— Я знаю, що припустився помилки. Ми всі помилялися. Я дуже довго спостерігав за ним звідти, і коли він наважився піти, вирішив залишитися й розібратися тут з усім, а йому допомогти почати нове життя. Чорт забирай, я справді заздрю його простому життю й сумую за ним, за його батьками та друзями…
Побачивши, що Цзі Цінь не квапиться з відповіддю, «Цзе Ань» теж відчув незручність і пригніченість та повільно стулив губи.
Цзі Цінь довго перебував у заціпенінні.
– Виходить, справжній Цзе Ань — не ти… — усе це здавалося йому надто нереальним, він і досі обмірковував щойно отриману інформацію. — Тоді коли ти став… Цзе Анем?
– Після автомобільної аварії три роки тому, влітку, — спокійно відповів «Цзе Ань». — А-Цінь, можливо, ти вважатимеш мене жорстоким, але насправді я завжди вважав тебе дуже хорошим другом, навіть членом сім’ї, але не коханим.
– Бути коханими… це бажання Цзе Аня. Ти завжди йому дуже подобався. Спочатку я просто хотів йому допомогти, але дуже помилився.
Самовпокутування обернулося проти нього й убило іншу людину. А ця людина була сповнена надій на світ. У темряві він спостерігав, як світло в очах цієї людини згасає, аж поки нарешті не згасло остаточно.
Цзі Цінь повернувся додому.
Він не міг пригадати свою останню розмову з «Цзе Анем», лише відчував, як у нього гуде в голові.
«Усе це, мабуть, сон, — подумав він. — Це надто абсурдно».
Він піде додому, прокинеться після сну і все буде гаразд.
У будинку було тихо, і він раптом згадав, що раніше, коли приходив додому, на дивані сиділа людина, ніби чекаючи на його повернення. Але він завжди відчував неприязнь до цієї людини, тому часто ігнорував її й одразу повертався до своєї спальні.
Той Цзе Ань, здавалося, завжди був сповнений суперечностей.
Але я…
У нього паморочилася голова — можливо, через втому або через той обсяг інформації, який він сьогодні отримав. Він хотів би забути все те, що боявся згадувати, і планував одразу повернутися до кімнати, як раптом помітив листа на столі у вітальні.
Внутрішній голос підказував йому, що листа написав той Цзе Ань. Його дії випереджали думки, і, отямившись, він уже тримав листа в руках.
—.......
«Цзі Цінь, із Днем святого Валентина!
Я вірю, що тепер твоє бажання, мабуть, здійснилося, і ти зустрів людину, яка тобі дуже подобається і яку ти найбільше хочеш бачити.
Я справді радий за тебе. За останній рік ти багато вистраждав. Це відбивалося в твоїх очах. Знаю, що не в змозі нічого змінити чи зробити як слід. Насправді мені дуже сумно. Я справді багато разів намагався уподібнитися до нього й навіть перевершити його (Надто незграбно. Не смійся з мене, коли побачиш це).
Але, як ви вже переконалися, нічого з цього не вийшло.
Його повернення було моїм рішенням, мабуть, найправильнішим за все життя.
Я багато чого хочу вам побажати, але найбільше сподіваюся, що ви дбатимете про своє тіло. Насправді я потайки багато разів піклувався про вас. Хоча, звісно, у нього все вийде краще, я впевнений.
Правду кажучи, він справді чудово справляється з роллю «Цзе Аня», який усім подобається.
Оскільки, крім тебе, ніхто не дізнається про моє існування, подарунок я приготував лише для тебе. Він захований у студії, куди ти заборонив мені входити. Але тепер ти не можеш мене контролювати.
Сподіваюся, він вам сподобається.
Як би там не було, мені було приємно познайомитися з вами того літа.
Удачі вам, Цзе Ань».