Сусідські хлопці
Якщо у мене немає книг, я зроблю їх сама.
З того часу, як я зрозуміла, в якому напрямку мені варто рухатись, щоб досягти своїх цілей, мій настрій значно покращився і моє мислення почало більш передбачливо. Проблема в тому, що у будинку не було ні шматка паперу. Це я дізналася з проведеного раніше розвідки. Отже, мені потрібно піти і купити папір, але зовсім немає ідей, де його знайти. Погано те, що в цьому місті немає круглих магазинів, господарських крамниць, супермаркетів чи канцелярій.
Де мені купити папір? Старик з магазину сказав, що потрібно вручну переписувати книжку, тому я подумала, ніби можуть продаватися порожні книги. От тільки де, чорт візьми, мені знайти такі? Можливо, тут є магазин, який спеціалізується на папері.
Якби я була в Японії, це зайняло б одну мить. Я б писала в папці з відривними листками або блокнотом, чи наклеєній папері для принтера. Але тут не було кінця моїх проблем.
У будинку зовсім не було паперу, так що мені потрібно було знайти небагато, якщо я хотіла спробувати зробити книгу. Мама пішла на роботу зранку, тому ми з Торі були вдома. Звичайно, це означало, що я можу звернутися тільки до однієї людини.
— Торі, не знаєш де купити папір?
— Хм? Що ти сказала?
— Папір! Де я можу... Ох!
Торі розпитувала мене, нахилила голову на бік і її коса гойдалася. Переді мною було обличчя людини, яка не розуміє японське слово, яке я використовую.
Погано. Я не знаю, як сказати папір на цій мові. Аргх! Мені потрібно запитати старого продавця, як вона тут називається!
- Ти не знаєш, так?
— Прости, Мэйн. Думаю, ні. Хоча це кумедне слово.
Я драматично опустила голову і глибоко зітхнула. Правда в тому, що папір — це лише одна з моїх проблем. Я також не знаю, де знайти ручки чи олівці. Судячи з того, що я бачила в місті, навряд чи існують механічні олівці або кульки. Малоймовірно, що є хоча б автори.
І чим мені тоді писати? І, звичайно, де я можу знайти це? І, перш за все, я не можу сама вийти на вулицю щоб купити необхідні матеріали. Це дійсно проблематично.
— А! Тато забув це! — З кухні донісся голос Торі.
Я зайшла на кухню і побачила в ній сверток.
Звичайно, це була річ, про яку тато говорив вранці: « Ти можеш дістати її для роботи? » — і відповіла мама. При думці, що вона вийшла б з себе, якби дізналася про те, як тато забув цю річ, по спині пробігли мурашки.
— Торі, матуся розлютиться, да?
— А ти як думаєш?
Не знаю, чи така сім'я чи мир, але місцеві люди дуже щирі у своїх почуттях. Коли вони сміються, то це розкотистий сміх і ідіотська ухмилка, коли вони зляться, тоді бушують, наче полум'я. Іншими словами, вибухний гнів мами мене лякає.
— Торі, нам краще віднести це папці?
—... е-е-ем, ну, залишити тебе одну, эх ...
Коли вона виходила мити посуд, я вислизнула з ліжка і довго плакала. Коли я ходила з мамою за покупками, то втратила свідомість і впала на землю. Моя сім'я, мабуть, вважає мене проблемною, так що Торі не збирається впустити мене з поля зору.
— Якщо татко не отримає цього, у нього будуть проблеми, так?
-Мейн, ти зможеш дійти до воріт?
Замість того, щоб залишати мене саму, вона хотіла взяти мене з собою. Відстань від дому до міського ринку змушувала мене хвилюватися, але гнів матері був набагато страшнішим. Я стиснула кулачки і зібрала всю свою мужність.
— Я... Я зможу!
— Ну, тоді пішли.
Взявши згорток, ми пішли, закутані в безлічі шарів одягу. Хоч ми одягали багато одягу, ніщо з цього не було хоч трохи модним. Вона була виключно для захисту від холоду.
До речі, мій набір одягу включав дві пари нижньої білизни, два кольорових сукні, в’язаний светр, дві пару трикотажних штанів, схожих на кальсони, 2 пари шерстяних шкарпеток. І я одягла все це.
- Торі, цей одяг не надто важкий, щоб рухатися в ньому?
— Якщо ми не вдягнемо це, вітер проникне через латки і шви. Ти дуже легко можеш застудитися, тому обов'язково повинна носити це все.
Було безглуздо сперечатися з матір'ю, коли вона казала одягнути це, але в мене прослизнула думка, що я могла піти проти Тори. Але вона була твердо впевнена, що мені потрібно одягатися таким чином, щоб не захворіти. Я здалася під її сильним почуттям відповідальності. Через це мені зараз дуже важко рухатися.
Торі спортивна, тому хоч вона і була укутана так само як я, їй вдавалося залишатися такою ж проворною. Крім того, вона завжди ходить за дровами з іншими дітьми і виконує завдання мами. Я ж не була ні сильною, ані швидкою. І на мені надета тонна одягу.
— Мэйн, ты в порядке?
— Ха-а-ах... Ха-а-ах... якщо ми підемо ... трохи повільніше... то все в порядку.
Як і минулого разу, я почала задихатися після спуску сходами. Я ходжу у своєму темпі. Якщо я перестараюся і упаду, то тільки доставлю Торі проблем. Дуже важливо повернути її довіру.
Тим не менш, йти по брусчатці так струму-посно ...
Вона дуже нерівномірна, тому якщо ми не будемо стежити за кожним кроком, куди ти йдеш, то можемо запнутись і впасти. Я тримала Торі за руку, дозволяючи їй вести мене доти, доки я зосереджена на тому, щоб іти в правильні місця.
Ми пройшли зовсім небагато, і пролунав хлопчиковий голос.
- О, це Торі! Що ти робиш?
Я підняла голову. Троє хлопців з дерев’яними палицями і луками бігли прямо до нас. Трио з червоними, блондинистими і рожевим волоссям привертало увагу.
Їхній одяг, мабуть, був кольоровим, але роки плями від бруду і їжі зробили його сірою. Вона, покрита плямами, здавалася поношеною. Це не дуже відрізнялося від того, що носила я, так що їх рівень життя був, напевно, таким же, як у нас.
— А, Ральф! І Лутц з Фэем!
Оскільки Торі була дружньою до цих трьох, цілком ймовірно, що Мейн теж їх знала. Я нахмурилася, копаючись в пам'яті Мейн.
О, так, ось він. О, це діти сусідів.
Ральф ровесниць Торі. Він червоний і найсильніший. Головний серед дітей, наче старший брат для всіх.
Фэй теж ровесниць Тори. Розоволосий, з озорим виразом обличчя, він був найгіршою варіацією жартівника. Мейн ніколи не була з ним близька, можливо через відмінності в тілі, так що про нього було мало спогадів.
Лутц, молодший брат Ральфа, одного віку зі мною. Він намагається бути схожим на старшого брата, але залишається милим хлопчиком, який хоче вирости.
Ця Трійця була частиною компанії Торі, коли вони ходили в ліс і іноді брали Мейн з собою. Спогади про ці вилазки були набагато яснішими, ніж інші спогади Мейн.
Поки я була зосереджена на тому, що рилася в моїй пам’яті, Торі зав’язала міцну розмову з Ральфом.
- Мій тато забув дещо, так що ми йдемо до воріт. А ви зібралися в ліс?
— Ага. Хочеш піти до воріт разом?
Звісно!
Коли я побачила, як під час розмови з Ральфом сяє її обличчя, я зрозуміла, що роблю їй багато щодня. Звичайно, піти в ліс з друзями набагато веселіше, ніж няньчитися зі мною, хіба ні? що твоя молодша сестра така повільна. Хоча у мене був жар кілька днів, так що почати ходити було навіть добре. Особливо для того, щоб знайти магазин, де продавали б папір.
Коли інші діти приєдналися до нас, вони почали йти з моєю швидкістю, але Торі раптом прискорилась. Оскільки ми тримались за руку, я прискорилась разом з нею. Мої ноги плуталися.
— А-а-А- а!
— Мэйн? Вибач! Ти в порядку? « Торі відразу зупинилася, тому я не впала, але змогла пройтись по землі коліном.
— Ага...
Колено не дуже боліло, але тепер мені було важко встати, коли я сіла. Я просто хотіла трохи відпочити. Коли я подумала, яка ця неприємна ситуація, Луц простягнув мені руку.
— Эй, Мэйн. Хочеш поїхати у мене на спині?
Луц, ти така гарна дитина!
Судячи з спогадів Мейн, Ральф і Фей поводилися так, ніби вони кращі за Луца, тому хоч він був одного віку з Мейн, він намагався поводитися як старший брат, особливо враховуючи те, що вона така маленька й слабка. Кожного разу, як вона втомлювалася, він брав її речі, щоб вона могла йти далі. Який джентльмен!
Крім того, його світле волосся, які було бачити звичайне ніж рожеві або зелені, мене трохи потішали.
- Мейн, у тебе знову жар? Якщо стане погано, я понесу тебе.
Лутц виглядав щасливим. Але, хоч він і був більше мене, ми все одно були самотніми, тому нести мене на спині могло бути важко...
Поки я хвилювалася про те, що мені варто зробити, Ральф тихо зітхнув і опустив свої речі.
- Лутц, якщо ти понесеш його, то ми будемо йти до лісу цілу вічність. Я понесу Мэйн. Луц, візьми мою цибулю. Фэй, возьми колчан.
— Ральф...
Луц хмуро подивився на Ральфа. Мабуть, він відчував, що у нього забрали можливість зробити добру справу.
Я міцно схопила його руку.
— Ти перший з них прийшов допомогти мені, Лутц. Ти такий добрий. Дякую! Я щаслива.
Лутцю було достатньо похвали за турботу про мене. Він сором’язливо посміхнувся і без заперечень взяв лук Ральфа.
Якщо ви хвалите дитину за доброту, вона виросте добрим. Я говорю, звичайно, з точки зору дорослого.
— Эй, иди сюда, — кивнув Ральф.
— Ладно! Дякую, Ральф.
Ральф був трохи більшим за Торі. Я опустилася на його спину. Не потрібно бути сором'язливою маленькою дівчинкою. Зовсім ні. Ральф йшов зі мною на спині у нормі.
Моє поле зору стало на 30-40 сантиметрів вище, і звідси світ здавався іншим. Або ж, точніше кажучи, мені не потрібно було постійно дивитися на землю, щоб не запнутися, тому я могла вільно дивитись навколо. Ральф також не йшов повільніше, щоб відповідати моєму звичайному темпу, і декорації постійно змінювалися.
я так високо! Так швидко!
— Не надто захоплюєшся, ладно? Ти можеш знову захворіти.
— Угу! Я буду обережна.
Хе-хе-хе, у того, щоб бути слабкою маленькою дівчинкою, є свої переваги! Крім того, хлопці з лісу сильні. У нього набагато більше м'язів, ніж сподіваєшся від дитини.
Якщо порівняти цих дітей з японськими учнями молодших класів, то вони мають істотну різницю в теломанії. Нечесно їх порівнювати: вони мають не лише інший спосіб життя, але й іншу расу.
Те, що мені не коштувало порівняти оточення з Японією, вже інша справа. Тонкий струмочок іла з вузьких вуличків, кілька мулів, блукають по головній вулиці через груди власного лайна...
Це... не те, щоб я спеціально дивилася на таке! Я була здивована, що мій погляд був автоматично прикутий до такого.
На відміну від того, коли я ходила на міський ринок, вулиці були заповнені людьми, які йшли на роботу, тому я не могла заглянути в магазинчики на перших поверхах, проходячи повз них. У магазинів були скляні вітрини, але звідси я бачила тільки вивіски над дверима. Що ще гірше, всі будівлі по вулиці мали однаковий колір і архітектуру, тому мої очі чіплялися до всього, що хоч трохи виділялося. Це не моя провина!
— Все добре, Ральф? Мэйн не надто важка? — Заклопотано запитала Торі.
Ральф злегка підкинув мене, щоб було зручніше. Він злегка повернув голову.
— Я сказал, все добре. Мэйн дуже маленька и легка. Якщо вона піде сама, то знову будуть проблеми, так?
Я могла відчути сором’язливість на збудженому обличчі Торі і хотіла допомогти їй. Хіба ми не повинні бути вдячними їй?
...О-хо-го! Ральф же просто хлопчик! Може йому подобається Торі? Він намагається використати мене, щоб сподобатися їй. Хоча я не проти. Добре, давайте влаштуємо любов-моркій!
...Звичайно, це тільки моя помилка. Вони обидва замолоді, так що не можуть відчути справжнє кохання... але у мене немає книг, які б я читала, так що дайте мені хоча б пофантазувати.
- Торі, ти пахнеш... Смачно.
Чорт візьми, малюке, думаєш ти герой коханого роману? Звичайно, Торі сором’язливо почерпнула.
— Правда? Дякую...
Може, у мене було не дуже багато досвіду в свої 22, але Торі всього лише шість років, так що природно, що я маю такі думки, правда?
Мене ніколи не турбувало, коли люди говорили, що чоловіки не будуть приділяти мені уваги, якщо я так і залишуся у вигаданому світі, читаючи книжки та фантазуючи. Не тільки сім’я говорила мені це, а навіть Шуу з сусіднього будинку торочив це. Не ваша справа. Ідіоти. Ідіоти!
Поки я розповідав про Японію, любов Ральфа і Торі переросла в гарем, центром якого була Торія.
— Ох, да! Смачно пахне!
- Що? Що?
Фей та Лутц підійшли до Торі і почали нюхати її волосся. Вони всі приблизно одного віку, так що це точно чоловічий гарем.
— Вау, твоє волосся таке гладке!
- Що ти з ними зробила?
Хе-хе-хе. Добре, добре!
Задоволена реакцією чоловіків гарема, я захиталася зі спини Ральфа. Я поклала попурі з сухих квітів у коробку для одягу, щовечора милися, додаючи масла і розчісуючи волосся після купання. Потрохи я піднімалася до норми гігієни у нашому домі.
Здається, мої зусилля почали приносити плоди!
До речі, Ральф і компанія трохи смердять. Тут все навколо смердить, так що я трохи звикла, але є речі, які смердять-вихають. Хоч я ніколи не скажу про це вголос, але сидячи на спині Ральфа, я можу підтвердити, що він смердить.
Я дуже хочу почати мити все з милом. Єдине мило, яке є вдома, — це смердюче мило тваринного походження, котре використовують для чистки та прання. Ніхто не мав приємного мила на основі трав, це жахливо.
А-а-ах, навіть просто мило для рук - вже здорово...
Коли я розслабилася, поглинена у свої думки, Лутц раптом взяв моє волосся, вдихаючи аромат, як він робив з Торі.
- Мейн, ти теж смачно пахнеш! Коли твоє волосся таке прибране, я бачу твоє обличчя. Ти виглядаєш дуже мило.
Він невинно дивився на мене своїми блідо-зеленими очима.
Погано! Лутц, твої кольори занадто гарні! Світле волосся і зелені очі, це рецепт по-справжньому гарячого хлопця!
Ні, ні! Мій співрозмовник - дитина, чому я раптом соромлюся? Я знаю, що у нього немає ніяких намірів, але ця сцена занадто незграбна! Будь ласка, досить! Мені треба бути старше, щоб знати напевно, але в мене немає досвіду у подібному! Я не справлюсь!
Я тут єдина, хто намагається утримати своє серце від того, щоб воно не вискочило з грудей. Всі інші вже говорили про те, що хочуть знайти в лісі, або про час першого снігопаду. Не звертаючи уваги на те, що я збираюся впасти в непритомність. Лутц хвалився тим, наскільки краще він почав стріляти з лука. На відміну від Торі, яка дякувала всім за допомогу, я ледве могла вимовити кілька слів. Моє серце знову стукало.
Хіба для п'ятилітніх і шестирічних нормально робити щось подібне так спокійно? Що з цим світом? Що ж робити скромною, сором’язливою та невинною дівчинкою? Моє серце розросться злобою?
... Не смій запитувати, кого я назвала невинною дівчинкою!