Глава 129 - Ось і кінець
Його слова змусили емісарів, що приєдналися до Періса і стали навколішки.
На щастя, його мечі не полетіли в них. Він подивився на них і сказав: « Та все ж таки. Використовуйте свої мечі, щоб врятувати своє життя. Перемога та поразка, життя і смерть!»
Тоді тіло цього чоловіка затягнулося, і він з’явився біля своїх людей. Потім вказав на воїльницю Елену: « Вона буде вашим противником! »
Він давав Єлену шанс. Фей хотів дати Елене шанс показати свою силу. У майбутньому вона зможе краще влитися у правлячу верхівку Чамборда і отримати підтримку людей.
У руках Єлени був довгий цибулю, дівчина була витонченою, як квітка, перемогти її не було проблеми.
Незабаром битва мала початися.
Два воїни тримали в руках мечі, були одягнені схожими на зовнішній вигляд у них була відпрацьована спільна атака.
Усі глядачі стежили за тендітною дівчиною, яка мужньо трималася лука.
Я чув, як тетиви натягали. Ніхто не помітив, коли вона випустив стрілу.
Це було дуже швидко. Доносився звук дроблення, два воїни, хитаючись відступили. На тілі цих людей з’явився товстий шар льоду. Це були льодяні стріли. Ніхто не подумав, що ця тендітна дівчина б'ється так відчайдушно, як дикий звір.
В один момент товстий шар льоду розколовся і розтопився. Два воїни були майстрами чотиризначному рівня, їхня сила не була нижчою від Елени, але вони вже отримали важку рану і сили знижувалися. Сун Фей був задоволений, що дозволив Гелені, військовію трьохзіркового рівня вийти з ними на бій.
Елена не давала цим воїнам шансу атакувати, стріли безперервно свистіли в повітрі, був зливний із крижаних стріл. Коли б’ються демони і монстри, то цей ритм на межі життя й смерті дозволив Гелені міцно вхопитися за останній шанс.
Морозне повітря покрило всю вершину східної гори, річки крові на землі застигли і все страшенно замерзли. Сан Фей стояв перед Анжелою.
Усі дивилися на поле бою і зітхали, забувши навіть як дихати. Три хвилини льоду вже не затуляє небо. Два воїни безперешкодно програли.
Блакитний лід вже повністю покрив їх тіла, вони не могли рухатися і жахливо замерзли, не змогли дихати. Елена випустила дві останні стріли.
Це були звичайні стріли. Лидини розбилися, впавши біля ніг воїнів, які вже були дуже слабкі і беззахисні.
Всі глядачі тільки помітили, що під час битви ця незвичайна дівчина не зрушилася.
Вона була талановитим воїном.
Навіть Аршавін, військовий майстер зеніту, який зараз лікував рани, не міг здивуватися силі цієї талановитої дівчини. Всі оніміли від подиву.
Битва була видатною. Елена взяла цибулю і тихо стояла біля Сан Фея.
Ось ще один великий майстер!
Як міг у Чамборді розвинути такий талант?
Деякі люди, які раніше бачили Єлену, були вражені її здібностями. Вона майстерно вбивав людей. Деякі люди вже на землі стояли навколішки і благали про милість.
« Ті, хто сміється, можуть покинути вершину східної гори, а ви боягузи. Я дав вам шанс, хто виграє битву, той може неушкодженим піти звідси."
Слідом за цими словами вперед вийшов Дрігба.
« Тепер моя черга!» - він був не такий сильний, як Сан Фей і не так, що це дивовижна волевиця. Ті, хто мав силу помітити, що його м’язи були розвинені і характер крутий, але не мали хвиль. Він не був майстром.
Багато людей зрозуміли, що це був шанс врятувати життя. Він був слабким противником.
Однак невдовзі все змінилося, і він перетворився на грізного противника.
Воїн був величезний, він легко розморозив голову свого противника, всіх пробрав мороз по шкірі.
Це взагалі людина?
Він постукав кулаком по ранах і бризнула кров, у нього був шалений вираз обличчя, він закричав: « Хто наступний? »
У всіх затремтіли коліна.
« Ти! Вилазь!» - Дрігба вказав на воїна з імперії Шанхай.
Він був просто в жаху і тут же шалено закричав, наче поранена тварина. Він спробував втекти, але велетень раптово розбив його голову.
Люди боялися його.
Занадто лютий!
Потім Дрігба вказав на: « Тепер ти!»
Чоловік, до якого він звертався був так наляканий, що сів прямо на землю.
Через п’ять секунд біля ніг велетня лежали вже 5 трупів. Але він навіть не повів до смерті.
Наступним вийшов Пол Пірс.
Неважно, який противник був велетень закричав: « Слава Олександру! »
До нього підійшла нова мішень для незабаром стати горою м'яса.
За ним вийшов Джон Брукс. Після використання зілля Халка його сила швидко зростала.
Сон Фей дав можливість всім своїм людям показати свою силу.
На горі Східної гори залишалося ще кілька десятків ворогів. Дехто з них уже налякався і став матір’ю. Хіба ці соляки могли називатися майстрами?
У цей момент вперед вийшов Баст.
Аршавін з подивом подивився на нього. Він не міг відчути жодної енергії в тілі цього старого. Невже в Чамборде переховувався такий неймовірний майстер?
Але хто б міг подумати...
У той момент Баст прочистив горло і голосно сказав: « Ми вважали, що це було марно. Ви зіпсували королівське майно, полагодили повстання на церемонії коронації. В основному, ви нанесли збутків на 230 000 королівських золотих. Якщо ви погоджуєтеся заплатити подвійну суму, мій щедрий і добрий король так би й бути, відпустить вас! "
Аршвін, який ганявся мало не виплюнув повний рот крові.
Майстер.
Неверожний майстер.
Правда в переговорах...
Але, почувши його слова люди, які втрачали всяку надію, відразу закричали:
« Добробрата Александра незрівнянна, він такий щедрий! Ми заплатимо! "
Усі хотіли врятувати своє життя, тому хвалилися з усіх сил.
Вони воювали за першим і підписали акт про угоду, в мить оку Чамборд став жахливо багатою державою.
Всі знали, що принци були налякані.
Все недооцінили Олександра. Багато принців, як жебраки, просили пощади.
Це була година великої перемоги.
Старша принцеса схилила голову і не говорила.
Фей просто стояв на місці, тихо дивлячись на Старшу принцесу і Аршавіна. Але на його обличчі не було радості, рівно, як і поваги ... Лише байдужість і відразу.
Його очі були ще холодніші, ніж, коли він дивився на Періс.