༺ Дуель (5) ༻
Я хотів витягнути з Ілюзорного Ліфи дещо інформації.
Тому я зняв маску. Не зміг би розмовляти з ним, залишаючись у подобі Берсерка.
Щойно [Фіктивне Пекло] почало розплутуватися, я швидко почав заглиблювати [Льодового Суверена] глибоко всередину свого тіла.
Навіть із активованою рисою [Мисливець] я був значно слабшим, ніж у [Фіктивному Пеклі], тож невідомо, яке навантаження [Льодовий Суверен] міг би накласти на моє тіло, якби я хоч на мить його залишив активним.
В результаті моя шкіра повернула свій природний колір.
«Не роби дурниць.»
[З-зрозуміло…!]
«Відтепер відповідай на все, що я запитаю.»
Я сказав це цинічним тоном, примруживши очі.
Ліфа був наляканий до смерті. Як то кажуть — тремтів, наче осиковий лист. Тремтіння передавалося через мої руки, якими я тримав його за голову.
[Так, так! Я відповім на все! Відповім, тільки будь ласка…]
«Наскільки багато Аліса Керрол знає про мене?»
Якщо Аліса на цьому етапі історії вже дізналася про мене — це кінець гри. Тому обсяг інформації, який у неї був про мене, мав для мене величезне значення.
Я був найслабшим екстрасом із найгіршим потенціалом у всій ❰Магічній Лицарці Мархен❱. Іншими словами, щоб перемогти Злого Бога Нефіда, мені потрібно було якомога швидше стати сильнішим.
Саме тому я спочатку зосередився на максимальному розвитку [Ефективності фізичного тренування] та [Ефективності магічного тренування], але пізніше, коли вони досягнуть свого максимуму, краще було б також підвищити [Бойову силу проти людей], щоб мати хоч якийсь шанс проти темних сил на кшталт Аліси.
Тому, поки я не досягну рівня, на якому зможу протистояти Алісі, мені потрібно було максимально приховувати свою особистість.
Саме тому я спершу виставив [Льодову Стіну], перш ніж захопити Ліфу — щоб ніхто не побачив цієї сцени.
Час розібратися з справами.
[Дитино, звідки ти знаєш Алісу…?]
「Крижаний Вибух (Льодовий елемент, ★5)」
Кааааааахххх─!
[Кааааааааааааааааааахххххх─!]
Я викликав короткий спалах [Крижаного Вибуху] і заморозив його праву руку. Якщо він спробує зняти лід — рука відірветься.
«Просто відповідай.»
[Угх, ах, я нічого не знаю… нічого не знаю… Дитино, Аліса все ще шукає тебе…]
Ліфа скреготав зубами й плакав, стримуючи біль.
Він відповідав ввічливо. У них з Алісою були такі стосунки, що нікого б не здивувала зрада з будь-якого боку, та й взагалі він був балакучим типом.
«Наразі я цього й очікував.»
Дані оцінювання студентів Академії Мархен охоронялися найсуворішим чином. Головну роль у цьому відігравали директорка Елена та магія Арії — Майстрині Вежі Гегал, яка перебувала в договірних стосунках з Академією.
Поки вони на місці — мені не доводилося хвилюватися про витік інформації.
«Тоді наступне. Який план в Аліси? Розкажи, як саме вона збирається мене знайти.»
Оскільки демонами полював не Іан Фейрітейл, а я — було важко передбачити, що саме робитиме Аліса надалі.
Вона не з тих, хто діє необдумано… за винятком моментів, коли йдеться про милі речі. Тож вона точно щось задумала.
Досить було подивитися, що фінальний бос 6 акту, 3 Розділу ❰Магічної Лицарки Мархен❱ вже з’явився — і все ставало зрозуміло.
«Історія збирається серйозно викривитися.»
[Я не знаю таких речей!]
「……..」
Я ще раз коротко вдарив [Крижаним Вибухом] по нозі Ліфи.
Кваааааааахххххх─!!!
[Каааааааххх─!!!]
Ліфа заверещав на всю горлянку. Однак навіть найменшого натяку на опір не було.
[Ілюзорний Ліфа] Психологія: [Жахливо боїться тебе.]
Так, він боявся.
Мабуть, тому що саме зараз моя рука тримала його за голову. Якщо я в будь-який момент викличу магію цією рукою — його череп трісне і він миттєво помре.
[Угхх, справді, справді, я не знаю… не знаю… Кхх…]
Схоже, він дійсно нічого не знав.
Я не здивувався, що витягти особливо нічого.
Аліса не з тих людей, які розносять свої плани усім підряд, особливо тим, з ким не перебувають у близьких стосунках.
Єдиним «врожаєм» цього разу було те, що Аліса досі не вирахувала мою справжню особу.
[Я… я ж відповів на твоє питання… т-ти… пощадиш мені життя…?]
«…?»
Про що це він?
«Коли я казав, що залишу тебе жити?»
[…Га?]
Схоже, він серйозно помилився. Я ніколи не казав, що пощажу його, якщо він відповість на всі запитання.
«Ти ж збирався гратися зі мною, зі студентами, з професорами — і всіх повбивати, правда?»
Для нього людське життя було як іграшка.
І зараз, і в майбутньому він би продовжував жити з цими намірами.
«І навіщо мені залишати такого в живому?»
[Ааааааааааа!!!]
Перш ніж Ліфа встиг благати про пощаду, я ще раз коротко вдарив [Крижаним Вибухом] по потилиці.
Кваааааанг─────!
Спалахнуло світло-блакитне холодне повітря, і за мить я побачив, як понівечене верхнє тіло Ліфи застигло всередині брили льоду.
Коли я розвіяв льодову ману, що перетворилася на брилу, Ліфа впав на підлогу. Все його тіло перетворилося на сірий порошок і купкою осіло на підлозі, наче попіл від сигарети.
«Фухх.»
Тільки тоді я розслабив обличчя.
«Проблему успішно усунуто.»
Це було дійсно пощастило.
[Вітаємо! Ви перемогли демона [Ілюзорний Ліфа (Рівень 130)] та отримали досвід!]
[Рівень піднято!! Ваш рівень зріс до 56!]
[Ви отримали 10 очок характеристик!]
[Ви відкрили досягнення ❰Ілюзія всередині Ілюзії❱! Ви отримали додаткові 10 бонусних очок характеристик!]
Це мала бути просто «Акт 3, Розділ 1, Дуель», де я лише збирався перевірити свої бойові можливості й піти далі.
Але в підсумку я отримав аж 20 очок характеристик.
Але важливіше інше.
«Отже, це вже в мене є…»
На підлозі, де зник Ілюзорний Ліфа, лежав попелястий браслет. Я підняв його.
[Ви отримали трофей [Елементальний Браслет]!]
[Елементальний Браслет]
Збільшує [Опір певним елементам] на [40], за винятком світла та темряви.
Ранг: Рівень 1
Тривалість ефекту: 24 години
Час відновлення: 24 години
«Елементальний Браслет». Я думав, що отримаю його аж на другому семестрі…
…Але зараз про очки характеристик та браслет я подумаю пізніше. Спершу треба було вирішити інші справи.
Раптом тіло стало важким. Риса [Мисливець] деактивувалася. До того ж я відчув поблизу ману, але її було не дуже багато. Однак перестрахуватися ніколи не завадить.
Потім я знову надів маску та капюшон і перетворився на Берсерка.
Я розвіяв [Льодовий Бар’єр], накладений на професора Фернандо, та [Льодову Стіну], яка мене оточувала.
Щойно [Льодова Стіна] розсипалася блакитним порошком, я повернув голову до професора Фернандо.
Якщо я зараз винесу його непритомне тіло — ситуація завершиться.
Хоча я був упевнений, що професор Фернандо напевно наказав своєму асистентові піднятися на дах через певний час.
Але я не міг просто залишити вмираючого професора на даху без перевірки.
Я мусив передати непритомного професора Фернандо адміністрації, не розкриваючи своєї присутності.
Професор був поранений. Якщо з’ясується, що я був разом із професором Фернандо — мене викличуть на допит до Комітету з Розслідування Істини.
Президент Студентської ради також був у списку екстрених контактів цього комітету, тож краще було уникати такої ситуації за будь-яку ціну.
«Ви добре попрацювали, професоре.»
Існував простий спосіб вийти з ситуації.
Я попрямував до входу на дах, несучи професора Фернандо на спині.
Люсь Елтанія йшла коридором Герцогського корпусу.
Дуель завершився її перемогою. Спочатку вона збиралася поблажливо поставитися до Іана Фейрітейла за сміливість викликати її на дуель, але в підсумку просто добила його 5-зірковою водною магією.
Це все через те, що Ісаак занадто її турбував.
Він щодня страждав від носових кровотеч, старався з усіх сил, але врешті-решт вдарився об стіну й оголосив про здачу.
«Як сильно він, мабуть, засмучений…»
Ісаак із виразом обличчя, що намагався прийняти поразку, поплескав Трістана по плечу, визнав його перемогу й пішов.
Те, як сильно він намагався виглядати байдужим, ніби йому стало легше — лише ще більше її засмучувало.
Вона ще не вирішила, що саме йому сказати, але хотіла зустрітися.
Тому швидко завершила свій дуель і поспішила вийти в коридор, щоб охоронні маги не зупинили її.
Починаючи з десяти років, вона майже не цікавилася іншими людьми, тому не вміла втішати чи підбадьорювати.
Але навіть у такому разі, якби вона «випадково» зустріла Ісаака і сказала щось на кшталт «Тримайся»… їй здавалося, що йому стане легше.
«Де ж ти…?»
Але Ісаака ніде не було видно. Невже він уже покинув Герцогський корпус? Ні, під час оцінювання дуелей залишати корпус заборонено, тож він точно ще десь у будівлі.
Цікаво, де саме.
Люсь попрямувала до сходів. Якщо його немає на цьому поверсі — значить, або на верхньому, або на даху.
«Студентко Люсь? Що ви тут робите?»
Люсь зіткнулася з асистентом професора, який йшов сходами назустріч. Його супроводжували екзаменатори та п’ятеро цілителів.
Побачивши їх групою, Люсь здивувалася.
«Оцінювання дуелей тимчасово призупинено. Прошу повернутися на свої місця та дотримуватися академічних правил.»
«Га…?»
Асистент професора говорив увічливо, але дуже поспішно.
Вона не розуміла, що відбувається, але було зрозуміло — сталося щось несподівано погане.
Вони пройшли повз Люсь і почали підніматися сходами.
Скоріш за все, Ісаак був саме там, нагорі.
Люсь завагалася — йти за ними чи ні.
«Студентко Дороті?»
Саме в цей момент згори сходами спустилася дівчина.
Вона зупинила групу асистента посеред прольоту.
«…?»
Очі Люсь розширилися від здивування, коли вона побачила красиву старшокурсницю з довгим світло-фіолетовим волоссям і капелюхом відьми.
Її космічні, зіркоподібні зіниці здавалися чимось не з цього світу.
Це була та сама старшокурсниця, яка останнім часом щодня проводила час на тренувальному майданчику Ісаака.
«Зачекайте хвилинку.»
Дороті сказала це, ледь помітно посміхаючись кутиками губ, дивлячись на Люсь і групу асистента внизу.
«Зачекати?»
«Так, зачекайте трошки~.»
Чому раптом?
Люсь і група асистента не розуміли.
«Бо зараз небезпечно.»
«…?»
«Тоді…»
Заплющивши очі, Дороті клацнула пальцями й почала вистукувати ритм.
Група асистента професора спостерігала за її дивацтвом здалеку.
Дороті Хартнова була справжньою силою в Академії Мархен, генієм, чиї таланти здавалися даром з небес, гордістю академії.
Тому коли вона вживала слово «небезпечно» — асистентові професора та його групі стало не по собі.
Та все ж, як професор, він не міг піддаватися словам студентки.
«Студентко Дороті,» — сказав Філіп Мелтрон, професор, відповідальний за перший курс магічного відділення класу А, ступивши вперед.
«Уже все~.»
«…?»
Дороті розплющила очі й відступила з дороги. Її дивацтво тривало лише п’ять секунд.
Група асистента не зрозуміла чому, але знову почала підніматися сходами.
Дійшовши до другого поверху.
«Професор Фернандо?!»
Їхнім очам відкрився чоловік, що лежав непритомний посеред коридору.
Це був професор Фернандо, весь у ранах і без свідомості.
Його тіло носило сліди жорстокої битви.
Поруч із ним знайома Дороті надавала йому цілюще заклинання. Білий кіт із рожевим бантиком на хвості терся щічкою об Фернандо.
«Йому терміново потрібна зцілювальна магія! Швидше перенесіть професора Фернандо!»
Перевезення Фернандо до лазарету було пріоритетом над оцінкою ситуації.
Асистент професора терміново віддав вказівки цілителям.
Тим часом.
Дороті стояла, спершись на кут, і слухала метушню групи асистента. Невдовзі група цілителів пронесла Фернандо на ношах повз неї сходами вниз.
Решта групи, схоже, прямувала на дах.
Тільки тоді Дороті почала спускатися сходами.
«Ти ще зелений, Президенте. Мав би подякувати цій старшій сестричці за те, що виграла тобі час на втечу.»
Дороті самовдоволено знизала плечима.
Ісаак.
Повинна бути причина, чому така сильна істота приховує свою особистість. Якою б не була ця причина — Дороті вирішила зберегти його таємницю.
Те, що він бився, захищаючи людей Академії, було достатньою причиною її переконати.
Бути поблажливою до нього — це природно, подумала Дороті.
«Га? Ти?»
Коли Дороті спускалася сходами, її погляд зустрівся з дівчиною, яка спостерігала за нею.
Її рожевато-золоте волосся було ніжним, а деталізовані риси обличчя — дуже витонченими. Метеликові шпильки кольору морфо по обидва боки голови виглядали вишукано.
Дороті знала, хто вона. Люсь Елтанія — беззаперечна лідерка серед першокурсників магічного відділення.
Вона не раз бачила, як та спостерігала за Ісааком перед тим, як він ішов на тренування. Мила молодша, мабуть, закохана в нього.
Дороті нахилила голову з яскравою посмішкою.
«Тобі щось від мене потрібно?»
«Просто цікавлюся, чому старшокурсниця тут, адже Герцогський корпус зараз має бути закритим.»
«Так, вірно. Але для мене правила — то просто слова.»
Люсь насупила брови.
Що за фігня?
«Щось сталося нагорі?»
«Не твоя справа, мила молодша~.»
Відповівши грайливим голосом, Дороті пройшла повз Люсь.
Погляд Люсь мовчки стежив за нею.
«А.»
Раптом Дороті щось згадала, зупинилася і обернулася до Люсь.
«З твоїм коханням буде трохи складно.»
«…?»
Що це значить? — Люсь питала очима з великим знаком питання над головою.
Дороті весело посміхнулася й легкою ходою пішла геть.