Розділ 127. Дам тобі шанс.
Немов з мовчазного наказу, вибираючи місце для фінального зіткнення, ні принцеса, ані Періс не звертали уваги на цей примітивний Чамборд чи його слабоумливого правителя — вони були настільки байдужі до речей, що навіть їхні підлеглі не цікавились ними.
Усі присутні вважали, що Чамборду та його маленькому королю Александру призначено лише масові витвори і їхня доля були свідками слави переможця цього конфлікту. Потім вони пішли до шеолу разом з програними, залишивши після себе тільки руїни й висохлі кості.
У цьому світі, під законом джунглів, хто слухатиме благання й смуток слабих?
Однак те, що сталося, повністю змінило всі ці уявлення.
Той, кого вони весь цей час зневажали, не тільки не ридав і не просив пощади, але замість цього сунув їм під ніс свій недбалий кулак, надихав їх оплеух і наставив по задраному носі, а потім ще й потоптав ногами в обличчя, змусив усіх покірно проковтнути це несподіване приниження та удар.
І хто тут клоун після цього? Безумовно не цей "маленький" король.
Ну і хто тут тепер володар? Звичайно, не ті, хто раніше вважав себе господарем ситуації.
Раннє сонце наче кров’ю обігріло гору, на якій ніколи не було так холодно.
« Як це можливо? Як ти все це зробив?» - холоднокровна відьма не витримала і тремтячим голосом поставила питання, яке мучила всіх.
« Дуже просто, адже живому не важко прикинутися мертвим.
Сун Фей розбризкував пологовою водою останній « струмінь», тіло протеїну Лоліти Емми, груди якої були покриті ранами від ударів Періс і коли вона прийшла в себе, продовжив: "Хе-хе, яке вам, важливим персонам, справа до життя та смерті простих людей..."
Ніхто не вимовив і слова у відповідь.
І ніхто з них не цікавився тим, чи ці селяни в Чамборді померли або тільки прикидалися мертвими... Це була їхня помилка, їх рахунок.
Але холодна особа відьми Петріс зневажливо нахмурилась, і вона сказала пальцем на Анжелу та Еммі: « Можливо я відчувала, що серце цієї дівчини зупинилося".
Фей мигцем подивився на неї, підняв руку, і в ній завернув маленький жіночий сталевий нагрудник: « Я вірю, що якби не ця броня, то страшно уявити, як би з нею сталося!»
Люди навколо орбітелі.
Хто б міг подумати, що цей неотесаний дикун здатний на ніжні почуття і не постарається захистити служницю такою бронею, яка витримала атаку Періс?
Тільки байдужа відьма злегка похитала головою.
Вона розуміла, що справжня причина набагато складніша, але скільки вона домагалася, Сун Фей не збирався їй розповідати, а тому припинила розпитувати.
Періс зрозуміла, що вона все більше і більше заплутується в тому, хто ж цей маленький король такий. Ідіот? Геній? Підлець? Герой? Хладнокровна відьма довіряла своїй інтуїції, і три-чотири години тому їй здавалося, що вона розкушувала його, але зараз їй довелося визнати, ніби вона була не права. Ще раз вона спробувала знайти йому відповідне визначення.
Саме так.
Було очевидно, що для того, щоб так багато людей воскресли з "мертвих" потрібна була якась магія, яка діє цією дивною водою... Хто б міг подумати, що стільки майстрів високого рівня з армій Періс і принцеси загинуть під Чамбордом?
"Ха-ха, не розумієте, як я все провернув?"
Щоб мати можливість випендритися і не зробити цього, треба бути першим дурнем у світі, і Сун Фей цінував кожну дорогоцінну нагоду підвищуватися. Він сів на один з кам'яних уламків неподалік, закинув ногу на ногу, відпускаючи ехідні коментарі в адресу Періс та її прихильників і балакучи з стоячою поруч вартових.
На перший погляд скромні й прості охоронці теж не мали дару.
« Зручно виходить, коли чоловіки вмирають, жінки залишаються, ха-ха!» - неприємно обходився Дрігба, і якби не гнівний погляд лоліти, то він б'яв ще щось непристойне.
« А... Покладись на його високість." - випередив його Міхаель Баллак.
« Чому б не дати принцесі все вирішувати?» - хитро посміхаючись, запитав ропуха.
Френк Лемпард замовк і тільки міцніше стиснув величезний чорний меч.
Раптом велика чорна собака остервеніла в бік Періс та її армії.
Сон Фей усміхався, але не знав звідки з’являлася травінтка і мовчав.
Ці усміхнені люди ставали дедалі гіршими.
« Хіба не рано святкувати? Ваша величність Олександр, повинна визнати, що ви знову вразили мене, однак ... На жаль, вважати, що розставити всі магічні пастки означає те ж саме що взяти нас під контроль, занадто наївно, хi-хі-хи... Краще подивися на місто, ха-ха!" - раптово вимовила Періс, мабуть вже одужена від жаху, на її губах знову гралася та зведена чоловіків з розуму усмішка.
Наче затверджуючи її слова, над містом біля підніжжя гори піднялася палиця диму. Було видно, як запалюють будівлі, через виття вітру можна було почути важкі стони.
Лица Анжели, Лемпарда та інших змінилися.
На гарному обличчі Періс знову з’явився зухвалий вислів: « Хихі, яка прикрість! Перед тим як прийти на гору, я залишила в місті загін чоловік у десять. Ваша величність Олександр, якщо ти забереш пастки і випустиш нас, я, можливо, ще встигу зупинити їх від розграбування твого палацу та будинків знаті, в іншому ж випадку ...
Періс замовкла і, посміхаючись, подивилася в обличчя Фею. Вона не стала продовжувати, але все було зрозуміло по її обличчю - незважаючи на всі несподіванки Фея і те, що він фактично контролював цю гру, у неї знову був козир в рукаві.
Почувши ці слова, принци та посли за спиною купили на своїх обличчях гіркий вираз і не стрималися від кілок. Авжеж, Періс вважали відьомкою в палаці імператора!
"Ха-ха, маленький король, забирай свої пастки поки твій палац не перетворився на купу сміття!"
« Що будеш робити, Олександре? Твої піддані зараз страждають в крові і вогні, невже ти не думаєш про них, добрий король? "
В основному крики доносилися від Шенгуа і Луна, і голосніше всіх кричав король Далей, ніби зараз все було в його руках, а не Сан Фея.
Обличчя Фея трохи змінилося.
Він подивився на принцесу, і вона щось зрозуміла, повільно кивнула, нічого не сказавши, але в цей момент мечниця Сузан сказала: « Александр, ти не можеш просто дати їм піти, я наказую тобі негайно вбити цю жінку."
Сон Фей зимно посміхнувся і подивився на принца Аршавіна.
« Якщо ти допоможеш мені вбити цю жінку, я подарую тобі ще три міста, які переважають багатством Чамборд, і ти як і раніше будеш одним з принців-ристократів імперії!» - пообіцяв той.
Сан Фей змерз, нічого не відповівши.
Він перейшов у режим вбивці і почав крок за кроком наближатися.
Коли відстань впала до кількох десятків метрів, він повернувся в режим варвара і без задумів люто обрушився на відьму, наче з безмежною силою, то був як шквал, так що кожен просто відчував його силу фізично.
Його погляд ковзнув по прекрасному Періс без тіні смутку або жалю і зупинився на обличчі вбивці з мечем. Сон Фей з усмішкою сказав: « Ти майстер, тому я хочу дати тобі чесний шанс. На цих двадцяти метрах немає пасток, зможеш мене перемогти - і ви вільно підете з гори."
Усі відчули, що в ньому вирувало бажання битися.
Вбивця стиснув меча і повернувся до Періса.
« Александр, тобі дійсно байдуже до долі твого народу? Невелике зволікання, і без мого наказу твій палац перетвориться на купу щебня, а народ - в купі кісток ..." - з загрозою вимовила Періс.
Розсміявшись, Фей сказав: « Якщо хтось і перетвориться на купу кісток, то точно не мій народ...».
"В якому сенсі?" запитала Періс з поганим передчуттям.
"В тому, що король давно передбачив твої ходи..." - з кам'яних сходинок долетів дзвінкий девічий голос і незабаром з"явилася сяюча дівчина зі золотим цибулею, у переливанні всіх кольорів райдуги доспехах, немов валькірія, яка спала з хмар.
Прекрасна дівчина в променях сонця є ідеальною картинкою.
Вона була б ще краще, якби не закривлена голова в руці рудоволосою валькірії.
Бах!
Кривава голова прочепила дугу в повітрі і впала до ніг Періс.
« Це віконт Люїс, який вів подушку гірше за тварину у палаці, тому я відрізала йому голову. Що стосується решти, то від них залишилися одні тіла. "
Фей глянув на Елену, яка була в’язнем і пошкодував, що не зможе її обійняти. Періс глянула на голову біля її ніг і втратила присутність духу.
Цей чоловік був керівником загону, який вона залишила грабувати Чамборд, і він мав силою чотирьох сузір'я. Тобто, раз він мертвий, то й весь підрозділ перебитий теж. Вона зрозуміла, що в такій ситуації не може загрожувати комусь і майже втратити здатність мислити. Вона намагалася зберегти залишки мужності, але її ситуація була безнадійною і вона не могла встояти перед цим. Сьогодні фортуна одна за одною ставила їй підножки і це маленький король, наче всемогутній бог, без жодних труднощів порушував всі її ретельно сплановані ходи.
Періс, як ніколи раніше. Вона відчувала свою безпорадність. Від навислу мовчанку серце билося швидше, чорний пес "Чорний вихр" знову почав дивно розгулювати навколо.
Чорний собака, загинаючи невидимі пастки, підвела до Анжелі та Лемпарду Єлену і з’явилася на сходах Бетта, Пола Пірса й Гордона Брука.
Всі керівні люди Чамборда були тут. Тепер цю силу просто не можна було ігнорувати. Особливо тому, що могутній король був з ними.
Усім стало зрозуміло, що Періс використовувала останні козирі. Ще нещодавно нахабно кричачі принци і посли побіліли й готові були відхлеться себе по щоках за свою необдуману поведінку, ну що за ідіоти...
Якщо удавані смерті були лише розумним трюком, то тепер ніхто не сумнівався, що Сун Фей став переможцем сьогодні, і справа була не в успішному становищі. Він не просто надіявся на збіг обставин, але його дії, такі як вбивство зрадників, фальшиві смерті і воскресіння, серія вбивств, та ще те, як він розправився з мародерами, ставили його на один рівень із принцесою й Періс.
Велика сила, хитрий план, унікальний відважний характер...
Це вигляд правителя Чамборда?
Якщо більшість людей були приголомшені лише його силою, то Періс і принцеса думали про Чамборда. Як такий крихітний залежний місто дав таку відсіч війську з трьома-чотирим майстрами аж до п'ятизіркового рівня? Якщо така сила була прихована в такому заволюмі, то чого ж чекати від міст першого-второго рівня підкорення?
Що сталося? Як це могло статися?
Слабкий вітерець грав з кінчиками волосся Періс. Вона посміхнулась і підійшла до Феї.
Жжже-ж, навіть.
Вбивця з мечем зняв маску і стиснув міцніший меч, який видавав свербіж-жущовий звук, що говорить про готовність атакувати.
« О, це ж друга людина в ордені майстрів меча "Тені сніжних вершин"! принц держави Надаке!" - впізнав його хтось у натовпі.
Сон Фей мимовільно пошкодив йому.
Цей день, безперечно, стане легендарним. Сьогодні це було дуже зворушливо, але ніхто не сподівався побачити поєдинок молодого майстра з васського містечка імперії і одного із найліпших мечів відомого ордену.
« Я хочу вести чесний бій. Якщо я програю, я помру, якщо виграю, ти відпустиш Періс" - голос цього першого змовника сьогодні людини був низьким і привабливим, не можна було не відчути в ньому принца.
Фей не хотів, щоб Перісова свобода була куплена ціною чиєїсь життя.
"Після бою поговоримо" - ухилливо відповів він.
У його руках з’явилися його парні мечі, і він люто заричав.
На ньому з'явився блискучий бойовий доспех - нагрудник, рукавички, шолом, пояс, гарда, чоботи та інше. Це не було звичною для Азерота доспех.
Він весь іскрився, явно магічно вдосконалений, був покритий малюнками та гравіюванням. Він повністю закривав тіло, особливо найважливіші місця, а навіть пальці були захищені майстерною сталевою рукавичкою. Він трохи нагадував рицарський, але був легкий і притискався до тіла, не скововуючи руху, майстерно зроблені значки дозволяли пальцям, ліктам та колінам вільно рухатися, так що здавалося, ніби його на тобі й ні в чому.
Фей поквапив сталевими пальцями. Парні мечі слухняно лежали в руках, відсвітлюючи голубим і фіолетовим мечем.
Вперше Сун Фей одягався в спорядження варвара.
Вперше після того, як у світі з’явилися екіпіровки для бою, цей світ став справжнім джерелом натхнення.
Це було майже найкраще з Фея спорядження, і багато витачували очі й проковтнули язик, побачивши його таким.
Майстер четвертого рівня... Майстер четвертого рівня...
« Вона сама вибрала свою долю, і тільки твій меч може захистити її! » — вигукнув Сун Фей, - « Я лише спосіб, а якщо ти знаєш інший без крові, то зможеш покинути гору сьогодні живим! ».