Йому було важко сказати, що він відчував до нового Цзе Аня.
Яким би обережним він не був, невдовзі виявив, що особистість цієї людини, його смаки та життєві звички цілком відрізнялися від того Цзе Аня, якого він знав. Це амнезія? Роздвоєння особистості? Чи це зовсім інша людина? Від паніки й тривоги, що захлиснули його, до розгубленості, яка їм на зміну, і зрештою спокою — він вирішив деякий час поспостерігати за нинішнім Цзе Анем.
Несподівано, але новий Цзе Ань не справляв враження поганої людини. Він радше був схожий на незграбного й оптимістичного чоловіка, який прагнув хорошого життя. Навіть звичайні речі давалися йому не так легко, як Цзе Аню.
Він подумав, що, можливо, лише він знає, куди пішов Цзе Ань.
Коли він переконався, що не має корисливих думок, то запитав його, куди пішов Цзе Ань і коли він повернеться.
Несподівано це запитання схвилювало його: він усміхнувся й відповів, що Цзе Ань не повернеться. Він навіть сказав, що сам є Цзе Анем.
Спостерігаючи за всіма його безглуздими й незграбними спробами, він намагався змусити себе прийняти його. Він усе це бачив, але й далі залишався байдужим до присутності цієї людини. Йому було важко пробачити його й довіритися йому; він вважав, що скривджений ним.
Але ця людина, використовуючи обличчя Цзе Аня, завжди дивилася на нього наївно й невинно. Тому він вирішив повертатися додому якомога рідше.
– Пацієнт прокинувся, – тихо прошепотіла медсестра, вийшовши з палати й побачивши його в заціпенінні.
Він пробурмотів щось нерозбірливе й підвівся.
Він відчував, що його настрій був складним, але, почувши слова медсестри, зрозумів, що відчуває величезне полегшення.
Увійшовши до палати, він раптом зрозумів, що не знає, як йому слід ставитися до цієї людини. Байдуже? Із осудом? Стурбовано? І чому цю людину завжди так важко зрозуміти?..
Насправді сьогодні був День святого Валентина, і ця людина сама покликала його, але він не хотів повертатися.
День святого Валентина слід було проводити з тим, хто тобі подобається. Він знав, що нинішній Цзе Ань більше не був його Цзе Анем, тож як він міг дивитися в очі людині з обличчям Цзе Аня?
Крім того, рік тому цього дня він втратив Цзе Аня. Він глибоко вдихнув і подивився на бліде обличчя людини на лікарняному ліжку.
— Ти прокинувся, — сказав він. — Ти міг би бути трохи добрішим до себе й перестати…
— А-Цінь.
Цзі Цінь був приголомшений, і всі слова, які ще не встигли злетіти з його вуст, він проковтнув назад.
— Це я… — цей чоловік усміхнувся, а потім насупився, ніби йому було ніяково.
— Цзе… Ань? — недовірливо перепитав Цзі Цінь.
Цей чоловік, мабуть, почув запитання, але не відповів на нього.
— Я так втомився. Дай мені спочатку поспати, — усміхнувся він і швидко заплющив очі.
Цзе Ань повернувся.
Після хвилі екстазу він швидко замовив купу всього, що любив їсти Цзе Ань. За всі ці роки він, звісно, пам’ятав усе, що подобалося й не подобалося Цзе Аню.
Раптом він подумав про емоційного й пригніченого Цзе Аня — що з ним? Він зовсім його не знав — настільки, що той був для нього майже незнайомцем.
Той Цзе Ань… насправді не мав зникнути, як Цзе Ань. Можливо, йому вдалося знайти інше тіло й знову прокинутися.
Він… погано ставився до того Цзе Аня.
Годі про це. Цзе Ань уже прокинувся. Тож поки що не будемо про це думати.
***
Коли Цзе Ань знову прокинувся, він побачив його сидячим біля ліжка. Він попросив його допомогти йому сісти.
— Я хочу визирнути у вікно, — сказав він.
— Добре, — поспішно відповів Цзі Цінь.
Він допоміг Цзе Аню сісти. Цзе Ань дуже уважно й пильно розглядав краєвид за вікном, після чого з полегшенням протяжно зітхнув.
— Цзе Ань, де ти був увесь цей час?
Цзі Цінь говорив обережно — сцена перед ним була надто нереальною. Цзе Ань відповів не одразу. Через деякий час він повільно перевів на нього погляд.
– А-Цінь, я дещо зробив не так. Але не можу знайти способу це виправити.
Така спокійна манера розмовляти справді була властива тому Цзе Аню, якого він добре знав. Саме це спало на думку Цзі Ціню. Але суть фрази привела його в замішання.
– Що сталося? Чи можемо ми розібратися з цим разом?
– Ти маєш рацію. Думаю, ти теж повинен це знати, – трохи помовчавши, сказав Цзе Ань. – Насправді…
Неясне лихе передчуття охопило Цзі Ціня перед продовженням розмови, і він незбагненно напружився.
— Це я зруйнував життя Цзе Аня.
На незворушному обличчі Цзе Аня вперше з’явився сумний вираз.
Цзі Цінь був приголомшений.
– Мені не подобаються чоловіки. І я не люблю заводити друзів, не вважаю себе товариською людиною. Я просто жив тим життям, яке, як мені здавалося, сподобалося б справжньому Цзе Аню після автомобільної аварії. Я вважав, що все добре продумав. Але… я прогнав справжнього Цзе Аня. Він більше ніколи не повернеться.