15
Тієї ночі я не міг заснути, адже моє серце було в сум'ятті.
Я згадав про свій попередній пост.
Коли я його відкрив, там було безліч відповідей:
[O, ти називаєш це сусідством по кімнаті?]
[Хіба це не нормально, що він добре ставиться до своєї дружини?]
[Ти справді гетеросексуал?]
[Це новий спосіб похизуватися своїми стосунками? Я хочу помочитися у вашу річку кохання.]
[Повір, якщо ви не одружитеся, це буде важко вирішити.]
[Є продовження? Мені це дуже подобається. Не стався до нас як до сторонніх, ми вже твоя родина.]
…
[Мій досвід схожий на досвід автора. Я вирішив втекти від цього, і тепер шкодую, що не визнав своїх почуттів.]
…
Екран телефону яскраво світився в темряві. Я примружився, читаючи всі відповіді.
Невже я єдиний дурень, який помітив щось незвичайне в доброті Сю Цьов Чена, але не думав, що це кохання?
Я надіслав приватне повідомлення хлопцю, який залишив останню відповідь, і, на щастя, він був онлайн.
Він сказав мені не тікати від цього і не плутатися. Адже доброта, яку проявила ця людина, була щирою і заслуговувала на серйозну відповідь, навіть якщо це буде чітке відхилення.
Тож що я намагався приховати?
Я такий дурень.
Я все ще сподівався, що Сю Цьов Чен ставитиметься до мене як раніше, вдаючи, що нічого не сталося.
16
Цього дня був сильний дощ з громом.
Парасолька Сю Цьов Чена все ще висіла біля стіни, а він був у лабораторії.
Я подзвонив йому, але його телефон був вимкнений.
Після хвилини вагань я взяв парасольку і вийшов на вулицю.
Дощ був сильний, і я промок до нитки.
Я знайшов лабораторію Сю Цьов Чена, але його там не було.
Я обшукав всі поверхи та усі кімнати.
Нарешті я знайшов його сидячим біля вікна, поки він дивився на дощ на вулиці.
З мого вбрання все ще капало, створюючи невеликі бризки на кахельній підлозі.
Дощ був сильний, але ми йшли швидко.
На зворотному шляху дощ перетворився на мряку, а наших двох інших сусідів по кімнаті ніде не було видно.
Після душу і переодягання в сухе вбрання Сю Цьов Чен раптом запитав:
— Чому ти прийшов по мене?
— Ти не взяв парасольку.
— Я міг почекати, поки дощ припиниться.
— Ти не боїшся грози?
Раніше, коли гримів грім, він завжди пересував стілець, щоб сісти поруч зі мною, а вночі майже обіймав мене, коли спав.
Сю Цьов Чен замовк, емоції в його очах було важко прочитати.
Я підійшов до нього і ніжно поклав руку йому на плече.
— Сю Цьов Чене, давай поговоримо.
Сю Цьов Чен тихо усміхнувся:
— Про що? Про побачення?
Я був вражений:
— …Я хочу поговорити про серйозні речі.
— Нам немає про що говорити, крім побачення.
Я зітхнув:
— Я дійсно хочу серйозно з тобою поговорити.
Сю Цьов Чен встав із крісла, міцно схопив мене за зап'ястя однією рукою і притягнув ближче, майже шепочучи мені на вухо.
— Якщо я тобі не подобаюся, чому ти продовжуєш дражнити мене? Я тримаюся на відстані, граю роль звичайного сусіда по кімнаті, то чому ти продовжуєш підходити до мене?
Сю Цьов Чен наступав, а я крок за кроком відступав назад.
У заціпенінні я спіткнувся і впав на ліжко Сю Цьов Чена.
Він нахилився, затуляючи мене своєю тінню.
Його темні очі впилися в мої:
— Я не святий. Моя одноразова терпимість до тебе вичерпалася.
Повітря було напруженим, атмосфера ставала дедалі густішою, наповнюючись небезпечною енергетикою.
Його присутність пригнічувала мене, а його подих лоскотав моє вухо:
— Джов Дзи Яо, чому ти червонієш?
Я заперечив:
— Я не червонію!
До моїх вух долинув тихий, хрипкий сміх.
— Справді? Твої вуха такі червоні, ти це знаєш?
Його рука повільно опустилася на мої груди.
— Твоє серце так швидко б'ється.
Я побачив, як Сю Цьов Чен підняв руку, щоб щось зняти.
Його губи раптово притиснулися до моїх, і я широко розплющив очі:
— Сю Цьов Чене! Що ти робиш!?
— Я зняв слуховий апарат і нічого не чую. Тож скажи мені це ще раз, як і раніше.
— Припини, припини! Ти ж чітко чуєш… м-м-м!
— Я ж сказав – я не чую.
17
Лі Джи Хе запитав:
— Гей, ви двоє помирилися?
— Е-е... так.
Мої очі дивилися то в один, то в інший напрямок.
Фан Дзя Мін підійшов, нахилився і здивовано подивився на мене:
— Чому ти одягнув маску в гуртожитку?
Я відвернув обличчя і пробурмотів крізь маску:
— Я застудився.
У гуртожитку раптом пролунав тихий сміх.
Я гнівно поглянув на Сю Цьов Чена, який невинно кліпнув на мене.
Потім Фан Дзя Мін підійшов до Сю Цьов Чена, виглядаючи ще більш здивованим:
— Брате, чому у тебе потріскані губи?
Я швидко відповів:
— У нього температура!
…Чорт.
У гуртожитку запала тиша.
Лі Джи Хе ніяково засміявся:
— Ха-ха, ви двоє дійсно ідеальна пара, один холодний, інший гарячий, який збіг, еге ж.
Я мовчки заліз на ліжко, накрився ковдрою і заплющив очі.
Я мертвий, не будіть мене.