Розділ 128. Повернення
Дівчата і далі йшли пустелею. На піску не було жодних слідів, тому що вітер швидко здував їх, так що єдине, на що вони могли розраховувати, це на те, де вони були. Перед ними була карта і шлейф чорного диму.
- Почекай! Ерін, пригальмуй, тут занадто жарко. - Пожалкувала Лейла.
Коли Лейла боролася з жарою і хотіла йти в звичайному темпі, здавалося, що Ерін взагалі не хвилювала. Справа дійшла до того, що якби вона йшла трохи швидше, то бігла б боягузкою.
- Я не можу дозволити їм забрати наші кристали, якщо вони віддадуть їх, і ми втратимо окуляри, то це означає, що ми можемо втратити наше місце під номером один.
- Ну і що? Це не варто ризикувати нашими життями, навіть без них ми все одно отримаємо досить добру позицію. Чому тобі так потрібно бути єдиним?
Ерін вперше зупинилася і замерла на піску. Вона стиснула кулак і вже збиралася щось сказати, але прикусила губу, щоб стриматися.
- Пішли, ми вже недалеко.
На той час чорний дим закрив більшу частину виду, що було перед ними. Було важко зрозуміти, звідки він походить. Але ось що вони точно знали, так це те, що диму було занадто багато, щоб це могла бути чиясь здатність, і вони були в пустелі.
- Там було не так вже багато речей, які можна було б підпалити, так звідки ж, чорт візьми, стільки диму? - Подумала Лейла.
Потім, коли вони йшли, Лейла раптом прискорила крок, зауваживши в небі щось схоже на маленьке чорне цятки, а коли воно наблизилося, вона помітила, що він має форму кулі, і побачила, як з дна його щось капає.
- Що це таке? - Запитала Лейла.
-Я не знаю, це може бути чиясь здатність або щось ще - відповіла Ерін. - Можливо, тобі вдасться його зловити.
Лейла збиралася зробити саме це. Перш ніж предмет впаде на землю або наблизиться до них, вона спробує зупинити його в повітрі. Хоча Ерін була готова на випадок, якщо предмет виявиться занадто важким для Лейли.
Зрештою, коли він був за кілька метрів у повітрі, Лейла змогла зупинити його і повільно піднесла до їхнього місця. Але через кілька секунд вона забула про все і відразу впустила предмет на пісок.
Почувся глухий удар, і він покотився по піску в їх сторону, а разом з ним у пісок йшов червоний слід.
- Це була голова? - Запитала Лейла тремтячим голосом.
- Це був звір або щось інше, це могло б мати якесь відношення до чорного диму, - спокійно сказала Ерін.
- Як це на тебе не діє? Давай, нам потрібно вибиратися звідси. Наші життя коштують більше, ніж якісь дурні кристали! - Крикнула Лейла. - Давай повернемося і розповімо іншим.
Але Ерін була глибоко задумана.
- Якщо це перехідний звір, і я використовую всю свою силу, я все ще зможу його знищити? - Подумала вона.
- Зараз не час грати в ігри, послухай, Ерін, ти мені подобаєшся, і зазвичай я просто залишаю тут такого божевільного, як ти, але я кажу тобі, що ми повинні йти.
Але тут вдалеку з'явилася висока фігура, що наблизилася до них. Її хвіст повільно рухався вліво і вправо.
- Що це таке? - Запитала Лейла. Уперше Ерін не вважалася такою впевненою. Насправді Лейла ніколи не бачила, щоб вона відступала перед викликом. Навіть коли Ворден зіткнувся обличчям до обличчя з одним із великих четвірок. Хоча вона і говорила, що слабша, але ніколи не виводила жодного натяку на страх.
Але тепер вона була зовсім іншою. Вона схрестила руки на грудях, обхопивши себе руками, тремтячи від спеки пустелі.
- Мамочка, будь ласка, спаси мене. - Вона сказала так тихо, що Лейла могла почути тільки "Мамочка".
Тепер, коли створіння було ще ближче, Лейла нарешті змогла побачити те, що бачила Ерін. Воно часто з’являлося у багатьох підручниках, коли вони росли. Вони постійно показували їм відеозаписи їхнього з'явлення протягом усього шкільного життя, це був Далеки.
Але він був не один. Поки він йшов, здавалося, що він щось таїть за собою.
- А? Ще двоє. - Сказав Далки.
Потім він подивився на тіло Бена, яке потягнув з собою: тепер у нього не було голови, але всі інші кінцівки були цілі. Він поставив ногу на тіло і потягнув за руку, вириваючи її з "гнезда".
- Вони трохи ближче, ніж минулого разу. - Данки прицілився в двох перед ним, відкинувся назад і проткнув рукою повітря.
Вона полетіла з такою дивовижною швидкістю і силою, що здавалося, ніби вітер навколо неї не діє.
Коли Лейла побачила руку, яка наближається до них, то зрозуміла, що та надто швидка, аби вона могла сповільнити її. Вони ледве встигли ухилитися, коли Лейла потягнула Ерін геть від цього місця.
- Ерін, ми йдемо звідси. - Відтягнувши руку, вона вдарила Ерін по обличчю, залишивши на ній червоний слід.
Але, схоже, це спрацювало. Ерін більше не тремтіла, і вона знала, в якій небезпеці вони обидва були.
- Льодовая Тропа! - Вона створила крижану стежку перед собою, а потім сформувала клинки під ногами.
- Ти вмієш кататися на ковзанах? - Запитала Ерін.
- Ні.
- Тоді тримайся. - Піднявши Лейлу на спину, Ерін почала кататися по крижаній доріжці з вражаючою швидкістю. Щоразу, коли вони наближалися до кінця стежки, вона розсунула лід перед собою. Це було в кілька разів швидше, ніж у змаганні.
- Найкраще, що можна зробити, це відправитися у притулок і знайти інший корабель. - Подумав Далки. - Ці дві дівчини, ймовірно, прямували у притулок. Якщо так, то було б погано, якби вони попередили всіх до того, як я туди дістануся. Думаю, мені краще зупинити їх.
На жаль, коли б вони знали про те, що не можуть втекти до сховища, то він би залишив їх. Насправді ж вони йшли до криниці, сподіваючись попередити Вордена та інших.
Крім того, вони фактично перекрили шлях назад у сховок.
Вони могли б обійти навколо, але це зайняло би занадто багато часу, і Ерін боялася, що Далки вже поклав на них око. Тож єдиним виходом, який вона відчувала, було покластися на Вордена.