༺ Оцінювання розподілу за класами (4) ༻
[Демона визнано ворогом.] [Унікальна риса [Мисливець] активована!] [Рівень і характеристики тимчасово значно посилено!] [Дерево навичок тимчасово +10!]
[Статус]
Ім’я: Айзек
Рівень: 126
Стать: Чоловіча
Рік: 1-й
Титул: Першокурсник
Мана: 34000/34000
– Швидкість відновлення мани (A-)
– Витривалість (A)
– Сила (A+)
– Інтелект (D+)
– Сила волі (S)
Потенціал ❰❰Деталі❱❱
Сила… неймовірна!
Моє тіло навіть не відчувалося моїм. Воно було таким легким!
Здавалося, що якщо я хоч трохи махну кулаком, то здіймуться потужні пориви вітру.
Неконтрольована кількість мани переповнювала мене зсередини.
Я відчував, що легко зможу позбутися того демона.
「Холодна розбіжність (Льодовий елемент, ★1)」
Льодяний холод пройшов по всьому тілу, огорнув мене крижаною аурою та посилив вихід моєї льодової магії.
Це був рівень майстерності, якого звичайний Айзек ніколи б не досяг, але нинішній я — міг.
[Хм!!]
Демон [Пернікус Споглядальний] випромінював сильну настороженість, виливши свою магію та створивши в повітрі чорний [Льодовий спис].
「Льодовий спис (Льодовий елемент, ★4)」 + 「Чорний лід (Льодовий елемент, ★5)」
= 「Чорний льодовий спис (Льодовий елемент)」
Величезний [Льодовий спис] загрозливо розірвав повітря й полетів прямо в мене.
Незважаючи на шалену швидкість, ухилитися від нього було дитячою грою.
[Льодовий спис] мав обмежену зону ураження. Його основне призначення — кидати в величезних магічних звірів, щоб пробити гострим кінцем.
Але Пернікус використав [Льодовий спис] проти людини.
Якщо ухилитися від списа, він міг активувати заздалегідь закладену в нього темну ману, викликавши вибух крижаних уламків у всі боки.
Це був надзвичайно складний для ухилення шаблон атаки.
Але нинішній я?
‘Я — Мисливець, обмежений демонами.’
Я просто відбив цей [Льодовий спис].
Я розвів долоні й щедро вилив ману. Завдяки дереву навичок +10 я зміг використати магію, яку зазвичай не міг.
Я махнув рукою — і
──Тух-тух-тух-тух-тух-тух—!
Слідом за рухом руки величезна [Льодова стіна] розгорнулася.
「Льодова стіна (Льодовий елемент, ★4)」
Кааанг—!!
[Льодовий спис] не зміг пробити міцну [Льодову стіну].
Почувши зіткнення двох заклинань, я миттєво стрибнув зі скелі.
Вуууууууш!
«Ого!» (Гуваак!)
Тіло підкинуло, наче м’яч, і я на мить завис у повітрі.
Це так захопливо…! Це запаморочливе відчуття, ніби я стрибаю з банджі…!
Адреналін і дофамін заполонили тіло, викликаючи хвилю ейфорії.
Я розвіяв [Льодову стіну], і гігантська крижана споруда миттєво розсипалася на блакитний порошок, що розлітався сяйвом. Видовище блакитного світла, яке огорнуло все навколо, було вражаючим.
Серед цього сяйва я полетів прямо до Пернікуса.
[Хм?!!]
Лише з його виразу обличчя було видно, наскільки він розгублений.
Він поспішно намагався використати магію, але вже було запізно.
Коли я долетів до ворога, я влив льодову ману в праву руку.
Перед долонею з’явився синій магічний круг, мана сконденсувалася, коли я простягнув руку до Пернікуса.
Коли я нарешті досяг його, сконденсована мана вибухнула величною детонацією.
「Крижаний вибух (Льодовий елемент), ★5」
Кваааааааааааааааах────!!
Лід вибухнув у всі боки, накриваючи демона крижаною лавою.
Густий холодний туман заповнив простір, а вибух льоду повністю поглинув Пернікуса.
Величезна брила льоду, створена [Крижаним вибухом], спочатку накрила ліс Дельфін, а потім піднялася вгору й простяглася діагонально до неба.
Я м’яко приземлився на землю й підвівся.
«Фух.» (Греунг…)
Мій видих став крижаним холодом, що пронизав повітря.
Я опустив руку й повернувся до Пернікуса, який був ув’язнений у крижаній брилі й, здавалося, страждав.
Повільно я стиснув праву руку в кулак.
Тріск—!
Кваджаджак—!
Тоді величезна крижана брила розкололася й розсипалася прекрасним блакитним порошком, а уламки розлетілися, коли Пернікус упав на землю, кашляючи кров’ю…
[Хууу… ууум…]
…З виразом обличчя філософа-невдахи, який так і не знайшов відповідь, якої так відчайдушно шукав, скільки б разів не перебирав думки.
Пернікус перетворився на попіл і розвіявся по вітру.
«…»
Все скінчилося.
Мені вдалося запобігти поганому закінченню.
Хвиля полегшення була настільки сильною, що все тіло затремтіло.
Слава Богу…
Раптом перед очима з’явилося системне вікно.
[Вітаємо! Ви перемогли демона [Пернікус Споглядальний (Рів. 105)] та отримали досвід!]
[Рівень підвищено!! Ваш рівень зріс до 30!]
[Ви отримали додаткові 8 бонусних очок характеристик!]
Цього разу не було особливих досягнень, але була інша річ, яка з лишком це компенсувала.
Там, де Пернікус перетворився на попіл і зник, лежав чорний кулястий коштовний камінь розміром з палець — нагорода за перемогу над ним.
Я підняв його й поклав у кишеню.
[Ви отримали трофей [Відгомін темряви]!]
[Відгомін темряви]
Наділяє базову стихійну магію користувача темною маною, дозволяючи вивчити нову стихійну магію.
Ранг: Рівень 1
Відгомін темряви тепер мій.
Головний герой?
[Іан Фейрітейл]
Рівень: 38
Раса: Людина
Стихії: Світло, Вогонь
Небезпека: X
Навіщо такому жалюгідному типу взагалі щось подібне?
До речі, його рівень значно зріс з часу церемонії вступу. Тоді він був лише 32-го рівня… Як і годиться головному герою, швидкість зростання просто шалена.
Він обрав вогонь як другу стихію, окрім світла. Добре, що в нас немає накладання… Ні, стривай — якби моя друга стихія була вогнем, то було б накладання. Сподіваюся, моя друга стихія не вогонь.
Після отримання Крижаної коси Гільде мені ще потрібно буде дістати фінальну зброю для другої стихії, яку я отримаю пізніше, тож краще, щоб не було накладання з Іаном.
…Ах, тіло знову стає важким. Здається, я повернувся до нормального стану.
Ніби все життя носив мішки з піском, а потім на мить їх зняв, відчувши свободу, і тепер знову мусив одягнути.
[Статус]
Ім’я: Айзек
Рівень: 30
Стать: Чоловіча
Рік: 1-й
Титул: Першокурсник
Мана: 260/350
– Швидкість відновлення мани (D)
– Витривалість (D)
– Сила (D+)
– Інтелект (D+)
– Сила волі (B)
Потенціал ❰❰Деталі❱❱
[Бойові навички]
Стихійна серія 1: Лід
– Стихійна потужність (D+)
– Стихійна ефективність (D+)
– Стихійна синергія (C)
– Стихійна серія 2 (Заблоковано)
Схоже, мої навички повернулися до норми…
Ні, загальний обсяг мани збільшився на 10 одиниць, а [Стихійна потужність] зросла з D до D+.
Виявляється, характеристики трохи покращилися під час битв з Трістаном Гамфрі та [Пернікусом Споглядальним].
Хоч і невелике, але все одно приємне підвищення.
«…Ти хто?»
«Га?» (Греунг?)
Я зовсім забув, що тут ще й Люс…
Вона дивилася на мене настороженим поглядом.
«Ти монстр?»
Я був певен, що зараз виглядаю як небезпечний монстр, але вона спокійно запитала про мою ідентичність.
Яка б відповідь не була, вона почує лише «Греунг» чи «Гуваак».
Найкраще — швидко втекти. Велика подія закінчилася, тепер треба збирати більше зерен мани.
Я збирався збирати якомога більше зерен мани до самого кінця цього оцінювання розподілу за класами.
На щастя, не треба було хвилюватися, що хтось запідозрить учня E-рангу, який пройшов довге оцінювання, адже хто вижив і як — це секрет.
Якщо тільки хтось на кшталт Трістана не почне хвалитися.
На щастя, у нього забагато гордості, щоб розповідати, як його відлупцював я.
Я розвернувся спиною до Люс і побіг геть.
«Зачекай!»
「Генерація води (Водний елемент, ★1)」
«Ого!» (Гуваак!)
Плюскх—!
Тук─
Стовп води вирвався в мене з-під ніг. Я злякався й відсахнувся назад.
Це була магія Люс. Я й подумати не міг, що вона спробує скувати мені ноги…
«Ім’я… Як тебе звати?»
«…»
Навіщо питати ім’я в бурмочучого монстра?
«Греунг.» (Греунг.)
Все одно вона почує «Греунг» чи «Гуваак», тож я просто відповів криком.
Потім знову почав рухатися. На щастя, Люс більше не намагалася мене зупинити.
«…Греунг.»
З якоїсь причини Люс повторювала мій крик собі під ніс.
Я не звернув на це уваги й продовжив бігти крізь темряву лісу. Треба було швидше звідси вибратися й шукати зерна мани.
Відбігши на достатню відстань від Люс, я зняв Плащ маскування.
Тепер, якщо сховати цей Плащ маскування в чарівний мішечок, це буде ніби знищення доказів.
Щоразу, коли бачу, як ця величезна тканина поміщається в маленький кишеню, дивуюся. Кажуть, це заклинання зберігання, але я не знаю, як воно працює. В будь-якому разі, чарівний мішечок — неймовірно зручна річ…
…а де він?
«Куди подівся чарівний мішечок?»
Його не було. Який би бік не дивився — чарівного мішечка ніде…
Пригадуючи, я точно пам’ятаю… Перед тим, як тікати від Люс, коли вона використала [Генерацію води], пролунав звук «Тук»…
То тоді…!?
‘Ах, треба повертатися.’
Небо заповнила темрява, а місце, де я ненадовго зупинився через магію Люс, теж було дуже темним. Тому я, мабуть, і не помітив, як упав мішечок…
Як повернутися й забрати його?
Люс ще там? Якщо так, чи краще повернутися в образі монстра й забрати мішечок?
Ні, це виглядатиме неприродно — щоб монстр, який переміг демона й утік, раптом повернувся по якусь річ. Люс точно запідозрить щось.
До того ж, чи відпустить вона мене? Як тільки вона мене схопить — все, кінець. Я не витримаю її допиту. Рано чи пізно вона зрозуміє, що одяг, який на мені, — це Чарівний плащ маскування.
Якщо так, то це трохи ризикована авантюра…
Не залишається нічого іншого, як повернутися як Айзек і забрати його природно. Упасти, ніби з переляку, тихенько повернутися, непомітно підняти чарівний мішечок і втекти.
За моїми спогадами, Люс не звертала уваги на Іана. Бо в неї вже було достатньо балів, а голова була зайнята думками про демона.
До того ж, вона людина, яка зовсім не цікавиться іншими. Вона навіть не знала, хто той студент з E-рангом мани, і не намагалася дізнатися аж до кінця історії ❰Магічного лицаря Мархен❱.
Вона не матиме жодних підозр щодо того, що я, студент E-рангу, все ще живий.
Іншими словами, варто ризикнути й поставити на те, що їй байдуже на таких слабаків, як я.
Я сховав Плащ маскування в купі трави й попрямував назад до місця, де бився з Пернікусом.
Люс знадобився деякий час, щоб зібратися з думками.
Монстр, який щойно пішов, був настільки сильним, що розчавив демона, з яким Люс боролася, одним ударом. Здоровий глузд підказував, що не варто потрапляти в лапи чи переслідувати настільки могутню істоту.
Якби вся та лють і ворожість, що від нього йшли, були спрямовані на неї — це мало б незворотні й катастрофічні наслідки.
Та все ж Люс зібралася з духом і зупинила монстра лише один раз. Бо хотіла спитати його ім’я.
На мить вона пошкодувала про таку дурість. Її охопила тривога від думки про бій з тим монстром.
Але монстр тихо пішов. Це було полегшенням.
«Греунг…»
Люс згадала його відповідь.
Греунг. Його звуть Греунг.
Звісно, вона знала, що це просто крик. Але не знаючи, як інакше його називати, вона вирішила звати його «Греунг».
‘Хто ж він насправді…?’
Люс поставила собі запитання. Наразі відповідь була неможливою.
Тоді вона почула шелест трави. Звук доносився з того боку, куди пішов монстр.
Невже «Греунг» повернувся? Люс швидко глянула в напрямку шуму.
«Чорт!»
…Ні. Це був звичайний хлопець-студент.
Хлопець з червоними очима та сріблястим волоссям, що в місячному світлі відливало блакиттю.
Щойно він побачив Люс — одразу сів на п’яту точку від переляку.
Люс не змогла приховати розчарування.
Вона вже набрала достатньо балів, бо ніхто не міг зрівнятися з нею.
Цей хлопець точно був ніким важливим.
До того ж її голова була сповнена думками про демона та Греунга. У неї не було часу перейматися якимось слабким на вигляд хлопцем.
«То-топ…!»
Голосно, не галасуй, просто йди вже.
Люс насупила брови.
Чи помітив він її насуплений вираз? Хлопець із блакитно-сріблястим волоссям відсахнувся з переляканим обличчям, наче побачив привида.
Потім швидко підвівся й побіг геть.
«…»
Люс глянула на Іана, який досі був непритомний.
Здавалося, з ним усе буде гаразд, тож вона пішла, залишивши Іана без нагляду.