Влада черв'яка. Глава 65
Хрещення
Утро моє хрещення було бурхливим, особливо для моєї мами. Вона повинна була приготувати сніданок, привести себе в порядок після нього, і одягти мого батька та себе у свою єдину красиву одежу, так що, якби я спала або повільно пробивала свої страви, вона б точно роздратувалася на мене. Таким чином, я запихала швидше свій сніданок в рот так швидко, що відчула, як можу задихнутися, і поки вона прибирала зі столу, Я пішла у спальню разом з Торі, щоб переодягнутися.
Завдяки тому, що Торі і моя мама поступово робили невеликі доповнення до мого одягу то там, моє плаття вже не тільки розвивалося додатковою тканиною. Ці два чоловіки використовували свої вміння у виготовленні мереживних квітів, витісненої взимку, щоб прикрасити сукню невеликими квітами по всьому світі. Якби Бенно не дозволив мені залишити решту нашої зимової праці, то вони б ніколи для цього не володіли.
Моя цільна сукня шуршало, поки я натягувала його через голову, як звичайну футболку. Я обхопила синім поясом свою талію і зав’язала його бантом. Конци пояса звисали до голини.
- Мейн, чи не повинна ти об'єднатися поясом двічі? - сказала Торі, насупившись.
Я розв'язала пояс і спробувала обернути його навколо себе двічі. Тим не менш, я думала, що була в стані так зав'язати його минулої взимку, але зараз він виявився трохи короткий, так що я не можу більше зав'язувати його у красивий бантик.
- А? Я що, занадто багато їла? Я стала трохи пухенькою?
- О, нет же! Ти просто став трохи більшим.
- А? Я стала більше?
- Напевно, так. Слухай, коли ми шили тобі сукню то воно висіло у тебе під колінами, але зараз же це вже на середині коліна. Ти став трохи більше!
Здається, я стала трохи вище від зимового періоду між влітку і взимку. Якби я була нормальною дитиною, то це було б очевидним, але оскільки мій пожирач змушує мене рости занадто повільно, я ніколи не відчувала, що я так сильно розстачу. Я стояла там, глибоко зворушена і тремтячи від радості, але Торі була трохи прагмачніше. Вона подивилася на кінці пояса, роздумуючи про те, як все зробити.
- ...Що б я не придумала, така довжина просто не піде. Пояс буде виглядати неохайно в будь-якому випадку. Може, нам варто його укоротити?
- О ні, - сказала я, — це була б порожнеча часу. Все буде і так гарно виглядати, отже немає необхідності вкорочувати що-небудь. Я просто подвоїю його кількість.
- Але це ж не спрацює?
- Я не буду обертати його навколо себе двічі, я просто подвоїю бантик.
Я обмотала пояс навколо себе, потім зав'язала на животі тугою, подвійний бантик-бабочку. Потім, щоб закінчити одяг, я повернула пояс, аби бантик опинився в мене за спиною, як у кімоно.
- А як тепер виглядає? - Запитала я. - Довжина в порядку?
- Так мило! Це так чудово! Як тобі це вдалося?
- Емм, ну...
Поки я намагалася зрозуміти, як краще їй пояснити, моя мама вдерлася у кімнату.
- Якщо ви вже закінчили переодягатися, то зробіть зачіску. Я поки переодягнуся.
- Добре! Я розповім тобі пізніше, Торі.
Я швидко вийшла на кухню і почала працювати над волоссям. Минулої ночі моя сім’я використовувала риншам, тому сьогодні в усіх волосся було гладеньке і блискуче. Не дивно, але мій батько виглядав так, ніби він хотів бути залученим у це, тому я допомогла помити йому волосся. Коли я спробувала запитати, чому він раптом так зацікавився, він сказав, що це тому, Що Отто вихвалявся, як Коріна помила йому волосся. Схоже, він трохи заздрив такому задоволенню життя.
- Дозволь мені допомогти тобі, Мейн.
Коли я почала розчісувати волосся, підійшла Торі і її очі сяяли. Я робила їй зачіску в день її хрещення, тому вона захотіла відплатити мені тим самим.
- Якщо ти сама робиш всі ці дивні речі з прикрасою волосся, а я не можу тобі допомогти в цьому, то дозволь мені хоча б зачісати твоє волосся.
- Добре! Дякую.
Я віддала їй гребінь, і Торі почала працювати сама собі. Здається, вона була в хорошому настрої.
- У тебе таке пряме волосся. Вони такі гарні! Вони ще й добре пахнуть.
- Наше волосся пахне однаково, розумієш?
Коли Торі закінчила, я подякувала їй і потягнулася за шпилькою, моє волосся розвіялося позаду мене. Я взяла шпильку, намагаючись не розчавити ніжних квітів, а потім підняла волосся, як завжди. Навіть якщо б я подумала спробувати зробити більш складну зачіску, то все одно моє волосся не може бути пов'язане з ниткою, тому вся ідея швидко відкинулась би.
- Добре...
Незважаючи на те, що я вже використовую іншу шпильку, то вклала волосся так само як і завжди, тому майже відразу закінчила. Ця шпилька була трохи важчою, ніж той простий стрижень, який я зазвичай використовувала, і варто сказати, що кожного разу, коли я похитав головою, то маленькі квіти звисаючи зі шпилянки гойдалися взад та вперед. Поки я починала веселитися, хитаючи головою, Торі схвильовано плескнула.
- Вау, мило! - Викралась Торі. - Це чудово відповідає твоєму цвіту волосся! І так чудово бачити, як вони розвиваються, коли ти рухаєш головою.
- Тобі личить дуже добре, Мейн, - сказала моя мама.
- Ти схожа на принцесу, - зауважив мій батько. - Ти будеш милою дитиною на всій церемонії!
Мої батьки вже переодягнулися і вийшли зі спальні, щоб нахвалити мене. Я була щаслива, що отримала такі відкриття і похвалу.
- Гей, татусю, хіба ти не теж саме сказав Торі?
- Звичайно! - Він відповів, хапаючи мене і Торі в кожну зі своїх рук. - У мене дві найдобріші доньки в світі.
Торі і я закричали, намагаючись звільнитися. Він хіхікав, відмовляючись нас відпустити.
- Ааа! Ти зіпсуєш мені зачіску!
- Досить вже! - сказала моя мама. - Якщо у вас є достатньо часу на шалости, тоді виходьте вже.
Мій батько відразу ж відпустив нас, як тільки вона це сказала, але вже було занадто пізно. Поки я перекладала дихання, мама подивилась на мене з подихом.
- Мейн, тобі потрібно знову укласти волосся, - проговорила вона.
- Вибач, - сказав мій батько, намагаючись вибачитися.
Я усміхнулася йому, потім витягла шпильку, струшила волосся, вставляє її назад і все готово. Звичайно ж, моє волосся ніколи не зможе бути вкладені у будь-яку надзвичайно складну зачіску, але завдяки своїй своєрідній гладкості, навіть якщо вони будуть трохи з'їдені, то все що потрібно зробити, це трошки розчесати їх рукою, щоб покласти їх знову.
- Схоже, що всі вже починають збиратися зовні, - сказала Торі, широко відкриваючи вхідні двері і махаючи нам. Ми спустилися вниз і попрямували на площу довкола криниці, де почали збиратися багато наших сусідів.
- О, ось Ральф та інші. Летц, здається, також одягнений у обноски Ральфа.
Я подивилася туди, куди вона вказала, і побачила Летця, який справді одягнувся у найгарячіші обноси Ральфа, оточеного великою кількістю людей. Оскільки я не бачила Ральфа в день його хрещення, то б не могла назвати їх обносами, якби мені не сказали. Левц був одягнений в білу сорочку і штани, з блакитним поясом навколо талії. Я знаю, що цей одяг був зроблений для найстаршої дитини в родині Заші. І пояс, і покрий виглядали так, ніби вони сиділи б на Заші набагато краще.
- Левц...
- О боже, Мэйн? Що це за сукня? Ти виглядаєш як дуже багата молода дівчина!
Перед тим як я добралася до нього, тітка Карла встигла перехопити мене. Її гучний голос швидко привернув увагу всіх нас.
- Це обноски Торі, - сказала я.
- Це обноски?
- Так. Було надто вільно навколо плечей, так що ми зібрали тканину тут і тут та додали тесемки, потім була линя тканина по боках, отже ми додавали трохи складок там, а згодом через занадто велику довжину плати, ми загнули тканини і пришили її як треба. Ось і все, зробили деякі прості зміни.
Поки я швидко пояснювала, сусідні жінки зібралися навколо, штовхаючи один одного, намагаючись краще розгледіти мене. Оскільки я була набагато нижчою від звичайної дитини мого віку, то всі мусили згинатися, щоб краще роздивитися. Бути оточеною всіма цими людьми, які дивляться мене зверху, насправді було трохи страшно. Я несвідомо поп’ялася назад і міцно схопилася за спідницю матері.
- Ха! Не схоже, що це всі зміни. Виглядає чудово!
- Ох, дозвольте і мені подивитися! Я зрозуміла, що ви змогли зробити це тому що Торі і Мейн такі різні. У нашій сім'ї таке не спрацює...
- Ахах, я подумала, що пояс трохи екстравагантний, та і він виявився занадто довгим, тому вам довелося подвоїти бант, так?
Всі ці люди розмовляли тільки між собою, кажучи, що їм подобається, але вони іноді кидали ’ вітаючи їх або « щасливого дня хрещення » мені, однак почувалось поверховим.
- А ця шпилька для волосся! Вона така продумана, так? Напевно дуже дорого коштує.
Коли вони вказали на цінність моєї шпильки, моя мама просто засміялася, похитала головою.
- Ми зробили її самі, так що вона обійшлася зовсім не дорого. Оскільки я змогла підгнати їй це плаття, то у мене залишилося багато ниток, які, на мою думку, мені знадобляться на шиття нового одягу, так що ми просто використовували їх.
- Справді? Моя донька казала, що хотіла б, щоб вона теж охрестилася. Як ви думаєте, ви могли б навчити мене як їх робити?
- Вам знадобляться дуже тонкі голки, щоб зробити їх. Якщо ви зможете знайти пару таких, то решта буде легко.
Я зовсім не очікувала, що вона втрутиться! Їй вдалося перенаправити загальну увагу на себе. Тепер, коли вона сама була переповнена запитаннями, я спокійно вислизнув з натовпу літніх жінок. Схоже, що просто трохи інше плаття і трохи інша шпилька дійсно зробили мене метою великого інтересу.
Гаразд, побігу завершено.
У той момент, коли я дозволила собі зітхнув з полегшенням, я відразу опинилася в оточенні тонн дівчат, які цікавилися моїм одягом і моєю шпількою. Це були дівчатка трохи старші, які охрестилися, коли я вперше змогла піти до лісу. Окрім Торі, у мене не було контактів з людьми цього віку.
- Ааа, так мило!
- Дай подивитися, дай подивитись! Вау, Торі ж зробила це, вірно? Дивовижно!
Дівчина, яка колись говорила з Торі, грубо схопила мене за шпильку. Вона плавно зповзла, і моє волосся розпустилося.
- Ах!
- Ой, прости, пробач мене! Що ж мені тепер робити...
Вона стала зеленою, стискаючи мою шпильку, принижена, що вона просто так знищила зачіску, яка, мабуть, причосували роки. Я простягнула руку, солодко посміхаючись.
- Все в порядке! Я можу швидко це виправити.
Вона повернула мені заколку, і я поправила волосся. Я швидко розчушувала їх, міцно обмотала навколо шпильки і за допомогою скручування прикріпила волосся на місці.
- А? Що? Що ти щойно зробила? Це не звичайна прикраса, так?
- Е-хе-хе, - заговорила Торі, — це просте прикраса, але воно також може утримувати волосся на місці. Зрештою моя молодша сестра справді дивовижна!
Торі чомусь гордо надула груди. Після цього всі по черзі милувалися моїм двократним бантом і пошукали моє плаття то тут, то там, весь цей час Торі веселуще все пояснювала. Всім, здається, було дуже весело, але в кінцевому підсумку все, що вони говорили або робили - розмовляли і роблять також літні жінки.
Я якось вислизаю і від цієї натовпу і знову зітхнув з полегшенням. Тепер, коли я, нарешті, не оточена такою кількістю незнайомих осіб, я раптом зрозуміла, наскільки я втомилася. Я почала рухатися в сторону Льотця, сподіваючись знайти місце для перепочинку.
- Люютюц...
- Ох, Mейн! Схоже, що ти нарешті втекла від мами.
Він обернувся, щоб подивитися на мене і раптом завмер.
- Хм? Щось сталося?
- Ну, нічого. Емм...
- Гей, що це за сукня? Воно виглядає зовсім не так, як у Торі.
З'явився Ральф, відштовхнувши Летца.
- Ми просто переробили сукню Торі з її обно... ааахх! Заша, постав мене обрано!
- Вітаю, Мейн! Ти така маленька і мила. Набагато миліше, ніж нахальний Льотц!
- Мэйн, щасливого охрещення. Це плаття тобі дуже личить! Але, боже мій, ти дійсно маленька. Ти навіть не виглядаєш так, ніби вже сьогодні охрестишся?
- Я стала трохи більше! Хоча ви могли й не помітити!
Я шукала Летца, щоб нарешті розслабитися, але тепер я була оточена всіма його старшими братами. Лютц почервонів від сорому і вигнав своїх братів.
- О ні, Заша! Дивись на Мейн, їй дуже погано!
- Воу, Мейн. Тримайся! Церемонія ще не почалася, вірно?
Все ще будучи на руках Заші, я дозволила собі пом’якшити. Наступного року завіса досягне зрілості, і він вже має таку силу.
- Я хочу додому... – заныла я.
- Ми ще навіть не поїхали, - відповів Левц.
Вдалині почали дзвеніти дзвін храму, а їхній ритмічнийзвон звучав по всьому місті. Це був сигнал, що прийшов час піти до храму. З усіх наших сусідів, єдині діти, які охрещуються в цьому сезоні - це Лютц і я. Нас двоє швидко оточили дорослі, що радіють.
- Мэйн, пошли! Вперед, на головну вулицю!
З скорботком мій батько вихопив мене з рук Заши і ми пішли на головну вулицю, на чолі всієї натовпу. Через мить, Льотц нагнав нас. Через плече батька я побачила, як наші сім’ї та інші дорослі стали такими ж. На вулиці попереду, так само як під час церемонії Торі я побачила дітей, що виходять з перевулку то там, а за ними йшли їхні сім’ї. Потім натовп почав виходити, аж поки вулиці не покрились повністю людьми.
- Ти в порядку, Мейн? - запитав мій батько.
- Эм... Ну напевно?
Здалеку я почула, як гучно лунали аплодисменти. Здавалося, що процесія наближалася.
- Відпочинь, поки ми не дійдемо до храму, - сказав він.
- Добре, спробую. Дякую, татко.
Схоже, що мій батько понесе мене до самого храму. Врешті-решт, я не змогла б йти зі швидкістю, з якою всі інші йшли, а якщо я западу посеред всієї процесії, то все буде зруйновано.
За повільною колоною дітей, одягнених у біле, слідували їхні сім’ї. Схоже, що мій батько намагався залишитися в самому кінці черги дітей, у першому ряду батьків. Але якщо Льотц залишиться тут з нами, то він може не бачити нічого крім людей довкола нас.
- Льотц, ти не хочеш піти вперед?
- Ні, якщо ми розділимось, то, коли доберемося до храму, мені доведеться шукати тебе, тому я залишусь тут.
- Тоді, може бути, підеш ближче до краю? Щоб ти зміг побачити магазин містера Бенно на нашому шляху.
- Так, гарна ідея.
Поки я дивилася навколо, процесія почала проходити повз нас. Мій батько зробив крок вперед, тримаючи мене на руках, а Летц прослідкував за нами і приєднувався до процесії. З моєї високої точки огляду, я могла бачити всіх навколо себе, на відміну від церемонії Торі, коли я була повністю похована в натовпі. По обидва боки головної вулиці люди махали нам руками, пронизливо свистіли і обдаровували нас благословеннями. Вікна будинків були широко відчинені, і люди висунулися з кожного будинку, вигукуючи свої вітання. Діти перед нами широко посміхалися, наповнені гордістю, і махали у відповідь людям вздовж вулиць та в вікнах.
- Мейн, - сказав мій батько, – маши всім у відповідь. Так ти говориш їм “дякую ”.
- О, зрозуміло!
З підказкою батька я відпустила його руку і з усмішкою почала махати. Я намагалася махати всім так само, як і члени імператорської родини в Японії.
Так! З елегантністю і вишуканістю!
Цю посмішку і махання рукою, я сама не змогла б придумати, але якщо говорити про їх копіювання, то це була взагалі не проблема. Крім того, ніхто в цьому місті не сміявся наді мною за те, що я наслідувала Імператорську родину. Тому я усміхалася так елегантно, як тільки могла і махала рукою в найчутливішій та витонченій манері, яку лише могла зобразити.
люди вказують на мене, я так сильно відмінююсь!
Я не знаю, через те що мій батько зробив мене занадто помітною чи ні, але я відчувала, що привернула надто багато уваги. Але, оскільки всі дивилися на процесію, я не думаю, що я єдиний, хто привернула тут всю увагу.
- Мэйн, — заговорив мій батько, - у мене руки трохи втомилися. Я збираюся поміняти їх місцями.
- Добре, - відповіла я.
Коли ми чекали на центральній площі процесії з інших вулиць, мій батько поміняв пози. Я вже бачила все до цього моменту під час церемонії Торі. Після того як всі зберуться на центральній площі, ми почнемо рухатися до храму, що стоїть перед укріпленими мурами.
З центральної площі я побачила, що храм - це будівля з білого каменю, яка стояла вище за зовнішній мур міста. Насправді, він такий же високий, як і самі укріплені стіни. Це було чудове будівля, але через довгі вузькі вікна, які були на всій його поверхні, і з-за того факту, що він був побудований так, Що майже стирчав із самих стін замку, я не могла не задатися питанням, чи був він спочатку використаний в якості фортеці або навіть був частиною самі стіни замка.
Гм, хоча вони й взяли будинок для солдатів і використовували його в релігійних цілях? У воєнний час храм, мабуть, приймає людей для надання медичної допомоги, але вони змогли побудувати його в мирний час на всі підношення, пожертви або якими вони там способами вичавлюють гроші зі своїх віруючих...
Оскільки я зробила все це припущення лише з знань про Японію, то не можу бути ні в чому впевненою у цьому світі. Однак я й досі не думала про те, що вони називають "храмом" і ніколи нічого навіть не бачила на його архітектурному стилі чи зовнішньому вигляду.
Тепер, коли всі зібрались, ми почали рух до храму. З того моменту було видно, що люди по стороні дороги і діти, які приєдналися до процесії, наділи багато різних речей. Зрозуміло, що сама тканина коштує багато грошей, і, хоча вбрання все ще в основному всі білі, манжети та вишивка були добротно зроблені.
Після того як ми пройшли ще трохи, з'явився магазин Бенно. Я побачила, як вишикувалися в одну лінію Бенно, Марк, Отто, Коріна і всі знайомі обличчя з магазину.
- Льотц, я бачу містера Бенно і пана Марка! Містер Отто і Міс Коріна теж прийшли привітати нас.
- Серйозно?
Я могла бачити все на рівні мого батька, але Лютц був нижче висоти процесії, тому, здається, він досі не міг побачити магазин Бенно. Коли він, нарешті, помітив його, він сильно заусміхнувся і став махати їм. Марк помахав на відповідь, і всі інші співробітники наслідували його приклад, усі кричали як один.
- Льотц, Mейн, вітаю!
Я трохи здивована, що раптово так сильно виділялася, але я була схвильована, щоб привітати все, і я сильніше помахала їм. З таким позитивним настрійом, як у мене, не залишилося й сліду Імперської гідності. Отто обіймав Корину лівою рукою і махав нам правою. Корінна теж м’яко усміхалась.
- Обов'язково зайдіть на зворотному шляху з храму до них, щоб сказати спасибі, - сказав мій батько Лютцу, нахилившись, аби з’їхати його волосся, поки він йшов поруч із нами.
Ми обоє закинулися.
- Гей, Mейн, - заговорив Лютц. - Як ти думаєш, чи виглядав Майстер Бенно трохи здивованим?
- Ти теж це помітив, так?
Серед усіх, хто посміхається і розмахує руками співробітників Бенно єдиний стояв на нас і потираючи віскі нахмурившись.
Хм, знаючи Бенно, хіба він не так само дивиться на мене, коли я зроблю щось дійсно непотрібне? Я щось знову зробила не так?
Ми наближалися все ближче і ближче до храму, а деталі білого будинку, який я бачила ще здалека, почали повільно з’являтися в полі зору. Вздовж стін були вирізьблені барельєфи, а з обох боків — чотири кам’яні вивалення. Чи були це статуї богів цього міста або просто звичайні прикраси, я не можу сказати.
Коли я спостерігала за початком процесії, яка почала входити до храму, ми почали проходити повз дім Фреди. Глава гільдії та його сім’я зайняли позиції вздовж вулиці. Я навіть побачила Ільзу і Ютту там теж.
- Вітаємо, Мейн!
- Дякую!
Люди, яких я знала, кричали мені руками. Я помахала їм у відповідь і закричала слова подяки.
- Фрейда!
Голова гільдії тримав Фрейду на руках, як і мій батько мене. Вона виглядала трохи шокована, посміхаючись і маша мені в відповідь.
- Мейн, ти виглядаєш чудово! – прокричала вона. Серед усіх аплодисментів я ледь почула її.
Перед кількома драбинами, які ведуть до храму, стояли гвардійці. Одягнені в голубий одяг з простими доспехами. Я побачила на них прекрасний орнамент, і вони були відполіровані до такого ступеня, що блищать на світлі. У поєднанні з тим, що їх одяг була також глянцевою, здавалося очевидним, Що це був ритуальний наряд.
Величезні подвійні двері нависли над нами, вище росту двох дорослих чоловіків. І двері, і товсті дерев'яні проєм, в які вони були встановлені, майстерно було оброблено та викарбувані задумато. Ворота були широко відкриті, і за ними я побачила довгу білошкіру площу, що простягається кудись вдаль. У кінці цієї площі стояв великий п'ятиповерховий будинок, і з кожного боку були три-поверхові будівлі. Усі три будинки збудовані з одного білого каменю, але лише один у центрі було прикрашено різьбленням і барельєфами.
- Ну, все, далі без батьків. Лютц, подбай про Мейн заради мене.
- Так, дайте її мені.
Мій батько поставив мене на землю. Я взяла Летца за руку, і ми пішли в кінці процесії до величезних дверей. Оскільки навіть найбільш збуджені та голосні малюки заспокоювалися, як тільки ми проходили через двері, то поступово починали говорити.
- Гей, Maerne.
Голос Летца відобразився набагато сильніше, ніж я очікувала. Я повернулася, щоб подивитися на нього. - Що таке? - Відповіла я пошепки, нахилившись ближче, ніби я намагалася почути якийсь секрет. Левц продовжував дивитися вперед, але нахилився ближче до мого вуха і сказав трохи голосніше, ніж шепотом.
- Це плаття і шпилячка тобі дуже йдуть. Ти шокована симпатична.
Коли всі так хвалили мене, я завжди посміхалася їм у відповідь і дякувала їх, як і завжди, але чомусь цей шепіт справа від мене перед входом до храму зруйнував мою звичайну реакцію.
- Эм? А? А чому, зараз ...
Я інстинктивно подивилася на нього і побачила, як він посміхався щирою посмішкою, наче йому було все одно.
- Мої брати сказали це, перш за все мене, тому я вирішив, що повинен почекати, поки їх не буде поруч.
- Ах... о... Невже це так? Тоді, дякую тобі!
Я поклала одну руку на груди, щоб спробувати заспокоїти своє вистрибливе серце, і, трималася з ним за руку. Ми з Летцем йшли разом до храму.
Оскільки ми останні, хто проходив через ворота, навіть якщо ніхто і не чув, про що ми говорили, то весь наш обмін словами було видно людям позаду нас. Той факт, що натовп позаду нас кричав: « Оу, так мило! Схоже на те, що вони одружуються 14. а мій батько скреготів зубами, поки він проводив нас - це все я дізналася тільки після церемонії.