Розділ 31: Зайнятий розбиранням із професорами (3)
Їдальня, призначена виключно для викладачів, зазвичай була тихою гаванню. Місце, де професори та їхні асистенти могли спокійно поїсти, обмінюючись неквапливими розмовами. Але зараз повітря тут було напружене так, ніби ось-ось спалахне війна.
Що, чорт забирай, тут узагалі відбувається? — подумав я, переводячи погляд з одного професора на іншого. Вони стояли одне проти одного, немов перед дуеллю, і дивилися так, ніби готові були перегризти одне одному горло.
Вони мовчки тягнули мене кожен у свій бік.
— Дейл буде моїм асистентом, — твердо заявив професор Бастіон.
— Не сміши. Я відповідаю за нього з першого курсу. Логічно, що він піде під моє крило, — відрізав професор Кейн.
Перепрошую, але я не пригадую, щоб погоджувався бути чиїмось асистентом, — закричав я подумки.
Як так сталося, що я — кадет із самого дна рейтингу, який роками ледь тягнув програму, — раптом опинився в ситуації, де за мене борються два поважні професори? Я ж, здається, не зробив нічого настільки надзвичайного.
Я вирішив розкласти все по поличках. Почнемо з професора Бастіона.
Я допоміг йому вибити фінансування, розв’язав кілька задач, над якими ламали голову навіть старші дослідники, дістав рідкісні матеріали для експериментів і розчистив лабораторію, що більше нагадувала смітник.
…Стоп. Це, взагалі-то, чимало.
Гаразд, із Бастіоном усе більш-менш зрозуміло.
Після інциденту дворічної давнини його охрестили «Вбивцею учнів», фактично відсторонивши від викладання та приватних досліджень. Два роки він був у напіввигнанні. Тож не дивно, що поява когось на кшталт мене привернула його увагу.
А от професор Кейн — інша справа.
Він два роки буквально волочив мене за шкірку, штовхав уперед, терпів більше, ніж я заслуговував. Я був упевнений, що він не те що асистентом — студентом мене бачити не хоче.
Я напружив пам’ять… і раптом згадав пляшку вина та розмову про Б’янку.
— Цей клятий…
Я просто хотів віддячити за доброту з минулого життя. А воно ось у що вилізло.
Зараз я стояв між ними, як у дешевій романтичній комедії з Республіки: дві суперниці борються за одного невпевненого героя. Щоправда, «суперниці» — це професори середнього віку, а «герой» — нещасний я.
— Дейле, яка твоя думка? — спокійно запитав професор Бастіон.
— Ти ж не збираєшся серйозно працювати під керівництвом цього психа? — різко встряв професор Кейн.
Я важко зітхнув і притис пальці до скроні.
Обидва вони були надзвичайно важливі для майбутньої війни з Культом Демонів.
Бастіон — творець Підсилювального зілля стигм душі та провідний фахівець з артефактів стигм.
Кейн — загартований у боях герой із чудовими лідерськими якостями.
Вибирати між ними зараз було неможливо.
— Може, зайдемо всередину і спокійно поговоримо за обідом? — запропонував я, намагаючись погасити конфлікт.
— Обідом? Тц. Я не збираюся сидіти з ним за одним столом.
— Взаємно.
— Тобто ви так і будете стояти біля входу й заважати всім іншим?
Це їх трохи остудило. Вони помітили погляди людей навколо і, з явним небажанням, зайшли всередину.
Після того як ми замовили їжу й сіли, на стіл опустилася важка тиша.
— Скажу одразу, — почав я. — Я поважаю вас обох як своїх професорів.
— Поважаєш? Той, хто завалюється в мій кабінет байдикувати? — фиркнув Кейн.
— …Справедливо.
— Мені байдуже, чи ти мене поважаєш, — відрізав він, кинувши злий погляд на Бастіона. — Просто тримайся подалі від цього типу.
— Це я мав би сказати. Дейле, тобі не по дорозі з таким варваром і невігласом, — холодно відповів Бастіон.
Напруга знову спалахнула.
— Що ти сказав?!
— Я що, заїкаюся?
— Досить, — мій голос упав до холодного шепоту. — Ви обидва занадто дорослі для цього цирку. Поводитеся, як діти.
Вони змовкли.
— Тц.
— Кхм… ти маєш рацію. Перепрошую.
І тут пролунало:
— О? Я рідко бачу вас удвох.
До столу підійшов чоловік із теплим поглядом і темно-русявим волоссям. На вигляд — майже кадет, але це був професор Морфей, викладач з «Ментального тренування».
— А, і кадет із того курсу тут, — усміхнувся він. — Можна приєднатися?
Не чекаючи відповіді, він сів між ними.
— Мені цікаво, як ти так легко зламав мою ілюзію, — спокійно мовив він.
У мене по спині пробіг холод.
— Я подумав, що ви стримувалися, — знизав я плечима.
— Навіть так… це не те, що можна просто проігнорувати. Особливо з твоїм рівнем мани.
І тут професори знову втрутилися.
— Він зараз із нами.
— І допитувати його тут недоречно.
Морфей відступив.
— Я жартував, — усміхнувся він. — Але… про що ж ваша зустріч?
— Асистент, — сухо сказав Кейн.
— Ого. Цікаво, — Морфей глянув на мене. — І кого ж ти обереш?
— Нікого.
— Ха-ха! Розумно. До випуску ще два роки.
Ні, мені взагалі не треба вибирати, — подумав я.
— Хоча… — усміхнувся Морфей. — Я теж трохи зацікавлений.
— Професоре Морфею.
— Ви чули, що ми сказали?
— Жартую-жартую. Я ж не конкуруватиму з вами.
Він здався.
— До того ж я по вуха в підготовці Свята Запечатування.
— Ти ж відповідаєш за нього цього року?
— Так. І це жах.
— Молодь, — хмикнув Бастіон.
— Я чекаю на сюрпризи, — додав Кейн.
— Не пошкодуєте, — усміхнувся Морфей і пішов.
Професори повернулися до мене.
— Отже, Дейле…
— …Гей. А де він?
Моє місце було порожнє.
Я зник.