Розділ 45: Спеціальний професор (2)
Кадети вийшли на відкритий тренувальний майданчик.
Серед них один виглядав так, ніби його ведуть на страту.
Блідий. Тремтить. Бурмоче щось під ніс.
Альберт.
— Чому… чому я?.. Чому завжди я… — ледве не плакав він.
Наче відчувши запах відчаю, до нього підійшла професорка Еліша Болдвін. Її підбори чітко цокали по каменю.
— Ти Альберт Гувер, так?
— Т-так, пані!
Вона активувала Герой-годинник. Перед очима завис голографічний профіль.
— Третій курс. 237-ме місце з 472. Воїнське відділення. Основна зброя — меч. Клеймо Бога Землі. Благословень немає. Вірно?
— Т-так, пані!
— Хм.
Вона дістала сигарету, затисла між губами. Срібноволосий асистент, Вінсент, мов тінь, підніс запальничку.
— Посередньо, — тихо сказала вона.
Слово влучило, як вирок.
Альберт несміливо підняв руку:
— П-професорко… може, краще когось сильнішого?
Вона видихнула дим.
— Ні. Ти ідеальний. Мені потрібно побачити, як виглядає середній кадет.
Він проковтнув образу.
— Зрозумів…
— В центр арени.
Він пішов, як засуджений до шибениці.
— Спаринг із реальними мечами та маною. Як на полі бою, — додала вона.
— Щ-що?! Справжній бій?!
— Бий так, ніби хочеш убити.
— А якщо…
— Не хвилюйся.
Вона глянула на асистента.
— Вінсент. Полегше з ним.
Полегше.
Альберт це почув.
Його очі сіпнулися.
Тобто його навіть за загрозу не вважають.
— Ха… Та нехай. Я звичайний. Але я все одно кадет-герой!
Клеймо спалахнуло.
Мана рвонула тілом.
Він кинувся вперед першим.
Різкий удар, поки Вінсент навіть не дістав меч.
Непоганий хід.
Проти сильнішого — єдиний шанс.
— Але брудно, — холодно пробурмотіла Болдвін.
ДЗВІНЬ!
Срібний спалах.
Меч Альберта відлетів убік.
— Угх!
Він зібрав ману в клинок і знову рвонув.
— Забагато сили. Жодного контролю, — зітхнула вона.
Вінсент легко відбив удар.
Легкий поштовх ногою в коліно.
Альберт упав носом в землю.
За секунду холодне лезо торкнулося шиї.
— З-здаюсь!
Вінсент мовчки прибрав меч.
— Наступний.
І так повторилося ще шість разів.
Кожен бій — менше пів хвилини.
Результат — однаковий.
— Досить.
Болдвін потерла лоба.
— Жалюгідно.
Її погляд ковзнув по всіх.
— Якщо це рівень третьокурсників, те, що під час нападу ніхто не загинув — чисте диво. Професоре Кейне.
— Так, пані.
— Це їхня провина… чи ваша некомпетентність?
— Моя, — спокійно відповів він.
— Тоді все просто. Ви звільняєтесь.
— Що?!
— Ваше місце займе Вінсент.
— Він асистент!
— Зате дисципліна й підготовка кращі.
Повітря загусло.
І тут…
— Ц-це неправда!
Альберт вийшов уперед.
— Навіть якщо професор Кейн псих, дивний, варить якісь підозрілі соки й постійно мене мучить…
— Ей, дрібний, — буркнув Кейн.
— ВІН УСЕ ОДНО ХОРОШИЙ ВЧИТЕЛЬ!
— І чим саме? — холодно спитала вона.
Альберт ковтнув.
— Він… вчить нас, що означає бути справжнім героєм!
Тиша.
Болдвін коротко розсміялася.
— «Справжній герой»? Досі віриш у цю казку?
Її голос став льодом.
— Герой — це той, хто вбиває найбільше демонів. Слабкий герой нікого не врятує. Сильний — єдиний справжній. Решта — сміття.
Погляд пройшовся по строю.
— Ви всі — сміття.
Кадети мовчали.
Кейн скреготнув зубами.
— Ви щойно назвали моїх студентів сміттям?
— А хіба ні?
І тут він раптом… подивився на мене.
І посміхнувся.
Ні. Тільки не це.
— Хе-хе. Раз у вас є асистент, у мене теж буде.
Я не твій асистент, старий…
Його рука лягла мені на плече.
— Нехай він б’ється з твоїм.
Болдвін глянула в Герой-годинник.
— Дейл Ган. 472-ге місце з 472. Меч. Клеймо Бога Лісу. Без благословень. Ви жартуєте?
— Ні. Рейтинг — не все, — сказав Кейн.
— Тоді виставляйте найкращого.
— Ні. Вистачить Дейла.
Вона зітхнула.
— Набридло.
Кейн усміхнувся:
— То що? Приймаєш дуель чи боїшся?
— Боюся? — вона зжувала сигарету. — Вінсент. Провітри йому голову.
— Зрозумів.
Вінсент вийшов у центр.
Кейн повернувся до мене.
— Дейле.
— Що?
— Переможеш — зроблю десять склянок мого фірмового соку.
— Не треба.
— Альберт вип’є.
…спокусливо.
— Гаразд. І міняти вас я теж не хочу.
Він усміхнувся ширше.
— Дейле.
— Що ще?
— Полегше з ним.
Я тихо хмикнув.
— Зрозумів.