувала єдність, в якій потрібно було знаходитись при створенні скульптур. І навіть якщо Лінлей не зможе створити скульптуру "божестного рівня", його майстерність таки збільшилася на абсолютно інший рівень. Навіть якщо Лінлію не зможе вирізати такої якості, як « Пробудження від сну » (англ.), інші його роботи напевно будуть дорожчими за 5000 доларів.

« Лоіне, ти відчув зміни у твоїй духовній енергії? » — сказав Дерінг Коуарт з радісною посмішкою.

Лінлей подумав: « Де ж енергія?»

Робота над цією скульптурою змусила його доповнювати набагато більше духовної енергії, ніж він робив раніше. І тепер його духовна енергія була набагато міцнішою і сильнішою, ніж раніше. Якщо десять днів тому її можна було назвати маленьким деревцем, то зараз духовна енергія Лінлей була як стародавній квітучий дуб-великан.

« Як вона змогла збільшитися настільки? » — здивувався Ліней.

Дерінґ Коуарт з радістю засміявся і продовжив: « Дитино! Твоя духовна енергія збільшилася в десять разів. І такий прогрес відбувся протягом лише десяти днів. За якихось десять днів ти отримав ефект, еквівалентний десятиціній або навіть десяткам років тренувань і навчання для звичайного мага! Твій рівень духовної енергії підскочив з рівня мага шостого рангу до рівня сьомого Ранга на одному диханні!»

Лінлей почав відчувати неймовірні емоції радості.

Цей стрибок в силі занадто ненормальний! В десять разів!

« Це досить хороший завод, правда? Гхм, ефективність моєї школи Прямого Долот є незаперечною і для багатьох незбагненною. Тим не менш... Я трохи заздрю... Дерінг Коворт посміхався, дивлячись на Лінлэй. - Лінвей, ти повинен знати, що занурення в таку глибоку ментальну фазу, у результаті якої ти і твоя душа стають єдиними з природою та її елементами - це справжня удача, адже в неї дійсно неймовірно важко зануритися."

Лінлей кивнув на знак згоди.

Якщо б такий стан був легко досяжний, то скульптура “божевна ” Бібліотека була б несчестою.

« Протягом 1300 років мого життя я зміг увійти в такий стан лише тричі. І тільки трьома скульптурами я горджуся найбільше, - погляд гордості з'явився на обличчі Дерінга, поки він говорив. - Але в мене йшло лише два, три і чотири дні на створення кожної з скульптур. Тому, якщо викласти час, що я провів у цьому стані, то виявиться, ти за один раз провів в ньому більше часу ніж я за три. Я дев'ять днів, а ти десять за раз!"

Тільки почувши слова дідуся Дерінґа Лінлей, він зрозумів, що провів десять днів і 10 ночей за вянням скульптур.

« Такого роду стан - це швидкий спосіб для членів школи Прямого Долота збільшити і посилити свою духовну силу. Воно дає людині можливість в тисячі разів швидше засвоювати природу природних елементів! Кожен член школи повинен мріяти про це. Ну, нас звичайно тільки двоє, але не суть важлива гхм, хум. Важливо те, що чим довше ти зможеш перебувати в цьому м'язальному стані - тим більшим і відповідно цінностями скульптуру вирізатимеш і для духовної енергії це також великий плюс.

Лінлей подумки погодився.

Пробудження сну ” було здійснено гігантською роботою, і це стало справжнім витвором мистецтва з п’яти різних фігур.

Дерінг Коуарт довго зітхнув: « Але коли ти занурився у цей стан, то не зміг контролювати його, щоб зосередитися на конкретному типі скульптури».

Лінлей зрозумів.

Побачивши контури і природні візерунки на ньому, Ліндей зміг побачити п’ять яскравих образів. Це допомогло йому здобути все на світі, в тому числі й самого себе. У його думках була візуалізована лише результат у вигляді скульптур!

Вся енергія і всі його емоції були вкладені у ці скульптури.

Входячи в незвичний ментальний стан, у нього не залишилося волі та енергії, щоб думати про щось інше, наприклад - "я хочу зробити статую великого розміру..." Зосереджувати свою увагу на чомусь іншому він просто не міг. Якби Лінллей спробував це зробити, він би не зміг утриматися в ньому.

«Лінлей, я хочу тебе запитати. Ти вже дав назву цій скульптурі?

« Пробудження від сну», - відповів Лінлей.

Почувши відповідь, Денінґ Коворт деякий час роздумував і злегка кивнув на знак схвалення й сказав: « Гаразд. Гарне ім'я."

Зрештою довгий сніг, який чергувався з метиллю, закінчився. Весь простір навколо було оповите в білі кольори. А гора була вкрита товстим шаром снігу, що сягала коліно дорослого чоловіка. У цих краях таке довге метель досить рідкісне явище. Після цього температура сильно впала.

Єль, Джордж і Рейнольдс побудували намет для боротьби з холодом, поки доглядали за Лінлою. Єль наказав декому зі своїх слуг регулярно поповнювати запаси їжі на горі. Весь цей час вони спостерігаючи чекали, коли Лінллей закінчить.

На даний момент Єль та інші двоє братів були вражені, побачивши результати роботи Лінлей.

« Босс Єль, третій брат, успішно закінчив вирізати. Чому він все ще стоїть там? ", Рейнольдс почав хвилюватися. Він навіть не здогадувався, що Лінлій розмовляє з Делінгом Ковортом у своїй уяві і вже не говорить про його духовну природу.

Він злегка похитав головою: « Я теж не знаю. Але ця скульптура третього брата безумовно знаходиться на одному рівні зі статуями великого майстра-скульптора Пру".

У очах Єль скульптура, яку щойно закінчив Лінлей, була неймовірною, запаморочливою, блискучою і здатною заставити душі чоловіків тремтіти.

« Босс Єль. Другий брат, четвертий брат."

Раптом почувся голос Лінлей, після чого Єль, Джордж і Рейнольдс звикли до його мовчання на мить замахалися. Коли Рейнольдс прийшов у свою чергу, то вигукнув: « Лоінлей! Нарешті ти заговорив! Одинадцять днів, одинадцять повних днів! Ти нічого не їв і не пив!»

Перед тим як почати працювати над скульптурою, Ліней просто розважав цілий день і тільки потім витратив десять повних днів на різьблення. У сумі вийшло одинадцять днів.

Якби звичайна людина не їв і не пив протягом такого періоду часу - вона б просто померла. Навіть маг четвертого або навіть п'ятого рангу до теперішнього моменту вже мав бути в жалюгідному стані. Але Лінлей зараз відчував тільки легке спрагу. Що стосується решти - він ні в найменшій мірі не відчував себе погано або хоча б незручно.

Коли вони увійшли в цей особливий стан, то стали одним з усіх природних і складних елементів землі та вітру. Вони живили його протягом усього періоду відновлювальної енергії й ще більше — укріпляли тіло Лінллей.

« Одинадцять днів? Так, здається я трохи голодний" - засміявся сказав Лінлей.

"Голодний?"

Джордж був ближче до наметів, тому відразу зірвався і побіг до них. Повернувшись додому, він тримав у руках два обгорнутих міхом сверток. Вони використовувалися, щоб не дати їжі остаточно замерзнути. Він розтягнув хутро і дістав два металеві ящики, всередині яких було стільки їжі, що могло взяти на маленький бенкет.

"Погодь, ми не можемо з'їсти цю відмінну їжу без улюбленого вина, адже так?" - голосно розсміявся Єль.

Дивлячись на те, як один з його братів готується до приготування їжі, а інший допомагає розкладати вино в той час, коли третій вже виливав у Линлію, то це пробудило невимовне почуття теплоти й щастя.

Вони доглядали за ним протягом 11 днів. Як Лінлей може не розторохнутися?

Але Лінлей сховав усі почуття глибоко в серці.

« Босс, другий брат, четвертий брат. Ми залишимося хорошими, друзями братами до кінця наших життів." - рішуче вимовив Лінлей.

"Третій брат, давай вже підходь, співаєш!" - тепло сказав Джордж.

"Добре!"

Майже на вершині вкритої снігом гори, позаду Академії Ернст. Лінлей і його три брати почали їсти, пити, сміятися та веселитися. Не міг також дозволити собі випити й перекусити Бебе.

Після їжі.

« Йоль, будь ласка, міг би придивитися до цих скульптур. - Коли мені було 15, я пішов на хребт Магічних Звірей провести бойову вправку. З липня на серпень мені виповнилося 16 років. Але через Аліси я не пішов. Я вирішив, що відправлюся туди прямо зараз."

Джордж, Єль і Рейнольдс були приголомшені.

"Третій брат, ти хочеш поїхати на хребт Магічних Звірей?", - на обличчі Єль читалися подив і тривога. Рейнольдс і Джордж також занервували.

Вони знали, що Лінлій лише 11 днів тому пережив жахливий емоційний удар і провів усі ці дні без їжі та води. Хоча його настрій трохи поліпшився, він збирався поїхати в одне з трьох найнебезпечніших місць на континенті Юлан. Як вони могли не турбуватися?

Лінлей засміявся: « Всі, не хвилюйтеся. Тепер я в порядку і прийшов у себе. Якби я не зміг пережити той біль, то підійшов би до моєї скульптури “Пробудження від снуDescription і знищив її".

Він повернув голову і подивився на своє творіння.

Коли Лінл побачив його, то відчував, що повертався в минуле. Але в серці відчувалося тільки спокій і мир.

« Зараз це не просто спогади про мою невдачу. Через Аліси я вже відклав свої тренування одного разу. Я більше не можу дозволити собі витрачати час на пустоту, - Лінлей посміхнувся дивлячись на обличчя своїх братів. - Я не збираюся повертатися в Академію Ернст, тому вирушаю негайно."

« Босс, другий брат, четвертий брат»

Усміхаючись, Лінлей дивився на своїх трьох найкращих друзів: « Я дуже вдячний усім вам. Я, Лінлэй, і мені неймовірно пощастило мати таких друзів як ви!»

Закінчивши говорити, Лінлей закинув рюкзак не плечі, покликав Бебе і попрямував на схід в бік хребта.

Єль, Рейнольдс і Джордж дивилися на видалений силует спини Лінлэй, поки він не зник серед мальовничого білого пейзажу.

...

На хребті Магічних Звірей.

Стародавні, високі і величні дерева. Густо звисають із різних лиани і стирчать з найбільш непередбачуваних місць папороті. Дика трава, сухе листя на землі та інші чагарники. Ця картина, наче кричала про свою першопричину і природність хребта Магічних Звірей.

Лінлей сидів у медитативній позі, втягуючи елементи вітру і землі та перетворюючи її на магічну силу.

Духовна енергія Лінлей вже досягла рівня мага сьомого рангу, але його магічна сила все ще знаходилася тільки на рівні шостого поранення.

На даний момент Лінлей вже провів цілий місяць на хребті Магічних Звірей.

За минулий місяць Лінлей інколи вбивав магічних звірів, після чого витрачав трохи вільного часу на вивчення заклинання сьомого рангу стилю вітру — Полет. Решту часу він проводив у медитативному стані, культивуючи свою магічну силу.

Академія Ернст не навчає своїх учнів заклинанням сьомого рангу або вище. Його заклинання Парнія практично ідентифікувало його принципи з закляттям Політа, яке Ліней прочитав у бібліотеці про цю необґрунтовану теорію. Тому у вільний час Лінлей намагався добре, використовуючи методи спроб і помилок, зрозуміти суть заклинання Поліета та відповідно підготуватись до неї.

За результатами місяця, з огляду на докладені зусилля і наполегливі старання Лінлей міг легко літати по небу.

Хоча Лінлей точно не знав, чи дійсно це заклинання Політа, яке він зараз використовує, ідентично тому, якому навчають магів сьомого рангу присяжних королівства або Імперії... Тим не менш Лінлей був задоволений отриманим результатом і його нинішньою швидкістю польоту.

Між шостим і сьомим магом була велика різниця, але в більшості випадків вона видавалася саме у збільшенні духовної енергії до певного рівня. Тому що духовна енергія Лінлей вже була на рівні мага сьомого рангу, то справа за малою — поглинає й обробляла досить багато елементів цього світу і перетворював їх у магічну силу.

Оскільки схильність Лінлію до сущень з елементами землі та вітру була винятковою, його магічна сила також швидко поширювалася.

Бебе з обережністю і уважністю патрулював довкола Лінлей. Він захищав його під час медитативних тренувань.

У центрі грудей Лінлей - Шан дантян.

Багато цяток, які є характерними для кольору глини і по суті блакитного нефриту, вже досягли надзвичайної щільності. Але в його Шан даньян вони все ще перебували у газоподібному стані. Для повноцінного прориву на рівень мага сьомого рангу щільність сутності елементів повинна збільшитися до такої міри, щоб перетворитись у рідину. Час минув, щільність частинок сутності збільшилася ще більше... і вже зараз вона досягла своєї критичної точки.

«Кап» У центрі Шан данина Лінлей сформувалась перші дві краплі, що складаються з сущень елементів землі та вітру.

Але на цьому процес не закінчився. Після цього почали формуватися все більше крапель: 10, сто, тисяча...

Найбільшою різницею між магами шостого і сьомого рангів було те, що в мудреців сьомої ранги була не газоподібний стан, а рідина!

Том 4, розділ 15 — Повернення в Туманне ущерть

На дні виднілися густі потоки туману. На краю скелі можна було побачити його дно.

У своїх руках Лінлей вдивлявся глибоко у туман, який стояв внизу. Лінлей витратив три тисячі золотих монет, щоб придбати це неймовірно дороге долото. Це долото було найкращим з знайдених ним для різьблення скульптур. Він не поступався міцними і гострими чорними кинджалами, яким володів. Крім того, будучи скульптором, Ліндей тримав прямо в руці набагато нормальніше ніж кинджал.

До цього моменту Лінлей вже провів всередині хребта Магічних Звірей приблизно півтора місяця. Він відчував, що зараз знаходиться на піку своїх можливостей і сили.

Щільні потоки сутності елемента землі раптом почали погуляти навколо Лінлей, в той час як він нашптував якесь заклинання. Коли Лінлей закінчив його, він покрилася шаром броні, дуже схожої на нефритову поріду каменю. Це був жадеїт, освічений з сутності елемента землі.

Захист з кам'яної породи. Загарбання мага сьомого рангу є захистом Землі.

Маг сьомого рангу був на абсолютно іншому рівні по силі, ніж маг шостого поранення. Цей заклинання та його захисні властивості зросли у порівнянні з магом шостого рангу.

« Тепер, якщо я зустріну цих зміїних Яструбів, завдяки жалюдіітовій охороні від заклинання я можу легко прийняти на себе їх прямий удар.", - зараз Лінвей відчував себе дуже впевнено. Далі, Лінлей почав бурмотіти слова наступного заклинання ... Заклинання стилю вітру. Сутність елементів вітру почала виринати навколо тіла Лінлей, створюючи повітряні потоки, які в результаті підняли його над землею і він плавно почав спускатися на дно туманного ущелини.

Тепер Лінлей був досить впевнений у собі, тому знову прийшов дослідити туманне ущелину.

« У мене є жадеитова броня, і я навчився заклинання здорового Політа. Крім того, фізично я на рівні воїна четвертого рангу. Після використання закляття Сверхзвуковий, я досягаю швидкості воїна сьомого рангу... Якщо ми не знаємо, що станеться в часі - принаймні залишитися живим -- це не повинно бути проблемою." Лінлей повільно і безупинно опускався на дно ущелини.

Через це була трава ” Більше серце--

Трава “Сініше серце ” була дуже цінною і не тільки через її байку. Окрім заполучення трави » (Сише серце >), Лінлея була надзвичайно вражена, чому тут живе стільки різних видів чарівних звірів. Адже для різних видів поділу ареал проживати було зовсім не схоже.

« Босе, будь обережною. Не забувай, як ти влипнув минулого разу» - подумки нагадав Бебе.

"Не хвилюйся".

Чим глибше Лінлей опускався, тим ширшою ставала ділянка між двома скелями. Очевидно, що цеще має бути неймовірно великим. Перебуваючи в глибокій туманній ущелині, Лінлей і Бебе уважно оглядалися у пошуках трави “Сильніше серце ”.

Лінлей рухався приблизно в тому ж напрямку, де він востаннє знайшов траву “Сильніше серце!". Того разу він зіткнувся з Зеленим Татуванним Пітоном, тому не зміг дістати її.

Притискаючись до скель, Ліндей почав з обережною озиратися.

« Босе, я бачу траву » Більше серце 14. Вона прямо там! Лінлей подивився в напрямку, про який говорив Бебе, і його очі загорілися.

Він побачив зелені стебла і листя трави, а від усього куща виходив м’який ледь помітний навколо його ореол.

« Чи є поблизу Зеленого Татуованого Пітона?», - Лінлей не наважувався поводитися занадто необачно. Хоча він більше не боявся магічної дикої звірини - Зеленого Татуованого Пітона, як тільки між ними затягнеться боротьба, шум від бійок напевно приведе безліч інших звірів. Звичайно, він не був настільки самовпевнений і не думав, що зможе впоратися з цілою армією магічних звірів.

Оскільки цей тип пітону був зеленим кольором, його було легко не помітити в навколишніх ліани та проливах зеленою рослинністю, тому Ліней дуже обережно ставився до нього.

Лінлей вже довгий час вивчав навколишнє середовище. Переконуючись, що поблизу не було жодного Зеленого тетуованого Пітона або будь - якого іншого магічного звіра, він обережно вирішив підлетіти ближче.

Ліллей, викорчуючи траву “Сільше серце..." знову відчув холодність руки. Закінчивши, Лінлей з’явився на обличчі легкою усмішкою. Це моторошне відчуття холоду було доказом того, що це дійсно трава “Сіє серце ”. Лінлей обережно поклав її у свій рюкзак, після чого продовжив свою подорож в пошуках ще одного куща.

« Ролик... І я не можу цього зробити ».

« Шпипіння... І я не можу цього зробити ».

Усі види звуків, від гарчання до шипів магічних звірів доносилися знизу. Їхня дика, неприборкана ревіння примушувала серце Лінллей тремтіти. Тільки видно, наскільки великим є число чарівних тварин внизу!

До цього моменту Лінлей вже опустився неймовірно глибоко і чим нижче він спускався, тим тоншою ставала щільність туману. Тепер Лінлей міг добре роздивитися на дні, де було багато полів і луків.

« Босе, будь обережною. Я не хочу, щоб ми зазнали нападу і переслідування. Після цього нам доведеться бігти в невідоме напрямку», нагадав Бебе.

« Я знаю», - Лінлей зараз був у найбільшій бойовій готовності. Його очі безупинно вивчали і сканували кожну деталь навколо, особливо в’язні ліани вздовж відрізків скелі. Лінлей був дуже стурбований тим, що в них міг ховатися Зелений Татуований Пітон. Якщо їх побачите один магічний звір - це буде рівнозначне тому, що про нього дізнається все ущелите.

« Драконій яструб», - Лінлей помітив, що вдалині безтурботно і ліниво парили добре знайомі йому магічні звіри. Лінлэй вирішив поквапитися і забратися подалі звідси.

На щастя, вся долина все ще була наповнена туманом, у результаті чого якщо об'єкт був далеко - його було досить важко розгледіти. Драконячий яструб був не маленьким магічним звіром, тому Лінллей помітив їх раніше, ніж вони його.

« Визг, і пронизливі крики!», раптом пролунав ряд дивних завивань та візків. Що зовсім не тішило - вони наближалися в сторону Лінлей.

"Плохо" - вираз обличчя Лінлей змінився.

Лінлей, який раніше стикався з драконячими яструбами, знав, що цей клич видавали вони. Дивлячись у сторону появи шуму, він побачив тьмяні наближені до нього обриси приблизно двадцяти або навіть тридцяти зміїних яструбів.

Змієві яструби були надзвичайно великими, особливо в порівнянні з розмахом їхніх крил. Якби двадцять чи тридцять особин злітали в небо - вони могли закрити собою майже весь проникний до землі сонячне світло, створюючи штучні сутінки.

Занадто багато зміїних яструбів, Лінлей ніде сховатися.

На даний момент у голові Лінлей крутилися три сценарії розвитку подій. Перший: заплутати бій з цією групою магічних звірів. Другий: тікати, рятуючи своє життя. І третій... Струтися вниз, опустившись ще глибше.

"Свист!"

Ні краплі не вагаючись, Лінлей кинувся каменем вниз, прорвав собі шлях через обкутий все навколо туман. Він обкрутив себе елементом сутності вітру, наче стріла летів вниз до травинистого покриву на дні ущелини. Коли він досягнув дня, то наче закопав траву і не ворушив жодних м’язів тіла.

Пролежавши так деякий час, Лінлей помітив, що йому вдалося скинути хвіст. Підійшовши до краю трав’янистого покриву, він заглянув назовні і почав ретельно оцінювати та досліджувати атмосферу.

Перед ним лежала величезна долина. Вона була заповнена великими і складними мовними освітою, а також виднілася на території з широкими трав’янистими луками та полями. З боку це виглядало як незаймана людиною утопія. Але ця незаймана утопія була переповнена безліччю гігантських повзучих, літаючих і бігаючих істот.

Звірина заввишки два поверхи і тридцять метрів завдовжки, а її тіло покривала скелястого вигляду лусочки з пів обличчя людини.

У голові Лінлія вловила всю інформацію про магічну звірину шостого рангу з природною суттю елементу вогню - “Земляний дракона Аллах".

« Якби Земляний дракон був лише один - це б не було проблемою, але...», - Лінлей оглядався навколо. На даний момент Лінлей вже встиг нарахувати більше ста особин, і якщо вони всі одночасно атакуватимуть — у нього буде мало шансів.

« Але вони повільні. Для мене вони не повинні представляти великої загрози." - Лінлей подивився в сторону, де були інші магічні звіри.

У долині Земляні дракони були лише малою частиною тваринного світу. Лінлей також помітив велику кількість... Блискучі дракони. Молеченосні дракони, як правило, були в різних місцях долини. Водночас усе небо було заповнене драконячими яструбами. Якщо ж почати вдивлятися у трависті покриви, то можна було помітити різні види пітонів і щабликів, що повзають туди-сюди.

І це було тільки те, що Лінлей зміг помітити з першого погляду.

« Я можу точно сказати, що ця долина простягається зі сходу на захід. Подивившись на північ, я можу побачити стіну скелі, - Лінлей повернув голову і подивився назад. З заходу він міг побачити стіну скелі, а повернувшись на схід він не бачив краю.

Крім того, неподалік розкинулась річка, вода якої текла в східному напрямку.

«Бебе, будь обережним», - Лінвей на всяк випадок вже активував заклинання стилю вітру - Сверхзвуковий, після чого спритно і обережно пробирався через трав'янистий покрив. Тут було багато полів з розтягненими трав’янистими покривами. Така кількість рослинності була через те, що майже всі магічні звіри в цій місцевості були хижаками і не харчувалися травою.

Під час свого пересування Лінлей раптом щось помітив.

« Що за неймовірна щільність цих елементів? Концентрація сутності елемента в цьому місці принаймні у шість або навіть сім разів вища, ніж у зовнішніх частинах світу." - ввійшовши до долини, Лінлей був дуже схвильований і не відразу зміг помітити цей факт.

« Цікаво, чому це місце має таку високу щільність складових елементів? »

Лінлей обережно почав рухатися на схід. Земляні дракони, чорні змії, Зелені Татуовані Пітони та Драконячі яструби були надзвичайно великими звірами. Тому на тлі їхнього маленького плямища, що була колись у землі Лінлей, було важко помітити.

« Ця долина справді довга! »

Пройшовши майже 20 кілометрів на схід, Лінлей так і не дійшов до стіни ущелини. Але поки він йшов, то помітив кілька нових стайних видів чаклунів.

Магічний звір шостого рангу - Криластий Пегас. Магічний звір сьомого рангу - Грімокрилий Пегас.

Довкола літали різні види пегасів, деякі з яких стояли на землі і поїдали траву.

« Босе, тут трава закінчується. Як нам продовжити шлях? ", знервовано запитав Бебе.

Лінлэй почав хмуритися. Трав’янистий покрив тут ще був присутній, але він був у висоту не більше ніж по коліно.

« Висота трави дуже низька. Пробиратися повзом більше не вийде. Далі треба продовжити повітрю." - Лінвей обережно обійшов групу пегасів на відстані кілька сотень метрів. Перейшовши їх на максимально можливій відстані і з найбільшою обережністю, Лінлей активував заклинання стилі вітру Політ.

"Свист!"

Піднявшися в повітря, Лінллей відразу поспішив піднятися вгору, де продовжував клубатися водний туман. Пегаси до туману підлітали лише час від часу. І з урахуванням їх невеликого розміру, якщо вони зустрічалися на шляху Лінлей - він лише акуратно і спритно ухилявся від зіткнення.

Летячи на схід, Лінлей тримався біля південного муру скелі і ретельно оглядав її у пошуках трави “Синіше серце ”. Але чим далі він рухався, тим сумніше ставало його обличчя.

« Я не зміг знайти ще одного куща трави » (англ.), — сказав Лінлей.

Але Лінллей продовжував рухатися на схід. Пролетівши близько десяти кілометрів, Лінлей помітив, що вже довго не бачив пегасів. Тому він вирішив знову спуститися в долину.

« Лiнлэй, много чаклi звіри не йдуть далеко від добре обжитих ними місць. До того ж, більшість тварин не стайного типу подорожувати поодинці, наприклад: Моленосний дракон, Чорний Ведмідь або Проворна Драконяча кішка», - Дерінг Коуарт подумки звернувся до Лінллей, після чого з'явився поруч із ним і продовжили шлях разом.

Лінлей обережно пробирався вперед, тоді як Дерінг Коуарт безтурботно ширяв поруч.

(Сміх)

Лінлей наче вдарила блискавка. Він раптом зупинився і почав уважно дивитися в один бік. Десь за п’ятдесят метрів перед ним був невеликий горбик діаметром 7 — 8 метрів, вкритий кущами.

Те, що трава на пагорбі була зеленого кольору - само собою зрозуміло ... але дивно було те, що всю калюжу оточив синій ореол.

« Страва » сильніша за серце людини. Кожен кущ там був травою “Синіше серце».

Серце Лінлей ніби зупинилося. О небеса! Один пучок трави “Синіше серце ” може коштувати понад 70 000 золота. Навіть знайти місце, де його можна купити - це вже велика удача... але за 50 метрів від нього була лужайка як мінімум з сотням пучків трави ” Синє серце 16.

« Так багато! Я міг би взяти сім чи вісім пучків!"

Його очі також були блесліті: « Лінлей, щоб випити потрібної кількості крові дракона тобі буде достатньо чотири-п’яти пучків трави » Синє серце 16. Знайти таку кількість трави, яка є більшою за серце Джордан в одному місці просто неможливо. Однак... Обсяг навколо цього пагорба з травою “Сільше серце пустий, і буде неможливо сховатися. Що збираєшся робити?»

Можливо, це тому, що трава “більше серце ” викоренила інші види рослин і трав.

У радіусі 30 метрів над обрієм з травою « Людське серце не було видно жодної нормальної травинки.

« Я не помітив великої кількості чарівних звірів, а тих що я бачив - не були дикими звірами. Тому вони розкидані по великій площі, — Лінвей уважно спостерігав за опухом покритої травою “Сильніше серце..." та її околицями. — Неподалік від опушки з травою » (англ.), я нарахував тільки сім чарівних звірів. З урахуванням моєї швидкості я нарвуся які-небудь проблеми. У разі чого, я зможу просто втекти від них."

Лінлей глибоко дихав, змушуючи себе заспокоїтися, щоб поринути в стан максимальної готовності та уважності.

« Босе, ти дурень? Ти забув про мене... Бебе?

Лінлей запитав Бебе, що він робить і бачить: « Босе, моя швидкість набагато вища за твоє, а моє тіло значно меншого розміру, це ще один плюс. Як на рахунок того, щоб мені зайнятися цим питанням? Проблема не повинна виникнути. Все, що від тебе знадобиться - це відкрити рюкзак і чекати свій “товар».

"Свист!"

У мить він зірвався з місця. Коли він перейшов у маленьку пляму, то підбіг до опіків. Потім, опинившись у середині цього пагорба і використовуючи свої гострі маленькі кігті, він почав проворно, спритно та жадібно викопувати всю траву “Сіє серце..." навколо. Його маленькі кігті наче рухалися в надзвуковому танці, і після кожного руху опухала у об'ємах. У той час поблизу Бебе вже лежала ціла кучка трави “Сіє серце - сотня, що сягає його зросту ”.

Том 4, розділ 16 — Запечатані небеса

Лінлей затамував подих, лежачи в густій траві: « На цій опушці не менше ніж 60 пучків трави ». Але найбільше його вразило...

Бебе не зупинявся. Здавалося, що він хоче викорчувати все на цьому пагорбі. Він продовжував збирати дедалі більше трави “Сільше серце ”.

« Чи зможе Бебе принести всю цю траву своїми маленькими лапками? » Він подумав: « Це достатньо. Вернись!».

Бебе підняв голову і подивився на Лінлей, а потім помостив свій маленький носик: « Не поспішай. Тут ще багато, рано закінчувати".

Саме в цей момент блискавий дракон, який пив воду з поблизького ставка, випадково кинув свій погляд у тому напрямку. Його погляд впав на Бебе і він зміг чітко роздивитися його. Закінчивши пити, він піднявся у повний ріст і почав пурхати. З його ніздрей повалили клуби диму. Тепер його увагу зосереджено на чорній Примарній Мыші.

« Це погано...», - зауваживши це, серце Лінлей відразу еклило.

Якщо Бебе стане повномасштабним битвою з Моленіносним драконом, то вона може привабити більш високорівних тварин або просто великої їх кількості. Якщо таке трапиться - ситуація стане гірше нікуди.

Бебе помітив, як на нього дивиться Моленосний дракон. Потім він зобразив жах, сховавшись біля трави “Сіє серце ” і почав "збуджувати".

« Ролик... Молюсковий дракон видав звук ричання, в якому читали задоволення, після чого знову присів і продовжував пити воду.

« Велика дурна брила. Його так легко обманути», - Бебе захопленим тоном говорив з Лінлей.

У даний момент Лінлей не знав, сміятися йому або плакати. Він не сподівався, що Бебе збудить покірність і страх. Лінлей добре пам’ятав, як півтора року тому Бебе змусив іншого блискавого дракона тікати від нього. Через півтора року Бебе ще мав стати сильнішим.

Але, звичайно ж, Бебе не боявся блискавого дракона.

Бебе був розумним. Він розумів, якщо викличе надто багато шуму, то Ліндей легко виявлять.

Люди!

Магічні звірі були дуже атагоністичними щодо людей.

У очах Моленієвого дракона Бебе був нічим більш, як маленький магічний звір. Коли дракон побачив страх, то навіть не хотів його вбити. Адже блискавий дракон теж був не тупим, він знав, що Примарні Миші чорної фарбування були неймовірно слабкими і низькорівними.

Але цей палаючий дракон не знав, що ще недавно він сильно побив одного з його родичів.

"Непогано!" Лінлей показав Бебе великий палець вгору.

Бебе радісно засміявся: « А чого ти чекав? Я, Бебе і я дуже розумна Примарна Миша".

Несподівано Бебе, подивившись на великий бар’єр трави біля нього, підвищився майже до півметра.

Тепер, коли його тіло стало більше, він зміг схопити весь цей стог трави ” Синє серце Бурунді своїми на даний момент вже не маленькими лапами. Потім зігнувши лапки...

"Свист!"

Бебе через мить опинився разом з охапкою трави біля Лінлі.

« Босс. Тут приблизно сто шістдесят пучків трави ». Дозволити мені, Бебе, зайнятися цим питанням - було блискучою ідеєю», - Бібі зухвало вип'яв вперед свою маленьку груди.

Лінлей з любов’ю погладив маленьку голову Бебе, після чого поклав всю зібрану траву “Сіє серце ” в рюкзак.

« Давайте продовжимо нашу подорож. Ця долина викликає у мене дедалі більше цікавості, - очі Лінлей сяяли, коли він подивився на схід. - У цій долині стільки магічних звірів, а щільність сутності природних елементів... Зараз я відчуваю, що сутності елементів тут ще щільніші, ніж у місці, де ми спустилися на початку. Якщо сказати навігацію, то тут концентрація складових елементів раз у десять разів більша за поверхні."

У Лінлэй було відчуття...

Що секрет такої високої щільності елемент схований у східних частинах цього ущелини.

Лінлей продовжував рухатися на схід, прокладаючи свій шлях через густу траву. Заклинання стилю вітру — Сверхзвуковий, завдяки якому Лінлей міг рухатися на порядок швидше звичайного мага сьомого або навіть восьмого рангу. Магі вітру сьомого рангу могли збільшити швидкість руху в три рази, ніж маги інших елементів.

«Свист. Свисток!».

Лінлей швидко і вправно втік від одного сховку до іншого, уникаючи зіткнення з будь - яким магічним звірем, якого він побачив. На щастя, не лише в місцевості, де харчувалися пегаси, але й у багатьох інших ділянках долини було вкрито густими заростями трави та рослин. Завдяки цьому Лінллей зміг добре маскувати свою присутність.

« Хм... з того часу, як я спустився на дно туманної ущелини і до теперішнього моменту, я пройшов на схід приблизно сто кілометрів".

Лінлей був здивований.

Весь хребет Магічних Звірей був завширшки приблизно тисячу кілометрів, так що для звичайної ущелини, розташованої поперек хребту, довжина понад 100 км — щось із ряду геть вихідний. Якщо взяти до уваги відстань, що до цього моменту подолав Лінлей, то якби він був на поверхні, зараз він би опинився на кордоні внутрішньої області хребта Магічних Звірів.

« Эй, босс. У тому напрямку дуже мало магічних звірів.", - сидить на плечі Лінлей, Бебе без остановок вивчав сусідні області.

Лінлэй кивнув.

У радіусі два кілометри навколо них було видно лише дві магічні звіри. Така низька щільність магічних звірів була досить дивною. Два звірі, яких помітив Бебе, виявилися драконами - булімії. І що важливіше... Кожен з них спокійно лежав на землі, мабуть вони спали.

« Увесь той час, коли два дракони з’явилися в Молені, — каже Ліллей. - У цьому місці, ймовірно, просуватися далі буде простіше за все. Але варто зауважити, що ці два дракони дуже відрізняються від тих, які я зустрічав раніше.

Лінлей помітив, що ці дракони були набагато більші за інших. Через те, що вони лежали, було важко оцінити їх розмір, але... Навіть лежачи на землі їх висота і довжина були на порядок більше, ніж у інших Моленіносних драконів, які стояли в весь ріст.

З боку ці два звірі чимось нагадували дві маленькі гори.

Лінлей не сповільнював своєї пильності, тому намагався обійти їх так далеко, наскільки це взагалі можливо. Прокладаючи шлях через зарослі трави, приблизно 100 метрів від сплячих драконів, він видавав лише легені свистуючі та шерїдкі звуки. Лінлей не помітив, що через звуки його пересування вуха обидва дракони почали злегка помагати. При цьому їхні очі були як і раніше закриті.

Звичайно, не можна було безшумно пересуватися через таку густу траву.

Але Лінлей не звернув уваги на шум. Він помітив, що іноді подібні звуки виникали в результаті звичайних поривів вітру. Шум від його пересування був тільки трохи сильніше шум колахання трави в результаті вітру. Лінлей без жодних проблем продовжував крастися через траву.

"Свист!"

Раптом пролунав свист розсікаючого повітря від швидко рухливого об’єкта, який наближався до Лінлей. Тільки заклинаючи Сверхзвуковий, він зміг злегка зсунути своє місце і вибоївши зіткнення.

"Удар!"

Довгий, гнучкий і міцний як залізний хлист драконячий хвіст приземлився в півметра від місця, куди вискочив Лінлей. Навколо області, куди було завдано удару, земля покрилася великою тріщиною у всіх напрямках. Лінлей сконцентрував свою силу в ногах і почав утікати.

« Я виявлена» - серце Лінлей тремтіло.

« Рычання! Ричани!...».

Обидва дракони почали несамовито ричати. Два удаваних, сонні дракони піднялися. Кожен з них виявився вистій не менше чотириповерхового будинку. Довжина їхніх тіл становила приблизно 40 метрів, а довжина хвоста — щонайменше сорока метрів. Усі вони були шоковані.

« Наскільки ж вони величезні! Вони повинні бути елітою серед виду Моленіносних драконів. Їх рівень повинен бути не нижче восьмих рангів.", - серце Лінлей тремтіло.

У цій долині Лінлей вперше зустрів магічних звірів восьмих ранг. Будучи магом сьомого рангу, Лінлей був упевнений у своїх силах проти магічних звірів сьомої рани. Але між сьомим і восьмою рангоми є справжня прірва. У даний момент Лінлей не дозволяв і думки, щоб лоб в чоло боротися з ними.

Якщо провести аналогію з вартістю магічних ядер...

Магічне ядро звіра шостого рангу коштувало приблизно 1000 золотих монет.

Але ціна за магічне ядро звіра сьома могла становити 50 000 золотих монет! Отже, різниця між шостим і сьомим рангом була легкою. Тому що ціна була сформована з урахуванням складності видобутку того чи іншого ядра.

Що ж до магічного ядра дикої звірини восьмої ранги? Ціна за них становила 500 000 золотих монет!

А ціна магічного ядра звіра дев’ятої ранги, іноді перевалила за 5 000 тисяч золотих монет.

« Ці цифри Ліней дізнався з бібліотеки академії. Також там говорилося, що магічні ядра високорівневих тварин виставляються на продаж дуже рідко, а це ще більше збільшує їхню вартість під час відкритих торгових операцій.

« Рык! Рик!»

Двоє цих восьмих драконів переглянулись. У їхньому погляді читався азарт, оскільки вони вважали, що їх зараз чекає розвага у вигляді полювання. Недовго думаючи, що вони на великій швидкості кинулися переслідувати Лінлей.

Звичайно, він мав стільки ж чарівних тварин, як і будь - яка інша середня людина.

"Свист!"

Лінлей втікав на максимально можливу для нього швидкості на схід. З моменту, коли він рнувся в втечу, він почав нашептувати слова заклинання Поліета. Але активація заклинання рівня сьомого рангу - не така легка задача, тому на нього довелося витратити якийсь час.

Цього разу Бебе не вирішив спробувати щось зробити.

Так, він міг перемогти Моленіносного дракона сьомого рангу, але вогненний змій восьмим. Просто, якщо взяти до уваги їхній розмір, Бебе розумів, що можливо навіть не зможе прокусити їх захисний шар лусочок, а саме: що вже говорити про те, щоб дістати ті тіла.

Їх величезний розмір говорив про те, що вони мають неймовірно товсту і міцну луску. Кожна лусочка, кожна з яких мала Моленіносного дракона восьмої ранги, могла сягати півметра. І навіть прокусивши її, далі можна було наткнутися на загартований, товстий і міцний шар м'язів.

Вони не могли знести будь - яку травму.

Як воїн четвертого рангу, заклинання Сверхвуковий вкупі Лінлей був трохи швидше цих двох Молніносних драконів. У порівнянні з ним ці дві громади були незграбними і повільними, але кожен їх крок покривав відстань, яку зробив Лінлей за десять кроків.

Але найголовніше...

Хвости драконів восьмої ранги були тверді як сталь і бистри немов блискавка, набагато швидше дракона їх підвиду сьомого рангу. Вони могли подолати відстань у десятки метрів за одну мить. Якщо поглянути з боку, то швидкість їхніх хв була не меншою від швидкості пересування Бебе.

Під важким кроком цих драконів вся земля навколо тремтіла. Вони продовжували переслідувати Лінлію і деколи перекидалися дивними поглядами.

"Свіист!"

Лінлей змив вгору. Він нарешті зміг завершити закляття Полет.

« Здається, я в безпеці» - Лінвей швидко піднімався вище. Дивлячись на двох драконів внизу, він зітхнув з полегшенням. - Ці "молоді" дракони восьмої ранги справді були жахливі. До того ж, вони навмисно прикидалися сплячими, щоб заманити мене ближче".

Але насправді Лінлей не знав, що дракони дійсно спали і не намагалися заманити його в пастку.

Просто ці два Моленіносні дракони мали надзвичайну чутливість до всього, що відбувалося навколо них у траві. Вони були на диво пристосовані до шелесту трави від звичайного вітру. І коли частота шуму і сам звук всього на трохи підвищувались та ставали голоснішими, вони відразу ж починали уважно вивчати округу.

« Ролик... І я не можу цього зробити ».

Два блискавих дракона восьмим рангу спостерігали, як Лінлей відлітав. Але вони не видавалися роздратованими. Вони навіть піднявши свої морди нагорі, почали ричати і звук від цього реву здавався майже щасливим.

Лінлей зміг розрізнити в реві шаленство, але водночас і задоволення.

« Ролик... Рик... Рик... Рик... І я не можу цього зробити ».

Раптом, весь простір над головою Лінлей заповнилися драконячий рев. Один рев

Змінювався іншим. Лінлей було страшно уявити, скільки магічних звірів зараз стояло над ним.

« Вони наді мною», - Лінвей завмер у повітрі і перелякано почав вдивлятися вгору. У тумані почали з’являтися силуети різних магічних звірів. Деякі з них сягали 70, 80 метрів завдовжки і мали розмах крил.

У тумані з’явилась можливість побачити дедалі більше фігур драконів. Тепер Лінлей вже міг прикинути, скільки їх там було.

« Зараз я бачу не менше 20 людей, ніж зараз", — каже Лінлей. — Здавалося, що йому стало важко дихати.

Один дракон спускався з неба за іншим. Їхній вогненний колір луска вселяв страх і благоговіння. На перший погляд їхні тіла були вкриті шаром легкого полум’я.

« З драконами! » — зрозумів Ліндей, що ситуація щойно перетворилася на катастрофу.

Вогняні дракони по силі були звірами зеленого типу середнього класу. В основному, сила Вогняних драконів була на рівні восьмої ранги у той час як елітні особи знаходилися на дев'ятому ранзі.

« ДВА магічних звірів восьмим звірі принесли мені стільки неприємностей. Що ж мені робити з 10 і більше, які до того ще вміють літати?" - Лінвей почувався дуже нещасним.

І саме в цей момент...

« ГРИК... РЕВ!... І я не можу цього зробити ».

Почав розливати рев ще з одного напрямку. Після цього один летючий звір почав з’являтися в тому напрямку. Але ці величезні літаючі тварини були вкриті лускою темно - зеленого кольору, схожого на яшму.

Серед драконів зеленого кольору була не менша, ніж кількість огнених драконів.

Два з них, восьмий ранг на обличчі, що були внизу, почали видавати радісні ринки перед нетерпінням.

« Тепер я розумію, чому після того як пішов сюди, то побачив лише двох королівських драконів восьмих і більше нікого. - Мабуть, у цій галузі можуть вижити тільки магічні звіри восьмих ранг або вище. Магічні звірі сьомого рангу просто не наважувалися сюди увійти. Ці вогненні дракони і Зумрудні змії були видом Драконячого виду рівня восьмої ранги й вище. Напевно, ці два "молодих" дракона раніше просто гралися зі мною. Але коли вони побачили, що я збираюся полетіти... Вони видали рев, який повідомив решту тварин про те, що живуть у цій сфері."

Тепер уже більше ста масивних, величезних драконів ширяли в небі над його головою. Тільки тепер Лінллей зрозумів, в якій ситуації опинився.

І тепер шлях втечі через небо був перекритий!

« Босе, що ми будемо робити? » — почувся жалобний голос Бебе в голові Лінлей.

Том 4, розділ 17 — Марна Глибина

Піднявши голову Лінлей побачив сотні драконів, що ширяють у небі. Осліплюючий вогонь, здавалося, оточив огняних Драконів, в той час як від Зумрудних зміїв виходила морозна аура.

Об’ єднання протилежностей. Мороз і полум'я!

Два велетенських Моленіноносних дракони, що ростуть нижче Лінлію, із задоволенням спостерігали за ним. Зараз Лінлей парил на висоті 70-8 метрів над землею. І, на їхню думку, не міг втекти. З драконами, що кружляли над Лінлею, також з веселою та очікуваним нетерпінням дивилися на нього.

Кмітить цих чарівних звірів восьмих рангу неймовірно великий. Лінлей розумів, що для них він був не більше мурашина людина. Його вороги не турбувалися, чи він виживе або помре... Він зміг їх хоч трохи розважити.

Гра!

Це було схоже на те, як люди з азартом спостерігали за потугами і возем мурашок. Але коли вони їм набридли, люди могли їх в будь-який момент розчавити.

« Бебе, я не хочу бути мурашкою. - Лінлей кинув погляд на Бебе. - Приготуйся тікати!»

"Свист!"

Лінлэй рівився до землі, прискорюючи швидкість свого падіння за допомогою закляття, але перед зіткненням він неймовірно різко сповільнив. Такий трюк виявився досить болючим. Після того як Лінлій відкашлював кров'ю, він спробував встати.

« Мені пощастило, що я не тільки чарівник, але й воїн четвертого рангу, і моє тіло тепер може пережити такі перевантаження."

У даний момент позаду нього стояли два величезних Моленосних дракона, а вище закрили понад сто інших. У Лінлі не було часу думати про що-небудь ще. Він негайно побіг до порожньої пустоти попереду.

« Рев.... - Два дракони, що дихали, видали рев.

« Рев! Рев! Рев!»

Більше ста драконів полетіли вниз. Вогні дракони та Зумрудні змії ревели, а два гігантських Моленіносних драконів почали переслідувати Лінлей. Сотні драконів, які летіли згори, були настільки великими, що своїми тілами могли затьмарити сонце.

Один дракон уже був величезний, що вже говорити про сто. Вони повністю закривали все небо своїми тілами. Десятки драконів почали вирибати велетенські кулі полум’я, що літали в Лінлі.

« Озирнувшись! Вибух! Вибух! Вибух!"

Одна гігантська вогняна куля за іншою, кожна з яких була завбільшки з Лінлей або навіть більше, почала стикатися із землею. “З вогню драконів, створених вогнем, не попадали на звичайні кулі полум'я - вони тримали в собі магічну силу елементів, як і звичайний подих дракона. Їхня температура була настільки високою, що навіть луска « блискавиці » дракона сьомого рангу розколюється під дією такої температури.

"Взрів!"

Особливо велика вогняна куля пронісся повз Лінлей. Лінлей, що біжить, відчув запах палаючого волосся.

"Босе, твоє волосся спалене" - голос Бебе пролунав в розумі Лінлей.

Лінлей розумів, що його волосся прямо не зіткнулося з вогняною кулею. Однак температура довкола них була надто висока. Навіть без прямого контакту все навколо майже захлинулося.

Тільки впавши біля нього, температура кулі була достатньо високою, щоб його волосся було в мігху спалене. Як проворна мавпа, Лінллей почав печувати і постійно уникав тих вогняних кульок.

Було очевидно, що вогні не хотіли відразу вбивати його. Зараз вони тільки розважалися, використовуючи вогняні кулі, щоб побільше погратися з Лінлей.

« Різниця в силі надто велика. Навіть якщо я маг подвійного елемента сьомого рангу, зіткнувшись із магічною звіриною восьмої рани я напевно помру." - Лінвей міг легко відчути наскільки жахливими були ці вогненні кулі... І при цьому, вогні дракони могли недбало використовувати їх один за одним.

На щастя, гнійні дракони не намагалися швидше вбити його.

Раптом Лінллей відчув холодну ауру. Його тіло, яке тільки - но почало пристосовуватися до високої температури довкола себе, швидко скував холодом.

"Свист!"

Напівпрозорий зеленоватий колір списа приземлився біля Лінлів. Потім воно вибухнуло, видавши жахливу холодну аура, яка змусила Лінлей ухилятися.

Десятки Зумрудних драконів також відкрили свої величезні пащі і почали стріляти льодовими списами. Ці снаряди мали розміри для величезних Зумрудних драконів. Але Лінлей видавався величезними льодовими списами.

Через вогняні кулі і крижані копії, які ллються з неба як дощ, Лінлей доводилося використовувати все своє дотепне та сміхотворче, щоб постійно ховатися й ухилятися в усіх напрямках.

Це дуже виснажувало!

Лінлей почав відчувати моральний втому. Його ментальна енергія була на межі виснаження. Протягом короткого періоду такий рівень енергії був цілком прийнятним, але не в тривалій боротьбі на виснаження. Зараз він безумовно відчував труднощі через ментальний виснаження. Лінлей також мусив витрачати величезні запаси енергії для бігу і відходу на довгу дистанцію.

"Взрів!" Вогняний шар злегка зачепив ліве плече Лінлей.

З гучним тріском жадеїтова броня Лінлей почала руйнуватися. У той же момент суть елемента землі почала циркулювати і збиратися навколо, намагаючись відновити зруйнований елемент.

« Сила жахающа. Якщо я примусь прямої удару, то моєї жадекватної броні вистачить лише на одне зіткнення» - опинившись в ситуації на межі життя і смерті, прокинувся прихований потенціал Ліндей та у той же момент його швидкість і реакція збільшилася ще більше.

Навіть сам Лінлей був здивований.

На даний момент Лінлей перебував на піку своїх можливостей. Але, на жаль... Які шанси на успіх, коли ви втікаєте від понад ста драконів?

« Рев! Рев!»

Сотня Огняних драконів і Зумрудних дракони з цікавістю та радістю спостерігали за потугами Лінлей. Їм було дуже цікаво, скільки цей чоловік зможе ще протриматися. Навіть два Моленіносних дракони, які переслідували його по землі, іноді вистрілювали своїми хвостами в бік Лінлей, щоб підганяти його.

У цей момент...

Лінлей порівнював до мурашки... Мурашка з якою грає група гігантів.

Якщо він допустить хоча б одну найменшу помилку, то помре. Ці дракони не турбувалися, чи він помре, але їх турбувало тільки одне — скільки часу ця маленька істота протримається?

П'ять хвилин!

Лінлей вижив протягом п’яти хвилин, поки вони бавилися з ним!

П'ять хвилин, тобто 300 секунд!

Це був короткий період часу, але для Лінллей кожна секунда тривала наче вічність.

« Ети у* *ки. Якщо б я не відреагував досить швидко, то був би в момент вбивства ними. А вбивши мене, вони відразу підуть і в ту ж мить забудуть» - Лінлей дуже добре розумів, що для них він був нічим іншим як невеликим розвагою.

Що стосується Бебе - він міг пересуватися з більшою швидкістю, ніж ті гігантські дракони. Якби він сам опинився у такій ситуації, Бебе втік би. Зараз Бебе вчепився у плече Лінлей і попереджав про небезпеку зі спини.

« Босе, обережно! Три вогнів!», - попередив Бебе.

Вираз обличчя Лінлей змінився.

"Взрів!"

Вогняний шар наніс удар по спині Лінлей, після чого охороняюча його броня вибухнула. Коли броня втратила свій колір, вона майже зникла.

"Шш-ш!" Залишки волосся Лінлей були в мить оку спалені, а шкіра на його обличчя через високу температуру обгоріла.

Якщо Лінллей отримає принаймні один удар, то без захисту у вигляді жадеїтової броні буде вже байдуже: вогняний вогонь чи льодовий спис... Він напевно помре.

« Я довго не простягнув» - Ліндей міг відчувати, що всі м'язи його тіла тремтіли і навіть його голова ніби розкололася. Лінлей розумів, що вже досяг своєї межі. Продовжує в такому темпі ще трохи - він на ходу просто втратить свідомість.

« Лінлей, що стоїть на відстані сто 20 метрів і має висоту двадцять футів. На вершині він має щілину у вигляді глибокого тунелю. Там повинно бути достатньо місця, щоб сховатися. Поспішай і біжи туди, це останній шанс врятувати твоє життя» - почувся голос Дерінга Коуарта.

Під час переслідування драконами Дерінг Коуарт дав Лінлію останній промінь надії.

Неймовірно, але Лінлей ще сильніший за свою швидкість. Надія на виживання створила чудо.

Здивовані вогнем і зумрудні дракони подивилися на Лінллей.

"Хм?"

Коли вони зрозуміли, куди втік Ліллей, то розлютилися драконами. Наче в унісон ціла сотня почала вивергати потужні потоки вогню та льоду на березі Лінлей.

(Сміх)

На надзвичайній швидкості, що розвинув Лінлей, йому знадобилося приблизно 2-3 секунди, щоб досягти пагорба. Але в той же момент вогняні кулі і льодяні списи майже наздогнали його.

« Прийшов вхід!», - як тільки Лінлей побачив вхід в печеру, приблизно за два метри завширшки, він без коливань стрибнув всередину.

Але перед тим як він стрибнув, кілька вогняних куль і крижаних копій опинилися в небезпечній близькості від спини.

"Визг!"

Бебе раптово збільшив розміри свого тіла і вдарив найближчою вогненною кулькою. Завдяки цьому Лінлей зміг зістрибнути у щілини. Але Бебе був майже похований під лавиною вогняних куль та крижаних копій.

"Уфф!"

Лінлей каменем впав вниз. Опинившись на глибині 70 або 80 метрів, він також зіткнувся з землею. Це місце було дуже похмурим і темним. Воно висвітлювалося лише вдень, коли світло проникло з щілини печери. Але Лінлій мав дуже добрий зір, і цього тьмяного світла для нього було більш ніж достатньо, щоб бачити все навколо. І прямо зараз...

Волосся Лінлей було повністю спалено, а обличчя виглядало суцільним від опіків!

Його обличчя було спотворене і сильно травмоване!

Але на даний момент Лінлей це зовсім не турбувало. Єдине, про що він хвилювався - був Бебе.

"Бух!" Чорний комок впав поруч з Лінлою.

« Да-а! Це було круто! Спочатку холодно, потім жарко!» - пролунав голос Бебе в голові Лінлей.

Лінлей з радістю обійняв Бебе: «Бебі, ти в порядку?»

Мордочка Бебе була надзвичайно брудною, але він все ще радісно морщив свій ніс: « Розсумується! Я, Бебе, став набагато сильнішим за себе минулого. Навіть якщо б мені довелося битися з звіриною восьмих ранги - я б не злякався. Що мені може зробити якась вогняна куля?»

Лінлей усміхався дуже чітко. Коли він побачив, що Бебе живий і здоровий, з його душі ніби впав камінь.

"Тоді чому ж ти не залишився і не бився з тими драконами зовні?", - передзвонив його Лінлей.

Бебе з сумом промовив: « Я їх не боюся... Але їх броня занадто товста, а розмір мого тіла надто маленький, як і моя паща. Я просто-напросто не зможу прокусити їх захист з чохів. Мені буде дуже важко зашкодити їм, але і мені теж!»

Лінлэй почав хохотать.

« Босе, обличчя твоє... Твоє обличчя змарноване!"

Лінллей відчував сильний біль, коли його гострили м’язи обличчя. Він не мав вибору, окрім того що жартував над собою: « Я тренувався фізично... Я не можу зміцнити свої лицьові м’язи незалежно від того, наскільки я ставав сильнішим. Мої захисні здібності не були на досить високому рівні."

« Оох, Бебе, дозволь мені трохи відпочити, я так втомився».

Лінлей відпустив Бебе зі своїх обіймів і ліг на землю.

Лінлей повністю вичерпав всі свої сили - як фізичні, так і ментальні. Все, чого він зараз хотів - це просто трохи відпочити.

У небі над долиною сотні драконів з тривогою в очах подивилися на пагорб.

« Ролик... І я не можу цього зробити ». Раптом зареєстрував особливо великий Огняний дракон з групи.

Лілі дракони всіх типів і два Моленіносних драконів, що були на землі - відступили. Тільки той вогненний дракон, який заричав раніше - залишився, втупившись на пагорб зі сумішшю страху і тривоги у очах.

Раніше вхід у цю печеру був досить великим навіть для драконів. Але в давнину був призначений наказ завалити прохід всередину. У результаті цього залишився лише маленький тунель, а зон пробування в ньому був заборонений.

Зараз тим величезним драконам протиснутися в цю щілину було просто неможливо.

Але це не було легко для маленького Лінлія.

« Коли людина піде до цієї забороненої території, вона напевно помре» - подумав про себе великий Огнений дракон, після чого відлетів геть.

Заборонена область називалась Туманною Долиною. Навіть огненні та Змарнудні дракони не наважувалися входити туди, що вже говорити про людей...

Ніхто і ніщо, що ввійшло сюди - живим вже не вийде. Це було залізним правилом Туманної Долини.

Том 4, розділ 18 - Бронований Шипасний Дракон

У печері під землею Лінлей деякий час відпочивав. Коли він зрозумів, що відновив свої сили, то встав. Ситуація, в якій Лінлей недавно опинився, коли його атакували не менше сотні драконів - була наївною за все прожите ним життя. Майже кожну секунду він був під жахливим тиском.

Нарешті Лінллей зміг відпочити. У глибині душі він відчував, як у ньому дедалі більше розпалюється бажання стати сильнішим!

Втекти від цієї моделі драконів, для них він був лише забавою і тимчасовою грою. Він нічого не міг зробити з цим.

« Здається, нам замовлено вихід. Єдиний варіант, що у нас є - це продовжити йти вниз. Дивись, там є досить широкий прохід." - Бебе звертався до Лінллей подумки, в той же час стрибаючи на його плече.

З боку Лінлію можна було побачити широкий звивистий тунель — кілька десятків метрів завширшки і майже десять футів заввишки. Тунель був звивистим, але можна точно сказати, що він поширювався на схід. Подумавши коротко, Ліндей та Бебе вирішили податися до цієї непроглядної і похмурої темряви.

Чим далі вони рухалися по тунелів, тим темніше ставало навкруги. Через деякий час Лінлей вже ледве міг роздивитися свої руки. Він не міг бачити куди йде, тому притиснувшись до однієї з стін Лінлей на дотик продовжував рухатися вглиб.

« Босе, де ми в біса. Чому в цьому тунелі так холодно?

Лінлей похитав головою.

« Нас, мабуть, чекають сотні драконів і намагаються втекти від них як самогубство. Вони не залишили нам вибору, ми повинні прокласти собі шлях через тунель» - Лінвей не знав куди веде цей скелястий тунель і йому довелося набратися надії на удачу, продовживши свій шлях в його глибини.

Бебе перебував у максимальній бойової готовності, перевіряючи все навколо через страх, що в будь-який момент на них може вискочити невідомий магічний звір.

« Зустрілося, попереду я бачу світло» - крізь непроглядний морок Лінлей побачив тьмяне світання. Він непритомно прискорив свій темп, направившись до нього. Невдовзі Лінлі виявив, що світлове випромінювання має бути від виходу з печери.

Раптово...

"Ха-ха, Сартіус [Sa'di’si], чи не занадто ти високомірний? За те, що ти створив зі мною триста років тому - сьогодні я віддам тобі в стократному розмірі." Як грім розкотить, пролунав надзвичайно глибокий і могутній голос. Він виходив з місця, де знаходився вихід із печери Ліней помітив раніше.

Лінлей онімів: « Невпізнали людина!»

« Не важливо, з людиною буде легше знайти спільну мову, ніж із магічною звіриною. Та й шляху у мене іншого просто немає. Але голос цієї людини лякає більш гучний". - подумав Лінлей. Коли він йшов на 20 метрів від печери, то побачив, що відбувалося всередині.

Це був кінець тунелю. Далі розміщалась простора печерна освіта.

Він був досить просторим, завширшки приблизно два кілометри у всіх напрямках, а висота не нижче 20 метрів. Але Лінлей був шокований не цим...

Лінлей міг точно сказати, що всередині був величезний чорний ведмідь, який ширяв у повітрі приблизно на висоті 10 метрів від землі. Дивлячись на його чорних хутро, здавалося, що він був зроблений з сталі. З шерсті ведмедя виднілося безліч татуювання фіолетового кольору, що надавала йому ще більш зловісний вигляд.

Цей чорний ведмідь, що ширяє в повітрі... і виявився тим “людиною ”, якого почув Ліллей.

« Це... це... - Лінлію не міг дихати ». Його наче вразила блискавка.

« Веселий рівень! Магічний звір Святого рівня!», - Лінлей миттєво дійшов такого висновку.

Коли магічна тварина досягає Святого рівня, то може літати навіть тоді, коли раніше не міг цього робити. Інша їхня особливість полягала в тому, що вони могли розмовляти мовою людей. І ці дві здібності були характерними тільки для тварин святого рівня. Магічні звірі святого рівня були надзвичайно сильними і могутніми істотами. Якщо говорити про людські сили, то вовчителя святого рівня не могли вбити цієї магічної звірини Святого. Тільки найсильніші з потужних могли вбити магічного звіра святого рівня.

Магічні звірі Святого рівня також могли маніпулювати своїми тілами та їхніми формами. Зменшується від 100 - метрового розміру до розмірів маленької змії.

Хоча... Природно, що вони не могли приймати форми людини.

Мабуть, тільки магічна тварина, яка досягла божественного рівня, могла за бажанням приймати людську форму.

« Магічний звір Святого рівня. Я дійсно натрапив на магічного звіра святого рівня... - зараз Лінлей не смів навіть дихати. Він уважно спостерігав за входом у печеру. - Це Фіолетовий Татуований Ведмідь. Фіолетові Татуовані Ведмедиці є магічними звірами дев'ятого рангу".

Фіолетові Татуовані Ведмедиці вважалися дуже могутньою расою магічних звірів. Звичайно, в особливо рідкісних випадках вони були здатні досягти святого рівня.

« Але Фіолетовий Татуований Ведмідь, що переді мною, сліпий на одне око." - Лінлей раптом помітив жахливу травму, яка була в місці, де мав бути ліве око біля цього ведмедя. Лінлей дійшов висновку, що ведмідь був наполовину сліпий.

„Сартіус, усі ці роки... Я чекав... чекав свого шансу, щоб помститися. Ха-ха, ти що, хочеш захопити це місце для своїх тренувань? Хоча щільність елементів тут у сто разів більша, ніж на поверхні, я першим знайшов це місце і вже прорвався на Святий рівень! Ха-ха!».

Фіолетовий Татуований Ведмідь був надзвичайно розігрітий.

« Де цей Сартіус, з яким він продовжує спілкуватися?» - Лінвей украдкою відступив і підійшов до іншої стіни тунелю, що веде до виходу з печери. Насправді, він міг побачити ще одну магічну звірину. Звір’я, що поставило серце Лінлей знову здригнуться.

Цей магічний звір був завдовжки десять метрів і три метри заввишки.

Його тіло густо покривали чорні як смола лусочки. Кожна лусочка, розміром з долоню дорослого чоловіка, була розташована так, що якщо придивитися, то можна було б побачити якийсь візерунок.

Цей незрозумілий візерунок, який покривав все тіло магічного звіра, з якоїсь причини втілив страх у серцях тих, хто бачив його.

Від хвоста до шиї по всій довгій хребті було багато тридцятисантиметрових гострих як бритва шипів.

Але найбільше жаху вселяли його очі... Вони були темно-золотого кольору. Подивившись у них, ми відчули, що все тіло починає сковувати лід.

"Бронований Шипасний Дракон - найнебезпечніший вид драконів дев'ятого рангу", - серце Лінлей пішло в п'ятки. Зараз у його голові мілина вся інформація, що він коли-небудь запам'ятав про цей вид драконів.

Бронований Шипастий Дракон - магічна тварина дев'ятого рангу, типу природного елемента темряви. Серед тваринного виду драконів того ж рангу, його фізичне тіло досить мало. Але Бронований Шипастий Дракон має найміцніший захист, високу швидкість і спритність, а також надзвичайно гострими кігтями, даючи йому неймовірний наступний потенціал.

Без сумніву, серед магічних звірів виду драконів того ж рангу, Бронований Шипастий Дракон буде одним з найсильніших і наймогутніших істот.

« Це дійсно Бронований Шипасний Дракон!», - тільки зараз Лінлей остаточно зміг все усвідомити.

Фіолетовий Татуований Ведмідь також неймовірно небезпечний звір. Він не лише володіє великою силою, притаманною всім ведмедям, а й особливо його підвиду, але і неймовірною ловлею.

Серед магічних звірів дев'ятого рангу було небагато тих, які могли вважати себе сильнішими за Фіолетовий Татуований Ведмідь... але Бронований Шипастий Дракон безумовно був в їх числі.

Бронований Шипастий Дракон звернув свій крижаної погляд на Лінлей.

Лінлей відчув, як почався зимовий сезон року і ніби в найхолоднішу ніч цього часу року на нього вилили ціле відро холодної води. Страх, який Лінлій зараз відчув, був в разі більше того, що йому довелося пережити коли він був дитиною. У той час йому довелося зустрітися з чорним драконом дев’ятого рангу.

Хоча Бронований Шипастий Дракон помітив Лінлей, він не звернув на нього особливої уваги. На даний момент у цього дракона була інша проблема. Тепер перед ним був грізний суперник - Фіолетовий Татуований Ведмідь. Хоча серед магічних звірів дев'ятого рангу Бронований Шипастий Дракон був одним з найсильніших, коли йому доводилося мати справу з магією Святого рівня ....

« Ролик... - Бронований Шипастий Дракон зігнав грому рику.

« Ти стверджуєш, що я лише новоспечений звір Святого рівня? Що ти не боїшся мене? Ха-ха, ти правий, я тільки нещодавно прорвався на Святий рівень. І як тільки я прорвався на нього, я почав грізити помста тобі! Ха, навіть якщо я тільки нещодавно став дикою звіриною Святого рівня, тепер ти мені не рвоня!», - Фіолетовий Татуований Ведмідь святого рівні висточував впевненість на своєму обличчі.

« Бронований Шипастий Дракон. Ти справді належиш до драконів, які прогресують дуже повільно. Ти так довго перебував у цьому місці і навіть використовуючи всі переваги, які воно дає, в вигляді щільності природних сущів елементів, що перевищують 100 разів концентрацією їх на поверхні... Ти все ще на пікі дев'ятого рангу і не можеш прорватися на наступний рівень. Але сьогодні я покажу тобі, наскільки могутнім є Святий рівень." - аура ведмедя почала різко збільшуватися в силі...

Хоча Фіолетовий Татуований Ведмідь говорив, що бій буде в одні ворота... Він дуже добре розумів, наскільки могутнім насправді є Бронований Шипастий Дракон.

Природа надала Бронованого Шипастого дракона неймовірної безпеки. Крім того, Сартіус був на пікі дев’ятого рангу і залишався лише кроком до Святого рівня. Тільки з точки зору оборони, Сартіус може вже зараз конкурувати зі багатьма драконами Святого рангу іншими підвидами. Його захист був на висоті, а атакуючі здібності не поступалися їй!

Подвійні кігті Бронованому Шипастому Дракону були надзвичайно гострі!

« Так само, як і... Я досягнув Святого рівня, Фіолетовий Татуований Ведмідь був дуже впевнений.

« Достиба святого рівня, один з привілеїв польоту, а другий — здатність поширювати духовну сутність за межами свого тіла і таким чином усуньте простір навколо них. Переважна більшість магічних звірів під час бою з противниками покладалися тільки на свій зір. Але тварини, досягнувши святого рівня, поширюють свою духовну сутність у просторі навколо них, щоб відчувати все, що відбувається поруч і не впускати навіть м’язи ворога. В бою така здатність дає велику перевагу."

І пам’ятайте, що коли людина досягає святого рівня, то всі її здібності — як захист, так і атака — також збільшують свою силу.

Затамувавши подих, Лінлей продовжував дивитися через вхідний отвір у печеру, як два могутніх чарівних звірини дивилися і оцінювали один одного.

Бронований Шипастий Дракон на пікі дев'ятого рангу проти Фіолетового Татуленованого Медвьса Святого рівня. Лінлэй відчував, як його кров закипає. З якоїсь причини, коли Лінллей зустрівся з крижаним поглядом Броньованого Шипастого Дракона, він був наляканий більше, ніж під час першої зустрічі з Ведмедем.

« З'являється, почалося», - очі Лінлей блеснули.

Ведмідь приземлився на землю і в той же час почав люто ревіти. Всі м'язи його тіла стали набухати, паралельно можна було почути дивний тріск. Після того як він ущух, ведмідь збільшився від десяти метрів до дванадцяти. До того ж, коли решта частин тіла перенесла зміни лише в незначну міру, збільшилась кількість ніг.

"Умрі, Сартіус!"

З сильним риком Фіолетовий Татуований Ведмідь рівився до Сартіусу, перетворюючись на величезну швидкість у розмитій плямі. Через мить він вже був поруч з Броньованим Шипастим драконом. Дракон же весь цей час перебував у максимальній бойової готовності і коли ведмідь наблизився до нього - він люто вдарив своїм хвостом об землю, відтирався від неї. У результаті його тіло стрілою змило вгору і в сторону.

Гігантська лапа ведмедя з гуркотом врізалась у землю, де ще мить тому був Бронований Шипасний Дракон. "Бам!" Лінлей відчув, як по землі пішли хвилі вібрації а в місці, де був набитий лапою ведмедя - утворився кратер радіусом до трьох метрів і глибиною до півметра, перетворивши каміння та землю під його ногою у пил. За межами цієї області скеляста поверхня печери покрилася численними тріщинами, які як павутиння поширились на всі боки.

« Неймовірно!», - серце Лінлэй тремтіло, а кров починала вскіпати.

Фіолетовий Татуований Ведмідь обернувся, зосередивши свій чудернацький, єдиний залишився у нього червоне око на Броніованому Шипастом Дракону.

Дракон же просто втупився на свого противника своїми холодно-золотистичними як лід очима, не виявляючи жодного натяку на активні дії.

«Сартіус. Ти боїшся?" - розсміявся Фіолетовий Татуований Ведмідь. Потім, від нього почали віяти слабким відтінком темній аури.

"Свист!"

Здійснюючи удар об землю своєю ногою, ніби камінь запущений катапультою - ведмідь запустив себе в повітря. По причутливій дугоподібній траєкторії він летів у бік дракона.

Бронований Шипастий Дракон подивився своїми леденцями душу і тіло очима на наближення до нього Фіолетового Татуленного Медведення. І в наступній мить його гнучкий і пружний хвіст немов батогів прийшов у рух.

...

"Свист!"

Роздався неймовірно гучний і гострий звук розсікаючого повітря, такий, що Лінлей мимовільно схопився за свої вуха, щоб прикрити їх.

« Цей дракон набагато сильніший і швидший, ніж у драконів з блискавиці. Б'юся об заклад, що навіть Бебе не те що я, не зможе вижити після зіткнення з ним." - подумав Лінлей. У цей момент очі Бебе округли від подиву наче місяць.

Ліва лапа ведмедя, яка була огорнена дивною темною аурою, намагалася схопитися за льотний хвіст дракона. Лапа Фіолетового Татуленованого Медведя Святого рівня була неймовірно сильною, як з точки зору атаки, так і міцною з погляду захисту.

"Глухий звук!"

Хвіст дракона прямо зіткнувся з величезною лапою ведмедя, і через це по печері поширився глухий гулячий звук. Велетенські ліві лапи ведмедя та хвіст дракона відскочили один від одного.

Але в той момент, коли ліва лапа ведмедя зіткнулася з хвостом дракона, його права лапи потяглася до тіла самого змія. Бронований Шипастий Дракон не намагався ухилитися, натомість він нахилив своє тіло так, щоб лапа ведмедя зіткнулася з його шипами на спині.

Ці Бронований Шипастий Дракон і Фіолетовий Татуальний Ведмідь були давніми ворогами. Звичайно, ведмідь знав повадки і тактику ведення бою цього дракона.

Не тільки Бронований Шипастий Дракон мав надзвичайно високу оборону, тіло Фіолетового Татуленного Мед’ю зараз теж було неймовірно закалено. Якщо зараз ведмідь нанесе свій удар згори вниз, дракон зможе рівномірно розподілити завдані збитки по всьому тілу. Це рівнозначне тому, що майже не отримати шкоди.

«Сартіус! Я більше не той магічний звір дев'ятої ранги, яким був раніше» - злоба і жорстокість застигли в очах Фіолетового Татуленного Медвез Святого рівня. Раптом холодна чорна аура, що покривала лапу ведмедя, подвоїла свою концентрацію та об’єм. Після чого швидкість з якою рухалась лапа також неймовірно зросла... І вже через мить важкий і ясний удар лапи ведмедя приземлився на приховану шипами спину Бронованого Шипастого Дракона.

"Взрів!"

Тіло дракона вражалося у скелі, яка була породіллю печери. У радіусі 100 метрів від епіцентру зіткнення по всій землі поширилось безліч тріщин. І чим ближче до епіцентру - тим розколи і тріщини були ширше та глибше.

У густому ряді шипів на хребті можна було помітити, що один з величезних колючок від удару був повністю зруйнований і стерть у порошок. А паща на землю виплюнула великий згусток свіжої драконячої крові.

Том 4, розділ 19 - Безсердечність

« Яка ж трата! Це ж кров дракона на пікі дев'ятого рангу!», побачивши перед собою лужу крові, Лінлей мимовільно подумав про себе. Згідно з Секретним Ученням Воїнів Драконячої Крові, кров із мешканців дракона Святого рівня напевно зможе розбудити його зміїну кров. Хоч і кров дракона дев'ятого рангу матиме трохи менші шанси на успіх.

Цей Бронований Шипастий Дракон є драконом, що знаходиться на пікі дев'ятого рангу і він всього в одному кроку від Святого рівня. Крім того, його підвид - "Бронований Шипастий Дракон!" вважається одним з наймогутніших і найсильніших драконів. Стикаючись з будь-яким іншим видом драконів того ж рангу, Бронований Шипастий Дракон напевно вийде переможцем.

« Це дракон, по-перше, досяг максимуму в рамках дев'ятого рангу і він всього на крок від досягнення святого рівня, а потім другий він є надзвичайно могутнім видом серед усіх драконів. Ефект від його крові не повинен бути набагато гірше, ніж від крові звичайного дракона Святого рівня... На жаль, я не бачу способу отримати цю кров"ю." - Лінлей не міг увійти всередину печери. Адже якщо його одягне будь-який випадковий удар... Це миттєва смерть.

« Босе, здається цей дракон загине? Судячи з того, що я бачу, він не в змозі впоратися з цим великим дурним Ведмедем", - ментально звернувся Бебе до Лінлей.

Лінлей не видав ані звуку. Він просто пильно спостерігав за битвою всередині печери.

"Ха-ха... — Фіолетовий Татуований Ведмідь Святого рівня висміював, а своєю чорною пухкою стискується в кулак. У цьому ударі містилася сила, яка дорівнювала 15 тоннам.

Поки дракон був ослаблений, ведмідь вирішив завдати смертельного удару!

"Взрів!"

Велетенський кулак ведмедя впав на поверхню печери, і вся печера почала рухатися.

"Хм?" - єдиний червоний ведмідь, що залишився.

За секунду до удару Бронований Шипастий Дракон закопав землю, знизивши нанесений влучання. Тепер він ніби рухався зі швидкістю блискавки під землею. Скрізь, де під землею рухався Бронований Шипастий Дракон, на поверхні кам’янистої породи тремтіла і тріскалася.

Фіолетовий Татуований Ведмідь наносив удари у місця утворення тріщин, але міг лише злегка зачепити хвіст дракона, який відразу ж почав копатися ще глибше під землю.

"Ха-ха, Сартіус. Ти що і справді збираєшся сховатися від мене під землею та перечекати?» - Фіолетовий Татуований Ведмідь сміявся, дивлячись на вібрації землі.

Він знав, що коли дракон пішов під землю, незважаючи на свій святий рівень боротися там з ним як рівних він не зможе. Завдяки юркому, шипастому тілу і його гострим як бритва кігтям дракон відчував себе під землею як риба у воді. Отже, якщо Бронований Шипасний Дракон дійсно вирішить залишитися в підпілля і не показуватися, то Фіолетовий Татуритський Ведмідь не зможе його перемогти.

Проте Фіолетовий Татуований Ведмідь вірив, що гордість Сартіуса не дозволить йому зариватися в землі і перечекати загрозу без виходу на бій.

Адже Сартіус - Бронований Шипастий Дракон!

« Усі навколо мене завжди говорили, що Броновані Шипасті Дракони неймовірно горді і не здатні відповісти на приниження. Навіть коли ви опинилися на межі знищення, ваш вид не здасться і б'ється до кінця. Хоча тепер, судячи з того, що я бачу - це було лише бахвальною казкою. Стартіус, ти просто боягуз!" - закричав Фіолетовий Татуритний Ведмідь гучним басистом. У цей момент ведмідь намагався спровокувати свого противника.

Зайшовши в тунель, Лінлей спокійно спостерігав за виставою, що розгорнулася.

« У світі, де панує мораль, часто трапляються надзвичайно високі й зарозумілі. А підвид Бронованих Шипастих Драконів можна назвати королями цієї риси." - пролунав голос Дерінга Коуарта в голові Лінлей.

"Деденька Дерінг, чому б вам не з'явитися?" - задав це питання Лінвей розсміявся про себе.

Зараз в його голові була каша. Аура Дерінга Коуарта може бути легко відкрита витворами Святого рівня, а Фіолетовий Татуритований Ведмідь безумовно є ним.

« Я не можу виглядати. Зараз в їхніх очах, ти все-рівний що мурашка. Звичайно, вони вже давно знайшли тебе, але ні краплі не турбуються твоєю присутністю. Але якщо я покажуся - після того, як вони відчують мою ауру Святого рівня, ти опинишся в біді.", Дерінг Коворт подумки звернувся до Лінлей, залишаючись всередині кільця Звиваючого Дракона.

Лінлей злегка кивнув, але його погляд був прикутий до того що відбувається в печері.

Ведмідь тепер намагався зачепити дракона незграбними висміями та сарказмом. Але здавалося, що вони не мали достатнього ефекту, адже дракона ніколи не виходила з - під контролю.

« Він сміється? » — зауважив Лінлей, коли побачив усмішку на морді.

"Свист!"

Раптом з-під землі на величезній швидкості вирвався хвіст дракона. Він чимось був схожий на бур чи свердло, тому що він сильно скручувався навколо своєї осі. Хвіст дракона прямував до тіла Фіолетового Татуленованого Медель.

Здавалося, що через швидкість на цей випад зреагувати були просто неможливо.

"Хлоп!"

Ведмідь наче передбачав цей випад, тому що в ту ж секунду як з'явився хвіст - він зігрупувався і відстрибнув трохи у сторону. Потім ні краплі не вештався своєю великою мохнатою лапою він схопився за хвіст дракона.

"Ха-ха!... І я не можу цього зробити ».

Фіолетовий Татуований Ведмідь Святого рівня почав неконтролюватися сміятися. Його лапи міцно стискали хвіст дракона і вже через мить він насильно одним ривком витримав Бронованого Шипастого Дракона з-під землі. Потім, він відразу почав розкручувати його навколо своєї осі паралельно стикаючись з його величезне масивне тіло з кам'янистою породию землі печери.

"Бам!"

Як танцівиця з батогом або стрічкою, фіолетовий Татугубний Ведмідь тримав дракона за хвіст і розмахував ним по повітряному поверхні печери.

«Бам! Бам! Бам! Бам! Бам!»

З боку з-за швидкості руху дракона його тіло виглядало великою розпливчастою чорною плямою. За той самий час ведмідь вже більше ста разів б’є дракона об землю.

Побачивши швидкість дракона, серце Лінллей тремтіло.

« Він що, досі не помер? » — з хвилюванням поставив запитання сам собі.

"Ха-ха, Сартіус, це за твою пихатість, і за те, що забрав у мене моє око. Ха-ха..." - Фіолетовий Татуований Ведмідь продовжував несамовите сміятися, а його двометрові лапи продовжували вражати дракона у скелясту породу підлоги.

По всій поверхні печери з’являлося все більше і більше величезних трьох метрів, а то й глибших тріщин.

Через тряски від стелі печери почали розкошовуватися маленькі кам'яні порода. Але для Фіолетового Татуленованого Медвода Святого рівня вони не були перешкодою. Він навіть не відволікався і не стримувався від падаючих на нього брил.

« Я сподіваюся, що він не завалить тут все навколо», - невеликі камінці почала падати навіть у далекому проході, де розташовувався Лінлей. Про себе він все ще обрубав ведмедя, але в той же час Лінлей почав нашептувати закляття захисту Землі, після чого все його тіло було вкрите жадеїтовою бронею. Тепер тіло Лінлей було в більшій безпеці.

« Ролик... Рик... І я не можу цього зробити ».

Один рев за іншим виривався з пащі дракона, в них читалися лише злоба і біль. Звичайно, якщо дракон має захисні здібності, то зіткнення з кам’яною породою печери не мало завдати йому великої шкоди... але враховуючи з якою швидкістю йому зараз наносили удар за удар і як швидкість його тіло спадало зі скельної породи печери... Це вже була інша справа!

Магічні звірі вже з’явилися в дикій природі. Що вже казати про Фіолетового Татуїрового Ведмедя Святого рівня - його силу запаморочливо! Тепер, покладаючись лише на силу зап’ясток, цей ведмідь з вражаючою швидкістю раз за разом вражав дракона у землю.

Такі зіткнення були досить жахливими. Звиваючись, Бронований Шипастий Дракон при кожному зіткненні намагався згрупуватися, щоб розподілити нанесення йому урон по всьому тілу і навіть якусь частину, і зовсім розсіяти, але ...

« Покров дракона... Кров дракона всюди." - Ліндей міг побачити плями крові, майже скрізь всередині печери.

Але дракон не був головною проблемою. Найгірше, що через запаморочення він уже втрачався у просторі!

«Сартіус, ти ідіот! Ти думав, що коли я буду засідати з-під землі, то не зможу вчасно зреагувати? Ха-ха. Ти забув? Водії святого рівня можуть поширювати духовну сутність за межами своїх тіл. Я бачив кожне твоє рух, що ти проводив під землею. А ти думав, що зможеш застати мене зненацька? Ха-ха! І я не можу цього зробити ».

Фіолетовий Татуований Ведмідь був неймовірно задоволений собою.

Протягом понад трьохсот років він був наповнений ненавистю і з часом вона лише зростала. Кожен раз, коли він дивився на своє відображення у воді і бачив потворну рану на місці очі - його серце переповняла лють та ненависть, яку було не на кому викласти. Весь цей час він ніби повільно варився в цій ненависті і люті... поки не прорвався на Святий рівень.

"Хруст!"

Можна було чітко почути дивний звук, після якого величезне масивне тіло дракона на величезній швидкості полетіло в сторону. Через кілька хвилин, приблизно за 100 метрів від ведмедя, можна було почути шум на відстані стін печери. Після цього дракон впав у печеру і розбився.

Вражений фіолетовий Татуований Медведь подивився на хвіст, який залишився в його лапах.

« Ти... Ти переламав свій власний хвіст? але через мить, коли він з ще більшим божевіллям в голосі продовжував заливатися сміхом. - Ха-ха, Сартіус, ти дійсно опинився в такому жалюгідному стані, що повинен був позбутися свого хвоста? Це чудово!» Фіолетовий Татуований Ведмідь був дуже задоволений результатом, адже йому вдалося довести до такого жалюгідного стану Бронованого Шипастового Дракона.

Лінлей з не меншим подивом дивився на Броннованого Шипастого Дракона. Наскільки ж треба бути безжалісним і холоднокровним, щоб позбутися свого хвоста. Для дракона важливість хвоста не було переоцінити. Дракону, щоб позбутися свого хвоста, потрібно було не менше мужності і незнищенності характеру, ніж якби людина вирішила відсікти свою провідну руку.

Тепер, коли придивитися до хвоста, то видно лише метрову круглу рану від висіченої плоті. З рани трулися величезні потоки крові, але навіть після того, що сталося, очі Бронського Шипастого Дракона були все ще холодні як лід, отримують спрагу крові і пильно спостерігаючи за Фиолетовим Татуванним Ведмедем.

« Як зухвало. Твоя сьогоднішня смерть вже визначена!", Фіолетовий Татуований Ведмідь недбало відкинув хвіст дракона вбік, а його погляд чигала надзвичайна впевненість.

Немає хвоста і страждає від сильної втрати крові.

Броньований Шіпастому Дракону було завдано величезної шкоди, а його колишня бойова сила була втрачена. Якщо у такій ситуації Фіолетовий Татуований Ведмідь Святого рівня не зможе його вбити, то це не буде ніяким іншим чином, як жартом.

"Рев!" Низький басисте гарчання. Бронований Шипастий Дракон зігнув свої лапи, після чого відштовхнувся з величезною силою. Його тіло рівилося в бік Фіолетового Татуленого Медвіля з неймовірною швидкістю, перетворившись у велику розмиту пляму. Дві величезні лапи ведмедя, знову були оповиті темною аурою, після чого, він з лютістю наніс удар в бік наближення дракона.

Якщо виходити з минулого досвіду і міцної сили, то Фіолетовий Татуований Ведмідь Святого рівня повинен був відправити Бронованого Шипастого Дракона далеко в політ.

Однак...

Коли дракон побачив наближення удару, то розкрив свою пащу і мертву вчетвечку за край лапи ведмедя. Лапи Фіолетового Татуленованого Медель були дуже міцними і незважаючи на те, що Бронований Шипастий Дракон зміг своїми зубами впитися в одну з них - він все ж не міг прокусити її наскрізь.

« Аргх! — сказав Фіолетовий Татуований Ведмідь, який викрив крик болю. — Він точно не сподівався, що Броняний Шипасний дракон зробить так... Його морда, вхопившись зубами за лапу, була безпечною від удару другої ноги. - Ти хочеш померти? Ведмідь люто розлютив, після чого замахнувся другою лапою по морді дракона.

Якби його сильні і довгі кігті дотягнулися до очей дракона та прокололи їх... то ведмідь зміг би дістати ними до самого мозку дракона. Потім, наступить миттєва смерть.

Але саме в момент перед дотиком...

«Свист! Свисток! Свисток!»

Від усього тіла Бронованого Шипастого Дракона почав виходити звук дивного потріскання. Через мить після того, як почувся цей звук - всі шипи, які були в арсеналі дракона, відділилися від його тіла і зі швидкістю кулі полетіли у бік Фіолетового Татуленованого Медбеля, пронизуючи його тіло.

Фіолетовий Татуований Ведмідь був висічений шипами, кілька з яких потрапили прямо по його морді, пробиваючи її наскрізь.

« Аргх! Сартиус, ты... В очах ведмедя було важко повірити в те, що відбувається.

Двома найнебезпечнішими особливостями Бронованому Шипастому Дракону були його « броня - шипи » (англ.). Слово “Бронований ” у назві підвиду його раси відображає думку неймовірної безпеки, в той час як“ Шапасний» говорить про величезну кількість шипів з її спини. Однак мало хто знає, для чого вони насправді були потрібні.

Якщо дракону потрібен був захист, то його неймовірно міцна луска легко підходила до цього завдання.

Що ж до атаки...

Глиби не мали великого потенціалу атакувати. Здавалося, що вони більше допомагають захищатися.

Однак, кілька чарівних звірів знали, що Бронований Шипастий змій може негайно стріляти в своїх ворогів. Для дракона не було важливо, що він почне поводитися з ведмідьом вже давно. Він вирішив, якщо це вимагатиме смерті, але разом із собою забере у загробний світ свого ворога. З такої близької відстані здатність від зіткнення з шипами була в раз більше, ніж прямого удару його кігтів.

Фіолетовий Татуований Ведмідь не мав жодного уявлення, що Броняний Шипастий Дракон був такою страшною здатністю. Коли він був на такій відстані один від одного, у нього не було шансу, щоб ухилитися хоча б від однієї колючки.

« Булькання... Його тіло було витесане колючками, фіолетовий Татуований Ведмідь Святого рівня відчував, як життєва сила покидає його. Не бажаючи вмирати таким чином, він підняв свою пащу вгору і люто зревів.

Том 4, розділ 20 - Трансформація через Драконячого Кристала

Навіть Дерінг Коуарт, будучи у розквіті своїх сил і на пікі можливостей Великого Маґа Святого рівня після такої атаки з прямим влучанням не мав би можливості врятувати своє життя.

Після того як тіло фактично зникає, неминуче настає смерть.

Тільки хтось, хто має силу Бога, може відновити своє фізичне тіло.

Фіолетовий Татуований Ведмідь Святого рівня відчував, як життя повільно залишає його, а душа протягом кількох хвилин повністю залишить його голе тіло.

"Сартіус!" В останньому приступі люті Фіолетовий Татуований Медведь з усієї сили обрушив свої масивні лапи на череп Броненого Шипастого дракона.

Дракон втратив одного ока, в той час як лусочки, які захищали його морду - були або покриті тріщинами, або розколоти.

Бронований Шипастий Дракон не намагався ухилитися або чинити опір, адже він розумів, що його життєвий шлях вже наближався до кінця. Після того, як дракон вистрілив своїми шипами в ворога - життєва іскра сили в його очах теж почала повільно згасати.

« Я відмовляюся вмирати таким чином! »

"Яросний вой!"

"Головний звук удару!" Ведмідь не впав на землю, а його душа вже не противилася поклику шеолу. З того часу на континенті Юлан було менше фіолетового медила святого рівня.

Лінлей подивився на тіло ведмедя, що впав і потім на дракона, який все ще своїм зубами тримався за його лапу: « Це подвійна поразка? » Бронований Шипастий Дракон також був однією ногою в могилі. Великі потоки свіжої крові постійно текли з місця, де раніше був його хвіст. Його повіки повільно закривалися.

Аж раптом!

Бронований Шипастий Дракон раптово відкрив свій уцілілий очей. Цей холодний, без-емоційне око темно-золотистого зосереджено всю свою увагу на Лінлі.

« Ах!», - зустрівшись з цим поглядом, серце Лінлей шалено закололо.

Ці два могутні звірі з самого початку помітили присутність Лінллей. Тільки вони не звертали уваги на нього.

Однак...

Дракон відмовлявся приймати той факт, що після смерті його тіло може бути опоганене якоюсь людиною. Броновані Шипасті Дракони були найщирішим і марнославним підвидом серед драконів. Навіть будучи на порозі смерті і без шансу на перемогу, вони не могли дозволити своєму противникові легко виграти бій, не кажучи вже про те, щоб їх труп був спотворений звичайною людиною.

« Це погано!» - не вагаючись ні секунди, Лінлей почав утікати.

« Він же майже помер, і все ще хоче мене вбити?»

Через мить дракон випустив надзвичайно сильний запеклий рев. Рев був такою силою, що можливо за все його життя він ні видавав реву сильніше... Змій перетворився на розмиту пляму, залишаючи за собою залишкові зображення і в наступний момент вже з'явився поруч із Лінлєю. Його кігті кинулися в сторону, де він перебував.

Відчувши раптові коливання повітря за його спиною, Лінлей інстинктивно хотів ухилитися - пригнутися до землі. Він знав, що від удару кігтів цього дракона може померти навіть магічний звір дев'ятого рангу... Що ж до його жалюдієвої броні - вона і подаровано не допоможе йому захиститися від потрапляння на нього хоча б одного кігтя Бронованому Шипастого Дракона.

"Свист!"

Можна було почути японський писк. І вже через мить маленьке тіло Бебе лоб в чоло зіткнулося з кігтями дракона.

«Бебе!», - оскільки Лінлей був духовно пов'язаний з Бебі, він відчув, що той почав діяти. І в той же момент, серце Лінлей затремтіло від страху.

"Бам!"

Роздався гучний гулкий звук. Маленьке тіло Бебе було відправлено в політ на надзвичайній швидкості. Потім пролунав гучний звук зіткнення з стіною тунелю, внаслідок якого утворилися глибокі розколини.

На інших ділянках розщеплення було яскравими плямами крові.

"Кровь Бебе!" - зауваживши її, серце Лінлей переповнилося невимовним болем і почуттям горя, які не йшли ні в яке порівняння з тим, що він пережив при розставанні з Алісою.

В його голові одна за одною мигнула картини проведеного з Бебе часу.

Лінлей згадав перший раз, коли він тільки зустрівся з Бебе... З яким жахом і цікавістю він спостерігав за ним, коли той поїдав кам’яні брили з подвір’я його роду.

Образ самовдоволеної прізвиська Бебе і те, як чарівно й мило він постійно морщив свій ніс.

І ті картини, коли Бебе комком скручувався під його одягом щоб поспати, при цьому зігріваючи його самого.

...

З того часу, як Лінлей виповнилося вісім і до нашого моменту.

Той, хто завжди був на його боці - це Бебе. Хоча він любив хизуватися і хвалькуватися, іноді неправильно підмішувати... Бебе вже давно встиг зайняти незамінне і надзвичайно важливе місце в серці Лінлей.

"Граая!..." - вже з останніх сил величезна паща Броненованого Шипастого Дракона майже зачепила себе на плечі Лінлей.

« Aaeaгx! » — видався глибокий, пронизливий крик. Коли гігантські клики дракона вже знаходилися в дюймі від тіла Лінлей - його швидкість досягла до сіли небачених висот, після чого він у відповідь широко розкрив свій рот стиснув свої зуби на обгорненої плоті шиї змія.

"Хруст!" - більша частина тіла на плечі Лінлей була зібрана уламком дракона.

Але зуби Лінлей також впивалися у ранню ділянку шиї дракона!

"Умрі, умири разом зі мною!"

Опинившись у шаленій ситуації, навіть точніше сказати - божевільним менталлю, Ліней люто пив кров живого дракона і паралельно відкусив шматки тіла змія та ковтав їх.

« Aaiaгx! »

Коли потік крові з шиї дракона обмив обличчя і тіло Лінлей - він відчув неймовірний біль, ніби його помістили в чан із кип'яткою водою. Але цей біль був не найстрашнішим... від випитої крові, все тіло Лінлей почало зводити в судомах.

Біль! Який же сильний біль!

Лінлей ще міг витримати біль від потоків крові, що стікалися на його шкірі. Але кров дракона, яка потрапляла в його шлунок... Врешті-решт, внутрішні органи набагато чутливіші і вразливі, ніж шкіра. Біль був настільки яскравий і невимовний, ніби його шлунок по шматку виривають з тіла.

Тепер тіло Лінлей було в стані агонії. Але він ніби забув, в якому стані був його організм і що відчував.

Останній удар Бронованого Шипастого Дракона був без сумніву найсильнішим за все його життя ... Можна легко уявити, наскільки жахливою руйнівною була його сила. Острота кігтів Бронованому Шипастого дракона також була легендарною, будь-який звір дев'ятого рангу отримає від них серйозні збитки. Що вже казати про Бебе?

У очах Лінліа все ще можна побачити криваву плямку у розколинах.

Після того, як захисний покрив з міхи на маленькому тілі Бебе був пробитий, а потім розсіяна і його тіло, Як він міг вижити? Що важливіше - через їхній духовний зв'язок Ліндей відчував, що життєва сила Бебе була настільки слабкою, щоб її вже майже неможливо було відчути.

« Ааа!», - його серце було переповнене скорботою і Лінлэй ще яростнею та лютістю впився у тіло дракона. Тепер йому було зовсім не важливо, в якому стані перебуває його тіло і який біль при цьому він відчуває.

« Лойзо, зупинись! — Використовуй траву “Навіть своє серце, швидше, скористайся травою ” Якщо ти не зробиш це, то твоє тіло не витримає!"

Але слова Делінга не зупинили Лінллей. Він продовжував жадібно і несамовито поглинати кров дракона. Раптом якийсь крижаний кристалічний предмет опинився в горлі Лінлей, після чого його відразу проковтнули. У ту ж мить біль став ще сильнішим, а тіло Лінлей почало неконтрольовано битися в конвульсіях.

Боль?

Зараз Лінлей хотів відчути біль. Такого роду фізичним болем, зовсім трохи, але вдавалося заглушити біль, що бавився в його серці.

«Лінлей!», - Дерінг Коуарт кричав, не знаючи, що він може ще зробити.

« Бо... Босе!» - почувся дуже слабкий голос в голові Лінлей.

Тіло Лінлей здригнулося. Він раптом зупинився, перестав пити і ковтати шматки тіла

"Бебе?"

Раптом у тунелі стало неймовірно тихо. Здивований поглядом Лінлей дивився на Бебе. Він почав ворушитися у глибокі розколини, що виникли через зіткнення з тілом. Він відчув, що життєва енергія Бебе почала поволі відновлюватися. Коли Лінлей бачить, як Бебе поступово виповзає з глибокої щілини, він відчув невимовну радість і щастя. Але відразу ж до свідомості Лінлей дійшло, як він страждає.

"Быстро, ковтай траву ” Сильне серце--

Тільки тепер Лінллей відреагував. Він розгорнув рюкзак, і він схопив з нього траву “Сільше серце > і відразу закинув її до рота. Проковтнувши її, він відчув прохолоду, яка розтікалася по всьому його тілу і придушувала нестерпний біль від крові дракона.

Але Лінлей до цих пір відчував, що в одній частині його живота все ніяк не вщухають інтенсивні больові відчуття. Коли жменя, яке охопило весь організм людини, захитало - біль у цьому місці живота став більш помітним.

Не вагаючись ні секунди, Лінлей схопив ще одну охапку трави » Синею серце Бурунді і проковтнув її.

Потім, Лінлей прийняв позу для медитацій і почав згадувати секретні Учення Воїнів Драконячої Крові про те, як розбудити його зміїю кров, щоб вона ущільнилася в його жилах.

"Здається, працює".

Шанси на успіх за використання крові дракона дев'ятого ранги були трохи нижчими, ніж від крови змія Святого рівня. Але Бронований Шипастий Дракон перебував на пікі дев'ятого рангу, а також був дуже могутнім підвидом драконів. Малий фізичний розмір його тіла також говорив про якість крові в порівнянні з тим самим об'ємом крові інших великих драконів.

"Скребе зубами." Драконяча кров у жилах Лінлей починалася поступово піддавати метаморфозум, після чого перетворювалася... хвиля за хвилею, вона стала висточати бойове Ці Драконячий Крові.

Але біль у його шлунку не вщухав, хоч би скільки він їв трави ». Лінлей не знав, що разом з тілом і кров'ю він проковтнув драконячий кристал Бронованого Шипастого Дракона.

Насправді, негативний ефект кристалу був у десять тисяч разів сильніший від крові дракона. Навіть після того, як він з’їв стільки трави » (Сінє серце доларів), яка за ідеєю мала б притупити біль... У тому місці біль був просто невимовний.

Тим не менш, кров воїнів Драконячої Крові була теж незвичною!

Родословні воїни Драконячої Крові беруть свій початок від першого володаря зміїв Крови — Баруха! У далекому минулому, коли Барух був на пікі своєї могутності, він був у змозі вбити навіть дев'ятиголового Змія Імператора Святого рівня. Після цього, його слава ще довго громіла по всьому континенту Юлан.

Навіть могутня і гордомірна раса драконів не наважилася кинути йому виклик, щоб битися лоб в чоло. І це все на фоні того, що Барух спіймав кілька їх сородичів - драконів Святого рівня, після чого пускав їм кров і давав її членам свого клана.

Сила воїнів Драконячої Крові була справді жахливою!

Що стосується Секретних Учень Воїнів Драконячої Крові, що вів Барух ... У них говорилося, що якщо ви вип'єте кров дракона - це велика ймовірність смерті того, хто випиває... Цей запис був прикладом приховування істини на прохання раси драконів. Але насправді, за допомогою цього методу Барух створив багато воїнів Драконячої Крові.

Унікальна кров воїнів Драконячої Крові порівняно навіть з благородною кров'ю самих драконів - була набагато славнішою.

Навіть незважаючи на те, що її щільність з часом у членів клана неймовірно зменшилась... Можливо, вона могла дозволити людині досягти рангу воїна Святого рівня. Усвідомлення цього свідчить про те, наскільки сильною була кров воїнів Драконячої Крові!

І зараз кров воїна Драконячої Крові починала пробуджуватися. Зайшовши в контакт з драконячим кристалом Броннованого Шипастого Дракона, почали відбуватися дивні трансформації! Драконячий кристал був висококонцентрованою чистою енергією Бронований Шипастого дракона дев'ятого рану, зібраної і очищеній ним протягом усього його життя ... А щільність Драконячої Крові в вени Лінлей поки була ще занадто низка...

« Ширування! Хруст! Скрип! І Хруст!»

Все тіло Лінлей охопила неймовірний біль, після якого він ненормально вигнувся назад, забравши свою голову догори і звивши. На поверхні шкіри Лінлей почали рости химерні чорні лусочки, які наче гострі ножі розрізали одяг при дотику з нею.

На руках і стегнах Лінлей також почали з’являтися лусочки. Тепер Лінлей відчула невимовний біль. Його обличчя спотворила потворна гримасу мук, а тіло було напружено до такого ступеня, що його вени здулися, немов намагаючись вирватися із-під шкіри.

Раптово ще одна хвиля болю припливом впала на Лінлей і в той же момент гострий чорний шип, розсіяна плоть та шкіру, вирвався посеред його лоба ...

Том 4, розділ 21 - Воїн Драконячої Крові

Лінлей відчував такий біль, що його тіло билося в безконтрольних конвульсіях. Дивлячись на хребет, можна було розглянути кожен з хребтів, тому в даний момент створюється враження, що вони вирнуть зі-під шкіри. Однак на місці хребців почали вимальовувати чорні колючки.

Больові відчуття Лінлей в момент цієї метаморфози були неймовірно яскравими і гострими, у результаті чого він почав видавати стони. Все його тіло вже було повністю покрите потім і в цей момент шипи почали з більшою швидкістю випарувати його плоть зсередини, поки остаточно не з'явилися на поверхні тіла Лінлей. Кожна луска і кожен шип фактично були мініатюрною копією їх на Броніровому Шипастом Драконі.

Стихнувши зуби і видаючи хворобливий стони, Лінлей робив усе від нього можливе під керівництвом секретними Ученнями Воїнів Драконячої Крові.

Драконячий кристал весь цей час потихеньку, але безреривно розчинявся і поширювався по жилах Лінлей, стаючи при цьому все менше й менш. У той же час, Драконяча кров в жилах Лінлей з дивовижною швидкістю постійно поглинає сутність елемента темряви, який містився у кристалі дракона. Але темпи трансформації його тіла тільки почали набирати оберти...

"Авагґрю!" Розгорнутий, чорний лускаючий хвіст почав повільно рости на місці копчиця Лінлей. Хвіст за розміром і твердістю нагадував сталевий хлист.

« Що... що відбувається? а все тіло покрилося чорними лусочками.

У записах секретних учнів Воїнів Драконячої Крові було описано всього три рівні трансформації.

Після третього рівня - "Драконья Форма" всі тіла драконячої Крові має бути вкриті голубими лусочками, а на лобі з’явиться ріг або роги. Така форма повинна бути фінальним для воїнів Драконячої Крові... Проте, на даний момент фізична трансформація Лінлей вже досить сильно відрізнялася від описаної в книжці.

Чешуя, яка покривала все його тіло, була не блакитного кольору, а чорного. Якщо шип у вигляді рогів з'явився на лобі за планом, то колючки на його хребці там бути не повинно. Лінлей несхвально згадав про Броніровованого Шипастом Дракона.

Другий рівень - "Полу-Дракон" відрізняється від третього рівня, тому що тіло зовні лише наполовину трансформується в дракона.

Що стосується першого рівня, то зовнішньо воїн Драконячий Крові буде виглядати зовсім як звичайна людина. У більшості випадків, воїн Драконячої Крові практично постійно перебуває на цьому рівні метаморфози у звичайній людській формі.

Секретні Учення Воїнів Драконячої Крові говорили, що коли людина вперше намагається розбудити у своїх жилах драконячу кров і приховану в ній бойову Ци, її тіло буде неконтрольовано трансформуватися до кінцевого третього рівня - “Драконія Форма>. У вченнях також говорилося, що перше перетворення буде неймовірно болісним процесом, але всі подальші зміни будуть проявлятися безболісно.

Тим часом в організмі Лінлей...

Потоки темної блакитної рідини, що розміщувалася в тілі Лінлей, наче перепліталися з чорною рідин і поширились по всьому її тілу. Кожен м’яз і кожна вена постійно поглинають енергію, яка походить від цих рідин. Фізичні здібності Лінлей підвищувалися з жахливою швидкістю. Але між тим, це швидке зміцнення і посилення тіла проходили в неймовірних муках.

« Чорні дракони... на цей момент Лінлей почав проклинати всіх драконів. - Ви всі! Кожен з вас! Якби не ви - члени нашого клана напевно склали б більш докладне керівництво і наслідки від споживання крові живих драконів... "

Чим більше Лінллей про це думав, тим сильніше злився.

У книзі Секретних Вачень Воїнів Драконячої Крові суперечність на протиріччя. Якщо б проведений метод пробудження Драконячої Крові не працював, то на яку взагалі ця книга? А в ній говориться, що результати не були успішними, люди завжди гинули... Що за маячня...

Лінлей здогадався про те, що сталося 4000-5 000 років тому!

« Це все через тиск з боку раси драконів, в результаті чого мої предки не стали більш детально описувати весь процес і проводити нові перетворення, щоб набратися досвіду... - Лінлій просто не знав, що робити.

Його нинішня “Драконія Форма ” вже тепер разюче відрізняється від третього рівня“ Драоній Форми" у таємних вченнях.

« Я надто стійкий. Зараз я хочу просто втратити свідомість, хоча б на хвилинку або навіть на секунду" - Лінлей про себе вже благав про це ... він хотів хоча б на мить припинити ці страшні муки.

« Aaeaа... І я не можу цього зробити ».

Ще раз все тіло Лін Лей охопила конвульсія. Раптом, нахлинув потік болю в області його пальців ніг, кожен з суглобів ноги Лінлей немов вивертався. Через мить його нігті були видалені зсередини чорними кігтями, дуже схожим на пазурі дракона. Ця трансформація болю, яку назвав Лінлей, все ж затьмарила свідомість і він трохи почав втрачати свідомість.

У очах Лінлей ніби настав непроглядний морок, він вже не розумів: він стоїть, сидить або падає і лежить... Його свідомість згасла...

"Бум"

Найслабше тіло Лінлей завалилося на землю.

« О, він знепритомнів і думав про себе Дерінг Коуарт, який весь цей час був біля Лінлію. Він нічого не міг зробити, аби допомогти і тільки зітхнув. - Як жахливо. Я не можу уявити, як предок Лінлей - Барух міг створити таку дивну і жахливу здатність перетворюватися на “Драконью Форму..."

Нахмурившись, Дерінг Коуарт пробурмотів: « Це дивно. Здається, що крім воїнів Драконячої Крові є ще три неймовірно могутніх родоводи Верховних Воїнів. Але коли я ще був живий, не було такого поняття, як Верховний Воїн. Але невдовзі після мого смерті ці чотири могутні родоводи з'явилися на сцені континенту Юлан".

Хоча Дерінг Коуарт мав тисячі років досвіду й мудрості, він не міг зрозуміти, чому і як усе це сталося.

« Якщо він зміг вбити Дев'ятиголового Змія Імператора, то предок Лінллей - Барух був не слабшим за мене і можливо сильнішого», - Дерінг Коварт чудово знав наскільки сильним був дев’ятій верховний Змій імператор... Дев’ятиголові Змії надзвичайно грізна і могутня раса чарівних звірів. А змій, що отримує звання Імператора серед своїх родичів повинен бути на вершині Святого рівня.

Навіть Дерінг у свій час не був упевнений, що він зможе вбити Дев'ятиголового Змія Імператора.

« І ще, цей дивний маленький Примарний Мишеня... - Дерінг Коуарт повернув голову в сторону де перебував Бебе, який все ще лежачи відпочивав і відновлював сили у раніше здійсненому тілі розколини. - Бронований Шипастий Дракон є одним з наймогутніших видів тварин дев'ятого рангу, а цей дракон Сартіус вже був на пікі дев"ятої рани. Його удари смертельний, вони здатні пробирати тіло інших магічних звірів дев'ятого рангу, як ніж масло... І все ж, цьому маленькому Примарному Мишочку вдалося вижити."

Дерінг Коуарт не міг приховати свого здивування.

Тепер він вже почав сумніватися, чи дійсно перед ним Примарна Миша...

« Може цей крихітний Примарний Мишонок - насправді Камнеподібна криса?»

Дерінг Коуарт знав, що з двох основних видів гризунів класу магічних звірів... Кам’яниста криса була більш поширеною підвидом, ніж Примарна Миша. Найслабші Камевидні Криси були лише першого рангу, а їхній топовий рівень зупинявся на сьомій чи восьму пораненнях. Що ж до Примарних Мишів - в найгіршому випадку їх рівень сили починається з третьої ранги, але Прісні Миші на пікі своїх сил так само як Камневидні Криси не можуть подолати рівень восьмий рангу.

Перевага Примарних Миша таїлася в їх надзвичайній швидкості, а перевагами Камевидного Крис були їхні неймовірно гострі кігті і захисні здібності.

« Хоча тіло Камнеподібної Криси мало, але його захисні здібності не мають однакової форми — різанини. Захист Каменівидної Криси восьмим рангу, мабуть, навіть може зрівнятися з захистом Бронченого Шипастового Дракона дев'ятого порга!», - Дерінг Коварт дуже добре знав, наскільки жахливими можуть бути камнеподібні криси.

Незважаючи на невеликий розмір, захист їхнього хутра був справді колосальним! Неважливо, чи то будь-який вид драконів, ведмедів, змій або якісь ще магічні звіри... Кам’яниста криса була в тій самій ранзі найвишуканішою охороною!

« Бібе — це те, що йому доводиться перебувати на восьмій ранзі. І якщо припустити, що він Камнеподібна Криса восьмої ранги, то він міг витримати прямий удар такої сили і при цьому не померти... але він не Камнеподібна Криса. Камеподібні Крис восьмимого рангу повинні мати хутро золотого кольору", - Дерінг Коуарт мав багато питань на які не міг знайти відповідей.

« Чорне хутро, запаморочлива швидкість і неймовірні захисні здібності... як же все це дивно."

Раптом очі Дерінга Коуарта остелені.

У його голові з’явилося жахливе ім’я, яке він колись мав!

« Чи може бути цей крихітний Примарний Мишок... якось пов'язано... з цією особою із Леса Теней, що на північному сході Південної Америки Юлан?». У ті далекі часи, коли він був ще живий... На континенті Юлан жили дві надзвичайно могутні особи. Вони були настільки сильні, що навіть він не матиме шансу на перемогу.

У ті часи Дерінг Коворт був справді у п’ятірці найсильніших і найвпливовіших фігур континенту Юлан. Але перші два номери цієї п'ятірки були зовсім на іншому рівні розвитку в порівнянні з рештою.

Ніхто не знав, хто з них був номер один і номер два по силі. Але те, що було відомо - один з них був стовпом і фундаментом Імперії Юлан. Хоча Імперія Юлан ослабла і вгамувала, вона ніколи не впаде.

У минулому імперія Юлан зайняла весь континент Юлін і поточний відомий календар відраховував від її основи. Минуло майже десять тисяч років. До цього моменту континент був розділений на багато локальних сфер впливу, таких як Чотири Великі Імперії та два Союзу. У часи, коли Юлан панувала на континенті і довгий час після цього, ім’я цієї людини ще довго потрясало цілий світ.

Інший ж жив у Лесі Теней.

« Це була магічна звірина, яка без сумніву могла бути найсильнішою серед тварин по цілому світі. Я, здається, чув, що він дуже любив магічних звірів виду гризунів. Чи може бути, що цей дивний Примарний Мишок був виведений їм?», - інтерес Дерінга Коуарта з кожною секундою зростав.

Але він розумів, що його інформація була неактивною на даний момент, адже минуло п'ять тисяч років.

Але Дерінг Коворт точно знав, що п'ять тисяч років тому на континенті Юлан було тільки два на той момент неперевершених Вожителя... Одним був чоловік, а іншим магічний звір. Усі інші — воїни, чарівники та інші звірі святого рівня могли лише здалека захоплюватися ними.

Але п'ять тисяч років потому?

« Можливо, деякі магічні види гризунів еволюціонували... Таку ймовірність не можна виключати...", - потішав себе Дерінг Коурарт.

Делінг Коворт знову окинув очі Лінлей і Бебе, а потім кивнув: « Потомок воїнів Драконячої Крові та Еволоціонального Примарного Мишенока. Яких висот вони зможуть досягти разом?" - думаючи про це, Дерінг Коворт був дуже схвильований. Подорожуючи з Лінлою, він може бути дуже нудним.

Зараз тунель пробув у труній тиші.

Лінлей до сих пір був у несвідомому стані, а його бойова-Ці Драконья Крові повільно збиралася в трьох дюймах нижче пупка в Сію Дантя. У свою чергу рани Бебе також поступово зцілялися.

...

Через три дні.

Лінлей відкрив очі і потім піднявся на ноги.

У даний момент Лінлей був абсолютно голим. Коли він прийняв Драконячу форму, вся його одяг була в клочику розорвана. Але тепер, коли він повернувся в звичайну людську форму, Лінлей був нічим не інакшим від інших.

« Я нарешті став таким, як колись»

Хоча в секретних Ученнях Воїнів Драконячої Крові говорилося, що він зможе знову перетворюватися на людську форму, Ліндей все ще не міг розслабитися і відчути себе невимушено. Адже його фінальна форма була зовсім іншою, ніж та, яку описували в секретних вченнях.

« О! Бос, ти нарешті прокинувся." - в голові Лінлей пролунав веселий і дзвінкий голос.

З подивом, захопленням і радістю Лінней повернув свою голову в бік Бебе й побачив, як той вже стрибає у його обійми. Обійнявши Бебе, Лінлей нарешті відчув внутрішній спокій. Коли Бебе прийняв той удар надзвичайної сили від Броннованого Шипастого Дракона, Лінвей дійсно злякався.

Він боявся, що маленький Примарний Мишонок помре.

- Лінлей уважно оглянув тіло Бебе. Після того, як він майже закінчив, Лінллей помітив невеликий шрам прямо посеред грудей Бебе... Але Лінлей міг точно сказати, що цей “малий шрам ” здавався таким тільки через густе хутро Бебе.

Бебе фиркнув: « Я в порядку. Як я, Бебе, бути вбитий жалюгідним драконом?»

« Гей, Босе! Я дивлюся, на твоєму тілі більше не видно жодного шраму? Те саме стосується і твого обличчя. Зараз на твоєму тілі дійсно немає ні подряпини!», - Бебе раптом сказав з подивом.

Тільки тепер Лінлій звернув більше уваги на стан свого тіла.

"Оу, так це правда... Принаймні ця частина процесу відбулася точно так, як описано в таємних вченнях. Перший раз, коли володар Драконячої Крові трансформується у свою Змієву форму - все його тіло змінюється. Включаючи шкіру, яка сльозить, а точніше вирізається зростаючими лусками і замінюється новою», - пробурмотів Лінлей, при цьому розглядаючи все своє тіло в ідеальному стані.

Через шалену силу, що тече по всьому тілу, Лінлій перебував у перехожому стані.

« Яка неймовірна фізична сила!», - Лінлей відчував, що його нинішня влада була в кілька десятків разів вища за раніше. Після пробудження Драконячою Крові його фізичні характеристики піднялися на абсолютно інший рівень. Навіть перебуваючи зараз тільки на першому рівні трансформації у своїй людській формі, він був набагато сильніше, ніж до пробудження його Драконячий Крові.

Сильно зтиснувши кулак і при цьому окутав його полем бойової-Ці Драконячою Крові, Лінлей наніс блискавий удар по кам'яній стіні, що знаходилася поруч.

"Взрів!" Наче сталевий стрижень з великою швидкістю простягся на кам’янисту породу тунелю. У місці удару утворилась велика діра, але маленькі кам’яні уламки розлетілися в різні боки.

« Шаста ранг! Ліндей, в людській формі ти володієш силою воїна шостого рангу!», - Дерінг Коуарт вилетів з Персня Звиваючого Дракона, сміючись і радісно звертаючись до Ліней.

Р.S. Група перекладу Новелли https:/ //vk.com/public123098211, всі свіжі новини, вихід розділів і додаткову інформацію Ви можете знайти саме там.

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon