Розділ 146. Сила запиря
У них був вихідний, і рано - вранці Квінн збирався зустрітися з Лоґаном. Він залишив Лейлу і Вордена доглядати за Пітером. Квінн сказав їм, що в якийсь момент Пітеру доведеться їсти людське тіло, це може зайняти до тижня, але це можливо і завтра, точно сказати неможливо.
- Це може статися і сьогодні. - Нам не можна так їхати, правда? - Він, звичайно, сподівався, що це не так.
На жаль, завдання Квінн було досить нелегким. Вони не тільки мали подбати про безпеку Пітера, але й знайти спосіб здобути людське тіло і не дати йому дізнатися про це.
- Ходімо, Пітере. - Давай вийдемо на вулицю.
- Наручу? - Запитав Пітер злегка збентеженим тоном.
- Ну, на твоєму місці я б спершу перевірив свої нові здібності. Квінн сказав, що ти якась надлюдина, вірно? Чому б нам не поглянути на те, що ти можеш?
- Я думаю, це чудова ідея, - сказала Лейла, підстрибуючи на місці. Хоча їй не подобалось, що його перетворили на упаря, але це могло бути й добрим.
Усі троє схопили кілька речей і приготувалися вийти назовні. Лейла навіть прихопила зі собою своє звірне спорядження. Багато студентів, прогулюючись містом, носили з собою тваринну зброю, але дехто волів цього не робити. Тому що вони були в одному з найбезпечніших місць на землі. Однак, оскільки вони напали на деяких студентів під час експедиції, то все виглядало більшими й готовими до бою.
Коли вони вже збиралися йти, Пітер зупинився біля входу.
- Не хвилюйся, сказала Лейла. - Навіть Квінн не горить на сонці. Він просто відчуває себе слабким і млявим. До того ж, якщо Квінн помилився, я взяла з собою парасольку.
- Що ти робиш? - Подумал Пітер. 'Я все життя був слабаком, а тепер, може бути, все зміниться.'
У цьому Пітер закрив очі і вийшов на вулицю, де сонце могло доторкнутися до його шкіри. Як і сказав Квінн, він не відчував себе слабшим, ніж раніше. Всередині він відчував те ж саме, що і зовні. Ці слова на обличчі Пітера з’явилася усмішка. Принаймні він зможе вести нормальне життя, не ховаючись весь час у тіні.
Група попрямувала до парку, і коли вони прибули, то вирушили глибше в ліс. Вони йшли по рукотворній стежці, якою часто ходили люди, аж поки зрештою не зійшли з неї.
Вони продовжували йти, поки нарешті не знайшли в лісі тихе і чисте місце, де немає дерев; воно також було приховано від очей. - Це місце ідеально підходить. Крім того, якщо хтось підійде близько, ми зможемо почути їх вчасно. - Сказав Ворден.
- Що ми повинні перевірити в першу чергу? - Запитала Лейла.
- А як щодо сили і швидкості? - Ти не проти?
Лейла подивилася на Вордена. У ці дні він здавався більш надійним, ніж раніше. Вона все ще відчувала, що він трохи божевільний в голові, але не могла назвати його відверто поганою людиною, у всякому разі, без будь-яких доказів.
- Ладно. - Вона простягнула руку і дозволила Вордену скопіювати її здібності.
Потім вони підняли з землі віття і палиць. Оскільки можливості Лейли були досить слабкими, максимум, що вони могли підняти, було по два, тобто чотири.
- Просто зроби все можливе, щоб уникнути палиць, наскільки це можливо! - Крикнув Ворден, коли ці двоє зупинилися метрах за 5 від Пітера.
- Схоже, у нього не тільки покращилася швидкість, але і рефлекси, - сказав Ворден. - Але ... Він все ще Пітер.
Пітер кивнув, коли він був готовий, і вони обидва негайно почали піднімати палиці в повітря, бажаючи вдарити ними Пітера.
Палички були легкими, тому Ворден і Лейле могли пересувати їх досить швидко. Вони були так само швидкі, як і звичайні атаки, і з чотирма з них, що йдуть з різних напрямків, це було схоже на те, щоб двоє людей боролися проти Пітера одночасно.
Для Пітера це був перший раз, коли він відчував себе впевнено під час тренування, як ніби він міг бачити атаки, що йдуть на нього. Коли він наказав своєму тілу рухатися, то пішов за тим, що хотів зробити, уникаючи гілок палиць. Це було дивовижно, оскільки Пітер не думав у своїй голові, його тіло відреагувало і діяло це на відміну від того, коли його організм не реагував на його думки проти інших людей раніше.
Саме в цей момент Ворден розрахував час удару обох палиць - коли одна піде у атаку, якщо Пітерові вдасться уникнути її, друга виявиться якраз вчасно, щоб вдарити його. Пітер відсторонився, уникаючи першої палиці. Потім друга палиця через спини вдарила його прямо в обличчя, але він все ж встиг зловити другу палицю в повітрі за останню секунду, як раз коли він відкинув своє обличчя назад.
Однак кінчик палиці все ще порізав йому щоку, зав’язуючи за собою мало крові.
- Прости, Питер! - Крикнув Ворден, коли вони вдвох кинулися до нього. Але до того часу, як вони дісталися до нього, кров вже не капала на землю, і поріза, який колись був на щоці Пітера більше не було.
- Схоже, супер-зцілення теж можна перевірити, - сказав Ворден з посмішкою на обличчі. Він був навіть радий, що це сталося, бо боявся, якщо вони отримають супер-зцілення якимось іншим чином, то це змусить Пітера голодувати ще швидше.
Наступним випробуванням для Пітера була його сила. Для цього вони використовували просте дерево. Хоча Ворден вважався одним з учнів, які досягли пік фізичної підготовки для свого росту і віку, навіть він не міг би пошкодити дерева голими руками. Якщо тільки він не був одягнений в тваринний одяг або не мав якоїсь здатності допомогти йому.
- То ти хочеш, щоб я просто врізався по дереву? - Запитав Пітер, уважно його розглядаючи. Дерево було могутнє, і стовбур його був товстішим самого Пітера. Тільки уявіть, як він вдарить цю штуку, він уже відчув біль у костях пальців.
- Просто зроби це, - сказала Лейла. - Ти вже знаєш, що у тебе є супер зцілення.
- Але це не означає, що я не відчуваю болю, - сказав Пітер.
Але йому також було цікаво дізнатися, наскільки він став сильнішим. Він приготувався і подивився на дерево, потім відвів кулак назад та змахнув ним. Але в останню хвилину він намагався стримати свою силу, боячись завдати собі болю.
Коли він вдарився об дерево, то зробив це під дивним кутом, тому його зап'ястя зігнулось при ударі. Він закричав від болю. Коли вони обидва підійшли подивитися, то побачили, що частина його кістки вийшла назовні і проколола шкіру, але в той же час вона заживала тут ж, у одну мить. Коли вони подивилися на дерево, то побачили велику вм’ятину.
Не такий великий, щоб дерево впало але який не міг би для більшості людей голими руками.
Як тільки зап'ястя Пітера зажилося, він почав крутити його і рухати - здавалося, воно працює як звичайно.
- Ну, ми знаємо, що у тебе ненормальна сила, це точно, але я думаю, є певна різниця між тобою і Квіном, - сказала Лейла.
- Що ти маєш на увазі? - Запитав Пітер, все ще обертаючи зап'ястям, щоб переконатися, що все працює нормально.
- Скажімо, якби Квінн зробив те ж саме, навіть якщо б він вдарив дерево з усієї сили, його зап'ястя, ймовірно, було б в порядку. Я думаю, це тому, що його тіло сильніше за звичайну людину. - Тоді як твоє тіло, хоч ти і володієш надсилою, твоє тіла все ще точно таке ж саме, що наше, зроблене з звичайних кісток та плоті. Якщо ви атакуєте всю потужність, то кінець кінцем пошкодите собі, сламавши кістку так само, як тоді. Чорт забирай, навіть люди ламають собі кістки коли б'ються, так що для тебе з твоєю додатковою силою це трохи гірше. Тобі доведеться навчитися контролювати це.
Як тільки Лейла закінчила пояснювати, на руці Пітера загорілися гострий годинник. Коли він подивився на них, то побачив залишене голосове повідомлення.
- Це генерал Дюк. Пітер Чак, ви повинні негайно прибути в мій офіс у будинку другого курсу. У мене є деякі важливі речі, щоб обговорити з вами.
Як тільки Ворден почув повідомлення, йому більше не потрібно було питати Пітера, хто стоїть за всім цим. Він вже все зрозумів. Інакше чому б начальнику другого курсу зв'язуватися з першокурсником?
Єдина проблема тепер полягала в тому, як він міг піти проти генерала військової бази.