Глава 240 Пурпурна трава
Рішення було непереконливим і ділилось навпіл, з якого боку гори вони хотіли йти. Була можливість надіслати половину групи і на одну сторону. Але після того, як вони побачили наскільки ефективними були ці два види боротьби проти могутньої звірини. Вони відчували, що найкраще тримати всіх разом в одній великій групі на випадок, якщо щось подібне станеться знову.
Вони почали підніматися зліва гори. Делег прийняв рішення і наказав групі рухатися, але не він стояв перед групою. Замість цього деякі з більш сильних груп мали свій власний особистий фронт-лайнер.
Дель придумав якесь виправдання, заявивши, що він єдиний хто може використовувати комунікатор для зв'язку з сержантами. А що, коли він зникне? Якщо це станеться, то сержанти не матимуть жодного уявлення де вони знаходяться.
Але це була брехня.
Тому що сержанти поняття не мали, де знаходиться клас Дела. Вони знали тільки, що послали сигнал лиха.
Сканери були включені. Вони все одно будуть фіксувати окуляри і працювати, поки знаходяться в радіусі 200 метрів від справи. Навіть якщо сканери все ще давали кожному студенту окуляри для своєї команди. Жорсткою конкуренції більше не було.
Група вирішила триматися ближче одне до одного, і ніхто не наважувався далеко від своєї команди чи групи.
Сканер робив те саме, але почуття конкуренції вже не виникало. Причина, чому Дел знову включив сканери була в тому, що вони були добрими інструментами для виявлення того, чим було навколо них.
Чи були там небезпечні рослини або дорогоцінні руди...
Але головною функцією сканерів для Дела було виявлення тварин та їх рівнів, поки ці тварини були ще далеко від групи.
Якщо вони наткнуться на іншу звірину, і вона буде занадто сильна для їхньої групи, щоб справитися. Не наважуючись навіть уявити собі кількість жертв та кількості позосталих студентів, які могли б повернутися до військового табору.
Група повільно просувалася вперед, і врешті схил почав вирівнятися. Вони все ще могли бачити велику стіну і землю позаду себе, так що це здалося їм трохи дивним.
Зазвичай будь - які гори мали багато гребінь з видовженим ґрунтом, тому ця гора виглядала дивною.
Відкрите поле було довгим і все ще дуже зеленим, як і більшість джунглів до цих пір. Тут росли рослини, але відкритого простору було набагато більше. Тепер вони були вище, але все ще не могли бачити вершину гори знизу.
Один з найбільш цікавих студентів підійшов до краю і подивився вниз. Незважаючи на те, що вони все ще могли бачити ту частину джунглів, де вони зробили свій останній бій проти цього звіра раніше ...
Вони не могли бачити нічого, з чого почали, ні укриття. Залежно від місця, куди Дел втік з табору, єдиним способом побачити укриття або те місце, звідки вони прийшли, було піднятися на досить високу точку, щоб вони могли бачити місцевість навколо із висоти пташиного польоту.
Але злегка нахилена земля, по якій вони йшли, виглядала так, ніби вона могла тягнутися на багато миль, і єдиний позосталий спосіб піднятися вгору в гору - це підлізти на неї руками та ногами.
Але це не було б можливим варіантом для їхньої групи.
Студенти почали ходити навколо, щоб побачити чи є якийсь інший варіант, аби піднятися на гору або якщо вони могли б бачити укриття з краю гори.
- Може бути, буде краще, якщо ми просто спустимося вниз. Підніматися на гору може бути небезпечно, ніж бродити там. - Сказала Лейла.
- Згоден. Але також не схоже, що Дел дійсно знає що робить - відповів Ворден.
Дель зараз просто стояв посередині, дивлячись на гору праворуч від себе і вниз по схилній стежці, звідки вони прийшли. Але в середині їхнього дослідження раптом роздалися три звітні й виразні дзвони.
Всі учні повернулися туди, звідки донісся звук, що означав, ніби сканер виявив звіра. Коли дивишся на студента, чий сканер відключився, здається, що навколо нього нічого немає.
- І що ж ти виявив? - Сказав Дел, прямуючи до студента.
Студент вказав на пурпурну травінку на підлозі. Коли ми піднімалися схилом, то там і сім попадали клочки трави. Більшість трави була зеленого кольору, але час від часу вони могли бачити деякі стебла рослини з фіолетовим кольором.
Майже всі студенти вирішили проігнорувати його, тому що це здавалося просто незвичною річчю, в якій не було нічого дивного. Але коли вони відчули нудьгу у своїх дослідженнях. Цей конкретний студент вирішив просканувати його, щоб трохи розвіяти нудьгу.
На його здивування, сканер показав, що тримає в руках не рослину, а звіра.
Коли Дел вихопив сканер у студента, на його обличчі з'явився похмурий вираз: перехідний звір, ця маленька штучка? Як це можливо?
Пурпуровий відтінок трави був такого ж розміру, як і всі інші шматочки рослини. Здавалося неможливим, щоб всередині був тваринний кристал. Студенти не дуже уважно дивилися на траву навколо них, але тепер вони помітили, що там було кілька одиночних прядів фіолетової трави час від часу від рослини, навколишнього їх.
Кілька крапель води з неба почали падати на землю і на обличчя студентів.
- Невже починається дощ? - Запитала Лейла. - Це просто чудово... нам, можливо, доведеться спробувати знайти якесь укриття.
Але Квінн зацікавився звіриною. Якщо це був ще один новий тип, і він знайшов спосіб перемогти його раніше, ніж будь-хто інший. Він знову отримає велику кількість досвіду.
Він нахилився і уважно подивився на травінку.
[Оценка]
[Проміжний звір: скидаючий приманку тварина]
[Машка голови дикого звіра] часто видається травинкою. У той час як більшість його тіла залишалася під землею. Звір не може рухатися, але коли йде дощ, він проростає з-під землі.]
Коли вони прочитали повідомлення, довкола них почав посилюватися дощ. Як і у випадку з валуними слимаками, здавалося, що звір також був активний під час дощу.
І саме зараз вони переживали свій перший невеликий дощ з тих пір, як приїхали в це місце.
Квінн відразу почав озиратися довкола і помітив, що багато студентів дивляться на пурпурну травінку. Трави були майже такими ж, як і учнів.
В якомусь сенсі здавалося, що невелика армія проміжних звірів ось-ось вискочить з-під землі. Можливо, це було б набагато важче, ніж вправні тварини.
Як тільки одна крапля дощу впала на пурпурну тінь трави, вона раптово почала тремтіти, і земля навколо теж почало вібрувати.
- Що, чорт візьми, тут відбувається? - Сказав Фекс
- Хлопці! Геть від пурпурної трави! - Крикнув Квінн своїм товаришам по команді. - Давай спустимося вниз по схилу.
Коли Квінн промовив ці слова, за ним з’явилося двометрова фіолетова рослина. Його тіло було товщиною з дерево, а голова-шина з автомобіль. На його голові була прядь трави, яка ледь виднілася на макушці гігантської рослинності.
- Квінн! - Крикнула Лейла, коли рослина пірнуло вниз.
Але вже було запізно, велика рослина поглинула Квінна повністю.