Влада черв'яка. Глава 67
Заборонений Рай
Кімната, в яку мене привів священик у сірому була не з тих кімнат, які використовувалися б для надання допомоги бідним людям. Ні, ця кімната була для ночівлі. До того ж, на основі того, наскільки вона була чистою і скільки уваги було зосереджено дизайну інтер'єра, якщо порівняти її з кімнатами очікування біля воріт, то вона безумовно нагадувала мені більше кімнату для багатих, торговців та тих, хто має двоянський рекомендаційні листи.
Цікаво, це все через цю сукню...
Спираючись лише на те, скільки тканини використовують у одязі і як щедро та фарбовано вона вишита, можна було б приблизно вгадати про кількість грошей для власника. У порівнянні з моїм звичайним одягом, сучасна сукня була надзвичайно повітряна і химерна. Його вишивка не обмежувалася тільки покривом, і на ній були вишиті крихітні мереживні квіти. Так все екстравагантно виглядало. Моя шпилька - теж індивідуальний дизайн, тому з першого погляду можна подумати, що швидше за все я достатньо багата, щоб бути навіть на одному рівні з Фройдом.
Но... Мені ж не потрібно було вказувати, що я насправді з бідної родини, так? Священик сам це вирішив, і якщо він передумає, тоді я поняття не маю, яке лікування я насправді отримаю. Хіба мені не завжди говорять бути такою чесною в усьому?
- Вибачте.
Коли я нахмурилася, міркуючи про себе, священик у сірому м’яко примусив мене на диван. Я відчула, що ось-ось упаду, тому потягнулася до підлокотника, щоб заспокоїтись. Десь у той же час священик обережно зняв з мене шпильку і дуже уважно рухався, скинувши взуття.
А?
Я була шокована настільки спонтанним і природним лікуванням. Це нагадало мені про те, як у домі Фрейди Ютта постійно втручалася і допомагала майже в усьому. Цей священик дуже серйозно ставився до людей. Мої очі округли, і я навіть повністю забула спробувати ввічливо відмовитися, коли він встав, приготував ліжко та відніс мене як принцесу.
- ...Ах... ем ... Зі мною дійсно все добре!
- Не добре брехати перед богами. Ви ж у церкві, не забувайте.
Це не брехня, хоча...
Він поклав мене на ліжко, а потім ввічливо покрив ковдрою. Потім він поклав мою шпильку біля ліжка і поставив мої туфлі коло підніжжя ліжка. Цей чоловік здається неймовірно досвідченим особистим слугою, а не священиком. Від цього мені стало більш, ніж трохи незручно.
- Відпочиньте поки тут, - сказав він. - Я провіщаю вас пізніше.
- Добре.
Священик вийшов з кімнати, з бавовною закривши за собою двері. Я не могла шевкнутись з якою-небудь реальною силою, так що я поки почекаю тут, відновлюючи свої сили.
Моя сім’я, без сумніву, хотіла б знати, чому я впала, але не можу розповісти їм, що я просто занадто сильно розсміялася. Левець, який дуже хвилювався, напевно розсердився б на нього. Як тільки я подумала про це, так відразу ж образ Льотця встає у позу Glishco з'явився в моєму голові, і я фирнула зі сміхом.
Деякий час я лежала склавши руки, і моя сила потихеньку повернулася. Я стиснула і розтискала кулак, щоб переконатися в цьому.
Отже, що тепер робити? Мені потрібно піти напудрити носик. (П/п: на японській тут стоїть фраза ́, дослівно “нарвати трохи квітів ” ». Жіночий евфемізм, аналог нашого “припудрити носику 4).
Прямо поруч з ліжком стояв нічний горщик, але оскільки я не знаю, де взяти воду, то очищення мого безладу згодом буде проблематичною. Люди, які зазвичай зупиняються тут, ймовірно, беруть слуг з собою, щоб вони самі не мали справу з цим, але в мене немає нікого такого. Також я не могла попросити священика, з яким щойно зустрілася, прибрати за мною. Принаймні, я хотіла б знайти когось, щоб запитати, де я можу дістати воду, а потім непомітно подбати про свою особисту справу.
Я повільно витягнулася вертикально і експериментально розмахувала руками та ногами. Здається, мені стало краще до такої міри, що я раптово не впаду знову у відключку. Я взяла шпильку, залишену біля ліжка, і зробила собі зачіску. У будинку Фрейди був дзвіночок біля ліжка, щоб покликати когось, але тут його не було.
Це була надзвичайна ситуація. Піду пошукаю когось.
Я не мала уявлення, скільки часу насправді потрібно щоб знайти когось, тому я вирішила почати шукати перш ніж все стане дійсно відчайдушним. Я плакала з ліжка, одягла черевики і вийшла з кімнати.
Хоча деякі стіни були прикрашені колонами, різьбленням та барельєфом, коридори, які простягалися попереду мене, зроблені переважно з білого каменю. Стук моїх черевиків про камінь луною віддавався від гладких стін, але я не чула чужих кроків, і не бачила ніяких інших слідів людської присутності. А тим часом я почала повертатися до місця хрещення.
... Хм? Я десь згорнув не туди?
Незважаючи на те, наскільки був білий храм, я помітила інші кольори тут, то там. Резьба і статуї поступово ставали все більш вишуканими та елегантними, до такої міри, що я не уявляю, наскільки ж сильно екстравагантні вони стали. Думаю, я підійшла ближче до того місця, куди зазвичай тільки приходять двірники.
Кров миттєво відштовхнула від мого обличчя. Якщо палац мене помітить, то мене допитають і все стане дуже, дуже важко.
Не добре. Мені потрібно розвернутися, прямо зараз!
Я прокручувалася на підборах, потім майже тремтіла від страху і швидко почала повертатися тим же шляхом, яким прийшла. Я хотіла якомога швидше вибратися з зони двореалів. Щоб бути впевненою, що я не заблукала на зворотньому шляху, я намагалася йти по місцях, які можна побачити.
Я ж бачила вже цю різьбу, так? І пам'ятаю, що ця тканина була теж...
Поки я шукала поворот, який привів би мене назад в мою кімнату, я почула звуки кроків іншої людини, що наближається до мене. Якщо я вже встиг вийти з зони дворонів, то була б у захваті від цього. Але зараз мені не хочеться бачити мене. Мені потрібно десь сховатися. Якщо це був священик, то, мабуть, нічого страшного, але я боюся, що це була якийсь палац. Я дуже озиралася, але в цьому коридорі мені ніде було сховатися. Я занадто сильно виокремлюся, та й мене відразу помітили.
- Хто там? Що ти тут робиш?
Строгінний голос виходила від жриці, волосся якої було вкладено дуже акуратно. Її зовнішність була дуже обережною і діловита, але чомусь вона також справила враження сексуальної секретарки. Священські одягу, які вона носила, були такого ж сірого кольору, як і у священика, який мене сюди приніс, хоча дизайн відрізнявся. Я не знаю, з чим це пов'язано: священики і жриці в принципі одягаються по-різному або з тим, що були різні спеціальні церемонійні одягу. Якщо подумати, то на церемонії не було ніяких жриць, так?
Я зітхнула з полегшенням, що ця жінка не була дворянкою, а потім одразу почала просити вибачення за те, щоб вона увійшла до зони дворахів.
- Мені дуже шкода, мадам. Мене звати Мейн. Я знепритомніла серед хрещення і мене забрали в кімнату відпочинку. Зі мною не було супроводжуючого, та й я не мала ніякого дзвіночка щоб покликати когось, тому я сама пішла подивитися чи зможу знайти кого-небудь. Я заблукала, а коли зрозуміла це, то вже була тут...
Жінка подивилась на мене, вивчила з голови до ніг і смиренно зітхнув. Вона похлеснула себе в щоці, важко дихала, але не відвела мені очей.
- У мене є справа, яку я повинна прямо зараз зробити, але потім покажу вам зал поклоніння, де проводиться церемонія хрещення. Ви не могли б трохи почекати?
- Так, мем, дуже дякую.
Жриця злегка прищурилась, і пішла, клацаючи швидкими кроками, що відступають по коридору. Я пішла за нею, намагаючись не відставати. Якщо ми йдемо занадто далеко, то я ймовірно відключуся.
- Зачекайте тут, будь ласка. Мені потрібно закінчити свої справи тут.
Завдяки тому, що ця жриця потрібна була лише до наступної кімнати, мені з великою радістю вдалося не впасти по дорозі.
- Ха, хаах...
Я кивнула, всмоктуючи повітря, поки намагалася відпочити. Жрица подивилася на мене з стурбованим похмурим поглядом і зі скрипом відкрила двері. Я поклала руку на стіну, щоб заспокоїтися, а потім виглянула за двері, в яку увійшла жриця. Коли я побачила, що було всередині, моє дихання повністю зупинилося.
- ...? Це ... це ж... Бібліотека?
Це була не особливо велика кімната, але стіни були повністю викладені книгарними полками. З першого погляду я побачила на них в основному стоси паперів і дерев'яні дошки, але були й полиці, приховані за зачиненими дверцями шаф, і я змогла відразу уявити, що саме там зберігалися цінні книги.
Посередині кімнати стояли два довгих стола, нахилені одна до одної, і їхні поверхні були похиленими по діагоналі, ніби полегшуючи читання. Їх довжина нагадала мені довгі, з'єднані столи в лекційних залах університету. Вони виглядали досить довгими, щоб п'ятеро змогли сісти поруч.
Також на столах були прикуті 6 товстих міцних цепей. Кожна з них мала свої міцні книжки, які лежали на столах.
- ... Це ж "бібліотека з прикутими книгами."
Відвідування історичних бібліотек у іноземних країнах було однією з моїх бажань, коли я була Урано. Звичайно ж, це альтернативний всесвіт, а не чужа країна, і це бібліотека храму, але навіть якщо так, чи можу я вважати цю мрію збулась? Іноземна бібліотека, зачинені книжкові полиці, книги прикуті до столу, книжки, через які ви могли б відчути історію, навіть незалежно від того, що ж саме ви читаєте... Це я ніколи б не змогла побачити в тому житті.
Рука, яку я поклала на груди, щоб заспокоїтися, затремтіла. Я відчувала, як кров текла по моїх венах. Те, чого я так довго хотіла, чудесним чином було прямо перед моїми очима... Очі, з яких котилися сльози радості, одна за одною.
- Я... Я ніколи не бачив такого раніше...
Це моя перша бібліотека з прикутими книжками, але що важливіше, це було вперше після мого приїзду в цей світ, коли я побачила достатньо книжок у одному місці, яке мало бути названою бібліотекою. Хоча це була і маленька кімната, але для мене, яка стільки часу жила тут та не знайшла жодної книги, вона була справжньою скарбницею щастя.
Можливо, ця бібліотека - рай, створений самими богами. Мій Бог був тут для мене!
- Ми молимося богам! Ми вдячні богам!
Коли будете в Римі, як римляни. Глибоко зворушена, знайшовши цю бібліотеку, ні, ця бібліотека з ланцюгами, я стала в позу Glsigno, потім впала у догезу, показуючи мою вдячність небесам. Я трохи хиталася, коли робила це, але я сподіваюся, що мої емоції і моя вдячність були належним чином передані.
Я швидко витерла обличчя і руки на одязі, перевіряючи знову й знов, щоб переконатися, що вони не були брудними. Переконаючись, що мої руки бездоганні, я повернулася, щоб оглянути жрицю і з тріумфальною походкою, крокнула вперед у цей славетний рай.
- Вибачте меніПХ?
Моє обличчя врізалося у щось, ніби я тільки що увійшла в роздувні двері, яка ще не відкрилася. Оскільки я так сильно врізалась у неї, то перед моїми очима танцювали зорі.
- Ой...
Я сиділа на землі, потираючи голову однією рукою. Я простягла другу руку до дверей. Після певного моменту я вже не могла рухати рукою. Здається, там дійсно була якась невидима стіна. Я спробувала вдарити її пару раз, але не було ніяких ознак її відкриття.
- А? Чт... Чому?
Жрица увійшла нормально, без проблем. Я поняття не маю, чому тільки мене так відкинули. Світ перед моїми очима трохи темніший, і я почала стукати по невидимій стіні. Вона не зміщалася ні на дюйм.
Рай перед моїми очима, але я не можу увійти. Я бачила стільки книжок прямо перед собою, але я не могла доторкнутися до них. Чи таке жорстоке катування є нормою існування? Зайти так далеко і отримати відмову? Ви засранці, боги! Поверніть мені мою вдячність!
- Ні, впустіть мене! Впусти мене тоожее!
Книжки настільки цінні, що тільки палаци мають доступ до них. Храм використовував магічний інструмент, щоб заспокоїти дітей під час церемонії хрещення, так що не без підстав можна було думати, що є якийсь трюк, який захищає ці дорогоцінні книги. Я знала це, але це вже занадто. Опинившись у обіймах такого відчаю, коли я бачу книги, але не можу увійти в цю кімнату, я впала в недостійну купу, нездатну навіть витерти сльози, що ллються з мого обличчя.
- Я просто хочу почитати...
Жриця, закінчуючи свої справи, вийшла з кімнати із пачкою паперів, схожих на якісь документи. Вона подивилася на мене зверху вниз, поки я сиділа на підлозі, притулившись до невидимої стіни з заплаканими очима, і жриця зробила переляканий крок назад.
- Що... Ти робиш ...?
- Паачеомуу! Чому... Чому я не можу увійти?
Я слабо вдарила кулаками невидимий стіну, жриця озирнулася назад, у бібліотечний зал. - А, сказала вона.
- Там є дуже цінні книги, тому тільки представники храму можуть входити.
Її слова дали мені неймовірну надію. Якщо тільки представники храму могли б увійти, я повинен отримати цей дозвіл. Боги ще не покинули мене. Я швидко витерла сльози і спіпали з обличчя, а потім витягала рукою в повітря.
- Запитання! Як мені отримати дозвіл від храму?
- ...Сам простим способом було б стати сестрою в навчанні, чи не так?
Здається, що учениця жриц називає сестер в навчанні. У такому разі, якщо ця жінка доросла, її будуть називати сестрою.
- Тоді я стану сестрою у навчанні! Як я можу це зробити?
- Вам потрібно всього лише поговорити з головним священиком або храмовим главою. Тож пішли в зал поклоніння.
Здається, вона думала, що наша розмова скінчена, але я енергійно загарбувала головою.
- Де може бути храмовий глава?
- Його участь у церемонії хрещення вже закінчилося, так що він, ймовірно, зараз у своїх відпочинку, але ... Ви хочете піти зараз?
Вона явно намагалася випроводити мене, але я не дозволю такому джерелу цінну інформацію вийти з-під мого контролю.
- Так, мем! Я не можу повернутися додому, поки не зустрінуся з ним!
- ...Тоді ходімо запитаємо у храмового глави.
Я не знаю, через те що вона зрозуміла мої глибокі переконання або тому, що її судила, як поводитися зі мною на основі мого одягу, але вона смиренно зітхнула і потім відвела мене в покої глави храму.
Здається, що мені вдалося повністю заблукати в храмі, бо зал храмового майстра був дуже близько. Коли жриця отримала дозвіл увійти, мене залишили за чудовим дерев’яним дверима. Коли я оглядаюсь довкола, то побачила різні дорогі прикраси та картини. Верхень цієї релігії має бути дуже багатою.
- Отець Безеванц, є кандидат, щоб стати сестрою, вона очікує вже тут, бажаючи побачити вас ... (п/п: Храмовий глава (вчитель) не згадується тут явно в оригінальному тексті, оскільки японською мовою прийнято звертатися до ваших начальників виключно за їх посадами. Це звучить дуже жорстко англійською мовою, тому тут жриця звертається до нього по імені і неофіційній назві. Мейн, як справжня японська дівчина, продовжує звертатися до людей за їхньою посадою доти, доки Автор вважатиме це необхідним.)
- Кандидат?
Через щілину, залишену в дверях, я почула розмову ремісника храму і жриці. Я відразу відчув, що мене чекає співбесіда. Переконуючись, що мене не видно за дверима, я швидко перевірила, чи мій зовнішній вигляд був в порядку. Була тільки єдина пляма на моєму плаття, яка з'явилася від сліз і соплівень, і то воно вже висохло, хоча тканина на цьому місці було трохи жорсткою.
- Так, дівчина, яка прийшла сюди на сьогоднішню церемонію хрещення.
- Хм, можливо мені варто зустрітися з нею.
- Будь ласка, заходьте, - сказала мені жриця.
Я намагалася увійти в кімнату, швидко і професійно, але двері виявилася набагато важчими, ніж я думала. Не маючи іншого вибору, я накинулася всім своїм вагою на неї, штовхаючи двері з усіх сил, а потім прослизнула через зазор, як тільки він став достатньо великим.
- Прошу вибачення за вторгнення - сказала я.
Покої голови храму нагадували мені кімнату Фреди. У центрі кімнати, близько до дверей, було щось на зразок зони реєстрації зі столом і кількома стільцями. У самій далекій стіні кімнати стояла ліжко з товстим навісом, а в протилежному кутку було робоче місце. У робочому просторі стояли товстий стіл і дві книжкові полиці. На полиці сиділи 30-сантиметрові статуї богів, священних Писань, які я бачила якийсь час тому під час церемонії і свічки симетрично, так що святі Писання були просто по центру.
Я стояла на роботі, тому підійшла до них і слідувала за своєю поставою. Він стежив за мною майже болісно важким поглядом, поки я наближалася. Я повільно зітхнула і приготувалася зі своєю рішучістю. Це співбесіда. Сусідство, яке вирішить, чи зможу я коли-небудь увійти в цю бібліотеку.
- Ваше ім'я?
- Мэйн, сэр, — відповіла я. Я склала руки на грудях. - Якщо це взагалі можливо, я хочу стати тут сестрою в навчанні. Я була б дуже вдячна вам за вашу увагу.
Глава храму посміхнувся мені і поклав ручку. - Ну тоді, Мейн. Чому б мені не почати з питання, чому ти думаєш, що хочеш стати сестрою в навчанні?
- Тому що тут є бібліотека, сер.
Очі храмового майстра трохи розширилися, можливо, тому, що моя відповідь була зовсім несподіваною.
- ... Бібліяотека? Ти вже вмієш читати?
- Так, сер, хоча і є багато важких слів, яких я досі не знаю. Якщо б я могла почитати книжки, то вивчила би більше слів. Ось чому, поки я жива, хочу уважно прочитати всі книги тут.
Голова храму потер лоб, зітхнувши. Його плечі опустилися так сильно, що він виглядав майже замученим і закривав головою.
- Я думаю, ви щось неправильно зрозуміли. Храм - це місце, де моляться богам. Жрецы и жрици тут - слуги богів.
- Звичайно, відповіла я. - Мені це відомо. Але чи ж товста книга святих писань, яку ви читали на сьогоднішній церемонії, не була написана про богів? Для мене ці святі писання подібні до самих богів. Я хочу прочитати все про богів. Я хотів би дізнатися все про богів, сер.
- Ви фундаменталіст за Святим Письмом?
Гострий блиск проник у очі ремісника храму. Я поняття не маю, чи повинна я була сказати "д або "ні" на це питання. Це трохи турбувало мене, але я не могла зрозуміти, що це слово знав будь - яка дитина, з якою була присутня на церемонії хрещення чи ні. Замість того, щоб ризикувати і говорити щось непотрібне, я подумала, що буде краще, якщо я просто скажу йому: "Я не знаю".
- Я ніколи раніше не чув цих слів, тому я не знаю, що вони означають, але в моєму серці немає жодного сумніву: я хочу читати святі Писання і дізнатися все про богів. Будь ласка, повірте в мою пристрасть, якою Бог вогню благословив мене. Я щиро сподіваюся, що зможу стати сестрою у навчанні і прочитати тут усі книжки та дізнатися все про богів. Як я можу переконати вас у цьому?
Він виглядав трохи приголомшеним, поки я натискала на нього, але він подивився на мене над і вниз, задумливо погудів собі, а потім кивнув.
- Я вже переконався у вашій пристрасті. Якщо це дійсно ваше бажання, то ви обов’язково мусите стати сестрою у навчанні.
- Справді?
Але якщо дитина з такої родини, як ви, хоче приєднатися до церкви, вона повинна зробити пожертву відповідно до рівня пристрасті. Ти знаєш, скільки це коштує?
Здається, що оскільки мій одяг мав на увазі багато грошей, цей чоловік намагався використати мене. "Якщо ви хочете приєднатися, то заплатите", ось що він насправді сказав. Я вже повністю усвідомила, що така релігія не може бути тільки доброю. Все, про що він запитав, якщо я дійсно хочу приєднатися, так це скільки ж грошей я можу запропонувати йому натомість?
Я задумалася над цим і чула, що для купівлі однієї книжки потрібно витратити кілька маленьких золотих монет. Якби я отримала доступ до цієї бібліотеки, то мала б принаймні 10 із цих громіздких книг. У мене немає інших порівнянь для цього, окрім як бібліотеки в Японії, але у цих бібліотеках ви платите приблизно стільки ж, скільки коштує одна книга, щоб мати можливість читати всі книги в бібліотеці. Потім, якщо ви додасте до цього всі документи на полицях і також можливість читати стільки, скільки я хочу, перш ніж помру, а потім відклавши гроші, які я віддаю своїй сім'ї... Одна велика золота монета не повинна бути проблемою.
- Я не знаю, яка фактична ціна грошей, але ... якщо подумати про те, скільки грошей я маю, то я могла б пожертвувати до однієї великої золотої монети.
- Бо... Великий? - Храмовий глава прокричав, і плівок вилетів з рота.
Жриця також лягла рукою по губах, широко розкриваючи очі. Судячи з їхньої реакції, я цілком впевнена, що назвала їм надмірну суму грошей.
- А? Невже це занадто багато? Але це ж абсолютний максимум, я же можу заплатити і менше, розумієте?
Голова храму обмінявся поглядом зі жрицею, потім прочистив горло від такої реакції. Він нахилився вперед, серйозно дивлячись на мене.
- Ах... Ну, я дуже радий, що така дівчина, як ви, горить з достатньою пристрастю, а вона навіть готова зайти так далеко, щоб приєднатися до нашого храму в якості сестри у навчанні, але поки церемонія хрещення не прийшла, ви ж уже вирішили, де б ви хотіли працювати, правильно? Хіба ви вже не член чогось іншого?
Звичайно, якби у мене вже було місце роботи, раптово стати сестрою в навчанні було б неможливо. Тим не менш, я планувала працювати поза моїм домом, тому в мене насправді немає фактичного робочого місця, звідки б я пішла.
- Я вже тимчасово зареєстрована в гілдії торговців, але у мене поки що немає роботи. Оскільки моє тіло дуже крихке, я планувала працювати з дому.
- Працюєте на будинку? Ви донька торговців? Якщо б ви стали сестрою у навчанні, то вам довелось би розірвати будь - які зв’язки з іншими організаціями. Що б сказали ваші батьки, якби ви пішли з гільдії торговців і стали сестрою у навчанні?
- Мені доведеться обговорити це з батьками, але...
Я замовкла. Я не могла відразу відповісти на гільдію торговців. Я все ще повинна була бути в ньому, якщо я збираюся продовжувати купувати і продавати речі.
- Цікаво, чи зможу я взагалі вийти з гільдії торговців? А що станеться з усіма грошима, які я назбирала до цього часу, і зі всіма товарами, якими буду випускати в майбутньому?
Поки я задала питання вголос, намагаючись зібратися з думками, храмовий вчитель, підслуховуючи, трохи округлював очі, дивлячись так, як ніби у нього виникло запитання.
- Гроші, які ти заробила? Товары? Ти ж не просто допомагаєш батькам з роботою?
- Ні, сер.
Це мій шанс показати, наскільки унікальним було б моє приєднання до храму. Я звернулась до списку важливих запитань на співбесіді і пояснила йому все, що я так намагалася зробити. Вкратце.
- ... Хм - вимовив він, - якщо ви не зареєстровані в гільдії для допомоги з бізнесом вашим батькам, то, можливо, замість того, щоб просто відкликати реєстрацію, ви могли б приєднатися до нас. Можливо, мені доведеться порадитися з главою гільдії.
Він захоплено посміхнувся мені, наче це був саме та відповідь, яку він хотів почути. Якби він міг поговорити з начальником в гільдії торговців для мене, це було б величезним рятувальним колом. Я подякувала йому ввічливо, довіривши переговори з головою гільдії.
По-перше, мені потрібно порадитися з батьками.
- Ну, якщо ваші батьки будуть заперечувати або коли з'являться якісь інші питання, тоді, будь ласка, приходьте поговорити зі мною відразу ж. Якщо вам потрібно почитати книги, то, будь ласка, приходьте сюди, до цієї кімнати. Ви не зможете увійти в бібліотеку, але я з радістю дозволю вам прочитати священні Писання, які у мене є тут.
- Справді? Дуже вам дякую! Ми молимося до богів!
У той момент, коли я стрибнула в позу Glheco, я відчула, що моє тіло починає ліниво нахилятися убік, і вся кров почала стікатися з мого обличчя.
Я перестаралася знову, чи не так?
Оскільки Левця тут не було, ніхто не зупинив мене від перебуття або нерозсудливого бігу. Здається, що я не зважала на свою поведінку і підштовхнула своє тіло до максимальної межі його тіла.
- ...Ох, тільки не знову...
Зі стуком я впала на землю і не змогла сама встати. Я була дуже вдячна, що цього разу я залишилася в свідомості навіть тоді, коли не могла поворухнути тіло. Лежачи там, я зосередила всю свою ментальну енергію на згустці пожирача всередині себе, хоча зараз його було не так вже й багато.
- Що сталося? Що сталося?
Очі голови храму були сповнені тривогою, поки він спостерігав, як я впала прямо перед його очима. Він встав з достатньою силою, щоб відкинути стілець назад. Ошарована жриця втупилася на мене, а потім тихим голосом пробурмотіла про себе.
- Тепер, побачивши це і згадавши її слів, - бурмотіла вона, нахиливши голову в сторону, – хіба вона не говорила, що вона впала прямо посеред церемонії хрещення?
- Що? - Він вигукнув главу храму, дивлячись на неї.
Я застряла на підлозі і вибачилася перед ними двома.
- Вибачте, але я трохи нервувала. Я не можу зараз поворухнутися, але будь ласка, дайте мені хвилинку.