Глава 78. Нова мета
В цю ніч Ворден з усіх сил намагався заснути, як і в будь-яку іншу ніч.
Він не міг згадати, коли в останній раз добре спав вночі.
Іноді вночі він міг спокійно спати і бачити сни, як і будь-яка інша людина, але іноді його думки йшли в задню кімнату. У той час ніхто не сидів в кріслі, ніхто ніколи не контролював ситуацію.
Останнім часом це ставало дедалі частіше.
У чорній кімнаті вони втрьох зазвичай спілкувалися один з одним, поки тіло відпочивало, але він завжди хвилювався, коли був у цій кімнаті.
Кресло було порожнім, у будь-який момент і в будь - який час кожен з них міг сісти в крісло і взяти управління на себе. Тепер Ворден служив приставником, але тільки тому, що хлопчик міг це робити.
І тут він відчув, як хтось злегка смикнув його за руку.
- Ей, Прокинься, малюк, схоже, тобі приснився жах, - сказав Ян.
Відкривши очі, Ворден озирнувся і помітив, що все ще знаходиться в повній темряві.
- О, вибач, сподіваюся, я не занадто шумів, - відповів Ворден.
- Ну, це жахливе місце, такі діти, як ти, не повинні бути тут самі по собі, так що не турбуйся про це. Не заперечуєш, якщо ми трохи поміняємося місцями?
Потім Ян помінявся місцями з Ворденом. Поки Ян лежав на незручній твердій підлозі, Ворден визирав з щілини в книжковій полиці.
Майже через мить Ворден почув позаду себе гучний хропіння Яна. На відміну від нього, Ян заснув майже миттєво.
- Гей, Ворден, якщо ти не збираєшся вбивати його зараз, що буде, коли ми знайдемо портал? - Запитав Ратен. - Кристал, який він несе, буде нам дуже корисним, і ніхто нічого не дізнається. Ми бачили, як він слабкий і тепер, коли у нас є його здібності, було б легко прикінчити його.
Поки я тут головний, ніхто не постраждає, - роздратовано відповів Ворден.
- Добре, але одного дня, коли ми опинимося в біді я не прийду тобі на допомогу, а коли він побачить, що ти погано справляєшся з роботою, мене призначать головним, і я ніколи не дозволю тобі нічого вирішувати.
Коли нічого не робиш, важко сказати, скільки часу минуло. Ворден навіть не знав, як довго він спав, а оскільки небо завжди було чорним, він не міг знати напевно.
Після очікування, яке тривало цілий день, здавалося, що Ян нарешті прокинувся. Піднімаючись з землі, він продовжував кліпати від болю і хапатися за ребра.
- Кажу тобі, я не можу дочекатися, коли повернуся додому, - сказав Ян.
Ворден повернувся, щоб подивитися на Яна, і, побачивши, що той намагається піднятися, знову простягнув йому руку і підняв його з підлоги.
Але коли Ян піднявся з землі, його обличчя раптово завмерло, в одній із дір, яку він зробив, було видно тільки одне велике очне яблуко.
Ян негайно потягнувся до пояса і схопив маленький кинджал, мітивши його в око звіра. Використовуючи свою силу та додаткові властивості спорядження, яке він носив, Кінжал пролетів прямо через око і вийшов з іншого кінця, вбив його одним ударом. Потім, коли він віддер руку, Кінжал полетів назад у його долоню.
- Давай вибиратися звідси! - Крикнув Ян, пивши ногою одну з полиць і перекинув її. Коли вони підскочили на поличку, то побачили, що їх оточили.
По всій бібліотеці, на стелі, збоку стін, безліч слизоподібних істот. У них було одне велике око на голові, а з боків стирчали численні щупальця, які виходили з підбрюху звіра.
- Я думав, ти напоготові? - Сказав Ян.
- Був, але невеликий простір не дозволяв мені побачити багато.
Ворден був трохи розпорошений, занурений у свої думки, але навіть при цьому йому було важко бачити таких звірів. Тому що вони могли підніматися по стінах і звисати з стелі.
Вони були повністю оточені не тільки навколо себе, але й зверху. Кілька слизняків впали зверху, а ті, що були навколо, простягли до них щупальця.
Нападників одночасно було занадто багато, Ян простягнув обидві руки з відкритими ласдонами, металеві предмети зі всієї бібліотеки почали вібрувати. Вони повільно рухалися вперед і наближались до нього, наче їх тягла невидима сила.
Потім уламки металу зі всіх боків полетіли до них з неймовірною швидкістю. - Тримайся ближче до мене, малюк!
Кусочки металу з усією бібліотекою та кілька шматочків зовні підійшли до них і утворили кулю, повністю виготовлену зі кусочок метала, що оточували їх обох.
Звір зверху впав на металеву кулю, але не завдавши жодної шкоди просто зісковзнувшись. Щупальця слизняків зовні почали атакувати і зробили вм'ятину в кулі, гучні лязючі звуки були чутні зсередини, коли вони продовжували нападати. Сила ударів щупальця була подібна до того, як хтось розмахує бітом, і це було тільки питання часу, коли металева куля зламається.
- Толчок!
У цей момент куля вибухнув з неймовірною силою, точно так само, як металобрухт був зв'язані разом, тепер він виштовхувався назовні. Маленькі шматочки металобрухту були викинуті з такою силою, що нанесли кілька кілових ран у тілах тварин і вбили їх усіх.
- Добре, що ця планета покрита металом, - сказав Ян з посмішкою на обличчі. - Давай не будемо марнувати ці кристали.
Вони підійшли до мертвих слизників і почали вирізати кристали. У той момент, коли слизняки оточили їх, Ворден намагався активувати свою земну здатність, яку він отримав від Пітера на одній з тварин, але у нього не вийшло.
Це означало, що він залишався на планеті принаймні двадцять чотири години. Але він все ще мав здатність Яна. Приторкнення до нього в бібліотеці змінило тимчасові рамки, так що навіть якщо Ян не зможе битися або вони розчавляться, Ворден може використовувати цю здатність ще двадцять чотири години.
Зібравши кристали, Ян передав йому половину з них.
- Ось, візьми.
- Я не можу, я ж нічого не робив.
- Дивись, це всього лише кристали базового рівня я міг би заробити їх поки спав.
- Гаразд, - сказав Ворден.
Хоча Ворден погодився, у нього не було місця, щоб покласти кристали кудись. Він не захопив із собою ні сумки, ані будь-якого запасного пристрою.
Зрештою, це була не запланована *поїздка*. А поки Ян сказав, що збереже кристали до тих пір, доки вони не повернуться на землю.
Зрештою настав час, щоб вони залишили бібліотеку і знову поїхали на пошуки портала. Вони намагалися не привертати до себе жодних звірів і, на щастя, більше не стикалися з небезпеками.
Нарешті вони удвох щось помітили.
- Ось бачиш, якби я збирався поставити портал де-небудь, я б поставив його там, - сказав Ян, вказуючи на великий купольний будинок.
- Чому? Це схоже на тренувальний центр? - запитав Ворден.
- Це саме він, і схоже, що він був добре побудований, звір тут навіть не зміг подряпати його, І він досить великий, щоб побудувати секретну базу під ним.
Вони продовжили йти вперед, і їх наступна мета була вже видно - навчальний центр.