Влада черв'яка. Глава 37.2
Гільдія торговців
- Доброго дня, пане Бенно. Чим я можу допомогти сьогодні?
- Я тут за тимчасовою реєстрацією для цих двох. Ви можете впоратися з ними обома заради мене?
- Тимчасова реєстрація? ... Це ж не ваші діти, чи не так?
- Це так. Але мені потрібно, щоб вони були зареєстровані. І швидше, будь ласка.
Здається, що тимчасова реєстрація фактично є лазівкою в правилах, де дітям торговців можуть дозволити допомагати у сімейному бізнесі навіть якщо вони не пройшли хрещення і з усіх прав їм не дозволено працювати, не кажучи вже про реєстрації. Оскільки неможливо найняти дитину, яка ще не була охрещеною, діти, які не мають прямого відношення до торговця, таким чином, немає реальної причини брати участь в будь-яких комерційних справах. Отже, не можна дозволити тимчасовий реєстрацію надати дитині, яка не є кров’ю торговця.
Хоча вона сумнівалася, дивлячись на нас, вона слухняно почала ставити мені і Лютцю ряд питань записував щось по-іншому. З того, що я чула до сих пір, я думала що це буде довгий, бюрократичний процес, але це був простий ввід даних: наші імена, імена наших батьків, де ми живемо, наш вік.
- Син теслі і дочка солдата, правильно?
Коли вона закінчила свої питання, її вираз обличчя стало все більш сумнівним, поки вона дивилася те на мене, то на Лютця. Здається, вона шукала хоч якусь причину чому ж ми повинні бути зареєстровані, адже ми не діти торговців. Її очі були надзвичайно не приємні.
- Все так, – сказав Бенно. - Якщо ви закінчили з питаннями, давайте підемо далі. Не думаю, що у когось з нас багато вільного часу.
- Дуже добре, я скоро повернуся. Будь ласка, не вагайтеся і сядьте там, поки ви чекаєте.
Вона жестами вказувала на стійку реєстрацію. Я майже вибухаю через моє бажання негайно втекти до книжкових полиць, але замість цього я подивилася на Бенно.
- Поки ми чекаємо, чи можу я поглянути на книжкові полиці?
- Звичайно. Якщо ти хочеш щось дізнатися, я можу розповісти. Іди ж і чекай там. Лютц, не спускай з неї очей.
- Зрозумів.
Ми з Лютцем спокійно пішли до книжкових полиць, його рука міцно стискала мою. Я переглянула вміст полиць, розвертала пергаментні сувої і перевіряла стоси дерев’яних карт. Це все дуже практична інформація: карти та ілюстровані довідники, альманахі двопанства, правила ведення бізнесу, під копірку зроблені інформаційні бюлетені з інформацією про сусідні райони і так далі.
- Вау, подивися на цю карту!
Це була груба і схематична карта, але я вперше побачила цей світ. Я й гадки не мала, де ми знаходимося зараз, тому взяла сувій під руку і попрямувала до дивана, в якому сидів Бенно. Я сіла на диван так, як зазвичай сідають на нього, знаючи, що це дійсно красива і добра річ, насправді, це був простий шматок тканини, прикріплений до жорсткий доскалі. У цього дивана не був зовсім м'який, що я очікувала, тому мої сідниці сильно прижилися до твердої поверхні.
- Ойй...
- Як же ти повинен бути схвильована, що так кинулася в крісло. Ти дурка?
Я тихо хникала, поки Бенно дивився на мене з відвертим подивом. Я була обманена видимістю розкішного дивана в цій дивній обстановці, ну ви розумієте! Якби я побачила дерево, з якого воно було зроблено, я б не кинулася в нього ось так. Я утримала всі ці відмазки в моєму серці. Після того я розкрила карту на лавці, де ми були.
- Пане Бенно, де наше місто?
- Прямо тут. Еренфест. Це ім'я Господь Бога землі, на його честь назвали місто.
Я вперше чула назву нашого міста. Якщо подумати, це перший раз, коли я так само почула ім'я Господа. Оскільки в мене не було жодних підстав виходити за межі міста, мені не потрібно було знати його ім'я і щоразу, коли люди посилалися на Господа, вони просто посилаються з його назвою.
Здається, на південь від Еренфеста стоїть сільське село і ліс. На захід протікає велика річка, а інше місто сусідньої провінції лежить неподалік. Оскільки лорди цих провінцій мають добрі стосунки, здається, що між цими двома містами жвава дорога, якою люди то туди ходять. На півночі стоїть аристократичне місто, де проживають феодал. На сході простягається величезна торгова дорога, де, як мені здається, працює дуже велика кількість торговців.
- Ну, коли ви двоє вийдете за межі міста, щоб зробити які-небудь покупки, вам не потрібно буде йти з простору цієї карти.
Після Бенно розповів назви деяких інших міст представлених на карті, я повернула карту на полиці і знову почала переглядати кожен документ. На нижньому полиці були книжки, які, здається, призначені для учнів, по них вони вчаться цифр і читати слова. Ми з Летцем переглянули їх, вивчаючи їхній зміст. На додаток до слів, які я вже знала, я побачила ще кілька слів щодо торгівлі. Мені потрібно було часу, щоб все це запам’ятати.
- Містер Бенно, не могли б ми отримати грифельну дошку і калькулятор, щоб Лютц міг навчитися ...?
- Звичайно, я відрахую вартість з вашої зарплати сьогодні і видам всі вам. Навчися старанно, синку.
- До речі, не могли б ви розповісти мені, будь ласка? Коли дитина торговця стає учнем, наскільки добре вона може читати, писати і робити розрахунки?
Після хрещення ми будемо працювати з іншими дітьми торговців. До того часу ми повинні докласти всіх можливих зусиль, щоб переконатися, що ми зможемо зробити те ж саме, як і вони зможуть.
- Вони вже можуть читати і писати прості речі та виробляти базові обчислення. В основному вони знають імена та слова, пов’язані з продукцією, якою торгує їхня сім’я. У математиці вони знають, як робити конвертацію між мідними та срібними монетами.
Це погано. Я нічого не знаю про місцеву валюту. Я вже знаю, що існують великі і маленькі мідні монети, а також невеликі срібні монетки, але я не розумію, який обмінний курс між ними, та їх фактичну ринкову вартість.
Зрештою, вдома ми використовуємо тільки мідь.
Я не думаю, що коли-небудь бачила багато монет, які були зроблені не з міді. Крім того, коли я працюю біля воріт, то лише з сирими числами. Отто розпоряджається усіма справжніми грошима, а я не бачила, щоб він це робив.
- Я думаю, що вам двом найбільше не вистачає знань з клієнтами. Інші діти спостерігали за своїми батьками на роботі щодня, вони вже діють інстинктивно.
- Це...
Це неможливо для нас обох. В Японії тільки я завжди була клієнтом і я фактично ніколи сама не обслуговувала нікого. Левц також, мабуть, не знав нічого про торговця.
Що ми тепер повинні робити?
Перш ніж я змогла глибоко зануритися в лабіринт, співробітник за стійкою покликав нас.
- Ммстер Бенно, лідер гільдії хотів би зустрітися з вами.
- ...Як і очікувалося від цього старого виродка, - пробурмотів він настільки низьким голосом, що тільки ми змогли його почути.
Він встав зі свого місця, його очі холодно блистелі, руки його щільно були стиснуті в кулаки - це картина людини, що готується йти у бій.
- Пішли, ви двоє.
- Так, сер.
Бенно пішов до стійки. З клацанням на найближчій до нас панелі впала в одну сторону, відкриваючи нам шлях для проходу. З іншого боку була ще одна сходи, у верхній частині якої були двері, які автоматично відчинилися для нас. За нею була кімната, яка, хоча й не була особливо великою, але здавалася дуже зручною.
Вогонь вже яскраво горів у каміні, розповсюджуючи тепле світло по килиму. Поверх цього килима стояв офіційний стіл, за яким сидів по джентельменській старий, який, незважаючи на те, що йому за п'ятдесят, все ще мав пристойним тілам. Оскільки, як сказав лікар Гільдії, це звучить дуже схоже на чисто управлінську посаду, я уявляла собі набагато більше дриґлої людини, але побачила, що ця людина ще не досягла розквіту свого життя.
- Ей ви там, ласкаво просимо, - сказав він, встаючи з-за столу з теплою, добродушною посмішкою. - Я радий, що у мене з'явилася можливість поспілкуватися з вами особисто.
- А тепер, Бенно, давай перейдемо відразу до справи. Чому ти просиш реєстрацію для цих двох дітей, які не є навіть твоїми кровними родичами? Зовсім не схоже на те, що хтось управитель вуличним ганчірком, і час від часу просить дозволу для своєї дитини стежити за їхнім товаром, я правий?
Лукава усмішка з'явилася на обличчі лідера гільдії, яка мовчала нам, що настійну вимогу Бенно, за негайною реєстрацією до нашої церемонії хрещення, означає що ми двоє володіємо якимось товаром, через який варто зареєструватися.
- ... Якби я не знав, що ви намагаєтеся зробити, - сказав він, — я ж не можу видати дозвіл на реєстрацію для цих дітей, ти ж знаєш. В Еренфесті немає прецеденту на реєстрацію дітей, які б не були кровопролитними родичами.
Лідер Гільдії дивився на нас обох з задумливою посмішкою, яку мені зовсім не було прочитати. Його усмішка і загальний вигляд були цілком дружніми, але насправді він поводився зовсім не привітно. Зрештою він тільки що погрожував нам відмовою, якщо Бенно відразу не відповість на його запитання.
Я не могла дочекатися відповіді від гільдії, тому дивилася на Бенно і побачила його реакцію. Проте Бенно мав похмурий урочистий погляд людини, яка почувається абсолютно впевнено у своїй перемозі.
- Ти хочеш знати, що такого є у цих двох дітей? - Каже, широко посміхаючись.
- Так, напевно, все так і є. Врешті-решт, це така річ, яку можливо можна торгувати в будь-якому магазині. Думаю, твій магазин почне розширюватися.
Якщо це щось, на що можна заробити реальні гроші, він не хотів би пропустити свій шанс, ось що він сказав. Пане, хіба ви не повинні хоча б приховувати свої справжні наміри?
- Ці діти сказали, що хочуть продавати речі через мій магазин, і тому вони будуть продавати їх через мою крамницю. Верно, Мэйн? Я правильно кажу, Лютц?
Ми все ще боялися випадково сказати щось не те, адже Бенно попередив нас не робити так, тому ми вдвох згнулися і рішуче закидали. Бенно посміхнувся ще сильніше, потім подивився на мене звисока.
- Мейн, будь ласка, покажи лідеру гільдії шпильки, які ти хочеш продавати в моєму магазині.
- Поняла, сер.
Здається, Бенно все ще має намір зберегти нашу нову паперову таємницю. Я не знаю, що він задумав, але оскільки я не хотіла нічого говорити, я ж тримаю рот на замку я взяла свою сумку, витягла шпильку Торі і простягнула її лідеру гільдії.
Миттєвість через вираз обличчя лідера гільдії повністю змінилася.