- Добре... Як би я не хотів забрати все собі, це не мій скарб. Сподіваюся, що ваш король дійсно розповідає мені про скарб. — Я втомилася потерпляючі очі, і ми пішли всією групою назад до поселення. Хоч гірський острів не менше, ніж джунглі, ми мусили йти недалеко від нього і переселилися на годину шляху. Поки я цілий шлях мовчав, ці аборигени радісно розмовляли між собою незрозумілою мені мовою.
При вході в село нас зустріли охоронці. Аборигени, які мене підтримують, почали з радістю розповідати щось і іноді вказувати на мене пальцем. Охоронці з усмішкою подивилися на мене і кивнули мені головою. Один охоронець відразу побіг до поселення і почав кричати дивні звуки.
- Та що бляха відбувається. - Як тільки мене привезли до поселення, я побачив багато щасливих аборигенів. Усі були одягнені в шкіру різних тварин, здавалося, що прогрес обійшовся сторони цих людей, але вони були дуже щасливі.
Невдовзі мене привели до палаючих дверей. Невже їх "Король" живе саме тут. Я чекав, поки відчинять двері або ще щось, але всі учасники дивилися на мене з посмішкою.
- Так... Мені одному заходити?
- Звичайно, нам не можна туди заходити. Король має слуг, інших він не хоче бачити.
- Хороший король... - Я відкрив двері, і мені відразу з'явився глибокий коридор, який йшов далеко в гору. На стінах печери весело багато смолоскипів, які й висвітлювали шлях. Коли я йшов глибше, то іноді помічав павутину на стінах і підлозі. Схоже на те, що залишав пірат. Значить він вкрав скарб саме звідси?
Через п’ять хвилин переді мною з'явилися кам'яні ворота, які охороняли аборигени. Однак вони не були без потреби броні. На них взагалі були тільки штани, а вся груди була відкрита. Але кожен охоронець тримав у кожній руці метр. Якщо вони досить швидкі, то повинні бути дуже небезпечними противниками.
Як тільки я підійшов до кам’яних воріт, один з охоронців повернувся до мене спинною і почав відкривати ворота руками. Їм уже доклали про мою присутність. Як тільки сторож відкрив ворота, я побачив велике приміщення в центрі якого стояв кам'яний трон, а на ньому сидів старий з довгою білою бородою. Сам старий носив балахон сірого кольору. Не схоже на одяг короля.
Четверо охоронців відразу ввійшли в тронний зал, і стали зовсім поруч з королем. Хоч я і допоміг їм, довіряти мені відразу ніхто не буде, правильне рішення. Я увійшов у тронний зал і озирнувся. Видно декілька дерев'яних дверей, але нічого більше. Лише смолоскипи, по всьому залу, і голі кам'яні стіни.
Я встав перед місцевим королем і дістав мішок з ящиками. Оскільки в мішку є ящик, зроблений з кайросеки, я не можу його прибрати у свій простір, тому довелося забрати в костюм.
- Мене звуть Гару. Думаю, що вам вже доклали про мене. - Я підвів мішок. - Я поверну його тобі, але хочу, щоб ти сказав що в шшкулі.
- Я бачу... Ти хочеш дізнатися, що всередині. - Старик заговорив на троні. - Мене звуть Артур. - Старик простягнув руку до мене. - Я знаю... Ти хочеш дізнатися, що всередині. - Старик повторив слова раніше. - Я можу... Розкажіть тобі. - Старик замовк з простягнутою рукою. Не маючи виходу, я підійшов ближче і дав йому мішечок з ящиками. - Я вдячний... - Старий повільно висунув дві ящики і поклав їх собі на коліна. - Я бачу... Ти хороша людина. Але я знаю... Що ти будеш жорстоко поводитись. - Старик відкрив нефритову шкатулку і дістав звідти табличку, з написами, як на понегліфах. - Я не проти жорстокості. - Старик повернув мені табличку, щоб я міг бачити написи. - Воля є силою, що стоїть над усім. - Старик забрав табличку назад у ящик і дістав звідти ключ.
- Це написано на табличці? - Старик кивнув головою, але так і не подивився на мене. - Ти можеш читати ці листи? - Старик відкрив ключем другу коробку, і разом з цим негативно похитав головою. Як тільки старий відкрив другу скриньку, він витягнув звідти три великі таблички. За розміром вони повинні займати всі місця в шшкулі.
- Вибери одну. - Старик простягнув мені три таблички, на яких був той самий текст, що і раніше. Я уважно подивився на три простягнуті таблички, і вирішив вибрати ту, що посередині. Я тримав у руці табличку і не міг стриматися, дивлячись на старого чоловіка. - Вирішуй сам, пощастило тобі чи ні. Ти обрав таємницю тварин.
- Про що ти говориш?
- Три великі таємниці існують. Таємниця людини. Таємниця демона. І таємниця тварин. Що це сила волі, що є сила диявольського фрукта і сила тварин.
- І що це означає?
- Оскільки ти вибрав таємницю тварин, то дізнаєшся всі їхні секрети. Чи ти повністю розкриєш таємниці, чи ні, тобі вдасться вирішити долю. - Старик встав з кам'яного трону, і всі ящики впали на підлогу. Старик підійшов до мене, я відразу почав відчувати тиск від цього старого. Старик узяв у мене з рук табличку, і тиск від старого виріс. Він тримав у руках табличку і доторкнувся до мого чола, а через деякий тиск з’явився старий.
Посмішка розцвіла на його губах, і він повернувся на свій трон. Поки я стояв нічого не розуміючи. Що він ніс, що це за тиск, яка до біса таємниця тварин. Що за дивний світ. У той час охоронці підняли ящик, який випав.
- Можеш не думати про це поки, все одно нічого не зрозумієш. Ти можеш йти. - Старик махнув рукою, і охоронці вивели мене з тронного залу.
Стоячи за воротами тронного залу, я просто намагався зрозуміти, що тільки-но сталося. Що це за скарб порожнього століття? Що за тиск перейшло від старого і розчинилося в мені. Та й що це за старий такий. Голова просто розкололася від питань і втоми. Нахмурив брови, я в останній раз кинув погляд на ворота, і відправився на вихід.
Одне можу сказати точно. Якщо про це дізнається світовий уряд, то тут просто всі рознесуть. Невдовзі я вийшов з довгого коридору і знову опинився в поселенні. Малі діти щасливо бігали довкола, веселі старші, що спостерігали за ними весело спілкувалися. Та й просто всі виглядали здоровими, сильними і радісними. З бровами я вийшов з поселення, і під палючим сонцем вирушив на корабель.
Кілька годин, я просто мовчки йшов, поки не опинився на березі моря. У деякій віддалі стояв корабель Гарпа. – Эх... Мені треба поспати. — Я побіг по повітряу до корабля, і через кілька хвилин приземлився на палубу. Я без стуку увійшов в кабінет Гарпа, і просто встав біля дверей. - Я знайшов ціль, але випадково вбив її.
- Що? А, Гару це ти. Хіба не треба було захопити всіх живцем?
- Я не спав кілька днів, просто перестарався сам доповідай про це Сэнгоку, а мені потрібно відпочити. - Я відразу вийшов з кабінету Ґарпа і пішов у каюту, щоб швидко потонути в ліжку. Через сильну втому я проспав цілий день, і прокинувся тільки вдень. Я лежав у своєму ліжку, і просто дивився на стелю. Оскільки я сильно хотів пити і їсти, то заохочував усе необхідне собі на ліжко й спокійно їв.
Минуло півгодини, відколи я прокинувся і все ж встав з ліжка та пішов у кабінет Гарпа. Як тільки я вийшов на палубу, я побачив, що йде сильний дощ з градом, тому довелося покрити все тіло темрявою, щоб не промокнути.
- І в таку погоду, зазвичай на кораблях з'являється монстр, який затягує весь екіпаж у море.
- Перестань, цими казками зазвичай тільки дітей налякаєш. - Під однієї з дахів стояла група назорих, які розповідали один одному казки.
Бам*
Позаду мене вдарила блискавка, і дозорні інстинктивно повернули голову в мою сторону та наштовхнулися на мене.
- Привіт Гару, як почуваєшся?
- Все нормально, дякую. - Я махав їм рукою і пішов далі. Не стукаю, я знову відкрив двері в кабінет Гарпа. Ґарп сидів сам за диваном і спокійно дивився у вікно. Позаду знову вдарила блискавка, і Гарп повернувся до мене.
- Ти довго проспав. Я вже хотів розбудити тебе. - Я зайшов до кабінету і розвіяв навколо себе темряву.
- Ти шукаєш привід убити мене? - Я сів на крісло і розслабився. - Куди ми пливемо?
- У село Озо. З штабу доклали, що там накопичується велика кількість піратів. Наша... Твоя мета, з'ясувати чому, скільки ще прийде і природно всіх захопити.
- Зрозуміло. Сподіваюся, що там буде хтось з ким я міг би нормально боротися. Як Гіна справляється?
- Вона вже схопила свою ціль. Прямо зараз вона пливе на той же острів, що і ти. У вас одне і теж завдання.
- Ну і добре. Ми ж не хочемо однієї мети, а просто збираємо інформацію.
- Я думав, що ти знову будеш обурюватися, як дитина.
- Якщо я і обурююся, то тільки з розумним причі...
- Так-так, я зрозумів, ти хочеш сказати, що ти не дитина. - Ґарп поклав переді мною банку з печивом.
- Дякую.
- Пригощайся, малюк. - Гарпа — це велика ухмилка, так само манила кулак.
Минуло два дні.
Ми зустрілися з кораблем Гінни, і невдовзі мали дістатися до села Озо. Оскільки палити кораблі дозору було б чисто дурістю, Хіні заздалегідь наказав взяти цивільний корабель і зустрітися з кораблем Гарпа, щоб я міг перебратися, і ми продовжили би подорож.
Усі на кораблі Хіни, як і сама Гінна, були вбрані прямо як звичайні люди. На них навіть не було мечів чи пістолетів. Природно вступати у село повної піратів без зброї, було б повною дурністю, тому по всьому кораблю було заховане багато зброї і якщо хтось нападе, то дозорні зможуть швидко дістати зброю та відстрелитися.
- Ти ж розумієш, що твій одяг не підходить для цієї операції? - Хіна з гидотою ухмилочкою стояла переді мною з дурним одягом на руках. - Якщо не хочеш, щоб ми зазнали операції, то одягни це. - Хіна дала мені одяг зовсім не схожий на цивільну. Вона ніби створена, щоб виступати в ній де-небудь на сцені і всі навколо посміхалися.
- Ти на свій одяг то дивилася? З таким великим вирізом, тобі тільки і йти на секретні операції. Будеш збирати інформацію в борделі? - Подивившись на Хіну дуже пильно, я витягнув одяг з простору під мій розмір. - Я завжди ношу з собою одяг після тренування Ґарпа. - Я вийшов з кімнати Хіни, і пішов до себе переодягатися.
У мене немає жодних претензій до неї, вона красива і сильна, але ж вона перша почала. Якщо я не відповідатиму на її крики, то так і буду об’єктом насмішок.
Через десять хвилин я стояв на палубі і дивився на острів, що наближається. Ґарп пішов на сусідній острів. Як тільки ми завершимо тут, то підемо до нього. Невдовзі корабель опинився в порту села Озо. Тут стояло досить багато піратських кораблів.
- А вони не захочуть всім скопом пограбувати нас? - Він трохи тремтить, коли дивився на піратські кораблі і багато піратів у самому місті.
- Хто знає... Як на мене, то варто було знайти піратський корабель. - Я відповів тремтячому, вганяючи його у ще більший страх.
- Ми файні, прикидатися піратами це огидно. Як тобі таке тільки в голову могло прийти? - Відповіла поряд Хина.
- Яка різниця, огидно це чи ні. Якщо так менше шансів на провал, то всі засоби хороші. - Як тільки я договорив, з корабля спустився трап. - Але пірати в будь-якому випадку не нападають ні на мешканців цього острова, ні інших кораблів. - Я озирнувся навколо, і серед піратських кораблів помітив ще кілька торгових суден. - Думаю, що їм заборонили атакувати цивільних. Це викличе менше проблем. - Я спустився з трапу, і не ставши чекати Хіну, просто пішов до найближчого бару. Досвід показав, що інформація краще збирати саме в них.
Хіна з роздратуванням подивилась на Гара, що виходить. - Як дитина може бути такою мудаком? - Хіна теж спустилася з трапа, і пішла на ринок.