Курумі Токісакі завмерла в туманному просторі, серед пейзажу, забарвленого в туманні кольори, і розмитого відчуття часу.
"Ара-ара-ара."
Очевидно, це був сон.
Питання лише: це був хороший сон чи поганий?
"Курумі-сан?"
"Ара, Хібікі-са-?!"
Коли Курумі обернулася на поклик Хібікі, їй здалося, що вона ось-ось виблює кров.
Ні, скоріше, вона відчула, ніби вже зробила це.
Бо те, що вона побачила, було зовсім іншим від тієї Хібікі, яку вона знала.
"Котячі вушка...!"
А ще хвіст і рукавички, що імітували котячі лапки.
Хоча це і мало меншу руйнівну силу, ніж справжній кіт, у Сусідньому Світі котів не було. Власне, їх там узагалі не мало бути.
Але Хібікі перетворилася на кішку.
"Я – котяча Хібікі, ня. Я чула, що Курумі-сан любить котів, тож вирішила відростити собі вушка."
Якщо задуматися, це було доволі божевільне пояснення, але Курумі страждала від гострої нестачі котів, тож вона вже не могла тверезо мислити, коли йшлося про щось, пов'язане з ними.
Після короткої паузи Курумі повільно торкнулася вушок на голові Хібікі. Їхня прохолодна поверхня була напрочуд приємною.
"Ня, ня, ня, ня."
Хібікі нявкнула, але Курумі лише нахмурилася і похитала головою.
"Це голос людини, яка намагається імітувати кішку. Будь ласка, покажи більше котячих якостей."
"Р-розумію. Але це звучить якось складно..."
"Ось так... Ня~♪"
"Ого, це вже не схоже на людину, а справжня кішка?! Страшно! Це серйозне нявкання і обставини, що до цього призвели, лякають!"
"Шіі... шяя!"
"Навіть розлючене шипіння ідеальне!"
"Няфуу..."
"О, це трохи складно зрозуміти... Вона скаржиться?"
"Неправильно. Це нявчання-протест, спрямоване в нікуди, яке з’являється після пробудження, коли намагаєшся боротися зі сном."
"Це надто специфічно... Але я начебто розумію..."
Курумі прочистила горло.
"... Отже, Хібікі-сан, що скажеш про ці милі вушка і хвіст? Просто щоб уточнити: коли я кажу 'милі', я маю на увазі саме вушка і хвіст, а не тебе."
"Твоя особистість дуже змінюється, коли йдеться про котів. У будь-якому разі, ці вушка і хвіст з’явилися, перш ніж я це помітила. Я думала, що цього разу темою будуть дівчата-кішки."
Хібікі без вагань сказала щось метафізичне. Курумі відчула пульсуючий головний біль, але вирішила приєднатися до розмови хоча б на цей раз.
"... Отже, я теж отримаю котячі вушка і хвіст?"
"Ти хочеш їх?"
Хібікі запитала, а Курумі нахилила голову.
"... Хмм. Я відома любителька котів, але якщо ти питаєш, чи хочу я мати котячі вушка і хвіст, то в мене є деякі сумніви..."
Курумі любить котів, але не хоче стати кішкою.
Однак, якби їй довелося вибирати між тим, щоб стати змією або кішкою, вона б без вагань обрала кішку.
"Навіть якщо ти їх отримаєш, це все одно виглядатиме занадто непристойно, знаєш."
"Так, мабуть... Зачекай, що ти зараз сказала?"
Вона вщипнула Хібікі за щоку.
"Ой-ой-ой! Просто уяви себе з котячими вушками і хвостом! Це буде виглядати непристойно, як не глянь!"
"Цього не може бути..."
Це неможливо, переконувала себе Курумі, намагаючись відкинути цю думку, але водночас уявляючи себе.
Як у неї виростають котячі вушка і хвіст, як вона радісно звивається від захвату.
І тоді вона дійшла до висновку:
"... Я повинна визнати, це справді виглядало б досить непристойно."
"Ну, без сумніву, якщо зробити з цього фігурку, вона розійдеться, як гарячі пиріжки."
"Але ж у Сусідньому Світі немає виробників фігурок."
"Хто знає... У цьому світі можна створити що завгодно, якщо лише зможеш це уявити."
У Сусідньому Світі створювати матерію дивовижно легко.
Спочатку тобі потрібно мати концепцію того, що повинно існувати в цьому місці. Наприклад, якщо це вітальня, там буде стіл. Якщо є стіл, буде і стілець. Ти просто усвідомлюєш, що ці речі мають там бути.
Потім ти збираєш Духовну Силу. У Сусідньому Світі вона повсюди, як повітря. Майже ніколи не буває проблеми з її нестачею.
І нарешті, ти концентруєш свій розум. Це єдина частина, яка вимагає майстерності. Відтворення ідеальної структури у своїй уяві потребує певного рівня навичок.
З іншого боку, використовуючи цю майстерність, можна ділитися своїми творіннями з іншими.
"Готово!"
У руці Хібікі з’явилася фігурка, створена за допомогою Духовної Сили. Природно, що об’єктом стала Курумі.
"Ну-ну, це фігурка мене."
"Так! Я думаю, що вийшло чудово. Що скажеш?"
"До речі, чому вона в нижній білизні, якщо я ніколи тобі цього не показувала?"
Фігурка була неймовірно добре зроблена, але з моменту знайомства з Хібікі Курумі не дозволяла бачити себе переодягаючоюся, тож ця фігурка в нижній білизні просто не могла існувати.
"Так! Я хотіла побачити це, тому уявила! Нижня білизна Курумі-сан – і мила, і спокуслива. Аах, у мене зараз піде кров з носа."
Хібікі почала кружляти від збудження, і червона рідина бризнула, ніби дощ. Курумі стрімко відскочила, щоб уникнути цього.
"Вона виходить! У тебе вже йде кров з носа!"
"О-о, я зробила це несвідомо..."
Курумі зітхнула і витерла кров з носа.
"Ох... Я просто хочу щипати твої щічки, поки не помру. Найстрашніше в тому, що у тебе є котячі вушка і хвіст – це те, що через них мені так легко тебе пробачити..."
Курумі зітхнула, торкаючись хвоста.
"О-оооо..."
Хібікі втратила здатність мислити чітко, відчуваючи, як її пробирає тремтіння по спині, поки хтось торкався її хвоста.
Частина 2
"До речі, Курумі-сан, змінимо тему."
"Що таке?"
"Чому зброя Курумі-сан – це пістолет?"
Курумі подумала, що це ще одне дивне запитання. Будь то Дух чи Квазі-Дух, Ангел чи Непідписаний Ангел – зазвичай їм просто дають зброю.
Іншими словами, вони самі цього не обирали – їм із самого початку дали меч або щось подібне. Звісно, це можна певною мірою змінювати. Або ж перетворити на щось зовсім інше.
Це особливо стосується Непідписаних Ангелів Квазі-Духів.
Наприклад, Непідписаний Ангел, яким користується Хібікі, – це гігантська зброя у формі кігтя під назвою <Вбивство Короля>. Однак, всупереч своїй назві, вона не має великої сили. Через надмірну спеціалізацію її здібностей, їй бракує фізичної руйнівної потужності.
Натомість, Ангел Курумі Токісакі – це <Зафкіель>. Це зброя, яка керує часом, складаючись із двох антикварних пістолетів і гігантського годинника.
Особливої уваги заслуговують її 12 здібностей: прискорення та уповільнення часу, старіння, зупинка часу та створення тимчасового клона – всі вони не є руйнівними за своєю природою, але, якщо використовувати їх правильно, можна швидко перемагати ворогів.
Щодо питання, чому саме антикварні пістолети та годинник...
"... Ну, <Зафкіель> – це Ангел, що керує часом..."
Це логічно, що він проявляється у вигляді годинника, подумала Курумі.
Хібікі кивнула, але потім схилила голову у здивуванні.
"Але чому саме антикварні пістолети?"
"Так?"
Курумі дала дещо зневірену відповідь на питання Хібікі.
"На відміну від мечів, пістолети зазвичай використовуються в більш розвинених часових епохах. Від кременевих рушниць до гвинтівок із поздовжнім ковзним затвором, а від них – до повністю автоматичних."
Історія пістолетів – це історія вдосконалення воєнної майстерності.
Завдяки змаганню між видатними майстрами-зброярами та чудовими виробниками вогнепальної зброї, ця сфера розвинулася до неймовірних рівнів.
"Тож хіба сучасна зброя не краща за антикварні пістолети? Звичайно, Курумі стріляє тіньовими кулями, але навіть якщо не враховувати це..."
"Ха... Хочеш, я поясню, Хібікі-сан?"
"Так-так!"
"Це питання естетики. Сучасні пістолети надають перевагу функціональності над дизайном. Зважаючи на моє Астральне Вбрання Номер 3 <Елохім>, антикварний пістолет, зроблений з дерева та заліза, виглядає більш доречно."
Почувши це, Хібікі захоплено зітхнула.
Це правда, Астральне Вбрання Курумі – це елегантний чорний і червоний готичний лоліта-наряд. Незграбна гвинтівка з посиленого пластику точно не пасувала б їй.
"Це правда. Якби Курумі-сан тримала щось на кшталт M60, це точно виглядало б недоречно... Або ж, зачекай, можливо, воно навіть пасувало б тобі у своєму власному стилі...?"
"Будь ласка, не стався до мене, як до ветерана В’єтнаму. Це не те, що я можу втримати в одній руці."
"Ні, ми можемо щось із цим зробити... за допомогою Духовної Сили чи чогось подібного...!"
Повільно, розпливчастий образ у голові Хібікі почав набувати чітких обрисів у реальності.
Астральне Вбрання вже не було готичною сукнею лоліти, а стало зеленою бронежилетою, всі її кишені були наповнені патронами для пістолетів, ножем для виживання, гільзами від дробовика, в одній руці вона тримала легку 7,62-мм гвинтівку, а в іншій – чотирьохствольний гранатомет, її обличчя було розфарбоване камуфляжними фарбами...!
"... Що нам робити, Курумі-сан? Це починає виглядати як чудова ідея!"
"Я не впевнена щодо цього. Ти хочеш, щоб я стріляла з гранатомета, вигукуючи <Зафкіель> – Сьома Куля, Заїн, Хібікі-сан?"
Якщо б воно влучило прямо, противник би вибухнув ще до того, як його час зупинився.
"Ну так! Це звучить весело!"
"Кіхіхіхіхі, Хібікі-сан, як завжди, має найкреативніші ідеї. Я знищу тебе ракетним залпом."
Якщо подумати логічно, не було сенсу витрачати час на стрільбу по цілях, якщо вона використовувала гранатомет, у якого дуже висока швидкість снарядів.
"Проте, це здавалося мені цікавим..."
"Вважати щось цікавим і пропонувати його без будь-якого роздуму – це дуже погана звичка, Хібікі-сан."
"Та ні! Я ж хотіла як краще!"
"Ти пам’ятаєш ту соціальну гру, в якій я була головною героїнею, яку ти зробила раніше?"
"М-м... може. Думаю, щось таке було... або, можливо, не було. Навіть якщо було, то це була така дрібниця, що ніхто не пам’ятає."
"Так-так. Мене цілком влаштовує, що гра включає мене. До того ж мені подобається система призову за очки."
"Ха, хаха. Тобі щось не сподобалося...?"
"Такі речі, як отримання окремо моєї правої руки, тулуба і голови, були доволі огидними! Ти ж пам'ятаєш це, так?"
Це була гача-система призову. Однак, Курумі Токісакі була єдиним персонажем у грі. Тому, якщо ти робила 10-витягувань, ти могла отримати якісь жахливі частини тіла, такі як права рука, тулуб, ліва нога тощо – кожна з власною рідкістю, що перетворювало гру на справжній хорор.
"Вибач-вибач-вибач, я зробила це під час північного сплеску натхнення!"
Курумі вщипнула Хібікі за щоки, схилила голову, намагаючись згадати, про що вони взагалі говорили, але забула, продовжуючи крутити її щічки.
Щодо питання, чому зброя Курумі Токісакі проявляється у вигляді антикварних пістолетів...
Що ще це може бути, окрім як виглядати круто? У будь-яку епоху, у будь-якому віці антикварні речі мають незмінну чарівність.
Ну, вона пригадала, як захоплювалася модою і робила багато різних речей, але це була стара Курумі Токісакі – її можна вважати зовсім іншою людиною, яка майже не має зв'язку з теперішньою Курумі Токісакі, – до такого висновку вона дійшла.
"Бинти, пов'язки на око, білі лоліти..."
"Хібікі-сан, Хібікі-сан, якщо ти продовжиш, почнеться війна, знаєш?"
Теперішнє – це лише накопичення минулого.
Частина 3
"До речі, Хібікі-сан, змінимо тему."
"Так, що таке, Курумі-сан?"
"Хто ти?"
"Будь ласка, не став таке складне питання так, ніби просто питаєш, що сьогодні на вечерю, Курумі-сан."
Хібікі задумалася, намагаючись знайти відповідь.
"... Ну, мабуть, краще уникати спойлерів..."
"Кого ж це має спойлерити?"
"Мене звати Хібікі Хіґоромо, вік невідомий, зріст невизначений, вага теж, три розміри невідомі (ймовірно, цілком пристойні), переважно білі волосся і шкіра, яскрава і життєрадісна Квазі-Дух! У мене трохи темне минуле! До того, як я потрапила у Сусідній Світ, я... до того, як прийшла... я була... жива... чи мертва...?"
"Ти доволі легко обійшла тему свого темного минулого."
Насправді, воно було доволі похмурим.
"Минуле має залишатися позаду. До того ж, сталося багато всього."
Хібікі м'яко усміхнулася.
Побачивши це, Курумі глибоко зітхнула.
"Дивлячись на Хібікі-сан, я не можу не думати..."
"Про що?"
"Важливо жити в цьому моменті. Насолоджуватися теперішнім. Парадоксально, але жити – означає насолоджуватися, не відвертаючись від реальності."
"... Ти раптом почала говорити якісь складні речі."
"Ні. Просто коли я дивлюся на тебе, я це відчуваю."
Курумі легенько засміялася.
Сусідній Світ схожий на сон, нечіткий і двозначний, і все ж неможливо втекти від реальності, що насувається.
Курумі живе і подорожує цим світом, де реальність і фантазія неможливо відрізнити.
Зустріти його знову – ось та мета, з якою вона живе.
"Що ж, продовжимо нашу подорож, Курумі-сан?"
І так, Хібікі Хіґоромо продовжила гнатися за спиною Курумі Токісакі.