Глава 164 — Витираючи лезо меча
Пламінні звірі вставали на диби, їхній рев розносився вітром; осінній вітер гриз золото вершників і їхні темно-червоні плащі. Під заходом сонця луки та гострі стріли падали на все золото.
У цей момент всі в Райсі були огорнені страхом, ніхто не сміявся піднятися, щоб оплакувати цього вбитого однією-єдиною стрілою вершника палацянина, хоча за життя він мав великим авторитетом, і всі хотіли поспілкуватися з ним. Навіть правитель утирав піт з чола і молився, щоб подібний дух смерті вершник втихомирив свій гнів, виїхав швидко й не розслідував нічого більше.
Останнім часом несподіване підвищення Чамборда тримали в паніці всіх у Райсі. Коли Союзна армія дев'яти країн вирушила в похід проти Чамбрідда, вона проходила через Райс, і всі могли бачити її справжню силу. Принаймні, якщо б вони хотіли запанувати з Райсом, то в один момент порівняли його із землею. Однак ця могутня сила несподівано була повністю розбита Чамбордом. Якщо порівняти дві держави, то захотіння Чамборд напасти на Райс не було б жодним випробуванням. Тому всі люди, починаючи від правителя і аристократії та закінчуючи простими людьми, жили в страху. Дізнавшись, що правитель Чамборда збирається у столицю імперії Зеніт Санкт-Петербург на великі військові вчення і його шлях буде проходити через Райс, намісник Расу дещо придумав; з радістю погодився з зниженням статусу та зібрав придворних, він намагався загладити взаємні образи. Якщо б гнів правителя Чемборда вдалося розвіяти, він міг би спокійно втриматися на троні Райса і що для цього довелося б впасти на коліна та прикинутись безглуздим.
Як видно, грубі слова того злощатного дворяника попутним вітром принесли в вуха вершника-розвіднику Чамборда, і той одним ударом вбив його. Ніхто в Райсі не наважувався звинуватити цього звичайного вершника у тому, що він застрелив представника знатства своєї країни. Вони лише сподівалися, ніби пан на конях стирає свій гнів і не буде передавати ці слова своєму насильницькому господареві... Інакше правитель Райса прийшов би кінець.
У цей момент блідий товстяк, правитель Райса, підбіг і декілька разів ловив знаного юнака. "У найважливіший момент ти, дурень, підбіг і почав говорити незрозуміло що, сам помер, чорт з тобою, але не треба було втягувати сюди весь Райс."
Ху-лю-лі!
Зрештою, розвернувшись і вдивляючись у небо, він відвів холодний погляд на полум’яний звір Чамбрідда.
Тільки тепер усі в Райсі змогли зітхнути спокійно.
Але, як і раніше, правитель Райса наказав: « Слухайте мій наказ, з сьогоднішнього дня будь-хто із Чамборда повинен у всьому потурати, треба, щоб любителі прогулюватися в Чамбрідд похоті та грабувати відомі відпадки поводилися краще; якщо вони розлютяться правителя Чемборга, то ніхто їх не врятує!»
Сун Фей, звичайно ж, знав про все, що діється за його спиною.
Фернандо Торрес, який втратив цього неввічливого палаца, першим зробив припущення про його Величність. Сон Фей лише злегка усміхнувся, але не став вибухати гнівом. Він мав намір покінчити з таким ворожим сусідом, як Райс, справою часу. Але тепер найважливішим було отримати всі вигоди і права від великих військових учень. Оскільки не варто було поспішно знищувати цю дрібницю, Сун Фей не повернувся і не вбив цього зрадника.
Хоча Райс був державою п’ятого рангу, його територія була більшою від території Чамборда, але за ніч армія, яка відправлялася в похід, повністю перенесла її і увійшла до іншої країни — Чорнокаменськ.
Якщо Райс був неприємним сусідом, то Чорнокаменськ був запеклим ворогом.
На вченнях три роки тому саме Чорнаменськ і могутні сили за його спиною, використовуючи недостойні методи на очах Чемборда буквально пройшли по головах і стали країною четвертого рангу. Більшість конфліктів і напружень між Райсом та Чамбордою були таємно спровоковані підбурювачем Чернеткаменська. Окрім Райса, сусідами Чамборда були ще чотири приблизно рівних за силою держави, які спеціально підтримували з Чорнокаменським хорошими стосунками. Підбурення, переконання та загроза застосування військової сили стали ворогами Чамборда. Завдяки цим тертям Чорнокаменськ збагатив і, що найважливіше, за рахунок угону населення значно підвищився.
Неодноразово конфлікт між двома державами тривав багато років, і тепер було важко визначити хто є винуватим. Недавно правитель Чорнокаменська сказав, що на цих великих доктринах він збирається повністю знищити Чамборд. Крім того, на недавню церемонію коронації Сун Фей Чорнокаменськ відправив своїх послів Ніа і Сайрусу для демонстрації сили та провокацію; вони навіть вступили у змову з метою вбивства принцеси, але доля була не на їх стороні, а в війні Піка Східної гори вони загинули, навіть тіл не знайшли...
Увечері експедиція Чемборда розбила табір на березі озера в лісі Чорнкаменську.
Війська тільки-тільки увійшли в Чорнокаменськ, але в їхньому полі зору вже були видимі вершники-розвідники. Правителю Чорнокаменська вже було за п'ятдесят років, але він залишався дуже честолюбним; « політарист» - це добре йому підходило, особливо після того як три роки тому його держава стала країною четвертого рангу і отримала щедрі дари у вигляді таємних книг. Оскільки населення та військові сили збільшилися, сила країни справді зміцнилась. Тому не дивно, що на кордоні розвідувачів Чорнокаменська Сун Фей здивувався.
« Не звертайте на них увагу, піднімайте прапора Чамборда, випускайте свистячі стріли, поставте задній слон на відстані п'ятисот метрів, якщо вони насміляться туди проникнути, вбивають без жалю!» - Сан Фей, дивлячись на навмисно пересуваючись туди з кнутами в руках Чорнокаменська, холодно посміхнувся і віддав наказ.
Дуже швидко над центром табору піднялися прапори з двоголовою собакою, мечами та сокирами. Вони виступали проти вітру і плескали в долоні.
В-ж-н-и-к!
У повітрі лунали гучні звуки.
Потім чотири стріли з білим пір’ям прокололи повітря і встромилися у мертву місцевість на відстані п'ятисот метрів від табору, а кінці стріл було замочено свіжою кров’ю. У традиціях матеріка Азерот це означало лише одне — якщо прилетіла кривава стріла, чекай бою без пощади!
Після цього війська Чамборда розвернули печі і почали готувати вечерю.
Дуже скоро настала ніч, коли на небо зійшла чарівна ярка місяця. Світло місяця відбивалося у водах озера неподалік. З табору доносився радісний гучний сміх, здалеку можна було побачити полум’я вогнища і напівголих чоловіків, які займалися боротьбою...
"Коммандір, що нам робити?"
Невідомо, коли саме в темряві ночі на пагорбі, що лежав за тисячі метрів від війська Чамборда, з’явився підрозділ із понад двадцяти зразків озброєних списів та щитів у формі качок вершників. На чолі його був чоловік віком за п'ятдесят, в лівій руці він тримав мила шолом, інкрустований рідкісними блискучими рубінами, густі золотаве волосся і покриюча все обличчя борода стирчали, як сталеві голки, очі блищать, так само як у орла, щільне броня не могла приховати від цього потужного старого жорстокість та войовничість. Він нагадував дику звірину, яка в будь - який момент могла вибрати жертву і розшарпати її.
Коли він почув питання, то одягнув шолом так, що назовні лишилися лише блискучі очі і подивився осьдунуту кров’ю стрілу з білим пір'ям. Він похитнувся, повернув голову і сказав: « Ми плануємо зробити все можливе, щоб розвідувачі могли стежити за діями ворога. І ще, відправте людей, щоб вони повідомили тим новину про прибуття армії Чамборда!"
"перед!"
"По коням!"
Свірепий старий був попереду загону, він пришпорив коня і зник у темряві ночі, більше двадцяти вершників постійно йшли за ним.
Але вершники і не здогадувались, що не минуло й декількох хвилин після їхнього від’їзду, як на пагорбі з'явилася сильна тінь; довге чорне волосся розвіялось при світлі місяця, темно-червоний плащ, який покрив легкі броні, ширяв на вітрах; він був наче демон із очима, здавалося, забраних у себе світло всіх зірок. Коли ви побачили тих вершників, що були сховані в темряві, на його обличчі з’явилася усмішка: « Я був занадто високої думки про вас, потрібно трохи більше половини дня, духам Бика, чорта, Змей не терпиться взятися за справу, вийти, виходити все, спробуйте скільки гостро мої мечі!»
В-ж-и-і-к!
На пагорбі з’явилася темрява, яка затінилася зеленим та фіолетовим світлом. Одночасно з цим два величезних, діаметром три-чотири метри дерева на пагорбі виявилися розрубаними, місце пропила блистело, як дзеркало, один випускав чорний дим, інший був покритий тонкою кіркою льоду.
На далекому березі озера все ще горіли вогнища, атмосфера була дуже веселою, прикордонники Чамбрідда під свист осіннього вітру, обнаживши шиї, з жадібністю поїдали м'ясо, аромат хмельного пива розносився далеко навколо.
Опівночі раптово з’явилися темні хмари, які закривали яскравий місяць і виблискували зорі.
Настала темрява, яка колись була небаченою до того.
У цей час більшість людей в загоні, крім караульних на чергуванні, поринула у солодкий сон.
У наметі правителя Чамборда Сун Фей спали на м’якій та теплому ліжку, вкрившись теплим покривалом у кімоно Анджелі й Цзі Ма. Для двох дівчат, які свідомо не відходили у віці Чамборда, усе побачене вони сьогодні мали виняткову Новину; день був просто прекрасний.
Сон Фей сидів на стільці посередині намету, в руках у нього була чиста біла шкіра; він повільно і ретельно протирав фіолетово-зелений меч; його лезо під полум'ям жаровні пускало світила душа світло. На обличчі Сун Фея виступала слабка усмішка, яка, тим не менш, таїла злості...
І в цей час...
"Бей...!"
"Вперед, убийте їх ..."
Земля трясе безлічі кінських копит, і негайно здалеку переносилися духи вбивства.