Том 3, Глава 1-26

Том 3 - Кремля магічних звірів, глава 1 - Кам’яна скульптура (часть перша)

Теплі та затишні промені весняного сонця падали на чотири відпочивальники 1987 року.

Єль, Джордж і Рейнольдс про щось говорили на подвір’ї. На даний момент, Єль і Джордж мали по 16 років, тоді як Рейнольдсу було чотирнадцять. Кожен з них був помітним підростом і навіть маленьким Рейнольдсом, який тепер ріс у сто шістдесят сантиметрів. Одним з найвищих серед них був Єль, зріст у приголомшливі сто дев’яносто сантиметрів.

« Джордже, перестань прикидатися перед нами. Навіть четвертий брат уже втратив незайманість. Чому ти і третій брат досі прикидаєтесь і не зробили цього насправді? Як щодо того, щоб у кінці цього місяця тобі і третьому братові піти в “Нефритовий Рай ” до міста Фенлай. Витрати я беру на себе. І я гарантую, що вам обом буде там дуже добре. Я також гарантує що дівчата, яких ви приведуть, будуть незайманими. Договорились? аж поки Єль говорив, він сміявся і займався на своїх тренажерах.

Кожна з цих брил важила приблизно двадцять чи тридцять фунтів. Лінлей б побрехнув тренуватися такими легкими вагами.

Джордж також засміявся: « Босс Єль, не змушувати нас. Чому б вам двом не піти до Нефритового Водного Раю, а я з третім братом просто кудись піду випити. Хіба це не найкраща ідея?»

Рейнольдс стояв поруч і жартував: « Джордж, ти просто не мужик".

Джордж міг тільки безпорадно засміятися.

Раптом через подвір'я почувся звук кроків. Він поклав дві кам’яні гірі на землю і підійшов до виходу з подвір’я, кажучи: « Я впевнений, що це третій брат. Адже вже час обидві ... Перед тим як він закінчив свої слова, Єль раптом затих.

Він побачив, як Лінлей непохитно йшов вперед до будинку, несучи величезну скелю на своєму плечі, яка була принаймні 3 футів заввишки і приблизно сто фунтів ваги.

Але Лінлей був такий же сильний, як і його вага та розміри. У Єль, Джорджа і Рейнольдса щелепа відвисла від побаченого. Лінлей легким мановинням руки поставив цю брилу в куті подвір’я. Коли брила доторкнулася землі, то почув гучний звук про землю.

« Якого біса? Третій брат, я знаю, що ти сильний але як ти можеш бути настільки сильним? - Йель втупився на лежав поруч валун. - Цей валун цілісний?

"Уггх!"

Йель використовував всі його володіють силою, в результаті чого все його обличчя покрилася темно-червоним відтінком, але гігантська валун ніби прирос коріння до землі, так і не зрушився ні на йоту.

« Босс Єль, не марнуй своєї енергії. Тобі не вистачить сил його підняти." - засміявся Лінлей.

Він мав менше сили, ніж воїн першого рангу. Як він міг підняти цей валун?

Рейнольдс дивилася на валун з округленими очима. Випустивши кілька здивованих зітхань, він несподівано повернув голову і запитав Лінлію: « Чому ти притягнув такий величезний валун до нашого дому? О, я знаю! - очі Рейнольдса засяяли. Я бачив, як могутні воїни тренувалися і піднімали велетенські валуни. Лєне, ти що, хочеш тягати ці тягарі прямо тут?

"Такий величезний валун може мене просто розплющити - здивовано зітхаючи, Джордж теж дивився на нього, потім запитавши подиву на Лінлей - Третій брат, навіщо ти приніс цей валун до нашого будинку?"

У відповідь Лінлей усміхнувся і промовив два слова: « Каменна лепка ».

Спираючись на те, що сказав Дерінг Коуарт, тепер його скульптури пройшли свого роду “кваліфікацію ” Сполучених Штатів Америки, щоб він показав їх людям у межах звичайного залу в галереї. Але створення було не достатньо часу і зазвичай навіть дня. У минулому він міг вирізати на горі не турбуючись з приводу помилок, але тепер все стало по-іншому.

"Камна лептка?"

Рейнольдс, Джордж і Єль дивилися на Лінлей шокованими очима.

« Що, це вас справді так шокує? » — глянув на своїх братів.

Рейнольдс поспішно сказав: « Це не шокує, ні. Це дуже шокує! Ми чотири брати жили разом протягом шести або семи років, але я ніколи не бачив, як ти щось створював з каменю. Ти плануєш почати навчання сьогодні?»

« Хто сказав, що я раніше не займався цим? Я займався кам'яною лепкою в горах вже протягом п'яти років, але цього разу, після того як я закінчу свою роботу з цієї камінної породи, я планую взяти і розмістити її у галереї Пру, та подивитися, чи купить її хтось за гроші."

Клан Барух майже вичерпав усі свої запаси грошей, тому Лінлей вирішив продати свою роботу молодшому братові Вартонові.

Але, незважаючи на такий жалюгідний стан фінансових справ у клані, Хоґ був дуже щасливий.

Ну і що, що його сім'я розірветься? Його найстарший син Лінлей був студентом Академії Ернст і після її закінчення, безсумнівно, стане могутнім чарівником. А його молодший син Уортон мав можливість стати Воїном Драконячої Крові.

Хогг уже міг спрогнозувати черговий світанку величності клана Барух!

Коли Єль та інші побачили Лінлію здивованими очима, вони сказали: « Галерея Пру?»

Лінлей завжди був гордістю будинку номер 1987. Хоч тільки в 15 років він уже пішов до п'ятикласної академії Ернста і навіть вважався рівним суперником Діксі, а тепер їх обох ув’язнювали у Академії двома “геніями з генія?" - Єль та всі інші вже давно прийняли Лінллей як генію.

Кам’яна лепка була надзвичайно глибокою формою мистецтва.

Багато людей протягом десятиліть старанно тренувалися, але навіть після цього могли вважатися лише посередніми скульпторами. Як така надзвичайно давня форма мистецтва та самовираження могла бути легкою? Як Лінлей наважився мріяти, що його роботи будуть виставлені в найбільш читанняй художній галереї - Галереї Пру?

"Третій брат, не варто занадто захоплюватись цим" - Джордж вирішив пожартувати в заспокійливому манері.

«Лине, я хвилююся... Ти хочеш купити твою скульптуру? нахмурившись вимовив Рейнольдс, його обличчя було розгублене.

Єль вигукував: « Хлопці, чому ви це говорите? Третій брат, створюй і розмістіть свою роботу в галереї. І я відразу витрачу десять тисяч золотих, щоб купити її і допомогти поширювати твою славу."

« Я говорю правду» - Ліндей дістав просте долото з його одягу.

« Долото? - Здивовано вимовив Рейнольдс. - Лінлэй, схоже ти підготувався. Але в минулому, я теж збирався вчитися кам'яної хлібини, так що я знаю, що для цього потрібно багато інструментів, таких як пряме долото, тонку дошку, трикутний долон, нефритовий ніж у вигляді чаші і різні пилки. Але ти підготував тільки один інструмент? "

Джордж Рейнольдс і Єль знали про це мистецтво принаймні базовано.

Лінлей не почав говорити занадто багато.

Зробивши прямі долото, Лінллей природно вступив у спокійний стан. Його дух міг відчувати природу землі, яка тече через валун перед ним і навіть відчути свого роду “вени ” у ньому. Посміхаючись, Лінлей почав майстерно нищити долотом.

Долото в руках Лінлей рухався з великою швидкістю, відбиючи від нього блиці світла, і це призвело до того, що біля Рейнольдса та інших людей почало мерехтіти. Але вони як і раніше дивилися на валун.

"Свіїіст!"

До землі почали наближатися тіні, за якими падали уламки від валуна.

« Як це можливо? - Для того, щоб видалити таку велику частину каменю повинна бути використана пила. Він справді відділив її тільки за допомогою прямої стамески? Які ж він має бути надзвичайно сильним?», які стояли поруч з ним Рейнольдс і Джордж безшумно впали на землю.

Сила зап'ястки?

Те, з якою легкістю і точністю Ліндей позбудеться зайвих шматків валуну, не можна зробити лише за допомогою сильної зап’ястки.

Лінлей був абсолютно спокійним, як води в старому ставку. Пряма стамеска в лівій руці швидко “витягувала" грузовику з валуну витончені філіграні і відтяла зайві частини, які постійно скидалися на землю. Те, з якою точністю і елегантністю Лінлей працював, було приємно споглядати.

« Титовий брат... Він ... І я не можу цього зробити ».

Єль, Джордж і Рейнольдс обмінялися сумнівними поглядами. Тепер вони вже думали, що можливо Лінлей став експертом у кам’яній хлібі.

Тихо. Звичайно. Мирно.

Лінлей був вражений відчуттям, яке з’явилося під час винесення кам'яної скульптури. На основі досвіду Лінллей не було важко визначити, скільки зусиль чи сил треба було докладати. Ці рішення вже приймали на підсвідомому рівні.

Порівняти зі "Школой Прямого Долота"?

В жодній іншій школі кам’яної лепки не можна було так легко вибрати інструмент для обробки різних частин. Кожен з фахівців та майстрів інших шкіл витрачав величезну кількість часу і сил лише на те, щоб вибрати, яким інструментом працювати в тій чи іншій ділянці кам’яної скульптури. Тільки деякі цей процес вже був надзвичайно виснажливим.

У цьому природному стані, в якому працював Лінлей, його духовна сутність почала швидко і неконтрольовано рости, як трава після дощу. Відчуття росту для Лінлей було надзвичайно приємним, змушуючи всі його істоти відчувати себе дуже комфортно.

Раптом, права рука Лінлей зупинилася.

Пілотний пил і шматки каміння ще потребували якийсь час, щоб осісти на землю, але вже можна було побачити контури видалених з валану повзаючих істот.

« Чому ви такі здивовані? Ви були шоковані, побачивши Єль та інших Лінлей. - Я тільки надав невеликий контур своєї майбутньої роботи. Трохи пізніше мені доведеться витратити набагато більше часу та сил. Давайте вже обідати".

Єль, Джордж і Рейнольдс переглянулися.

З огляду на те, що Ліллей щойно показав їм, всі троє були впевнені в одному:

« Геній» - захоплено сказав Єль.

Джордж додав: «Гей серед експертів.

У скульпторів, досягнення за такий короткий період високого рівня кваліфікації як у Лінлей вважалося неймовірним явищем раз на сторіччя.

Том 3, глава 2 - Камена скульптура. Частина друга

У готелі Хуаделі.

Єль: « Як тільки ми дізналися, що наш третій брат - експерт з кам’яного лепка, обов’язково слід святкувати це. Давайте підемо в готель Хуаделі". Хлопці негайно зібралися і вирушили в дорогу. Як тільки вони ввійшли в готель, то багато учнів витріщились на них.

Переважна більшість студентів відгукнулася на Лінлей.

Діксі, Лінлэй!

Два найчарівніших, найвідоміші генії Академії Ернст. Будь - яке місце, де вони були, стало б центром уваги цих хлопців. Багато учнів почали спілкуватися між собою в півголоса.

Чотири брати влаштувалися і відразу принесли їм їжу.

"Писк писк"! Бебе, яка ліниво дрімала весь цей час, висунула маленьку голівку з під одяг Лінлей. Її пара темних, диявольських очей втупилися на блискучу смажену курку на столі. Рейнольдс негайно схопив курку і запропонував її Бебе: «Бебі, йди сюди".

"Босс Лінлей, я піду їсти" - подумки промовив Бебе.

Лінлей навіть не встиг щось відповісти. Бебе підскочила на стіл, схопила курча і почала гризти його. Менш ніж за десять секунд курча повністю поглинула маленьку Примарну мишу, яка була меншою від курчат.

« Кожен раз, коли я бачу, як швидко Бебе їсть, моє серце не може стримати тремтіння», - Єль розсміявся.

Після їжі Бебе обернулася, щоб подивитися на Лінлей. Коли Лінлей бачив іспанку, жирні лапи Бебе, то не міг нічого зробити лише як нахмуритися.

"Писк писк"!

Бебе навмисно записувала два рази в сторону Лінлей, а потім прикрила очі у захопленій манері і водночас, все її тіло почало випромінювати чорне сяйво. Чорна аура розширювалася, і в мить ока зникла. Дві раніше жирних лапи Бебе, а також хвіст тепер були абсолютно чистими.

Потираючи мордочку, Бебе втупилася на Лінлей і ще попилювала, але подумки промовляючи: « Бос Лілій достатньо чистий для тебе? »

Лінлей не витримав і засміявся.

"Свист"! З мерзненням Бебе знову зарита в одяг Лінлей.

Після цього чотири брати почали спілкуватися і їсти.

"Точно, третій брат, якщо ти збираєшся виставити свої скульптури в Галере Пру, є кілька речей, які ти повинен запам'ятати" - Йель нагадав Лінлей.

« Що ж я повинен запам'ятати? » — запитав Лінлей.

"Лінлей не знає одну деталь про систему, через яку Галерея Пру приймає нові скульптури."

Єль посміхнувся: « Коли більшість скульптур розміщується, у лівому нижньому куті художник повинен залишити напис з його ім’ям або псевдонімом. Так він показує, що це саме його твір. Це перше. Друга річ полягає в тому, що коли скульптуру привезли до Галерію Пру, вона повинна бути повністю запечатана і упакована. Завдяки цьому можна захистити скульптуру від пошкодження при доставці в галерею. Коли опечатану скульптуру буде доставлено на склад Галереї Пру, її почнуть перевіряти люди, щоб оцінити стан скульптури і записати ваші персональні дані. Як правило, протягом трьох днів або близько того, твою роботу буде готово для показу в основному залі галереї Пру".

Лінлэй кивнув.

Коли автор позначав скульптуру своїм ім’ям або псевдонімом, то не сподівався, що інші люди залишать його роботу від себе.

Лінлей також зрозумів, для чого скульптури мають бути упаковані і запечатані: « Деякі статуї дуже вишукано та делікатно викладені. У процесі доставки, цілком можливо, що скульптура може бути пошкоджена. Якщо я повністю запачу її, а також додам багато паперу і тканини в обирку, вона повинна бути у більшій безпеці."

« А що сказати про ціни і торгівлю? Як Галерея Пру впорається з цим?

Вся сенс у відправці скульптури до галереї Пру вкладався в заробітки грошей, щоб покращити економічне становище сім'ї Лінлей.

Єль захоплено сказав: « Скульптури можна зберігати у стандартному залі і потенційні покупці можуть за бажанням встановлювати ціни. Через місяць скульптуру продадуть за кращу ціну і віддамо тобі допомогу. Звичайно, Галерея Пру отримує 1% комісії від продажу, але плата не буде перевищувати десяти золотих монет. Якщо ціна скульптури перевищить тисячу золотих монет, комісія галереї залишиться та сама - всього десять золоті монети."

Тепер Лінлей зрозумів.

« Брате, не турбуйся. Я попрошу деяких людей у місті Фенлай подбати про все. Я гарантую, все буде по вищому розряду, - Єль посміхнувся в сторону Лінлей, поки говорив. - Якщо третій брат нашого гуртожитку виведе скульптуру в Галері Пру і вона добре продасться, я підніму його іммідж."

Джордж не міг допомогти, але зітхнув з похвалою: « Брате, ти в п’ятому класі. У майбутньому, ти напевно будеш також майстер-скульптоном. Твої перспективи безмежні. Ти, без сумніву, набагато краще за нас".

« Мастер-скульптор? Не лести мені», - Лінлэй сміявся над самим собою.

Чотири брати базікали, продовжуючи пити і їсти.

« У Академії Ернсту було дуже зручно, — каже Єль. — Аж раптом він зітхнув і поставив на стіл свою чашку вина. - Я пам'ятаю той час, коли я був маленьким і жив удома. Наші сімейні правила були дуже суворими".

Рейнольдс продовжив: « Ми всі учні Академії Ернст. За словами дідуся Лому, нині світ дуже хаотичний. Там, у зовнішньому світі, постійні війни і смертний самогубство. Академія Ернст знаходиться під заступництвом Святої Церкви, так що ніхто не сміє ображати її. Ось чому наше життя таке комфортне. В майбутньому, коли ми закінчимо і підемо в реальний світ, ми побачимо, яким жорстоким може бути цей світ."

« З тобою, Лінлей кивнув і зітхнув - Я зараз учень п’ятого класу. Багато моїх однокласників вже пройшли через це « реагування » в реальному світі. Згідно з повідомленнями, деякі учні померли в боях за межами академії і багато з них були поранені чи скалічені. Ми не будемо жити в реальному житті і смертельних битвах, тому нам буде важко продовжити ріст."

« Ми, домашні тварини з родини аристократів. Наше життя може бути легке, але як ми зможемо дізнатися всю жорстокість реального світу? - Я дійсно чекаю кривавих битв між життям і смертю, через які проходять учні високого рівня. Це захоплююче, кров кипить, такий спосіб життя повинен бути дуже стимулючою».

Джордж, Єль, Рейнольдс і Лінлей подолали старе поріг у п’ятнадцять років. Їхні серця поглинули прагнення захопливих подій, які відбуваються в зовнішньому світі.

Але Єль та інші були надто слабкі. Якби вони зараз вступили у смертельну битву, то мали б бути надто високими.

« Лунлей, ти учень п'ятого класу, так?» - раптово вимовив Рейнольдс.

Йель і Джордж подивилися на Лінлей з блиском в очах

Лінлей зробив глибокий вдих і кивнув: « Це дуже добре. Тепер я маг п'ятого ранга. Я можу вважати себе магом високого рівня. У червні, я планую відправитися на два місяці в гірський хрипет магічних звірів і повернутися тільки у серпні."

Таке рішення Лінлей прийняв давним-давно.

"Горний хрибає магічних звірів?"

Єль, Джордж і Рейнольдс ніби вдихнули холодного повітря.

Гірський кряж має магічних тварин - найбільший гірський хребет на континенті Юлан. Він лежав менше ніж за 100 кілометрів на схід від Академії Ернст. Багато учнів високого рівня дійсно ризикнули поїхати туди під час другої або третьої навчальної місії. При цьому більшість учнів першої місії вибрали кілька простіші райони.

Наприклад, вони можуть зменшити ризик потрапити в руки охоронців або караванів.

"Лінлей, ти плануєш поїхати в гірський кряж магічних звірів у свою першу тренірову місію?" - Рейнольдс не міг не поставити цього питання. Джордж і Єль також хвилювались.

« Розслабся. Я повністю впевнений в цій затії."

Лінлей був досить впевнений у собі. Будучи магом п’ятого рангу і воїном четвертого ранги, він був дуже швидким вояком, який пізніше може бути підтримуваним заклинанням вітру “Сверхвуковий ”. Завдяки тому, що вона вже мала швидкість і її комбінації з цим заклинанням, Лінлей досяг швидкості воїна шостого рангу.

І що ще важливіше...

Лінлей міг використовувати високорівневе заклинання вітру - “Паріння..."



Том 3, розділ 3 - Ніч в Нефритовому Раю

Час швидко збігав і раптово настав кінець травня.

Протягом минулих двох місяців, кожного дня Ліндей витрачав свій вільний час на медитацію, ваіння або читання. Бібліотека Академії Ернст містила величезну кількість книжок. Читаючи Лінлей, я все більше дізнавався.

Двадцять дев'ятого травня. Ранок.

Лінлэй, Єль, Джордж и Рейнольдс стояли перед Галереєю Пру. У екіпажі, що стояв біля них, лежало три дерев’яні ящики. Протягом двох місяців Лінлей створив дев'ять нових скульптур, але оскільки він вивішував скульптури вперше, йому просто хотілося знати всі тонкощі цього процесу і тому приніс лише три.

« Принесіть ті три коробки», - наказав Єль.

Кілька слуг почали знімати і переносити ящики.

"Третій брат, йдемо зі мною" - Йель був добре знайомий з цією частиною міста, тому самостійно вирушив прямо до Галерії Пру. Галерея забирала величезну територію, а збоку від головного входу на кількасот метрів були непоказні двері зі старим вартовим.

Коли вартовий побачив, що Єль ступив до нього, його очі засяяли і він негайно підійшов до їх групи. Посміхаючись, він виявляв повагу і сказав: « Мені подобається майстер Єль. Ласкаво просимо! »

Єль усміхнувся і кивнув: « Я припускаю, що ви вже знаєте чому я тут. Це мій друг Лінлей. Ці три скульптури - його. Де ваші слуги? Занесіть скульптури всередину."

"Почекайте небагато" - сторож посміхнувся і кивнув.

У цей момент декілька людей вийшли з коридору і старий усміхнувся Лінлей: « Молодою майстер Лінлей, згідно із правилами нашої галереї Пру, ви повинні засвідчувати свою особистість. Все, що Ви повинні зробити - це показати своє посвідчення у школі Академії Ернст".

Лінлей надав старому чоловікові всі необхідні документи.

Побачивши документи Лінлей, сторож закруглював очі. Вражений, він подивився на нього: « П’ЯТИЙ КЛАС? » Ранг Лінлей було вказано в документах. У такому ранньому віці майже неможливо було досягти таких висот!

Єль гордо сказав: « Це мій брат - геній академії Ернсте! Минулого року, коли йому було тільки чотирнадцять років, він досяг титулу мага п'ятого рангу."

Геній Академії Ернст?

Старець чітко розумів, що майбутнє майбутнього цього юнака було безмежним. Його ставлення до Лінлія відразу змінилося. Після запису його даних він проставив оцінки на всіх трьох ящиках.

« Мені подобається майстер Лінлей, і все готово. Все, що вам залишилося зробити - це повернутися через місяць і забрати вашу винагороду", - сторож ввічливо посміхнувся.

« Який місяць? У мене не вийде прийти сюди наступного місяця. Чи можу я повернутися пізніше, наприклад через три місяці?

Він планував повернутися до гірського Кребету Магічних Звірей через тиждень чи два, і за підрахунками, це займе у нього не менше місяця.

« Жодних проблем. Ви можете прийти сюди в будь-який час і забрати свої гроші", - кивнув старий.

Єль нахмурився: « Хм? Що таке? Я чітко пам'ятаю, що минулого разу, перш ніж прийняти скульптури, Ви спочатку оглядали вміст ящика. Чому Ви не зробили огляд на цей раз?»

Він відповів: « Ми оглядаємо скульптури лише для того, щоб перешкодити несприйнятливим людям, які можуть відправити нам вже пошкоджені статуї. Після цього вони стверджують, що шкоду було завдано галерею і намагаються виманити у нас гроші. Але оскільки ці скульптури були зроблені молодим майстром Лінлей та Вімі, молодий майстер Єль не потребує перевірки. Я впевнений, що молодий майстер Єль ніколи б не зробив такого. "

Старик точно знав, що робив.

Якою людиною був Єль?

Вимогти у Галерії Пру? Для нього сума грошей була мізерною. А творець цих скульптур Лінлэй був відомий як геній Академії Ернст. Для таких осіб репутація важливіша за гроші. Як вони могли опуститися до жалюгідної афери? "

...

Ночі в місті Фенлай завжди були досить бурхливими.

Але вночі в Нефритовому Раю було ще гірше. Сміх жінок і чоловіків був чутний скрізь. У окремій кімнаті ми пили чотирьох братів і біля кожного сиділа симпатична дівчина.

« Другий брат, третій брат. Я і четвертий брат пішли спати. Ну а ви..." - рука Єль лежала на талії дівчини з довгим волоссям, і його дихання відходило алкоголем.

« Достато, Єль. Припини, добре?» - Лінлэй перервав слова Єль.

Єль і Рейнольдс обмінялися поглядами, а потім з усмішкою подивилися на Лінллей та Джорджа. Тоді Єль і Рейнольдс під руку з дівчатами залишили кімнату. Протягом двох років група Свідків часто відвідувала це місце.

Єль і Рейнольдс пішли, щоб весело провести час, тоді як Лінллей та Джордж продовжили базікати з дівчатами.

« Ми знаємо один одного протягом двох років, але ви... - сказала нещасним голосом дівчинка з зеленим волоссям, яка сиділа поруч з Лінлією.

Лінлей відчув сильний головний біль.

« Якщо ти втомилася, то можеш повернутися і відпочити. Я гарантую, що ти отримаєш всі винагороди до останньої монети" - цими словами Лінлей змусив її замовкнути. Не секрет, що в Ніфритовий Водний Рай приїжджають не лише для того, щоб напитися.

Раптом обручка Звиваючого Дракона засяяло і близько нього з'явився Дерінг Коуарт.

Дерінг Коворт посміхаючись дивився на Лінлей. Він жартома сказав: « Лоінко, чому в тебе такий дивний вираз обличчя, коли вона сидить перед тобою? Незважаючи на те, що я є магом святого рівня, сьогодні я лише безтілесний дух. Я не можу доторкнутися до жінки, навіть якщо я захочу. А ти так себе ведеш!

"Деденька Дерінг" - Лінлэй нахмурився.

Дерінг Коворт скричав свої губи: « У тебе ніколи не було серйозного контакту з жінкою. Інакше, ти б так себе не вів".

Лінлей підняв свою голову і подивився за вікно. Холодне повітря подув на його обличчя, допомагаючи заспокоїтися.

« Крутий ланцюг Магічних Звірей. Що ж вона собою представляє? "

Через кілька тижнів Лінлей збирався поїхати туди. У межах Академії Ернст Лінлей дізнався багато легенд про гірського Хребта Магічних Звірей, а також завдяки розповідям Дерінга. Однак Лінлей ніколи не бачив цього на власні очі.

Таким чином, Лінлей міг тільки припустити, що його там чекає.

« Я поїду туди через тиждень»

Побачивши холодне небо за вікном, Лінллей зробив остаточне рішення.




Том 3, розділ 4 — Ціна (часть перша)

В Галерее Пру. Усі присутні під грою витонченої музики мовчки оглядали одну скульптуру за одною.

Галерея була поділена на головний зал, зал експертів і приміщення майстрів.

Основний зал галерей займав величезну площу, з великою кількістю робіт у ньому. У північно-східному кутку галереї були три твори мистецтва, кожне з яких виходило унікальне ауру. Будь-хто, хто витратив хоча б трохи свого часу, щоб вивчити скульптуру, міг би відчути її.

Але через те, що в галереї було більше десяти тисяч робіт, вони здавалися голками у величезному океані. У кожного, хто прийшов сюди за покупками, цей нюанс викликав деякі труднощі.

« Більшість скульптур цього залу відчували внутрішню порожнечу. Вони мають форму, але у них не було душі."

Стовіть десять років тому граф Джуно [Zhunuo] повільно просувався головним чином залом, і його погляд проносився від однієї роботи до іншої. Єдине хобі графа Джуно були скульптури. Щоранку граф оглядав роботи Галереї Пру.

Але в основному галереї були малою кількістю скульптур, які могли б привернути увагу та зацікавлення графа Джуно.

« Мільорд, ви вже знайшли скульптури, які могли б вас зачепити за живе?» - запитала у нього гарна особа, яка йде поруч. Через те, що граф відвідував галерею кожного ранку, весь обслуговуючий персонал, який працює в Галерері Пру, був дуже добре з ним знайомий.

Граф Джуно похитав головою і засміявся: « Ні, поки не зміг нічого придивитися".

« Мільорд, який є набагато нижчим від скульптур у залі експертів і майстрів. Чому ви кожного ранку витрачаєте стільки часу, оглядаючи головний зал? "?" - з цікавістю запитала служниця галереї.

Граф Джуно спеціально випустив загадковий сміх: « Ви не розумієте. У цьому залі є безліч скульптур. Пошук “Самиродків ♫ в ” грязюціml дає незрівнянні відчуття».

« Так?» - дівчина подивилася на графа Джуно запитанням.

Граф Джуно більше нічого не відповів. Він без зупинки продовжував оцінювати одну скульптуру за іншою і коли він підійшов до трьох творів мистецтва Лінлей, його очі захливалися. Займаючись оцінкою скульптур, він міг одразу помітити, що три скульптури були особливими.

« Це природно, спокійно і з гордістю... І я не можу цього зробити ».

З уст графа мимовільно зірвалася похвала.

Мистецтво, яке може справити добре враження, повинно бути присутньою конкретною сутністю. З одного погляду граф Джуно міг сказати, що від цих трьох творів мистецтва походить спокійна, горда і особлива аура. Саме ця унікальна аура змогла залучити графа під час його пошуків.

« Підійдіть сюди і допоможіть мені зробити ставку. Я готовий взяти участь у торгах за ці три скульптури. За кожну з них я готовий віддати по сто золотих монет», - граф Джуно звернувся до служниці.

Жінка усміхнулась і відразу витягла блокнот. Після того, як вона записала на трьох бумажечках номери скульптур і ціну ставки для кожної з робіт вона поклала їх поруч із фігурами."

Коли галерея виконувала свою роботу і записувала її, граф Джуно продовжував з радістю розглядати ці скульптури.

„Секундочку! ”, він дивився на скульптуру, і темні очі Джуно раптово знову забили від хвилювання. - Як це можливо? Чешуючи спини Моленіносного дракона і лінії його ноги мали однакову структуру різьблення, ніби автор навіть не змінював інструментів. Простіше кажучи, лусочки повинні були бути вирізані тонким долотом, в той час як нога мала бути вирізьблена прямим тоном. Хоч би якими вправними були скульптори, вони не можуть вирізати всі лінії і елементи без « переходу » $100 відсотків відмінно!

Граф Джуно вивчав скульптури протягом століть.

Насправді, раніше він не був багатим і шляхетним, але завдяки ланцюгу погляду він купував скульптури за нижчими цінами, ніж вони коштували, та в інших місцях передавав їх за більшу суму. Отже, граф Джуно став одним з найбагатших палаців міста Фенлай.

« Чи може бути, що ці роботи були вирізані лише одним інструментом? Неможливо! Який ще інструмент, окрім тонкого долоту, міг би бути використаний, щоб вирізати такі витончені, досконалі деталі на кожній лусці скульптури?», - граф Джуно хмурився і відчайдушно концентрувався під час вивчення роботи. Він ніколи не бачив щось настільки дивне.

Коли жінка побачила його в заціпенінні, то не могла зрозуміти причини.

Очі графа Джуно мерехтіли. Він подумки сказав: « Я не очікував, що зіткнуся з таким унікальним витвором мистецтва в основному залі Галереї Пру. Я не можу дозволити іншим запримітити ці роботи. Якщо я зроблю ставку в сто золотих монет, то інших учасників продадуть спеціальною заявою на перебивання ставки. Це може привернути більшу увагу і в результаті значно збільшити ціну."

Граф Джуно одразу прийняв нове рішення.

Він вирішив залишити скульптуру в спокої на кілька днів і повернутися пізніше, перед закінченням торгівлі та зробити свою ставку.

« Допоможіть мені скасувати мою ставку», - граф Джуно звернувся до жінки, що стояла поруч з ним.

"Відміняти?" - співробітниця галереї була вражена. За правилами галереї, її вже не можна скасувати. Але граф Джуно був дуже старим, давним клієнтом Галереї Пру, тому жінка вирішила прибрати три нові папірці з помітками про ціни поблизу робіт.

« Чи можу я запитати мілорд граф, чому Ви відмовилися від ставок?» - запитала жінка.

Граф Джуно загадково усміхнувся: « Вам не потрібно знати про це. Ах так, я хочу запитати вас скільки днів тому були виставлені ці скульптури? "

Жінка прогорнула свої записи і усміхнулась: « Три скульптури будуть виставлені до 30 червня. Їх розмістили тільки вчора в основному залі."

Граф Джуно злегка кинув.

« Добре, я трохи походжу за залу і спостерігаю. Ви можете йти і займатися своїми справами, - злегка посміхнувшись вимовив граф Джуно.

Насправді серце ніби виривалося з його грудей. Виходячи з його оцінки, справжня ціна цих трьох скульптур повинна бути в районі 3000 золотих. Звичайна скульптура експерта коштувала приблизно тисячу золотих, але ці три скульптури були викарбувані в дуже незвичайний спосіб. Спираючись тільки на цю деталі - ціна може злетіти вдвічі.

...

Граф Джуно продовжував щодня відвідувати галерею. Власне, як він і очікував, через велику кількість скульптур Галереї Пру нікому так і не вдалося виявити справжню цінність цих трьох робіт. Навіть якщо хтось помітив щось, вони могли тільки відчувати, що скульптури були хорошими, але не змогли повноцінно розгледіти їх справжню цінність.

10 червня.

Граф Джуно знову приїхав до Галерії Пру. Випадково прогулюючись в основному залі, він проходив повз багато робіт. Але як тільки він досяг трьох його скульптур, вираз обличчя змінився. Поруч з кожною скульптурою були папірці із новою ставкою.

Три кам'яні скульптури, кожна з ціною за триста золотих монет.

Коли граф Джуно побачив цю пропозицію, то почав обурюватися: « Дурень! Навіть якщо ви помітили справжню цінність скульптури, чому ж ви відразу робите таку високу ставку? Адже це просто приверне до них багато непотрібної уваги." Серце графа було переповнене гнівом, але він не міг справитися з ситуацією. Він не має права відкликати будь-яку пропозицію.

Сталося те, чого він найбільше боявся.

12 червня.

Граф Джуно знову підійшов до трьох скульптур. Але наступного разу ціна змінилася.

« П'ятсот золотих монет? — сказав граф Джуно. - Здається, є досить багато людей, які змогли оцінити скульптури на правильному рівні."



Том 3, розділ 5 - Ціна (часть друга)

Граф Джуно все ще не наважувався зробити свою пропозицію, плануючи зробити ставку 30 червня. З плином часу вартість трьох скульптур продовжувала зростати. З огляду на те, що навіть фахівець-скульптор цінував цінність роботи на рівні близько тисячі золотих, ціна зростала досить повільно.

500 золотих монет. 510 золотих монет. 515 золотих монет.

Заяви продовжували повільно рости. До 29 червня вони зросли тільки до 625 золотих монет.

30 червня.

Граф Джуно не з'явився сьогодні вранці, що було досить рідкісним явищем. Він чекав темряви, бо Галерея Пру не закривається до півночі. Звичайно, три скульптури Лінлей будуть зняті з торгівлі опівночі.

« Учора ціна дорівнювала 625 золотим монетам. Я пропоную останнє." - граф Джуно посміхнувся, коли попрямував до трьох скульптур.

«900 золотих монет? Який ідіот зробив цю пропозицію?», побачивши таку високу ставку, граф Джуно вибухнув від люті.

Вчора ціна була лише 625 золотих монет, але за день вона піднялася так різко. графа Джуно переповнила лють, але він не міг змінити її. Він вирішив просто терпеливо почекати. Через довгий проміжок часу очікування, він нарешті підняв голову вгору, щоб подивитися на годинники, що висять зверху в галереї.

« Уже 11 годин вечора. Через годину галерея буде зачинена." - на обличчі графа читався натяк на посмішку.

У святій столиці графа Джуно можна вважати людиною середнього класу. У молодості граф був досить бідним. У майбутньому, завдяки успішним інвестиціям, він зміг змінити своє становище і заробити на цьому. Його стан можна оцінити в кілька сотень тисяч золотих і віднести до дуже заможних верств населення.

"Граф Джуно, ви теж тут?" - усатий чоловік середніх років в обтягуючій сорочці посміхнувся і підійшов.

Побачивши цього чоловіка, граф Джуно змінився в обличчя, але він все ще був у стані спокійно посміхнутися: « Граф Деме [De'mu]! Вже майже одинадцять. Чому Ви тут?» У глибині душі граф Джуно відчував, що його поява не зулить нічого доброго.
Граф Джуно та граф Демме були відомими колекціонерами скульптур у святій столиці.

« Я? Звичайно, через ці три скульптури граф Деммі наче невпізначий погладив свої вуса і потім задоволений собою продовжив. - Граф Джуно, подивіться. Лінії та аури цих трьох скульптур надзвичайно вражають. Експерт, який був в змозі відтворити таку унікальну ауру, безумовно, повинен також бути унікальною людиною."

Серце Графа Джуно тремтіло.

Справді...

Граф Демме також зміг побачити справжню цінність цих трьох скульптур. Оскільки він так пізно прибув у галерею, то очевидно його метою було придбати їх.

« Міссе, підійдіть сюди, будь ласка, дуже ввічливо звернувся до графа Демме з дівчиною, яка працює в галереї. Граф Демме звернув увагу на три скульптури Лінлей. - Я готовий заплатити тисячу золотих монет за кожну з цих скульптур."

Служниця ввічливо сказала: « Миттю ».

Вона дістала записну книжку і зробила кілька поміток на бужечках, які потім розмістили поруч з роботами.

« Ти бачиш золоті монети?», - м'язи обличчя графа Джуно мимовільно билися.

Граф Деме з усмішкою сказав йому: « Брут Джуно, ці три скульптури справді виняткові. Я правильно розумію, що Ви прийшли сюди так пізно, а не залишилися вдома через ці три скульптури? "

Граф Джуно злегка фиркнув.

« Я не сподівався, що граф Деммі буде так зацікавлений у цих скульптурах. Чесно кажучи, до цього моменту я не звертав на них особливої уваги. Дозвольте мені до них для початку краще придивитися." - граф Джуно посміхнувся, потім повернувся і почав інтенсивне вивчення трьох скульптури, повністю ігноруючи графа Деммі.

Побачивши сцену, граф Демме у думках сказав: « Серкун, ти справді вважаєш, що зможеш приховати свій задум від мене? »

Як дзюрчання води в річці, музика продовжувала грати у головному залі Галереї Пру. Граф Джуно та граф Деммі спокійно розглядали різні скульптури. У галереї було тихо як ніколи.

« Донг... Донг...», години на стінах почали відбивати.

Була вже опівночі.

« Міссе, будь ласка, підійдіть сюди», - граф Джуно звернувся до служниці, яка відразу ж побігла.

« Я готовий купити ці скульптури за 1010 золотих", - граф Джуно зробив свою пропозицію в останню мить.

Робототниця галереї побачила, що остання ставка на скульптури складала рівно 1000 золотих монет. Вона неохоче кинула здивований погляд в сторону графа Джуно. Було дивно, що граф Джуно додав десять золотих монет замість однієї.

«Будь ласка, зачекайте хвилинку» - служниця галереї дістала записну книжку.

« Граф Джуно, ви насправді підвищили ставку тільки на десять золотих монет? Ох, ну ладно... Я пропоную 1100 золотих монет! Граф Джуно насупився, коли він повернувся, щоб подивитися на графа Деммі, який як-б випадково задирно крокував до нього з пихатим поглядом.

Як виявилося, увесь цей час граф Демме спостерігав за графом Джуно і як тільки ґрантейо зробив свою пропозицію, він вирішив втрутитися.

« Я ставлю 1200», - сказав граф Джуно тихим голосом, в його голосі чітко лунали гнів та обурення. Побачивши, що наближається боротьба між двома двореями, галерея зачинила книжку і стала на бік, вирішивши з радістю спостерігати за “боєм ” ». Працівнику в Галерері Пру дуже подобалося спостерігати за подібною битвою за ціну.

Граф Демме з подивом подивився на графа Джуно: « Навіть скульптури в залі експертів стоять лише близько тисячі золотих монет. Як може така економна людина як Ви, бути готовий заплатити 1200 золота? "

Економний?

Тут було б більш відповідне слово - скупою! Граф Джуно був відомий своєю скупістю.

« Граф Джуно, якщо ви готові заплатити 1200 монет, то як я можу скупитися? 1300 золотих монет!"

Граф Джуно був крижаним. « Я готовий запропонувати таку високу ціну за ці три скульптури лише тому, що вони мені симпатичні. Їх справжня вартість становить всього близько тисячі золота або й більше того. 1500 золотих монет! Якщо ви, граф Деме, готові зробити вищу ставку, то я поступлюся цим вам." - граф Джуно зробив остаточне речення.

Чесно кажучи, граф Деммі не був таким проникливим як граф Джуно. Він не зміг добре розпізнати унікальну ауру цих скульптур.

У очах графа Деммі ці скульптури не таїли ніяких секретів. Вони були трьома добрими витворами мистецтва, які стояли тисячу золотих або близько того. Немає жодного сенсу підіймати ціну за них.

"Ха-ха" - граф Деммі розсміявся. - Це така рідкість, побачити, як граф Джуно пропонує таку благородну ціну. На честь цієї події, я не буду забирати в людини речі, які їй сподобалися. Три скульптури Ваші, граф Джуно".

Тільки тоді служниця галерей вирішила зробити відповідні записи в блокноті.

« Милорд, вже опівночі. Галерея збирається закриватися. Граф Джуно, завтра я організую людей для доставки скульптур до Вас." - служниця ввічливо посміхнулася. Тільки тепер, після закінчення торгівлі, граф Джуно можу спокійно посміхнутися у відповідь.

Граф Джуно кинув презирливий погляд на графа Деммі. Він подумав собі: « Дитино. Скільки років я провів за аналізом кам'яних скульптур? У тебе немає досвіду і ти хотів перебивати мої ставки? "



Том 3, розділ 6

« В основному, в залі продано три скульптури, відразу по 1500 золотих за кожен? — менеджер Галеріа Пру Астоні [Ao’Si'TuomyNi], з подивом дивуючись уставитрішився на записи. Після, він знайшов біографічні дані про скульптора Лінлей і був вражений ще більше. - Всі три скульптури були зроблені 15-річним юнаком Лінлэй»

Світ скульптур був схожий на піраміду.

У всій Святій угоді можна було знайти лише п'ять або шість скульпторів рівня майстра, які були кращими в цій області мистецтва, і, можливо, сто чи близько того скульптурних рівнів рівень експерт. З цих даних видно, наскільки рідко зустрічаються фахівці. Зазвичай люди, яких називали "експертами" були скульпторами з величезним досвідом за довгі роки життя... Після цього вони набували особливої миски і вправності та досвіду в скульптури, щоб надати їм особливого значення.

Але п'ятнадцятирічний експерт-скульптор?

Це просто нечувано!

« Що це, Лінлей ще був учнем академії Ернст? - шоковий стан Астоні збільшувався секундами за секунду. Академія Ернст була академією магів номер один на всьому континенті Юлан. - І цей хлопець вже був учнем п'ятого класу? П'ятнадцятирічний учень п’ятого класу?»

Астоні пробило на холодний піт.

Геній!

"Навіть якщо оцінкова вартість цих скульптур була лише тисяча за штуку, враховуючи вік скульптора, який їх зробив, насправді цінність робіт навчена в межах тисячі монет за кожну» - Астоні був абсолютно впевнений у цьому.

Для п'ятнадцятирічного скульптора, який мав навики створювати скульптур такого високого рівня в такому юному віці, це стало очевидним, що вартість його робіт буде відчутно вища.

Крім того, з огляду на те, що юний знавець Академії Ернста - його без сумніву можна було визнати генієм серед магів всього континенту, не кажучи вже про свій клас і вік. Цей факт на додачу до решти буде ще більше збільшувати цінність його робіт.

« У другій половині дня я збираюся в Академію Ернст. Я вже й забув, коли Галерея Пру обчислювала нового експерта-скульптора до своїх лав." - Астоні прийняв рішення. Завдяки високій цінності його роботи Лінлей довів свою цінність як скульптор.

Він був повністю кваліфікований для того, щоб його скульптури можна було розміщувати в залі експертів.

Того самого дня пополудні.

Конна упряжка під'їхала до головних воріт Академії Ернст. Це був Астоні з двома охоронцями. Прийшовши до воріт, Астоні дістав своє посвідчення, в якому було зазначено, що він головний менеджер Галереї Пру. У результаті ці академії Ернст навіть виділили одного зі своїх охоронців, щоб той супроводжував його.

Зона навчальних шкіл Академії Ернст.

"Містер Астоні, тут знаходиться місце, де збирається більшість учнів п'ятого рангу" - посміхаючись, охоронець відчинив двері в клас. Зараз у приміщенні були близько десяти магів, які щось обговорювали і розважалися. Для навчання магів п'ятого рангу запросили викладачі сьомого чи навіть восьмого ранга."

Після того, як двері відчинилися, всі присутні повернули голови в тому напрямку.

« Милорди, це пани Астоні, він з Галерії Пру. У нього є до вас справу, в результаті чого йому знадобиться ваша допомога.", - шанобливо вимовив ведучий охоронець.

Магі тихо кивнули.

Галерея Пру мала філіали у всіх королівстві та імперіях на континенті Юлан. Отже, Галерея Пру була досить впливовою організацією. Внаслідок цього навіть зарозумілі й високомірні маги були досить тактовними і ввічливими у спілкуванні з персоналом Галерії Пру.

« Молдарди магі, — продовжував з усмішкою Астоні. - Я тут у пошуках учня на ім'я Лінлей?

"Лінлей?"

Всі чарівники засміялися. Один з учнів, що стояв осторонь від групи маг у фіолетовому одязі, сказав: « Ліїнлей? Він є одним з двох найвідоміших геніїв Академії Ернст. Він має схильність до сущень одразу двох елементів - землі та вітру. Вам потрібно поговорити з його викладачем за елементом вітру. Він може допомогти вам".

« Не марнуйте часу на пошуки викладача магії Землі... Цей хлопець з’явився на уроках лише два рази - нещасливий тон сказав вусатий старий. - Але Лінвей відвідує майже кожен урок у класі елемента вітру."

Ще один бородатий старий чоловік, який стояв осторонь, з усмішкою сказав: « Я вчитель елемента вітру у Лінлі. Я досить добре знайомий з ним. Якщо у вас є які-небудь питання, ви можете поставити їх мені".

Астоні кивнув: « Мисець назад Лінлей приніс три скульптури на продаж у Галерію Пру. Майстерність його роботи знаходиться на рівні скульптора-експерту. Використовуючи ціни, за яку вони були продані цього місяця, ми вирішили дати Лінллей кваліфікацію, щоб його роботи могли бути виставлені на приватному стенді в залі експертів. Тому я прийшов сюди, щоб видати йому спеціальну срібну мапу."

"Часний стенд?"

Усі присутні маги були вражені.

Горді маги, багато з яких були в похилому віці, добре розбиралися у темі створення скульптур. Усі вони розуміли, наскільки важко вирізати привабливу скульптуру і не кажучи вже про те, що вона потребує спеціальної ауру чи природи. Для багатьох скульпторів отримання приватного стенду в Галереї Пру було нереалістичною мрією.

« Ви впевнені, що Лінлей був такою людиною? Оскільки Лінлей дуже працьовитий і старий, він витрачає на це досить багато часу. До того ж, йому зараз тільки п'ятнадцять років." - недовірливо сказав сивоволосий викладач елементів вітру, одягнений в білі ковдри.

Астоні у відповідь лише посміхнувся: « Ця інформація абсолютно точна. У нашій галереї Пру ведуться біографічні записи всіх скульпторів, які виставляють свої роботи і Лінвей не був винятком. До того ж, на основі наших даних він прийшов до галереї Пру в компанії з молодим майстром Єль.

Присутні чарівники почали кивати.

Після почутого між присутніми виникла жвава розмова. Один із двох, що був серед генієвих академії Ернста, виявився експертом-скульптером. До того ж, геніальний маг, який має достатньо навичок для отримання особистого стенду в залі експертів Галереї Пру - це неймовірно рідкісне явище, яке трапляється приблизно раз на тисячу років.

Звичайно, цей факт вразив магів.

"Милорди магі, може хтось з вас підкаже мені де живе Лінллей?" - запитав Астоні.

Седовласний старий чоловік у білих одягах сказав: « Лінлей живе в будинку номер 1987 ».

- Почувши це, Астоні відразу поїхав туди.

Старець продовжив: « Будь ласка, зачекайте. Хоча я й сказав Лінлію, що три тижні тому він покинув школу і почав займатися справжньою битвою. Тому, на жаль, я боюся, що Ви прийшли сюди даремно".

- Перепитав Астоні.

Астоні добре знав, що маги п’ятого і шостого рангу були досить вправними, щоб брати участь у реальному « навчанні ». Сама Академія Ернст наполегливо рекомендує цю практику.

Астоні було лише сумно зітхати.

Він не очікував, що, незважаючи на те, з таким спехом і щирим ентузіазмом він прибув до Академії Ернст, його буде очікувати такий результат.

"Тоді Мілорди магі я вас покину" - з повагою вклонився Астоні. Усі маги відповіли, кивнули йому в руку з повагою і більше не звертали на нього уваги. Усі вони не переставали збуджено спілкуватися між собою.

« Я не думав, що ця дитина Лінлей виявиться ще більш дивовижною... І я не можу цього зробити ».

Ніхто з них не скупився на похвалу в адресу Лінлей, адже хто ще міг дозволити собі претендувати на особистий стенд у залі експертів Галереї Пру?


Том 3, розділ 7 — Подорож перша

Кілька тижнів раніше... 5 червня.

До другої половини дня Лінлей уже попрощався з трьома братами. Коли він закинув шкіряний мішок на спину, то попрямував до хребти Магічних Звірей.

"Писку писк!" - маленька Примарна Миша щасливо підписувала зі свого дому на плечі Лінлей.

"Босе, ми нарешті вирушили на гірський крячок Магічних Звірей. Я так хвилююся!" - голос маленької Примари Миші роздавався в голові Лінлей. У відповідь Лінлей тільки посміхнувся. У той же момент з'явився білий промінь світла і поруч почав парувати Дерінг Коуарт.

Дерінґ Коуарт почав навчати: « Коли ти подорожуєш наодинці, то маєш бути дуже обережним. Є велика ймовірність зіткнутися з бандитами."

« Я знаю, дідусь Дерінг" - засміявся Лінлей.

Дідусь Денінґ неодноразово повторював, наскільки небезпечні подорожі “соло ”! Лінлей був одягнений в штани з досить щільної тканини і сорочку без рукавів. Завдяки цьому, можна було легко розгледіти накачані м'язи і, безсумнівно, будь-хто відразу зрозуміє те, що він воїн.

Дідусь Дерінг говорив, що у подорожі по хребту Магічних Звірей мантія мага буде тільки заважати через громіздкість і не практичності для піших походу.

Лінлей рухався дуже швидко. Хоча дорога від Академії Ернст до гірського хребта була досить довга, завдяки тому що Лінлей був воїном четвертого рангу - його витривалість існувала на зовсім іншому рівні ніж раніше, він міг пройти 40 кілометрів за годину. Раптом Ліллей йшов уперед і побачив трьох людей попереду.

- Думаю Лінлей був зосереджений на одній людині з цієї Трійці.

Чоловік був одягнений в мантію студента Академії Ернст. Один з двох інших мав мишну масу. Третій був надзвичайно худим і на його поясі висів короткий меч, що в ножнах. Той обережно повернув голову і подивився на Лінллей.

Лінлей не міг не турбуватися через виявлену до нього увагу і він просто вирішив прискоритися і проскочити повз них.

« Це ти? » — сказав один з них.

Лінлэй повернув голову і запитливо подивився. Чоловік, одягнений у мантію магії Ернста, посміхнувся і вигукнув: « Я Дельсар [De'sha'te], пам’ятаєш мене? »

"О, Дельсарт, це ти!" - Лінлей зупинився.

Лінлей насправді дізнався в Парні Дельсарта.

Він, як і Лінлей, був чарівником вітру п'ятого рангу. Хоча їх не можна було назвати друзями, вони були однокласниками.

Дельсарт, який підійшов з двома воїнами, усміхнувся і захоплено промовив: « Леліне, я не сподівався, що ти одягнешся ось так. Я ледве впізнав тебе. Тільки коли я побачив маленьку Примарну Миша на твоєму плечі, я зрозумів, що це був ти."

«Кава [Ka'wa], Метт [Ma’te]. Дозвольте мені представити вам. Це Лінлей - один з двох неперевершених геніїв нашої Академії Ернст. Йому всього лише п'ятнадцять років, але він вже маг П"ятого рангу." - представив його Дельсарт.

Кава був воїном з великою м’язовою масою, тоді як Метт був сильним солдатом.

« Я чув від Дельсарта розповіді про двох неперевершених геній Академії Ернст. Я не очікував, що сьогодні нам пощастить зустрітися з Вами, - ввічливо сказав Метт, в той час як Кава круглими як у бика дивився на Лінлей. - Ты маг? Чому ти виглядаєш так, ніби ти воїн як і я?»

Лінлей не пояснив: « Ви теж вирушили в гірський кряж Магічних Звірей?»

Дельсарт кивнув: « Дуже добре. Кава і Метт супроводжували мене минулого року на тренування в кілька небезпечних місцях. У нас сформувалася хороша командна робота. Тому цього року ми плануємо дослідити кордон хребту Магічних Звірей. Лінлэй, ти повинен піти з нами. В одній групі буде безпечніше".

Лінлэй кивнув.

« Будь ласка, приєднайся до них. Дельсарт — мій однокласник, тому він повинен бути надійним. Коли досягнемо гір, ми розділимося." - вирішив Лінлей і прийняв пропозицію Дельсарта та хлопців, які разом попрямували в сторону гори.

Усі четверо рухалися на дуже високій швидкості.

Навіть фізично слабкий Дельсарт був здатний рухатися з великою швидкістю, використовуючи заклинання стилю вітру “Сверхвовий ” »!. Завдяки цьому група швидко перетинала пустельні дороги і прийшла до місця свого призначення.

Роздався гучний і грубий голос Кава: « Якщо ти приєднаєшся до нас, то у нас буде два маги п’ятого рангу. Якщо ми четверо об'єднаємося, то будемо в змозі вбити навіть магічного звіра шостої ранги. За приблизною оцінкою, ядро магічної звірини шостого рангу стоїть близько тисячі золотих за штуку. Якщо ми вб'ємо кілька з них, нам не треба буде турбуватися про свої витрати протягом століття."

Для більшості людей протягом року було б достатньо десяти золотих монет.

Тисяча золотих монет була величезною сумою.

Серце Лін Лей затремтіло. Він раптом згадав, що говорилося в книжках про магічних звірів, які він читав. У ньому говорилося, що майже кожен магічний звір має магію з енергією.

« Третій ранг у магічних тваринах і вище цього ядра міцно тримається. Але ядра тварин, які ще не досягли шостого рангу - було досить мало. Цінність ядер таких тварин, ймовірно навіть нижча за одну з моїх скульптур." - подумав Лінллей.

Проте ціна ядер магічних звірів шостого рангу могла досягати тисячі золотих монет.

Наприклад, коли фахівці розмістять його в залі експертів, то Деінґ Коуарт вже мав би на собі таку суму. За його оцінкою, вартість кожної роботи мала досягати тисячі золотих за одну скульптуру. Але вбивство цієї магічної звірини шостого рангу, з точки зору складності і ризику було чимось більш небезпечним та смертельним, ніж виття скульптур.

« Моя правда полягає в тому, щоб у хребті магічних звірів було багато бойового досвіду. А як щодо ядер? Це всього лише вторинний результат." - подумав Лінлей, поки дивився на інших трьох.

Два товариші Дельсарта були сповнені ентузіазму, адже вони могли уявити собі можливість добре заробити на своїх магічних ядрах.

« Ядрі магічних звірів третього, четвертого і п’ятого рангів не коштують майже нічого. Навіть ядра тварин шостого рангу коштують тільки тисячу або близько того." - сказав Дельсарт, байдужо хитаючи головою. - Якщо ми зможемо вбити магічного звіра сьомого рангу, то ми дійсно станемо багатими." - коли він сказав ці слова, його очі заблудлі.

Як і в людей, коли між магами шостого та сьомого рангів була велика прірва, магічні тварини шостої рани мали величезний розрив у силі порівняно з магічними звіриною сьомої ранги.

Ядра магічних звірів сьомого рангу коштували десятки тисяч золотих.

Дібудьте вони хоча б один такий, в маленькому місті хлопці будуть вважаються надзвичайно багатими і їм не доведеться турбуватися про гроші протягом усього решти життя.

« Дитя сьомого? Відтираючись від рівня наших навичок - ця ідея рівнозначна бажанню власної смерті», - недбало сказав Лінлей.

Лінлей на власні очі бачив, на що здатний Моленіносний дракон сьомого рангу. З нинішнім рівнем здібностей і сил Ліндей, ймовірно, не зміг би навіть прорватися через захист дракона. Якщо він не може пробити навіть його захист, як можна взагалі говорити про вбивство? Як це було можливо?

Найхитріший хлопець з групи Метт - кивнув: « Зараз досить важко сказати, чи є у нас шанс, якщо ми вчотирьох об'єднаємося проти магічного звіра шостої ранги. Боротьба з магічною звіриною сьомого рангу - самогубство."

« Я просто вирішив підтримати тему», - Дельсарт почухав голову і прикусив свою губу.

Поки всі четверо безтурботно говорили і сміялися, у гірському лісі за сто метрів від них стояв чоловік з зеленим одягом. Він був замаскований листям і з холодним поглядом спостерігав за хлопцями.

Рот цього чоловіка рухався без зупинок, мабуть, бурмочучи слова магічних заклинань.

У той же час тетива лука в його руках була натягнута до межі. Раптом стріла, яка була оточена світлом блакитного відтінку, зірвалася. Вона розрізала повітря з жахливою швидкістю, перетинаючи відстань у сто метрів в мить ока.

Лінлей, який разом з іншими просто спілкувався, раптом відчув, як всі волосинки на його тілі стали дибок. Його серце наче обірвалося, кажучи, що він у смертельній небезпеці.

"Небезпеки!"

Лінлей швидко повертаючись, відстрибнув убік. "Свіїст!" Стріла, випущена з неймовірною швидкістю, пролетіла повз нього наче блискавка і в наступну мить проколола тіло Дельсарта. Вона пролетіла через його тулуб, залишивши діру зяючу, після чого промайнула ще кілька десятків метрів перед падінням.

Дельсарт, вхопившись за горло, закочував очі. Дехто з них намагався вирватися зі своїх уст, видаючи жахливі звуки бульканья крові в легенях і після цього кров фонтаном хлинула від рани у його грудях.

« Ург... ургх... егхль... - Очі Дельсарта були наповнені всепоглинаючою тугою. Вони віддзеркалювали жах і страх, в той час як кров безупинно продовжувала виступати з зізіяючої діри у його грудях... Досить швидко, життя ніби покинула очі Дельсарта і він замертво впав на землю.

Лінлей, Кава і Метью швидко прижилися до трави й обережно почали оглядатися в ліс позаду них.



Том 3, розділ 8 — Подорож друга

"Маг-крапник елемента вітру. З огляду на швидкість, з якою пролетіла стріла — її заклинання « Сверхвова ствола » і можливо “Меткість..." Стріляючий чарівник повинен бути не нижче п'ятої ранги, - в голові Лінлэй пролунав голос Дерінга Коуарта. - Судячи з хоробрості та майстерності стрілянина, навіть якщо він знаходиться на відстані п'ятдесят метрів і ти зможеш ухилитися від ще однієї атаки - без серйозних травм тут точно потрібна, так що біжи!."

Серце Лінлей тремтіло.

« Віддайте всі ваші цінності і я пощаджу ваші життя», - почувся холодний голос з лісу, звідки через мить вискочили близько десяти чоловіків, одягнених у темно-зелене вбрання. Усі вони тримали в руках луки, а на талії висіли мечі. У їхніх поглядах не було жодного натяку на жалість. У цей час чоловіки все ближче підходили до Лінлей та інших хлопців.

Але людина, яка говорила - не з'явилася.

Лінлей і двоє воїнів переглянулися. Вони не хотіли віддавати свої цінності і пильно спостерігали за противниками, які наближалися.

"Огонь!" - знову почувся холодний голос. Маг елементів вітру, що командував чоловіками, був досить рішучим, тому побачивши Лінлей та інші не збираються здаватися - негайно віддав наказ до атаки.

«Звон... свист... дзвоник... свист... І я не можу цього зробити ».

Лучники в той же момент випустили всі свої стріли убік хлопців, які почали швидко ухилятися. Кава, відступаючи, навіть умудрився блокувати своїми бойовими клинками кілька стріл.

Заклинання « Сверхвовий хліб без особливих зусиль ухилився від усіх стріл, йому навіть вистачало часу для перегляду справ двох його попутників. Метт стримувався досить точними й гострими рухами і деколи використовував свій короткий меч, щоб відхилятися.

Для прикладу, Кава не був проворним. Він не міг швидко рухатись, тримаючи в руках свій величезний клинок, переважно блокуючи стріли своїм мечем і тонким шаром бойового Ці, яким він покрив своє тіло для захисту. По суті, небезпека від стріл не була занадто великою, тому воїн п’ятого рангу міг з ними справитися.

« Умрі!», Кава люто розгнівив і рвав до лучників, тримаючи в руці свій меч та готуючись нанести удар.

Бачачи це, у погляді мага-крапника елементу вітру, який ховається в лісі, проскочила спрага вбивства. Наступного разу, натягнувши свою цибулю, він почав вживати заклинання “Сверхвук ” і“ Течість 0", внаслідок чого його лук та стріла почали обволочувати маленьке світіння блакитного й золотистого відтінку кольору.

Яросно ревую Кава, який як і раніше нісся на всіх пір до групи лучників, на півдорозі, раптом відчув наближення небезпеку і в наступний мить побачив блиск від літаючих у нього з лісу стріли. У цей момент на його спині просувався холодний піт і перш, ніж він міг що або зробити, стріла вже була майже перед ним. Хоч він і встиг підняти клинок, щоб її заблокувати, але ...

"Свист!"

Стріла проколола його череп наскрізь.

« Акх... У очах Кава все ще стояв на ногах, і вона не могла зрозуміти. Очевидно, він міг заблокувати стрілу використовуючи свій меч. Як ця атака змогла його вбити? Світло життя почало полишати очі Кава, залишаючи питання без відповідей. Через мить величезне тіло - наче гора, замертволо на землю.

Стоячий вдалеці Лінлей відчував, що його серце ось-ось вирветься з грудей.

« Мог вітру точно використовував для підтримки заклинання “Точності" при пострілі», бо Лінлей був магом стилю вітрів. Він добре знав, як підтримує закляття“ Штовхання ” під час стрільби з лука. За допомогою нього стріла під час польоту має можливість трохи коректувати свій курс протягом усього шляху до мети.

Наприклад, сьогодні Кава дійсно вчасно виставив для блоку свій бойовий клинок, але заклинання трохи скоригувало курс стріли, щоб вона потрапила в ціль. Саме тому стріла вразила череп Кава.

"Стиль магії вітру в поєднанні з цибулею - це гремуча суміш.", на секунду, Лінлей відчув шок і травму, але наступного разу він почав нашептувати слова магічного заклинання.

« Ви двоє, що залишилися... Краще здавайтеся! ... знову почувся холодний голос з лісу, а десять лучників почали гордо посміхатися. Потрібно бути достатньо вправним чарівником вітру, щоб використовувати весь потенціал лука через закляття. Крім того, щоб використовувати цибулю на відповідному рівні, потрібно мати добру фізичну форму.

Маг-крапник стилю вітру міг бути надзвичайно далекобійним противником.

У погляді Лінлей розгорялася непереборна схильність до вбивства. Дивлячись на тих, хто стояв перед ним лучників - він ніби вже бачив трупи.

« Хруст! Треск! Хруст! Тріск!»

Раптом земля почала трястися і один Земляний спис за іншим зітхалися з-під ніг тих, хто стояв удалеці лучників. Копія пробивали або ноги, або груди лучників, набираючи свіжої крові навколо землі, а повітря криками.

Стиль землі, заклинання п’ятого рангу — « Масив Землі Копій »!.

« Ааа!» - крики болю заповнили все навколо.

Десятки земляних копій, кожне з яких було близько метра у висоту, вирвалися прямо з-під їх ніг. У мить ока загін лучників був ніби прибитий до з'явлення земляних списів. Весь підрозділ накрила жахливий біль і безпросвітне розпач.

"Лідере, врятуй нас, спаси нас!", - чоловік, у якого був пробитий живіт, жалівливо кричав.

"Аргх, аа!" - інший лучник, з пробитим стегном і роздробленою кісткою, також скричував від болю.

З усього підрозділу - четверо загинули на місці, в той час як інші були важко поранені. Їхня боєздатність знизилася до нуля.

"Маг стилю землі!"

Цей лучник, що стояв у лісі, був збентежений. Він і його банда сховалися для засідки на околиці хребта Магічних Звірей вже досить довго, і до цього моменту вони вбили доволі велику кількість подорожніх загублених сюди, зібравши з них багато скарбів.

Перед засідкою він вирішив у першу чергу вбити мага з підрозділу ворога!

Оскільки маг може атакувати на великій відстані, він вбивав ворога, який міг завдати максимальної шкоди, запобігаючи зайвий ризик. Але нападник не очікував, що після вбивства мага в цьому загоні виявиться ще один.

"Уходимо!"

За допомогою ситуації та несподіваного нападу Лінлей одразу ж використав заклинання « Сверхвовий цайтунґ », збільшивши швидкість. Він відступав в протилежну від нестачі сторону, зникаючи далеко. Лінлей розумів, що зараз у нього не було можливості атакувати мага-лучника, який переховувався в лісі.

Відстань між ними була занадто велика, і навіть його магія має своє обмеження по віддаленості. Але якщо навіть він зможе наблизитися до мага-крапника, то найбільш ймовірно, що він не зможе заблокувати атаку.

Лінлей пробіг близько 30 кілометрів, відходячи на максимальній швидкості.

« Босе, навіщо ти втік? Цей маг-крапник може і представляє для тебе певну небезпеку, але якщо я атакую, то зможу його легко вбити. Чому ти не дав мені його вбити? "То маленька Примарна Миша Бебе подумки сердито бурчала, звертаючись до Лінллей.

Лінлей добре знав, наскільки сильною стала Бебея.

Коли Лінлію було вісім років, Бебе вже міг пересуватися швидше за вояка шостого рангу. Але через сім років, коли Лінлей було 15, незважаючи на розмір Бебе - його швидкість була на одному рівні з воїном дев'ятого рангу!

Через таку швидкість цей чарівник-крапник швидше за все навіть не зможе побачити Бебе.

« Це моя робота. Я повинен вміти вирішувати свої проблеми покладаючись тільки на власні здібності." - пояснив Лінлей.

Після того, як Бебе застрибнув на плече Лінлей поруч з його вухом почувся звук скреготу від тертя зубів. Миша сердито кричала на Лінлей: « Босе, ти заходиш занадто далеко! Мені теж потрібно тренуватися і битися! "

Дивлячись на Бебе, Лінлей усміхнувся: « Добре, коли ми опинимося на гірському хребті Магічних Звірів і зіткнемося з сильним звіром - я дам тобі шанс битися з ним. Договорились?»

« Ось так краще», - сидить на плечі Лінлей, Бебе схвильовано притиснув лапки до грудей. Його маленький ніс обгорнувся від задоволення, а сам він ніби світився від щастя.

У той час темні та похмурі небо сяяли яскраві спалахи блискавки, які наче розривали небозвод на кінці з покатовим грому.

« Вже скоро почнеться шторм», нахмурився Лінлей.

Лінлей відразу прискорився, поспішаючи до хребта Магічних Звірей. У той час Ліней лежав приблизно за десять кілометрів від гір. Спочатку пішов дощ, потім він переріс у великий злив і затопив землю.

« Громихання... І я не можу цього зробити ».

Звук грома лунав знову і знов, а дощ без перерви наповнював землю водою. Здавалося, що весь світ почав тонути.

Але на здивування Лінлей, який рухався з великою швидкістю, не було дощу. Це тому, що над головою він має десять сантиметрів. Захист заклинання "Ветро-хит> було досить сильним. Лінлей мав лише використовувати трохи магічної сили, щоб блокувати краплі дощу.

Оскільки сам вітер був безформною стихією, заклинання "Ветро-щир" формувало над головою невелике світіння від використання магії стилю вітру.

Але здалеку визначити, що над ним був “Вітро-щип - це складне завдання. Завдяки цьому заклинанню Ліндей міг подорожувати набагато швидше. Невдовзі Лінлей побачив, що йде з півночі на південь довгий звивистий гірський кряж. Цей величезний гірський кряж фактично розколов континент Юлан на дві частини. Його без применшування можна було назвати хребтом номером один на всіх континентах - ховрах Магічних Звірей.

Побачивши титанічну висоту гори, що розкинулась перед його очима, у Лінлі захопило подих.

« Яка величезна гірська ланцюгова мережа... І я не можу цього зробити ».

Цей гірський кряж був занадто великий. Якщо дивитися на нього неозброєним оком, то могло здаватися, що горам немає кінця. Дивишся на північ - гори, дивишся на південь - знову незліченні гірські хребти. Вид, що розтирається на цьому гірському кряжі, був подібний до виду моря, коли навіть вдивляючись у горизонт - нічого не видно крім самого моря.

Вони простягались у нескінченність!

« Хреще Магічних Звірей - головний гірський хребет на континенті. Скільки чарів тут живе? А як щодо кількості магічних звірів святого рівня? Його погляд попрямував у далечінь і був наповнений величчю. - Минуло досить багато часу з тих пір, як я востаннє був на хребті Магічних Звірей ...."

Однак у погляді Лінлію читали щось неприкрите хвилювання.

"перед!".

Лінлей зробив глибокий вдих і додав ще швидкості, просуваючись через всеохоплюючий дощ, рухаючись до хребта. У той же час Бебе почав схвильовано їсти на плечі Лінлей. Під покровом зливи Ліндей швидко зійшов на “бескільні гори ”.




Том 3, розділ 9 — Гірський Крует Магічних Звірей (початки перша)

Гірський крячок Магічних Звірей був величезний і неоголошенням.

На ньому стоїть мальовничий краєвид з давніх дерев, деякі з яких могли перевалити за тисячу років. Тут було багато різних трав, таких як будинополо і терновник. Усюди лежали сухе листя і маленькі зламані гілки, які виливали тріски та бавовну, коли мандрівник наступав на них. Стародавні ліани та бур’яни можна було побачити скрізь.

"З-за бур'янів, ліан і дерев, які давно захопили цю місцевість, я ймовірно не зможу помітити або відчути магічного звіра, навіть якщо він буде знаходитися в десяти метрах від мене", - у Лінлей наростала тривога.

Дідусь Дерінг з’явився поруч.

« Десять метрів? Лінлей, навіть під твоїми ногами на траві, магічний звір може сидіти в засідці, як-от такий великий змій."

Лінлея випадково глянув на трав’янистий покрив, який розтягнувся перед ним. Його висота перевищувала ріст Ліллей у півтора рази. Така густа й висока трава дійсно може приховати змію. Зробивши глибокий вдих, Лінлей почав бурмотати слова заклинання.

Несподівано від Лін Лей на кожному боці з’явився легкий порив вітру, і все розсіялося.

Магія вітру - розвідка вітрів!

Починаючи з третього рангу, магія стилю вітру може виконати закляття розвідки вітру. Але з ростом рангу, діапазон дії заклинання, звичайно, теж зростав. Наприклад, на рівні третього рангу ефект від заклинання розвідки вітру обмежувався діапазоном дії близько 10 метрів, але маги могли відчувати все на відстані 100 метрів або й далі.

« У радіусі 100 метрів від мене знаходяться магічні звіри тільки першого і другого рангів, такі як "Пузирчастий щур" та кілька тварин іншого рангу "Земляної скорпіона», - впевнений тоном потонув Лінлей.

Заклинання Раздка вітру, маг міг розпізнати ауру і запах будь - якої живої істоти.

« Не будь таким наївним. Могутня магічна тварина може знаходитись під землею, а деякі звірі Святого рівня можуть приховати їх справжній рівень сили - нагадав Дерінг Коуарт і після посміхнувся. Але якщо вони захочуть розправитися з таким малюком, як ти, то звірі Святого рівня навряд чи будуть витрачати час на те, щоб приховати свій справжній рівень."

Почувши ці слова, Лінлей став більш обережно поводитися.

« Засідки і маскування своїх справжніх сил? У деяких книжках говориться, що розум магічних звірів може стосуватися людського. Схоже, це правда» - подумав про себе Лінлей. Він подивився на Бебе, який сидів на його плечі. Я повинен бути пильним".

Навколо ніг Лінлэй повітря почало закручується в вихор. Це було побічним ефектом від використання заклинання “Сверхвукової".

Лінлей спокійно продовжив свій шлях по хребту магічних звірів. Під час подорожі Лінлей оглядав околиці, також крутив головою по всіх напрямках і його очі - маленькі як намистинки - зірки навколо нього. Мало - помалу вони обережно й глибше заходили в гори.

« ДЛИВОХ між хребтами Магічних Звірей становить понад десять тисяч кілометрів, а це приблизно 7 — 8 сотень кілометрів. На крайніх ділянках хребти, які складалися в завширшки сто кілометрів, зазвичай були магічні тварини лише низького рангу. Якщо ж ви просунетесь на сто кілометрів, то зможете побачити магічних тварин п’ятої або навіть шостої ранги. Якщо заглибитися ще на сто кілометрів, то з'являється велика ймовірність зустріти звірів сьомого, восьмого, дев"ятого рангів чи навіть святого рівня."

Делінг Коворт ще раз почав читати Лінлей лекції про хребту Магічних Звірів.

« Те, що я сказав - не можна вважати абсолютним правилом. Існує ймовірність, що тварина дев'ятої ранги може стати нудною і зможе прогулятися в зовнішньому місці хребта - продовжував Дерінг. - Крім того, можливо ти можеш зустріти десятитисячну стаю магічних звірів-вовків. Якщо це станеться... Ну що ж ... Єдине, що я зможу зробити в цій ситуації - це сказати, ніби у тебе неймовірно погана карма".

Почувши слова дідуся Делінга, Лінлей піджався губами.

Звичайно!

Гірський крячок Магічних Звірей величезний. Як можна бути таким невзучим? Оскільки Дерінг Коворт - це лише дух, він не може чимось допомогти Лінлію. Великий Чарівник Святого рівня без магічної сили - точно не помічник.

« Дидія Дерінг, я знаю. Будь ласка, не відволікай мене". Несприйнятливий тон пробурнил Лінлей.

Дерінг Коуарт посміхнувся. Він уже не проколов ані слова, бороду свого білого походження.

Гірський кряж, що має Магічні Звірі, є місцем високих гір і стародавніх дерев. Ліс у цій місцевості був настільки густим, що під час дощу на землю біля основи дерев пробивалася лише незначна його частина. Після обстеження найближчої місцевості, протягом деякого часу Лінлей зрозумів, що зовнішня область дійсно не становить для нього небезпеки.

Доклавши деяких зусиль, Лінлей підстрибнув вгору і опинився на вершині семи або восьми метрів гілки дерева. Після цього він почав ретельно сканувати поблизьку місцевість.

"Босс, справа від тебе є дика свиня" - почув голос Бебе в голові Лінлей.

Почувши ці слова, Лінлі обернувся в той бік і подивився. Справді, десь за 100 метрів від нього був кабан з стирченим рігом, який копався у землі своїми копитами. Якби Лінллей не піднявся вище, він би його не помітив.

«Кабан - магічний звір третього рангу з природною суттю елементу Землі. Єдина техніка, яку він використовує - це "Земляний шип". Лінлей почав згадувати інформацію, яку він отримав раніше.

« Незважаючи на те, що цей звір мав тільки третій ранг, принаймні він міг піти вечеряти. М'ясо кабану досить смачне", - спритно і рішуче, Лінлэй пурився пробираючись крізь дерева та зарослі і через якийсь час він майже впритул підійшов до капусти. Через щільність місцевої флори, кабан не зміг помітити Лінлей.

Опинившись за 10 метрів від кабана, Лінллей ліг і притиснувся до землі. Озираючись на густу траву, він вже міг бачити обриси Кабана єдинорога.

Свисток!

Як змій, що вилетів з логіки, Лінллей зірвався із свого місця засідки. Коли Кабан єдиноріг повернув голову в сторону, звідки пролунав шум, він відчув шок, але Лінвей наче порив вітру за мить вже опинився біля нього. Кабан єдинорог обурився і направив свій ріг в сторону Лінллей, намагаючись проткнути його.

« Фуух!», - Лінлей схопив своєю рукою його за ріг і потім зробив сильний ривок в сторону.

Велетенський Каббан єдиноріг, який важить сотні кілограмів, був підкинений на вісім метрів у повітря. Потім, коли кабан почав падати на землю, Ліндей навів стрімкий і нищівний удар ногою в його голову.

"Глухий звук". У мить, коли Кабан Одиноріг врізався у дерево - почувся огидний звук ламаних кісток. Коли він впав на землю, земля здригнулася. Кістки звірини були зламані, а мозкова рідина почала витікати з тріщини, що виникла в його голові. З його пасти потекла струмка крові. Ще одна тварина затихла.

Лише маючи на меті воїна - вбити Кабана Горозуа для Лінлей не було складним завданням.

« Не дивлячись на його рівень, магічне ядро дикої звірини третього рангу стоїть близько десяти золотих монет, я не можу дозволити йому прірву даремно», - Лінвей взяв пряме долото зі свого рюкзака і двома-тремами рухом відкрив голову кабана, після чого з голови звіра викатався нічим не прийняте кристал кольору глини. Лінлей витер його про траву, а потім поклав у свій рюкзак.

Після цього Лінлей майстер полагодив тушу кабана, ніби для нього це було щоденною рутиною.

Потім, зрубавши кілька гілок у густих дерев, Лінллей розвів багаття, на якому почав варити різні частини туші кабана.

Коли Бебе почув запах смаженого м’яса, то почав пускати слини. Його очі бурили поглядом ноги кабана: « Ноги кабану такі смачні. Босс... Швидше ... Поквапся. Чому б тобі не використати магію елементу вогню для просмажування кабана, адже так буде набагато швидше!»

« Элемент магії вогню? У мене зовсім мало магічної сили елемента магії вогню. І до того-ж, коли справа стосується приготування, використання більш високих температур - не обов'язково краще рішення." - сказав Лінлей з ухмилкою, а потім витягнув великий шматок солі та інші інгредієнти зі свого рюкзака.

На початку, коли Лінлей пройшов випробування на магічні здібності, він мав виняткову схильність до природних зв'язків з елементами землі та вітру, але також володів середньою схильністю до сутності елемента вогню. Звичайно, для звичайної людини середня схильність до сутності елемента була досить хорошим результатом. Але в випадку з Лінлою - він не міг витрачати свій час і енергію на розвиток його сутності вогню зі середньою схильністю.

Якщо він хотів, щоб його здібності в магії вогню відповідали його талантам у вітер і землі, то йому, мабуть, довелося б витратити на розвиток цього елемента десятки разів більше часу.
Звичайно, Лін Лей трохи вивчив стиль елемента магії вогню, так, на всяк випадок. Тому, наприклад, без особливих проблем він міг створити деяку кількість вогняних кульок.

Після закінчення жарку двох кабанів ноги, Лінлей і Бебе вихопили по одній, але перш ніж поїсти, Ліней взявся до приготування другої пари ніг.

« Вау. - Бебе без умолку базікав під час їжі. Цей дикий кабан смак набагато кращий, ніж у свиней, вирощених за домашніх умов. Який же сильний аромат! Але, природно, твої можливості обпалювання і приготування теж грають не малу роль, бос», - Бебе був такий щасливий, що він почав трохи лестити Лінлей.

На що Лінлей міг тільки розсміятися.

- Бебе дуже швидко засудив свою першу ногу і почав скаржитися, благаючи ще дивитися на Лінлей.

Побачивши сумну картину Бебе, Лінлей не жалів його ані краплі жалю. Він одразу ж почав читати лекцію: « Нога цього кабана набагато більша, ніж цілий жаркий качок. Одна нога тобі зараз більш ніж достатньо. Інші дві залишимо на вечерю." - після сказаного, Лінлей різко відвернувся і почав просто ігнорувати жалобний погляд Бебе.

Після того як обсмажили дві позосталі ноги, Ліндей використав два великих аркуші для загоряння м’яса в них. Потім скинув все у рюкзак і знову з Бебе пустив на дорогу.


Том 3, розділ 10 - Горній Хребет Магічних Звірей (чотириє)

Підмножина гір, що налічували гори Магічних Звірей, дуже розтягувала незліченні ліси. Але ще важче було піднятися нагору.

« Пам’ятай, що тобі не варто перебивати напроломою дороги через зарослі. Найкращим виходом буде знайти інший безпечніший маршрут», - Дерінг Коуарт давав Лінлей різні настанови.

Лінлей уважно слухав, йдучи вперед.

« Пам’ятай, що в такому місці потрібно бути тихим і нижче трави. Заглушений шум приблизить тварин. А якщо це все ж сталося - краще прибирати швидше, - Дерінг продовжував. Пам'ятай, якщо ти поранений, то мусиш негайно зупинити втрату крові. Запах крові притягне звірів."

Лінлэй кивнув.

Масивні крони безлічі дерев закривали все небо. У місці як це - де з-за високих крон дерев навіть сонця майже не було видно, потрібно було придумати, як відрізнити північ від півдня, схід від заходу. З проворністю мавпи, Лінлей перестрибнув густі зарослі, але тут він побачив ...

« Аа!», - Лінлей кинув у холодний піт від побаченого.

Три чоловіки і дві жінки були на відстані кілька метрів від нього. Вони ще не згнили і сліди рваних ран на них були досить помітними. Трупи були розчленовані. У трупа чоловіка була відірвана нога, а кишки з розорованого тіла випадали назовні. У жіночого тіла не залишилося половини черепа.

Від побаченого обличчя Лінлей поблело.

« Вони померли три - чотири дні тому, — розповідає Дерінг Коуарт. — З’явилися вони біля Лінлей і уважно оглядали трупи. Його обличчя було спокійним. - Лінле, уважно поглянь. Кожна людина має подібні рани на грудях. Якщо моє припущення правильне, їх убив одна людина".

"Деденька Дерінг, Ви кажете, що їх вбив чоловік?" - Лінвей з подивом подивився на Делінг.

Дерінг Коворт посміхнувся: « Ліїнлей, це твій перший візит до гірського хребта Магічних Звірей. Звіри - це не єдина небезпека, яка може зменшити ризик для людей у цій країні.

« Люди вбивають один одного? Але чому?

Місцеві монстри в горах Магічних гір були дуже небезпечними. Він не сподівався, що люди тут воюватимуть між собою замість того, щоб допомагати один одному.

« Це цілком природно. Як ти думаєш, навіщо люди йдуть до цього гірського хребта? Більшість з них приходять сюди, сподіваючись отримати ядер тварин. Але навіть якщо вони вб'ють магічного звіра, то з нього зможуть отримати тільки одно-єдине ядро. У той же час, вбивши людину, у них з'являється можливість отримати набагато більше», - Дерінг Коуарт погладив білу бороду.

Лінлей нарешті зрозумів.

Жадібність!

У всьому цьому винна пожадливість. Більшість людей, сподіваючись легкого наживу, були одним із способів вбивства інших.

« Якщо ти хочеш бути обережним, то повинен бути той, хто убив їх, мабуть, має надзвичайну швидкість і здібності. Якщо ви подивитесь на одяг цих людей, то помітите, що четверо з них повинні бути воїнами, тоді як один із них був магом. Але всі вони були вбиті за короткий час точним ударом у серце. Але оскільки ми не знаємо, наскільки сильними були ці п'ятеро людей, важко оцінити силу їхнього вбивці - Дерінг Коуарт нахмурився. Але якщо вони наважилися прийти сюди, то повинні мати достатньо здібностей. Отже, ми можемо припустити, що людина, яка вбила їх принаймні не слабша за тебе."

Лінлей підійшов ближче, щоб розглянути краще і потім похитав головою на знак згоди, так як удари, які привели до смерті - були дуже чіткими.

« Але це все ще тільки зовнішня частина гірського хребта», - Дерінг Коуарт засміявся.

Лінлей кивнув і продовжив йти вперед. Він вже звик до трупів і річок крові, які супроводжували його у подорожі. Линлей також час від часу стикався з кількома слабкими звірами.

Темнило. Лінлей і Примарна Миша відпочивали та їли кабани.

« Нічою тут краще не розпалювати вогонь», - нагадав Дерінг Коуарт.

« Зрозуміло, дідусь Дерінг», - Лінлей мав знання в області основ виживання. Це місце не було звичайною дикою місцевістю і тварини тут не бояться вогню.

Лінлі сів на землю і почав медитувати, намагаючись вловити природу землі та вітру.
Через виняткову схильність до природи Землі та вітру Лінлей досить чітко відчував їх.

« Пульс Землі. Потік Ветра, - Ліндей посміхнувся і почав медитувати. Він був абсолютно впевнений, що будь-які вібрації землі, викликаних чиїмось наближенням, негайно пробуджують його.

Маленька Примарна Миша Бебе почала тихо погрівати. Дул теплий нічний вітер приніс довгождану прохолоду.

"Шелест, шелест"! Чудесно було щось чути в траві.

Пара Штормових Волків з мерехтливим синім хутром блукала по лісі. Їхні зелені очі пильно вдивлялись у навколишнє середовище...


Том 3, розділ 11 — Чарівна зграя (часть перша)

Незважаючи на медитацію Лінлію, він легко відчув наближення. У той же момент він відчинив очі і повернув свою голову на південь. Але побачити загрозу очима через щільно зростаючі дерева і сплетену навколо них виноградну лозу він не зміг. Саме через таку особливість місцевості Лінлей і вибрав це місце для привала, навіть якщо магічний звір опиниться біля нього, він може нічого не помітити і пройти повз.

« Приблизяться два магічних звірі, і зараз вони знаходяться приблизно за 40 метрів від мене" - грунтуючись на вібраціях від повітряних обурень сутності вітру, Лінлей визначив, що поруч було двоє звірів.

Лінлей мовчки підійшов до краю, де густина зростаючої лози знижувалася. Зазирнувши за неї, він побачив, що пара Штормових вовків повільно наближалася до його місця. У цей момент Бебе виліз на плече Лінлей.

« Босе, це просто пара Штормових вовків. Ми їх бачили кілька разів у Академії Ернст, і Бебе говорив невимушено, бо його не турбувало їхня присутність.

Але погляд Лінлія сфокусувався на двох суміжних Штормових вовках: « Так, це Штори. Серед них є три види вовків: клікастий вовк, Штормовий вовк і Морозний вовк. На думку Морозних вовків, він був найсильнішим у світі. Штормовий вовк по силі знаходяться між цими двома видами. У зграї Штормових вовків навіть найслабший магічний звір вже був на рівні четвертого рангу, а також у порядку речей вважалися особин п’ятого або й шостого ранги. Напевно, могли навіть зустрітися Штормові вовки, які досягли восьмого рангу".

Найбільш посередній Штормовий вовк міг бути не слабшим за четверту рангу.

« Мій рівень воїна досяг тільки четвертого рангу. З огляду на мої можливості воїна я не зможу перемогти цих двох Штормових вовків, - Лінвей відчував зростаюче хвилювання. - Але це буде цікавим викликом для мене!"

Побачивши, як два Штормових вовка повільно наближалися, очі Лінллей стали спокійними, а губи почали нашептувати слова магічного заклинання.

« Гул! Удар! Удар! Гул!»

Темної ночі лунав глухий шум і свист від розсікаючого повітря. Десять величезних каменів, кожен з яких мав щонайменше метр у діаметрі, кинулися в бік Штормових вовків, щоб розчавити їх. Але, відчувши загрозу, Штормові вовки швидко підняли свої морди до неба. Коли вони побачили, що небезпека наближається, то на високій швидкості почали втікати.

"Глухий звук зіткнення!"

У той короткий проміжок часу між тим, як вовки помітили атаку і вона могла настукати їх, Штормові вовки врятували надприродно швидка реакція. Але одного вовка зачепило, і його лапи були пошкоджені, але другий успішно ухилявся від усіх каменів.

« Вони по праву заслуговують на ім’я »Штормових вовківDescription. Вони так швидко!», - подумав Лінлей, але в той же момент почав бурмотіти слова заклинання стилю вітру “Сверхвуковий". У момент, коли заклинання подіяло, Ліней дістав своє пряме долото і кинувся на високій швидкості до Штормового вовка, який постраждав.

Воїн четвертого рангу заклинання “Сверхвуковий ” міг рухатись на тій же швидкості, що й не поранений Штормовою вовком. Звичайно, вовк, якого вдалося поранити, був набагато повільніше, ніж Лінлей. Вовк, якого поранили, намагався втекти з страху.

«Свист! Свисток! Свисток!»

Леза зітнула нізвідки і пішла до Лінллей.

"Хм, голови вовків неймовірно міцні, а хвости тверді як сталь, але талії їх слабке місце, вони м'які як тофу."

Лінлей був досить гнучким і ловним, а всього трьома рухами він ухилився від атаки з ліктя вітру і зміг підступати ще ближче до пораненого Штормового вовка. Як торнадо, Лінлей завдав потужного удару з розвороту по талії Штормового вовка.

"Оуу!" Волка відштовхнуло в сторону від удару, після чого він випустив відчайдушний крик.

Але Лінлей не зупинився і знову наблизився до нещасного звіра. Змахуючи своїм долотом, від леза якого висвітлювався гарний, холодний і безжалісне світло, він навів їм удар у грудну клітку Штормового вовка. Лінлей відчув, як його долото ледве проходить через жорсткий щільний та пружний “ткань ” ». Він зміг лише злегка порізати його, і це призвело до того, що з рани затопила струмка крові.

« Хм... Адже талія Штормового вовка є досить слабкою частиною тіла, хоча його хутро достатньо жорсткий... Або ж мій прямий долото недостатньо гострий. Їм можна вирізати з каменя, але хутро і шкіра магічного звіра четвертого рангу набагато щільніші та міцніші" - подумав Лінллей, не створюючи погляду зі другого Штормового вовка.

Другий Штормовий вовк не рухався. Він просто стояв осторонь, дивлячись на Лінлэй. У його холодних зелених очах відчувалася смертельна аура, а з пащі виходило гулке ричання.

« Якщо Штормовий вовк не постраждав, то тільки тому, що мого майстерності воїна недостатньо для його вбивства. Здається, вбивство вовка з урахуванням моїх фізичних даних - як і раніше просто мрія...», - Лінлей дуже добре розумів, що Штормові вовки спецізуються на швидкості. Якби він не використовував магічного заклинання вітру для допомоги в збільшенні його швидкості, то просто не зможе заспівати за Штормовим вовком.

Лінлей відразу ж почав бурмотіти слова іншого заклинання, але на півслові, його обличчя раптом змінилося.

« Це не добре!»

Штормовий вовк видав протяжний вой, який лугнувся у всіх напрямках і в відповідь з усіх боків почулися вививання інших вовків. Лінлей обвів поглядом неподалік території і після того, як він це зробив, в темряві стали з'являтися одна пара зелених очей за іншою.

« Це не єдиний Штормовий вовк... Їх ціла зграя!"

Серце Лінлей стиснулося від страху. Навіть Бебе, який до сих пір намагався симулювати як йому нудно, раптом вполошився і присів. Він також почав заглядати в темряву у всіх напрямках.

"Босс, схоже ситуація виходить з-під контролю!"

« Здається, ваші передбачення були пророчими... - Так, з гірким виразом обличчя », — сказав Ліней.

На хребті Магічних Звірей натрапити на зграя Штормових вовків було схоже смертельного вироку. Це те саме, що битися з високорівневою магічною звіриною.

« Моє пророцтво... ? Я говорив про зіткнення зі зграями розміром у десятки тисяч штормових вовків. У тій ситуації, якщо ти не вмієш літати, вижити шансів у тебе б не було. Теперішня ситуація - це ще подарунок неба. У кращому випадку, тут тільки двадцять чи тридцять особин, - голос Дерінга Коуарта звучав так, ніби нічого не сталося, але його обличчя виглядало серйозним. - Лінвей, ти повинен розуміти, я просто дух без жодної магічної сили. Я не зможу тобі допомогти. Все залежить тільки від тебе!»

Лінлей почувався нещасним.

« Двадцять чи тридцять штормових вовків були принаймні четвертою рангою. До того ж, цей вид вовків надзвичайно швидкий і вони можуть використовувати не менш блискавичні магічні атаки вітру. А я всього лише маг п'ятого ранга", - Лінлей відчував велике напруження. У той же момент завивання окружних його Штормових вовків припинилося.

З глибини стаї з'явилося два надзвичайно потужних складових вовка. Тільки з точки зору розміру, вони були як мінімум в пів рази більше інших, які бачив Лінлей. Поранений вовк, якому пощастило вижити, кульгава підбіг до двох великих вовків і почав жаліти, ніби намагаючись щось їм сказати.

Вони разюче відрізнялися від інших. Це змусило Лін Лей ще більше нервувати. Продовжуючи розглядати їх, він роздумував про свої подальші дії.

« Безсумнівно, еліта посеред Штормових вовків. Принаймні, вони могли бути п'ятої рани і я сподіваюся, що не шостого рангу!», - серце Лінлей ніби хтось стиснув в кулак, він швидко й безупинно думав, як боротися з цими ворогами.

Навіть якщо вони тільки п'ятого рангу... пара Штормових вовків п'ятого рангу, за підтримки зграї волків четвертого ранга, які всі атакують Лінлей ... Тепер Лінлей не відчував і натяк на впевненість. Навіть Штормовий вовк четвертого рангу мав ту саму швидкість, яку міг видати Лінлей на максимумі. Мабуть, навіть заклинання Сверхзвуковий не зможе позіхнутися з ними в швидкості.

Два провідних Штормових вовка дивилися ліниві душі очима. Ці звірі були спраглі вбивати.

« Мені доведеться підібрати потрібний момент, щоб прорватися крізь кільце», - оточений зграями вовків, Лінлей відчув, що його лоб і спина були насквоні холодним потім. Його серце наче виривалося з грудей і він почав зачитувати магічні закляття ще більшою швидкістю.

"Ауу!"

Один з двох лідерів, що були на місці, несподівано видав пронизливий виття. У той самий момент всі, що оточували Лінлей вовків рилилися вперед і швидко рухалися, наче вітер. Їхні білі ікла об’єктивні, а пащі видавали ричання. Майже в той же момент, наче з нізвідки, зі всіх боків здалося більше ста світлих темно-зеленим відтінком лезій вітру, кожне їх випромінювало величезну силу.



Том 3, розділ 12 — Волько зграя (знач друга)

Лінлей був оточений приблизно двадцятьом Штормовими вовками і більш сотнею лезвій з вітру, які позбавили будь - яку можливість для втечі.

У цій ситуації не було способу втекти!

Лінлей раптово підскочив. На великій швидкості, наче стріла - він змив у повітря, щоб піднятися на міцну гілку дерева. Але лезовий вітер був занадто багато і близько десяти з сотні все ж потрапили по Линлей.

«Свист! Свисток! Свисток! Свисток!».

Леза вітру наносили удари по міцній шкіряній броні Лінлей, збиваючи його політ у повітрі з курсу. Коли Лінлей впав, він відчайдушно намагався вхопитися за товсті гілки дерев, які зустрічались на його шляху. Сумей вхопився за одну, він по інерції з кувиром зміг стояти на неї ногами. Тільки після того, як Лінлей піднявся на висоту 30 метрів - він зупинився і почав дивитися що діється внизу.

« Це було дійсно небезпечно!»

Лінлей з полегшенням видихнув. Тепер його тіло було наче залито шаром з каменю, який виконував роль броні. Кам’яна броня була наповнена суттю елементу землі, через що від неї виходило легке світіння глиняного кольору.

Стиль магії елемент землі - захист Землі!

Щоб заклинання захищати землю, маг повинен бути принаймні на рівні п'ятого рангу. Коли маги п’ятого чи шостого рангів використовували цей заклинання, вони мусили використовувати величезну кількість елементів землі для створення цього кам'яного брова. Заклінування захисту землі мало виняткові захисні здібності, воно могло захистити від декількох нападів магів або тварин того ж рангу, що і заклинач.

А заклинання, створені вовками, мали силу лише третього або четвертого рангу.

— Ауу! - пролунав пронизливий виття.

Лінлей подивився вниз і побачив, що під ногами присутніх внизу Штормових вовків починає збиратися вітер. Звіри несподівано підстрибнули вгору, двом лідерам здались на висоту близько 10 метрів і вилізли на нижню гілку дерева. Їхні потужні й гострі кігті впилися у гілку, роблячи їх дуже стійкими.

Штормові вовки мали почуття рівноваги, тому їм не було важко підніматися по гілках дерев.

« Хлопці, ви думаєте я турбуюся за те, що ви йдете по дереву? Мене хвилює тільки те, що ви не зможете піднятися." - Лінлей відчував, як кров в його жилах починає закидати. Чим небезпечнішою і смертельнішою ставала ситуація, тим більше азартних ігор став Лінлей.

Умілість пересуватися по деревах - Штормових вовках була дуже важливою. Лінлей спритно перебирався з одного дерева на інше, в той же час стая Штормових вовків могла тільки вити від люті і намагатися переслідувати його по землі.

На околицях хребту Магічних Звірей зграя Штормових вовків, безсумнівно представляла з себе найбільшу небезпеку. Навіть більшість воїнів шостого рангу виберуть варіант, який дозволить їм відступити. Хоч би якими сильними були вони, навіть тіло шостого рангу не може витримати сильного удару кігтів Штормових вовків.

Отже, Лінлей і двадцять Штормові вовки почали гру в “хвилі ” на деревах. Лідери Штормових вовків були швидшими, ніж Лінлей. Тож він не мав вибору, окрім того, як постійно змінювати напрямок руху і відступати. Ще раз, один з керівників вовків випустив багато лезвій із вітру і Лінлій довелося негайно змінити напрям, в якому він втікав від свого повернення.

« Хрючись!», - стовбур дерева був розрізаний лезами вітру, в результаті чого дерево почало падати.

"Бум!"

Когті одного з лідерів Штормових вовків все ж дістали Лінлей, нанісши удар по його спині. “ Захист землі від удару трохи задрижало, а сутність ґрунту злегка завмерла і втрачав концентрацію.

« Бум! Хрючись! Бам!»

Керівники Стаї Штормових вовків були занадто швидкі і проворені. Їхні гострі, як бритва кігті наздогнали спину Лінлей кілька разів, іноді атаку припадало на голову, але « Рятування землі » формувалася з сутності елемента Землі і за бажанням мага могла змінювати свою форму. У даний момент Лінлей використовував це заклинання, щоб створити з нього шолом для захисту голови. Але під постійними атаками лідерів зграї Штормових вовків, характер елемента землі починав дедалі більше мерехтіти і втрачав свою концентрацію.

« Лісери цих Штормових вовків надто швидкі. Захист землі не зможе протриматися занадто довго."

Згорнувши зуби, Лінлей намагався піднятися все вище й більше. За вагою він був набагато легшим, ніж масивний Штормовий вовк, тому його можливості до сходження були помітніші. Коли Лінлей досяг висоти 80 метрів, то Штормові вовки вже не могли підніматися вище. Все що вони могли зробити - це стріляти в Лінлей заклинаннями, пуська леза вітру один за іншим. Лінлэй намагався ухилитися від максимальної кількості атак і тільки у випадку неможливості відвернутися - він дозволив захисту землі взяти удар на себе.

« Якщо впасти з такої висоти, то хіба це неминуча смерть? » Щоб зберігати спокій у такій небезпечній ситуації, Лінлей регулярно тренувався.

"Бум!"

Ще один раз вітер розбився об захист землі. Заклінування захисту землі, яке раніше балансувало на межі руйнування - все ж остаточно втратило силу, перетворюючись у незліченні плями глиняного кольору, які кинулися геть. За одним лезом вітру відразу ж пішло друге, яке Лінлей негайно помітив.

« Вольшість заклинання вітру від цих вовків, еквівалентні закляттям мага третього рангу. Оскільки я воїн четвертого рангу, вони не зможуть вбити мене" - Лінлей продовжував повторювати слова закляття, дозволяючи лезам вітру битися про його тіло. "Свист, свист"! Раптом у місці порізу проникла смужка крові, і з’явилися серйозні рани на грудях Лінлей.

Від цього Лін Лей тільки злегка нахмурився, продовжуючи повторювати слова свого заклинання.

«Свист! Свисток! Свисток! Свисток!»

Більше як сто гострих кам’яних брил почали об’єднуватися у вигляді хмар, виділяючи глиняний відтінок магії землі. Велика стіна з багатьох кам’яних брил, що застеляють небо, зірвалася вниз у бік зграї Штормових вовків і при цьому більшість каменя зосереджувалася на нападі двох провідників. Звук гуркоту і зіткнень розходився один за одним. Усі вовки, які були на гілках, почали скидати на землю і самі гілки вловили ту саму долю - їх відривало з дерева й вони падали вниз.

Після використання цього закляття, переважна більшість Штормових вовків впала з величезної висоти назад на землю, але деякі через природні гнучкості, все ж умудрилися зачепитися або за вцілілих гілки, чи за стовбури дерев. А тих, що впали - захистила щільна і пружна шкура з хутром, тому жоден вовк не помер лише поверховими травмами.

« Моя рана виглядає неважливо, але це лише глибокий поріз шкіри. Проте, потрібно припинити кровотечу.", - ліва рука Лінлей раптом спалахнула полум'ям, після чого він притиснув її до рани на грудях. Почулось шипіння від спалювання плоті і через мить вже можна було відчути запах горіння, але Ліндлей лише стиснув зуби, видавши ледь чутний стогін. Після того, як Лінлей закінчив, на місці залишився великий потворний шрам.

Зайнявшись досить високо, Лінлей скористався нагодою і почав швидко перескакувати з однієї гілки дерева на іншу. Через короткий проміжок часу він вже досить далеко від місця битви, після чого зістрибнув вниз на землю. Хоч висота, з якою він зістрибнув - була близько 80 метрів, падав він не дуже швидко, тому що його тіло було оточене потоком повітря, які сповільнювали його падіння. До моменту, коли його ноги торкнулися землі, Лінлей вже закінчив своє друге заклинання.

Прелюдія Лінлей - зграя Штормових вовків не відставала і досить скоро знову змогла застати його зненацька.

Лідери зграї Штормових вовків були першими, хто почав до нього наближатися. Забувши, вони дивилися на Лінлей з ніжними очима, але в їхньому погляді читався деяка розгубленість. Чому Лінллей зупинився і більше не тікає? Магічні тварини такого рівня були досить розумні, тому вони почали підозрювати, що Лінллей приготував пастки.

« Ролик... І я не можу цього зробити ». Один з двох провідників зграї видав басисте ричання. У той же момент, наче виконуючи наказ, один Штормовий вовк четвертого рангу стрибнув у бік Лінлей.

Лінлей раптом підскочив і вказав рукою на стаю Штормових вовків, яка була вдалеку, а після упівголоса вимовив - "Супер гравітаційна область!..."

Стиль магії землі - Супер гравітаційна область!

Це було надзвичайно потужне заклинання стилю магії землі, яке вимагало великої кількості сутності елемента Землі. Після виконання закляття Лінлей отримав можливість маніпулювати силою тяжіння в певній області простору. Тільки маг п'ятого рангу здатний використовувати закляття - Супер гравітаційна область.

І чим вище ранг мага, тим ефективніше буде це заклинання.

« Рокот... І я не можу цього зробити ».

Навіть повітря тремтіло. Поблизу Лінлей, що в епіцентрі, у діаметрі ста метрів почала світитися сутність елемента Землі. Всі Штормові вовки, які потрапили під дію цього заклинання, раптом відчули неймовірну силу тяжіння. Штормовий вовк, який за наказом провідників зграї стрибнув на Лінллей, від дії цього закляття камінь впав на землю. Все інше військо Штормових вовків було дуже приголомшене. Лідери зграї люто звивали і ігнорували всіх, а всі навколо кинулися в сторону Лінлей. Тепер навіть неозброєним оком стало видно, що два провідники вовків вже не мали і половини колишньої винахідливості та спритності.

"Ваша швидкість знизилася вдвічі, але моя ні" - сутність елемента землі сяяла і закручується в спіральні потоки навколо Лінлей.

Сутність елемента Землі, яку використовує Супер гравітаційна область, випромінювала унікальні вібрації. Кожен маг стилю Землі може вільно маніпулювати частинками сутності навколо нього, таким чином звести на немає всі вплив цього заклинання.

Завдяки тому, що швидкість вовків знизилась вдвічі, тепер Лінлей став на порядок швидше за своїх ворогів. Лінлей спритно ухилився від атаки вовка і в той же момент почав бурмотіти слова чергового заклинання.

« Рокот! Ропот! Гул! Рокот!"

Десятки копій вирвалися під лапи Штормових вовків. Найбільш гострі кінчики копій без жодних труднощів пробивали тіло тих, хто потрапив під атаку сімох вовків і заставляли їх стікати кров’ю.

"Вій!"

Два лідери - зграя Штормових вовків шаленіли.

В області дії заклинання Супер гравітаційна область, Штормові вовки не мали і половини своєї колишньої швидкості. Вони просто не могли зупинити гнучкого, проворного та швидкого Лінлей. Бийся вони з ним лоб в чоло, перемога була б за вовками, але зараз вони просто не могли його дістати!

"Ауу!" - протяжний виття.

Без найменшого замішання, голови Штормових вовків побігли геть підтиснувши хвости. Десять-п'ятнадцять вижили після битви вовків відразу пішли за ними, в мить оку сховавшись у нічній темряві, зникаючи з поля зору Лінлей.

Побачивши цю картину, Лінлей швидко підбіг і спіймав трьох сильно поранених вовків.

« Удар! Удар! Удар!»

Лінлей навів три послідовні удари по черепах тяжкораних Штормових вовків. Внаслідок ударів на землю почали витікати уламки кісток, і їхні тіла обм’якли й повалилися. З огляду на ще сімох вовків, яких він заколов земляними списами в груди, йому вдалося вбити десятьох магічних звірів. Але через те, що Лінлей був занадто рухливий, рана на його грудях раптом розійшлася і з неї знову хлинула свіжу кров.

Том 3, розділ 13 — небезпека (часть перша)

« Уф. Нарешті вони втекли, - Лінлей глибоко зітхнув.

Лінлей, який був солдатом четвертого рангу, сам себе знав. Уступити у рукопашну сутичку зі Штормовими вовками п'ятого рангу - це самогубство. Тільки завдяки використанню магії він зміг вижити. Але пам’ятайте, що коли б йому не вистачало швидкості, то він просто не встиг би приготуватись і використовувати магічні закляття. Саме те, що Лінліей був досить швидким - стало вирішальним фактором у досягненні позитивного результату битви.

« Навіть якщо б на моєму місці був маг шостого рангу, він не зміг би показати кращі результати ніж я. Магу шостого рангу просто не вистачило б швидкості, щоб відірватися від погоні за групою Штормових вовків. Коли його оточить і почне атакувати зграя, йому не вистачить часу для того, щоб привести в дію свої заклинання», - Ліндей знову переконався, що його рішення не кидати фізичні тренування було дійсно мудрим.

Лінлей подивився на Перстень Дракона, що звивається лівою рукою. З того часу як він виріс, Лінлей почав носити перстень на своєму пальці.

« Як добре, що в мене є Перстень Дракона! В іншому випадку, яким чином мені вдалося б використати таку кількість заклинань п'ятого рангу? "

У звичайному випадку маг п'ятого рангу після використання двох заклинань може виснажити запас магічної сили. Але Лінлей відрізнявся. Він міг використовувати шість заклинань п’ятої рани: три « Ладкові скелі », одне використання “Супергравітаційного поля..." Один раз ” захисту землі Аллах і один раз“ Массізвши земляних копій!".

Яка ж причина такої різниці? В Перснях Драконячого дракона.

У минулому, Дерінг Коуарт натрапив на це кільце випадково. Одного разу, коли Дерінг Коворт заклинав у дію закляття, він на своє здивування виявив, що чарівництво пропущене через кільце, потребує лише шостої частини магічної сили.

Очевидно, що кільцю можна було значно ліпше відчути природу елементів. Крім того, воно знижувало кількість магічної сили та духовної енергії.

Шість разів. Що це означає?

Маг Святого, як правило, мав можливість однопадіння використовувати заклинання “Опустишова буря 16. Але з Перстеньом Звиваючого Дракона він отримував можливість привести в дію це заклинання шість разів! Такий могутній і жахливий скарб довів Дерінга Коуарта до замішання. Він був упевнений, що його відкриття - це подарунок матері-землі, тому назвав його "Кольцем світу..."

Божевілля, Кльово світу--

Така назва походить від імені власника Дерінга Коуарт. Спираючись на те, що сказав Дерінг Коуарт, в континенті Юлан іноді зустрічались надзвичайно потужні артефакти, які могли полегшити процес магічного заклинання, але дефекти, настільки ж ефективні як ця кільце - практично не зустрічалися.

Але після того, як він здобув перстень під час тренувань, Лінлей знайшов ще дещо.

« Не тільки чари стилю земля! Магія стилю вітру і навіть невелика кількість магії вогню, коли проходить через Перстень Звиваючого Дракона споживає тільки шосту частину духовної сутності та магічної сили." Лінллей почувався щасливим, дивлячись на кільце.

Дерінг Коуарт підібрав момент, щоб з'явитися поруч.

« Не дивись так на нього. В мою епоху, після отримання цього кільця я нікому і ніколи не наважувався розповісти про нього. Якби хтось дізнався про це, то величезна кількість воїнів Святого рівня намагалися б його забрати. Чесно кажучи, я навіть не підозрював, що воно також працює з магією вітру і чарівництво стилю вогню." - зітхнув Дерінг Коуарт.

Лінлей кивнув: « У майбутньому, я ніколи не насмілюся розкрити цю таємницю комусь ще». Лінлей чудово розумів, наскільки цінним було це кільце. Якби його секрет став загальнодоступним, то він би роздерся на частини волителів святого рівня континенту Юлан.

- Бебе вирішив звернутися до Лінлі. Він був на вершині трав’янистої гори поблизу. Бебе не вступав у бій, залишаючись лише спостерігачем.

Лінлей посміхнувся.

« Ох, це боляче», - глянувши на рану і розорваний закривавлений одяг, Ліндей почав ретельно перетягувати рани за допомогою сутності елемента.

Бебе дивився на Лінлей і, судячи за зовнішнім виглядом, був досить стурбованим.

"Босе, наступного разу, якщо трапиться щось подібне - я обов'язково втруся" - мнокотливо вимовив Бебе.

« У цьому немає потреби, тільки якщо я знеохочу і не зможу продовжувати бій — тоді ти можеш втрутитися. Інакше... Який сенс у моєму навчанні тут?" - голос Лінлей здавався стійким і не поступливим. Насправді Бебе вже давно виражав бажання брати участь у бою, але Ліндей завжди був проти.

У цей момент, ховаючись у траві за 30 метрів від Лінлей, в засідці знаходилась примарна тінь.

« У бою, від його початку до кінця він вже використав шість заклинань п’ятого рангу. Хоча закляття було за допомогою сили ближче до п’ятої ранги, з огляду на те, що він зміг застосувати чари шість разів — його можна вже назвати магом шостого поранення. Його бойові навички були на рівні четвертого рангу. З огляду на те, що під час битви він використав магію вітру, безсумнівно, у нього є схильність до цього елементу. У підсумку ми маємо маг подвійного елементу шостої ранги з силою воїна четвертого рангу.

Завалена в засідці примарна тінь намагалася оцінити.

«90-відсотковий шанс на успішне вбивство цього хлопця. Думаю, я можу зробити хід." - тінь прийняла рішення.

Лінлей щойно завершив одну велику битву. Природно, зараз він буде трохи слабшим. Примарна тінь залишалася нерухомою. У темну ніч вона уявляла себе нічого більш, ніж просто частина темряви. Навіть Бебе не підозрював про її присутність.

Останні світні частинки сутності елемента землі розчинилися в ґрунті.

Час дії Супергравітаційного поля закінчився!

« Зараз!». Пухлина, що сиділа в засідці, безшумно вилетіла на Лінлей.

Раптом Лінлей відчув небезпеку, що наближається ззаду і різко відскочив, повертаючи голову, щоб оглянутись. Він побачив примарну тінь, яка хотіла завдати удару гострим кинджалом, від якого виходив холодний світло. Ці холодні, черстві й повні смерті очі тіні змусили серце Лінлей тремтіти.

« Неймовірно швидко!», - Ліндей поспішно відступив, але було ясно, що тінь швидше. Мерзенний чорний кинджал майже зачепив його очей.

"Звон!"

Лінлей дістав пряме долото, щоб блокувати кинджал противника. З тріском і прямим долото повністю зруйнувалося, залишаючи рани на обличчі Лінлей від потрапляння уламків.

«Свист! Свисток! Свисток! Свисток!»
Сім або вісім лезів вітру раптово з’явилися біля Лінлі і кинулися до загубленої тіні. З огляду на поточний рівень здібностей Лінлей він міг без жодних вагань випустити леза без додаткової підготовки. Сім чи вісім лезів вітру кинулися до примарної тіні, але після зіткнення з нею вони зникли.

« Бойовий Ци елемент темряви», - Лінвей негайно зробив висновок.

Хоча лезам не вдалося вразити тінь, Лінлей зміг відволікти її. Лінлей відразу ж розгорнувся і швидко побіг геть, наче стріла з цибулі. Примарна тінь мала добру реакцію, і невдовзі після цього Лінллей погнався з більшою швидкістю.
Ще раз, коли над Лінлею знову наважилася попасти прямо в серце, вона замахнулася кинджалом. У цьому моменті в голові Лінлей випливли картини жорстокої розправи над п'ятьма людьми, мертві яких він бачив, зійшовши на гірський хребет Магічних Зверей. Усі вони були вбиті ударами у серце.
"Умрі"
Примарна тінь була абсолютно впевнена в собі. Її кинджал з чорним свічком вже досяг грудей Лінлей. У повітрі Лінлей не було шансу втекти або сховатися. Єдиний вихід із цієї ситуації був застосування найбільш ефективного заклинання з наявного йому арсеналу: Захист землі! Невелика оболонка землі, лише третина від нормального щита, несподівано з’явилася перед груддю Лінлей.
Треск!
Примарна тінь ніби знущалася. Кінжал у її руці проколов захист з великою швидкістю. Для воїнів, таких самих як тінь, захист землі не становило серйозного бар’єру на шляху до атаки.
Після зменшення щита землі все ще мав добрі захисні властивості, але коли він атакував кинджала, то міг лише сповільнити його і не зупинити. Лінлей відчував біль у області грудей, в той час як кинджал повністю проколов захист.
"Рев!"
Раптом почувся страшний, пронизливий крик і Бебе з’явився поруч із зап'ястким руки за привидами. Пташка Примарної миші була достатньо великою, щоб відгризти людську руку, а зуби настільки гострі, що без проблем могли прокусити все. Честь Бебе щільно заплямувалась на зап’ясті тіні. Тінь видала пронизливий крик, втративши кисть руки.
Те, що залишилось від руки, все ще стискало кинджал, який проколов захисний бар’єр і вломився у груди Лінлей.

Том 3, розділ 14 — небезпека. Частина друга

« Ааа... Аагх... !!" - закричала примарна тінь від неймовірно гострого болю... Її зап'ястя було повністю відкуплено.

У мить оку, Бебе вже стояв прямо перед примарною тінню. Тінь з жахом і здивуванням дивилася на Примарну мишу: « Що... Що... Що це за потвора?» Примарна тінь, не могла повірити, що це Привидова миша. Раніше вона бачила Примарних мишей і жодна не виглядала так жахливо.

Примарна тінь стиснула зуби і нехтувала болем від викуски кисті покрилася темною захисною ци, а після ринулася в втечу.

Утікаючи, тінь на мить побачила розмащену тінь Примарної миші, яка з’явилася перед нею. У той самий момент тінь знову відчула раптовий і нестерпний біль. Примарна миша впилася їй у глотку і навіть захисний шар бойового Ци не зміг її захистити.

"ХРУСТ!"

Тіло тіни зробило кілька конвульсій, не видаючи жодного звуку. Велика частина тіла шиї разом з кісткою була відірвані, її голова змогла втриматися на місці тільки за рахунок тонкого лоску шкіри і плоті. У очах примарної тіні швидкий темп згасав, а тіло обм’ялося і попало на землю.

У цей час Лінлей приземлився на землю після стрибка. Він відразу ж витягнув кинджал з грудей і через рану, яка поливалась кров’ю, зафарбовував одяг у червоний колір. Коли Лінл побачив глибоку рану, її охопив страх. Якщо б кинджал противника встромився хоча б на кілька сантиметрів глибше - він би проколов серце.

« Було близько. Трохи глибше і моє життя ще не почалося б."

Опинившись на волосинці від знищення, Ліндей з вдячністю подивився на Бебе. Бебе поспішно запитав: « Босе, як ти? »

« Непогано. Я не помер." - Лінвей посміхнувся Бебе. Якби не його товариш, він дійсно міг би померти.

Почувши ці слова, мордочка Бебе більше не виглядала так, ніби він сказився, як було ще мить тому. Але, водночас з цим, він почав поводитись зухвало. Його спина стала дибки, а хвіст похитався з боку в бік. Ще кілька разів він підібрав хвіст і звернувся до Лінліа через їхній ментальний зв’язок: « Босе, ти надто слабкий. Ти продовжуєш говорити, що хочеш продовжити тренування, але що в підсумку? Тебе ледь не вбив цей хлопець." - цього разу Бебе вирішив відмовитися від ідеї поглумитися над Лінлэй.

Лінлей посміхнувся.

« Дякую. Ти врятував моє життя зараз, - глянувши на дві рани, які були на його грудях, Лінлей міг тільки сумувати. - А це був тільки перший день тренувань!"

Дерінг Коворт з’явився поруч і був здивований: «Хитрощі та можливості вбивці справді жахають. Цього разу Бебе дійсно врятував твоє життя, якщо б його не було, то ти вже міг би бути вбитий. На жаль, я лише нікчемний старий, у якого залишився тільки його дух і я нічогісінько не міг допомогти тобі."

Лінлэй розумів це. Незважаючи на те, що Дерінг Коурарт Великий Маг Святого рівня, тепер від нього залишився тільки дух.

« Дидія Дерінг, як цей убивця міг рухатися з такою швидкістю? Навіть за допомогою магії вітру я не міг поспівати за ним.", - Лінлэй дивувався.

Дерінґ Коуарт почав пояснювати: « Цей вбивця має бути воїном не менш шостої ранги, а також він спеціалізується на дивних та прихованих методах розвитку бойового Ці елементу темряви. Крім того, він мав особливі бойові здібності і міг приховати свою ауру від інших. Воїн шостого рангу, який пройшов спеціальну підготовку, може бути набагато сильнішим за звичайного воїна з жердиною. Також його бойове Ци елемент темряви досить дивне, швидше за все він спеціалізувався на техніці, які збільшували його швидкість."

Лінлей злегка кивнув.

У Святому Союзі навчати й тренуватися елементом магії темряви чи бойового Ци темного. Але в чотирьох великих імперіях і у Темному Альянсі вивчення стилю темряви не було заборонене. Аналогічно, в Темнічному Альянсі заборонено вивчати і розвивати бойове Ци та стиль магії світла.

« Босе, швидше підійди сюди!» - Бебе біля трупа вбивці почав стрибати вгору і вниз.

Лінлей запитав: « Що це таке? »

« У цього вбивці є якийсь мішечок на спині», - захоплено вимовив Бебе. Лінлей підійшов до трупа. Чорний одяг, в який був одягнений вбивця, розорився на спинах. Очевидно, що було справою рук Бебе.

Під порваним одягом до його спині був міцно прив'язаний рюкзак.

«Ліне, я можу посперечатися, що п’ять трупів, які ми зустріли раніше, були вбиті саме ним. Виходячи з його навичок, невідомо скільки він вже встиг убити. У його сумці повинно бути досить багато магічних ядер.", - Дерінг Коуарт вимовив з посмішкою.

Лінлэй відчув передчуття. Щоправда, він мав здібності убивці і міг вбити його шостого рангу середньої сили. Тому майже напевно, що він повинен мати величезні запаси цінних речей.

« Писк... Писк...!», - маленька Примарна миша схопила зубами рюкзак і застрибнула на плече Лінлей.

Побачивши це, Лінлей не міг стримати своє здивування: « Скорність Бебе зараз і справді неймовірна. Навіть якщо вбивця був досить швидкий - він був не набагато швидше за мене. Але швидкість Бебе за межу моєї уяви, я навіть близько не можу реагувати на його рухи. Не дивно, що Бебе зміг практично без опору вкусити цього вбивцю, адже у нього просто не було шансів, щоб встигнути ухилитися або блокувати його випад."

« Печік! Писк!». Бебе все ще тримав рюкзак у своїх зубах і від нетерплячості вже почав потрушувати ним. "Босе, поспішайте і відчиніть його, я хочу заглянути всередину!" - сказав Бебе через їхній ментальний зв'язок.

Бебе було надзвичайно цікаво, що могло бути в рюкзаку.

Посміхаючись, Лінлей взяв мішку в руки. Це був рюкзак чорного кольору, наче смола з шкіри, але за якості він явно перевищував рюкзак Лінлей. Мабуть, він був зроблений зі шкіри високорангового магічного звіра. Лінлей відкрив рюкзак.

Побачивши, що було всередині, очі Лінлей загорілися. У ньому було багато комплектів одягу, кілька порцій сухихпайків і мішечок з золотими монетами. Але найбільше місце рюкзака було зайнято іншим великим мішечком для особливого цінного об'єкту. Це не було несподіванкою для Лінлей.

« Скільки людей і чарівних звірів він убив", - Лінвей був приголомшений. Від вмісту цього великого мішечка виходив блиск, в основному від райдужних магічних ядер і декількох великих чарівок, перемішаних з ядрами.

« Так багато магічних ядер! Там повинно бути не менше п'яти чи шести дюжин".

Лінлей одразу почав перечитувати ядра, а також сортувати їх за рангу та цінності. Впорядкування ядер для мага було простим завданням, потрібно лише відчути скільки магічної енергії в них стояло. За короткий час Лінлей закінчив сортувати всіх ядер всередині сумки.

« Все 102 магічні ядра і 7 чарівних самоцвітів. Серед магічних ядер було 5 шостого рангу, 26 п'ятого ранга і 71 четвертого ранги. Ядер третього рангу не було. Що стосується магічних самоцвітів - шість середнього класу і тільки один високий клас.

Лінлей відчував відчайдушне биння серця. Що Лінлей не міг знати - так це те, що вбивця заповнював велику кількість ядер третього рангу, але він просто їх не збирав.

Що стосується магічних самоцвітів...

Магічні самоцвіти зазвичай кріпилися у гніздах набалдашник, щоб маг міг швидше відновити свою магічну силу. Всі ці дорогоцінні камені вбивця отримав після того, як убив магів і дістав із їхніх палиць самоцвіти.

« 102 магічних ядра, ймовірно, коштуватимуть близько 13 000 - 1000 золотих монет, тоді як вартість семи чарівних самоцвітів становить приблизно 1600 золото. З продажу всього цього можна виручити приблизно 15 000 золотих», - закінчуючи свої розрахунки, Лінлей був приємно здивований і відчував більше задоволення. Заповнивши рюкзак тільки одного вбивці - на його голову раптом звалилися такі багатства.

Що стосується його клана...

Раніше, коли було необхідно відправити його молодшого брата Уортона в Академію Воїнів Імперії О'Браєн, Клану Барух довелося вичерпати майже всі свої заощадження. Тепер для Клана Барух зібрати навіть десять тисяч золотих є непосильним завданням.

« Це лише перший день, коли я отримав Магічний Звірей. Скільки ж я зможу отримати через два місяці?

Але Лінлей добре розумів, що зустріти « іншу вівцю » на забій - буде майже неможливо. Крім того, більшість « голодних овець » переважно є дуже могутніми противниками. Цього разу Лінллей ледве не помер. Пригадуючи, що́ сталося з ним сьогодні, Ліндей мимовільно почав ошукувати свої рани на грудях і потім навіть рани від уламків прямого долоту.

Через деякий час погляд Лінлей впав на загиблих Штормових вовків.

« Якщо я зможу зібрати з них магічний ядерник, то можу продати за сто золотих монет. Я не можу дати їм прірву, залишаючи тут." - піднявши з землі кинджал, яким обручав вбивця, Ліндей підійшов до трупів Штормових вовків і почав отримувати магічні ядра, одне за іншим. У момент, коли Лінлей почав використовувати цей кинджал, він відчув, що той набагато гостріше його долота, яким він користувався раніше.


Том 3, розділ 15 — Нещастя (щасливість перша)

На хребті Магічних Звірей, неподалік від струмка, сидів Лінллей. Він перев’язав рани і почав медитувати, всмоктуючи природу елементів землі для пришвидшення свого зцілення. Мати-земля завжди доброзичлива і безкорислива. На землі Лінлію ставало дедалі тепліше, і його рани повільно загоюються.

Коли Лінллей затягнув рюкзак вбивці, він вирішив замінити їх своїм, оскільки той був дуже зношений і найгірший. Крім того, « Інтер’єр рюкзака з чорної шкіри був набагато кращим і зручнішим. Після того, як рюкзак закривається - все всередині нього під час пересування не базікають і не шумять. Що стосується кинджала - Лінлей виявив, що він неймовірно гострий і їм легко зручувати.

Через деякий час Лінлей знову вирушив у подорож. У дорозі він перестав звертати увагу на тварин першого і другого рангів. У місцевості, де жив Лінлей, він часто зустрічав тварин третього і четвертого рангів. Зараз, навіть зустріти він звіра п'ятого рангу, Лінлэй буде точно впевнений, що зможе дати йому хороший бій

Лінлей продовжував заглиблюватись у хребту, долаючи один бій за другим. Після цих битв його тіло покрилося ще більшими шрамами і рубцями, а дух також зміцнився.

Битви не на життя, а на смерть. Вони загарбали розум і ум Лінлей. Після кожної битви в його рухах чигала велика жорстокість і суворість.

У мить оку минув місяць з моменту, коли Лінлей увійшов в гірський хребет Магічних Звірів.

...

Через місяць на вершині великого дерева, що лежить біля гірського струмка.

На лівій щоці обличчя виднівся шрам. Лінлей сидів на гілці під густим листям одного з дерев наче пантера в засідці.

Зайшовши в густу линицю дерева, Лінллей пильно дивився на землю. У десятці метрів від дерева протікав невеликий струмок, з якого хлібив воду могутній « Кружий бойовий борець 16. З його лоба стирчав один ріг кривавого червоного кольору, а м’язи встромлювалися у все тіло і так утворили силует коріння дерев, що простягалися над землею.

Кровожерний бойовий борів - магічний звір п'ятого рангу елементу вогню!

« Його шкіра надзвичайно тверда і товста, тому його захисні здібності досить високі. Мабуть, заклинання земляних копій не зможе пробити її".

Проаналізувавши, Лінлей почав готувати план атаки. Після чого його губи почали безшумно рухатися від нашептиваного заклинання. Мало - помалу навколо Лінлію з’явилася можливість побачити природу елементів вітру, які стали частиною списа. Його можна було розглядати завдяки маленькому свічнику, що виходив від нього. На кінчику напівпрозорого списа концентрація елементів вітру досягла максимуму і закручується в потоки повітряних вихорів.

Магія п'ятого ранга стилю вітру - Вий вітрів!

"Свист!"

З великою швидкістю лунав пронизливий свист від списа. У той же момент, Лінлей відштовхнувся від гілки дерева і полетів вниз за списом з такою ж швидкістю.

Почувши шум, кровожерний бойовий борів перестали пити воду і подивився вгору, але спис Вій вітру рухався занадто швидко. У мить він перетнув майже всі відстані і виявилося за кілька метрів від борання. Швидкість списа була дійсно лякає швидкою.

"Грр!" Кровожерний бойовий борів випустив сердитий рик і приготувався прийняти удар від списа своїм рігом.

"Бам!"

Коп’є Виття вітру після зіткнення з рогом Кровожерного борва розсіялося. Але в той же момент, коли тварина наступила на заклинання п’ятої ранги, вона впала навколішки і з неї почали просочуватися струмені крові.

"Свист!"

Якщо на заклинання Вій вітру борів і встиг зреагувати, то він явно не очікував наступної атаки. Лінлей, який рухався слідом за списом з кинджалом в руках, дістався борова і скинув ножа прямо у середину черепа.

"Рев!"

Як поранені в життєво важливу точку, то бій шалено згромадив. Все його тіло огорнуло полум'я, а сам він інстинктивно побіг убік. Але, проїхавши близько десяти метрів, борів замертво впав на землю. Його лапи кілька разів здригнулися перед тим, як затихнути. А полум'я, яке він створив природним елементом - погасло.

« Серед магічних звірів п'ятого рангу, таких як Вампірський залізний бик - кровожерливий борців вважається звіриною з низьким рівнем інтелекту», - Ліндей підійшов до трупу борова, потім витягнув з його черепа свій кинджал і вийняв магію.

Враховуючи події, які відбулися за останній місяць на хребті Магічний Звірей, Лінлэй все ще залишався магом п'ятого рангу і воїном четвертого, але все-таки став набагато сильнішим та досвідченішим від себе колишнього, коли він тільки зайшов до хребта.

Після багатьох битв, а не смерті - його тіло було вкрите шрамами і кожен з них символізував урок минулого.

Зокрема...

На грудях виднівся шрам від жахливої рани. У той момент він дійсно опинився на межі смерті. Але все ж, Бебе знову врятував його.

Цю рану йому навів не магічний звір. Вона дісталася йому від надзвичайно чарівної молодої дівчини.

« Я повірив їй... Повірив, що всі її друзі були вбиті і що тільки вона одна залишилася поранена у живих" - згадавши події двох тижнів давності, Лінлэй знову відчув приступ страху. Ця дівчина здавалася мені такою доброю... Такий чистий.

Коли Лінлей знайшов її, біля неї лежали три мертвих чоловіки і одна жінка. А сама вона тряслася від страху.

З жалем Лінл вирішив допомогти їй. Здавалося, що дівчині завдали глибокої душевної травми. Щовечора вона благала Лінлі обіймати її, бо тільки в його руках вона почувалася безпечно і могла заснути. Щовечора, коли вона все-ж засинала, він бачив її умирене обличчя і відчував радість в своєму серці. Так тривало три дні, на четверту ніч вона спала як завжди в його обіймах.

Але раптово, вона вихопила кинджал і встромила його у груди Лінлей. Він був спійманий зненацька, не сподіваючись такого.

Але Бебе знову зміг вчасно зреагувати. Збунтувавшись, він якось зміг збільшитися в розмірах вдвічі. Після чого він убив її, просто відкусивши голову своєю величезною щелепою. Потім Бебе повернувся до свого звичайного розміру.

Але рана на грудях була занадто глибока, і Лінллей не міг зупинити потік крові. У результаті Бебе довелося використовувати спеціальні вроджені заклинання елементів темряви, щоб закрити рану.

« Тоді я повинен був прислухатися до поради дідуся Дерінга. Я був недосвідченим, - думав Лінлей і зітхав. На самому початку Дерінг Коворт попереджав його про дівчину. Але, побачивши ревність Лінлей допомогти цій “безмощеній дівчині ”, він так і не зміг відмовити його. Дерінг наполягав на тому, що якщо все-таки Лінлей їй вирішив допомогти, нехай та тримається подалі від нього.

Але тоді здавалося, що дівчина була “злякана ” і не могла заснути без обіймів Лінлей. У результаті цього, щоб допомогти їй, він обіймав її і потім вони засинали.

« Я не сподівався, що вона така гарна акторка. Навіть після того, як я її добре ставився, вона зробила зі мною так безжалісно." - Лінлей знову зітхнув. Коли дівчина вдарила Лінлей в груди - її очі були неймовірно холодні. У той момент його серце тремтіло.

Чому дівчина може бути такою безжалісною і жорстокою?

Може, вона так і не відійшла від шоку попри мою турботу протягом цих трьох днів?

« На щастя, завдяки дідусеві Дерінгу, який знову і знову застерігав мене, я не розповів їй про справжні можливості Бебе».

« Про що думаєш ти, Лене? Ти знову думаєш про дівчину?

Побачивши вираз обличчя Лінлей, Дерінг Коуарт міг здогадатися про що він думав. Цей удар завдав Лінлію глибокої рани, але не тільки фізичної та емоційної шкоди. З цього дня Лінлей більше не зможе так легко довіритися людям.

Дерінг Коворт відчув щось недобре від самого початку. Як може хтось, кому вистачило мужності увійти на хребт Магічних Звірей, бути настольно розбитим при вигляді смерті?

Але, на жаль, вистава дівчини переконала Лінлей, що вона в дійсно жалюгідному стані.

« Лоінлей, акторські здібності цієї дівчини - ніщо. Якщо я думаю повернутися в епоху Пуентської Імперії, мені довелося побачити багато змов від ворожих сторін... інтриги, обман і хитрощі, які могли тривати десятиліттями. Розкрити їх було неймовірно важко, - на обличчі Деринга Коуарта з'явилася навмисна усмішка. - Пам'ятай, з незнайомцями ніколи не можна сповільнюватися."

Лінлей злегка кивнув.

- Бебе харчував поруч з Лінлією.

Лінлей підняв голову.

У даний момент маленька Примарна Миша стрибала верх і вниз біля трупа борову.

« Босе, коли ми їдемо в центральний район хребти Магічних Звірей? - У цій області найсильніші істоти, яких ми можемо зустріти - це магічні звіри шостого рангу. Вони мені не суперники. Босе, я хочу битися з звіриною сьомого рангу!"

Лінлей подивився на Бебе: « О, добре. Не будьте такими самовпевненими. Невже ти можеш так легко впоратися з дикою звіриною шостого рангу? Ти вже забув, що було, коли ми зустрілися з Соколом блакитного вітру? Чи багато чого ти зміг зробити?".

« Я не винен! - Бебе почухав голову його крихітними лапками і нещасно продовжив. - Бос ти бачив! Цей синій вітер постійно ширяв у небі і відмовлявся спускатися. Він просто продовжував обстрілювати нас магічними лезами вітру, ніби це йому не коштувало жодних зусиль і не витрачала його чарівну силу. Я просто не міг атакувати його, чи не так?

Лінлей засміявся.

Минулого місяця Лінлей дуже добре вивчив можливості Бебе. З точки зору швидкості - він досяг дійсно жахливого рівня. Але тому що він був фізично маленьким і мав лише свої кігті та клики, які були частиною його ”ворозброєння -- Бебе міг впоратися з дикими звірами шостого рангу, але сьомі тварини стануть для нього складним завданням.

Линлей раптом нахмурився. Він обережно оглянувся і в зарослях побачив розмиті обриси людини.



Том 3, розділ 16 — Нещастя (значність друга)

«Лінлей, це ти! Здорово!», - почувся щасливий голос і до нього підбіг худий юнак. Він був воїном, якого Лінлей зустрів на шляху до гірського хребта Магічних Звірей. А його однокласник Дельсарт і громіла Кава померли.

Тоді, коли Лінвей завалився в замок зі стрілкою-мага стилю вітру, він використав закляття « Масив Земляних Копій ». Воїн п'ятого ранга Метт і Лінлей скористалися випадком, щоб втекти.

Чесно кажучи, єдиним з трьох людей, з яким Лінлей мав дружні стосунки - був Дельсарт. Цей громіль Кава також справив добре враження на Лінллей. Але Лінлей не мав жодних емоцій щодо Метти.

« Привіт, Метт. Я не очікував, що ми зустрінемося в гірському хребті Магічних Звірей." - Лінлэй був все ще досить спокійний.

Метью дуже хвилювався: « Це чудово. Протягом останнього місяця я жив десятки разів. На щастя, я дуже везутую. Лінлее, ти зміг убити кровожерного бойового борову? Ти справді чудовий!»

Лінлей посміхнувся.

« Я трохи зголоднів. Я чув, що м'ясо кровожерного бойового борову дуже смачне. Ти не проти перекусити разом?

Кровожерний бойовий бій був величезний і важив принаймні кілька сотень кілограмів. Навіть десять чоловік не могли б з’їсти все це.

«Звичайно ні», - Лінвей взяв ніж і почав розділяти тушу.

«Лінлей, почекай. Твій військовий трофей. Не варто втрудатися, я сам все зроблю. На щастя, мої навички приготування досить високі".

Метт, досвідчений обручивши ножем, швидко розділяв тушу і відрізав лапи.

« Бісс, здається він професіоналом. Можливо, не гірше тебе." - Бебе подумки сказав Лінлей.

Коли Лінлей побачив Бебе, що сидів на плечі, то знову з вдячністю подивився на нього. Коли люди бачать цю маленьку крихітну чорну мишу, вони думають, що це звичайна Примарна Миша. Але насправді...

Лінлей все не міг забути Бебе в приступі люті, коли навіть темний убивця нічого протиставити йому.

« Не можна судити людину за її зовнішністю. Теж, схоже, справедливо і для магічних звірів», - Лінлей зітхав про себе.

Метт приправляв лапи вепра сіллю і спеціями: « Ліінлей, тобі напевно варто спробувати все це. Виглядає дуже смачним".

Через якийсь час після обсмажування.

Метт розрізав лапи на кілька частин: « Ідеально. Спробуй". Метт з ентузіазмом дав великий шматок м'яса Лінлей.

Лінлей відрізав більшість і дав його Бебі. Бебе з радістю їв. Ця лапа могла бути в три або чотири рази більша, ніж Бебе.

Це змусило Метью із здивуванням відкрити рот.

« Він дійсно магічний звір. Навіть чорна Привидна Миша може стільки з'їсти, - Метт зітхнув і запропонував частину смаженої мови Лінлей. - Лінлэй, ось, спробуй."

Лінлей усміхнувся: « Не хочу. Мені вистачить і лапи." Лінлей взяв шматок і почав їсти.

На що Метью відповів: « Ну, не хочеш - як бажаєш, мені ж більше дістанеться».

Будучи дуже задоволеним собою, Метт почав їсти добре просмажений вепра.

До того часу, коли Лінлей закінчив їсти лапу Кровожадного бойового борва, Метт ще не зробив жодного укусу приготовленої для себе їжі.

« Ви вже поїли? Ха-ха, чудово. Я залишу лапу на випадок, коли буду голодний" - Метт обернув її в тканину і кивнув у рюкзак.

Лінлей подивився на Метта.

Здається, Метт має намір подорожувати поруч з ним.

« Метт, я продовжу подорожувати сам і звик тренуватися самотужки. Давай розійдемося тут." - сказав Лінлей.

Метт нахмурився: « Ліїнлей, це місце надзвичайно небезпечне. Було б безпечніше, якби ми подорожували разом. Чесно кажучи, весь цей місяць я провів в страху."

"Роби, як знаєш".

Лінлей негайно попрямував глибше в гори, у той час як Метт посміхався і йшов за ним. Його очі засяяли, коли погляд впав на рюкзак Лінлей.

« Цей рюкзак здається набагато повнішим, ніж місяць тому», - Метт посміхнувся. Він заздрив, але на його обличчі була маска дружньої посмішки. Метт вважав себе набагато досвідченішою Лінлою. Перед тим як увійти в гори, він побував у багатьох небезпечних місцях.

Метт прискорився. Посміхаючись, він сказав: « Лінлей, ти справді хороший друг. Подорожуючи з тобою, я відчуваю себе в більшій безпеці. Врешті-решт, двоє людей разом - набагато сильніші, ніж порізні".

Лінлэй мовчав. Його пристойний погляд зосереджувався на навколишньому середовищі, зокрема він стежив за магічними звірами в горах.

...

Хлопці повільно рухалися на північ, оскільки Лінллей не наважувався йти на схід. Якби вони пішли на схід, то ввійшли б у небезпечні частини гірського хребта Магічних Звірей.

Метт, який був поряд з ним, виглядав щасливим.

Два дні потому.

Все сталося пізно ввечері, було темно. Лінлей і Метт продовжували просуватися вперед.

« Лойзо, ти не думаєш, що час повертатися? Чесно кажучи, ми провели тут достатньо часу." - сказав Метт м'яким голосом, йдучи за Лінлэй.

Лінлей тільки спокійно похитав головою.

Метью почав нервуватися: « Коли він вночі стає дуже обережним, то поводиться обережно. Він не дає мені жодних можливостей." Метт не був упевнений у своїх здібностях в прямій схоплюванні проти Лінлей. Врешті-решт - вижити в цьому місці протягом такого періоду часу — прямий доказ того, що Лінлей здібний хлопець.

- Ліней, здається щось помітив. Він обернувся і втупився на рищу невдалеку.

Метт, який йшов поряд з Лінлією побачив, що він повернув свою голову, відкривши своє спину перед Метью. Жадібність і хвилювання з’явилися в його очах. Він раптово дістав свій кинджал і направив обстрієм до спини Лінлей ...

Лінлей раптово повернувся і схопив Метью за зап'ястя його правої руки, яка тримала кинджал. Дивлячись на Метта холодним поглядом, він запитав: « Що ти робиш? »

Метт був приголомшений. Він не міг повірити, що його удар був помічений і заблокований.

Метью відразу усміхнувся: « Що я роблю? О, могутній геній-маг, дозвольте мені відповісти... я збираюся вбити тебе." Метт був повністю впевнений в собі. Як він, воїн п'ятого рангу, міг бути нездатним вбити мага П’ятої рани?

Раптом рука Метью почала покриватися шаром бойового Ци і він раптово звільнився від захоплення Лінлей.

- Метт ударив кинджалом.

"Ааагґргрр!!"

Метью почув жахливий звук. Потім він побачив дуже маленьку чорну тінь, яка з'явилася перед ним.

« Що... Що це? що перед ним - маленька Примарна Миша Бебе, яка з дня на день сиділа на плечі Лінлей. Бебе широко розкривав пащу, обнаживши багато гострих, як бритва зубів. Потім він рився до горла Мета.

"Н-ні!"

Метт негайно спробував відступити, різко прибираючи голову.

"Хрусть!"

Швидкість маленької Міші була набагато швидше, ніж міг уявити Метт. Як він міг ухилятися? Бебе потягнув праву лапу, а потім різко махав гострими як ніж кігтями в бік шиї Метта. Половина його шиї була зірвана, а з рани хлинула кров.

« Уркх... Бульк... Повні недовір’я, перелякані очі втупилися на Бебе. « Примарна Миша? Чи це дійсно звичайна Примарна Миша?»

Його свідомість почала блювати і смерть вже дихала в спину, але його очі все ще були наповнені жахом та нерозумінням. Він так довго готувався до цього, але не взяв на увазі маленьку Примарну Мишу.

Примарна Миша з темною фарбою вважалася найслабшою формою Прісної Мыші.

Але в момент своєї смерті Метт нарешті зрозумів, що мила і маленька Привидна Миша була жахливим монстром.

Бух.

Руки, якими Метт тримав за шию - обвисли, потім і його тіло звалилося на землю. Через деякий час, вся земля навколо просочилася кров'ю...


Том 3, розділ 17 — Сила Бебе (часть перша)

Перед смертю Метью і прання свого старого шрама на грудях не залишалося нічого іншого, як тільки вдихнути подих.

Це той самий шрам, який став спогадом про те, як його мало не позбавили життя.

« У порівнянні з Ніною, ти занадто поганий», - Лінлей знову похитав головою і зітхнув. Метт не був йому другом, а лише тимчасовим супутником, з яким він зустрівся. З чого він взяв, що Лінлэй буде йому занадто сильно довіряти.

Більше того...

Чи міг Лінллей настільки неуважно поставити спину іншому?

"Писку писк!" Бебе підійшов, несучи рюкзак, який належав Метті. Відразу ж зв’язавшись з Лінлей через ментальний контакт: « Босе, поспіши і перевір, скільки у нього є ядер. Эх... За останній місяць у всіх вбивць, яких ми зустріли - не було стільки ядер скільки в першого."

Дерінг Коуарт з’явилися поруч із Лінлєю.

« Здається Бебе дуже любить рахувати ядра магічних звірів», - хмикнув Дерінг Коуарт.

« Похоже на те... - Лінлей взяв рюкзак і відкрив його, жартуючи над ним, а потім запитав. - Бебе, цього разу для вбивства Метьюта ти використовував свої кігті, а не зуби. Чому ти вирішив використовувати їх замість зубів?»

Бебе випростався і сказав: « Босе, я маю великий потенціал. Мої гострі кігті такі ж небезпечні, як і зуби. До того ж, Метт був занадто мерзенним, вкусив би його я б забруднював погаленою кров'ю." Після того як Бебе закінчив говорити, він ніби сплюнув на землю.

Його плюнок виглядав дуже по - чоловічому, тому Лінлей не міг стриматися від сміху.

« Гаразд... ой... Досить Бебе. Давай краще поглянемо, що у нього приховано в рюкзаку. Ох... Всього тридцять ядер і найкраще - всього п'ятого рангу, це за цілий місяць... І я не можу цього зробити ».

Лінлей почав уважно оглядати ядра.

За весь час, що Лінлей провів на хребті, він убив безліч магічних звірів і декількох людей, які намагалися його пограбувати та вбити, в результаті чого Лінлей зібрав майже триста ядер чарівних тварин. Вартість усього була приблизно сорока тисяч золотих!

« Сорок тисяч золотих. Якби батько дізнався... тоді... Я думала, що Ліллей дуже радів, коли батько дізнався про нього ».

« Звичайно, що тобі вдалося отримати стільки грошей, — сказав Дерінг Коуарт. - Але більша частина трофеїв дісталася тобі з рюкзаків інших людей."

Лінлей кивнув на знак згоди.

Тільки від першої вбивці сили темряви Лінлей дісталася цінності на п'ятнадцять тисяч золотих. Від усіх інших більше ніж від першого в сукупності.

« Магічні Звірі є вкрай небезпечними, тому більшість людей приходить сюди вже сформованими групами. Вбивці рідко коли наважуються атакувати групу людей, тому що їх спеціалізація - миттєве вбивство когось одного, отже вони віддають перевагу бій один на один."

Дерінг Коворт раптом почав сміятися: « Лінлей, поглянь на себе. Так, ти високий і сильний, але твоє обличчя все ще виглядає як дитина. А цей пушок над твоїми губами? Все це доводить до висновку... І я не можу цього зробити ».

« Що ти просто дитина!»

Дерінґ Коворт продовжував реготати: « Ліінлей, на цьому гірському хребті, коли вбивці зустрічають недосвідченого підлітка, який вперше вийшов у світ для тренування - як вони можуть не скористатися можливістю напасти на тебе? Ось як-раз тому за всього один короткий місяць ти зустрів стількох з них."

« Але якщо ви подорожуєте до складу групи, то можете обійтися без зустрічей з вбивцями. Звичайно, ті п'ятеро, яких ми зустріли в перший день - це рідкісне виключення. Перш за все, вони були занадто слабкими, а по-друге, людина, що їх убив - була дуже сильна. Але в кінцевому підсумку, він помер від кігтів Бебе".

Лінлей засміявся і кивнув.

Цього року йому виповнилося лише 15. Хоча він був ростом у 180 сантиметрів, хтось з зухвалим поглядом міг роздивитися в ньому всього лише дитину.

« Якщо маги п’яти і шостих рангів зароблять магічні ядер лише на кілька тисяч золотих щомісяця. І кожен з них заробляється через боротьбу і ризики для життя. Хребет Магічних Звірей - неймовірно небезпечне місце», Дерінг Коуарт емоційно зітхнув.

Лінлей кивнув на знак згоди: « Це справді небезпечно. Весь цей час я залишався в зовнішньому місці хребта і найнебезпечнішим, з яким зіткнувся - був звір шостого рангу. І навіть враховуючи все це - я вже був кілька разів поранений. Якби не обручка Звиваючого Дракона і те, що я маг подвійного елемента п'ятого рангу та воїн четвертого, а також якби у мене Бебе - я б не наважився самотужки вилізти на цей хребт".

Він повернувся, щоб подивитися на Бебе, який в цей момент грався з магічним ядром.

Заспокоївшись, Лінлей зібрав ядра і вирушив з Бебе на плечі. Він збирався продовжувати свої тренування на хребті Магічний Звірей, адже спочатку Лінлей планував провести тут до двох місяців.

...

Щоденно Лінлей боровся з магічними звірами на хребті, а це призвело до того, що його здібності як мага та вояки відтачувалися від сутички. Поступово Лінллей почав дедалі рідше калічити себе. Через те, що Лінлей поступово наближався до центрального регіону хребта, тварини шостої ранги почали зустрічатися все частіше, заставляючи Лінлей завжди бути на чекі.

На сорок шостий день.

"Свист!"

На поверхні спокійного і тихого озера з’явилось брижі. З-під води з'явилася людська фігура, якою був Лінлей. Використовуючи шматок тканини, він намагався помитися.

Карауля, який був на березі Бебе з заздрістю в очах спостерігав, як Лінлей купався. Бебе підскочив і знову занурився в озеро. Побачивши цю картину, Лінлій розсміявся і далі помився.

"Ха-ха, все вистачить, Бебе! Ха-ха, я говорю вистачить!" - Лінлей раптом вибухнув неконтрольованим сміхом.

"О, босе, ти боїшся лоскоту?" - з-під води з'явилася мордочка Бебе, яка з безпричинними очима, але з відтінком оззорства втупилася на Лінлей.

Посміхнувшись, Лінлей вийшов на берег озера. Він одягнувся, викинувши чистий комплект одягу з рюкзака. Трохи відпочинивши, Лінлей вирішив потирати свій старий одяг і повісити його для сушки на гілки дерева. Стрибаючи від гілки до гілочки, він дивився як Бебе біснується в озері.

Він спостерігав за тим, як Бебе пірнає на дно озера.

« Гул! Гул! Гул! Гул!»

Раптом земля почала тремтіти. Відчувши ритм дріжджі грунту, Лінллей припустив, що причиною є якісь кроки. Лінлей мимовільно почав відчувати страх. Визначивши, з якого боку виходять вібрації, він повернув свою голову на південь. Через деякий час Лінлей побачив велику, але все ще непарну тінь, яка наближається з південного боку озера. Через короткий проміжок часу він уже міг побачити винуватця.

Те, що він побачив - було принаймні заввишки в два поверхи. Його тіло, хвіст і лапи покривали великі палаючі лусочки. Його хвіст, який дорівнював половині його тіла, при русі ударявся про землю як хлист. Два зловісних, наче налиті кров’ю рубінові очі, кожен з яких був завбільшки з ліхтарики, втупився на поверхню озера. Два клуби білого диму постійно виривалися з його ніздрів.

Лінлей впав у ступор від випробуваного шоку, при цьому його серце почало битися в шаленому темпі.

« Змій сильний. Магічний звір сьомого рангу - Моленіносний дракон!"


Том 3, розділ 18 — Мощ Бебе. Частина друга

З самого дитинства єдиною дикою звіриною, яка могла змусити серце Лінлей тремтіти - була магічна звірина сьомого рангу — Моленіносний змій. Раніше цей дракон продемонстрував свою неймовірну силу та могутність у містечку Вушан, де жив Лінлей. Його сила виглядала йому неперевершеною і непереможною. Будинки навколо нього знищувалися, наче ті були іграшковими...

Лінлей не міг стримати тремтіння і хвилювання.

У той час Лін Лей було тільки вісім років, але зараз він вже маг п'ятого рангу подвійного елемента.

« Босе! Босс! Цей мій!" Це дуже схвильований, але радісний голос Бебе пролунав в голові Лінлей.

Лінлей повернув голову в бік озера, де був Бебе. Він побачив розігріте Бебе, і навіть його хутро став дибки й з боку могло здаватися, що це голка. Усі м'язи його тіла пульсували, наче були переповнені енергією і силою. Його гострі як бритва кігті та всі інші частини тіла збільшилися в розмірах. Бебе, який колись був завдовжки не більше 20 сантиметрів, тепер сягає одного метра довжини. Лінлей вперше побачив, що Бебе збільшився до такого розміру.

Але Бебе все ще залишався лише крихітним цяточкам у порівнянні з розміром Моленіносного дракона.

Величезні червоні очі дракона дивилися в сторону, де перебував Бебе. Спостерігаючи за Примарною Мишею, з ніздрів дракона валили клуби диму. Потім він видав гучний рев, від якого поширювався по найближчих краях. У відповідь Бебе підняв свою голову і почав голосно кричати.

Звук рика і пронизливий крик перемішалися.

Лінлей, який спостерігав за виставою сидячи поруч з озером на дереві, на секунду подумав, що Моленосний дракон і Примарна Миша рівносильні суперники не наважувалися дивитися один на одного зарозуміло.

"Роаар!" - гучний рев.

З пащі дракона на десятки метрів у бік водяної гладі озера раптово вирвалося всеохоплююче і дедалі більше полум’я. Коли оця вся вода почала кипіти, з неї висипалося шипіння. Але Бебе не рухався, хоча він ніби купався у вогні.

Усередині полум’я можна було побачити зовсім не постраждалій Бебе.

« Незважаючи на те, що Бебе має фізичну здатність захищати себе, він не може дати собі ради. Мощ цього полум'я приблизно на одному рівні з вогнем від заклинання мага п'ятого рангу, але цього недостатньо для завдати будь-якої шкоди Бебе», - Ліней спокійно спостерігав. Хоч Лінл і Бебе провели на хребті Магічний Звірей досить довго, то Бібі так і не зустрів справжніх достойних противників.

Бебе не рухався, купаючись у вогні. Але потім раптом він упав з місця!

"Звук розсіяного повітря!"

З жахом пронизливий рев Бебе попрямував до дракона так швидко, що можна було побачити тільки залишки чорного плями. Зіниці двобійного дракона, який продовжував видихає полум'я зі своєї пащі весь час раптом звузилися... Потім він, наче батіг, спрямував вперед свій хвіст.

По суті, неймовірна швидкість хвоста дракона зрівнялася зі швидкістю Бебе.

"Свист!" - руху Бебе були надзвичайно гнучкими, після яких він легко ухилився від удару хвоста дракона і намагався вкусити його за горлянку. Помітивши ціль Бебе, дракон згрупувався і паща почав прикривати свою шию, намагаючись у відповідь вкусити самого Бебі.

Але Бебе був на порядок швидшим і швидше. Коли він дістався до зубів шиї дракона, можна було почути хрумку від тріскотливих товстих і міцніх лусочок. Черепашка, яка захищала шию, була зламана Бебе і проковтнула її. Бебе був звіром, який здатний поїдати навіть неймовірно міцні камені та кості. Чешуя Моленієвого дракона не була винятком.

Але саме в цей момент почувся свист від летючого хвоста дракона і через мить - "Бам!" Можна було почути пронизливий звук, наче від неймовірної пощесті. Почувши це по тілу Лінлей пробігла тремтіння. Але Бебе вже давно встиг ухилитися і відступити.

« Окрім лусочки, ближній дракон має велику і товсту шию. Укус Бебе виявився для нього лише маленькою раною, - Лінлея затамував подих і спостерігав за бійкою істот з такою колоритною різницею в габаріті. - Хоча хвіст цього дракона рухається в непередбачуваному манері - Бебе все ще переконується ухилятися".

Хвост Моленієвого дракона був не тільки швидкий, він також гнучкий і непередбачений.

"Звук розсіяного повітря!"

Коли Бебе був у воді, він знову став тінню і ухилявся від хвоста дракона. Але як тільки він ухилився, хвіст раптово змінив траєкторію абсолютно непередбачуваним чином. І роблячи наступне раптове і непередбачуване звивання - він зміг завдати прямий удар по тілу Бебе.

Внаслідок цього чорна тінь куль відлетіла в бік лісу.

«Бебе!», - Лінвей притиснув до грудей міцний стиснутий кулак.

З моменту удару Моленіносний дракон обережно спостерігав за лісом, куди відлетів Бебе. Раптом, з висоти найбільшого дерева в бік дракона роїлася тінь. Дракон відразу зреагував і спробував ще раз завдати удару хвостом, але Бебе вже засвоїв болючий урок. Він підійняв хвіст і несподівано змінив напрямок польоту просто в повітрі.

Маленька примарна миша перетворилася на розмиту пляму. Але й хвіст дракона рухався з такою швидкістю, що побачити його було дуже важко!

Дві розмиті тіні переслідували один одного в повітрі. Іноді Бебе вмудрявся підбігти до тіла соненосного дракона і наносити болючі укуси. Вони і далі боряться, повільно пересуваючись від озера до лісу. Хвіст дракона зіткнувся з одним могутнім деревом за іншим, переламуючи основи у щіпки. Бой між Бебе і драконом не зупинявся ні на мить.

"Суддя за тим, що я бачу - у Бебі невелика перевага".

Лінлей нервово спостерігав за боєм. На даний момент, величезний Моленосний дракон вже встиг втратити сім або вісім лусочок від ран і з кожної рани без зупинки текла кров, окравши половину його тіла в червоний колір. Роз’ясний рев дракона поступово послаблювався.

Його хвіст рухався в різні сторони і будь-яке дерево, з яким він зустрічався - прискорювалося наполовину. Одне могутнє дерево за іншим ламалося об землю і через деякий час площа рівна двомстам метрам навколо бойної пари була повністю розчищена.

« Чи Бебе переможе ще один удар від хвоста Моленіносного дракона?».

Лінлэй почав турбуватися. Атакуюча сила хвоста Моленіносного дракона була дуже висока. Якщо він зіткнувся з каменем - той розколовся, якщо з деревом - воно ламалося. Його неймовірна сила атаки змусила Лінлію заміряти. Лінлей розумів, що коли хоча б один з цих ударів дістав його, то він відразу загине.

« Удар!», - Бебе знову був відправлений у політ, але в мить ока він знову перетворився на люту чорну тінь і з вигогом кинувся у сутичку.

На даний момент тіло Моленіносного дракона було повністю залито кров'ю і з місць, де були відірвані луски, зійшлося кров. Виглядало так, ніби він отримав важкі рани.

"Рев!"

Блискучий дракон видав гнівний рев і в той же момент почав на великій швидкості втікати у бік східних гір, прямуючи до центральної області хребта. Через короткий проміжок часу він вже встиг зникнути далеко. Спочатку Бебе намагався його переслідувати, але згодом вирішив повернутися до Лінлі.

Лінлей зістрибнув з гілки, після чого Бебе підбіг до нього. Тіло магічного звіра поступово зменшувалося, повертаючись до початкового.

"Бебе, ти в порядку?" - через ментальний зв'язок Лінлей відразу ж запитав його стан.

Бебе стрибнув на плече Лінлей і випростався, вставши на свої задні лапки, після чого своїми маленькими чорними очима-бусинками зарозуміло подивився на Линлей: « За якого магічного звіра ти мене Бебі приймаєш? Як я міг постраждати від якогось Моленіносного дракона?» Пишнота і чарівність потулились Бебе.

Раптом Бебе смикнув своїм хвостом. Він, наче відстрашуючи себе, продовжує: « Його хвіст справді суцільний. Тепер усе моє тіло болить".

Коли Лінлей побачив цю картину, то тільки видав смішок. Хвост Моленієвого дракона був не просто морокою, а дуже великою і неприємною моровицею. Але Лінвей був надзвичайно радий, що Бебе зміг витримати багато ударів і вийшов з битви без будь-яких серйозних травм.

« Той, що луска й тіло дракона справді щільні. Навіть у моїй справжній формі, я не зміг її до кінця прокусити, - зітхнув Бебе. - Але я впевнений, що якби наш бій продовжувався, я, Бебе, пускав би йому кров до самої смерті. Цей дракон був досить хитрий... Він швидко оборонявся і не дозволяв мені вкусити його двічі на одне місце."

Лінлей посміхнувся про себе.

Між шостим сьомою рангами був величезний розрив в силі з точки зору як бойових здібностей, так і інших факторів. Чи розум такої високорівневої звірини був не набагато нижчий за людину, як він міг дозволити Бебе вкусити себе у одне і теж місце двічі?

Незалежно від того, наскільки міцними були його лусочки і тіло, він не міг дозволити Бебе вгризатися в одну точку. І, мабуть, дракон зрозумів, що бій продовжувати марно, бо перемогти неможливо. Тому він і входив у гори.

"Бебе, хочеш битися з магічною звіриною восьмої ранги?" - Лінллей подумки його дражнив.

Око Бебе раптово округли, наче місяць: « Босс, не жартуй зі мною таким чином. Мені довелося тяжко працювати над звіриною сьомого рангу. Я чув, що магічні звіри восьмої ранги у десять разів могутніші за чарівних звірів сьомого рангу. Навіть якщо швидкість їхніх рухів не така висока, все ж швидкість їх атаки повинна бути вищою."

Швидкість рухів і швидкість атаки в бою - це різні речі.

Наприклад, Моленіносний дракон був набагато повільніше з точки зору швидкості руху, але при цьому його хвіст був у змозі атакувати з вражаючою швидкістю. Хоча деякі великі магічні істоти могли бути повільними і незграбними, коли вони починали бій - їх атаки були швидкими, як блискавка!

Восьмий ранг — не порожній звук! Певно, що вони повинні бути в багатьох аспектах сильніші від тварин сьомого рангу.

"Ха-ха, схоже ти все ще знаєш коли потрібно бути скромнішим!, - засміявся Лінлей, погладячи голову Бебе. - Чудово, на цей момент мій одяг вже повинна була висохнути. Давай трохи відпочинемо на вершині дерева і перекусимо, а потім рушаємо знову в дорогу."

Після закінчення розмови Лінлей підстрибнув на вісім метрів і продовжив підніматися вгору, а тоді зупинився на висоті близько 30 метрів над землею.



Том 3, розділ 19 — Чорний Кінжал (щасливість перша)

П'ятдесят перший день на гірському хребті.

« Хіба всі вбивці вважають мене такою легкою здобиччю?», - Лінлей подивився на труп жінки з чорним одягом. Ця жінка була лише воїном п’ятого рангу. За допомогою своєї магії Лінлей легко переміг її.

Один Дерінг Коуарт, який стояв поруч з Деніґом, сміявся: « Той, хто бачить тебе, одразу вирішує, що ти просто дитина - дурна. Чому вони повинні пропустити таку легку здобич як ти?"

Лінлей почувався абсолютно безпорадним.

Йому було тільки 15. Незважаючи на те, що фізично його тіло було як у дорослого, його обличчя як і раніше видало в ньому дуже молодого хлопця.

« Перед смертю жінка завдала мені болю. Звичайно, що в мене з'явився ще один шрам - не проблема, але у мене залишився останній комплект одягу" -- коли я бачив гігантські дірки в його одязі - Лінлей не знав, сміятися або плакати.

Лінлей вдалося дістати кілька комплектів одягу від вбивць, що на нього покусали, але втратив він у сутичках ще більше.

« Босс, магічні ядра у сумці цієї людини стоять близько кількох тисяч золотих монет. Чи може комплект одягу коштувати також дорого?" - сказав Бебе.

Почувши ці слова, Лінлей засміявся.

Провівши більше місяця на гірському хребті, шрами на його тілі ставали все більш численними, але й кількість магічних ядер в його рюкзаку постійно зростала.

« Забудь. Відтепер я ходитиму голим до пояса. Я збережу мій останній комплект чистого одягу, щоб повернутися в ньому назад. Так чи інакше, в цьому гірському хребті мене мало хто може побачити» - Лінлей рішуче відкинув порваний комплект одягу, показуючи оголений торс. Потім подивився на свій чорний кинджал, що в руці.

Протягом усього періоду часу що Лінлей провів на хребті - цей чорний кинджал надав йому багато допомоги.

Пройшовши якусь відстань, Лінлей почав нашептувати слова заклинання. Як тільки він закінчив - порив вітру, то кинувся на всі боки від місця, де лежав Лінлей. Це було заклинання розвідки вітром і на відстані вже 300 метрів ніщо не могло уникнути уваги Лінлей.

Чесно кажучи, Ліней став ще більш обережним і постійно використовував закляття розвідки вітру, якщо він раз за разом.

"Ох, якась група людей? Чому вони ховаються на вершині дерева?

Приблизно десять чоловік ховалося на вершечку величезного дерева Лінлей у ста метрах південніше від нього. Як цікаво. Лінлее вирішив підкрастися ближче і подивитися.

Повільно і обережно Лінлей підкрався й закопався в пучку високої густої трави. Використовуючи його як свій спостережливий пункт, він почав заглядати в людей на дереві.

Група людей була одягнена в чорну уніформу і кожен з них в нічних на талії висів чорний кинджал.

"Чорний кинджал?" - Ліндей вдивлявся у один з цих кинджалів.

З точки зору форми та фарби - він ідентифікований тому, що був у Лінлей. Крім того, від цієї групи людей на вершині дерева панував такий самий ризик, як і вбивці зустрічного Ліней.

« А той самий чорний одяг, і той же чорний кинджал... - Лінлій також помітив, що на їхніх спинах щось випірало.

Мисли Лінлей повернувся до першого вбивцю, який носив рюкзак щільно прив'язаний до спини. Якби Бебе не роздер одяг - його можна було і не виявити.

« Вони належать до того самого формування», - навіть ідіот міг здогадатися.

Серцебіння Лінлей мимовільно почало прискорюватися. У той час люди, що ховалися на дереві в півголоса говорили.

« Чому ще не повернулися 18 і # 7? » — сказав один з чоловіків, що був нещасним тоном.

« Можливо, вони мертві» - холодно вимовив інший.

« Дайте їм ще трохи часу. Почекаємо до настання ночі. Якщо вони не повернуться, то чи живі вони, чи ні, можна вважати їх невіддільними» - вимовив ще один одягнений в чорне чоловік. Почувши його слова, інші замовкли.

Лінлей, що перебував у траві, міг зрозуміти, як той чоловік був лідером цієї групи вбивць в чорному. Після цього він почав лаятись: « Я був воїном шостого рангу, який влаштовувався на стилі темряви. Мабуть, їх лідер ще сильніший.

Лінлей відразу почав відступати, але після всього декількох кроків назад ...

Лідер раптом нахмурився і повернувся в сторону, де розташовувався Лінлей.

"Свист!"

Чорна тінь на високій швидкості немов вистрелила в бік Лінлей, шокуючи його. У той же момент він зрозумів: « Я був роз’яснений! » Лінлей негайно використовував заклинання стилю Сверхзвуковий і на найвищій швидкості що він міг видати - втік вглиб лісу.

Хоча він був стурбований, але вирішив, що противник може захищатися і не погоніти. Але Лін Лей вже продумав план подальших дій: як тільки він зайде трохи глибше в ліс - відразу змінить свій напрямок і побіжить у бік.

Побачивши чорний рюкзак на спині Лінлей і чорний кинджал в руках, вираз обличчя лідера групи різко змінився.

«# 2, займися ним», - наказав лідер, одягнений в чорне.

Чим вище був ранг, тим сильнішим була людина. Лідер групи зміг точно визначити за рухами Лінлей, на якому приблизно рівні по силі він був.

« Так, пане», - один з одягнених в чорне чоловіків відразу зістрибнув з дерева і почав із вражаючою швидкістю переслідувати Лінлей. Але з-за отриманої на старті фори, відстань між ним та Лінлеєю вже була приблизно сімдесят метрів.

Вдягнутий в чорне чоловік був дуже швидкий. Ліней навіть здалося, що він був швидше за першого вбивці.

« Що за дивовижна швидкість», - Лінвей спритно пробирався в гори, іноді ковзаючи, інколи стрибаючи.

Швидкість вбивці в чорному була і справді вища, через що відстань між ним та Лінлею почала повільно скорочуватися. 60 метрів, 50 метрів і 40 метрів. Як би швидко Лінлей не втік - вбивця наближався до нього все ближче і ближче.

10 метрів, 9 м / 8 метрів!

Зовнішній переляканий Лінлей попрямував прямо в глибокі частини гір.

« Моги вітру? — сказав він. — Він одягнувся в чорне вбивцю і тепер міг точно сказати, що Лінлей використав магію стилю вітру. - Навіть використовуючи магію стилю вітру він такий повільний. Схоже, він воїн четвертого рангу, від сили пік четвертої рани." Чоловік, який був повністю впевнений у своїх силах, не переставав наближатися до нього.

На обличчі Лінлія можна було побачити страх, але насправді він був досить спокійний і зрівноважений.

« Ми пробігли кілька кілометрів. Решта вже навряд чи побачать нас тут.", - раптово в погляді Лінлей з'явився холодний блиск і у той же момент Бебе, який до цього намагався не показуватися — раптом перейшов на атаку.

"Свист!"

Бебе блискавично збільшився в розмірах прямо перед очима вбивці і раптом опинився поруч. Вбивця міг ясно побачити гострі, як бритва зуби в пащі Бебе, які наближалися до нього.


Том 3, розділ 20 — Чорний Кінжал (ща друга)

Ґночий за Лінлією убив людину вже був на відстані близько п’яти метрів, але побачив приголомшливу швидкість Привидної Миші його до цього моменту холодне і спокійне обличчя спотворилося гримасою здивування: « Що це за швидкість? » Він одразу ж зреагував і підняв кинджал для блоку.

Було очевидно, що вбивця в чорному був трохи сильніше того, як Лінлей зустрів раніше. Принаймні, коли Бебе зустрівся з ним, він не розгубився і його швидкість реакції вистачило, щоб спробувати заблокувати випад.

"Свист!"

Бебе люто змахнув своїми кігтями в бік кинджала.

"Ляз!"

Коли кігті Бебе зіштовхнулися з кинджалом - той розлетівся на дрібні шматочки, які з блискавичною швидкістю дістали його шию, наче перешкоди у вигляді ножа і зовсім не було. Людина в чорних одягах померла на місці.

« Розрив між шостим і сьомим рангом дійсно є іменником» - побачивши, що вбивця встиг зреагувати, Лінлей зазначив різницю.

Бебе є неймовірною Примарною Мишою, силою якої вистачає, щоб навіть могутній Моленіносного дракона сьомого рангу навернути в втечу.

«Шарп!», - Лінлей підбіг до трупа, після чого розірвав його одяг і схопив прив'язаний до спини рюкзак. Як тільки він закінчив - відразу ж продовжував тікати. Вігри вітру виникли біля його ніг, після чого його швидкість постійно зросла і грація та спритність з якою він долав перешкоди не залишаючи за собою майже ніяких слідів могла змусити позаздрити навіть воїна шостого рангу.

Через короткий час група людей у чорному вже встигла до місця, де сталася сутичка. Усі присутні нахмурилися, коли побачили травми # 2

"Магічний звір?" У їхній свідомості відразу почали з’являтися зображення різних магічних звірів. « Чи ти маєш глибоку Примарну Мишу шостого рангу? Або Фіолетова Примарна Миша сьомого рангу? Чи може золото шерстяна Камнеподібна криса сьомого рангу?», ця тонка смужка рани від кігтя однозначно належить магічному звірині підвиду гризунів.

Багато тих, хто вирушив на хребт Магічних Звірей, вважають, що найстрашніше, з ким вони можуть зіткнутися - це зустріч із звіриною восьми або дев'ятої ранги. Інші ж вважають, що найжахливішим може бути зустріч з магічними звірами - зграями. А вбивці в чорному впевнені, що найстрашніший для них результат - це наткнутися на півчище Камневидних Крис або Примарні Миша.

Оборон Камеподібної Криси не знає рівних, а її зуби і кігті гострі як бритва.

Швидкість Примарної Миші була однаковою, а її зуби і кігті такі ж небезпечні.

Якщо повз Камневидні Крис або тисяча Примарних Миша зіштовхнеться з величезною армією - від тих може не залишитися навіть кісток, що вже говорити про десяти убивць у чорному.

« Відходимо!», - ні краплі не вагаючись сконтактував лідер групи.

...

Лінлей продовжував утікати, подолавши високі гори, ліси і широкі хребти. Пройшовши близько 100 кілометрів, Лінлей вирішив, що група, яка гналась за ним, ймовірно, вже давно втратила його слід.

"Бос, поспіши і подивися нарешті що в рюкзаку!"

Навіть без цих слів Лінлей вже довго не міг стриматися, щоб подивитися на вміст здобичі, яка впала у його руки. Цей противник виявився сильнішим за попередній, відповідно кількість ядер, що він зібрав, повинно бути більше. Вбивця, який був на початку шляху, зміг зібрати магічних ядер на п'ятнадцять тисяч золотих, але крім того, що # 2 був сильніший його, до цього моменту він ще і провів на хребті чарівних звірів на два місяці довше.

Лінлей відкрив рюкзак.

« Таксе, ще два комплекти чистого одягу... - Лінлій почав вивчати вміст рюкзака # 2.

Побачивши кількість ядер, що встиг зібрати убивця, дихання Лінлея стало преривистим і прискореним.

« Багато? І в основному тут магічні ядра п'ятого рангу. Є навіть багато ядер шостої рани», - оскільки Лінллей міг легко визначити ранг ядра, він відразу почав вести підрахунок.

« Дев’ять магічних ядер шостого рангу. 56 магічних ядер п'ятого рангу. 12 магічних ядер четвертого рангу. Сім магічних самок. Якщо всі сумирувати, то це приблизно ... 20 000 золотих монет. Якщо додати до 50 000 що у мене вже є... Отже, після продажу всього я повинен заробити не менше 70 000." - підрахувавши підсумковий результат обличчя Ліндей засяяло від щастя.

70 000 золотих монет!

Якщо він вивалить стільки грошей перед батьком, то той буде просто приголомшений.

Протягом 51 дня, що Лінлей провів на хребті Магічних Зверей, він зміг зібрати ядер та інші цінності приблизно 65 000 золотих від убивць через невдалі покупки. І тільки ядра магічних звірів на 5000 золотих, що зараз є в його багажі, він заробив власними силами.

З'явився поруч Дерінг Коворт, побачивши вираз обличчя Лінлей не міг стриматися від сміху.

« Я нарешті зрозумів, чому так багато людей на хребті Магічних Звірей намагаються пограбувати інших. Я заробив кілька тисяч золотих, але вбив і вибирав здобич іншого.

« Ейх, з ядер та інших 70 000 золотих щоків у мене є, тільки 5000 я зміг заробити самостійно. Решта видобутку дісталася від вбивць.", - Лінлей похитав головою і зітхнув.

Дерінг Коурарт погладив свою білу бороду, кажучи: « Навіть якщо ти виглядаєш так добре, то дуже допоміг тобі. Якщо б ти подивився трохи старше і досвідченішого, то більшість тих, хто напав би на тебе, не відчували б удач з тобою."

«Ха-ха" - засміявся Лінлей.

« Дидія Дерінг, дотримуючись того, що я почув під час розмови тієї групи, вони були тут на треніровій місії." - Ліндей було досить цікаво.

Дерінг Коуарт видав натягнуту посмішку: « Лінлей, кожна з великих Імперій чи королів материка Юлан повинна мати свою елітну бойову одиницю або армію звичайних боїв, щоб підтримувати владу і показувати силу у цьому жорстокому світі. Але війська не з'являться з-ніоткуда, їх треба виростити і натренувати. Тому багато хто посилає своїх бійців хреститися вогнем і набирати досвіду на хребт Магічних Звірей".

Лінлэй кивнув.

« Лоінлей, на цьому континенті є безліч могутніх організацій, про які ти навіть не здогадуєшся. Якщо бути чесним... то навіть я мало що зараз про них можу знати. За останні п'ять тисяч років з часів падіння Пуентської Імперії багато змінилося», - самознищим тоном вимовив Дерінг.

Лінлэй вирішив не продовжувати задавати питання. Він відчував велике напруження від того, що континент Юлан виявився більш складним, ніж він уявляв раніше.

Привівши себе і вміст рюкзака в порядок, Лінллей продовжив свій шлях. Пробираючись через гірські ліси, деколи спускаючись від скель і проповзаючи під завалими дерев - він рухався вперед. Але після того, як Лінлей перетнув вершину особливо великої гори...

Він побачив, що ця гора простягалася сотні кілометрів і розкинулась по цілій землі. Стоячи на вершині, Лінлей міг бачити, що вершина наступної гори була щонайменше в сотнях кілометрів від нього, а між ними десь посередині розкинулася величезний глибокий каньйон.

« Що за дивний каньйон».

Лінлей помітив, що коли побігти в сторону біля ущелини, то розколина між ними з часом зменшується. Коли Лінллей добрався до краю ущелини, він переходив усе далі й глибше. Зрештою він дійшов до місця, де розколину можна було перестрибувати звичайним стрибком, бо між двома краями був лише метр у поперечці.

Перевівши одну ногу з одного боку щілини, а іншу Лінлей подивився вдалечінь. Йому навіть здалося, що далеко біля скелі з'єднуються в одне ціле.

"Як незвично".

За той час, що Лінлей провів на хребті Магічних Зверей, він побачив багато чого, але ніколи не бачив такого унікального каньйону. У щілині каньйону Лінллей міг побачити внизу тільки дивний білий туман, через який неможливо було розглянути, наскільки той клубок.

« Неймовірно глибоко», - Лінлей стало цікаво, що може бути на самому дні цього ущелини.

Лінлэй продовжував йти біля краю каньйону, уважно вдивляючись глибше, як ніби він міг щось розглянути через цей білий туман. Інша дивина — це те, що каньйони були близько одна до одної лише біля вершини.

Якщо придивитися, то чим глибше був каньйон, тим далі були стіни один від одного

Наприклад, на самому початку - між краями було відстань приблизно сто метрів, але чим глибше спускатися, тим стіни ставали далі. Виходячи з того, що можна було побачити - відстань розширялася до кількох тисяч метрів або навіть могла перевищувати десять кілометрів.

« Гм? Що це... І я не можу цього зробити ».

Побачивши щось Лінлей застиг, ніби його вразила блискавка. Він пильно дивився вниз. На одному з виступів внизу, у нижній частині туману, були схожі на лужейка, що виступала над кам’яними схилами. Зростаючи в кущі трави були темно-зеленого кольору, але навколо них можна було помітити тьмяно світлий ореол блакитного відтінку.

« Страва » сильніша за серце людини. Це ж трава “Сише серце! ”», - Лінлей бачив картину цієї трави в записах бібліотеки Академії Ернст. Як тільки він її побачив - то відразу ж розпізнав, а в його очах проскочив дивний блиск. Це неймовірно рідкісна трава благородного класу, що росте на відвісах важкодоступних скель, яка може допомогти знизити негативний ефект після того, як людина вип'є кров дракона. Це трава “більше серце..."!


Том 3, розділ 21 — Туманне ущерть (часть перша)

Якщо Лінлей хоче тренуватися за допомогою методів з книги "Секретні Учення Воїнів Драконья Крові" - йому потрібно буде збільшити щільність зміїв Крови у своїх жилах. Є тільки два шляхи досягнення потрібної щільності: перший - це народитися з вже необхідною її кількістю у своїх жилах, а другий - випити кров ще живого дракона або недавно вбитого.

Але пити кров дракона дуже небезпечно.

Навіть при витиранні її у шкіру - вона спричиняє нестерпний біль. Що вже казати про наслідки, які прийдуть після її вживання. Однак, все в цьому світі має свій протиотрут. Наприклад, трава “Навіть більше серце..." Якщо її пити разом з кров’ю дракона, вона може звести нанівець негативні наслідки від самої крові. Але трава, на жаль, є дуже рідкою.

Лише один пучок трави “Синіше серце ” може коштувати десятки тисяч золотих монет. Але іноді проблема була навіть не в ціни, а у тому, що через рідкість її просто ніде було купити. Якось Дерінг Коворт сказав: « Кривий дракон несе в собі неймовірну силу. Тому, як правило, не достатньо лише одного пучка трави » (Сінє серце доларів).

Але навіть якщо Ліней знайде де її купити, чи зможе він собі це дозволити? Найімовірніше, що він заробив у подорожі 70 000 монет лише на один пучок.

« Страва » міцніше за серце text, трава ” Більша від серця. Удача небес удостоєна мені!"

Лінлей не роздумуючи стрибнув вниз і пролетів близько десяти метрів він відштовхнувся від стіни, після чого відразу ж почав нашептувати слова заклинання. Зрештою потоки вітру почали оточувати тіло Лінллей, а швидкість падіння сповільнилася, немов він плив по повітрі. Вільне парування продовжувалося десятки метрів, і він знову й знову відштовхувався від поверхні скель для продовження руху до мети.

Стиль магії вітру п'ятого рангу - Паріння.

З огляду на поточний рівень сили Лінлей, після використання заклинання його тіло могло плавно опускатися, але це все ще не можна було назвати повноцінним польотом. Використовуючи це закляття він міг плавно опускатися вниз або з набагато меншими зусиллями підніматись вгору. Відтираючись від стін каньйону, Ліндей плавно спускався до туманної освіти внизу. Бебе, сидячи на плечі Лінлей, з заздрістю дивився на нього, оскільки навіть будучи неймовірно сильним - він не був магічним звірем, який може літати. Отже, єдиний спосіб літати — це досягнення святого рівня.

Чим глибше він опускався, тим далі ставали стіни один від одного, а білий туман ущільнився. Через короткий проміжок часу Лінлей вже опустився на виступ-служба, поруч з травою “Синіше серце."

« Страва » (англ.), що більша за серце > має темно-зелений колір і містить слабкий зір ореола блакитного кольору. На дотик вона досить прохолодна, а сік з розрізів її пелюсток допомагає, коли людина сильно п'яна», - Ліндей бубніл собі під ніс все що він міг згадати з книги, яку прочитав в Академії Ернст.

Знову подивившись на траву, яка росла з скелі, Лінлей зітхнув і лагідно викорчував її з кам’яного каменя.

« На дотик вона дійсно холодна, - доторкнувшись до неї, Лінлей здалося, що він торкнувся снігу або льоду. Він швидко помістив траву “Сильніше серце ” в одну з кишень у рюкзаку і почав оглядатися навколо. - Цікаво, чи є тут ще один кущ трави "Сіє серце?".

Місце, яке було здатне породити один кущ трави « Синіше серце» може бути також другим.

Заклинання Парнію, Лінлей продовжував дрейфувати вглиб обрію в густих клубах білого туману. Незважаючи на туман, Лінлея пильно спостерігав за відвісними стінами і міг побачити численні ліани, які обвили кам’яну освіту.

"Огромний!"

Чим глибше він спускався, тим більше Лінлей розумів наскільки велике це місце. У деяких частинах каньйону нагорі могло бути лише кілька сотень метрів, але тепер Лінлей зрозумів, що відстань між стінами становила щонайменше декілька тисяч метрів. Він міг визначити це за допомогою швидкості і часу, необхідного для досягнення протилежної стіни після відштовхування з попереднього.

« Рев.... І я не можу цього зробити ».

« Ролик... І я не можу цього зробити ».

Лінлей почав чути різні види чарівних звірів, які доносилися з глибин каньйону. Враховуючи звуки, внизу їх повинно бути не менше сотні. Серце Лін Лей почало тремтіти. « Марагічні звірі. Внизу безліч магічних звірів!" - Ліндей був упевнений у тому, що сказано лише на вислуханих звуках.

Лінлей вчепився у зростаючу ліану поруч з однією із скель і почав набагато повільніше та обережніше спускатися вниз.

« Босе, я відчуваю велику небезпеку!», - Бебе раптово звернувся до Лінлі через їхній ментальний зв'язок.

Лінлей також відчував, що його серце почало частіше битися в перед лицем потенційної великої небезпеки. Чим глибше він спускався, тим чіткіше можна було почути рик тварин. Одне з ричань було досить басистим і це наштовхнуло на думку, що його власник досить великого розміру. Зазвичай тварини великих розмірів не були слабкими. Сильні чаклуни не обов’язково повинні бути великими, але якщо дикий звір таки великий, то в більшості випадків він досить сильний.

"Трава" більше серцеDescription."

Раптом Лінлей побачив під собою інший кущ, який обвивали ліани та інші рослини. Лінлей не був боязким десяткам, тому він побачив траву “Сильніше серце ” і почав плавно спускатися в її бік.

Але між тим Лінлей дещо не помітив...

Серед ліани й трав, що оточували кущі “Сіньше серце ”, було величезний зелений пітон завдовжки щонайменше двадцять метрів і завтовшки у два тулуби дорослої людини. Через колір, що зливається із навколишнім середовищем і щільного туману Лінвей не зміг його відразу помітити.

Плавно спускаючись, Лінлей все ближче й ближче наближався до обвиттєвої трави » (Сіє серце >).

« Босе, обережно! Це жахливий пітон!» - Бебе швидко випалив через їхній ментальний зв'язок з Лінлою.

« Пітон? » — був приголомшений.

Майже всі магічні тварини пітон типу були надзвичайно сильними. Навіть найслабший Трихрогий Пітон був магічним звірем шостого рангу. Невдовзі Лінлей почав ретельно вивчати місцевість. У цей момент Лінлей вже наблизився до великого пітону на відстань 100 метрів. Після ретельного пошуку він досить швидко виявив звіра.

"Неймовірно!" - зробив глибокий вдих Лінлей.

Цей 30 - метровий пітон з тулубом завтовшки у бочку води змусив Лінлей тремтіти. "Магічний звір сьомого рангу - Зелений Татуований Пітон". Вся інформація, яка розповіла про цього пітона, відразу спливла в його голові.

У той самий момент Лінлей зрозумів, чому в каньйоні було так багато білого туману.

« Без сумніву, заклинання туману — це тільки перший прорив. Але тільки один магічний звір - Зелений Татуований Пітон може створювати величезні об'єми туману навколо себе. Судячи з того, скільки туману навколо - Ліндей відразу ж зробив висновок, що цих пітонів тут значно більше ніж одні.

Каньйон був велетенською глибиною і місцями завширшки не менше десяти кілометрів. З урахуванням такого величезного простору в каньйоні було важко уявити, скільки пітонів тут повинно бути, щоб створити стільки туману навколо. Зелений Татуований Пітон, який раніше просто лежав серед трав і кущів, раптом почав ворушитися. Його величезна голова повернулася в напрямку, де перебував Лінлей, а два його холодних очі подивилися на нього.

« Грірр... І я не можу цього зробити ».

Звук ричання пролунав з пащу пітону, і він швидко попрямував до Лінлі.

« Рев! Шипіння! Ричани!», - весь каньйон ніби прийшов в рух і наповнився цілою симфонією різних звуків від багатьох тварин. Поглянувши вниз, Лінлей побачив, що понад десять величезних істот рухалися в його бік. І можна точно сказати, що це лише верхівка айсберга.

"Бежати!"

Коли Лінлей бачить, що його атакує Зелений Татуований Пітон, то відразу на всіх парах роївся у втечу. Лінлей рухався на величезній швидкості завдяки заклинанню магії вітру Парнія. Його тіло наче не мало ваги. Потім, доклавши максимум своїх зусиль, він створив різницю тиску з повітря, в результаті чого його тіло ракетою полетіла вгору. Під час польоту Ліней міг бачити величезне пітон, що переслідує його по п'ятах. Змія без зупинки шипіла, а її холодний погляд не віщував нічого крім смерті.

« Скрип! Визг!»

Із недрого каньйону почувся пронизливий визг, після чого десятки гігантських птахів, розсікаючи повітря, кинулись у погоню за Лінлеєм

« Дроконь ястреби! Це змії яструби!" - обличчя Лінлей стало блідим до такої міри, що його можна було порівняти з кольором паперу.


Том 3, розділ 22 — Туманне ущерть (ча друга)

Десять драконячих яструбів, кожен розміром більше ніж грифон, летіли в швидкої гонитви за Лінлією. Він поспішно почав заклинання, які допомогли б йому швидше піднятися. Після цього Лінлей вирішив активувати щита Землі.

"Свист!"

Почувся свист розсікаючого повітря, Лінлей вже давно скинув з хвоста Зеленого Татуованого Пітона, але Дракони ястребы летіли із дивовижною швидкістю, тому вони не тільки не відставали, а й все ближче підбиралися до нього. Навіть після того, як Лінлей залишив ущелину каньйону, десять зміїних яструбів продовжували переслідувати його.

Утікаючи на своїй максимальній швидкості, Ліндей пробирався через густі зарослі ліси, але незалежно від того, як швидко були його ноги, яким він міг порівнятись зі швидкістю крилатих зміїних яструбів?

- пролунав пронизливий крик Драконячих яструбів.

Максимальний розмах крил цих магічних звірів був приблизно 20 метрів. Переслідуючи його, вони немов заволоділи небом. Линлей навіть подумав, що настав вечір. Приблизившись до нього, змії розкрили свої дзьоби і почали вирибати полум’я, замінивши квітучу траву та зелені дерева навколо величезної нищівної пожежі.

На щастя, заклинання захисту Землі, яке створив Лінлей, продовжували його захищати.

« Потріскивання, кришталик». Повсюдне полум’я також було пов’язане з охороною Землі. Але природа стихії землі продовжувала кружляти навколо Лінлей.

Серед тварин драконячого типу, змії яструби і Земляні Дракони були найслабшими зі свого підвида, але навіть вони як слабші є магічними звірами шостого рангу. Крім того, земляною драконом і Змієвим яструбом є звірі великого виду. Зіткнувшись із нападом з повітря, з більш ніж десятьма магічними звірами шостого рангу - навіть воїн сьомого ранги звернеться в втечу.

Драконячий яструб кинувся вперед, спускаючись до Лінллей ...

« Удар!», - від потужного удару гострих кігтів Драконячого яструба броня захисту Землі Лінлей здригнулася, а світло сутності землі навколо почав мерехтіти.

« Я не можу приймати такі удари лоба в чоло!»

Могутня атака кігтями полинула Лінлей на жах. Рухаючись з максимальною швидкістю, він рушив далі — вглиб лісу. Стрибачи, повзаючи, підстрибуючи ... Лінлей використовував усі свої вміння та навички для втечі. Але драконячі ястреби продовжували атакувати своїми міцними кігтями Лінлей.

"Піиск!"

Бебе видав пронизливий крик, після чого вся його шерсть стала дибком і сам він почав збільшуватись у розмірах до півметра. Але, порівняно з драконячими яструбами та їхніми 20 - метровим розмахом крил, Бебе здавався звичайним хлопчиком.

"Свист!" - Бебе відштовхнувся від плечей Лінлей, рухаючись так швидко, що перетворився на чорну розмиту пляму. Примарна Миша підлетіла прямо до Драконячого яструбу, який був ближче всіх і вже готувався до атаки.

Наступного разу почувся гучний кусочок ламаючих кісток, а потім пронизливий крик Драконячого ястреба. Потім, крилатий звір почав падати з неба, але перш ніж він впав, Бебе використовував його в якість трамплінної майданчика, щоб відштовхнутися і стрибнути у бік наступного звіра. Приблизившись до другого, він намертвив шию чоловіка.

Драконячі яструби були всього-всім диким звіром шостого рангу, в той час як Бебе зміг змусити відступати Моленосного дракона - магічної звірини сьомого ранги

Більше того...

Між силою звіра шостого і сьомого ранги була величезна прірва в силі. Хоч Бебе і не міг літати, але як тільки він досяг чергового Драконячого яструба - від смерті його вже не могло врятувати нічого. Через кілька хвилин троє з десяти зміїв загинули.

Інші переслідувачі, побачивши цю картину, жахнулися і почали вибухати гнівом. Вони піднімалися все вище і вгору, до висоти, на якій Бебе вже не міг їх дістати.

Драконячі яструби ще якийсь час ширяли на великій висоті навколо Лінллей, після чого видали кілька скорботних криків і почали повертатися в бік каньйону.

« Наскільки небезпечне це ущерть!», тільки тепер Лінлей нарешті зміг спокійно зітхнути.

Під час збирання магічних ядер трьох загиблих зміїних яструбів, у Лінлі виникло питання про туманне ущелину.

« Дидія Дерінг», - Ліндей раптом крикнув, після чого Дерінґ Коуарт з кільця Звиваючого Дракон. Усміхнувшись, він запитав: «Лінтлей, ти щось хотів?»

Лінлей ще не встиг заспокоїтись.

« Дидія Дерінг, тільки що я увійшов у туманне ущелину. Я не очікував, що все це місце буде наповнене магічними звірами. Наприклад, великий Зелений Татуований Пітон та інші повзаючі істоти. Я не зміг вчасно їх розглянути, але з точки зору розміру - вони були принаймні не менше Моленіносного дракона. Там також були Драконячі яструби... і я можу точно сказати, що це лише маленька частина ущелини. Я не маю жодного уявлення, наскільки величезним може бути це місце."

Озираючись назад, Лінллей знову відчув страх. Йому дійсно не пощастило натрапити на таку юрбу магічних звірів у цьому ущелині.

"Хм?"

Дерінг Коуарт був дуже здивований: « У цьому скелі дійсно було так багато чарівних звірів? Цікаво, цікаво. Як правило, тільки магічні тварини одного виду збираються в одному разом, але судячи з того, що ти щойно згадав - там були присутні різні види тварин. Вони дійсно зібралися всі разом в одному ущелині? Интересно... Як цікаво. Якби я все ще живий, я б безумовно пішов вивчати це ущелише більш ретельним чином."

Лінлей безпорадно похитав головою і розсміявся: « Я навіть знайшов траву » більш ніж серце 73. Смог знайти два кущі, але добути другий мені так і не вдалося, так що забрав тільки один."

« Страва » сильніша за серце 18:, очі Дерінга загадково розгублені. - Місце, де любить рости трава "Сіє серце..." - повинно бути досить незвичним. Звичайно, в цьому туманному ущерть має бути заховане якийсь дорогоцінний скарб або, можливо, надзвичайно сильні чарівні звірі, наприклад тварини дев'ятого рангу, чи навіть магічний дика звірина Святого рівня. Однак... І я не можу цього зробити ».

Дерінг Коуарт почав хмуритися: « Спільні, сильні чарівні звіри дуже территоріальні. Як правило, вони не дають у своїх володіннях жити іншим видам тварин, таким як Дракони яструби або Зелений Татуований Пітон, яких ти там зустрів."

« Та все ж драконячі яструби, зелений татуований пітон та інші величезні звірі, про яких ти згадуєш... Всі вони жили там. Незазвичай... Як дивно..." - Дерінг Коуарт не міг зрозуміти, як це могло статися взагалі. Ця туманна ущелина була повна природних суперечностей.

Лінлей засміявся: « Не хвилюйся. Коли я стану магом сьомого рангу, я вже зможу повноцінно використовувати техніку пороміння. І тоді ми відправимося сюди знову.

Ставши магом сьомого рангу, заклинання захисту Землі підвищиться до рівня, на якому він зможе створювати захист з жадеїту. Збільшиться також швидкість від заклинання Сверхзвуковий. На той час Лін Лей буде мати достатньо сил, щоб бути впевненим, що він зможе спокійно зайти, впоратися з драконячим яструбом або пітоном і потім самостійно покинути це ущерть, використовуючи заклинання польоту - Парнія.

« Мог сьомого рангу? Зараз ти тільки маг п'ятого рангу. Ти маєш довгий шлях», - сказав Дерінг Коуарт, наче облив холодною водою розігрітий ентузіазм Лінлей.

У глибині душі Лінлей чудово розумів це.

Можливо, бути магом шостого рангу - не буде занадто важким завданням, але між шостим і сьомою справжня прірва, яку багато хто за все життя так ніколи й не зможе подолати.

« Всі шляхи ведуться поступово, — каже Лінллей. - Минуло вже два місяці з того часу, як я зійшов на гірський кряж Магічних Звірей. Здається, настав час повернутися. Оскільки це так чи інакше займе не менше декількох днів - попутно я буду додатково тренуватися».

Разом з Бебе, який сидів на його плечі, Лінлей повернувся додому.





Том 3, розділ 23 - її ім'я було Аліса (часть перша)

Магічні звірі, яких зустрічав Лінлей на зворотному шляху, ставали дедалі слабшими. До того часу, коли Лінлей повернувся у зовнішню область хребту, всі монстри, яких він зустрічав - були тільки третій або четвертий рангів. Для нього вони вже не представляли жодної загрози. Незважаючи на це, Лінллей не відважився ослабити свою пильність.

Оскільки Дерінг Коворт подорожував разом з Лінлєю, він не міг хвилюватися. У даний момент Лінлей виглядав спокійно і втихомирено, але коли він щось підходив - у ньому не було ні краплі милосердя. Його аура і очі ставали холодними, наче лід.

Дерінг Коворт досі пам’ятає того Лінлія з очима повні щирості і тепла, який тільки увійшов на хребет Магічних Звірей. Ще недавно він був дуже довірливою людиною.

Похитуючись деякий час, Дерінг Коворт подумки звернувся до нього: « Леінлей».

Пробираючись через гори, Лінлей повернув голову і запитав на Дерінга Коуарта: « Деддешка Деринґ, що таке?»

Дерінґ Коварт кивнув і почав серйозно говорити: « Перед входом на гірський крячок Магічних Звірей я попереджав тебе, щоб ти не довіряв тут кожному зустрічному, бо зрозуміти наміри людей нелегко. Я вчив тебе бути обережним і відточувати свої розум та тіло."

Лінлей кивнув: « Дідушка Дерінг, твої слова були правильними. Справді, не легко довіряти іншим. Якби я зважав на слова дідуся Дерінга, то, мабуть, не було б такої рани на грудях".

Дерінг Коуарт похитав головою: « Так, не можна легко починати довіряти іншим. Але не варто бути надмірно обережним. Наприклад, як ти в даний момент ... як ти в майбутньому таким чином зможеш нормально взаємодіяти з людьми? Пам’ятай: не можна бути надто холодним і байдужим до інших, навіть якщо ти занадто довірливий. Довір’я - це те, що будується протягом тривалого часу, але якщо не вести нормальне життя і не підтримувати спілкування, то як його взагалі можна буде збудувати? "

Лінлей був дуже розумний. У домі і в Академії Ернста він почав читати багато книжок. Почувши слова Деліна Коворта, він зрозумів, що в них є сенс. Але останні два місяці були дійсно важкими періодами. Все, що він зустрічав і бачив - було людською жорстокістю, обманом та вбивствами. Знову йому буде важко довіряти людям.

"Деденька Дерінг, я розумію" - кивнув Лінлэй.

Дерінг Коуарт дихав про себе, але був задоволений: « Як добре, що Лінлей має такого товариша - маленького Примарного Мишанок Бебе і його друзі з Академії Ернст. Як мінімум він не повинен бути занадто байдужим".

Дерінг Коуарт все ще пам'ятав, як тисячі років тому, коли Пвантська Імперія була на пікі своєї могутності, в ній жив воїн Святого рівня, який також так само як і він одягався у біле. Той, хто одягався в білу одежу, був відомий як Святий меч і його гордість та залюднення.

"Деденька Дерінг, коли мій батько побачить всі ці магічні ядра, як ви думаєте, якою буде його реакція?" - Ліндей раптом посміхаючись подивився на Делінг і поставив питання. У очах Лінлія читали про бажання отримати похвалу від батька.

Він виглядав як дитина, яка отримала найвищу оцінку на екзамені і чекала похвали.

«Лінлей, ти плануєш віддати все досяжне своєму батькові? » — з усмішкою на обличчі поставив запитання Дерінг Коуарт.

Лінлей кивнув: « Звичайно. Ці магічні ядра коштують 70 000 золотих монет. А щоб себе прогодувати - потрібно не більше десятка золотих на рік. Моєму батькові потрібно керувати всіма справами нашого клана, а також оплачувати навчання Уортона. Вони йому набагато потрібніші, тому я віддам їх".

Лінлей не хотів власноруч продавати всі ці ядра. Адже, з точки зору куплі-продажи він не мав абсолютно ніякого досвіду. Якщо його обманять, то він навіть не зрозуміє цього.

"Ха-ха, твій батько напевно так радітиме, що буде як Бебе стрибати верх і вниз від щастя», - голосно сміявся вимовив Дерінг Коуарт.

Ліней відповів, що він задоволений. Йому не терпілося побачитися з батьком, тому він прискорив свій крок.

Цього разу Лінллей навіть не намагався вбивати своїх тварин четвертого чи третього рангу. Він намагався швидше прокласти шлях до дому. Коли він проходив повз маленьку струмку, то почув запеклий рев магічного звіра і звуки битви з ним.

« Гм? Якщо вони посміють прийти на хрін магічних звірів, то повинні бути принаймні воїнами п'ятого рангу. Але в районі де він перебував, жили звірі зазвичай тільки третього і четвертого рангів, тоді чому битва була такою шаленою та напруженою? " Ліндей стало досить цікаво.

У внутрішніх районах хребта Магічних Звірей, де можна було зустріти тварин п’ятого, шостого і навіть сьомого рангів, люті та шалені сутички не були рідкістю, але в зовнішньому районі таке зустрінеться рідко. Бої зазвичай закінчувалися дуже швидко.

Підстрибнувши на висоту семи-8 метрів, він почав вилазити на дерево і потім пересуватися в напрямку джерела шуму.

Приїхавши, Лінлей подивився на змага з його позиції на дереві.

Він побачив двох хлопців і двох молодих дівчат, які билися з кровожерним бором. Один з хлопців у броні голосно кричав, за допомогою якого він став бичем бою: « Другий брате, не біжи так швидко! Захищай Алісу! Я відверну увагу цієї дурної свині на себе. Нія [Ni'ya], не панікуй і уважно метався в його життєво важливі органи».

Ці чотири бійці були явно недосвідчені. Після зіткнення з небезпекою вони панікували. Ліддер, який носив білу броню, здавався трохи більш досвідченим і здібним, ніж його команда."

« Ці чотири справді мають кішку. Хоча хлопець з білих доспехів досяг 5 ранг, решта потрійної в кращому випадку була лише на рівні воїнів четвертого рангу», - Ліндей похитав головою. Ця трійка повинна бути сміливою, щоб прийти на цей хребет не досягнув навіть п’ятого рангу.

Він почав розпачливо кричати: « Великий брат Калан [Кален], ти ж казав, що в зовнішньому середовищі можуть зустрічатися тільки магічні звіри третього чи четвертого рангу? Але це магічний звір п'ятого рангу!"

Лідер групи з чотирьох бойців - воїн п’ятого рангу Калан почувався досить безпорадним. Будучи воїном п’ятого рангу, привести його друзів у зовнішній регіон хребту магічних звірів не повинно було бути дуже небезпечно. Але він не очікував, що вони зустрінуть магічного звіра п’ятого рангу.

«Свист!», - раптом, більше десяти земляних копій вирвалися прямо з копит борва, три з них потрапили в його черево, але всі вони були зламані і розбитий, не пробившись через товсту та міцну шкіру бойового борова.

"Рев!"

Роззявлений кровожерливий бойовий борців відразу звернув свою увагу на мага цієї групи і не розмірковував його. Біг борців міг змусити серце недосвідченого тремтіти від страху, до того ж з ніздрів звіра іноді виривали струмені диму і полум'я. Така поведінка змусила хлопців цієї групи запанувати ще сильніше.

«Біжи! Аліса, швидко, ухилення!», - голосно кричав Калан.

Дівчина на ім'я Аліса мала довге, золоте волосся і пару туманних очей. Коли їй загрожувала небезпека, вона спробувала втекти, але криваво - бойовий бій зрештою став магічним звіром п’ятого рангу. Хоча він не був розумовим, проте все ж таки міг бути набагато розумнішим від звичайних тварин.

Кровожерний бойовий боїв погнався за Алісою.

Коли Аліса побачила бойового борва, що біжить за нею, вона намагалася прибавити ходу, але як тільки вона це зробила - раптом послизнулася і втратив рівновагу спіткнулася об лиану, впавши обличчям в землю. Повертаючи голову вона побачила яросні очі бойового борова, який наближався до неї все ближче і ближче. Враховуючи фізичну форму Аліси, бойовий борва знадобиться лише один раз топнути копитом, щоб вбити її.

Аліса впала в ступор, а її тіло заціпеніло від жаху.

Інші троє членів групи також були приголомшені й спантеличені, не розуміючи того, що їм робити. Не було нікого, хто б встиг врятувати її.

"Аліса!" - хлопець на ім'я Калан голосно закричав. Хоча він був воїном п'ятого рангу - йому просто не вистачало досвіду і сили.

"Бам!"

Сім чи вісім гострих земляних копій раптом вилетіли з-під землі. Хоч кровожерний бойовий борів був магічним звіром п'ятого рангу, який мав товсту шкурку - двом списам все-таки вдалося пробити її і впитися в тіло, після чого з рани почала текти свіжа кров.

Але, на жаль...

Земляні списи прокололи тільки його тіло. Вони не змогли зачепити його життєво важливих органів і уникнути серйозних травм.

"Гроррр!", - кровожерний бойовий боїв підняв голову до неба і заревів від болю.

"Свист!" - чорний кинджал раптом впав з неба і немов блискавка встромився у око борова. Розрізавши очне яблуко як масло, кинджал глибоко впився у його череп і дійшов до мозку. У муках тіло борвана кілька разів неконтрольоване здригнулося, після чого його тушка замерзла на землю. Згодом він перестав давати ознаки життя.

Калан, Нія і Аліса були налякані до такої міри, що їх серця готові були вистрибнути назовні.

Вони мовчки спостерігали як могутній молодий воїн, одягнений в синє, використовував ніж для того, щоб витягнути ядро магічного звіра Кровожерного борва у досить вмілому манері, ніби він не звикав. Після цього він розгорнувся і мовчки почав йти геть. Але Калан, який першим з групи прийшов в себе, вигукнув: « Друґ, будь ласка, почекай!»






Том 3, розділ 24 - її ім'я було Аліса (щастість друга)

— Так?

Калан відразу підійшов до Лінліа: « Мене звати Калан. Я хочу подякувати тобі за допомогу. Якби не ти, Аліса швидше за все загинула б".

Дівчина на ім'я Аліса теж підбігла. Було очевидно, що вона ще не відійшла від шоку і знаходилася в стані легкої паніки, її дихання був збивчим, а груди від швидких вдихів піднімалася і опускалась, дуже швидко. Але її м’які, трохи туманні очі дивилися на Лінлі: « Дякую за те, що я врятувався. Я Аліса. Моє повне ім'я Аліса Страф [Si 'da'fu]. Я теж маг елемента Землі".

Погляд Лінлей на мить затримався на дівчині.

Йому довелося визнати, що Аліса була досить витонченою і прекрасною дівчиною. Її природна аура могла змусити хлопців захищати і лелювати її. Вона була з кількох дівчат, які не потребували косметики, щоб прикрасити себе.

«Ліне, зазвичай коли ти бачив людей, які билися і були в небезпеці - ти нікому не допомагав. Що змінилося сьогодні? - О, я здається зрозумів, тобі повинно бути приглянула ця дівчина Аліса, ха-ха."

Лінлей нахмурився.

« У минулому моя поведінка не була причиною того, що я не хотів допомагати. Це тому, що в внутрішніх ділянках гірського пасма люди билися з дикими звірами шостої або навіть сьомого рангу. Мені було б просто недостатньо сил для цього, у цій же ситуації звір був тільки п'ятої рани і мені не важко допомогти їм." - Лінлей відразу почав пояснювати Дерінгу Коарту.

Дерінг Коуарт посміхнувся і більше не намагався провокувати.

« Мене звати Тоні [Туо’ні]. Мілорд маг, а як Вас звати? "?" - запитав ще один хлопець з групи.

Проігнорувавши питання, Лінлей спокійно подивився на цю групу людей і запитав: « Як давно ви були на хребті Магічних Звірів? »

« Це перший день, - неохоче зізнався Калан. - Я не очікував, що в наш перший день ми зіткнемося з магічною звіриною п'ятої рани. Нам дійсно велике не пощастило. Виходячи з того, що я читав в книжках, у зовнішньому просторі магічного хребта повинні жити тварини тільки третього і четвертого рангів. Навіть з нашим рівнем ми повинні були впоратися".

"Який дурний..." - хитаючи головою, сказав Лінлей.

Дівчина на ім'я Ніа відразу роздратувалася: « Чому ти такий зухвалий? Звісно ти врятував Алісу, але це не дає тобі права ображати інших людей!»

« Ні!» - відразу закричав Калан.

Ліней вирішив пояснити: « Я справді був вражений вашою хоробрістю. Навіть будучи на такому рівні ви наважулися вдертися на хребт Магічних Звірей. Але я мушу сказати, що вам все ще лише зле. На шляху до хребти Магічних Звірей вам пощастило не зустріти жодної засідки і жодного розбійника."

"Бандіти?" - Калан та інші переглянулися між собою. Вони дійсно не зустрічали і навіть не бачили ніяких бандитів під час подорожі.

Зрештою, довжина гірського хребта Магічних Звірей перевищує десять тисяч кілометрів. Існувало багато місць, з яких можна було почати сходити на гірський хребет. У перший же день засідка була цілком нормальною.

« Будьте задоволені, коли вам дадуть пораду. Якщо ви не хочете померти, то сьогодні ж покиньте цей хребет" - прямо сказав Лінлей.

« Чому? Невже в зовнішньому середовищі є так багато магічних звірів п'ятого рангу?», полюбляв воїн на ім'я Тоні.

Лінлей зітхнув і спокійно продовжив: « На жаль, не магічні тварини становлять найбільшу небезпеку для інших людей. Ви все ще надто слабкі і недосвідчені і будете для інших - більш досвідчених та сильних воїнів або магів - делікатесним шматком, вони просто-напросто не дозволять вам вислизнути. Одна причина, чому ви досі не потрапили в халепу - це факт, що це лише ваш перший день тут. Інакше вас всіх би вже давно вирізали і пограбували."

« Найбільша небезпека існує від інших людей?» - Калан нахмурився, але незабаром його обличчя змінилося.

Калан з повагою звернувся до Лінлі: « Мільорд маг, ми мало знали про це гірське пасма і тому прийшли сюди. Але після Ваших слів... Може, мілорд маг допоможе нам спуститися з цих гір? "

Лінлэй замислившись, злегка нахмурився.

Він не любив стикатися з більшими проблемами. Але якщо ці хлопці на дорозі додому зустрітися з бандою або професійним убивцею на тренуваннях, то у них не буде шансів.

"Мілорд маг, ми просимо вашої допомоги" - Аліса теж вирішила попросити.

Лінлей подивився на Алісу. Побачивши в її очах благаючий вираз і припускаючи, що його можуть вбити бандити, серце Лінлі трохи розтопилось і після цього він прийняв рішення. Ківнувши, Лінлей сказав: « Гаразд. У будь-якому випадку, я теж спускаюся так що для мене не буде важко допомогти вам. Якщо ми дійсно зіткнемося з бандитами на своєму шляху назад, я, звичайно, докладу максимум зусиль щоб допомогти, але не можу обіцяти занадто багато."

Калан відразу ж з радістю кивнув: « Не хвилюйтеся, ми вдячні лише тому, що Ви вирішив допомогти нам".

Лінлей схвально кинув: « Йдіть за мною». Потім відразу ж пішов далі. Калан і його група пішли за Лінлією. Під його захистом вони без пригод змогли покинути хребт Магічних Звірей і вирушили в сторону міста.

...

На зворотному шляху Калан та його товариші дізналися про ім’я Лінлей. Дівчина на ім'я Аліса теж була магом землі і після того, як Лінллей її врятував, вона почала захоплюватись ним. Їй теж була п'ятнадцять років і вона вважалася генієм номер один в Академії Веллен [Wei 'lin].

Але, незважаючи на це, Аліса була магом четвертого рангу, і в Академії Ернст такий результат вважався б тільки середнім.

Під час подорожі вони привалили їжу. Лінлей і Аліса сиділи поруч.

« Великий брат Лінлей, ти справді чудовий. Ти став магом п'ятого рангу, коли тобі виповнилося тільки чотирнадцять. Мені, мабуть, буде двадцять, коли я теж досягну п'ятого рангу" - Аліса благоговійно дивилася на Лінлей.

« Я не такий вже й дивовижний. Номером один серед геніїв нашої академії є Діксі, він став магом четвертого рангу, коли йому було тільки дев'ять років і чарівник п'ятого ранги, у віці 12-их - недбалим тоном вимовив Лінлей. Але він не став уточнити ... Що, коли йому було тринадцять, він був магом четвертого рангу і тільки через рік, до чотирнадцяти років він зміг прорватися до п'ятої рани."

Лише за один рік він прорвався до п’ятого рангу, що зайняло три роки.

« Моя четверта ранга у віці дев’яти років? Мені 15, але я тільки-тільки стала магом четвертого рангу. І мене вважають генієм моєї академії. Як і очікувалося, наша Академія Веллен не йде ні в яке порівняння з твоєю академією Ернст." - Сумно зітхнув Аліса.

« Я відчула, що твій Масив Земляних Копій був дуже сильним і грізним, навіть краще від чарівників п’ятого рангу з моєї академії. Чому так виходить?» - Аліса була магом стилю землі і природно вона помітила різницю між заклинаннями інших та Лінлей.

Лінлей слабо посміхнувся. Не тільки сила заклинання була вище, але й швидкість з якою воно створилося.

« Почалася сила стилю світу... - Лінлей почав пояснювати дівчині, що вона зламала. Тепер знання і розуміння Лінлію було навіть краще, ніж у викладачів академії Ернст. Це не дивно, адже він сам навчав Великого Мага Святого рівня.

Аліса, повністю зосередившись і сконцентрувавшись на кожному слові, дивилася на Лінлі.

Одна слухала, інша говорила. Під час розмови вони непомітно й несвідомо наближалися один до одного. Повністю поглинутий теорією магії, Лінлей зміг це помітити тільки тоді, коли їхні обличчя були вже так близько, що між ними була відстань лише одного кулака.

Лінлей був у легкому замішанні. Це сталося вперше, коли він так близько був до дівчини, настільки, що він міг розглянути своє відображення в її яскравих, красивих, туманних очах, а її роздертий ніс ... Лінлей навіть міг чітко відчувати її солодке дихання і запах аромату її тіла.

"Великий брат Лінлей, чому ти припинив говорити?" - з цікавістю запитала Аліса. Але через мить вона зрозуміла причину. Її обличчя розрослося і поквітло в червоний колір яблука.

Лінлей примусив себе заспокоїтися, а потім встав обличчям до решти хлопців. Роблячи вигляд, що нічого поганого не сталося, він сказав: « Добре, доїдайте все. Потрібно найближчим часом продовжити шлях. Давайте зробимо все можливе, щоб раніше повернутися в місто."

Том 3, розділ 25 — Фіолетовий у Новому Ветрі (часть перша)

Місто Фенлай, вулиця Зелений листок. У цьому районі багатого населення Св. Біля входу в одне з них можна було побачити групу людей із близько десяти чоловік.

« Клан Дебс [De'bu’si] хотів би подякувати Вам за допомогу. Якщо б не Ви, молодий Калан з нашого клана, напевно серйозно постраждав би» - старий чоловік із густою сивим бородом і волоссям, яке прищепило повагу до Лінллей. Поряд зі старим чоловіком стояли Калан, Аліса, Тоні і Нія. А за ними були слуги клану Дебс".

Окинувшись в сторону, де стояв один з його слуг, старий кивнув, після чого чоловік витягнув мішок золота з внутрішньої кишені одягу.

Взявши мішок з золота слуги, старий чоловік повернувся до Лінлі: « Зійди сто золотих монет. Хоча це не багато, але прийміть їх на знак нашої вдячності. Я сподіваюся, що Ви, Лінлей, приймете їх".

« Грошові гроші не потрібні. З мого боку не було витрачено жодних зусиль, - ввічливим тоном відповів Лінлей. - Вибачте, але мені вже пора."

Старець не зупинив Лінлей. І спокійно, посміхаючись проводячи його поглядом.

"Тоні та інші, ви повинні піти додому, ваші батьки безсумнівно дуже стурбовані» - посміхаючись, вимовив старець. Прощавшись, Аліса, Нія і Тоні пішли додому.

Коли Калан і сивоволосий старець увійшли всередину особняка вітальні, його обличчя раптово похолодило. У його голос можна було почути неприкриту лють, коли він голосно рикнув: « На коліна! ».

З глухим стуком Калан відразу впав на коліна: « Другою Дідусю, це повністю моя вина. Я наглухнув трьох моїх друзів і попрямував до хребтів Магічних Звірей, не знаючи наскільки це місце небезпечне. Другий дідусь, будь ласка, накажіть мене."

« Хм! Безсмертний!».

Холодний погляд старого був немов обстрига кинджала, коли він дивився на Калана: « Калан, ти вже не маленький. Крім того, ти спадкоємець нашого Клана Дебс і наступник. Як ти міг зробити таку дурість... зробити таку ідіотську помилку? Ти хоч уявляєш, наскільки небезпечним буде Магічний Звірей? До того ж, ви вирішили піти туди навіть не проінформувавши клан? Хмпф! Як же добре, коли твій батько вирішить це! Наостанок дозволь тобі сказати одну річ - якщо в майбутньому ти продовжуватимеш так нерозумно діяти і діяти, то коли станеш лідером клана - йому прийде кінець! "

Повісивши голову і втупившись поглядом у підлогу, Калан не смів говорити.

Клан Дебс вважається одним з трьох найбільших кланів у Королівстві Фенлай. Але причиною такого статусу була не його бойова сила, а те, що він був прямим торговим партнером Конґломерата Довсон у Фенлай, який був одним з трьох найбільших торговельних союзів на всьому континенті Юлан.

Багатство Конгломерата Доусон могло зрівнятися з багатством цілого королівства. Його бізнес був поширений по всьому континенту.

Кожна з трьох торговельних союзів мала неймовірну силу і багатство на всій континенті Юлан. У Великобританії Фенлай безліч кланів хотіли б мати спільний бізнес з Конгломератом Доусон, тому що це було можливим для них утратити толіку сили, багатства та почести.

Оскільки клан Дебс вів загальний бізнес з Конгломератом Доусон, він був дуже шанованим і шановним у всьому королівстві.

Тому навіть правлячі еліти ЄС та Імперія мусили робити все можливе, щоб задовольняти такі торговельні організації і їхні партнери.

...

Покинувши місто Фенлай, Лінлей вирушив до Академії Ернст. По дорозі додому Бебе сидів на плечі Лінлей, несучи свою вахту, а Дерінг Коворт поруч з Ліней.

« Дитя Дерінг, ви коли-небудь відчували, що цей світ - жахливе місце?» — подумки запитав Лінлей.

Дерінг Коворт кивнув і нічого не кажучи продовжив слухати Лінлей.

« Коли я вперше відвідав місто Фенлай, то був таким недосвідченим і мало що розумів. Але коли я повернувся з Кремту Магічних Звірей, то так багато дізнався. Безжалісність і жорстокість людської природи у цих горах оголена й відкрита. Цю криваву правду навіть не намагаються приховати".

« Якщо ви подивитесь на магів і воїнів високого рангу, а також палаци міста Фенлай, то вони лише виглядають ввічливими й принизливими. Завдяки цьому ціле місто Фенлай здається чудовим місцем. Але класова система міста Фенлай надзвичайно сувора і жорстока".

« До того ж закон дає дворяни та інші благородні форми людям більше привілеїв, ніж простолюдинам. Хоча Фенлай має неймовірно багате і квітуче місто, довкола якого багато сміху та радості, він такий лише тому, що майже всіх пов’язують строгі правила й норми. На хребті Магічних Звірей такого просто немає, дворянин ти чи звичайна людина, там все неймовірно прямолінійно, важливо тільки те, сильний ти або слабкий."

Лінлей повільно починав розуміти світ, в якому він жив.

У цьому світі палаци мали багато переваг і привілеїв, тоді як простолюдинів дратували та ускладнювали. Незалежно від того, як по-джентльменськи і витончено поводяться зовні дворяни, або, наскільки б не було їх поведінка доброзичливо - вони просто не можуть змінити мораль цього світу, а в більшості випадків навіть свою. Для простолюдинів же, єдиний спосіб здобути статус і повагу до себе - це стати могутнім воїном або магом.

Якщо ти не працюєш і не намагаєшся - тебе просто викинуть на обочину дороги життя.

« Людський апарат набагато складніший, ніж світ хребтів тварин. Вони просто приховують свою жорстокість під гарними одягом і чудовими усмішками. Майже всім благородним така маска допомагає протягом всього життя», - в глибині душі Лінлей дивився тих людей, які просто прикидалися хорошими і добрими, хоча насправді такими не є.

Помітивши неймовірну жорстокість людей у горах, а також спокій і красу внутрішніх районів міста Фенлай, саме ставлення Лінсей до світу почало змінюватися... Просто неможливо було не помітити такий великий контраст, який використовується лише для власних цілей.

« Ти боїшся битися?», - раптом поставив питання Дерінг Коуарт.

Лінлей усміхнувся: « Чи я боїюсь? Ні, мені це подобається. Не будь боротьбою у цьому світі і проходь весь час спокійно та мирно, наскільки нудно буде жити? Мені подобається боротися, сама суть боротьби і протистояння захоплююча. Танець на вістрія ножа ...".

- Видав кілька звуків Бебе.

...

Вони увійшли в Академію Ернст.

Після подорожі по хребту Магічних Звірей і після того, як Лінллей був свідком жорстокості людського роду, він став ще більше ніж раніше цінувати ті справжні дружні почуття, що він встиг побудувати з багатьма в Академії Ернст. Зайшовши у свій будинок, він раптом почув знайомі голоси...

« Босе Йєль, Ліндей повернувся чи ще ні? Чи міг він потрапити в надто небезпечну ситуацію на хребті Магічних Звірей?».

« Закрий свій смердючий рот, четвертий брате. Безумовно, третій брат повернеться до нас неушкодженим. Давайте вже є...», - після чого Йель підняв голову і побачив у дверному промінні знайомий силует. Від несподіванки на мить в кімнаті повисла мертва тиша. Але всі троє швидко прийшли в себе і з усмішкою на обличчі кинулися обіймати Лінлей.

"Ха-ха, третій брат, ти нарешті повернувся!" - Йель був першим хто дістатися до Лінллей і схопив його ведмежими обіймами.

Рейнольдс почав радісно кричати: « Ух ти, Лінлей, а ти знав, що босом Єль і Джордж щодня про тебе багато говорили? Вони так про тебе турбувалися! Я єдиний, хто точно знав і був упевнений, що ти скоро повернешся додому в неушкодженості!"

Джордж з умилкою дивився на нього. - А хіба не ти щойно сидів і говорив, що Лінлей міг потрапити в біду? "

« Я? — не міг повірити Рейнольдса. - Хіба я таке казав?»

Коли Лінлей побачив своїх трьох братів і їхнє ставлення до нього, то відразу відчув на собі тепло й радість.

Через мить Єль хитро помахнув своєю рукою і сказав: « Гаразд, досить балачок. Оскільки брат Лінлей щасливо повернувся додому з хребтом Магічних Зверей, то ця важлива подія і ми повинні її добре відзначити!."

« Другий брат, четвертий Свідок, засміявся з Лінлі. - Ходімо. Раз так, то підемо вже, я пригощаю!».

« А?... - Рейнольдс на нього не звертав уваги. - Я не почувся, ти пригощаєш?»

Йель голосно розсміявся. « Ну... Це не дивно... Ви що забули, що якийсь час тому представник Галереї Пру надіслав листа-запрошення і до того ж, в ньому говорилося: його три скульптури були продані більш ніж за чотири тисячі золотих монет. Тепер ми точно повинні все добре відсвяткувати!".

« Присягаюсь на Галерею Пру?», - Лінлей замер в захопленні.

Єль швидко пояснив: « Брате, твої скульптури продаються за високими цінами. Галерея Пру вже повністю визнала твої навички як скульптора експерта і запрошує тебе, щоб виділити особистий стенд у залі скульпторів... А, думаю простіше буде показати тобі лист ... Почекай хвилинку», - Єль в той же момент зірвався і побіг за листом.

Рейнольдс почав шепотіти на вухо Лінлей: « Лоінлей, хочеш щось розповісти? З тих пір, як представник Галереї Пру відвідав нашу академію і особисто запросив тебе дати дозвіл на особистий стенд у залі експертів, ця інформація як пожежа розлетілася по всій академії і твоя популярність тепер зросла ще більше."

- Лінлій помер від подиву. Врешті-решт, він сам тільки дізнався про це.

« Все вірно. Схоже, до цього моменту ти був єдиним, хто не знав про свій успіх», - досить фиркнув Джордж.

"Лінлей, це лист від Галереї Пру, який тобі надіслали" - запиханий Єль підбіг до Лінлі з конвертом на якому була поставлена золотий друк.












Том 3, розділ 26 Фіолетовий у Новому Ветрі (пояснюється друга)

Ніч. Чотири брати з дому в 1987 році йшли темною і тихою вулицею Академії Ернст, обговорюючи все за останні кілька місяців.

« Які жахливі рани... Звідки стільки?» - Рейнольдс впав у ступор, коли випадково розстегнув сорочку на грудях Лінлей. Він бачив, як на грудях та груди Лінлей багато ран і рубців. Джордж, який йшов поруч, теж притих. Тільки Єль і далі сміявся: « Хлопці, ви не маєте досвіду. Коли я був ще дитиною, то бачив картини і гірше за цю."

- Здивований запитав Рейнольдс.

Єль лише посміхнувся: « Звичайно, я серйозно. За своє життя я бачив безліч подібних картин. Наприклад, вбивство в'язнів у результаті тортур або коли солдати воювали з магічними звірами голими руками. Після такого можна було дивитися на дійсно криваве видовище."

Почувши слова Єль, Лінлей представив цю картину в розумі.

« Як добре, що ми всередині безпечної території академії, особливо в її житловій частині." - зітхнув Джордж.

Лінлей кивнув на знак згоди. У цей час ночі можна було побачити багато пар, що гуляють в обійм або сидять разом на магічних звірах тримаючись за руки і обнімаючись. Життя тут розмірено йшло своїм чергуванням.

«Верно. Бос Єль, хіба ти сьогодні не збирався провести час зі своєю дівчиною? Ти ж повинен був піти?

Єль незадоволеним тоном відповів: « Дівчинко? Мій брат тільки що повернувся з гребеня Магічних Звірей, де кожен день стикався зі смертельними небезпеками! І ти думав, що я піду зараз гуляти зі своєю дівчиною? Рейнольдс, ти що, забув слова свого старшого брата? Брати - це наші руки і ноги, а дівчата лише одяг. З ними приємно проводити час, але це тільки на деякий час!»

Невдовзі на обличчі Рейнольдса з’явилася образлива картина.

« Лоіне! » — раптом почувся несподіваний голос.

Лінлей та інші друзі повернули голови в сторону розчавленого голосу. Висока, струнка і гарна дівчина з золотистим волоссям, що розвивається на вітрі, втікла убік Лінлей. Підбігши майже впритул до групи Лінлей: « Чи ти справді повернувся з хребту Магічних Звірів? Це чудово! Ти раптово зник і тебе не було протягом двох місяців... Я так хвилювалася за тебе! Ти не поранений?»

« Делія, спокійніше, я в порядку», - розсміявся Лінлей.

Делія була дівчиною, з якою він познайомився у свій перший рік навчання в академії. Протягом усього часу вони дуже добре подружилися. Поруч з Лінлою відчував, що може розслабитися і не хвилюватися через дрібниці. Проводити з нею час було наче проводити його зі своїми братами.

« Дитя, карета дядька вже готова і чекає на нас. Давай не будемо витрачати його час" - почувся холодний голос.

Повертаючи голову, Лінлей побачив молодого чоловіка в довгій мантії. Це був старший брат Делії - Діксі, один з двох геніїв Академії Ернст. Мантія Діксі була ідеально чистою і охайною, без жодної вади чи плями. Його очі також були дуже ясними і спокійними.

"Ох". Делія зітхнула, подивившись на Лінлію і продовжив: « Лінлей, батько попросив мене та брата повернутися додому. Наш екіпаж вже чекає нас, зараз я повинна піти".

« Немає проблем, Делія. Ми можемо поспілкуватися, коли ти повернешся" - відповідаючи їй тепло посміхнувся.

« Молодець! Тоді до зустрічі." - Делія очевидно була трохи засмучена, що їй не вдалося поспілкуватися з Лінлей довше. У цей час Діксі підійшов до них і потім подивився на Делію, після чого та відразу підійшла до нього. Але несподівано Діксі повернувся в сторону Лінлі: « Лінлей, я чув, що ти успішно повернувся після тренувального походу з хребтом Магічних Зверей. Вітаю.

Лінлей був ошаранений.

Це перший раз, коли Діксі говорив з ним?

У Академії Ернста ніхто не дивувався холодному та відчуженому Диксі. Більшість людей, просто перебуваючи поряд з ним, почувалися під величезним тиском і не говорячи вже про те, коли його холодні й чіткі очі дивилися на них.

« Ох. Дякую вам, - відповів Лінлей.

Діксі злегка кивнув, а потім розвернувся і почав супроводжувати свою сестру до воріт академії.

....

Астоні, зітхаючи від подиву, уважно дивився на Лінлі: « Лоінлей, я повинен тобі сказати, що ти справді геній! П'ятнадцятирічний хлопчик, який вважається магом-генієм серед геній в академії номер один на всьому континенту Юлан ... І до того ж ти маєш неперевершений талант до мистецтва ліпки кам'яних скульптур."

« У такому віці мати такі навички — це справжнє чудо!»

« Навіть якщо ти не береш до уваги геніальний маг, то зазвичай навіть талановитим скульпторам видається шанс заволодіти своїм особистим стендом у залі експертів лише 40 років. За всю історію, що збереглася до наших днів, було лише кілька людей, яким вдалося досягти такого ж віку. Але вони були лише геніями-скульпторами... а ти ще до того ж і геній-маг!»

Слова похвали Астоні змусили Лінлі соромитися і він не знав, що сказати.

« Астоні, годі марнувати час. Поспішіть і закінчите. Ми з братами вже хочемо піти повеселитися і відзначити повернення Лінллей ", дуже шкода пролунав голос стоячого поблизу Єль.

Тільки після цих слів Астоні прийшов в себе. Він швидко дістав стос документів і магічну карту. Посміхаючись, він простягнув її в руки Лінлей: « Лінлей — це срібна магічна карта, яку ти купив у Золотому банку чотирьох Імперій. Вона підтверджує, що ти один з скульпторів нашої галереї. В майбутньому, всі прибутки, що будуть поводитися з продажу твоїх робіт - постануть на баланс твоєї карти."

« Ця магічна карта ще не має власника. - Астоні з повагою передав карту Лінлію, а потім із цікавістю виголосив. - Лінлэй, чи можу я дізнатися, ти випадково не приніс ще кілька своїх робіт на продаж?»

Лінлей стверджував: « Зараз я маю три скульптури разом з собою.

На обличчі Астоні відразу засяяла усмішка.

....

Ніч. Нефритовий Водний Рай. Лінлей і Джордж сиділи, пили та весело спілкувалися з двома куртизанками. На той час Рейнольдс і Єль вже давно не могли вільно розважатися за своїми кімнатами.

« Господи, ці двоє... Вони просто невиправні ..., - Ліндей залпом випив чашу вина і звернувся до Джорджа, який сидячи по середині весело базікав з жінкою, що була поруч. - Другий брат, у мене злегка кружляє голова і я піду прогулятися".

«Звичайно», - безтурботно відповів Джордж, після чого продовжував спілкуватися з дівчиною

Зсунувшись вниз, Лінлей відразу покинув заклад. Вийшовши назовні, Лінлей відразу ж відчув освіжуючий прохолодний вітерок, що вдарив в його обличчя, після чого він трохи прийшов у себе і його розум прояснився. Порівняно з Нефритовим Водним Раєм, зовні було набагато спокійніше. Вибравши цілком випадковий напрямок, Лінлей пішов по одній з вулиць міста.

Прохолодний відсвіжний нічний вітерець продовжував обдувати його обличчя і розтріпувати волосся.

По дорозі Лінлей зустрічалася багато дворикських садиб, але в порівнянні з тими, що він бачив на вулиці Зелений лист - ці видавалися менш багатими, пишними і великими. На балконі однієї з подібних садиб, обблокувавшися на перила, стояла Аліса, насолоджуючись приємним нічним вітерцем.

Дивлячись на великий яскраво священний місяць у нічному небі, Аліса, не могла викинути з голови Лінлей, який врятував їй життя.

У той момент, коли вона впала і її загорнули розпач та страх, він спустився з неба і вбив кровожерливого бойової борва, тим самим врятував їй життя. Ця дія приголомшила її до глибини душі.

« Великий брат Лінлей трохи мовчун, але коли він починає обговорювати магію... Він досить красномовний." - від цих спогадів на обличчі Аліси з'явилася слабка усмішка.

Опустивши свій погляд на безлюдну дорогу під балконом, Аліса раптом побачила фігуру, що йде по її вулиці. І чомусь ця фігура здавалася їй дуже знайомою. Коли вона придивилась до людини, що йде, то побачила усмішку. Вона одразу почала махати рукою і покликала його: « Великий брат Лінлей, великий брат Ліней! »

Лінлей, який просто йшов по вулиці, насолоджуючись прохолодним ввечері, з цікавістю повернув голову в напрямку, звідки почув, що його хтось кличе по імені.

Його погляд впав на вдалечку балкона, де була дівчина, одягнена у яскраво - фіолетовий одяг. Фіолетове вбрання та її гарне волосся розвіялися вітрами нічного вітру, а під місячним світлом могло здаватися, що воно трохи світиться. Через мить Лінлей відчув знайомий запах аромат Аліси.

Цей аромат був справді магічним.

« Аліса... Здавалося, що загіпнотизований чоловік попрямував до балкона.




Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всім кому сподобалися переклад і історія, підписані, ставимо лайки, радимо друзям, не соромимося!

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon