Голова 79. Входимо в центр
За межами великого куполу, Ворден і Ян були готується до входу. Передня частина купола була відкритою, заповненою всіляким мотлохом. Схоже, там була битва.
Вони обережно пробиралися по полі з розбитого сміття та хутрярів, тримаючись у схованці і повільно рухаючись все ближче й ближче до входу.
Подивившись направо і наліво в пошуках якихось тварин поблизу і переконавшись, що їх там немає, вони вирішили кинутися до нього.
Пробивши вперед, вони добралися до холла і попрямували до дверей, але негайно зупинилися, тому що щось привернуло їхню увагу. Ян нахилився, щоб краще розглянути щось лежить на землі.
- Ще одна група трупів Раттаклоу, навіть більше, - Ян опустив палець в чорну кров. Незважаючи на те, що вона була трохи сухий, вона здавалася досить новою. - Схоже, що вони були вбиті нещодавно. Схоже, там вже хтось є.
Ворден не хотів нічого говорити, але сподівався, що це Квінн. Але коли він проходив повз мертвого Раттаклоу, якщо це дійсно був Квінн, йому здалося, що таємниця, яку він приховував від Вордена, була більше ніж він думав.
- Шифрувальна машина? - Сказав Ворден, зауваживши його збоку від дверей. - Ви знаєте комбінацію?
- Ти жартуєш, звідки мені знати, чорт візьми. - Потім Ян простягнув обидві руки і подивився на двері.
Він почав концентруватися. Через деякий час Ворден побачив, як на макушці Яна здулася вена. - Чорт би забрав ці двері, вона така міцна.
Ян продовжував використовувати свої сили, але двері були щільно закрита, і зламати її було не так-то просто. Але потім двері почали повільно скрипіти, і замки за нею стали гнуться.
Але неприязнь привернула небажану увагу звук, який відчиняли металеві двері. Три Раттаклоу почали крастися довкола, йдучи за звуком, аж поки помітили двох людей біля входу.
- Ян, тобі краще поквапитися!
- Просто розберися з щурами сам! - Крикнув Ян.
Коли Ян доклав більше зусиль, щоб відчинити двері, частина дверей почала прогинатися. Але коли вона почала згинатися, гучний лязк лише привернув ще більше небажаної уваги. Невдовзі до них приєдналися ще чотири Раттаклоу.
- Їх занадто багато! - Потім Ворден швидко повернувся до дверей і теж простягнув руки.
- Що ти робиш, принаймні, тримайся ззаду або щось в цьому роді? - Сказав Ян, але раптово двері стало легше пересувати, ніж раніше.
Подивившись на Вордена, Ян побачив, що той також помітно спітнілий. - Цього не може бути?
Коли вони обидва використовували свої сили, вони нарешті змогли розірвати двері на частини, створюючи отвір досить великий, щоб вони могли пройти. Вони швидко побігли вперед і стрибнули в маленьку щілину.
Опинившись всередині будівлі, вони знову повертались і простягнули руки, щоб відновити свою силу.
Найближчий до входу Раттаклоу стрибнув вперед, і його голова ледь встигнула прокинутися в отвір.
- Близько, чорт забирай! - Крикнув Ворден. У цей момент двері відхилилися назад, запечатавши отвір і відрізавши голову Раттаклоу. Роздався гучний стук, коли вона впала на підлогу і повільно покотилася геть.
Вони удвох, вже увійшовши всередину і закривши за собою двері, дещо помітили. У навчальному центрі було неймовірно темно. Там було кілька маленьких білих світлодіодних ламп, які були розміщені на підлозі біля стіни, але в іншому світлі вгорі був повністю вимкнений.
Коли Ян зробив крок вперед, він почув звук тріскаючого скла.
- Але навіщо комусь довелося возитися з вимкненням всіх ламп? Ці місця збудовані так, щоб служити сотні років з тією силою, якою вони володіють, і ззовні все виглядало ніби їх ніхто не чіпав.
- Може бути, це був той чоловік, який прийшов до нас?
- Можливо. Ось, візьми це, - сказав Ян, кидаючи маленький камінець. Ворден помітив, що це був той самий предмет, яким він користувався під час тимчасового зберігання в бібліотеці.
Коли Ворден постукав по ньому раз, від каменя почали виходити невелике оранжеве сяйво. - А як щодо тебе?
Потім Ян витягнув ще один камінь, постукав по ньому перед тим, як покласти на пояс.
- Тепер ти розповіси мені про те, що тільки що сталося або теж триматимеш це в таємниці?
Ворден нервово розсміявся.
- Моя здатність дозволяє мені копіювати інші здібності. Я скопіював її, коли побачив, як ти користуєшся нею в бібліотеці. - У Вордена не було причин брехати цьому чоловікові. Він вже знав, що може використовувати ту саму здатність і які шанси, Що Ворден має тієї ж виняткової здатності, як ця людина.
Але Ворден не хотів розкривати те, що йому потрібно було доторкнутись до цієї людини, щоб скопіювати її здібності. Цю частину він залишить собі.
- Це досить круто. Хотів би я мати що-небудь подібне, - Сказав Ян. - Пошли.,
Ворден був здивований діями цього чоловіка. Він подумав, що може закричати або просимося, Що зробив щось без його дозволу, але це було дещо, чого він не відчував раніше.
Вони продовжували йти темним коридором. На даний момент вони могли йти тільки в одному напрямку, і світлі камені допомагали їм знайти правильний шлях.
- Привіт, Вордене, це твій останній шанс, поміняйся зі мною зараз, - сказав Ратен, — якщо портал тут, я можу позбавити тебе від важкої роботи і вбити його прямо зараз.
- Відвали, будь ласка.
- Чудово, але це був твій останній шанс.
Зрештою вони удвох дісталися до приймальні. По всій кімнаті все ще горіли маленькі світлодіодні лампи, так що принаймні вони мали уявлення про розміри кімнати. І все ж, як і в попередній кімнаті, світло було вимкнено.
Всі вогні вгорі були розбиті в друзки.
- Мабуть, це був звір, - сказав Ян.
- Що змусило тебе сказати це? - Запитав Ворден.
- Ну, багато тварин на цій планеті знаходяться в циклі. Протягом року залишається темно, вони виходять і полюють. Але коли сонце виходить, вони впадають у сплячку на цілий рік. Я припускаю, що тварина, чутлива до світла, зумів якимось чином проникнути всередину і почав знищувати все. Якби це людина, вона могла б просто знайти джерело енергії і відключити їх усіх відразу або навіть використовувати вимикач світла.
Вони продовжували рухатися вперед, поки нарешті не дісталися стійкого адміністратора. А тепер треба було ввійти на арену, що й зробили вони через один з входів. Коли вони вийшли, то опинилися на трибунах.
- Грааа! - Як тільки вони увійшли, з коридору донеслося люте гарчання.
- Швидко повертай свій камінь! - Громко прошепотів Ян.
Але це було марно. Вони почули, як по підлозі застукали чиїсь кроки, ніби хтось нісся з арени на трибуни.
- РЭКKКК! - Гучний вересок лугом рознісся по всій арені, коли істота помітили свою жертву і тепер бігло до них у весь опор.