- Непогано хлопець, ти добре прогресуєш. - Зефір потер червону щоку. Звичайний спарінг з Зефіром, яких було вже з десяток штук. Сьогодні, однак я зміг вдарити його, точніше підловити. Руки темряви дуже добре підходять для боротьби на середніх дистанціях, а також допомагають не підпускати противника близько до себе. Але Зефіра мені вдалося підловити простим маневром у вигляді створення третьої руки темряви. Контролювання з кожним днем стає дедалі легшим, і вони стають міцнішими. На даний момент я можу створити чотири руки темряви.
Але я можу не обмежуватися лише руками. Можна створити все що завгодно, від шипів до щупалець. Власне, весь тиждень я займався з Зефіром і Ґарпом, в основному тренував волю, а час від часу або у вільний час після роботи я розвивав силу фрукта.
- Все завдяки вашим настановам. - Я розсіяв руки з темряви, і дістав бурдюк із водою. - Якби я зрозумів, що мій фрукт можна застосувати так гнучко, то це було б не найближчим часом.
- Хаха, тобі в будь-якому випадку ще потрібно попрактикуватися над контролем, а то я так і продовжу ламати твої конструкти з темряви з одного удару.
- Так-так, я і так кожен день його треную. На сьогодні я вільний? - Я подивився на небо, де виднілася місяць. Признатися, чесно, це морально важко вставати щодня в годин п'ять і йти на тренування Ґарпа та Зефіра. Я не люблю скаржитися, коли мені дають такий подарунок, але сам дарунок приходить на роботу.
А от залишилося ще стільки ж. Навіть не знаю, як буду себе відчувати після цих двох тижнів... Ну, принаймні краще, ніж Гурен і Хіна. Для цих двох, та й взагалі для всіх офіцером цей тиждень був адом, чи вони захочуть знову приходити на наступний рік.
- Можеш йти, тільки не забудь, що завтра з ранку ви будете отримувати нормативи до самого вечора, так що ляг спати раніше. - Я знову опустив плечі, коли почув Зефіра. Три дні тому Зефір з Ґарпом почали лякати нас цими нормативами. Якщо хтось один не виконає будь-яку вправу вчасно, наступні випробування будуть ускладнитися. І так до вечора. Звичайно, багато хто почав тиснути на слабших з групи, щоб вони зараз викладали на двісті відсотків, аби потім не тягнути всіх вниз.
- Эх... Хочеться вихідний... Або поспати трохи довше.
- Ха-ха, відпочинеш через тиждень, коли все закінчитися. - Я роздратовано подивився на Зефіра, і мовчки пішов до себе в кабінет. Треба ще виконати сьогоднішню роботу.
- Гару... Постой. - Почув я тихий хрип поруч з собою. Повертаючи голову, я побачив дуже жалюгідне видовище. Гурен повз мене по землі, в одежині і весь у синцях. Сьогодні у них був спарінг з Ґарпом, і майже всі вони виглядають як Гурен. Забавно, що Гарп збиває взагалі всіх, і якщо ти не можеш захиститися від його атаки, то чекай, коли Ґарпуест тебе побити. - Ми сьогодні закінчили... Не міг би ти... Віднести мене до мого ліжка? - Гурен виглядав настільки виснаженим, що мені дійсно стало його шкода. Він приповз до мене, щоб попросити про допомогу, ким я буду, якщо відмовлю йому?
- Звичайно. - З моїх ніг по землі повзала темрява, і зупинилася в кілька сантиметрів від обличчя Гурена. - Застрибуй, я тебе довезу.
- Э... Можливо... Може на руках? - Гурен невпевнено подивився на чорний дим. Я ж не хотів, щоб його тягти на своєму горбі. Він створив з темряви руку, яка вилізла з диму і потягнулася за Гуреном. - Що за чорт? Гару, не треба, Гарі. Ти мене чуєш? Будь ласка, я краще сам дістану.
Рука темряви схопила Гурена за руку, і повільно потягла його в дим. Мені було неприємно слухати благання Гурена, тому я не хотів звертати на них уваги. Незабаром усе тіло Гурена було занурене в темряву, і я розвіяв її.
- Це було... Страшно. Якби я не знала про твої здібності, подумала б, що ти демон. - Чув я ще й голос Хини. Вона нічим не відрізнялася від Ґурена, і так само лежала на підлозі, тільки подалі від мене.
- Та годі, не міг же я просто проігнорувати прохання свого друга.
- Він просив тебе відпустити його.
- Да? Мабуть я не звертав на це уваги. Тебе підкинути? - Хіна тільки з розширеними зіницьками швидко похитала головою, і не проходячи повзла кудись у бік своєї кімнати. Я ж мовчки розвернувся і пішов у бік бараків, де повинен жити Ґурен.
Сама будівля була досить великою, і ліжка в них був не тільки на першому поверсі. Всього тут десь три поверхи, і ліжко Ґурена повинна знаходитися на самому першому. Як тільки я зайшов всередину, на мене звернули увагу кілька дуже безглуздих людей, які відразу віддали мені честь. На щастя, всі в Штаб-квартирі знають тепер, як виглядає чорний дим, тому ніхто не виявляє неповагу і не називає мене дитиною. Ну, крім Зефіра і Ґурена.
Здійснюючи кулю темряви в руках, тіло Ґурена за секунду упало. Коли він приземлився на дерев’яну підлогу, то намагався занедбати себе після дезорієнтації.
- Позаботьтесь о нему. - Покинувши очі на дозорних, які швидко закидали головами, я легонько пнув ногою.
- Кх* Я де ... Де я? - Гурен повільно озирнувся, і побачив, що всі сторожі в бараку дивляться на нього. - Я... Вже на місці. - Гурен наткнувся поглядом на мене і смикнувся.
- Ну як відчуття?
- Е...Голювання. И холод. Прямо, як в той раз, коли ти викрав мене з села. — Кивши головою, я переконався, що з ним все гаразд, і вийшов із бараків.
- Оу, ти ж Гарі? Шкода, що я не зустрічав тебе раніше. - Але, як би я не думав, що спокійно дійду до свого кабінету, я почув незнайомий голос, коли тільки увійшов в саму Штаб-квартиру. У слави також є свої мінуси. Завжди хтось хоче перервати тебе від твоєї роботи. Повертаючись в сторону голосу, я відразу зрозумів, що цей чоловік мені знайомий. Біла куртка, чорні штани, сонце захисні окуляри, потішна борідка і серйозна особа. - Ми ще не зустрічалися і чи знаєш мене. - Чоловік простягнув мені руку. - Я нещодавно став віце-адміралом, мене звуть Верго.
- Хм... Ми ніде не зустрічалися? - Я потиснув руку Верго, а сам намагався згадати де ж я його бачив. Обличчя було настільки знайомим, що здавалося відповідь вертівся на мові, але згадати я все не міг.
- Наскільки я пам'ятаю, ми не зустрічалися раніше, може бачив мою справу? Я підійшов просто познайомиться, був радий зустрінеться з тобою. - Верґо махнув рукою, і пішов. Дивний хлопець, просто підійшов, привітався і пішов.
- ... Я точно знаю тебе... - Сказав я вголос, але сам мужик в білій куртці пішов вже досить далеко, щоб не чути мене. Що ж, що таке я упускаю ... Потрібно хоча б прочитати його справу, може тоді взнаю, хто він такий.
Замість того, щоб піти до себе в кабінет, я вирішив швидко заскочити у відділ кадрів і попросити знайти справу Віце-адмірала Верго, який нещодавно вступив у цю посаду. Не минуло й хвилини, як жінка без зайвих слів дала мені справу з ним. Інформацію про інших шахраїв можна читати кожен, це не заборонено. Однак у декого є засекречена інформація, яка зберігається десь в іншому місці. Хоча, знаючи це місце, я не дивуюся, що вони знаходяться в шафі під якою ні по сходах.
Відчинивши його справу, я швидко пробіг по ньому очима і на секунду завис. У графі зброя, стоїть духова трубка. Багато дивного зброї використовують люди цього світу, але духові труби... Асоціативна ланцюгочка зібралася в голові, і я відразу згадав, де ж я його бачив. Верго, він же шпигун Донкіота Дофтламінґо.
Смішно те як вийшло. Я б і не згадав про нього, якби не зустрів. Невже удача цього хлопця так хороша? Навіщо він взагалі підійшов до мене, вирішив подружитися? Не схоже було, ми всього лише познайомилися, а після він пішов ...
Я взяв справу Верго у свій простір, вийшов з відділу кадрів і зайшов до ліфта. Нерозумно звичайно може бути розповідати Сэнгоку про те, що серед Віце-адміралів є зрадник, без доказів. Але він хоча б приглядатиметься за ним. Рано чи пізно, але Верґо обісриться, і так я піднасту Дофламінго. Цей педиковатий лиходій досить харизматичний, а його історія цікава. Але я б не хотів бачити його у своїй команді. А втім, і з ним не хочеться дружити. Тому просто зроблю його своїм ворогом.
Охорона швидко пропустила мене в кабінет Сангоку, і як тільки я увійшов, то побачив, що він сидить сам. Я до нього не так часто заходжу після роботи, всього пару раз було. І кожного разу мені доводилося сильно навантажувати адмірала-флота. Тому то зараз у нього було кілька втомлене і злий вираз на обличчі, як тільки я увійшов.
- Перепрошую, але мабуть мені доведеться знову напрягти вас. - Голову Сангоку відразу впала на стіл.
- Знову, чорт візьми. Через тебе у мене стільки роботи додавалося... Я вже думаю про відставку, ти розумієш це?
- Э... Вибачаюсь. - Я потиснув плечима і сів напроти столу Сангоку. - У мене немає доказів на руках, і не прошу вас вірити мені на слово. - Я покрив стіл темрявою, і з неї виникла справа Верґо. Сенґоку взяв його в руки, і швидко пробіг по ньому очима.
- Новий Віце-Адмірал? І що? Він пропав або щось з цього? - Сэнгоку поклав справу на стіл, і подивився на мене.
- Ні, просто він шпигун. — На пару секунд у кабінеті запанувала тиша. Сенсгоку розширювалися і звужувалися з кожною секундою, на його обличчі можна було побачити бурхливу мислення.
- В якому розумінні шпигун? Поясни будь ласка. - Сэнгоку з серйозною особою знову взяв справу Верґо, і почав більш детально його читати.
- Він працює на Донкотіта Дофлмінго, самі знаєте хто це такий. Він послав свого чоловіка в дозор, щоб той просувався по кар'єрній драбині і водночас злив йому потрібну інформацію. Ну, думаю ви знаєте, як працюють шпигуни.
- ... Це серйозна заява. Якщо ти підозрюєш віце-Адмірала, то в тебе повинні бути докази.
- Проблема в тому, що у мене їх немає. І не скоро будуть. Недарма він просунувся так далеко по службі, якби він залишав докази на себе, то швидко пішов би на ешафот. Знаю, що ви можете мені не вірити, просто стежте за ним. Куди він пливе, з ким плаває, врешті-решт може тут взагалі група зрадників.
- Як же складно стало після тебе. Може взяти хоча б відпустку.
- Ну, я вас попередив, решта на ваших плечах. - Я встав зі стільця. - Поки я залишу вам справу, ви захочете її навчити. Просто знайте, що краще завжди стежити за ним, хто знає яку інформацію він може злити?
Залишивши мовчазного Сангоку наодинці зі своїми думками, я вийшов з його кабінету. Думаю, він наступного разу мене взагалі не впустить у свій кабінет. Доведеться передавати новини через Гарпа. Ось буде весело, коли він перестане впускати і Гарпа.