Елегантний чорний автомобіль повернув і припаркувався перед входом до особняка. Декоративні вогні та жива музика, що лунала в той момент, вказували гостям, що всередині величного особняка триває свято.
У автомобілі, який щойно припаркувався, сиділа Лілі, а її усиновлений син Кін був за кермом. Він став її близьким помічником з того часу, як потрапив у аварію, в результаті якої його права рука стала майже непрацездатною. З того часу Кін втратив свої першочергові роль і значення, і тепер виконував лише дрібні завдання, такі як паперова робота та водіння.
Звичайно, Лілі шкодувала про те, що Кін втратив свої здібності, але оскільки він більше не міг працювати на колишньому рівні, їй довелося змиритися з реальністю. Коли автомобіль зупинився, до них підійшов співробітник рецепції, відчинивши двері.
— Я подзвоню тобі, коли все закінчиться, тож не від’їжай надто далеко, – сказала Лілі Кіну, беручи свою дорогу сумку, яка лежала поруч, щоб підкреслити свій розкішний вигляд.
Вона вийшла з автомобіля, мило усміхаючись. Святкування дня народження дружини міністра вважалося важливою подією. Хоча насправді Лілі не особливо хотіла вітати дружину міністра, однак вона прийшла на вечірку, щоб налагодити зв'язки.
Лілі красиво усміхнулася камерам преси, перш ніж увійти на захід. Вона мала певну репутацію в діловому світі, і на заході було чимало людей, які знали, чим вона насправді займається.
Лілі підняла руку, вітаючи міністра та його дружину, які були господарями свята, а потім ненав'язливо привіталася з ними. Незабаром вона відчула на собі погляд пари очей.
Лілі обернулася в бік, де, за її інтуїцією, за нею спостерігали. Вона побачила лише спину непримітного офіціанта. Однак її гострий погляд також помітив, що на заході було кілька поліцейських у цивільному.
— На заході досить сувора охорона, чи не так? – зауважила Лілі міністру.
Насправді чоловік перед нею був одним із її клієнтів. А якщо точніше, одним із її постійних клієнтів. Щоразу, коли у нього виникала проблема, з якою він не міг впоратися, він завжди звертався до Лілі.
— Що ж, господиня будинку трохи переймається зайвими турботами, – відповів він.
— Справді?
— Після вбивства магната Луерата вона почала боятися, що на її власному дні народження може статися щось погане, тому я наказав вжити суворих заходів безпеки, щоб заспокоїти її.
Лілі злегка схилила голову і ввічливо усміхнулася господині будинку. Жінка трималася за руку чоловіка, злегка похитавши головою, ніби бажаючи, щоб він перестав говорити.
— Не хвилюйтеся, нічого такого не трапиться.
Звичайно, адже за смертю магната Луерата стояла саме вона, і сьогодні Лілі не давала вказівок вправним вбивцям Фаделю та Байсону когось вбивати.
— Добре. Будь ласка, насолоджуйтеся вечіркою, пані Лілі. Якщо вам щось знадобиться, просто повідомте персонал.
Лілі знову кивнула на знак згоди. Вона відійшла від господаря, оглядаючи кімнату в пошуках знайомих, з якими слід привітатися або поговорити. Побачивши декого, вона пришвидшила крок.
— Леді Файлін… – привіталася вона солодким голосом.
Однак Лілі на мить завмерла. Офіціант, що проходив повз, викликав у неї дивне відчуття, ніби він підійшов занадто близько.
Вона зупинилася і швидко обернулася, щоб подивитися на офіціанта. Їй вдалося лише мигцем побачити його обличчя, але її інстинкти попереджали її про щось. Лілі була впевнена, що це не її уява: атмосфера на вечірці сьогодні була дивною. Вона подумала про те, щоб піти за офіціантом, але леді Файлін покликала її.
— Пані Лілі, я хочу з вами про дещо поговорити.
Їй довелося придушити свою цікавість.
Лілі обернулася, змусивши себе усміхнутися пані Файлін. Вона сказала:
— Давайте знайдемо столик, щоб сісти і поговорити.
Офіціантами, яких помітила Лілі, насправді були Стайлом та Кантом, двома молодими чоловіками, які дуже хотіли взяти участь у цій важливій події. Капітан Кріс не хотів, залучати цивільних до арешту таких великих злочинців, але, побачивши їхню рішучість допомогти, він попросив їх переодягнутися в офіціантів, щоб стежити за Лілі.
Кант повідомив, що Лілі уже прибула на захід і зараз розмовляє з іншими гостями. Він, Фадель і Байсон могли перейти до наступного етапу свого плану. Охорону вечірки забезпечувала команда капітана Кріса. Хоча міністр вважав це простою охороною, насправді відбувалася операція з оточення і затримання Лілі. Крім неї, на заході були й інші особи, причетні до замовних вбивств.
Фадель надав докази на підтримку запиту про підкріплення для операції із захоплення Лілі.
Захід розпочався, і робота капітана Кріса також.
— Що б не сталося, не стріляйте в нікого на заході. Залиште це поліції, зрозуміло? – сказав він Фаделю і Байсону.
Двоє вбивць розсміялися, здавалося, взагалі цим не переймаючись. Капітан Кріс повторив цю фразу ледь тисячу разів. Вони знали, що не можна вбивати нікого на заході, навіть одну конкретну особу.
Байсон почав надягати рукавички. Його завданням було проникнути в диспетчерську, щоб відтворити підготовлений відеоролик, який мав викрити Лілі. Після цього він мав показати докази, що пов'язували клієнтів Лілі з їхніми злочинами.
Фадель же мусив залишатися з капітаном Крісом, не маючи інших обов'язків, окрім як чекати, щоб надати підтримку. Незважаючи на те, що Фадель не був схильний до скарг, він бурчав, що працювати з поліцією дуже клопітно. А як же іще? Адже капітан Кріс постійно повторював йому, щоб він сидів «на сраці рівно» і дозволив поліції все владнати.
Байсон добре знав, що Фадель не довіряє капітану Крісу, тому й наполягав на тому, щоб залишатися поруч під час поліцейської операції. Важливо було те, що Фадель розумів, що Лілі була набагато зліснішою, ніж здавалася. Як її син, він знав це набагато краще, ніж поліція. Тож двоє братів-вбивць не дозволили б собі припуститися помилки, залишивши все на поліцію.
Байсон закінчив одягати рукавички і кивнув Фаделю. Його старший брат поплескав його по плечу.
— Будь обережний.
— Довірся мені.
Байсон зник. Залишилися тільки Фадель і капітан Кріс. Капітан подивився на високу постать Фаделя і промовив:
— Твій брат дійсно хороший. Якщо вийшовши з в'язниці, він захоче працювати поліції, просто дайте мені знати. Я поговорю з керівництвом. Можливо, ти також отримаєш роботу, ще перебуваючи там.
— Ні, я справді збираюся з цим зав’язати.
— А що ти будеш робити далі?
— Відкрию бургерну.
— Бургерну?
— Так, щоб бути ближче до свого хлопця.
Капітан Кріс роздратовано закотив очі. Фадель не виглядав, як типовий закоханий, але виявилося, що цей суворий на вигляд хлопець був досить романтичним і, здавалося, боявся втратити свого хлопця.
Фадель навіть не усвідомлював, що капітан Кріс думає про нього, а навіть якби й усвідомлював, то, мабуть, вирішив би це проігнорувати. Він подивився на годинник і побачив, що час настав, тож вийшов зі своєї схованки. Капітан Кріс швидко підійшов до Фаделя. Він не міг дозволити цьому вродливому вбивці йти попереду.
Як тільки Фадель увійшов до приміщення, яскраве світло згасло. Коли навколо запала темрява, він швидко підійшов до місця, де стояла Лілі, і став прямо за нею.
Капітан Кріс досить довго пристосовувався до темряви. Він чув крики гостей. Хоча він добре координував свої дії з Фаделем і Байсоном, він мусив визнати, що діяв повільніше, ніж професійні вбивці.
Капітан Кріс став поруч із Фаделем. За мить світло, яке згасло, знову увімкнулося, освітлюючи приміщення. Поліція чудово справлялася зі своїм завданням, блокуючи всі виходи.
— Будь ласка, зберігайте спокій, працює поліція, – пролунала добре відома фраза капітана Кріса.
Він направив пістолет на Лілі, яка виглядала досить збентеженою. На екранах, які використовувалися для показу події, тепер з'явилася Лілі. Побачивши себе на екрані, вона злегка усміхнулася, але коли помітила, що на неї дивиться Фадель, почала розуміти, що відбувається.
Лілі дивилася Фаделю в очі, а її вуха вловлювали звук, що долинав із динаміків навколо. Це був запис її розмов, у яких вона наказувала Фаделю і Байсону вбити когось. Вона знала, хто дав Фаделю це компрометуюче відео. Хто ж іще це міг бути, як не Кін?
— Фаделю, мій любий, – промовила вона до сина, стиснувши зуби.
— Просто здайся. Ти заарештована.
— Невже ти співпрацюєш з поліцією?
— Чому ти вбила моїх батьків?
Лілі вибухнула сміхом, почувши це питання. Її очі були червоні від люті. Неважливо, що її син, зрадник, не відповідав на її питання. Вона вважала, що вже знає відповіді. Вона подивилася на Фаделя, а потім перевела погляд на поліцейських, які націлили на неї зброю.
— Ти знаєш про це? Хто тобі сказав?
— Пан Луерат. А тепер просто скажи мені, чому ти вбила моїх батьків.
Лілі провела рукою по волоссі, і її лють змінилася на веселу усмішку. Вона зробила крок вперед, а поліція у відповідь відступила. Ніхто не очікував, що Лілі схопить леді Файлін, яка стояла поруч, і використає її як заручницю.
Пістолет, який вона сховала на стегні, був націлений на скроню невинної жінки. Леді Файлін закричала, а капітан Кріс жестом руки дав знак нікому не діяти необачно.
Фадель схрестив руки і тихо зітхнув, почувши крики Лілі.
— Заткнися, ідіотко. Скільки б ти не кричала, тебе все одно застрелять.
Вона змусила леді Файлін замовкнути, а потім почала відступати, шукаючи шлях для втечі, тягнучи її за собою. Вона не збиралася так легко здаватися. У неї ще були гроші за вбивства, які вона не витратила.
Фадель послідував за нею, не переймаючись тим, чи Лілі застрелить заручницю, чи ні. Коли Лілі побачила, що її син іде за нею, вона весело засміялася, наче божевільна, нагадуючи колишню себе.
— Моє дороге дитя, що ти питав? Ти запитав, чому я вбила твоїх батьків, так? Відповідь проста: ті, хто занадто прогресивний, не повинні довго жити. Твої батьки заважали чиїмось інтересам, тому їх вирішили усунути. Не питай, хто замовив вбивство, бо я теж не пам'ятаю. Але якщо мій розум ще працює нормально, то, думаю, ти і Байсон вже його вбили. Так влаштований світ. Сьогодні ти – злочинець, а завтра, хто знає, можеш стати жертвою.
— Дякую за відповідь. А тепер відпусти заручницю, інакше потрапиш до в'язниці.
Фадель говорив спокійним голосом. У нього в руці була зброя, так само як і в руці Байсона, який щойно увійшов до приміщення. Вони поклялися, що ніколи не дадуть їй втекти. Однак брати не мали наміру вбивати її, адже така людина, як Лілі, заслуговувала на те, щоб постати перед судом і опинитися у в'язниці.
— Фаделю, Байсоне, опустіть зброю! – крикнув капітан Кріс.
Він турбувався про заручницю, яку тримала Лілі. Леді Файлін була важливою особою, якщо з нею щось трапиться, це буде катастрофою для них всіх.
Фадель і Байсон навіть не думали опускати зброю. Лілі подивилася на капітана Кріса і посміхнулася з презирством.
— Ви, копи, такі повільні і дурні. А ви, діти, зробили помилку, об'єднавшись з ним.
Лілі притиснула ствол своєї зброї до скроні леді Файлін. Ситуація досягла критичної точки. Капітан Кріс обливався потом, оцінюючи ситуацію і обмірковуючи варіанти.
Фадель зарядив пістолет, готуючись стріляти. Його довгий палець завис над спусковим гачком. Це був напружений момент, вирішальна сутичка між ним і Лілі.
Байсон не діяв, бо бачив, що Фадель збирається зробити свій хід. Лілі самовдоволено посміхалася, зосередившись лише на Фаделі. Вона сховалася за заручницею, впевнена, що поліція не наважиться нічого їй зробити. Якщо Фадель вистрілить, куля може влучити і в жінку попереду.
— Фаделю... ти ідіот, Фаделю, якщо промахнешся, то матимеш ще більші наслідки, – сказав капітан Кріс тремтячим голосом. Він благав Фаделя зберігати спокій, але, на жаль, той зовсім не звертав на нього уваги.
Його палець здригнувся, готовий натиснути на курок, але потім Фадель зупинився.
Тому що він помітив маленьку червону цятку, яка з'явилася на скроні його колишньої прийомної матері. Як би він не хотів, щоб Лілі була спіймана, здавалося, що дехто не погоджувався з цією ідеєю.
Покаранням буде смерть, тому що хтось явно втомився від поточної ситуації.
Фадель опустив зброю. Байсон моргнув, щоб зосередитися на миті між життям і смертю своєї колишньої прийомної матері. Куля пробила скроню Лілі, з точністю влучивши в ціль. Все сталося так швидко, що навіть Лілі, в яку вистрілили, не встигла зреагувати. Пістолет, який вона направила на заручницю, випав з її руки, а потім впало і її тіло.
Поліція рушила, щоб розібратися з ситуацією. Капітан Кріс підняв пістолет у напрямку, звідки пролунав постріл, але нічого не знайшов.
Фадель спокійно заплющив очі, а Байсон підійшов до нього, злісно лаючись.
— Не дай мені зловити цього виродка сьогодні ввечері. Я змушу його заплатити. Це точно його рук справа. Ми домовилися відправити Лілі за грати, а він просто без вагань застрелив її.
— Ймовірно, він втомився від усього цього, – відповів Фадель.
— Що сталося? – запитав капітан Кріс, звертаючись до Фаделя і Байсона.
Вбивці обмінялися поглядами, а потім замовкли. Фадель і Байсон домовилися не розкривати існування Кіна. Якщо вони не хочуть стати наступною мішенню для кулі в голову, то мусять уникати згадок про іншу прийомну дитину Лілі.
Капітан Кріс помітив їхнє мовчання і зціпив зуби.
— Співпрацюйте з поліцією.
Фадель простягнув руки, щоб капітан Кріс надів на нього наручники.
— Хіба це не називається співпрацею?
Капітан Кріс міг лише гаркнути у відповідь, вибиваючи ногами повітря, щоб виплеснути своє розчарування. Минув деякий час, перш ніж він дістав дві пари наручників. Він особисто надів наручники на Фаделя і Байсона, відмовивши своїм підлеглим, які були готові взяти на себе це завдання. Капітан Кріс не застосовував силу до двох вбивць, надягання наручників було для обох молодих чоловіків таким же легким і невимушеним, як надягання браслетів.
Фадель спостерігав, як деякі поліцейські поспішили розслідувати, звідки прилетіла куля, а потім перевів погляд на офіцерів, які затримували інших учасників замовлень на вбивства.
Все скінчено... Думаю, ми нарешті можемо вважати, що все завершилось.
— Фаделю.
Він повернувся на голос, що покликав його, і м'яко усміхнувся.
— Стайле.
Висока постать його коханого кинулася до нього. Насправді Стайл не мав права наближатися до Фаделя, але оскільки капітан Кріс зробив вигляд, що нічого не бачить, їм дозволили обійнятися. Кант також мав можливість підійти до Байсона.
— Не плач, ми домовилися не плакати, — сказав Фадель Стайлу, але у відповідь отримав легкий удар в живіт.
— Я не плачу! До речі, я запитав у поліції, коли я зможу прийти у гості.
— І коли ти можеш прийти?
— Вони сказали, що в будь-який день, приблизно на десять хвилин.
— Приходь, коли будеш вільний. Не перевтомлюйся.
— Гей... Фаделю.
— Що?
— Тобі не можна заводити коханця, зрозуміло?
— А що мені робити в тюрмі?
— Мені все одно. Просто не роби цього. Якщо зробиш, я тебе вб'ю, коли ти вийдеш.
Фадель усміхнувся і кивнув на знак згоди, нахиливши голову, щоб поцілувати Стайла. Шепотом, ледь чутним для них обох, він промовив:
— Ти також не можеш заводити нового коханця. Якщо я про це дізнаюся, я зроблю так, що ти про це пошкодуєш.
Стайл відчув, як по його спині пробіг дрож. Він відсунувся від обіймів і відступив, дивлячись, як Фаделя супроводжують до поліцейського автомобіля. Він ішов за ним, поки не втратив його з поля зору, розуміючи, що їм доведеться тимчасово розлучитися, щоб почати все спочатку. Час розлуки вимагатиме лише трохи терпіння.
Тим часом Кант підійшов до Байсона. Він не обійняв його, як Стайл Фаделя. На гарному обличчі Канта відбивалася печаль, а Байсон широко усміхався, ніби йому було байдуже, що його заарештували.
— Ні. Ми вже говорили про це. Не роби такого сумного обличчя. Я не буду довго сидіти у в'язниці.
— Як довго триватиме це «не довго»?
— Але ти сказав, що будеш чекати.
— Один день розлуки – це вже занадто довго.
— Припини скиглити. Я хочу тебе втішити, але, думаю, мені дійсно потрібно йти.
— Я прийду до тебе в гості.
— Так, ми побачимося. Не забувай дбати про кота, добре?
Байсона супроводили до того самого поліцейського автомобіля, що й Фаделя. Кант відчув, як його охопила хвиля порожнечі.
У своїх широких грудях він на мить відчув розгубленість. Капітан Кріс обійняв його за плечі і повів до поліцейського автомобіля.
Вони не обмінялися жодним словом, поки транспортний засіб із підозрюваними не зник з поля зору. Стайл підійшов до Канта і капітана Кріса.
Кант запитав:
— Чи є якийсь спосіб, щоб ці двоє отримали менший термін?
Капітан Кріс на мить замислився. Він також хотів допомогти знайти рішення, але перш ніж він зміг щось придумати, один із його підлеглих підійшов із новиною.
— Капітане, адвокат пана Луерата хоче з вами поговорити.
— Пана Луерата? – Капітан Кріс підняв брову, на його обличчі відбилися здивування і цікавість.
Підлеглий знизив голос, ніби боячись, що хтось може підслухати їхню розмову.
— Пан Луерат все ще живий, і що ще більш шокуюче, ці двоє вбивць є спадкоємцями заможних родин і... вони племінники пана Луерата.
Капітан Кріс міг тільки здивовано кліпати очима, слухаючи нову інформацію. Стайл і Кант обмінялися поглядами.
Капітан подивився на людину, яка, судячи з усього, була адвокатом пана Луерата, а потім повернувся до Канта і Стайла, сказавши:
— Думаю... ваші хлопці не довго пробудуть у в'язниці.
Кант і Стайл подивилися один на одного, і їхні похмурі вирази облич проясніли від проблиску надії.
Принаймні у них була надія, що це не триватиме надто довго.