Не можу зрозуміти, як головний священик міг відкинути мою пропозицію навіть не почувши моєї промови. До того ж, мені важко зрозуміти, як людина, яка знає про ситуацію в дитячому будинку, може з такою впевненістю заявляти, що немає сенсу щось поліпшити у ньому.
Не можу зрозуміти, як головний священик міг відкинути мою пропозицію навіть не почувши моєї промови. До того ж, мені важко зрозуміти, як людина, яка знає про ситуацію в дитячому будинку, може з такою впевненістю заявляти, що немає сенсу щось поліпшити у ньому.
— Що ви маєте на увазі, коли кажете, що немає причин покращити ситуацію в дитячому домі? — запитала я. — Малі діти перебувають на межі життя і смерті. Діти не повинні існувати в таких умовах...
Я почала з великим занепокоєнням розповідати про побачене сьогодні, але він відразу обірвався.
— З огляду на те, скільки ми маємо священиків у сірих робах і з їхніми помічниками, я не можу сказати, що в нас є вільні засоби для надання допомоги дітям, які могли б залишитися вдома. Хочу також зауважити, що ви виховувалися батьками не в храмі, тому вам важко зрозуміти зв’язок між храмом і дітьми. Що ж, тоді ви повинні знати - некріплені діти не визнаються нами за людей. Однак якщо дитина проводить церемонію хрещення, то реєструється як громадянин і визнається людиною.
Я знала, що тут не можна наймати таких людей, і це вже наштовхнуло мене на деякі думки. Але мені важко уявити, що через цю політику діти змушені голодувати і страждати.
- ...значає вам плювати на те, що діти помирають?
- Якщо вже така воля богів, так. — Холодно сказав він. — Чесно кажучи, збільшення смертності таких дітей було б навіть корисним.
Я сподівалась, що йому буде не все одно, але мої сподівання розбилися. Коли я сиділа в його кабінеті, повністю заціпеніла, то слухала пояснення цього священика щодо становища священиків у сірих робах, які зараз служать у дитячому домі.
— Раніше синіх боб було вдвічі більше, ніж тепер. Що стосується їхніх помічників та учнів, то тут проста математика: на одну синю робу працює в середньому від п'яти до шести чоловік. Отже, коли сині роби пішли в благородне суспільство, представляєте скільки помічників вони залишили тут?
Якщо синіх бобів удвічі менші, то це означає, що від 60 до сімдесяти помічників самі по собі. Тут, у храмі, помічники підтримуються пожертвами з боку позосталих синіх боб, а це створює сильний тиск на останні, що може призвести до адміністративного колапсу.
« Хоча знаті були продані тридцять священиків і жриць, це не дуже поліпшило ситуацію.
— Замість продажу, чи не краще було б відправити їх у дитячий дім для роботи з дітьми?
— Покращення умов у дитячому домі неминуче призведе до збільшення кількості дітей, що знаходяться там, а це створить велику проблему. Чи ви знаєте, чому голова храму звільняється від своїх жриць у сірих робах? Хм, думаю ви розумієте що я намагаюся донести вам.
Те, що я намагаюсь сказати - хоч кількість синих бояз у храмі дуже низька, але вона неминуче ростиме, тому якщо в дитячому будинку не залишиться дітей - це буде великою проблемою. Проте головний священик заявляє, що ресурси на утримання дуже мало і якщо кількість дітей у дитячому домі зросте, то це буде неможливою для храму.
- ... Зрештою, може бути можна виділити людей для очищення дитячого будинку? Столь брудне місце, може в будь-який момент стати вогнищем чуми.
— Гм-м. Думаєте варто очистити це місце? У цьому є логіка, але примусове умертвляння дітей не найкращий спосіб вплинути на нашу репутацію.
— Нет! Я не це мала на увазі...
Як, чорт візьми, ти міг подумати це?
Я не могла породити бажання перейти на крик. Наші світогляди і знання надто різні. Хоч ми розмовляємо однією мовою, але в нас немає і грамоти взаєморозуміння.
— Батько, — відповіла я. — Чому існує дитячий дім? Чи ж він не потрібен для того, щоб виховувати дітей без батьків?
- Це не зовсім так. Дитячий дім - це місце, що існує за рахунок аристократії і служить тільки для того, щоби поставляти знаті нових слуг.
У нас надто різне бачення призначення дитячого будинку. Мені важко виразити своє співчуття до дітей, які там перебувають. Як же я хочу їм допомогти.
Головний священик дуже зітхнув. Схоже, його дратує наше непорозуміння.
— Якщо ви так хочете допомогти померлим дітям, чому б вам не зайнятися цим самим? Я ще не бачив людей, які самі хотіли б стати директором дитячого будинку. Якщо б ви зайняли таку посаду, то обов’язок щодо їхнього життя був би на ваших плечах. Ви готові прийняти її?
Я нервово сковтнула. Не сподівалась, що він скаже це. Хоч я дійсно хочу допомогти дітям, але мені страшно брати відповідальність за весь дитячий будинок. Мені не по собі від усвідомлення того, що я можу облажатися.
Мої руки на колінах міцно стиснули.
— Я не могу. — Казала я, трясучи головою з боку в сторону.
Він кивнув, задумливо хмикнувши. Дивлячись на мене зверхньо, він продовжував говорити.
— На даний момент співвідношення синіх бобів до сірих так, що за рахунок видалених благословень можна утримувати близько сорока чоловік в дитячому домі. З усього синього духівництва, ви маєте більшу свободу у своїх руках. Ви можете забезпечити їжею близько сорока дітей?
- ... Боюсь, що ні. Більшість моїх засобів зосереджена в майстерні. Особисто у мене не так вже й багато грошей, які я могла б вільно використовувати.
Крім того, трати на обстановці кімнати та марнування персоналу вже перевели мене до перерозподілу. Зараз, я більш-менш тримаюся на плаву завдяки грошам, заробленим на продаж рецептів. На жаль, поки італійський ресторан не відкриється, моя фінансова ситуація не зміниться. Прямо зараз я точно не зможу прогодувати всіх сиріт.
- Ви не можете взяти на себе відповідальність і не зможете надати фінансування. Якщо ви нічого не можете зробити - мовчіть. Ви - дитина, чиє почуття справедливості має поверховий характер. Не займайтесь цими дурнями, а будьте гарною дівчинкою і читайте книжки, які так люблять читати.
- Він має рацію. Мені нема чого йому відповісти. Оскільки я нічого не можу зробити, то перевалювати на когось цю проблему - неправильно. Якщо я вагаюся, то ліпше взагалі не діяти.
- Мені шкода, що я витратила ваш час. — тихо сказала я.
Повісивши ніс, я вийшла з кімнати головного священика.
Я попросила його допомогти і отримала відмову. Більше я нічого не можу зробити. У мене немає вибору, окрім як змиритися. Хоч я й розумію, що зробила все можливе, але мені досі важко.
— Сестра Мейн, — звернувся Фран, вставши переді мною на коліно, - провести вас у бібліотеку? Думаю, читання допоможе вам відволіктися.
Коли я просила його організувати мою зустріч з головним священиком, він відповідав дуже сухо. Тепер його мова наповнена щирою турботою.
- ...Фран, ти знав що все закінчиться так?
— Моя робота полягала в тому, щоб розуміти напівслова і передбачати бажання Батька. Так що від частини, я пред'явив що ця розмова тільки принизить вас. Будь ласка, забудьте про дитячий дім.
Фран взяв мене за руку і ми поїхали до бібліотеки. Почавши читати, я відкинула всі негативні думки і поринула у книжку. Але тільки я це зробила, пролунав шостий дзвінок, що сигналізує про час, коли Левц повинен прийти і забрати мене. Мені треба покинути бібліотеку і переодягтися у свою кімнату.
Коли я прийшла з прихожих, то побачила стіни дитячого дому. У моїй голові відразу з’явилися образи жаху. Мій шлунок знову почав скорочуватися в блювотному позі.
— Ургх...
Притискуючи руку до рота, я рихнулася до сходів. Фран відразу взяв мене на руки і поніс до відра.
Я вчепився у відро і намагаюсь придушити сльози.
Не можу забути побачене. Якби я була в свідомості кожної хвилини, то могла б придушити цей жах у моїй пам'яті. Але в мене немає такої можливості, тому моя пам'ять по колу виганяє темні і огидні картини.
В попередньому житті, коли я жила в Японії, Африка була дуже далеко від мене. Я не бачила її жахів, тому мені було достатньо пожертвувати кілька сотень єн, щоб заспокоїти своє сумління. Для мене Африка була лише екраном телевізора. Коли блакитний екран знову транслював сюжет про Африку, все що я робила лише казала: "Ох, бідні діти" і відразу забувала про це.
А тепер, « Африка» буквально під моїм боком. Коли я думаю, що все що відділяє мене від голоду та страждання інших людей - стіна, я просто не можу заспокоїтися.
- Сестра Мейн, як справи?
Ґіл енергійно підбіг до мене і почав питати про минулу розмову. Його фіолетові, майже що чорні очі, настільки сповнені надією, що в них боляче дивитися.
Я відводжу погляд.
— Гил, прости. Головний священик відмовив мені.
— По... Чому?
Гіл дивиться на мене з переляком і легкою недовірою. Я не тільки змогла врятувати сиріт, але ще й не виправдала очікувань Ґіл. Коли я вткнусь у підлогу, то готуюся до його відповіді.
— Гил, держи себя в руках. — сказал Фран.
— Угх, дурак. — сказала Делія. - Хіба я не казала, що це не приведе?
Почувши їх, він прикусив губу. Спочатку він ще хотів щось сказати, але замість цього, просто опустив голову.
Коли Делія підготовляє речі для мого перевдягання, вона раптом перервалася і почала говорити з розумним виглядом.
- Насправді, відповідальність за голод у дитячому домі несе господар храму. — Вона сказала, ніби говорить прописані істини. Він каже, що жріці не можуть виконувати свою роботу і просто нічого не роблять. Тому їх відразу позбуваються. Головний священик нічого не може зробити з цим.
— Делія? — Здивовано сказала я.
— Це правда! Жриці, які перебувають на останніх місяцях вагітності або ж ті, що щойно народились, вважаються нероботоспроможними. Зазвичай їх позбуваються, коли стає надто багато. Крім того, контролюватиме їх завжди.
Далі Делія розповіла мені, що помічники і журі в сірих робах призначені у притулок та займаються там прибиранням і пранням, надзвичайно молоді й симпатичні. Негарні жриці продаються знатними в якості слуг. Загалом, є тільки ті, хто може бути "квітками". Схоже, що все це є результатом політики, спрямованої на задоволення потреб синіх боб.
Оскільки чоловіки не можуть народжувати дітей, їхнє життя набагато стабільніше. Вони можуть спокійно розвиватися, і в результаті вони стають помічниками у палацах. Однак тепер кількість палаців дуже зменшилась, тому й вони стикаються з труднощами. Тому чоловіків у сірих робах більше, ніж жінок.
— Чи діти в дитячому домі є потомками синіх бобів? — запитала я. — Чи це означає, що в них тече благородна кров?
— Думаю, десь половина з них - так. — Трохи сумніваючись, відповіла вона.
- Ох, так виходить що у тебе теж є мана?
- Чим більше у людини мани, тим важче зачати дитину. Отже, тільки сині гаї можуть мати дуже мало манівців. Я чула, що постанова батьком сулить вигнання з благородного суспільства. — сказала вона.
Тепер все зібралося в цілісну картину. Система влаштована так, що в храмі залишаються тільки сині роби, які зовсім не мають мани. Це настільки егоїстичне, що я почала думати про це.
« Голова храму », — продовжувала Делія, — той, хто запровадив внутрішню політику в храмі. Тому замість того, щоб іти проти нього, ліпше йти йому на зібрання і в усьому догоджати його. Так! Усі залиште приміщення, щоб сестра Мейн переодягалася.
Вона плескала в долоні, прийнявшись вивернути Гіла і Франа з кімнати. Після, вона почала переодягатися.
— Урх! Тільки не роби такого обличчя. Ти виглядаєш так, ніби ось-ось помреш. Давай ти просто забудеш про все, що пов'язане з дитячим домом? Все одно ти нічого не зможеш змінити. — Вона сказала, що вміло виконує свою роботу в переодяганні.
Так, я нічого не можу зробити, але використовуючи засоби Майстра Мейн, можна було б зламати хід речей.
Проте, ні голова храму, ані головний священик не хочуть поліпшити дитячий будинок, з чого слід, що коли мої гроші вичерпаються, все повернеться на круги своє. Крім того, мені просто страшно щось робити в цьому напрямку.
— Лиц! Лиц!
— Мэйн?
Я рилась до воріт храму, назустріч Левцеві. Я міцно обійняла його, і мені стало дуже важко плакати. Після прориву дамби вони перепливли, наче струмок. Це, мабуть, сталося через відчуття полегшення поруч з людиною, в напрямку розуміння я впевнена на сто відсотків.
Левц, завидів Франа, почав бити мене по голові.
Що сталося? - Сказав Лютц.
— Оголошую на ходу. - Відповів Фран, поглядаючи на приставків.
Поки ми йшли вулицею, він був переповнений людьми, що поспішають з роботи. Фран розповідав Летцу про те, як там сталося.
— Вона звернулася до головного священика з проханням допомогти дітям у дитячому домі. Їй не вдалося переконати його, тому вона відмовилася від свого плану і тепер їй важко на серці.
Виходить, ці діти приречені на загибель? Ну і морок. Мейн, ти ж нічого не можеш вдіяти з цим, правильно? Якщо так, то краще забути про це.
Я живу бідною, але відносно комфортним життям, тому мене дуже вразило побачене.
Було б чудово, якби я могла просто забути про це. — Я сказала, поки сльози текли по моєму обличчю. — Я не хочу знати про це взагалі. Тепер, коли я дізнався, що щось подібне відбувається буквально за стінкою — це постійно крутиться в моїй голові!
Летц зупинився, повернувся і направив погляд прямо на мене.
— Ти дійсно не можеш змиритися з побаченим? Гаразд, як на твою думку вони повинні жити?
Моя пам'ять знову спалахнула жахливими сценами, але я спробувала уявити, що повинно бути замість них.
- Я хочу, щоб ці діти могли їсти досита, і я хотів би, аби вони виросли великими та сильними. Я хочу, щоб їм не доводилося спати в брудній соломі, яка виглядає так, ніби її справляють. Хочу, щоб вони спали на нормальних потеках!
- Хмм? Ти хочеш, щоб вони їли досита? Слухай, для цього потрібно бути дуже багатим, не думаєш? Нормо — це не досита, а поповнення мінімуму енергії. Знаєш, навіть я не можу дозволити собі харчуватися досита.
Так, схоже я занадто вже замахнулась. Я брала участь у цьому виді життя і забула, що це — дворикський рівень.
За останні кілька днів я з’їла стільки смачної їжі, скільки могла б побажати. Крім того, через поліпшення фінансового стану сім'ї я забула, що навіть у місті, деякі діти рідко можуть поїсти. Наприклад, Левц постійно бореться з братами, щоб урвати свій шматок зі стола.
— Ах, точно-то, як я могла забути, що є досита не так вже й важливо...
— А чому ти сам приносиш їм їжу? Нехай вони самі ходять за нею. Якщо вони такі голодні, то нехай самі йдуть до того, хто готовий їх нагодувати.
Я перебувала у своєму, храмовому середовищі і зовсім забула про своє життя. Але якщо подивитися на цю проблему з погляду повсякденного життя, то перше що спадає на думку - встановити рівень харчування як у бідних дітей із міста. У такому випадку фінансовий тягар, який ляже на мої плечі, буде набагато менше. Також пам’ятайте, що діти могли б ходити туди й дістати трохи їжі.
- Вибачте, але дітям з дитдома заборонено покидати храм. — З сумним видом сказав Фран.
Для зручності, дітей тримають в замках. Це також робиться для того, щоб очі палаців були звільнені від неприємних зображень. Після хрещення ситуація не особливо змінюється, і дітям все одно забороняють покидати храм, але вже з міркувань, що вони не повинні бачити інше життя.
Я не хотіла розвивати цю тему, тому не відповіла Франу, але Левц почав говорити про будову храму.
— Так, дай відповідь мені, — звернувся він недовірливо нахиливши голову, - хто сказав, що діти не можуть покидати храм? Якщо вони не використовуються, то у них не повинно бути обмежень щодо лісових походів. А ти і Ґіл? Ви ж можете покинути храм.
— Гил і Фран є моїми помічниками, — пояснила я. — Це особливий випадок.
Оскільки я мушу повертатися додому, то домоваюся з ними вдома. Це схоже на те, як інші сині роби беруть з собою помічників в двоянський район. Отже, це змушені покинути мури храму.
Тоді, може просто взяти і зробити всіх дітей своїми помічниками? Якщо так, то вони зможуть покинути храм.
- ...А-а?
Коли я почула його пропозицію, то застила, моргаючи від недоумства.
Зачекайте, зачекайте. — Несподівано почав Фран. - Подумайте про те, скільки... Сестра Мейн, чи не думаєте ви, що буде нерозумно викинути купу грошей на забезпечення їх предметами першої необхідності?
— Ну, — відповів Левц. — Якщо ми просто хочемо витягнути їх за межі храму, то речі першої необхідності є одягом. Крім того, метою їхньої вулиці є лісозаготівельні походи, з яких видно, що їм не потрібно вишуканого одягу. Це означає, що ми можемо не так легко на цьому заощадити, купуючи їм поношений одяг.
Я почала підраховувати трати, які виникнуть внаслідок купівлі одягу, ножів та кошика для походів до лісу. Оскільки мої помічники не зможуть відмовитися від усіх обов’язків у храмі, їм доведеться ходити в ліс по черзі. У такому випадку, вони будуть ділитися спорядженням, а це означає, що мені не доведеться купувати його в співвідношенні один до одного.
- ...Дешня поношена одяг для п'ятдесяти чоловік, плюс ножі і кошики для походу в ліс... Думаю, це буде не так дорого, приблизно тридцять відсотків від тієї суми, яку я витратила на одяг для вас двох. — сказала я Франу.
Очі Франа стали як блюдця і він відразу почав оглядати свій одяг. Одяг моїх помічників - найвищий клас. Те, що я ношу вдома ніщо в порівнянні з їхнім одягом.
Дитячий будинок не має грошей, а це означає, що всі вони бідні. Отже, вони повинні просто мати можливість ходити до лісу, отримувати їжу і дбати про себе.
Він дуже прямолінійний, але все ж він правий. Нехай вони не чекають того, чого хочуть, а йдуть за ним. Вони самі можуть подбати про себе.
Я повертаюся до Франу.
— Я вже кілька разів відсилала Ґілу до крамниці Бенно. Чи це означає, що я можу відправляти своїх помічників на виконання завдань?
- Ти маєш рацію. — Повільно вимовив він.
- То якщо я попрошу своїх помічників піти до лісу, щоб зібрати врожай фоліну, це не буде суперечити жодним правилам?
Очі Левця відразу засяяли вогнем.
— Філіал Майстра Мейн у дитячому домі?
— Абсолютно вірно! Якщо я відкрию відділення Майстра в дитячому домі, у дітей з'явиться можливість оплачувати своє харчування. У такому разі, вони зможуть вижити навіть без моєї допомоги.
Мабуть, перше, що варто взяти до уваги — підготовляти дітей до лісу. Поки ми з Літцем обговорювали тонкощі нашої компанії, в нашу розмову раптово втрутився Фран.
— Це дуже гарно звучить, — почав він, - але це сильно відрізняється від традиції ведення справ у храмі. Я впевнений, що на вас понесе всю відповідальність головного священика. І якщо це так, чи погодитесь ви її прийняти?
Моє обличчя в мить зблідло.
Він потрапив в саму точку. Я аутсайдер, та ще й дитина. Якщо я ігноруватиму всі звичаї, змінию порядок у дитячому домі - це не принесе нічого доброго. Якщо ви оплаєте дітей, то не звертатимете уваги на принцип рівності, що неминуче призведе до конфлікту з синіми бобами, головою храму і головним зв'язком.
— Извини Лютц. Мені дуже страшно брати на себе таку відповідальність...
— Та-а-к. Що означає "страшно"? Що ви виберете: своїм бездіянням, дарувати дітям смерть або взяти відповідальність подарувати їм життя?
—...
Обидва варіанти лякають мене. Якщо я залишу все як є, то на мене ляже вина, чия тягар я буду випробовувати до кінця своїх днів. Але не буде легше нести відповідальність за життя інших.
Я схрестила руки на животі. Льотц, дивлячись на мене, незручно потиснув плечима.
— Эй, Мэйн, не думай про це так сильно. Якщо спробуєш і у тебе не вийде, завжди можна просто відмовитися.
- Льотц, припини... На кону життя дітей, розумієш?
Я кинула на нього похмурий погляд, але в відповідь він просто фикнув. Це нагадує мені поведінку Бенно.
Для майстерні, чия робота нікому не потрібна, або магазин без продажу, банкрутство — це нормальна ситуація, правда? Але коли робітники знаходяться в дитячому будинку, при такому сценарії вони застраховані від викидання на вулицю, розумієш?
- Вони живуть у дитячому домі, і, по суті, все ще можуть розраховувати на благословення богів.
— Навіть якщо план провалиться, ніхто з них не опиниться на вулиці. Що означає « взяти на себе відповідальність», якщо вони все одно залишаються за стінами дитячого будинку? До того ж, не забувай про Майстра Мейн, з нею же у тебе все виходить, так чому тут в тебе повинно не вийти?
Справді. Якби я перед кожною справою думала про відповідальність, то не мала б нічого зробити.
Звичайно, мені все ще страшно, але оскільки я разом з Лютцем, думаю, що у нас це вийде.
- Зробимо це, Мейн. - Він сказав. — Ти готова допомогти дітям?
— Да! — Я відповіла йому, стрибаючи на зустріч, щоб схопити його за руку.
Фран відразу ж нахилив голову, щоб сховати свою посмішку.
— Я теж буду допомагати вам, сестро Мейн. — сказал Фран.