Влада черв'яка. Глава 068
Непорозуміння і переконання.
Голова храму, побачивши, як я впала прямо перед ним, покликав священика в сером, щоб він відніс мене до кімнати для ночівлі, і залишив жрицю доглядати за мною, аби я більше не йшла сам.
У результаті, я не змогла залізти в туалет самій, а мені довелося покластися на допомогу жриці. У момент, коли мені довелося займатися своїми справами, і при цьому хтось спостерігав за мною, був принизливою, а після того, як мене змусили попросити жрицу допомогти очистити мої відходи я зовсім так неймовірно сильно змутлася, що більше не змогла дивитися їй в очі. Я хотіла натягнути покривало на голову і швидко стати сором’язливою, але насправді я не змогла зібратися з силами, щоб змусити своє тіло зашевелитися.
Коли я лежала на ліжку, пригнічена тим, що не можу поворухнутися, церемонія хрещення підійшла до кінця і він прийшов провідати мене. Коли він побачив, як добре було в кімнаті, і помітив, що хтось був ще у кімнаті щоб стежити за мною, його очі широко розкрилися, а він кинувся до мого ліжка.
- Що ти робила весь цей час, Мейне?
- Емм, я заблукала в пошуках туалету... і знову впала без сил.
Коли я слабо підняла голову з подушки і дуже широко посміхнулася йому, він подивився на мене, не вражений, потім склав руки і закачав головою.
- Це не може бути все так, так? Розповісти мені всю правду.
- Гм... Ну, я знайшла бібліотеку, і я трохи перехвилювалася...
На моїй підлозі-фразі Левются, нахиливши голову.
- Що таке "бібліотека"?
- Земний рай, створений богами.
- А?
- ...Комната з великою кількістю книг.
- Ах... Неважливо. Я все зрозумів в будь-якому випадку.
Він потер лоб, зневажливо махаючи рукою. Як тільки він перервав мою розповідь, я почала готуватися додому і потяглася за шпилькою біля мого ліжка.
- Ти ж упустила дещо важливе, чи не так? Ця маленька принцеса впала після того, як звернулася до голови храму.
Поки я заплітала своє волосся, жриця, яка тихо весь цей час слухала нашу розмову, перервала нас, а потім потиснула пічками в шоку.
- Про що ти тільки думала, ідіотка? - Прокричав Лютц.
- Пробач мені. Я дійсно думаю, що я просто трохи перехвилювалася...
Це краще, якби я була трохи більш холоднокровною і зібраною, але все вийшло набагато швидше. Я досягла своєї мети - заклала основу, щоб стати тут жрицею, і навіть храмовий вчитель дозволив мені приходити до нього в кімнату для читання святих Писань. Я спробувала добре обдумати свої дії, але насправді не жалкувала.
- Ми зараз же йдемо додому, перш ніж ти викинеш ще що-небудь, - сказав він.
Левц взяв мене на спину і, під керівництвом жриці, вивішувало нас з храму. Мій батько знервовано чекав нас на площі зовні.
- ...Похоже, хтось вже прийшов за тобою, - сказала жрица. - Ну, на цьому моя допомога закінчується.
- Дякую вам за всю допомогу, — відповіла я.
Ну що ж, мій батько поніс мене на спині додому. По дорозі Летц зробив короткий підсумок для мого батька. Я залишила все це на нього, оскільки покачування на спині вбаювало мене.
- Я повинен закінчити свій контракт тут, в магазині, - сказав Лютц, — так що тільки після цього я поїду додому.
Я повернулася до почуттів, коли почула це і побачила, що ми вже були біля магазину Бенно. Очевидно, я не могла відвідати Бенно в моєму теперішньому стані. Лютц відділився від нас, оскільки йому потрібно було доставити сьогоднішній звіт і підписати свій контракт на навчання.
Марк побачив нас з магазину і вийшов привітатися. Я помахала йому зі свого місця на спині у батька.
- Дякую вам за вітання, містере Марке. - Не думаю, що зможу прийти сьогодні, але я обов'язково повернуся пізніше.
- Подбай про себе, - відповів він.
- Левц, удачі тобі з контрактом, - сказала я.
- Так! Відпочинь як слід.
Левц і Марк помахали нам на прощання, тож ми з батьком поїхали додому разом.
Після незвичайної вечері, коли ціла сім’я сиділа і пила чай, я подивилася на свого батька. У мене не було вибору, я повинен був запитати його, щоб стати жрицею.
- Эй, папочка.
- У чому справа?
Він підніс чашку до рота і зробив ковток.
- Думаю, я хочу піти в храм і стати сестрою у навчанні.
Усмішка мого батька зникла в одну мить.
Наступного разу він з величезним гуркотом поставив свою чашку на стіл. Я здригнулася від раптового шоку, поки весь чай виплеснувся з чашки, розбризкуючись по всьому столу.
- Не могла б ти повторити? - Він сказав з низьким загрозливим тоном. - Мабуть, я не розчув тебе правильно.
Мої очі розширилися. Гнів і відраза, які він мав, були настільки сильними, що в мене по спині бігли мурашки, а серце швидко закололося.
- Жрицею в храмі.
- Не будь такою смішною! Ніби я коли-небудь дозволю своїй доньці приєднатися до храму.
- Па... Папочка. Чому ти так розлютився?
Я й гадки не мала, що могло б так раптово роздратувати його. Я думала, що буде якийсь опір, але я і не подумала що це питання викличе у мого батька такий сплеск люті.
- Учеництво священика або жрици - це справа сиріт! Якщо б у тебе не було батьків і немає захисника, то це мало би стати твоїм останнім засобом існування. Це вже точно не для тебе, Мейн!
- Тільки сироти... Чи стають священиками?
- Так, все вірно, - відповів мій батько, раптово ставши безпорадним. - У тебе є батьки, так що ця робота не для тебе. І навіть не питай мене!
Я оборушена реакцією мого батька. Потім, щось клацнуло, і я стала розуміти, про що він говорить. Мені здається, що мене трохи обманули слова голови храму про те, як він не сподівався знайти кандидатів на місце для жриць-учениці » з такої сім'ї (Африка).
- Ґюнтер, - сказала моя мама, – Мейн же не знала, так що не потрібно було з нею так грубо.
- Ти маєш рацію.
Батько довго дихав, наче випускна роздратовка, а потім почухав голову. Моя мати почала витирати бризки чаю зі столу, з цікавістю схиливши голову.
- Але, в будь-якому випадку, чому ти раптом вирішила, що хочеш стати жрицею?
Я побачила, як мої батьки говорили мені, що ми мали різні погляди на священиків і жриць. Якби я мала описати, що думаю про священиків і жриць, то сказала б, ніби вони мають досить респектабельне майбутнє, так що їхня реакція була трохи дивна.
- Ну, після того як я знепритомніла на церемонії хрещення, я пішла шукати туалет і серйозно заблукала.
- Ти була в кімнаті допомоги, вірно? Хіба не було туалету на виході?
Мій батько, який отримав спрощене видання подій від Летца, був трохи здивований. Звичайно ж, був зазвичай туалети завжди розташовані дуже поруч з великими кімнатами, які використовують простолюдини.
Я похитала головою. - Так як моє плаття було таким красивим, мене прийняли за якусь багату дівчину, і мене відвели зовсім в іншу кімнату, як ту, до якої ходять торговці з рекомендальними листами від палаців. Виходить, що поблизу не було нічого...
- Ах, ну звичайно, ти ж була в тій сукні.
Батько кивнув кілька разів. Моя мама і Торі виглядали досить чуйними.
- Поки я шукала, я ніби натрапила на місце, яке виглядало так, наче ним користувалися двіряни...
Вся кров скла зі обличчя моїх батьків. У суспільстві, яке була так сильно стратифіковано, як це, то ми насправді були повністю відокремлені від палаців. Якби я хиталася, загубилася і в кінці була б спіймана дворянином, то був би дуже великий шанс, що це могло б стати кінцем мого життя прямо на місці.
- Мене знайшла жриця, тому я не зустріла ніякого дворянина, але там була бібліотека! Там було так багато книжок. Я дуже, дуже хотів їх прочитати, так сильно, що нічого не могла вдіяти, але я не змогла увійти...
- Книги? - Перепитав мій батько, його брови затрималася.
Коли я запитала, чи можу зайти, жричка відповіла, що зможу, якщо стану сестрою в навчанні...
І тоді ти просто вирішила, що станеш жрицею, не замислюючись про це? - Відмовся від цих книжок. Просто продовжуйте робити те, що ти робила до цих пір.
- А?
Я дивилася без виразів на нього, не вірячи, що мені так ось просто сказали відмовитися від книг. Він же дивився на мене, абсолютно серйозно, без жодного натяку на посмішку на його обличчі.
- Якби тобі довелося вибирати між розривом усіх зв'язків з твоєю сім"єю і перебуванням у дитячому будинку, де б ти могла стати жрицею та читати книги, або чи ти залишилася би тут із нами, живучи своїм колишнім життям, що б ви обрали?
Він просив мене вибирати між книжками і сім’єю, а в голові у мене було пусто. Я хотіла б залишитися зі своєю сім’єю до кінця, поки пожирач не набив би мене. Я подумала, що поки я дотримуюся цього плану, зроблю кілька книжок і прочитаю їх, доки не стану задоволена. Проте, сьогодні я знайшла бібліотеку і була в захваті від того, що зможу читати книжки. Я дуже хвилювалася, але навіть не думала про те, щоб відокремитися від своєї сім'ї.
- ...Розорювати зв'язки... З моєю сім'єю?
Мої плечі затремтіли, а мій голос говорив слабким і потрісканим. Мій батько серйозно кивнув.
- Верно. Жрці живуть у храмі. Робота важка, і люди з якими ти будеш працювати, всі сироти. Ти не могла б цим займатись, бо в тебе є запасний пожирач. Ти втратила свідомість під час церемонії, бо не змогла справитися зі своїм фізичним станом. Ну як? Ти чекаєш, що зможеш там працювати? Крім того, книги дуже цінні. Вони досить рідкісні, що ці люди навіть захищають їх за допомогою якихось магічних інструментів, щоб бути впевненими, ніби якісь незнайомці не зможуть увійти в їхню бібліотеку, вірно? Як ти думаєш, що зможеш доторкнутись до книжок, як тільки станеш учнем?
Усі його аргументи були добрими. У мене не було можливості спростувати що-небудь з цього. Відповідь в моїй голові була одна: стати жрицею не вийде. Тим не менш, я дійсно не хотіла б відмовлятися від усіх тих книг, які я знайшла. Поки я кусала губу, відчувши, що ось-ось заплачу, Торі взяла мене за руку. Її очі були повні сліз, і вона стиснула мою руку так, ніби ніколи не хотіла б знову її відпускати.
- Ти хочеш стати жрицею? Ти ж обіцяла мені, що залишишся тут зі мною, але вже захотіла порушити свою обіцянку і стати жерицею?
Слова Торі встромилися у мене, як стріла в серці. Коли я відчула, як моє тіло виходило з сил, то похитала головою.
- ...Не-а. Я просто намагалася придумати, як я зможу почитати книги, які були прямо переді мною. Я зовсім не хочу стати жрицею.
Учеництво жриці - це засіб досягнення мети, а не сама мета. Я не хотіла бути їй настільки сильною, щоб усі мої рідні плакали і назавжди залишили їх самі.
Коли я відповіла, Торі з радістю усміхнулася, але її тривога все ще залишалася.
- Я так рада - вимовила вона. - ...Ти ж залишишся тут зі мною, вірно? Як ми обіцяли одне одному?
- Так. ... Коли мені стане краще, то я піду до храмового вчителя і скажу йому "ні".
Коли вони почули мою відповідь, мій батько раптово зітхнув з полегшенням, наче він весь час затримував подих і міцно обіймав мене.
- Я такий радий, що ти розумієш. Ти моя дорогоцінна донька. Не вирушай до храму.
Поки у моєму серці була дійсно щаслива, що все це закінчилося після того, як я змусила свою сім'ю плакати, в цей же момент, коли я зачинила свій шлях до тієї бібліотеки, пожирач, природно ж, почав поширюватися за моїм тілом.
- Мейн, твоя температура піднімається, так? - Бачу, мій батько.
- Хіба ти сьогодні не падала кілька разів? - запитала моя мама. - Ти, мабуть, трималася тільки на стресі від розмов. Іди вже і відпочинь.
Коли я спала, то відчула спеку повільно поширюватися по мені, а потім закрила очі.
Я не думала, що коли-небудь я не виберу книги.
До цього часу я не мала навіть варіанта “не книжка ” ». Ще в мої дні Урано, я б відразу обрала книжки і залишила свою сім'ю. Незважаючи на все це, книжки були для мене головним чином у моїй свідомості. Незважаючи на це, я не вибрала відразу книжки. Я подумала, що моя сім'я для мене найважливіша лише у відсутності книжок, але в якийсь момент мені здалося, ніби вони стали такими ж важливими як і книги.
Але все ж, я нарешті знайшла книги. Я дуже хочу їх почитати...
Я не можу вибирати між моєю сім'єю і книжками, але я не зможу ось так просто відмовитися від книжок. У такому психічному стані, незважаючи на звичайне стримування лихоманки, я не змогла впоратися з нею так само добре, як і завжди. Пожирач боровся з великою силою, наче б насміхався наді мною за те, що я не змогла викинути мої заповітні бажання про цю бібліотеку. Роздратована тим, що я не змогла змусити цю гарячку піти геть, я почала шукати спосіб знайти компроміс між книгами і моєю сім'єю.
Чи є спосіб, як я могла б читати ці книжки і не стати сестрою у навчанні? Оскільки ставлення до храмового вчителя змінилося відразу, коли ми почали говорити про пожертви, я могла б спробувати зіграти на цьому і потім кинути гроші їм, щоб вони пустили мене до книжок? Я не з тих людей, які люблять солити гроші, щоб домогтися свого, але відчайдушні часи вимагають розпачливих мір, чи не так? На даний момент, якби я могла просто сходити до кімнати храмового вчителя і почитати святі писання, то цього було б достатньо, чи не так?
Врешті-решт, мені знадобилося близько двох днів, щоб здолати пожиратель на цей раз. Коли ж моя температура, нарешті, впала, і я змогла встати, моє тіло було все ще велося. Жар вже відступив, так що, якщо я проведу ще один день відпочинку, то думаю, після цього я відразу б видужала.
Лютц прийшов провідати мене, і коли він побачив, у нього з'явилися незрозумілі слова лциа.
- Ти все ще виглядаєш не дуже добре. Містер Бенно сказав, що хоче поговорити з тобою, але здається, сьогодні ти не зможеш цього зробити.
- Льотц, у тебе є якісь плани на завтра? Я хотіла б піти до храму, а після цього ми пройшлися б в магазин містера Бенно, ти ж зможеш йти зі мною?
Коли я задавала своє запитання, Левіц злегка нахилив голову в сторону.
- До храму? Звичайно, але що тобі там потрібно?
- Шанувати святі писання. Я мушу сказати їм, що не хочу бути сестрою у навчанні.
- А? Сестрой у навчанні? Звідки ти це взяла?
Якщо так подумати, хоча жриця розповіла мені про те, що я втратила свідомість під час правління керівного органу храму, вона не сказала чому я зверталася до нього.
- Я ж казала тобі, що знайшла бібліотеку під час церемонії хрещення, вірно? Мені сказали, що єдиними людьми, які зможуть увійти в храм, є люди, пов'язані з храмом. Я почула, що найшвидший спосіб отримати доступ до цієї бібліотеки - стати сестрою в навчанні, тому я відразу вирішила стати нею.
- Хіба це не більш безглуздо, ніж моє бажання стати перекупником? Поглянь на речі реально хоч раз. Хіба не ти навчила мене не бігти поломкою голови, а шукати альтернативний шлях, який був би простіше і доступніше?
Чути ці слова від Летца, який пройшов шлях від хлопчика, що мріє про краще життя, до хлопця, непохитно стоячий на ногах, наступного за своєю мрію сон, досить болісно.
- Я не думала ні про що, крім короткого шляху до читання цих книг.
- О боги, ти не звертаєш уваги на будь-що, якщо мова заходить про книги. А нормально буде, якби ми просто не повернулися в храм взагалі, а? Метання між надією і розпачем шкідливе для здоров’я. Хіба це не змушує тебе думати про свою гарячку?
- Цього разу я змогла взяти все під контроль, тільки сказавши собі що зможу принаймні піти і почитати священні Писання, — відповіла я.
Він подивився на мене з подивом, потім криво посміхнувся, поплескавши мене по голові.
- Компроміс із самим собою, так? Я не думав, що ти коли-небудь відступиш якщо справа торкнеться книг. Це, мабуть, було важко зробити. ... Ну, якщо тільки візит до храму змусить тебе почуватися краще, то звичайно ж. Я дійсно думаю, що жити там було б занадто важко тобі.
- Так, я знаю.
Наступного дня я попрямувала до храму з Летцем. Я одягнула свій новий, більш красивий одяг, бо потім ми зайдемо в магазин Бенно. Крім того, оскільки територія довкола цього храму є особливо доброю, я не думаю, що мені слід бути там у моєму традиційному вбранні.
Я сказала воротарю своє ім'я і що хочу зустрітися з головою храму. Здається, про мене вже все розповіли, тому що з'явився священик у сірому, готовий показати мені храм.
- Що ти будеш робити, Льотц? Навіть якщо ти підеш зі мною, тобі ж нічого буде зайнятися? Може, сходиш поки в магазин містера Бенно і займаєшся? Коли я закінчу свої справи тут, то я сама дістану до магазину.
- Я зайду до п'ятого дзвінка, так що чекай тут. Не йди сама, добре?
- Добре, - відповіла я.
Священик в сірому повів мене через храм у покої церковного вчителя, але його там не виявилося. Замість цього головний священик, одягнений в голубу робу, привітав мене. Він приблизно був того ж віку, що і мій батько, з блідо-блакитним волоссям, які тягнуться до його плечей. Глава храму була хорошою, солідною людиною, але верховний священик був досить високим і струнким. Схоже, він звик до практичної праці зв’язку з організацією людей і втечею.
- Ви повинні бути Мейн? - запитав він. - Мене звати Фердінанд. Отець Безеванц розповів мені про вас. Прошу, проходьте.
- Дуже дякую, — відповіла я.
- Він попросив мене прочитати що-небудь із Святого Письма, поки він не повернеться.
Здається первосвященик був тут, щоб почитати мені вголос, але навіщо головному священику розважати мене? Що я зробила цього разу? ... Пожертви, так?
Оскільки я була тим, хто може дати їм багато грошей, то думаю, що вони почали ставитися до мене з великою ввічливістю. Здається, що сума грошей, яку я їм подарувала, мала досить значний вплив. Якщо це так, то в залежності від того, як підуть переговори, я могла б відкрити шлях до цієї бібліотеки.
- Тепер, будь ласка, сідайте і послухайте.
Ми сіли за стіл в центрі кімнати, і він почав читати мені, але оскільки я сиділа навпроти нього, все, що я бачила, це тільки обкладинку книги. Здається, вони не дозволять мені доторкнутися до книги. Вони ставляться до мене обережно, не знаючи, що я можу робити або про що думаю.
- Ем, отче. Я не хочу просто слухати, я хочу бачити книгу.
- Чому це раптом? Хіба ви не хотіли дізнатися історію богів?
- Я хочу, але я також хотів би дізнатися нові слова з книги.
Судячи з його обличчя, мої слова зачепили його слабке місце. Він з хвилину думав, а потім кивнув.
- Ах, я зрозумів. Але це наші дорогоцінні святі писання. Ти можеш пообіцяти мені, що не доторкнешся до них?
- Я обіцяю.
Первосвященик посадив мене на свої коліна, щоб я могла побачити святі писання і почав читати вголос. Сторінки книги вже пожовтіли по краях в місцях, де їх не торкалися, а сторінки були вкриті абсолютно красиво-чорнилами літерами. Я вдихнула повний грудку аромат старої паперу, а потім повільно випорошила.
Здається, що історія про хрещення була дуже перефразована в більш простих лексиках. Зараз вона звучала зовсім по-іншому. Поки первосвященик читав мені, я вивчала нові слова. Було цікаво бачити, що всі види іменників і дієслів, які мені були цікаві, як пишуться за довгий час до цього, з'являлися один за одним. Я звертала увагу на слова, які не знала у святих писаннях і яких ніколи не торкався.
- Ти дуже швидко вчишся! Якщо ти так добре набуваєш знань, то тебе варто вчити. ... Ви ж не з благородних, чи не так? Чи в одному з твоїх батьків є благородна кров?
- Думаю, що ні в найменшій мірі.
- Ах, який сором.
Я й гадки не мала, чому перший священик вважав це ганьбою. Проте я відчула, що він може бути як Марк відповідає за освіту священиків і жриць. Він виглядає дуже схожим на вчителя, так і створює враження, що він сильно звик викладати інших так само, як Марк.
- Аа, ви вже прийшли? - сказав глава храму, входячи до кімнати. - Сподіваюся, я не змусив вас чекати.
Тепер, коли начальник храму повернувся, перший священик наказав мені повернутися на своє місце і обережно поклав книжку на полицю.
- Батько Фердінанд читав мені священні Писання, - сказала я, це було дуже весело і корисно для мого відпочинку. Щиро дякую за увагу.
Повільним, легкими рухами глава храму сів у крісло, в якому спочатку сидів перший священик, поки той залишився стояти осторонь.
- Ну, що ж сказали твої батьки?
- Вони сказали мені, що тільки сироти стають жорсткими, тому вони просто відрубали мене і казали: "Ні".
Первосвященик нахилився до мене з нетерпінням, яке вже блистело в його очах, але коли я сказав йому це, його плечі сумно опустилися. Він зітхнув, похитав головою. Поруч з ним, перший священик відкрив рот, щоб заговорити.
- Не зовсім правильно, що до духівництва приєднуються тільки сироти. Благородні діти теж так роблять. Правда, сироти можуть стати священиком або жрицею, але це тому, що вони не в стані знайти іншу професію. Робочі місця для сиріт дуже обмежені, тому вони часто не мають іншого вибору, як стати священиками чи жрицями.
Я поморгала кілька разів. - Чому ж вони не можуть знайти іншу професію?
- У них немає нікого, щоб направити їх до когось і в них не було нікого для догляду за ними.
Я добре це розуміла. Система працевлаштування в цьому місті дуже залежала від того, чи родичі або друзі можуть направити вас на стажування, тому для сиріт це буде надзвичайно важко. Людям і так важко знайти роботу, крім тієї, на яку їх батьки їх відправили, тому я не можу уявити собі, як повинно бути тяжко сиротам, які навіть не мають жодних зв'язків.
- Ну, я просто хотів би прояснити, що ви можете стати жрицею, не будучи сиротою.
- Я зрозуміла вас. Однак мої батьки також сказали, що коли б я стала учнем тут, то мені довелося б жити в храмі і працювати старанно, щоб не втратити свого слабкого тіла.
- Ти хочеш сказати, що ти не просто відчула себе слабкою, а ти зазвичай така слаба?
Глава храму злегка нахмурився, погладжуючи свої білі вуса, і я зрозуміла, що його обличчя виглядало б ідеально у костюмі Санти на фоні снігу. Я сильно кивнула йому.
- Це вірно. У мене хвороба під назвою "пожирач".
- Пожирач?
Повільний, граціозний глава храму раптово встав прямо, широко розкривши очі. Перший священик, вже стоячи, плескав рукою по столі і з запалом нахилився до мене.
- Ви сказали пожирач?
- Д... да. Щось не так?
У них було зовсім різні вирази обличчя, коли вони оточили мене, а я інстинктивно стала п'ятитися. Я нахмурилася, задаючи питанням, чи не сказала я щось жахливе, і глава храму повільно підняв тремтячий палець до дверей.
- Батько Фердінанд, - сказав він, — будь ласка, принесіть реліквію.
- Да знаю!
Перший священик злегка кивнув, потім швидко вийшов з кімнати, використовуючи свої довгі ноги. Він видався таким елегантним на перший погляд, але він був надзвичайно швидкий. Він так поспішає, що навіть залишив двері відкритими після того, як пішов. Я оглядала його слідом, і похитнулася, як начальник храму повернувся до полиці на якій містилась книга святих писань.
- Ми молимося богам!
Він раптом почав молитися, встаючи у позу Glhaco. Зловивши його ритм, я рефлекторно підняли руки.
- Ми вдячні богам!
Як вода, що тече, він занурився в догезу і я обшарашено подивилася йому у спину. Я тремтіла від страху, дивуючись що, чорт візьми, відбувається. Я переконана, що відбувалося щось жахливе. Я дійсно хотіла вже було втекти далеко звідси, але судячи з їх загрозливого виду з хвилину тому я не могла собі уявити, що вони дозволили б мені зробити це.
Заціпенівшись у кріслі, я повільно відвернула погляд від голови храму, який продовжував молитися. Через двері я почула дуже швидкі кроки, які все швидше ставали голосніше, і верховний жерець увірвався назад до кімнати, несучи з собою щось загорнуте в сверток тканини. Він розгорнув тканину, розкрив чашу, яку я вже бачила під час церемонії хрещення, і обережно поклав її на стіл.
- Будь ласка, доторкніться до цієї чашки.
- А? Правда нормально, якщо я доторкнуся до неї?
- Так, тільки швидше!
Я боязко простягла руку до чашки на столі. Ці два чоловіки пильно спостерігали, як їхні очі сяяли. Як тільки мій кінчик пальця досяг чаші, вона стала яскраво світити.
- Ваау? Якого біса?
Я відчайдушно віддерла руку назад, і світло поступово згасає. Поки я перекладала погляд туди-сюди, зі свого пальця на чашу, главу храму і головний священик обмінялися поглядом, потім кивками.
- Мэйн, — заговорив голова храму, - я хотів би переговорити з вашими батьками.
Мамо, тату, мені дуже шкода.
Здається, тільки що відбулося щось важливе.
