[Павук-Служитель]
Слуга [Павук-Леді], яка є монстром рівня боса. Це не монстр з іменем, це скоріше масово вироблений тип з кількома ними, тому він не дуже сильний. Однак, у нинішній ситуації, це був найгірший супротивник.
[Павук-Леді] не повинна жити тут, то чому вона тут?
Дзвін!
Дзвін дзвенить. Всупереч чіткому звуку, липка енергія охоплює тіло. Природно, що наша швидкість сповільнюється через незручності руху. Зараз це лише невелика кількість, але це велика справа, коли вона збільшиться.
Навіть якщо я зараз безпосередньо візьму участь у перегонах, [Турбо Бабуся] біжить з тією ж швидкістю, що й інша людина. Тепер, коли з'явився [Павук-Служитель], шанси на перемогу дорівнюють нулю. З цим потрібно розібратися негайно!
Розсудивши, що часу на розмови немає, я матеріалізувався прямо з дзеркала та побіг в протилежному напрямку від дітей.
–Ви, біжіть далі!
Коли я пробіг повз Ин Чжон, яку позначили [Пекельні руки], більшість з них були спрямовані на мене. Ти поспішаєш померти, так дратуєш!
–Рухайся!
[Пекельні руки] розрізані на шматки одним ударом. Коли вони зупинилися, я знову побіг на повній швидкості. Коли я наблизився до входу, силует [Павука-Служителя] з'явився в полі зору. Однак дзвінок вже був готовий задзвонити.
Дзвін!
Знову темп сповільнюється. Це не було настільки великою невдачею в битві, але гонка з [Турбо Бабусею] вже була програна. Якщо мені відріжуть ноги в обмін на поразку, наступною ціллю цього павука будуть діти. Мені потрібно поспішати та закінчити це.
Павук-помічник тримав дзвіночок. Його оточує таємнича аура. Якщо ви думаєте, що я продовжуватиму страждати, ви помиляєтесь!
–Ти думаєш, я залишу це так?
Суш! Суш!
–Добре~!
Я розмахнувся ножем і відрубав руку, що тримала дзвіночок. Поки він хапався за власне зап'ястя, я пройшов повз страждаючого монстра та підняв ніж, що впав. У той же час гостра ліва павуча лапа кинулася на мене.
Гух!
Важко. Однак, це повільна атака навіть для мене, який чув дзвіночок. По черзі права павуча лапа цілиться в мій бік, тому я трохи повертаю своє тіло та ловлю її, просунувши ногу між пахвами.
Цілком природно, що панцири ноги були твердішими за руки людського тіла. Тож я встромив ніж у шов суглоба та відірвав ногу.
[Мммммммммммм!!!!]
Тепер воно навіть може кричати. Ніби борючись, маючи тіло, більше за моє, воно відступило назад. Однак, це не мало значення, оскільки все вже було скінчено.
Я кинув ніж у голову спереду. Щойно воно заблокувало його своєю нерозрізаною рукою, я вже опинився в його сліпій зоні. Людська частина [Павука-Служителя] дивилася навколо і це було дивно.
У цей момент я був позаду.
–Прощавай~
Розсік!
Коли я замахнувся та розбив йому голову, павукова сторона нижньої частини тіла також обм'якла та перетворилася на дим. Тільки після вбирання диму голова, залита кров'ю, зникла.
[Павук-Служитель] не був монстром, що був особливо агресивним у грі. Існування, яке з'являється посеред арени для битви з босом і накладає прокляття або якийсь негативний ефект на гравця. Тут були монстри, які з'являлися, і були битви, яких не існувало в грі, тому було природно знати, що цей світ не розвивається в тому ж напрямку, що й гра.
–Мені слід бути обережнішим.
Таке відчуття, ніби густий туман огорнув неясне майбутнє. Можливо, я був би у поганому настрої весь день, якби тільки я не побачив дзвін [Павука-Служителя], що лежав на підлозі.
–Хоча я щойно його вбив, він все-таки вийшов.
Оскільки бій у грі неможливий, це, мабуть, предмет, який можна отримати лише виконавши певні умови, але можливість отримати його, просто вкравши, трохи заспокоїла мене від несподіваного врожаю.
–До речі...Чому мені не відрізали ногу? Гонка, мабуть, вже закінчилася.
Зміна точки зору – Ха Рім (деякий час тому).
Ха Рім вела шлях у темряві. За допомогою Су Хо та Кьон Міна, які підтримували ззаду, атаки пекельних рук були відбиті.
Ми випереджали саму [Турбо Бабусю]. Якщо ми будемо так бігти, ноги Елли не будуть відрізані!
Дзвін!
Чіткий звук дзвенів у моїх вухах. Водночас мене обплутала павутиноподібна липка аура. Я чула це ззаду. Я хотіла обернутися, щоб побачити, що відбувається, але потім зрозуміла, що [Турбо Бабуся] намагається мене обігнати.
Вона швидша? Ні, моя швидкість сповільнилася!
–Ви, біжіть далі!
Я почула голос Елли. Оскільки Елла це сказала, я можу жити, лише дотримуючись її слів! Я бігла на повній швидкості з такою вірою. Навіть якщо я сповільнюся, я все одно зможу це надолужити. Мені потрібно бути сильною!
Я глибше зайшла в темряву тунелю. Тепер я ледве бачила свої ноги та спину [Турбо Бабусі].
–Це...
У моєму полі зору з'явилася біла лінія. Я інстинктивно зрозуміла, що це фінішна лінія.
Дзвін!
–Уф!?
Цього разу швидкість знизилася настільки, що я точно це відчула! [Турбо Бабуся] зникає з поля зору. Фінішна лінія наближається, але Еллі відріжуть ноги, якщо це продовжуватиметься.
–Я маю щось робити!
Я шукала у кишенях під час бігу. Оскільки це була надзвичайна ситуація, я була готова навіть кинути в голову [Турбо Бабусі] дзеркальце, яке мені дала Елла. Якби це був звичайний забіг, це було б порушенням, і мені довелося б з'явитися до поліцейської дільниці за нанесення травм, але це навіть не спало мені на думку.
Однак те, що потрапило мені в руку, було не дзеркальцем, а жаб'ячим яйцем. Жаб'яче яйце, розміром з м'ячик, яке Елла дала мені залишити. Воно походило від монстра, тому не мало бути звичайним предметом.
А тепер давайте подумаємо, як це використовувати?
...
Я не знаю!
Я кинула жаб'яче яйце в [Турбо Бабусю]. Було майже неможливо точно прицілитися в неї в темряві. Це була авантюра.
Щойно жаб'яче яйце покинуло мою руку, коштовність, вбудована в моє намисто, випромінила зелене світло.
[Удача: Нехай удача супроводжує тих, хто не здається.]
Сплеск! Звук зіткнення предметів один з одним.
Відразу після цього мій зір трохи затремтів.
–Це...!
Я одразу помітила зміну, яка зі мною сталася. Кроки [Турбо Бабусі] було чути позаду!
–Ми помінялись місцями!
Фінішна пряма вже зовсім попереду. Однак кроки [Турбо Бабусі] переслідують мене занадто швидко. Якщо це продовжуватиметься, мене точно наздоженуть на фініші. І це закінчиться.
–Я програю.
Немов темрява цього тунелю, що оточує мене, самотність огортає моє тіло. Самотність від того, що поруч немає нікого, коли тобі потрібна чиясь допомога. Я не бачу друзів, які могли б полегшити цей щемливий відчай.
Самотність.
–Але я вже до цього звикла!
Відколи мої батьки померли, я почуваюся самотньою. Тож я біжу. Я біжу, навіть знаючи, що програю!
З наміром померти.
Коштовність на намисті починає світитися помаранчевим.
[Виживання: Нехай ті, хто готовий до смерті, досягнуть кінця]
Я раптом відчула, як липка енергія, яка мене обплутувала, зникає, і водночас на мить втратила свідомість.
–...
Коли я прийшла до тями, я важко дихала. Як пройшов забіг? Я озирнулася і опинилася за межами тунелю. Тоді [Турбо Бабуся], яка насупилася, впіймала мій погляд.
[Цк... Як...]
З цими словами [Турбо Бабуся] зникла. Натомість на її місці впала кругла скляна намистина. Вирішивши, що вона явно важлива, я поклала її в кишеню.
Зараз я не бачу інших. Коли Елла пояснювала операцію, вона сказала, що [Пекельні Руки] не становлять для нас проблеми. Навіть попри це, я хотіла швидко побачити своїх друзів. Я знову увійшла в тунель.
Зміна точки зору – Елла.
Після перемоги над [Павуком-Служителем] я вирішив увійти в тунель і привести дітей.
Першою, кого я зустрів, була Ин Чжон.
–Стій! Не роби цього! Не треба!
Її спіймала [Пекельні Руки] і вона зазнавала переслідувань. Ти багато чого пережила і тобі належить велика заслуга в тому, що ти допомогла іншим дітям бути менш турбованими. Я розмахнув ножем і врятував її.
Ин Чжон була налякана і пішла за мною, тримаючись за мене.
З твоєї точки зору, я також вбивця, але оскільки я також дитина, чи бачиш ти мене як когось, на кого можеш покластися зараз?
Наступними, кого ми зустріли, були Су Хо та Кьон Мін, які застрягли на краю тунелю та були спіймані [Пекельними Руками]. Давайте запитаємо їх, чому вони стояли на краю ось так, з блідими обличчями.
По дорозі вони не могли наздогнати Ха Рім, тому вони вдарили об бік тунелю, щоб спробувати викликати агресію у [Пекельних Рук].
Ця ідея була дивовижною. Вони розумні діти. Мабуть, було страшно, але ви добре впоралися.
А останньою, кого я зустрів, була Ха Рім. Бачачи, що мені не відрізали ногу, здавалося, що вона виграла забіг. Як доказ цього, вона тримала кульку. Мене це завжди вражає. Здається, вона якось використала артефакт і мені було дуже цікаво дізнатися про метод.
Але вона, мабуть, втомилася, тому доведеться відкласти мою цікавість.
–Сьогодні закінчуємо на цьому! Ходімо назад.
Коли ми виходили з тунелю, я думав, відрубуючи руки, що заважали мені. Чи є якийсь спосіб позбутися цих хлопців? Я пам'ятаю, що не було способу назавжди викорінити монстрів, які асимілювалися з картою. Але експериментувати дратує.
Ми пробралися до входу та вийшли на вулицю. Чітко було видно дітей, яких було погано видно в темряві. Здається, немає жодних травм.
Але з якоїсь причини я відчував порожнечу, ніби мені щось бракує.
Коли діти перезирнулися й повернули до мене голови, хлопці поспішно повернули голови вбік, їхні вуха здавалися трохи червоними і вони все ще були дуже налякані.
–Елло! С... Спідниця!
Коли я подивився вниз на слова Ин Чжона, [Пекельна Рука], що виринула з темряви тунелю, тягнула мою спідницю...
Слеш!
–...Краще забудьте про це.
Чи злюся я на дітей, коли сам дорослий? Злюся.
На щастя, спідниця була довгою, тому вони навіть не могли бачити моїх трусиків, але це було ніяково, бо їх майже було видно.
Тим не менш, мені дуже шкода, що я майже виливаю свій гнів.
Ні, я не злюся. Не давай мені шоколад, Ха Рім.
Після цього дорога додому зі мною та дітьми видалася незручною.