П.п.: Голову описують насилля над дітьми.
Минуло кілька днів, відколи Делія почала працювати всерьозом. Було вирішено, що мені потрібен відпочинок. На вихідних я підібрала такий день, щоб він збігав з вихідними у Торі і мами, але в храм ходити я не переставала. Оскільки час тунелів витрачався на отримання обладнання Бенно, а також для створення та запису рецептів кухаря, в моєму житті стало дуже мало часу.
Протягом останніх декількох днів помічники розподілили між собою обов’язки. Делія відповідає за ванни, туалети, прання моїх вишуканого одягу та багато що допомагає мені і прибирає другий поверх. А ще Делія хотіла подавати чай, тому Фран почав вчити її різних тонкостей пов'язаних з цим.
Гил же зайнятий прибиранням першого поверху і території зовні. Крім того, він приглядає за кухарями під час їхньої роботи. Крім того, він потихеньку вивчає розмовні особливості та правила етикету, які вдає у голову Фран. Одного разу я згадала, що Літц витратив минулу зиму на засвоєння математики та читання. Коли Ґіл дізнався про це, то заявив, що теж хоче освоїти ці науки, але на думку Франа, йому ще багато чого потрібно знати перед тим, як братись за математику з читанням.
До речі, говорячи про Франу, він не тільки навчає і контролює помічників, але й виконує будь-яку роботу, яка від нього знадобиться. Він читає рецепти кухарів; проводить інвентаризацію, щоб зупинити спроби щось стягнути у нас.
Вранці він супроводжує мене до головного священика, в якого я працюю з документами. Після обіду відносять залишки їжі в дитячий будинок. Потім, відходить до моїх кухарів щоб обговорити з ними меню і перевірити чи вистачає їх інгредієнтів. Далі заходить за мною, щоб провести мене в бібліотеку. Він дуже уважно стежить за моїм станом; приймає Бенно, коли відвідує мене; навчає двох помічників; вчить мене всього того, що я повинна знати про палац. Насправді, все тримається на Франі.
По початку, здавалося він перевантажений роботою, але запитавши його про це, він здивував мене відповіддю. Він сказав, що коли йому не доводиться працювати вночі, то це приносить велике задоволення. Яке ж він щось. Я вдячна за його працю — довір’я до нього і збільшення зарплати. З кожним днем його роботи, я все більше й більше вдячна головному священику за те, що він призначив мені такого чудового помічника. Без його допомоги, я б не змогла досягти всього цього.
Хоч у мене сьогодні вихідний, але я все-рівно прийшла до храму. На другому поверсі моїх володінь є мармурова ванна, яка, як мені сказали, в моді у палаців. Поки я про це не дізналася, я просто тримала в ній речі.
Наповнити ванну водою — це нелегке завдання. Добре що я вже приймала ванну з Торі, так що не думаю що мені потрібно ще раз купатися. Я сказала про це Делії. Я також доповнила, що найближчим часом зможу досить користуватися умивальником. Почувши все це, вона вибухнула гнівом.
- Про що ти взагалі говориш? — скрикнула вона. — Як помічник голови храму, мені часто потрібно брати ванну для того, щоб виглядати гідно!
Делія ще з самого початку тут, дуже хотіла скористатися ванною. Я сказала, що вона може скористатися нею, тим самим роздратувавши її ще більше.
- Ніби я можу доторкнутись до неї, перш ніж моя пані випробує її! Угх!
Здається, в синьому робі лягає купка ванної, а всім іншим - холодна.
- Може приготуєш мені ванну? — запитала я.
Вона несе гарячу воду аж від кухні, що особисто мені здається дуже незграбним заняттям, але Делія робить це з великою радістю, енергійно стрибаючи по сходах. Якщо їй це подобається, я не буду в цьому втручатися.
Делія миє моє волосся риншамом, допомагає мені одягтися і сушить волосся. Вона виглядає дуже захоплено. Напевно це через її прагнення самовдосконалення.
— Сестра Мейн, - сказав голос Франа, який приніс мені попити поки Делія була у ванній кімнаті -- будь ласка, не довірте Делії, вона все ще пов'язана з Преподобним.
Він дуже нахмурувався, коли говорив це. Побачивши його серйозне обличчя, я не могла стримати сміх.
— Я знаю. — Я відповіла. — До того ж, кілька хвилин тому вона сказала: « Мені як помічнику голови храму ».
Звичайно, Делія все ще твердо переконана в тому, що від такої чарівної дівчинки як вона ніхто не може позбутися просто так. Тим не менш, її повернення до глави храму неможливо, тому що мені здається вона вирішила працювати на мене. Гадаю, що вона не тільки хотіла зібрати якомога більше інформації про мене, але й в силу того що я пропоную досить просту роботу, за яку даю хорошу плату.
Як я зрозуміла з її слів, в палатах голови храму працюють два священики і три журі у сірих робах. Також у Делі є три помічники, які приходять йому учнями. Вона виконує обов’язки, пов’язані з потребою шести чоловік. Тут, єдина людина за якою треба доглядати - це я. Крім того, якщо порівнювати з іншими, то представники духівництва майже не повинні за мною доглядати. У добавок, Фран, через сильну недовіру, дає їй набагато менше роботи, ніж можна було б очікувати.
Здається, Делія не відмовилася від ідеї стати коханкою глави храму. Тому вона розвивається в тих напрямках, які допоможуть їй у цьому. Вона, як помічник, не намагається бути корисною іншим, а лише використовує інших для досягнення своїх цілей. Незважаючи на її мету, треба підмітити її грандіозну працьовитість.
Навіть якщо Делія все ще представляє голову храму, поки вона виконує свої обов'язки - мені буде байдуже. Єдине, що потрібно зробити для дослідження - це контроль інформації, яку ми надаємо їй. ...Правда заковика в тому, що я не знаю що їй можна говорити, а що ні.
- Ви дуже голосно про це говорите. — Зітхнувши, сказав Фран.
Він сказав мені, що головне не розголошувати інформацію про сім’ю і Летце. З його слів, це мої найслабші сторони.
Делія повернулася з ванної кімнати, і ми почали обідати. Сьогодні обід — це ніжний суп, консом, бекон, овочем і запечена курка з рослинністю. Гіл і Делія підходять до столу, щоб подавати страви та забирати залишки їжі. Фран ж звільнений від цієї роботи, оскільки він буде займатися доставкою благословення богів у дитячий будинок, а потім супроводжуватиме мене в бібліотеку.
— Сестра Мейн, я відправлюся в дитячий дім і перенесу благословення богів. — сказал Фран.
- Будь ласка. — Я відповіла.
Телега, що стояла зовні, була щільно завантажена щепленими залишками супу, хліба і курки. Через велику вагу тіла, Гіл і Делії не можуть зсунути її з місця, тому вся надія на Франа.
— Ох? Фран вже пішов?
Невдовзі після того як Франа пішла, Ґіл вийшов з кухні і приніс пару шпильок. Коли він побачив, що телега зникла, його очі опустилися на кошик.
- Що сталося, Гіл? — Поцікавилась я.
— Делія сказала: « Як ніби все це поміститься у твоєму шлунку, вуг!», так що я подумав, якщо кухарі сьогодні приготують новий хліб, то було б правильно покласти залишки мого тіла.
— Думаю, що благословення богів більше не буває, правда? Якщо так, то чи не ліпше тобі піти в дитячий дім?
- Саме так я і зроблю. - З упевненістю сказав він.
Ґіл, сповнений рішучості, вхопився міцніше за кошик і сяяв посмішкою. У нього не так вже й багато їжі, але впевнена, що сироти будуть раді.
— Гей, Ґіл, — сказала я. — Може мені піти з тобою? Я ніколи не бачила дитячий будинок зсередини.
- Я покажу тобі кожну дрібницю в ньому! Я знаю короткий шлях. Йди за мною!
Гіл веде мене. Ми прямуємо в дитячий будинок.
Не слід забувати, що фактично мої володіння розташовані в будинку для дітей. Тому час від часу ми опиняємося у маленьких дітях по дорозі. До цього моменту, мені ще не зустрічалися такі маленькі діти. Я бачила дітей з Делією та Ґілом, які займалися прибиранням коридорів і культових залів. Ці ж діти, некріплені - для мене в новачку.
— Так, - сказав Ґіл, — ми підемо по пішохідній доріжці, яка огинає будівлю і є найкоротшим шляхом до входу. До речі, транспортування возів по сходах - справа важке і довге, так що ми цілком можемо обігнати Франа.
Гил, який виглядає так, ніби йому не терпиться видати чиюсь потай, швидким кроком рушив до входу. Якщо він справді знає найкоротший шлях, то це буде на руку, бо тоді ви заощадите трохи моїх сил.
Ми йдемо вздовж будинку і досягаємо сходи перед залом, який молився. Крокаючи по ній, нас накрив промінь сонця, який потрапляє на білий камінь сходинок і робить їх ще більш білими. Я не мала нагоди відвідати тут полудень, тож тільки тепер відчула справжню літню спеку.
— Столова дитячий будинок знаходиться у тій самій будівлі, що й жіноче гуртожитку. Також, у жіночому гуртожитку всі діти залишаються неодруженими. Окрім некріших дітей, там ще живуть журі в сірих робах, які не є помічниками. Коли хлопці виростають і їх хрестять, вони йдуть до чоловічого гуртожитку. Маленьким дітям надто важко ходити кудись, щоб отримувати їжу, саме тому їдальня знаходиться в тій самій будівлі, де вони проживають. Чи ж це не логічно?
— Хм... — Недумливо вимовила я.
Коли Ґіла розповідає про дитячий дім, ми йдемо сходами до жіночого гуртожитку. В одній з його стін, стоїть секретний вхід. Схоже, цей вхід закривається не зсередини будівлі, а зовні. Виглядає так, ніби це потрібно не для запобігання проникнення, а для спроби до втечі.
- Ніхто не знає, що тут можна пройти. По ту сторону, двері не відрізняються від стіни, а також її неможливо відкрити.
— Якщо це так, як ти дізнався про неї?
Якось, коли я був ще дитиною посеред ночі, я побачив, що двері відчинилися. Снаружі доносився чийсь голос, на який відгукнулася жриця в сірій робі. Вона вийшла, і я теж хотів вийти, але тільки наблизившись до проходу, двері зачинилися прямо перед моїм обличчям. У ті часи я мріяв побувати на вулиці, тому подумав, що хтось прийшов витягнути мене звідси.
Гіл, з очима повні ностальгії, кладе кошик біля своїх ніг, приступивши до відкриття засову. Таке відчуття, що двері намертво проржавіли, тому він приписує всю свою силу, щоб відкрити її.
Тільки двері відчинилися, як на нас заливалися гарячого і брудного повітря. Рефлекторно, я почала махати долонею біля носа, проганяючи неприємний запах. Я зрозуміла, що це марна справа. Ґіл, з таким же виразом, зробив те ж саме. Хоч я звикла до міського сморіду, це смрад - набагато більше ніж я могла б витримати.
Двері широко відчинилися, так що тепер я бачу, що знаходитися всередині. Голі діти, що лежать на брудній соломині, від якої несе лайном і сечею, дивляться безжиттєвими очима прямо в стелю. Схоже, що приміщення не має вікон, тому всередині дуже темно і похмуро.
- ...Благословіння богів?
Почувши запах хліба, маленький тіло дитини, шкіра якого була вкрита чимось чорним, з відчайдушним поглядом придумалося повзти до нас, видаючи при цьому хрипкий звук.
Я бачила подібне тільки по телевізору або на фотографіях, де зображені хворі африканські діти. Бачачи як ця дитина повзе до мене, перше що я відчула, не жалість, а страх. Коли я заміряв на місці, то не міг проронити й слова, мене охопив жах і мої зуби почали тремтіти.
— Н-н-ет... — Почала плакати я.
Гил, приголомшений від моєї реакції, рихнувся закривати двері. Деякий час, від дверей доносилися звук, ніби в неї б'є людина, у якої зовсім немає сил.
Тільки я подумала, що втекла від страху, як образи цієї немислимої сцени в гуртожитку стали спливати у мене в свідомості. Мій розум почав згасати. Я знепритомніла.
Коли я опритомніла, то вже була у своїй кімнаті. Пошевивши рукою, я відчула, що лежу на чомусь твердому. Це було гарне, добротне ліжко, зовсім не схоже на щось, з соломою і поганою тканиною, на якому я сплю вдома. Оглянувшись навколо, я побачила Ґіла, який згорнувся в клубок на кріслі біля мого ліжка.
- Гіл? — сказала я.
- Ти прокинулася? Мені так шкода. Я...
Він виглядає так, ніби зараз заплаче, але прямо перед тим, як він хотів вимовити слово Делія, почувши його голос, прийшла в кімнату.
— Угх, серйозно! Ти відвів сестру Мейн у жіноче гуртожиток, причому прямо до задньої двері? Ти - найбільший ідіот!
— Ніби я хотів зробити щось погане! Ти взагалі знаєш що там було?
Тільки фраза « що там було» зірвалася з його уст, як у мене в голові спалахнули жахливі образи того, що я бачила тут. Посушений від світу; солома, що просочена людськими виділеннями; оголені діти яких побиті тіла покриті незрозумілою чим. Діти не повинні рости в таких умовах. Навіть загороди для тварин виглядають і краще, ніж це жахливе місце.
Пам'ятаючи цей жах, моє тіло пропало мурашками, а шлунок почав виробляти блювання. Відчувши, що зсередини щось підходить до мого горла, я прийняла вертикальне положення і подавала це. Фран, побачивши що я сіла і приклала до рота руку, рнувся до мене, відштовхуючи Ґіла, який повільно ступив у мою сторону.
— Мені дуже шкода, сестро Мейн. Я дуже шкодую, що вам довелося побачити щось таке огидне. Будь ласка, намагайтеся забути це.
Слова Франа, що дитячий дім - це « щось таке огидне » і його пропозиція забути про нього, посіяли в мені відчуття глибокого дискомфорту.
Я дивлюся на Ґіла.
- Це був дитячий будинок? — запитала я.
- Раніше все було не так... — Дaл Джил. — Після мого хрещення я потрапив у чоловічий гуртожиток, тому не знав в якому стані перебуває жіноче суспільство... Це місце було призначено для дітей, які ще не були охрещені принаймні так було раніше.
Поки він це говорив, його погляд не відходив від підлоги. Делія, подивившись на нього, почала говорити.
- Зараз все так через те, що стало дуже мало служителів в синіх робах, тому за дітьми нікому доглядати. Оскільки догляд за ними нікому не допомагає, найменші діти швидко гинуть. Якщо ж дитина доживає до хрещення, то може жити на першому поверсі. Єдине, що можна зробити в цій ситуації: терпеливо чекати на церемонію... Так було рік тому. Зараз, мабуть, там стало ще гірше. Не хочу думати про це.
Вона опустила очі і її охопила тремтіння.
Ґілу десять років, а це означає, що він проводив церемонію три роки тому. Отже, три роки тому в дитячому домі все було краще. Делії ж тільки вісім і до моменту, коли вона проходила церемонію, гуртожиток перебував у жахливому стані. Судячи з її слів, вже півтора року тому діти почали приносити все менше і менш їжі, обголошуючи їх на нестерпний голод.
— У день перед церем, до мене прийшла жриця в сірій робі. Вона сказала, що коли я з'являється перед синіми боязкими у моєму вигляді - це занадто непристойно. Вона мила мене доти, доки я не стала цілком чистою, а потім сказала, що коли виросту, то буду дуже красивою. Відразу після церемонії вона відвела мене до голови храму. Окрім мене, було ще три дівчини. Я мав стати учнем помічника, але інші дівчата не стали помічниками, а були відправлені назад у дитячий дім.
Тепер, коли я розумію причину її зациклення на зовнішньому вигляді, а також причина її відмови повертатися в дитячий будинок, я відчуваю себе просто огидно.
— Сестро Мейн, — сказав Ґіл. — Будь ласка, допоможи цим дітям і благаю їх.
— Мовчи, Гил. — строго вимовив Фран. - Сестра, ви не повинні втручатися в це.
Деякі тільки спогади про побачене шокує мене, але я не можу зрозуміти, чому Фран, який виріс у дитячому будинку, хоче щоб я ніколи не втручалася.
- Що? Чому? — Почав заперечувати Джил.
- Це надто небезпечно. — Фран відповів. — У сестри Мейн є тенденція, особливо рино захищати речі, які їй важливі. Наприклад, вона навела приклад того, як захищати свою сім’ю від керівництва храму. Якщо у неї з'являться глибокі почуття до дитячого дому і вона стане для неї важливою, то ймовірність, що вона виступить проти духівництва, щоб захистити Дитячий будинок. Я вважаю, що уникати ситуацій, які викликають конфлікти — це дуже розумно.
Ґіл просить допомогти, а Фран проти цього. З якоїсь причини я вирішила запитати Делію про її думку.
- Якщо думаєш, що можеш їм допомогти - допоможи. Я ж не хочу мати з цим нічого спільного. Мені не хочеться згадувати.
Вона багатозначно відвернулася в сторону.
Гил, не знаючи підтримки своєї пропозиції, згрімався, наче його сильно поранили. Він висихав зуби і подивився на мене, а потім повільно опустився на коліно. Він склав руки на грудях і опустив очі.
- Сестро Мейн, прошу допомогти цим дітям.
Від його благання я прикусила губу. Є якась частина мене, яка каже, що якщо я можу допомогти - я повинна допомогти. Якщо комусь потрібна допомога, я просто не можу відмовити йому.
Але якби хтось, кому я допомогла, постійно потребував моєї допомоги — навіть не знаю, як би я полагодила таку ситуацію.
У минулому житті, коли я була Урано, мені доводилось займатися волонтерською роботою, але вона була обов'язковою частиною моєї освіти. Тоді, мене мало що цікавило, крім читання звичайно ж. Тепер я - Мейн, слабка і тендітна, яка потребує постійної допомоги ззовні. Люди завжди стежать за мною і допомагають у щоденному житті. Єдине, що я можу робити в такому тілі - давати поради. Важко уявити, що я можу робити крім цього.
— Зараз, — почав Ґіл. Вона мені подобається. Я насолоджуюся нею. Якби мене не хвалили за неї, я б ставився до неї по-іншому. Мені дуже приємно, але я хочу працювати дедалі більше. Я хочу робити все можливе, щоб пишатися мною і моя зарплата зростала. Я також маю добре харчування. Здорова їжа дуже смачна. Я ніколи не голодую. А ще, у мене є своя кімната настільки велика, що я можу спати в ній витягнувшись у повні зростання. Так от, маючи все це і думаючи про тих дітей ...
— Гил, извини. — сказала я. - Я нічого не можу зробити. Хоч на мене і синя роба, але у мене немає сили благородної людини, тому я не можу ігнорувати пораду Франа.
Гил глянув на мене поглядом, повними досади.
Я простолюдинка, яка хотіла обміняти свою ману і гроші на право читати книжки. Боюся, я знаю дуже мало про цей світ, щоб пообіцяти надати допомогу сиротам, і в наступному випадку взяти обов'язок щодо них.
— Але, — продовжувала я, - це питання стане темою головного священика. Я думаю, що раз існує надлишок священиків у сірих робах, можливо головний священик дасть декому з них піклуватися про сиріт. Або ж він просто може віддавати більше грошей на вміст дитячого дому. Или...
Я замовкла.
- Я запитаю його, чи можна щось зробити, щоб покращити життя дітей у дитячому домі.
Дякую. — Відказав Ґіл.
Головний священик настільки добрий у справах управління, що одноголосно справляється з організацією бита всього храму. Якщо я розповім йому про дитячий будинок, то він напевно отримає допомогу від будь-якого засобу чи навіть людей. Тепер, коли у мене є план, я починаю дихати і заспокоююся.
— Фран, сильно нахмурившись, подивився на мене.
— Сестра Мейн, — сказав він. — Вам дійсно не потрібно вплутатися у це.
- ...Я просто збираюся поговорити про це з головним священиком. Будь ласка, чи не міг би ти узгодити з ним час для нашої зустрічі?
Якщо він відмовить мені в допомозі, то на жаль, я нічого не зможу зробити. Якщо ж він зробить пропозицію, ми зможемо допомогти дитячому будинку. У будь-якому випадку, потрібно поговорити з ним, бо якщо цього не зробити, мені не буде відомо напевно, можу я допомогти чи ні.
Фран вагається. Я знову прошу його. Нарешті він погоджується.
Коли продзвонив п'ятий дзвін і настав час для зустрічі, Фран та я попрямували до кабінету головного священика. Фран, здається, вже розповів йому про мету мого візиту, тому головний священик дивиться мені прямо в очі і відповідає.
- Ваш запит відмовлено. Причин, щоб покращити ситуацію в дитячому домі немає.
— А?