Глава 241. Дивна річ
Хаос розбився на бічній схилі гори. Одного разу краплі дощу торкнулися маківки звіра. Він послав їм сигнал, щоб повідомити про необхідність піднятися на поверхню. Звір був високим і широким, і в доверіння всього він був швидким і ловлячим.
Більшість студентів все ще були виснажені від боротьби з просунутим звіром раніше. Більшість їхніх клітин були використані, і вони не мали достатньо часу для відновлення. Інстинкт підказував їм бігти, коли вони бачили, як тварини піднімаються з-під землі.
Але удари були занадто швидкими. Наче це змія, рослини широко розкривали свої роти і іноді поглинають більше одного студента одночасно, а одним з них був Квінн.
- Ми повинні витягнути його звідти! - Крикнув Ворден, озираючись на інших студентів. - Чорт візьми, чому в цьому класі немає нікого з високими здібностями?
Клас був одним з найслабших, і вони стали значно слабшими після того, як Ерін відійшла. Ворден сподівався в якийсь момент наткнутися на один з інших класів і скопіювати одну з їх здібностей.
Одним з недоліків у спроможності Вордена був той факт, що йому доведеться чекати двадцять чотири години, перш ніж він збереже нову здатність. Найбільше, за допомогою Ратена і Сила, він міг зберігати по три штуки за раз. Через це Ворден був насправді обережним щодо того, чиї здібності він копіював.
Тепер здавалося, що нікчема не була ефективною проти рослин.
- Він вже мертвий, давай просто підемо звідси, - скаржилася Сі.
- Ні, він не помер, - відповів Пітер. - Я можу сказати.
Хоча Сія й гадки не мала, що Пітер мав на увазі... Інші зрозуміли, що причина, мабуть, в якомусь зв'язку між ними. Це також могло бути поясненням того, чому Пітер не сходив з розуму прямо зараз, ставши свідком смерті Квінна.
- Я піду за ним! - Сказав Фекс. Решта були здивовані його словами. Вони знали, що Квінн і Фекс не були досить близькі, але очевидно зі слів Фесака. Він глибоко переживав за Квінна. Але питання було в тому, коли вони стали так близькі?
Але Фекс розумів серйозність ситуації. Він був єдиним з Квінном, хто мало що зробив під час боротьби із просуванням дикої звірини, так що в нього все ще було багато енергії.
Фекс підбіг і стрибнув у повітря, але в мить оця рослина гойдало своє велике тіло в сторону і з надзвичайною швидкістю вдарив Феса, який все ще був у повітрі, відкинувши його назад до схилу гори.
- Може бути, стрибати прямо вперед було не такою вже гарною ідеєю. - Біль, що спустошувала тіло Фекса, була не надто сильний, але він все ще був трохи приголомшений. Коли він побачив, що рослина вже йде до нього по підлозі з широко розкритим ротом.
Коли йому врешті вдалося піднятися, рослина вже сягала його і повзала по підлозі з широко відкритими пащами.
На обличчі Фекса не було паніки, тільки легка усмішка. - З'їж мене, ти шматок... - І він зник. Проковтнута цією жахливою рослиною. Рослина підняла все своє тіло і похитнула голову, переконуючись, що все, чого йому вдасться з’їсти, піде прямо вниз.
Решта кілька секунд спостерігали за рослиною, сподіваючись, що у Фекса є якийсь план.
Було багато популярних новин, які створили медіа-центри про чудове спасіння деяких людей після того, як їх проковтнув звір. Кажуть, що ці люди вбили свій шлях з тіла звіра.
Але, побачивши якийсь час і не бачачи результату, ситуація не могла бути більш очевидною.
- Біжи! - Крикнув Ворден. - Це все, що ми можемо зробити, якщо Пітер каже, ніби Квінн у безпеці, тоді нам просто треба йому повірити.
Ворден з Лайлою був першим, хто послухався їхньої поради. Лейла трохи відставала від Вордена, так що у неї був привілей. Побачивши це, Ворден вирішив не мати часу чіплятися до своїх здібностей.
Якщо він доторкнеться до Лейли, то принаймні зможе захистити себе під час бою. Роздумуючи про це, він побіг швидше прямо до Лейли.
Потім він потягнувся і схопив її за руку.
- Гей, що ти робиш! - Пожалкувала Лейла, але швидко припинила свою скаргу, тому що ще одна рослина-звірі йшла прямо до них двом. Вона простягнула руку, сподіваючись хоч трохи сповільнити його рух.
Коли Ворден повернувся, він мітнув одне з копій і воно прокололо голову звіра наскрізь. Але цього було замало, і звір швидко помстився. Проковтнувши їх в одну мить.
- Що ти робиш! - Крикнула Сія. Вона теж кинулась геть, сподіваючись втекти, але швидко зупинилася, зауваживши позаду себе кілька рослин. Деякі групи все ще мали з ними справу, але жодна з них не мала успіху.
Одна єдина група, яка мала успіх у житті, була керівником вчителя Делом.
Він взяв із собою великий щит і тримав його, пригорнувши спиною до стіни гори. Маючи тільки один можливий кут атаки, Дел та ще декілька студентів змогли заблокувати більшість атак з рослин.
А оскільки рослини не могли зрушитися, то вони й не рухалися. Найбільше, група повинна була заблокувати атаки трьох наближених рослинних тварин.
- Ходімо туди! - Закричала вона. Це найбезпечніше місце, з моїми здібностями ми зможемо туди дістатися. - У цей момент вона потягла Пітера за одяг, але він залишився стояти все ще дивлячись на одне із рослин.
- Якщо Квінн десь ще, то я повинен піти з ним, - відповів Пітер.
- Так ПОШЕВ ТИ! - Закричала вона в гніві. - Якщо хочеш померти, йди і помреш сам.
Один крок і Сія скрикнула.
Вона обернулася і раптом зрозуміла, що бачить тільки сувору темряву. Через кілька секунд вона відчула, що падає.
Тепер уся група була поглинута різними рослинами. Фекс і Квінн, Лейла та Ворден і нарешті Пітер і Сія. Інших студентів проковтнули, а декого також скинуто зі скелі.
У той час як більшість якимось чином вдалося дістатися туди, де знаходилася позиція Дела. Хоча вони почувалися слабкими. Студенти могли використати свої атаки для боротьби з рослинними тваринами, які змогли дістатися до них.
Вони продовжували робити це, аж поки нарешті дощ не почав припинятися. Як тільки дощ припинився - всі звірі одночасно впали у сплячку. Вони повернулися під землю і знову перетворилися на чудові стебла пурпурової трави.
Дивовижно, але ґрунт почав формуватися над фіолетовими травами і в мить оку. Гора повернулася до свого початкового стану. Це було, наче нічого не сталося.
- Все скінчено? - Запитав студент, пихтя і задихаючись, він відчував, що ось-ось рухне від втоми.
- Думаю, так, - відповів Дел. - Я думаю, ці звірі відреагували на дощ. Здавалося, що вони з'являються і зникають одночасно після появи та зникнення дощу... На щастя, у такому місці може бути злива, але вона не триває довго. Але ми не знаємо, коли буде наступний дощ.
- Що ми повинні знати, а як щодо решти? - Запитав інший.
Дел подивився навколо, і він міг бачити, там не було багато крові. Він також виявив, що більшість рослинного типу не були комахоїдними. Оскільки ці рослини, очевидно, не мали кислоти для перетравлення м’яса, то студенти все ще були живі.
- Мені неприємно це говорити, але вони, ймовірно, вже мертві. - Дел збрехав. - Було б краще, якщо ми повернемося туди, де були. Якщо ми продовжимо вгору, то там можуть бути ще небезпечніші рекорди.
Деякі студенти були роздратовані тим, що тільки-но запропонували Дел.
Вони вже висловлювали цю думку раніше і навіть казали те саме. Скажіть, що попереду може бути ще більша небезпека. Тим не менш, він все одно вирішив прогресувати, і тепер він говорив, що подорож вгору була поганою ідеєю.
Перш ніж спуститися вниз по схилу, студент помітив ще одного чоловіка, який піднявся вгору. Коли вони побачили, хто це був, на їхніх обличчях з'явилася широка усмішка.
- Сержант Лео! - Закричали студенти.
Навіть Дел був у захваті і щасливий...
Лео погодився говорити не про що, бо поки відвезе їх назад у притулок. Але перш ніж це зробити, Лео попросив інших студентів дослідити місцевість.
Саме тоді, коли студенти збиралися спуститися вниз по схилу, Лео підійшов до дивного предмета. Деякі предмети випускали енергію, подібну до енергії тваринної зброї. Він підійшов до стіни гори і підняв холодний твердий предмет.
- Можете розповісти, як це виглядає? - Лео запитав Дела, який не відходив від нього ні на крок.
- Схоже, це якийсь металевий фляга. Хоча на ньому є якийсь дивний малюнок. Це схоже на голову звіра з зубами. Можливо, це один з речей, які студенти упустили під час боротьби. - Відповів Дел.
- Цікаво, що ж такого важливого, щоб його слід тримати в спеціальному сназі.
Лео думав про себе.