Ми залишили металообробку. Наступна наша мета — відвідати деревообробну майстерню. Вона знаходиться на тій же вулиці, що і пройшла майстерня, тому йти нам недовго. Пройшовши повз трьох майстернях, ми нарешті прибули. Бенно відчинив двері, на поверхні яких фарбувався різьблений малюнок. Тепер ми всередині.
— Я Бенно з Компанії Гілберта. - Він голосно вимовив. - Головний тут?
— Вибачте, сер, - зробив молодий учень, — зараз його немає на місці... Ох-х, Мэйн?
— Зик! — Я відповіла. - Ти тут працюєш?
Ось знайоме обличчя — Зик, другий старший брат Летца. Він піднявши погляд, побачив мене на руках у Бенно і впав щелепою.
- ...Ти знаєш його? — запитав Бенно.
— Так, це старший брат Левца. — Я відповіла.
Бенно опустив мене на землю, і тільки після цього Зик помітив Летца. Побачивши його, він сказав собі під ніс: « Любитель?»
Оскільки Левц завжди переодягається в Компанії Гілберта, то Зик вперше бачить його у одязі учня і з акуратно забраним волоссям. Його зовнішній вигляд разюче відрізняється від того, який він має у своєму повсякденному житті.
Брате Летца. — Він повторив Бенно, а потім подивився на Зіка. - Я б хотів зробити замовлення.
— Не... Не могли б ви трохи почекати? Я покличу асистента.
Поспішаючи, Зик пішов вглиб майстерні. Незабаром до нас вийшов чоловік, стрункий статуру.
— Ласкаво просимо, мистер Бенно. - Він сказав. — Чого від нас вимагається цього разу?
— Лиц? — Сказав Бенно, повернувшись в сторону Литца.
— Да, сэр. — вимовив Лютц. - Треба це зробити.
Він дістав диптих Франу і поклав на стіл. Бенно вказав пальцем на нього, пояснюючи, що йому потрібно.
- Потрібно виготовити цей предмет. На лицьовій частині має бути герб мого магазину, а на зворотньому моє ім'я.
Асистент витягнув рулетку і почав виготовляти виміри, поплутно записував їх на дерев’яну дошку. Поки асистент уточнив тонкості - який матеріал потрібен, як має виглядати герб, яким потрібно шрифт для імені і так далі, до нас повернувся Зик. Цілком можливо, що його хвилює цікавість Левця.
Вона, Зік, — запитала я. — Чи можу я зробити замовлення?
- Так. Що ти хочеш?
- Мені потрібно багато твердих дошок. Всі вони повинні бути однакового розміру, приблизно такого...
Я ввела на свою руку. Після цього, Зик відправився за рулеткою. Ми точно визначили висоту, ширину та товщину.
- Потрібно сімдесят таких дошок, будь ласка. — сказала я.
- Сімдесят? Навіщо так багато?
- Хе-хе-хе-- я використовую їх як « каррути» для 30 п'яти основних документів. — Я відповіла.
(Прим. Пер.: Карута — японські гральні карти. Вони бувають різними способами, але тут є Іроха-карута, яка представляє собою гру на збіг, в якій кожен порівнює літеру алфавіту зі словом, що починається з цієї літери.)
Делія і Ґіл, мої помічники, не вміють читати та писати. Припускають, що помічники повинні працювати з документами і листами, так що думаю карута доведеться їм до речі.
Гил, побачивши що Фран отримав подарунок, безсумнівно буде відчувати себе обділеним і як наслідок - дутися. Щоб цього не сталося, я зроблю йому подарунок, який буде ще і корисним. Карути допомагають йому навчитися писати. Крім того, каруту можна використовувати для навчання дітей у дитячому домі. Вміння читати і писати — це те, що діти змушені освоїтися в дорослому житті. Тож чому б не навчити їх тепер у захопливій формі?
—Карута»? Ти знову затіяла щось незвичайне?
— Ну, до деякої міри. До якого терміну його буде готовим?
- Хм-м, ці штуки схожі на роздрібні дошки, так що ...
- Це не для приготування. Дошки повинні бути гладкими з обох боків, так що їх обов'язково відшліфувати.
- А як же ці заколення?
Я рішуче кивнула. Зик задумливо почухав голову. Шліфування такої кількості дошок займе багато часу, але це важлива вимога, без якої нічого не вийде.
— Приблизно через десять днів мої замовлення будуть закінчені, — сказала я. — Тому було б добре, якби і це видання мало закінчитися до того ж часу.
— Ох, цього часу буде більш ніж достатньо.
- Я б могла заплатити вдвічі більше, ніж минулого разу.
— Сплата оплачується потрібно поговорити з асистентом. Я погано розбираюсь у центарстві.
Після того, як він сказав, асистент відразу забув про розмову з Бенно і повернувся в наш бік.
- Що означає "в минулому раз"?
— Минулої зими я зверталася до Зіка, щоб він зробив мені заколки для волосся. — Я відповіла. — Того разу я заплатила за кожну копійку середньої монети.
— То в цей раз пропозиція: дві монети за одну річ? ...Дивна ціна є доречною, якщо звернутися з замовленням особисто до Зіку. Але в межах майстерні це дуже мало.
Він розплився в усмішку, але я не дозволю йому підняти ціну. Коли я заробляла на виготовлення паперу, то стала відомою завдяки самостійності дерева. Я також знаю, скільки у середньому платять ремісникам, які займаються деревообробкою.
Здається, що Лютц поділяє моє ставлення. Острим поглядом, він уважно дивиться на асистента.
« Якщо припустити, що сер - майстерня бере свій відсоток у розмірі 30 відсотків, то загальна ціна на матеріал та ціну буде меншою за вартість роботи Mann. Також пам’ятайте, що це замовлення на сімдесят дошок.
Сказавши це, він посміхнувся точь-того як Марк. Ця усмішка говорить, як би каже "я не якась незграбна маленька дівчинка, щоб намагатися мене обманювати". Після цього, асистент сильно насупився.
— Лиц! Ти що? — Викрикнув Зик так, ніби він перебуває вдома.
- Це моя робота. — Не відводячи погляду відповів Левц.
Оскільки Левц навчався у Бенно і Марка, він впевнено веде переговори. Тепер видно, наскільки сильно він виріс з минулого року. У ті часи, він навіть ім'я своє не міг написати, а єдине що міг прочитати - це цінники на міському ринку.
Зик, — сказала я, - Левц просто домовляється з асистентом. Що в цьому такого? Ти ж сам казав, що не знаєш нічого про ціни в майстерні.
Почувши це, стурбований Зик дивиться на мене, то на Лютця.
— Мэйн... але, Лютц, він ...
— Він з усіх сил намагався бути успішним торговцем. Йому довелося важко працювати, як і тобі.
У цьому світі, єдиний спосіб передавати знання - це розмовна мова. Тому дуже рідко хто досягає успіхів у роботі, яка є відмінною від сімейної справи. Його сім’я була негативно настроєна на те, що він вибрав професію своєї родини. Вдома, він ніколи не розповідав про свої робочі дні. Цілком можливо, що в даний момент це перший раз, коли хтось із сім'ї стикається з його роботою. Дивлячись на Зика, я бачу такий вираз обличчя, ніби він хоче щось сказати, але не знає як.
- Зік, в чому проблема? Ти думаєш, що він нічого не робив, щоб досягти успіху у своїй професії?
—...
В процесі переговорів з асистентом Летцу вдалося знизити ціну до того рівня, який я пропонувала спочатку. Бенно, який з усмішкою спостерігав за мною, підняв мене на руку і погладив Летца по голові.
Подивившись за плече Бенно, я побачила похмурого Зіка.
Через десять днів, і стиліси, та дошки для карути були закінчені. Особистий диптих Бенно теж був готовий. Бенно, повний енергії, пішов до продавця воску, щоб заповнити диптих.
— Так, Мейн, — запитав він. - Як використати цю штуку?
Коли Бенно повернувся до Компанії Гілберта, він з нетерпінням чекав диптих. Левц уважно спостерігає за всім, що відбувається.
— Цей предмет потрібен для того, щоб у будь-який момент часу зробити нотатки зручно. За допомогою стилос, закріпленого на кільці, ви можете писати прямо на воску. Розміри точно підгнані, тому їх можна тримати однією рукою. Також, враховуючи твердий корпус, на ньому набагато легше писати, ніж на папері. А головне, що вам не потрібен хтось поблизу, щоб тримати чорнильницю, бо цей пристрій працює без чорнила.
Бенно відразу почав випробовувати диптих. Як тест, він вирішив написати своє ім'я. Коли ви рухаєтесь, стихає віск, залишаючи білі лінії.
- Займило. На воску залишається те, що я написав.
— Верно. — Я стверджувала. - І коли ви закриєте його, слова не будуть стёрти. Це дуже зручний інструмент для нотаток. Якщо ви запишете в нього щось на вулиці, то по поверненні додому, можна буде переписати це на папір або дошку. Якщо буде заповнено площину для запису, скористайтеся іншим боком стисків.
Я ніколи не робила таких речей раніше. Єдине, звідки я знаю про їхнє існування - книги. У стародавні часи такі предмети використовували збирачі податків. Коли вони від’їжджали на збори податків, диптих допомагав робити оперативно.
— Коли віск прийде в непридатність, його можна замінити на свіжий. ... Як ви думаєте, ми зможемо налагодити продаж диптихуа?
Він зробив пальцями на диптихі гербу, а потім і по своєму імені.
що сподобається освіченим купцям і двореям. Крім того, думаю, нам потрібно підтримувати добрі відносини з деревообробною майстерністю, щоб створювати диптихи на подобі мого. У будь-якому випадку, предмет, який дозволяє легко записувати текст без чорнила - це просто зручно.
- То що ви думаєте, диптихі буде продаватися?
- Торговці купуватимуть їх, але не знають. У них є помічники, які завжди можуть записати за ними. ...Хоту, ось як раз помічникам і можна було б продати подібне.
— Правда. Взагалі, ідея про диптихи прийшла мені в голову у той момент, коли я спостерігала за роботою Франа. Також, думаю, що якщо продавати диптихи помічникам, то будь-які прикраси будуть непотрібні.
Чудово. Я купую права.
Я продала права Бенно в повному обсягі. Оскільки майстерня Мейн не може потягнути виробництво диптихів, а гроші мені потрібні прямо зараз, це вимушена мірка.
- До речі, Мейн. А навіщо тобі ці дошки?
Він показує пальцем на сумку, биком наповнену маленькими дощечками. Варто зазначити, що тут не дають безкоштовних сумок, тому мені довелося використовувати свою. Також, думаю, треба попросити батька, щоб він зробив щось на зразок коробки для зручного зберігання карути.
- З них я зроблю каруту. — Я відповіла. - Останній крок для її створення - заповнення їх малюнками і текстом.
— Рисунками?
— На одному боці дощечки буде слово, а на іншому — зображення об’єкта, назва якого означає це слово. Наприклад...
Я відкрила диптих. На одній його половині написала заголовну літеру « С» і намалювала стулос, а на іншій частині писала слово "Стилос".
Коли Бенно побачив це, його обличчя сповнилося подивом.
— Правда... Ты... Ти збираєшся малювати все це самостійно?
- Ну, такий у мене план...
Я не можу довірити це комусь, хто не знає що таке карута. Тому той, хто зробить це для Ґіла - я. Це з гордістю викликало занепокоєння у Летца.
- Мейн, займися кимось іншим. Особливо створення зображень. Я... Мені важко зрозуміти, що ти взагалі намалювала. Якщо Гіл побачить це, думаю, він буде відчувати те ж саме, що і я.
— Ти дуже добре пишеш, — підключився Бенно. — Але твої вміння малювання не дають бажаних результатів.
Від цих слів, у мене встав ком в горлі. Ніколи не думала, що я так погано малюю. В минулому житті, мені ніколи не говорили про це.
- Я не така вже й погана у каракулі! Так, без сумніву, намальоване мною віддає карикатурність, але насправді це саме що на є авангард! Згодом, світ визнає мене і все буде відмінно!
— Я не знаю про що ти, — почав відповідати Бенно. Залиш це комусь, хто займається цим професійно, зрозуміла?
- ...Я не так вже й погано в цьому.
Оскільки я не довіряю їм, то наступного дня, коли була в храмі, вирішила попросити помічників оцінити мене.
- Так сказав пан Бенно, однак... — Перед тим як закінчити короткою переказкою, Бенно закричав мене.
Делія подивилася на мій діптих, після чого її очі стали як блюдця.
- Пан Бенно сказав, що це жахливо. Ти бачила картини раніше?
— У коридорі, який веде до кабінету головного священика, висить багато картин. За ідеєю, вона повинна була бачити їх, коли ходила до нього. — вимовив Ґіл. — Думаю, вона просто погано малює.
Їхні слова зачепили мене в серце. Я повернулася до Франу і побачила, як він хмуриться. Трохи відвівши погляд, він почав говорити.
- ...Безумовно, це дуже унікальний стиль. - Він сказав.
У храмах, де проводиться обряд, ворота і коридори прикрашали картини та скульптури. Об'єкти мистецтва є навіть у кабінетах синіх боб. Не дивно, що мої помічники з'єднані в оточенні таких прекрасних картин мають такі високі вимоги до живопису. Ніхто з них не любить мого зображення, якщо він не буде на такому високому рівні, як місцеві картини.
- Сестро Мейн, може вам варто звернутися до Вілми? — запропонував Фран. — Не так давно вона закінчила навчання малювання у жриці в синій робі.
— А? Навчання малювання? Помічники можуть вивчати такі речі?
- ... Щоб задовольняти наших панів, помічники повинні вміти багато речей.
Фран пояснив, що після хрещення діти з дитячого дому вчаться сірих бобів. Після цього вони починають працювати по прибиранні залів, прання і тому подібне. З найрозумніших роблять помічники-ученики.
Ставши помічниками-учениками, вони переїжджають в двірянський район. Хоча вони і далі є слугами, але отримують знання, щоб бути достатньо освіченими для роботи у знаті.
« Зазвичай, — робить він висновок цей вступний пункт, а манери й етикет є базовими речами для всіх людей, але кожен священик або жрица можуть вивчати різні речі.
- Це щось на зразок спеціалізації. — Доповнює Делія. - Є жриці-учениці, що підносять квіти, а є священики-вчителі, які вивчають математику.
Ха. — Мисливши, я покінчила з поясненням.
Я повернулася до Ґілу, щоб запитати прямо людину, якій буде вручений подарунок.
— Гил, що думаєш, чи варто мені звернутися до Вілми?
— А? Я? Чому питання до мене? — Схвильовано вимовив він.
Ґіл дуже розгубився моїм питанням, тому довелося пояснити, що запитую його через те, як він зможе отримати подарунок.
.. тому ти заслужив винагороду. Єдине, що треба уточнити, хто буде займатися її виробництвом.
— Уф, нагорода? Хм-м...
Сказавши це, він замолк. Поступово, його обличчя почало червоніти, і коли воно досягло яскраво-червоного кольору, він схопився обома руками за голову.
—Я не могу. Я не можу цього сказати. - Пробурмотів він. — Як же це ніяково.
Він стогне і бурмоче, ходячи колами по кімнаті.
Хм, може бути справа у Вільмі? Він щось випробовує до неї? Або йому соромно заручитися її допомогою? У будь-якому випадку, поки що я терпеливо чекаю його відповіді. Коли він спостерігав за його забавними діями, то різко зупинився і зробив важливе рішення.
Добре. Якщо немає часу, щоб зробити це самостійно, допомога Вільми буде до речі. ...Просто твій почерк такий красивий, що... А-а-А!
Він не відчув сорому і вибіг з кімнати, перестрибуючи із десяток сходинок на сходах. Через мить, донісся звук грюкотущих дверей. Впевнена, він замкнувся у себе в кімнаті і тремтить від сорому.
— Сестра Мейн, — звернувся Фран. - Що ви вирішили?
Оскільки Ґил не схильний нахвалити, його оцінка мого почерку змушує мене самостійно оформити текст.
- Дуже добре. — Він просто тримає посмішку. — Я обернуся до Вільма, щоб вона допомогла з зображеннями на картках.
В результаті ми вирішили, що малюватиме Вільма, а писати текст я. Фран, відчувши що розмова наближалася до кінця, почав повертатися до роботи, але я гукнула його.
— Фран, почекай секунду, у мене є дещо для тебе.
-Для мене?
Я дістала диптих, зроблений для нього. Він дуже відрізняється від мого розміру, але для Франа буде якраз.
— Ти мій єдиний освічений помічник, тому не важко зрозуміти, що на тебе покладено забагато роботи. І враховуючи те, що я взяла на себе управління дитячим домом, роботи стали ще більше. Незважаючи на це, ти все одно справляєшся, тому я хочу щиро тебе віддячити.
Я пояснила йому, як користуватися диптихом. Потім, сказала, що ідея про створення цього предмета виникла в мене тоді, коли я побачила як важко йому записувати на вулиці. Почувши це, він з захопленням посміхнувся, а його очі ласкаво прищурилися.
- Так швидко створити концепцію, а потім ще й перейти до її реалізації... Сестра Мейн, я зроблю все можливе, щоб краще стежити за вашим здоров'ям.
- Ніщо не приносить мені стільки задоволення, як твоя робота. — Я відповіла.
Передаючи диптих Франу, я помітила як заздрісно Делія дивиться на нього. Так, вона зовсім не вміє приховувати свої емоції.
— Делія, это для тебе. — Казала я, запустивши руки в сумку. « Хоч ти не працюєш у дитячому домі, але твоя сумлінна праця по прибиранні першого поверху заслуговує поваги. Крім того, коли Франа тут немає, ти займаєшся прийомом відвідувачів, що теж важливе.
- Що це таке?
— Це дошка и кревет. Використовуйте їх, щоб тренуватися у письмовій формі. Врешті-решт, помічник повинен вміти писати під диктувати.
Я пишу ім'я Делії на дошці і передаю їй. Вона пильно дивиться на своє ім'я. На відміну від Ґіла, Делія хоча б трохи вміє читати, але тепер вона не вчилася в главі храму.
Це твоє ім'я. — сказала я. - Навчись писати його, добре?
Через деякий час Ґіл повернувся до тями і залишив кімнату. Я, як і Деліі, вручила йому дошку з крейдою. Я зрозуміла, що Гіль і Делія будуть змагатися між собою в навчанні. Тому вирішила показати їм правильний приклад листа. У цей момент, я почала заповнювати розмальовані картки карути. Цікаво те, що коли робила замовлення у Вілми, я зрозумів факт її виховання в храмі. Отже, для зображень було обрано подію зі Святого Письма і зображення богів.
Бенно, побачивши готовий продукт з моїми текстами та малюнками Вільму, відразу ж захотів викупити у мене всі права, але я хочу щоб Мастерська Мейн мала право виготовляти ці картки для дитячого будинку. У результаті було вирішено угоду, за якою я отримую 30 відсотків з продажу карути. Такий варіант мене цілком влаштовує. Тепер, коли карута почне продаватися, у мене буде невеликий прибуток.
Знайшовши джерело прибутку, я нарешті зітхнула з полегшенням. Цікаво, з рештою речей, які я придумаю, буде також?